Науково-дослідницька робота "Микола Лисенко. Квітка кохання"

Про матеріал

Аналіз та поширення інформації про вплив музичної спадщини Миколи Лисенка для збереження майбутнім поколінням.

Робота орієнтована на індивідуальне пошуково-дослідницьке вивчення бібліографічного життєпису композитора з поглибленим розглядом сфери особистого життя з розкриттям питань: 1) вплив настроїв і почуттів композитора під впливом коханих ним жінок на характер створюваної музики в різні періоди його життя; 2) процес становлення Миколи Лисенка як композитора і сприйняття його музичних творів суспільством в епоху розгортання «українізації»; 3) виокремлення жанрів створюваної музики в залежності від подій, що відбувалися в особистому житті композитора; 4) новаторство композитора в камерно-вокальній музиці.

Перегляд файлу

Міністерство освіти і науки України

Управління освіти і науки Чернігівської облдержадміністрації

Чернігівське територіальне відділення МАН України

Відділення: літературознавства,

фольклористики та мистецтвознавства

Секція: мистецтвознавство

МИКОЛА ЛИСЕНКО. КВІТКА КОХАННЯ

Роботу виконала:

Левусенкова Ірина Володимирівна,

учитель-методист музичного мистецтва

Чернігівської ЗОШ № 28 І-ІІІ ст.

Чернігів 2017

ВСТУП

«Я гаряче люблю українську музику. Коли Чайковського ми називаємо чарівником російської музики, то Лисенка, цього чудового і захоплюючого красою своєї музики композитора, ми сміливо можемо назвати сонцем української музики.»

К.С.Станіславський

22 березня 2017 р. вся Україна святкуватиме важливу культурну подію – 175-річчя з дня нарождення видатного композитора Миколи Віталійовича Лисенка, засновника національної композиторської школи, твореця української музичної мови, славетного піаніста і хорового диригента, педагога та громадського діяча. Актуальність теми полягає в аналізі та поширенні інформації про вплив музичної спадщини Миколи Лисенка для збереження майбутнім поколінням. Робота будується на інформації із спогадів сучасників та друзів композитора (Л.Українка, М.Старицький, О.Пчілка), а також приватного листування. Інують лише фрагментарні сюжети з окремих питань, що частково відтворюють складові зазначеної теми. У роботі узагальнено та систематизовано матеріали попередніх дослідників (розмаїті дослідження різних ракурсів його творчості і діяльності провели Л.Архімович, М.Гордійчук, Т.Булат, Т.Філенко, Р.Скорульська, Л.Корній, М.Капиця, О.Козаренко та багато інших). Мета роботи – простеження життєвого та творчого шляху композитора через призму кохання. Завдання роботи – індивідуальне пошуково-дослідницьке вивчення бібліографічного життєпису композитора з поглибленим розглядом сфери особистого життя з розкриттям питань: 1) вплив настроїв і почуттів композитора під впливом коханих ним жінок на характер створюваної музики в різні періоди його життя; 2) процес становлення Миколи Лисенка як композитора і сприйняття його музичних творів суспільством в епоху розгортання «українізації»; 3) виокремлення жанрів створюваної музики в залежності від подій, що відбувалися в особистому житті композитора; 4) новаторство композитора в камерно-вокальній музиці. Обєктом досліждення є постать Миколи Лисенка, великого сина і патріота своєї нації і Батьківщини, взірця у боротьбі за українську державність. Предмет досліждення – життєвий і творчий шлях Миколи Лисенка під впливом кохання, яке давало поштовх до розвитку цілісності композитора і було головним джерелом музичного натхнення. Хронологічні рамки досліждення охоплюють майже весь життєвий цикл композитора – з 1851 р. ( перший музичний твір – граційну «Польку», видану батьком у подарунок до дня нарождення сина) по 1912 р. (опера «Ноктюрн»). Методи досліждення. Методологічною основою роботи є масив документів, які стосувалися життя Миколи Лисенка, - статті, монографії, творчі звіти, приватне листування, автобіографії, характеристики, рецензії-спогади сучасників, друзів та людей з близького кола композитора.

В процесі аналізу джерел дослідження враховувались ступінь повноти та об’єктивності кожного з них. З цією метою використовувалось співставлення та порівняння змісту різних джерел. Застосування цих підходів значною мірою визначило логіку наукового пошуку, відбір матеріалів та структуру дослідження, поєднання проблемно-тематичного та хронологічного способу викладу конкретних фактів, висвітлення положень спадщини геніального композитора і формулювання на цій основі теоретичних узагальнень. У процесі дослідження виявилось необхідним застосування кількох методологічних підходів з усім притаманним їм спеціальним інструментарієм, зокрема: історико-структурного, конструктивно-генетичного – для визначення основних етапів і з’ясування соціокультурного контексту, в якому розгортались життя та творча діяльність М.Лисенка; порівняльно-зіставного – для ширшого роз’яснення впливу станів кохання та емоційності композитора на створювану ним музичну фактуру; синергетичного і парадигмального – з метою визначення і опису основних фактів життєдіяльності Лисенка в контексті епохи; аксіологічного – для оцінки внеску Миколи Віталійовича до музичної історії, культури, народності та національної духовності тодішньої та сучасної України. Наукова новизна досліждення полягає у висвітленні важливості емоційно-чуттєвого досвіду композитора для інфраструктури національного музичного життя.

