Науково- пошукова робота на тему: " Перехресні долі родини Сінкевич та Харчук)""

Два покоління – одна боротьба( перехресні долі родини Сінкевич та Харчук)Тим, що віддали життяза волю Україниі Тим, що борятьсяза її визволення – присвячую…. Підготувала Бурак Юлія

У біжучому буремному ХХ ст. вже кілька разів записано в нашій історії нелегкий шлях нашої боротьби за свою державу. Цей шлях був вписаний в історію кров’ю кращих синів і дочок України. Це події визвольної боротьби ОУН – УПА. І на прикладі родини Сінкевичів-Харчуків спробую це довести. У роботі я досліджую життєвий шлях цих родин, які були борцями, а їхній ген нації продовжує боротьбу. Щоб ті, які підхопили цей шлях у ХХІ ст., мали з чого черпати духовну снагу і силу для завершення перемогою визвольну боротьбу. Я буду їх називати поколінням воїнів ОУН- УПА. Рідко в історії народу можна знайти так чітко відмежовані два покоління, як це було в нашій історії: покоління, що творило славу визвольної боротьби у 40 - 50 роках минулого століття і покоління сьогодення, яке проросло як стан національної свідомості.

Для усіх українців життя після 24 лютого 2022 року – постійна боротьба. Заглянемо в історію десять років тому. У той день, як тільки пролунали перші постріли на Майдані Незалежності, моє покоління мало скласти свій іспит перед історією, перед світом. Молоде покоління перебирає на себе відповідальність за долю народу. Воно стає до чину, щоб сповнити своє завдання, виправити помилки, які дісталися в спадок від своїх батьків. Сформуються нові борці, що для кожного з нас стали янголами, що носять форму ЗСУ.

Покоління ОУН – УПА передало моєму поколінню жагу до волі і незламності, як світлий дороговказ у боротьбі, а героїчна оборона України з 2014 року є цьому доказ. А гідний приклад для наслідування - це наші воїни: Харчук Дмитро і Григор’єв Ярослав - онуки Ольги Сінкевич - Харчук, які продовжили справу своїх предків ОУН - УПА. Я буду їх називати поколінням ЗСУ.

Тож дозвольте нам на сторінках цієї рукотворної історії розповісти про тих, чиє життя сьогодні можна назвати – подвигом. Може не таким вже і великим, але все – таки чимось більшим, ніж звичайне прожите життя…Їхній ген боротьби передався онукам, які знову взяли до рук зброю і пішли воювати за Україну. Поєднання поколінь…Сінкевич Степан Миколайович 1896 -1979 року, село Борщівка. Освіта – 3 класи місцевої парафіяльної школи. Воїн УПА, станичний. Степан у молодому віці був учасником армії УНР під проводом Симона Петлюри. У 1920 році Степан Миколайович повернувся з великої України, одружився із місцевою дівчиною Сірою Маріє Павлівною (1895 – 1982). У молодих людей народилося троє дітей: Віра 1921, Микола 1922, Ольга 1925 року. У сім’ї Сінкевичів дбали не тільки про матеріальний добробут, а й про духовність, освіту. Довгими зимовими вечорами батько розповідав дітям про події з минулого, про час коли він перебував на Наддніпрянські Україні. Всією сім’єю співали українських пісень. Мати навчала релігійних обрядів дотримання християнських постів і традицій.

Сім’я Сінкевичів повність у роботі підпілля ОУН – УПА. Сінкевич Степан – батько з 1942 року очолює одну із станиць села Борщівка. В 1944 після визволення села був мобілізований до лав радянської армії, там його арештували і засудили до п’яти років тюрми. Відбував заслання в Кемеровські області. Після арешту чоловіка мати – Марія Павлівна деякий час переховувалась у монастирях, а згодом відправилась до чоловіка у заслання. Родинне майно було конфісковано, з хати зробили школу. Повернулися в Борщівку у 1950 -х роках, посилилися у власні на півзруйновані хаті. Нічого незнаючий про долю своїх трьох дітей. Мати часто їздила по Волинських селах і розпитувала про дочок. Поховані на місцевому кладовищі.

Сінкевич Микола Степанович, симпатик ОУН часів навчання у Бережанах з 1942 року вступив в ряди організації. Займав посаду станичного. У 1944 році був засуджений на 15 років каторжних робіт. Покарання відбував в Іркутській області. Отримав поранення у ногу не мав належного лікування і отримав зараження, від цього помер 25 червня 1945 року у в’язниці. Місце поховання невідоме.

