Міністерство освіті і науки України
Управління освіти і науки Сумської облдержадміністрації
      Відділ освіти виконкому Лебединської міської ради
         Лебединський міський центр позашкільної освіти
           Лебединське міське наукове товариство учнів

 

                                            Відділення: українська мова та література
                                            Секція : українська мова та література

 

СТИЛІСТИЧНА РОЛЬ КОНФЕСІЙНОЇ ЛЕКСИКИ У ТВОРАХ Т.Г.ШЕВЧЕНКА
 

                                                           
 

                                                    Роботу виконала:
                                                    Семененко Ірина Олександрівна,
                                                    учениця 9 класу
                                                    Лебединської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 5

                                                    Науковий керівник:
                                                    Дрюхіна Олена Володимирівна,
                                                    учитель вищої категорії

                          

                                  Лебедин, 2014
 

 

                СТИЛІСТИЧНА РОЛЬ КОНФЕСІЙНОЇ ЛЕКСИКИ У      

                ТВОРАХ Т.Г. ШЕВЧЕНКА

 

Автор: Семененко Ірина Олександрівна

Лебединський міський центр позашкільної освіти

Лебединське міське наукове товариство учнів
Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 5 , 9 клас,                                         м.Лебедин
Науковий керівник – Дрюхіна Олена Володимирівна, учитель      
                  вищої категорії.
          Конфесійний стиль - стильовий різновид української мови, який обслуговує релігійні потреби суспільства.
         Актуальність обраної теми полягає в тому, що конфесійний стиль має глибоке коріння в українській мові, і, насамперед , яскраво проявляється у творах нашого Великого Кобзаря – Т.Г.Шевченка.
          Метою роботи є з’ясування ролі конфесійної лексики у творах Т.Г.Шевченка.
          Автором систематизовано зібраний і скомпонований теоретичний       матеріал:
                   - дано загальну характеристику стилів в українській мові;
                   - виявлено сутність конфесійного стилю в українській мові;
                   - описано використання конфесійної лексики у творах
                      Т.Г.Шевченка;
                   - дано оцінку ролі конфесійної лексики у творах Кобзаря.

         Предметом роботи є конфесійна лексика у творах Т.Г.Шевченка.

 

ЗМІСТ       
                     

ВСТУП…………………………………………………………….. 4
 

РОЗДІЛ 1.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТИЛІВ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ…………………………………………………………….… 6

РОЗДІЛ 2.
СУТНІСТЬ КОНФЕСІЙНОГО СТИЛЮ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ……………………………………………………………… 12

РОЗДІЛ 3. КОНФЕСІЙНА ЛЕКСИКА У ТВОРАХ
Т.Г. ШЕВЧЕНКА…………………………………………………. 16

РОЗДІЛ 4. СТИЛІСТИЧНА РОЛЬ КОНФЕСІЙНОЇ ЛЕКСИКИ

 У ТВОРАХ Т.Г. ШЕВЧЕНКА…………………………………...  26

 

ВИСНОВКИ……………………………………………………….. 30

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………. 31

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

           Одним із досягнень науки про мову є визначення структурно – функціональних стилів і дослідження основ застосування їх у мовній діяльності суспільства. Однак дотепер лінгвістика не має єдиного й загальноприйнятого поняття стилю, що, у свою чергу, стало однією з важливих причин існування цілого ряду класифікацій з неоднаковою кількістю самих функціональних стилів та їх різновидів. За традиційною класифікацією виділяється п’ять стилів : офіційно – діловий, науковий, публіцистичний, художній та розмовний. Проте політичні й духовно – культурні процеси останніх десятиріч в Україні стали поштовхом до відокремлення в сучасній лінгвостилістиці ще одного функціонального різновиду мови – конфесійного. І як з’ясувалося, цей стиль має глибоке коріння в українській мові і , насамперед, яскраво проявляється у творах нашого Великого Кобзаря – Т.Г. Шевченка. Виходячи з цього, я вважаю тему мого дослідження актуальною.
           Значущість проблеми зумовила вибір теми дослідження – «Стилістична роль конфесійної лексики у творах Т.Г. Шевченка»
           Предмет мого дослідження – конфесійна лексика у творах Т.Г. Шевченка.
            Мета дослідження – з’ясувати роль конфесійної лексики у творах Т.Г. Шевченка.

             У процесі вивчення матеріалів моєї наукової роботи я сформулювала гіпотезу: використання конфесійної лексики Т.Г.Шевченко у своїх творах підкреслює урочистість, піднесеність розповіді або, навпаки, надає викладу сатиричного забарвлення, служить передачі іронії та сарказму.