Практична цінність досліждення - можливість подальшого використання одержаних результатів досліждення для поглиблення знань на уроках музичного мистецтва, художньої культури, літератури, краєзнавства, позакласної роботи, а також небайдужих до мистецтва і широкого кола читачів. Структура роботи відповідає меті і завданням досліждення. Вона складається з вступу, двох розділів, висновків. Список використаних джерел складає 25 найменувань. Робота складається з 20 сторінок.

ТЕЗИ

на науково-дослідницьку роботу:

«Микола Лисенко. Квітка кохання»

Микола Лисенко – великий український композитор, основоположник української класичної музики, засновник національної музично-творчої школи, етнограф. Від найперших дитячих років світосприйняття майбутнього композитора формується під впливом двох музичних стихій. Блискуче закінчивши з відзнакою університет і захистивши кандидатську дисертацію з біології, Микола Лисенко обирає музику і їде до Лейпцизької консерваторії. Він стає першим в Україні композитором, хто мав європейську професійну освіту. В спадщині Лисенка вперше в національній музичній історії відобразилися практично всі найважливіші ознаки української художньої ментальності, знайшли своє продовження численні багатовікові традиції національної культури, як професійної, так і народної. Лисенко вперше в українській музиці звернувся до інструментальних жанрів. Творчість Лисенка - підсумок величезного періоду розвитку вітчизняної музики на підвалинах глибокого і всебічного вивчення народного життя і народної творчості. Ольга О’Коннор - дружина – пісня, і пісня – дружина, виконавиця його перших поважних творів, квітуча творчість Лисенка. Музика кохання - глибоке забарвлення художньої палітри кожного окремого твору. Ольга Липська - дружина-матір, дружина-сестра, мудрий порадник, невтомна помічниця, найвірніший друг Лисенка. Музика кохання насичена жагою до життя, бурхлива, піднесена, пружна за характером та змістом.

Інна Андріанопольська – натхненна, мрійлива лірика, кульмінація саморозкриття композитора. Стиль музичної драми в українській камерно-вокальній творчості - підвищена емоційна активність музики кохання з музично-стильовими прикметами.

Лисенко сформував і збагатив майже всі існуючі в українській музичній творчості жанри, встановив визначення феномену української музичної культури.

РОЗДІЛ І

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ КОМПОЗИТОРА МИКОЛИ ЛИСЕНКА

Іменем Миколи Лисенка названі вулиці у Києві та Львові, а також провідні мистецькі установи України. Це Львівська національна музична академія, Харківський академічний оперний театр, Колонний зал Національної філармонії, Київська спеціалізована музична школа, Полтавське державне музичне училище. Ім’я Лисенка носить також провідний камерний колектив – струнний квартет. Українським музикантам щорічно присуджується Премія імені Лисенка. Періодично в Києві й проводиться Міжнародний музичний конкурс імені Миколи Лисенка. У Києві діє Будинок-музей Миколи Лисенка. Та найголовніше – це пам’ять про Майстра та його внесок до утверждення справжнього українського духу в суспільному житті.

Музичні враження і кроки композитора

Микола Віталійович Лисенко – великий український композитор, основоположник української класичної музики, засновник національної музично-творчої школи, етнограф – народився 22 березня 1842 р. в с. Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської області. Батько, Віталій Романович, дворянин, офіцер, був людиною освіченою, з передовими поглядами на розвиток суспільства, глибоко знав і любив літературу, народну творчість. Мати, Ольга Єремїівна, походила з поміщицького роду, мала аристократичне виховання. Розмовляла лише французькою мовою, в усьому намагаючись створити атмосферу без натяку на народне, українське. Від найперших дитячих років світосприйняття майбутнього композитора формується під впливом двох музичних стихій - салонне музикування матері – прекрасної піаністки, вихованки Смольного інституту шляхетних дівчат, прихильниці європейської та російської класики; та з іншого боку, - впливу землі, де народився і виріс. Мати, помітивши музичні здібності сина, вже в 5 років починає сама вчити його грі на фортепіано. Шестирічний хлопчик вражав усіх музичною пам’яттю і легкістю гри. У 1855 р. Микола навчався у привілейованому навчальному закладі – 2-й Харківській гімназії. У Харкові він займався з відомими музикантами М.Дмитрієвим і чехом Вільчеком. Талановитий підліток швидко став популярним у місті піаністом, якого запрошували на вечори і бали, де він виконував п’єси Моцарта, Бетховена, Шопена, блискуче імпровізував на теми українських народних пісень. В 9 років Микола написав свій перший музичний твір – граційну «Польку», видану батьком у подарунок до дня народження сина. Остаточно усвідомлення національного самовизначення Миколи Лисенка відбулося років у 14, коли, гостюючи з троюрідним братом М.Старицьким у дядька А.Романовича, вони захоплено читали заборонені вірші Т.Шевченка. Це було певним потрясінням для юнака, що звик до російської чи французької мови, він був особливо зачарований музичною звучністю і силою простого народного слова. Закінчивши гімназію, Лисенко вступив на природничий факультет Харківського університету. Блискуче закінчивши з відзнакою університет і захистивши у 1865 р. кандидатську дисертацію з біології «Розмноження нитчастих водоростей», Микола Лисенко все ж обирає музику і їде у 1867 р. до Лейпцизької консерваторії, де осяг консерваторський курс за 2 роки. Він стає першим в Україні і одним з небагатьох серед свого покоління композиторів, хто мав європейську професійну освіту [1, 27]. Один з перших творів, написаних в Лейпцигу, «Українську сюїту», (в формі старовинних танців на основі народних пісень), свідчить, що основною метою Лисенка вже в такому юному віці стає створення яскраво національної версії європейського романтизму. Головним «винаходом» композитора стає репрезентація української пісенності в її різних жанрах як сумірної в художньому плані до усієї європейської традиції і системи музичної виразовості. У 1868 p. M.Лисенко написав свій перший значний твір «Заповіт» на слова Т.Шевченка для соліста, хору та фортепіано, з якого починається новий етап розвитку української музичної культури. Лисенкова праця освоює новий широкий пласт народної пісенної культури, намагаючись піднести її до високого професійного рівня, виробивши нові, незнайомі ще музиці форми на підставі переробки колосального народного музичного матеріалу [24]. У 1872 p. M. Лисенко написав оперу на сюжет «Ночі перед Різдвом» М.Гоголя. 1874–1875 рр. Лисенко вдосконалював майстерність у Петербурзі у Римського-Корсакова. У 1878 р. Микола Віталійович займає посаду педагога з фортепіано в інституті шляхетних дівчат. Збагачуючись передовими ідеями і художньо-естетичними критеріями свого часу, вивершуючи знання народного життя, переймаючись болями і радощами народу, усвідомлюючи устремління його на основі неосяжних багатств музичного фольклору, Микола Лисенко заклав міцні засади для нової в історії світової музики української професійної музичної школи [5].