Сінкевич Ольга Степанівна псевдо «Мотря» наймолодша дочка із сім’ї. У свої 17 років, 1942 році вступила до лав ОУН – УПА була зв’язковою, підрайоновий пропагандист. Протягом 1942 – 1943 року у селі ОУН – УПА розгорнуло широку діяльність, де провідне місце займала ця родина. У селі було організовано курси для підготовки медичного персоналу, які провела старша сестра Віра Сінкевич. Дівчат із села вона вчила робити уколи, перев’язувати рани надавати першу медичну допомогу, заготовляли перев’язочний матеріал. Арештували «Мотрю» в селі Синівці у 1946 році, де вона переховувалась у польські родині. Вирок 15 років. Поетапно були Чортківська, Харківська тюрми, і нарешті концтабір № 4 « Степлаг» у Кінгірі.

Сінкевич Віра Степанівна «Меланка», «Мотря» - 1921 року, найстарша донька. Член ОУН. Підрайонова організаційна ОУН, референт СБ. Разом з братом вступила до лав ОУН – УПА 1942 році. У 1944 році потрапила до рук радянських партизанів, зуміла втекти. Після того, як дівчина видала себе, потрапила до рук радянських спецслужб, вона стає обережнішою. Про неї немає інформації, вона вміло переховується. Появляється Віра у 1950 -х роках в Шумських лісах. Там діяв районний провід ОУН, його очолював М. Тарановський - "Яструб". Група діяла в лісах, що оточують села Антонівці, Іловиця, Стіжок та хутрі Майдан Шумського району Тернопільської області. Захоплені 18 вересня 1952 року завдяки отруті «Нептун».

Після захоплення групи « Яструбу» Віра залишилась сама і перебувала у криївці у лісі поблизу села Стіжок. Зранку 19 вересня 1952 року її криївку пробують захопити радянські спецслужби. Вони думали, що там є декілька повстанців і на місце подій кинули чисельний військовий підрозділ, щоб оточити місце ймовірного перебування злочинців. Завдання брати живими, щоб отримати від них свідчення про діяльність підпілля та місця перебування його учасників. У криївці була лише Віра – Марта, яка розпочала бій в результаті, якого вона загинула, як воїн- жінка борець. Вона отримала поранення у серце, останню кулю залишила для себе….. Вона була тендітна і тверда. Тепліша- сонця, холодніша- криги. Прологом не дописаної книги. Бурхлива і спокійна, як вода. Вона була несхожою до всіх. Так трішки дивна, може божевільна. До вітру схожа стала - невловимо-вільна

Григор’єв Ярослав Юрійович , 1989 року – онук Ольги Сінкевич – Харчук. Син доньки Галини. Воїн 47-ма окрема механізована бригада «Ма́ґура» — військове формування Збройних сил України. Наданий час захищає нашу територіальну цільність. У 2014 році Ярослав став добровольцем ЗСУ і був направлений на схід України. 17 червня 2014 року потрапляє у полон на Луганщині і перебував там 28 днів. У цей день у полон разом з ним потрапила Надія Савченко. Тому воїн був головним свідком у справі Надії Савченко і давав свідчення у Донецькому міському суді Ростовської області (Росія).

Харчук Дмитро Миколайович, 1987 року народження м. Ланівці. Онук Ольги Сінкевич – Харчук, син її сина Миколи. Відома і шанована людина у нашому краї, знана далеко за межами. Військовий шлях розпочав у лавах ЗСУ, 2008 - 2009 р. У 2014 – 2015 роках, добровільно вступив до лав ЗСУ, у 80 ДШБ, у складі якої приймав участь в зоні АТО, Луганська область. Після звільнення з військової служби, одразу обраний головою районної організації « Воїни АТО Лановеччини», Співзасновник та голова обласної Спілки « Учасники АТО Тернопілля» . Втретє добровільно вступив до лав ЗСУ 24. 02. 2022 року і прослужив до 14. 11.2023. року. 26 грудня 2022 року Дмитро отримав важке поранення плечей, ноги та спини. Переніс 16 операцій під загальним наркозом, досі лікується та займається волонтерською діяльністю.

Сьогодні ми знову змушені боротися з одвічним ворогом України, і скільки тих поколінь, які вмерли, за Україну. Ця боротьба двох поколінь ОУН – УПА і ЗСУ триває тисячоліттями і перегукується з давніми часами. Ворог незмінний – Московське царство, Росія імперія, СРСР, а тепер Російська Федерація, які були загарбниками і вбивцями на нашій землі. І тут згадуються слова Тараса Шевченка: «Смійся, лютий враже! Та не дуже, бо все гине, - Слава не поляже». Усі ці історичні події, пережиті цими родинами Сінкевич – Харчук, знову підтверджують споконвічне прагнення українців до волі, до гідності, свободи за життя у європейські спільноті, готовність захищати свою державу. Я вірю в ЗСУ пишаюся і вивчаю шлях боротьби воїнів ОУН - УПА, бо своєю мужньою боротьбою вони нам показують гідний приклад того, як потрібно нищити підступного ворога. Слава Україні! Слава Воїнам ЗСУ! Слава воїнам ОУН – УПА! Україна є, Україна буде!T