              Відповідно до гіпотези і мети дослідження я поставила собі   такі  завдання:
             -  дати загальну характеристику стилів в українській мові;
             -  виявити сутність конфесійного стилю в українській мові;
             -  описати використання конфесійної лексики у творах
                 Т.Г.Шевченка;                     
             -  дати оцінку ролі конфесійної лексики у творах Кобзаря.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТИЛІВ В                                                          УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ



Стиль (від латин. Stilus – паличка для письма). Стиль літературної мови – різновид мови, що характеризується відбором таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах. Це своєрідне мистецтво добору й ефективного використання системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах й обставинах.
          Джонатан Свіфт влучно зауважив, що стиль – це власне слова на власному місці. Кожний стиль має: сферу поширення і вживання (коло мовців);
функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо);
характерні ознаки (форма та спосіб викладу);
система мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо).

Ці складові конкретизують, оберігають, певною мірою, обмежують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови. Оскільки стилістична норма є частиною літературної, вона не забезпечує останню, а лише використовує слова чи форми в певному стилі чи з певним стилістичним значенням. Наприклад, слова : акт, договір, наказ, протокол, угода є нормативними для офіційно – ділового стилю, хоча в інших стилях вони також можуть нести забарвлення офіційності, якщо їх використання буде стилістично виправдане. Досконале знання специфіки кожного стилю, його різновидів, особливостей – надійна запорука успіхів у будь – якій сфері спілкування. Термін «стиль мовлення» слід розглядати як спосіб функціонування певних мовних явищ. Розрізнення стилів залежить безпосередньо від основних функцій мови -  спілкування, повідомлення і діяння впливу. Високорозвинута  сучасна літературна українська мова має розгалужену системі стилів, серед яких : розмовний, художній, науковий, публіцистичний, епістолярний, офіційно – діловий та конфесійний.
           Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови – усна й писемна, розмовна й книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма більш притаманні розмовному стилю, а інша – переважно писемна.  Оскільки останні сформувалися на книжній основі їх називаються книжними. Структура текстів різних стилів неоднакова, якщо для розмовного стилю характерний діалог , то для інших – переважно монолог. Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільними для них є те, що вони – різновиди однієї мови, представляють усе багатство їх виражальних засобів і виконують важливі функції в житті суспільства – забезпечують спілкування в різних його сферах і галузях. У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди – підстилі – для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань. Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також урочистий, офіційний, інтимно – ласкавий, гумористичний, сатиричний та ін.

Конфесійний стиль.

Сфера використання – релігія та церква.

Призначення – обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Конфесійний стиль утілюється в релігійних відправах, проповідях, молитвах(усна форма) й у «Біблії», та інших церковних книгах, молитовниках, требниках тощо (писемна форма).

Основні засоби:

- суто церковна термінологія і слова – символи;
- непрямий порядок слів у реченні та словосполучені;
- значна кількість метафор, алегорій, порівнянь;
- наявність архаїзмів.

         Конфесійний стиль від інших стилів відрізняє небуденна урочистість, піднесеність.
         Назва цього різновиду літературної мови походить від лат. сonfessio – визнання сповідання. Функціональне призначення конфесійного стилю – обслуговувати релігійні потреби суспільства.

          Це стиль перекладної культової ( Біблія, житія, апокрифи тощо) і оригінальної (проповіді, послання, тлумачення святого письма, молитви, складені священнослужителям української церкви) літератури.
           У зв’язку із прийняттям християнства у Київській Русі культові книги спочатку перекладали з грецької старослов’янською мовою. Послуговувалися нею в релігійних обрядах, додаючи окремі українські вимовні і граматичні риси. Починаючи із середини 16 ст. у церквах використовували і давню українську мову ( збереглися українські переклади Пересопницького Євангеліє, друкуються проповіді, ораторські й теологічні твори, духовна поезія, релігійні пісні). Проте пізніше, в умовах суцільних заборон на все українське , починаючи з кінця 17 ст., конфесійний стиль був вилучений із контексту української мови аж до проголошення України незалежною державою у 1991 році. Незважаючи на це, у середині 19 ст. з’являються український переклад Євангелія Маркіяна Шашкевича, перший повний переклад нового Завіту П.Морачкевського (1862). Потім – переклади Біблії П.Куліша, І.Нечуя – Левицького, І.Пулюя, І.Огієнка , І. Хоменка.
          Сфера поширення  конфесійного стилю – культові установи (церкви, монастирі, теологічні навчальні заклади, молитовні будинки, релігійні громади тощо).
           Визначальні риси: урочистість і піднесеність, благозвуччя, образність, символізм і канонічність.
           Основні мовні ознаки найвиразніше виявляються на лексико-фразеологічному рівні:
                        