Його подвижництво й мудрість полягали у тому, що, невтомно пропагуючи кращі досягнення великих композиторів, він готував благодатну основу для майбутніх конкретних і практичних справ, розраховуючи, врешті, не стільки на схвальну оцінку, скільки на дієву підтримку і допомогу з боку народу через усвідомлення важливості цієї справи. Доробок Лисенка-композитора величезний. Маючи прекрасну музичну культуру й високу школу, композитор прагнув ввести в сучасну йому музику вивчений і асимільований ним колосальний фольклорний матеріал.

Композиторьскі традиції Миколи Лисенка

Лисенко сприймав фольклор в цілісному образі, розуміючи, чим є народна пісня для збереження ідентичності бездержавної нації. З листа до Філарета Колесси: «Дуже радий був перечути від Вас про широкі плани і заходи організації співацьких товариств в Галичині; нарешті таки заворушивсь інтерес до музичної етнографії й починають зявлятися збірки записаних пісень од народа. Це дуже важна прикмета зрілості суспільності, свідомої своєї національної гідності» [3, 187]. Ці філософсько-естетичні переконання знайшли своє надзвичайно широке втілення у самій творчості Лисенка. Ні одна тематична сфера українського фольклору не пропущена в його творчості, ні один жанр. На цій питомій основі засновник національної композиторської школи створив суто європейський за духом і буквою стиль, знайшовши оптимальну рівновагу між національним та універсальним, притаманним провідним європейським школам [7]. Так втілюється, зокрема, фантастична «русалкова» сфера образів у опері «Утоплена», вишукано пристосована до конкретного сюжету традиція різдвяного вертепу в опері «Різдвяна ніч», узагальнено відтворені символічні процеси народження і смерті живої природи в дитячій опері «Зима і Весна», глибоко переосмислена епічна думна стилістика в операх «Тарас Бульба» та «Енеїда», на основі синтезу різних фольклорних жанрів знайдено власний неповторний епічно-драматичний стиль виразу в кантатах з циклу «Музика до «Кобзаря»: «Б’ють пороги» та «На вічну пам’ять Котляревському», своєрідно продовжені – в руслі європейського романтизму – витоки українського духовного хороспіву в кантаті «Радуйся, ниво неполитая» [11,8].

