ОСОБИСТІСНО ЗХОРІЄНТОВАНА ТЕХНОЛОГІЯ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА
Ю.О.Христенко, магістр спеціальності «Педагогіка вищої школи»
Л.І.Нічуговська, д.пед.н., професор - науковий керівник
Ключові слова: особистісно зорієнтоване навчання, етапи особистісно орієнтованого навчання, викладач, учень, навчальна діяльність учнів.
Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку суспільства особливої уваги потребує процес навчання та виховання учнів у ПТНЗ, як майбутніх працівників здатних до самоосвіти, саморозвитку, які вміють використовувати набуті знання і вміння для реалізації творчих проектів, зі сформованим рівнем критичного мислення, з активною громадянською позицією в суспільстві. Тому педагогічні технології сьогодні підпорядковуються вирішенню цієї стратегії розвитку освіти.
Важливим є усвідомлення, що поліпшення якості навчання, виховання і розвитку учнів можливе за умови систематичного, послідовного удосконалення уроку як основної форми навчально-виховного процесу.
Особистісно зорієнтована технологія як одна із провідних педагогічних технологій визначає учня головною діючою фігурою всього освітнього процесу, суб’єктивний досвід якого спочатку розкривається, а потім узгоджується зі змістом освіти.
Аналіз основних досліджень і публікацій. Особистісно зорієнтована педагогіка має вітчизняну історію. С.Русова вважала стрижнем освітнього процесу індивідуальність дитини: «Індивід є головним фактором, який творить соціальний прогрес, який находить шлях до розвитку нових форм життя»[2,73]. Ідеєю виховання особистості пронизана педагогічна діяльність В.Сухомлинського. З точки зору Ш.Амонашвілі, особистісно-гуманний підхід полягає в тому, «…щоб дитина (педагогічне) навчальне і соціальне завдання усвідомлювала як вільно вибране, приймала його на основі бажання»[4,175]. Він сформулював принцип особистісно-гуманного підходу в педагогіці, який полягає в тому, що послідовна реалізація, врахування психологічних особливостей учнів можуть зробити обставини людяними й дадуть змогу кожному усвідомити себе як людину.
Проблеми вивчення особистості знайшли глибоке висвітлення у працях Якиманської І.С., Максименко С. Д., Грищенко О.,
Векслера С.І., Купцової В., Беха І.Д., Берулави М.Н. та ін. Реалізація у ПТНЗ державних освітніх стандартів вимагає творчих пошуків, пов'язаних з подальшим розвитком педагогічної науки. Нагальним у цьому зв'язку стає завдання зменшення рівня її описовості, констатації лише емпіричних особливостей існуючої системи навчання, створення нових його проектів, розкриття внутрішніх зв'язків, які існують між навчанням і відповідним характером психічного розвитку учня. Йдеться про набуття учнями в першу чергу, системи особистісних і розумових здібностей та якостей, які давали б їм змогу успішно вирішувати складні проблеми своєї життєдіяльності.
Формулювання мети. Метою статті є теоретичне обґрунтування педагогічних умов реалізації особистісно зорієнтованого підходу в процесі вивчення спецдисциплін у ПТНЗ.
Для досягнення мети визначено такі завдання: а) виділити ознаки особистісно зорієнтованого навчання; в) запровадити педагогічні умови реалізації особистісно зорієнтованого навчання під час вивчення спецдисциплін; г) реалізувати особистісно зорієнтований підхід у забезпеченні внутрішньої професійно-значущої мотивації вивчення спецдисциплін; д) урізноманітнити форми навчальних занять; ж) створити ситуацію успіху.
Виклад основного матеріалу дослідження. Основним принципом розробки особистісно зорієнтованої системи навчання є визнання індивідуальності учня, створення необхідних і достатніх умов для його розвитку.
Індивідуальність розглядається нами як неповторна своєрідність кожної людини, що здійснює свою життєдіяльність як суб'єкта розвитку протягом життя. Ця своєрідність визначається сукупністю рис і властивостей психіки, що формується під впливом різноманітних факторів, які забезпечують анатомо-фізіологічну, психічну організацію будь-якої людини.
Розроблено методику реалізації моделі організації особистісно зорієнтованого навчання в процесі вивчення спецдисциплін, що відображає логічну послідовність основних елементів, з використанням суб’єкт-суб’єктних взаємин між викладачем і учнем. Розроблена модель передбачає два види реалізації особистісно зорієнтованого навчання: теоретичний та організаційно-технологічний.
Теоретична підготовка з організації особистісно зорієнтованого навчання відображає дидактичну мету – образ (модель) діяльності викладача та особистості учня в умовах особистісно зорієнтованого навчання. Організаційно-технологічна підготовка відображає вплив сукупності педагогічних умов на науково-педагогічну діяльність викладача, які забезпечують процес реалізації особистісно зорієнтованого навчання та навчально-пізнавальну діяльність учнів: її зміст, форми, методи, організаційні та технологічні механізми реалізації, сформованість умінь. Відповідно до кожного виду організації особистісно зорієнтованого навчання були визначені очікувані результати, розроблено критерії ефективності, обґрунтовано методи діагностики.