- конфесійна лексика(Небесний Отець,

Божий Син, Святий Дух, Ісус, Трійця,святий, митрополит, патріарх, літургія, амвон, врата, ангел, ікона, вознесіння, молитва, гріх, спокута, Богородиця, єпископ тощо);

- старослов’янізми ( сотворити, благий, воздати, блаженний, возсідати, умивати тощо);
- усталені словосполучення (Ісус Христос, Мати Божа, воскресіння із мертвих, Небесний Отець, Христос воскрес! Воїстину воскрес! Прости, Господи! Подай, Господи! Помилуй, Господи! тощо).
          Граматичний рівень:
- вживання складних слів (благословенний, Богородиця, Богоявлення, чудотворець, триєдиний, чоловіколюбний, животворящий, благодать та ін.);

- непрямий порядок слів, інверсія («Хліб наш насущний дай нам сьогодні…»);
- поширені повтори слів, словосполучень, речень (Господи, помилуй! Господи, помилуй! Господи. помилуй!).

РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬ КОНФЕСІЙНОГО СТИЛЮ В УКРАЇНСЬКІЙ  МОВІ
 

             Почав  формуватися конфесійний стиль у царинах прадавніх , дохристиянських, віруваннях українців. Підтвердженням цього є існування цілого пласта релігійних термінів, серед яких вичленовуються назви богів (Сварог, Дажбог, Перун, Хорс, Велес, Стрибог, Мокоша, Лада, Доля та ін.); божків( водяник, болотяник, очерет ник, криничник, лісовик, гайовик, польовик, русалка, мавка; Біда, Лихо, Блуд, Мара, Мана, Морок, Журба, Трясця, Завійна та ін.); номінації, пов’язані з богослужбою (ідол, жертовник, бог, святилище, жертва, молитва, священик, та ін.) назви стародавніх народних свят та їх складових ( Коляда, Різдво. Колядка, щедрівка, гадання, Стрітення, Масниця, Великдень, Русалії, Купала, Ярила, Уведення та ін.); лексика, що стосується загальних понять давньої віри українців ( благословення, душа, тіло, гріх та ін.).
               Практично неможливо визначити час виникнення  конфесійного стилю та чітко виділити окремі його етапи, оскільки про давні слов’янські вірування маємо дуже неповні й неточні відомості. Досить умовно зародження первинних елементів сучасного, функціонального різновиду, що обслуговує сферу культу, відносимо до так званої індоєвропейської доби – найдавнішого періоду життя народів сучасної Європи, періоду вироблення мов, культур і вірувань. Саме з ним пов’язують формування поняття «бог».

                В аналізованому часовому відрізку мовно історії чіткіше виділяється загальнослов’янська доба, яка глибше обстежена науково, хоч, однак, не дає вичерпних відповідей на численні питаня.
                Сучасні дослідження переконливо доводять, що в історії культури українців була Чорноморсько – дунайська доба, яка охоплювала приблизно IV – IX ст.