Отже можемо стверджувати, що в спадщині Лисенка вперше в національній музичній історії відобразилися практично всі найважливіші ознаки української художньої ментальності, знайшли своє продовження численні багатовікові традиції національної культури, як професійної, так і народної. Серед жанрів, що переважають у спадщині Лисенка, безпосередньо пов’язані зі словом, являють нерозривну єдність музичної і поетичної інтонації або походять від синкретичних обрядових жанрів, що створив наш народ у сиву давнину. Це опери, кантати, солоспіви, вокальні ансамблі, хори. І хоча композитор зумів подолати рамки суто національної характерності і гнучко об’єднати українську мистецьку традицію з досягненнями доби романтизму, що панував у другій половині ХІХ ст. у численних композиторських школах європейських країн, все-таки установка на два найважливіші національні джерела – духовні жанри і обрядовий фольклор – виявляється головною у художньому світогляді класика. Розуміючи сутність первинного фольклорного коду, композитор з такою ж тонкістю і точністю міг «реконструювати» і подальші етапи становлення національної духовності [4,108]. У Лисенка об’єднуються практично всі основні вокально-хорові жанри романтичної музики – від мініатюри-солоспіву на 16 тактів до багаточастинної монументальної кантати. Однак йдеться не просто про багатоманітність форм і жанрів. Значно важливішим видається те, що Лисенко зумів відчитати етично-філософські мотиви в музичній формі, не порушуючи їх внутрішньої експресії і ораторської переконливості, а навпаки, інтонаційно висвітлив деякі підтексти, приховані, потенційно закладені у поезії Кобзаря. Так імітаційна поліфонія у фіналі кантати «Радуйся, ниво неполитая» майже зримо розгортає картину безперервного тривання і оновлення життя, увиразнюючи сенс тексту «Оживуть степи, озера». Так само в геніальному солоспіві-монолозі «Гетьмани!» кількаразове звернення до суворих лицарів минулого підкреслюється як типово думним інструментальним зачином, так і характерним зворотом вигуку. Лисенко осмислює вітчизняну історію крізь призму біблійних і філософсько-етичних категорій. У цьому він глибоко споріднений зі світовідчуттям Т.Шевченка, чия поезія стала для нього своєрідним духовним ідеалом, до якого він прагнув все своє життя. Такий висновок дає змогу зробити не лише монументальний цикл «Музики до «Кобзаря», твори з якого розпочинають і завершують творчий шлях М.Лисенка. Шевченківське прочитання народної поезії, трактування її символів, метафор та етичних категорій, близьке до нього розуміння світової класики, трансформація романтичних стильових принципів і жанрів, продовження певних культурних традицій нації зближують у найістотніших засадах Шевченка і Лисенка. Провідна ж лінія, притаманна його творчому методу, – репрезентація всієї культурно-мистецької спадщини нашого народу як неповторного духовного феномена, що може бути сумірним з античною міфологією, середньовічними сагами, тобто з найвагомішими досягненнями європейської цивілізації. Цю ж естетичну ідею продовжують численні його інші твори – як фортепіанні, так і солоспіви [1,207]. Адже лістівський тип рапсодії перевтілиться в Лисенковій творчості через національні жанри «думки» і «шумки», «Мрія» – по аналогії з «Мріями» Р.Шумана – отримає підзаголовок «На солодкім меду», вказуючи на українську пісенну основу, солоспіви на вірші Г.Гайне чи А.Міцкевича природно поєднують ліричну природу національних пісень-романсів і фактуру фортепіанного акомпанементу. Цей органічний синтез відзначив зокрема С.Людкевич: «В інструментальній сфері він обертається переважно у формах романтиків: рапсодіях, піснях і танцях, і в їх техніці, як в мотивах, вельми часто чути відгуки Ліста, Шопена і Чайковського. Фортепіанні твори Лисенка повні «народного колориту» і національного напрямку – передусім тому, що вони є першими і майже єдиними проявами української фортепіанної літератури. А зрештою між ними є транскрипції народних пісень; особливу увагу привертає сюїта соль мінор на теми народних пісень, в якій окремі народні мотиви, влучно підібрані і зручно опрацьовані у формі старовинних танців у поліфонічному стилі, становлять гарні й оригінальні зразки стародавніх класичних форм, оживлених новим народним змістом. Але і в усіх інших «космополітичних» формах, як елегії, пісні без слів, навіть в чужих, як полонези, Лисенко, при всіх явних слідах чужих впливів, зберігає все таки стільки своїх індивідуальних і національних ознак у мелодиці, що чуючи їх, не скажеш, що це «чистий» Шопен або Ліст, а що це таки Лисенко» [12,460]. З 1880 р. впродовж десятиріччя працював М. Лисенко над оперою «Тарас Бульба».

Починаючи з 1869 р. Микола Віталійович невтомно виступає у концертних програмах. У 1904 p. M. Лисенко відкриває першу в Україні національну музично-драматичну школу, що працювала у програмному режимі вищих мистецьких навчальних закладів. У 1905 р. відкриває музично-хорове товариство «Київський Боян», головою якого був до кінця життя. Також він був засновником і головою ради правління «Українського клубу» (1908-1911 рр.).

Серед величезної творчої спадщини композитора основне місце посідають опери: «Різдвяна ніч» (1873 р.), «Утоплена» (1883 р.), «Тарас Бульба» (1890 р.), «Наталка Полтавка» (1889 р.), «Енеїда» (1910 р.), «Ноктюрн» (1912 р.), дитячі опери «Коза-Дереза» (1888 р.), «Пан Коцький» (1891 р.), «Зима й Весна» (1892 р.).

M.В.Лисенко був одним з найкращих інтерпретаторів «Кобзаря» Т.Шевченка, на тексти якого він написав понад 80 вокальних творів різних жанрів. Багато пісень він створив на тексти І.Франка, М.Старицького, С.Руданського, Л.Українки, О.Маковея, М.Вороного. Найвидатнішим серед них є гімн «Вічний революціонер» (на слова І. Франка), який став народною піснею [23,204].

Безцінною спадщиною великого композитора стали обробки фольклорно-пісенних зразків усної народної творчості. Серед шести відомих нині релігійних творів Лисенка, надзвичайно красивих і пронизаних високою духовністю, є шедевр - хоровий концерт «Куди піду від лиця твоєго, Господи?», «Херувимська пісня», кант «Пречистая Діва, Мати Руського краю», котрі нині співають майже всі хорові колективи України. Життєвий подвиг Лисенка не обмежується написанням музичних творів, важливим для нього був і розвиток виконавства.

М.В.Лисенко вперше в українській музиці звернувся до інструментальних жанрів. Серед його кращих творів — симфонічна фантазія «Козак-шумка», «Українська сюїта», «Героїчне скерцо» та дві українські рапсодії для фортепіано, «Українська рапсодія» для скрипки і фортепіано [16,78].