Доведено доцільність упровадження педагогічних умов реалізації особистісно зорієнтованого навчання під час вивчення спецдисциплін, а саме: створення особистісно зорієнтованого середовища; забезпечення внутрішньої професійно-значущої мотивації вивчення спецдисциплін; урізноманітнення навчальних форм занять; створення ситуацій успіху; врахування індивідуальних особливостей учня.
Створення в процесі вивчення спецдисциплін особистісно зорієнтованого освітнього середовища передбачає: орієнтацією методів, засобів, прийомів і форм організації навчального процесу на особистість учня, на врахування його пізнавальних можливостей, ціннісних орієнтацій, особистісного досвіду; формування суб’єкт-суб’єктних стосунків у процесі навчання. Сформоване у процесі дослідження особистісно зорієнтоване освітнє середовище відповідає таким вимогам: забезпечує умови для самопізнання, визначення мотивів навчання та розвиток мислення.
Важливою педагогічною умовою реалізації особистісно зорієнтованого підходу є забезпечення внутрішньої професійно-значущої мотивації вивчення спецдисциплін. Поняття мотивації включає усі види спонукань діяльності. Основними мотиваційними чинниками є такі: усвідомлення важливості дисципліни для професійної підготовки; інтерес до певної дисципліни; якість викладання; співвідношення між труднощами засвоєння дисципліни і особистісними здібностями; стосунки з викладачем. Вони забезпечуються шляхом вивчення особливостей кожного учня: рівня відповідних знань, ступеня прояву здібностей, потенційних можливостей, приналежності до певної типологічної групи тощо. Визначено чотири типи мотивації: перший тип – опорний (є основою активного ставлення учня до свого майбутнього). Учні (12,5 %) з цим типом мотивації активно включаються в процес пізнання, вивчають не лише програмний матеріал з підручника, але й цікавляться сучасною ситуацією в суспільстві. Другий тип мотивації має меншу самоузгодженість компонентів, що входять до її складу. В учнів цього типу (34,6 %) інтерес до фаху пов’язаний з найбільш загальними характеристиками професії і має лише практичний характер: здобути конкретну спеціальність. Третій тип мотивації характеризується неузгодженістю між інтересом до професії та мотивами суспільного обов’язку (43,7 %). Для них характерне поверхневе, пасивне сприймання соціальних вимог, прагнення до мобілізації особистих зусиль із суспільно корисною метою в межах обраної професії. Четвертий тип мотивації найменш ефективний, оскільки учні (9,2 %), в яких він виявлений, у виборі виду майбутньої діяльності керуються порадами друзів.
Наступною педагогічною умовою є урізноманітнення форм навчальних занять, серед яких найбільш ефективними є: особистісно зорієнтовані теоретичні та практичні заняття; самостійна науково-дослідницька робота учнів: підготовка доповідей, рефератів, есе, творчих проектів. У процесі пошукової роботи використовуються різні види особистісно зорієнтованих занять. Самостійні форми опрацювання матеріалу (доповіді, творчі завдання, реферати, проекти, есе, курсові і дипломні роботи тощо) та індивідуальні завдання, спрямовані, завдяки особистісно зорієнтованій технології навчання, на формування і розвиток в учнів самоорганізації.
З педагогічної точки зору ситуація успіху – це цілеспрямоване, організоване поєднання умов, які дають можливість досягти значних результатів у діяльності як однієї окремо взятої особистості, так і колективу загалом.
Для врахування індивідуальних особливостей учнів було здійснено індивідуалізацію і диференціацію процесу навчання, визначено рейтинг навчальних досягнень учнів, реалізовано суб’єкт-суб’єктні взаємини на рівні викладач-учень.
Висновки. Особистісно зорієнтований навчально-виховний процес будується у формі співпраці викладача з учнями. Викладач створює відповідне професійно-орієнтоване навчальне середовище, яке буде ефективним за умови, що:
– в кожному учневі викладач буде бачити неповторну індивідуальність;
– викладач буде спиратися на емоційну сферу учня, розвиваючи його гуманістичні почуття;
– викладач буде уводити учнів до різноманітних педагогічних ситуацій особистісного вибору, співпереживання гарантованого успіху, авансованої довіри, творчості тощо;
– викладач буде активно впроваджувати особистісно зорієнтоване спілкування, на основі утвердження людської гідності, підтримання в учнів бажання прилучатися до світу людської культури, тощо;
– викладач буде забезпечувати рефлексію учнів, тобто учень має навчатись осмислювати власні бажання, прогнозувати наслідки своїх дій та вчинків, узгоджувати цілі власної діяльності та поведінки із засобами їх досягнення.
Саме такий підхід спонукає учнів до формування основ предметно-професійної компетентності, що вцілому сприяє підвищенню конкурентної спроможності майбутніх фахівців на ринку праці.
Список використаних джерел