                З християнством, офіційне запровадження  якого традиційно датується 988 роком, починається якісно новий період у розвитку конфесійного стилю. Проте це зовсім не означає, що до зазначеного часу він не мав християнських впливів. З усіх територій сучасної України найраніше проповідь християнства мала місце на півдні, бо тиверці й уличі сусідили з грецькими колоніями на північному березі Чорного мор. Через постійні торговельні зносини християни – греки мали, безумовно, і культурні впливи. Отже, від них українські племена тиверців, уличів і полян знайомилися з християнством. Унаслідок чого в давні вірування почали проникати нові елементи. Крім греків, іншими посередниками в поширенні нової віри серед названих племен були германські готи, які з’явилися на Дністрі й Дунаї на початку ІІІ ст. Тому приблизно з цього часу можемо говорити про появу синкретизму ( двовір’я) , котрий спостерігається й дотепер як у самих віруваннях українців, так і в релігійних назвах.  На Півночі проповідь Христової віри поширюється пізніше, ніж на Півдні, близькім до Візантії, але й там вона була джерелом нової релігії.
                  Більш послідовними християнські впливи стають у ІХ-Х ст., про що свідчать численні наукові розвідки. Так, митрополит Іларіон зазначає. Що існували руські переклади Біблії ще до появи перекладів Кирила, адже в Києві вже за 150 років до офіційного прийняття християнства не могли не використовувати місцеву розмовну мову для релігійних цілей : « Безумовно, християни в Києві мали свої Богослуження – бодай у приватних домах із дуже давнього часу, але вже, певне у першій половині ІХ віку. Думаю що ці  Богослуження правилися грецькою мовою і їх зовсім не розуміли київські християни. Ті священики, що жили в Києві , мали за обов’язок не тільки правити Богослуження, але й навчати нової віри. Отож, на мою думку, у Києві християни мусили мати не тільки грецьке Богослуження, але й живу доповідь місцевою полянською мовою.
                 Отже,  конфесійний стиль поступово відроджується, щоразу відчутніше заявляючи про себе. Думається, що він одержить справжнє життя, коли на території України буде своя українська помісна церква.                                             
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. КОНФЕСІЙНА ЛЕКСИКА У ТВОРАХ Т.Г. ШЕВЧЕНКА

 

      У поезії Т.Г.Шевченка дуже часто зустрічається лексика, що  стосується загальних понять давньої віри українців – душа , тіло,      волхвом, русалка, вовкулак та інші. «Заворожи мене, волхве…»,
«Русалка», «Княжна».

 

Заворожи мені, волхве,
Друже сивоусий!
Ти вже серце запечатав,
А я ще боюся.

Боюся ще погорілу
Пустку руйнувати,
Боюся ще, мій голубе,
Серце поховати.
Може, вернеться надія
З тією водою
Зцілющою й живущою,
Дрібною сльозою…

                                    * * *

 

Породила мене мати
В високих палатах

Та й понесла серед ночі

У Дніпрі скупати.

Купаючи, розмовляла
Зо мною, малою:
«Пливи, пливи, моя доню,
Дніпром за водою.
Та випливи русалкою
Завтра серед ночі…
          * * *
 

Аж по воді розіслала
Зеленії віти,
А на вітах гойдаються
Нехрещені діти.
Як у полі на могилі
Вовкулак ночує,
А сич в лісі та й на стрісі
недолю віщує…
            * * *

 

       Відмітною лексичною ознакою конфесійного стилю є значна кількість маркованих слів, пристосованих до використання саме в царині релігії. Ця лексика диференціюється  за певними тематичними угрупуваннями.
 

Храм, його зовнішній вигляд, внутрішні атрибути, церковне начиння.               

          Агнець – кубічна частина проскури, що покладається на дискос і                                                                  використовується для таїнства Причастя; означає тіло Ісуса Христа.
         Вівтар – найголовніша частина храму, де відправляється служба Божа             й приноситься безкровна Жертва; вівтар означає Царство Небесне
         Ікона – зображення Божої Матері, Пресвятої Трійці, Господа Ісуса Христа та ін., яке служить предметом релігійного поклоніння  ушанування.
         Іконостас – стіна з іконами, що відділяє вівтар від середньої частини православного храму.

         Амвон – середина солеї напроти престолу перед т. зв. Царськими вратами, які ведуть до вівтаря; з амвона виголошуються проповіді, єктенії, читається Євангеліє, відбувається Причастя мирян.

         Престол – особливо освячений чотирикутний стіл. Який розміщується полотняною скатертиною, а поверх неї парчевою. На престолі таємниче й невидимо присутній Сам Господь – Цар і Владика Церкви. Торкатися престолу й цілувати його можуть лише священнослужителі.
           Ризниця – приміщення, де зберігаються ризи, що використовуються при богослужінні, а також церковний посуд і книги , за якими проводяться служби.

           Лампада – наповнена оливою невелика посудина з гнотом, яку запалюють перед іконами.
            Паперть – підвищення перед входом до храму.
            Хоругви – ікони на тканині чи металі, прикріпленні до древок у вигляді знамен. Їх носять під час хресних ходів як церковні знамена. У храмі стоять біля крилосів.

Духовенство, служителі церкви.
            Єпископ – вищий священний чин у церкві, єпископи можуть проводити всі таїнства  й усі церковні служби. 
            Владика – загальна назва вищих чинів духовенства у православних християн.
             Митрополит – столичний єпископ; вище звання православних єпископів.
             Патріарх – духовний сан верховних ієрархів у ряді християнських церков; глава автокефальної церкви в православ’ї; у католицизмі титул патріарха мають представники окремих єпархій.
              Священник – служитель культу православної церкви , за саном середній між дияконом та єпископом.
             Ігумен – звання ієромонаха після призначення його настоятелем або помічником настоятеля монастиря, а іноді й незалежно від цього, як почесна відзнака.