Музиці М.Лисенка притаманні органічна єдність змісту і форми, глибока ідейність, реалізм, висока композиторська майстерність.

Невтомний організатор, закоханий у свою справу подвижник, талановитий художник, палкий і активний пропагандист української музичної культури М.Лисенко завжди і всюди ставив собі за мету відкривати громадськості невичерпні художні скарби українського народу.

Значення його для української музичної культури неоціненне. Своєю творчістю він уперше спробував підсумувати величезний період розвитку вітчизняної музики на підвалинах глибокого і всебічного вивчення народного життя і народної творчості. Величезний пласт народної музики, деякі поодинокі талановиті музичні твори різних жанрів сприймалися тепер зовсім інакше, по-новому, знайшовши логічне і справедливе обрамлення титанічною діяльністю М.В.Лисенка, який встановив чітке й однозначне визначення цьому феномену — українська музична культура.

Педагогічною діяльністю М.Лисенко заклав підвалини вищої спеціальної музичної освіти в Україні.

РОЗДІЛ ІІ

ПЕЛЮСТКИ КОХАННЯ МИКОЛИ ЛИСЕНКА

2.1. Перша пелюстка кохання, натхнення музичних подвигів, – Ольга Олександрівна О’Коннор

«Ой скоріше б літо, а то вже терпіти немає сил...Я і не уявляла собі і не думала, що можна бажати неможливого, але тепер, коли я дізналась, що Ви приїдете саме влітку, мене злить, що час тягнеться так повільно...Проте озброюсь, терпінням доки не почую стукіт екіпажу, який сповістить мене про Ваш приїзд...а тоді, якщо дім перевернеться, то я не винна...» - так писала Ольга О’Коннор Миколі Лисенку 16 березня 1868 р. в Лейпціг, де той навчався у консерваторії. Сильні почуття, які раптом завирували у серці 16-літньої дівчини до 26-річного Миколи стали несподіванкою для самої Ольги. Вони знали одне одного з дитинства. Два дворянські роди мали приязні стосунки. Судячи зі спогадів людей, які її добре знали, вона була чарівною дівчиною. Зберіглося 4 листи Ольги до Миколи в Лейпціг та Прагу, які розкривають невідомі сторінки біографії композитора [15,25]. «...Знайомий до болю почерк. Ольга, Оленька, коханий метелик. Серце неспокійним птахом забилося в грудях: «Ще до вашого листа я чула про те, якого ви наробили галасу в Празі нашими піснями. Один знайомий читав про ваш концерт сам у чеській газеті. Ви, звичайно, не можете навіть сумніватися в тому, що цій звістці невимовно зраділа, тому що будь-який ваш успіх і відзнака не може мене не радувати. Та тільки пишіть побільше і розвивайте свій композиторський талант, як вам радять» [13,417]

Уроки в консерваторії, приватні уроки, власні композиції, обробки народних пісень – все це забирало надто багато часу. Бували дні, коли Микола нестерпно втомлювався. Але молоді роки, запал, підтримка друзів і рідних...і її листи…Як багато вони для нього важать.

Тендітна дівчина, красуня з тоненьким ніжним голосочком, прекрасним сопрано..., він про неї думає дні і ночі. Він кохає її. Під впливом кохання М.Лисенко натхненно навчається. Звістки про музичні успіхи у Лейпцигу та Празі досягають Києва. Стало відомо, що Лисенко привіз до Лейпцигу упорядкований ним збірник українських народних пісень. Листування між закоханими було все частіше. 19 травня 1868 р. Микола пише батькам, що влітку він хоче освідчитись Ользі, і щоб вони приготувались до зустрічі.

Київ. Микола приїжджає в Україну. Фортепіанний вечір Лисенка у М.Старицького, відомого драматурга, друга і родича Миколи. Нарешті він побачив Ольгу. «...О Боже, як вона змінилася. З дикуватого дівчати перетворилася на чарівну жінку. Невисока, струнка, з чудовими мрійливими очима...» [19,40]. Ольга О’Коннор була людиною веселої вдачі з дзвінким сміхом. Їхнє музичне знайомство розпочалося з акомпанування фрагментів із опери «Наталка Полтавка» у домашніх концертах.

30 липня 1868 р. Ольга О’Коннор стала дружиною М.Лисенка (додаток Б, фото 2). Всередині вересня подружжя вирушає до Лейпцига, де Микола продовжує навчання в консерваторії, а Ольга успішно навчається мистецтву вокалу.

Микола ніжно опікується нею. Присвячує їй музичні п’єси з програмними заголовками «Мрії», «Хвилина розчарування», «Ой на гору козак воду носить». Чуйність закоханого чоловіка, щастя, яке вони обоє почувають, захоплення роботою та навчанням дало новий поштовх до створення музичних творів – інструментальних: зокрема, І частини симфонії та симфонічної увертюри, струнний квартет та тріо. Друкує свою першу збірку українських народних пісень для голосу і фортепіано. Тоді ж Лисенко написав свої перші твори на слова Т.Шевченка: «Заповіт», «Ой одна я одна», «Туман туман долиною».

Зустріч Миколи Віталійовича з Ольгою О’Коннор не була випадкова, він знав її з малих літ, на його очах розцвіла вона з підлітка в чудову вродливицю, її він відзначав як свою вобраницю поміж багатьма іншими знайомими з його кола, кому він міг теж подобатися своєю вродою, вдачею й хистом. У свою чергу при Ользі Олександрівні розцвітала творчість Лисенка; вона була виконавицею його перших поважних творів.

«...Ольга, Оленька. Вона іде за ним по оцих тернистих шляхах. Вона любить його знедолену, потоптану царським хлівом мову і пісню. Не тільки любить – віддає їм своє серце і душу. Таку дружину йому якраз потрібно мати, найпотрібніше. Світ пісні і світ дружини – нероздільні. Дружина – пісня, і пісня – дружина. Вона – його пісня, найкраща пісня, рідна пісня...» [17, 98]. Про це доводять її листи: щирі, теплі, лагідні. Вони зачаровують його, заворожують. Кличуть у той прекрасний край, на тихі води, на ясні зорі, де і сонце яскравіше, і небо світліше та блакитніше, і степ без краю і кінця, що чарує очі тремтливим обрієм, і манливою далекою невідомістю. Пісня...без неї нема життя, нема мрії.

Під час навчання в Лейпцигу Лисенко робить перші кроки як новатор української вокальної музики, тому в його творах відсутні випадкові, нелогічні моменти, будь-який нюанс має значення і завдання в художній палітрі кожного окремого твору. Особливість музичних творів композитора цього періоду полягає в тому, що твір – це не невеличке дійство драматичного характеру, коли виконавець глибоко проникає в суть образу, його психологію. Микола пише батькам із Лейпцига: «Оля старанно співає і учиться, вивчила повно романсів і арій, моторна та й годі.» А Микола опановує гру на органі, готує друге видання збірки українських пісень, пише музику до шевченківського «Кобзаря». У 1869 р. подружжя повертається до України, оселяється у Києві. Починають розбудову національної культури, їхня квартира стає одним із громадських центрів Києва.

З 1870 по 1878 рік Ольга Олександрівна – учасниця майже всіх концертів та постановок опер Лисенка. У концертах 1870-1873 рр. вона співала арії з опер італійських композиторів, окремі номери з музики до «Кобзаря» та «Плач Ярославни» Миколи Віталійовича, українські пісні з його збірок. Хоч тоді Ольга Олександрівна ще не мала консерваторської освіти, але користувалася великим успіхом (додаток Б, фото 3). Лисенко та його дружина часто виступали з благодійними концертами. В цей час композитор присвячує коїаній сім фортепіанних творів, обробку української народної пісні «Ой на гору козак воду носить», створює оперу «Різдвяна ніч» за повістю М.Гоголя, кантату «Б’ють пороги». І от зоряна мить. 24 січня 1874 р. – перша українська опера «Різдвяна ніч», яка мала величезний успіх, їхали на неї з усієї України. Ольга блискуче виконала провідну роль Оксани (додаток Б, фото 3).

Невдовзі після «Різдвяної ночі» розгортається драма стосунків Миколи Лисенка та Ольги О’Коннор.

«...не було міцної держави в їх подружньому житті. Коли розвіялася рожева мряка першого закохання, воно стало виявлятися все визначніше...» [19, 42]. Щасливе шлюбне життя на жаль розірвало спадкове психічне захворювання Ольги. Вона перестала співати. Все це дуже пригнічувало стан Миколи Віталійовича, який мріяв про велику сім’ю, власний будинок, вічне кохання. Найближча подруга сім’ї Лисенків Л.Українка відтворила саме ці проблеми у драмі «Блакитна троянда» [20, 112]. Микола Віталійович і Ольга Олександрівна Лисенки розійшлися, проживши спільно 12 років.

«...Очі Лисенку душили сльози, в горлі давив клубок нестерпного болю. Але й крізь той біль і сльози, і тяжке горе відчував він у собі якусь дивну і до цього незвідану душевну силу. Він чув у своєму серці нові пісні. Ніким не написані, ніким не почуті...» [24].

В цей тяжкий час М.Лисенко не уповільнює ритм своєї творчості. Але музичні твори перебільшено вокальні: солоспіви складні за виконанням, темні за своєю окраскою. Потрібен великий артистизм та потужний інтелект, багатий внутрішній світ і вміння виражати суть ліричного героя без штучності та сентименталізму. Секрет складності полягає скоріш не у незручності стрибків мелодії та текстурному її викладі, а у глибокому психологічному факторі. Але композитор так володіє прийомами вираження людської і соціальної психології, що відчувається потреба, необхідність виконання його музики. Романс «Коли розлучаються двоє» - яскравий зразок туги, страждань композитора, лунає як остання надія «за руки беруться і плачуть, і тяжко зітхають, без ліку зітхають сумні». Своій першій дружині Ользі О’Коннор Лисенко присвятив 11 творів. В результаті досліджень ми переконалися, що традиція присвяти є невід’ємним культурним фактом романтичної епохи, а Лисенко був яскравим її представником – романтиком, мрійником, який захоплюється красою та талантом людини, жінки.

2.2. Друга пелюстка кохання, найближча помічниця і мати дітей, - Ольги Антонівна Липська

Навесні 1878 р. М.Лисенко поїхав з концетрами до Чернігова. Успіх він там мав грандіозний. Весь інтелігентський Чернігів супроводжував Лисенка через Десну на барках та човнах, бо повінь зруйнувала міст. Серед прихильників таланту композитора була одна таємнича брюнетка з темними іскристими очима. Того вечора Лисенко грав багато, був у піднесеному настрої. Таємнича брюнетка спостерігала за Лисенком, мріяла про знайомство.