             Архімандрит – вище духовне звання в монархів православної церкви; почесний титул настоятелі великих чоловічих монастирів.
             Диякон – нижчий священий чин; помічник священника у відправі служби.

             Ксьондз – польська назва римо-католицького священика
            

Священний одяг, атрибути влади.
              Стихар – довгий. З широкими рукавами священий одяг; покладається й на іподияконів, його мають право носити псаломщики й миряни-прислужники; знаменує чистоту душі.
              Риза, або фелонь – верхній священий одяг, круглий і без рукавів, з великим вирізом спереду; схожий на багряницю, у яку був одягнений Спаситель під час страждань; стрічки на ризі- потоки крові, які текли по його одягу.
              Скуфія – гостроверха шапка з чорного або фіолетового оксамиту в православного духовенства, монахів.
             Камилавка – високий циліндричний розширений догори головний убір з оксамиту, який православні священики носять як відзнаку, нагороду.
             Митра – позолочений головний убір вищого духівництва в православній і католицьких церквах; оздоблений невеличкими іконами й кольоровим камінням; знаменує терновий вінець Спасителя, а також особливу славу й владу.
              Тіара – папська корона.
               Орлені – невеликі круглі килимки , на яких під час богослужіння стоїть єпископ, із зображенням орла, що летить над містом.
            Читаючи твори нашого великого «Кобзаря» , я дуже часто зустрічаю ці лексичні ознаки конфесійного стилю – значна кількість маркованих слів.
             Наприклад, у таких творах, як «Чернець», «У недільку, у святую»,
«Єретик» та ін.

              
...До утрені завив з дзвіниці
Великий дзвін . Чернець мій встав,
Надів клобук, взяв патерицю,
Перехрестився,чотки взяв…
І за Україну молитись
Старий чернець пошкандибав.
                 * * *
             
…З святими корогвами
Та  з пречистими образами
Народ з попами
З усіх церков на гору йде,
Мов та божа пчола гуде.
З монастиря святого
У золоті, аж сяє,
Сам архімандрит виходжає,
Акафіст читає,
Поклони покладає…
                * * *

…Аж стіни трясуться
Од шепоту. Кардинали,
Як гадюки, в’ються
Круг тіари. Та нищечком,
Мов коти, гризуться
За мишеня…Та як паки?
Однієї  шкури
Така сила…а м’ясива!!!
Аж здригнули мури,
Як згадали, що у Празі
Загекали гуси
Та з орлами летять биться…
Конглав схаменувся…
               * * *

Церковні служби та їх складові
         Вечірня – відправляється ввечері; нагадую час від створення світу до Благовіщеня Пресвятої Діви Марії.
         Повечір’я – відправляється після вечірні.
         Утреня – найголовніше богослужіння в усіх християнських віросповіданнях, відправляється перед полуднем; на ньому згадується все земне життя Спасителя;
           Прокімен – короткий витяг із псалмів, що передає зміст святого Письма, читається під час богослужіння.
            Всенічна – вечірня служба напередодні великих свят і недільних днів.

 

…Замовкли гармати,
Оніміли дзвони,
Земниє поклони.
Молебствіє архімандрит
Сам на горі править,
Святого бога просить, хвалить,
Щоб дав їм мудрості дознати,
Гетьмана доброго обрати…
                   ***

Святі таїнства
                 Хрещення; Миропомазання; Шлюб; Маслосвяття; Покаяння, або Сповідь ; Причастя, або Євхаристія; Священство, або Хіротонія, або Рукопокладення – зцілення людини від хвороб душевних і тілесних.
                  Свята, пости Благовіщеня Пресвятої Богородиці.
                  Вознесіння, Великдень.
                  Різдво Христове.
                  Різдво Пресвятої Богородиці.
                  Успіння Пресвятої Богородиці.
                  Трійця
                  Св. Апостолів Петра і Павла.
                  Св. Миколая Чудотворця.
                  Великий піст.

                 
Релігійні книги
                  Євангеліє – перші чотири книги Нового заповіту, написані євангелістами Матвієм, Марком, Лукою та Іваном
                  Апостол – книга, що складається з діянь святих апостолів, соборних послань і послання апостола Павла ( крім Апокаліпсиса)
                  
Теологічні терміні , що стосується статусу церкви, теологічної науки, релігійно-міфологічних осіб, загальних назв релігійно-культових понять

                   Анафема – прокляття, відлучення від Церкви.
                   Ангели – створені Богом безтілесні надприродні істоти, що повідомляють людям Його волю.
                   Апологетика – розділ теології, мета якого захищати й виправдовувати віровчення за допомогою доказів, звернутих до розуму.
                   Апостол – мандрівник проповідник.
                   Архангел – старший ангел.
                   Благодать – особлива божественна сила, послана людині.
                   Богохульство – образа будь-якого об’єкта релігійного покоління.
З цієї тематики дуже багато зустрічається, у творах Т.Г.Шевченка, слів які відносяться до конфесійної лексики.

«Молитва», «На вічну пам’ять Котляревському»

…Трудящим людям,всеблагий,
На їх окраденій землі
Свою ти силу ниспошли.
А чистих серцем? Коло їх
Постав ти ангели свої,
щоб чистоту їх соблюли.
Мені ж , о Господи, подай
любити правду на землі
І друга щирого пошли…!
              * * *

…Праведная душе! Прийми мою мову,
Не мудру, та щиру. Прийми, привітай.
Не кинь сиротою, як кинув діброви,
Прилини до мене, хоч на одно слово,
Та про Україну мені заспівай…!

                 Зважаючи на те, що релігійна література, якою користується церква в Україні, у своїй основі перекладна, природними є численні лексичні запозичення. З погляду походження словниковий склад конфесійного стилю неоднорідний. Значну групу становлять грецькі запозичення, як – от:
                  амвон (від гр.. «amboon» – край гори);
                  іконостас (від гр. «eikon» – ікона і «stasis» – місце стояння)
                  Деякі лексеми зберегли й грецьке закінчення  -05 (дискос, ірмос), інші ж пережили повну або частково морфологічну адаптацію, наприклад, акафіст, апокриф, і под.
  «У  неділеньку,  у святую»
                  
У неділеньку , у святую
У досвітню годину
У славному – преславному
Місті Чигирині
Задзвонили в усі дзвони,
З гармати стріляли,
Превелебную громаду
Докупи скликали.
З святими корогвами
Та з пречестними образами
Народ з попами
З усіх  церков на гору йде,
Мов та божа пчола гуде.
З монастиря святого,
У золоті аж сяє.
Сам архімандрит виходжає,
Акафіст читає,
Поклони покладає.
               Аналізуючи поезію Т.Г.Шевченка, я виявила, що в неї функціонують і лексичні одиниці, котрі мають відповідники як у грецькій, так і  в латинській мовах. До назв такого типу передусім відносимо слова:
                                 - амінь ( «Хай буде Істинно, правильно»);
                                 - дух ( релігійне поняття, що означає надприродну істоту);
                                 - душа ( духовна сутність людини).
               Важливо наголосити, що лексика конфесійного типу  творилась й на слов’янському мовному грунті . У творах Т.Г.Шевченка серед слів, які можна віднести до конфесійного стилю особливо поширені такі старослов’янізми:
       а) складні слова з першими компонентами благо-, бого-, добро- : благодать, благословення, благосклонність. Богородиця, добросердя, доброчесність, доброчинець та ін.;
       б) слова з префіксами воз-, пре-, пред-, со-: вознести, пре милостивий, вседержитель, покровитель, спаситель і т. п.;
       в) слова із суфіксами –ство, -тва, - тель: божество, священство, молитва, вседержитель, покровитель, спаситель та ін.;
       г) слова з є. ю на початку відповідно до східно – слов’янських о, у. єдиний, юродивий;
       г) слова з не повноголосими ра, па, яким в українській мові відповідають повноголосі оро, оло: глава, прах, храм, тощо;
       д) слово «священик» з літерою щ  замість ч;
       е) слово раб зі сполученням ра на початку слова відповідно до східнослов’янського ро.