«...Здається, в 1878 р. я бачилася з Лисенком в Чернігові; його закликано було давати концерт. Пам’ятаю, перед концертом за день він грав у Подольських, а коло фортепіяно стояла, уся захоплена його грою молода дівчина Ольга Антонівна Липська. Сама гарна піяністка, вона ловила кожний звук, що творили мистецькі руки. А Микола Віталійович грав з таким натхненням, що ми всі теж в захопленні слухали. І ніхто з нас не передбачав, що ця пильна слухачка майже через рік стане вірною дружиною нашого славного музики...» (із спогадів Олени Пчілки) [20,118].

І ось знайомство відбулося. Це була Ольга Липська, донька відставного полковника, родом із поляків, котрий оженився на одній з чернігівських дворянок. Ольга прекрасно малювала й була дуже здібною до музики (додаток В, фото 1). Вона полонилася грою Лисенка. Батько Ольги запитав Миколу Віталійовича, чи не міг би він узяти її до себе в учениці. Лисенко відповів згодою. Але знайомих Липські в Києві не мали, і Лисенко запропонував поселитися Ользі в себе на квартирі, де він жив із старенькими батьками. Наприкінці квітня батько Ольги привіз її у Київ до Лисенка. Олю поселили в окремій великій кімнаті. Вони дуже успішно займалися музикою. Ольга багато грала, а потім вони гуляли у чудовому садку біля біля будинку. 9 травня в день Миколиних іменин ранком вони зустрілися у вітальні. Їхні погляди спалахнули. Микола дивився закохано, а потім не витримав і притис її до себе. Велика хвиля нових почуттів кохання підхопила Лисенка і понесла...

Наближалися літні канікули. Олі пора було повертатися у Чернігів. Яка тяжка була розлука. Вони простилися, приховуючи сльози, дали обіцянку зустрітися в серпні. Восени Ольга Липська знову приїжджає із Чернігова до Лисенка на іншу квартиру. Тут Ольга та Микола починають жити подружнім життям, але у цивільному шлюбі.

«...через рік вона стала його відданою дружиною. Дуже скромна, вона деколи лише на пробах акомпанувала його хорові. Вона берегла Миколу Віталійовича як найдорожчий скарб, як улюблену дитину, яка справді зовсім за себе не дбала. Була йому другом, поділяла всі його думки й усіх дітей – 5 їх було – виховала в щиро українському дусі...» (із спогадів М.Старицького) [21].

Непросто було зрозуміти їхні стосунки навіть близьким друзям. Зважаючи на тодішні обставини, закоханим доводилося втаємнювати свої почуття. Минув рік (додаток В, фото 2).

Народилася донечка Катруся, потім Богдан, Галина, Остап, Мар’яна і Тарас. Лисенки живуть дружною та щасливою родиною (додаток В, фото 3,4). В ці ж роки Лисенко починає роботу над оперою «Тарас Бульба», водночас збирає у Києві хор, складає нові власні пісні й видає народні пісні у перекладі для хору, пише опери: «Утоплена», «Наталка Полтавка» (додаток А, фото 2). Ольга Липська надихає композитора, підтримує його у всіх починаннях. Мрії про власну музичну кар’єру Ольги Антонівни потонули у клопотах за дітьми. Лишилася відданою і непомітною для громадського ока помічницею Миколи.

Лисенко багато їздить з хором Україною, щоб показати красу живої української пісні. Навколо композитора концентрувалося українське музичне й культурне життя Києва. Він викладав фортепіанну гру в інституті шляхетних дівчат та в приватній музичній школі. З того і жила сім’я Лисенка.

«...Чи знала мати, на що іде? Безумовно. Готова піти за батьком хоч на край світу, вона не зупинилась перед колючими тернами громадського шлюбу, принесла батькові оте гніздечко з «пташенятами», про яке він мріяв 20 років, найбільш плідних у творчому житті Лисенка, ділила з ним нелегкий хліб і сіль, сум і радощі, невдачі й перемоги... (із спогадів сина Остапа Лисенка) [14, 221].

На плечі Ольги Антонівни Липської ліг увесь тягар клопотів за сім’ю та господарство. Микола Лисенко пише до М.Старицького: «Мою ідею служіння батьківщині вона всією душею сприйняла і допомагала мені як ніхто. Я готовий думати, що вона зобов’язана цим своєму напівпольському походженню, де ідейність у жінці взагалі і свідомо національні ідеї особливо сильні...» [15,25].

Долю Ольга Антонівна обрала для себе самостійно, свідомо згодившись все своє життя бути служительницею учителя музики – Миколи Лисенка. Ольга Липська мусила довгий час виборювати собі визнання і право голосу в колі чоловікових друзів і родичів.

«...Ким була ця людина для батька? Дружиною-матір’ю, дружиною-сестрою, мудрим порадником і невтомною помічницею, найвірнішим другом, що рука об руку, сердце з серцем пройшла з ним найважливіший період його життєвого творчого шляху. Мені не раз доводилося чути від матері, що познайомила її з батьком любов до музики, до рідного пісенного слова...» (зі спогадів сина Остапа Лисенка) [14, 265].