              У контексті творів великого кобзаря де мають місце ознаки конфесійного стилю, майстерно вплітаються численні зразки синонімів та антонімів. Розлого представлена синонімія. Прикметною рисо. Є те, що багато одиниць цього типу лексико – семантичних відношень у сфері релігії вживаються попарно: величати, ставити, веселитися, радуватися; жорстокий, холодний; ласка, милосердя.
               Використання близьких за значенням слів сприяє найточніший і найвиразніший передачі висловлюваної думки, а також дає змогу уникати частого повторення тих самих елементів, нерідко надзвичайно посилюючи враження від сприйнятого.
               Представлені і творах Шевченка й антилексеми. Вони становлять чималу групу серед лексичних об’єднань стилю. Наприклад: життя – смерть, душевний – тілесний, рай – пекло, та ін. У системі виразових засобів антоніми виконують важливі функції зіставлення або протиставлення. Іноді поєднують їх.
               Слова з протилежними значеннями є надзвичайно виразними стилістичним засобом. Витворюючи яскраві контрастні картини, вони вичерпно розкривають зміст різноманітних понять , допомагають розмежовувати якості, почуття, дії, стани, утверджують діалектику життя, що є постійною боротьбою протилежностей.
              Усе це свідчить про багатства ї своєрідність лексичної системи конфесійного стилю. Яку використовує у своїх творах наш Кобзар. Як бачимо, у ній вагомо представлені маркові елементи, вона різноманітна за походженням, її складові активно вступають у синонімічні й антонімічні відношення, служать засобом трохеїчної образності.
              

        




         

РОЗДІЛ 4. СТИЛІСТИЧНА РОЛЬ КОНФЕСІЙНОЇ ЛЕКСИКИ У   ТВОРАХ Т.Г. ШЕВЧЕКА

               Слова або вирази, що ми відносимо до конфесійної лексики ввійшли в загальнонародну мову. Як стилістичний засіб вони підкреслюють урочистість, піднесеність розповіді, або навпаки, надають викладу сатиричного забарвлення, служать передачі іронії та сарказму. У творах Шевченка вони використовуються як для позитивних характеристик ( чудотворець, великомученик, великомучениця, пророк Божий, ангел святий, присносущий, пере неповний, пресвятий, пречиста та ін..)

 
                  … Де ж ти, Великомучениче святий?
                  Пророче Божий? Ти меж нами
                  Ти приносущий всюду з нами
                   Витаєш ангелом святим…

- піднесене звертання М.Ю Лермонтова («Мені здається , я не знаю»), так і для увиразнення негативних, здебільшого саркастичних оцінок (суєслов, лицемір, фарисей та ін.):

                 … По закону апостола
                   Ви любите брата
                   Суєслови, лицеміри,
                   Господом прокляті
                   Ви любите на братові
                   Шкуру, а не душу!...                      
                   («Кавказ»);

 

               Частина слів традиційно зберігає архаїчні словотвірні елементи, властиві церковнослов’янській мові.
                Назва «Біблія» в українських творах Шевченка трапляється

тричі. В усіх випадках автор уживає слово в прямому значенні, наприклад: «У нас/ Святую Біблію читає/ Святий чернець» («Кавказ»); аналогічним є вживання синоніма Святе Письмо: «Іде чернець у келію …/ Бере Письмо Святе в руки, / Голосно читає» («Чернець»). Вираз «Божії глаголи» у значенні Біблія, святе Письмо автор уживає в протилежних стилістичних контекстах – піднесеному:
                   
                      …Із школи

                      Путем терновим розійшлись
                      Обидва. Божії глаголи
                     Святую правду на землі
                     І прорекли , і розіп’ялись
                     За воленьку, святую волю!...

(«Марія») і знижено – іронічному: «На те письменні ми, / Читаєм Божії глаголи!../ І од глибокої тюрми/ та до високого престола - /Усі ми в золоті і голі» («Кавказ»). Вислів «Слово Боже» Шевченко вживає  лише в переносному значенні – правда, справедливість, істина, наприклад: «Отак Гуса/  Ченці осудили, / Запалили… Та Божого / слова не спалили»  («Єретик»)
                                          
               Переважна більшість біблейських слів Шевченком переосмислюється в позитивному, часто піднесеному плані. Біблійний образ каменя (об який будуть розбиті грішники) персоніфікується, набуваючи значення «Божа кара»: «Горе звами! / Кого благаєте, благії! / О нерозумнії, сліпії! / Чи ж камінь милує кого?»  («Неофіти»), увиразнюється ознаковою лексемою «холодний», передаючи значення неминучості покари: «Тебе, злая, / в радості застане / І розіб’є дітей твоїх / О холодний камень»  («Давидові псалми») , набуває високого поетичного звучання в рядках, насичених метафоричною образністю:
                                
                            …А  літа стрілою
                            Пролітають, забирають

            Все добре з собою.

             Окрадають добрі думи,
            О холодний камень
            Розбивають серце наше
            І співають амінь…

               («Три літа»).

 

Біблейський вираз – на початку було Слово Шевченко пов’язує з роздумами про Божу природу поетичного слова, пісні та їхньої ролі в духовному відродженні людини:

                            ...Ну що б , здавалося, слова…
                            Слова та голос – більш нічого.
                            А серце б’ється – ожива,
                            Як їх почує!.. Знать , од Бога
                            І голос той, і ті слова
                            Ідуть меж люди!...

                            («Ну що б , здавалося, слова»)

              Розширеного тлумачення набувають вирази Христове слово , святе є слово , як « святої правди голос новий» , як «те слово, Божеє кадило, кадило істини». З Божим словом пов’язує поет і народне слово , народну пісню:
                              
                             …От де, люде, наша слава

                Слава України!
                Без золота, без каменю,
                Без хитрої мови,
                 А голосна та правдива,
                 Як Господа слово…

                                («До Основ’яненка»)

           У кількох випадках Шевченко звертається до усталеного словосполучення світлий рай з біблійної легенди про Каїна та Авеля, прямо згадуючи про легенду:

                             …А тепер уже, он бачиш.
                               Доходить до чого.

               Що я стратить наміряюсь
                               Максима святого.
                               Отаке-то! А за що?
                               За те, за що Каїн
                               Убив брата праведного
                               У світлому раю…

            Значна доля конфесійної лексики у творчості Шевченка мотивована й естетичною та етичною вартістю тексту Біблії , та других джерел, що добре знав і художньо трансформував поет, і стилістично відображав конкретному творі.

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

В процесі свого дослідження, я вважаю , що була підтверджена висунена мною гіпотеза на основі моєї практичної роботи безпосередньо з творами Т.Г.Шевченка та іншими матеріалами які  я використовувала для свого дослідження.

Теоретичне та практичне значення дослідження полягає у тому, що його висновки, основні твердження можна використовувати у навчально – виховному процесі  як засіб удосконалення інтелектуального розвитку школярів.
 

При виконанні курсової роботи, я з’ясувала для себе, що творчість Т.Г.Шевченка є «живою істотою», вона відкрила в моїй душі нові почуття, щось високе, піднесене, що зробило мою духовність і патріотизм вище. Творчість Кобзаря чекає своїх дослідників як у сучасному, так і у наступному.                     

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Валійова Т.О., Кохан Ю.І. Лексика і фразеологія сучасної української мови:  Методичні матеріли для студентів заочного та дистанційного навчання з спеціальності «Журналістика»/ Уклад . Валійова Т.О., Кохан Ю.І – Харків, 2001р. – 30ст.

2. Стилі сучасної української мови . Проблема структуризації  // Українська мова : З минулого в майбутнє. – К.: НАН України, 1998р. – 0,5 др. арк.

3. Інтелектуальна динаміка української літературної мови : від літописного жанру до стильової систематики  //  Наукові праці Національної бібліотеки України ім.. В.І. Вернандського. – 2000р.- Вип. 3. – 0,5 др. арк..

4. Українська мова в сучасному світі: глобальні виклики і перспектива  // Мовні і концептуальні картини світу. – Вип. 8. – К: ВЦ «Київський університет», 2002р. – 0,5 др. арк.

5. Лінгвістична аргументація конфесійного стилю в сучасній українській літературній мові // актуальні проблеми української лінгвістики : теорія і практика. Вип. 10 / Відп. Ред.. Л.І.Шевченко. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2004р. – с. 3-11 ( о,5 др. арк.)

 

6. Кожина М. « Стилистика руського язика» - М.: Просвещение, 1983. – С 66- 82

7. Сучасна українська літературна мова : Стилістика. – К.: Наукова думка, 1973. – С. 561 – 582

8. Чередниченко І.Г. Нариси із загальної стилістики сучасно української мови. – К.: Рад. шк., 1962. – С. 41-85

9. Культура мови вчителя: Курс лекцій / за аг. Ред.. О.Г. Муромцевої. – Харків: Гриф, 1998. – С. 162-172

10. Пономорів О.Д. Стилістика української мови : Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доповн. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2000. – С. 5 - 14

11. Пилипінський М.М. Мовна норма і стиль. – К.: Наук. Думка, 1976. – 287 с.

12. Журба І.Я. Стилістичні функції біблійних образів у поезії Т.Г.Шевченка // Джерела мовної майстерності Т.Г.Шевченка. – К., 1964.