Початок нового століття сім’я Лисенків зустрічала у піднесеному і радісному настрої. Микола Віталійович нарешті отримав дозвіл на відкриття власної музичної школи. В цей час він плідно працює над дитячими операми: «Коза-Дереза», «Пан Коцький», «Зима і весна»; звертається до «Кобзаря», пише кантату «Радуйся, ниво, неполитая», оперету «Чорноморці», продовжує збирати та обробляти українські народні пісні. Музичні твори цього періоду насичені жагою до життя, бурхливі, піднесені, пружні за характером та змістом. Туга та пустка відступили й пішли до забуття. Та несподівано Ольга Антонівна помирає під час пологів. Лисенко пише Ганні Барвінок: «Ця втрата несподівана, незмислима до того підкосила мене, що я ошалілий став, зостався одинокий з п’ятьма дітьми. Подружжя моє було душею сім’ї, душею моєю, з її незвичайною енергією, вона була мені, крім материнства, товаришем-помогачем...я просто збожеволюю від тієї втрати...» [17,302].

Ольга Антонівна Липська присвятила все своє життя Миколі Лисенку. В Лесі Українки є вірш «Забута тінь», присвячений життю цієї жінки. Леся дружила з другою дружиною, і та ділилася: «Мене немає, є Микола Віталійович Лисенко, а я не існую як самостійна людина, хоч і маю освіту, але служу йому як друг і допомагаю...я собою пожертвувала...» [7].

Аналізуючи збірки українських народних пісень, ми дійшли висновку, що можливо пісня «Вірна моя, дівчино дорогая» була написана про Ольгу Антонівну. Але за їхнє спільне життя Лисенко не присвятив їй жодного твору.

Після смерті Ольги Антонівни Микола Віталійович багато й тяжко працює, викладає у приватній музичній школі, а також у інституті шляхетних дівчат. В цей час він завершує роботу над творами, яку розпочав ще за життя Ольги Антонівни.

У 1903 р. Миколі Лисенку виповнюється 61 рік. У цьому році гучно відзначають 35 річницю з початку творчої діяльності композитора. Він був наздвичайно популярним у народі. Відбулися великі концерти у Києві, Львові, Петрограді, Москві. На зібрані кошти Микола Лисенко відкриває у Києві 1904 р. власну музично-драматичну школу (додаток А, фото 2). Визнаний, оточений всенародною любов’ю та увагою, Микола Віталійович в особистому житті був досить самотнім і розгубленим. Лисенко турбується про подальшу долю своїх дітей. Він звертається до першої дружини Ольги О’Коннор, яка залишилася його офіційною дружиною, за допомогою, і вона відгукнулася. Ольга Олександрівна впорядковує становище дітей, дає згоду на всиновлення та надання дітям права носити прізвище батька. Але зрозуміло, що давніх стосунків вони вже відновити не змогли.

В цей час Лисенко навмисно занурювався у щоденні турботи, громадські справи, працював до знемоги, аби лише не залишатися на самоті, аби лише не прокидатися посеред ночі зі страшним відчуттям вселенської пустки. В ці тяжкі часи композитор пише музику до спектаклів «Циганка Аза», «Чарівний сон», «Остання ніч»; закінчує роботу над оперою «Тарас Бульба», створює декілька творів для скрипки з фортепіано, віолончелі та фортепіано; видає збірку українських народних пісень. У музичних творах цього періоду відчувається не тільки жалість і туга за коханою жінкою, але й передчуття пошуків нового натхнення.

2.3. Третя пелюстка кохання, ефемерна кохана, - Інна Андріанопольська

«...Дні перегорталися, як перегорталися нотні аркуші безкінечно довгого концерту. Вже стомилися пальці, що вистрибують по клавішах. Аж ось посеред нотних аркушів він побачив такі знайомі очі. Боже, що це? Видіння? Ольга?! Тут посеред класу, де так багато шляхетних дівчат, Микола Лисенко зупинив гру, уважно глянув поверх нотного зошита, що стояв на роялі. Це була вона і не вона. Лисенко рвучко встав із-за інструмента, вийшов із класу і швидко пішов по коридору. Нотний зошит вислизнув із рук і розсипався по сходах. Микола Віталійович нахилився зібрати ноти, а до нього підбігло декілька дівчат, щоб допомогти. І тут він відчув ніжний дотик її руки. Це була Інна Петрівна Андріанопольська, 20-ти річна студентка інституту шляхетних дівчат...» [23, 287]. Так вони познайомилися (додаток Г, фото 1). Відомий композитор і в 64 роки справляв на жінок сильне враження. Лисенко гнав думки подалі від себе про Інну, але дні минали, а почуття до молодої дівчини не зникали. Безсонні ночі перетворилися на муку. І ось нарешті він пише Інні листа з проханням про побачення. Інна і Микола Віталійович зустрічаються у царському саду на схилах Дніпра. Вони почували себе дуже щасливими. Перший, хто помітив зміни у поведінці Лисенка, були його діти, згодом – однокласниці Інни. Та несподівано почалися канікули, і Інна поїхала до батьків у Ромни. Літо тягнулося неймовірно довго. Вересень. Двоє закоханих знову бачать одне одного, але наближатися не сміють. Вони листуються. Лисенко пише: «Чого я був такий сумний, коли дивився на вас? Мені сумно тому, що я тебе кохаю і палкою душею своєю бажав би пов’язати своє життя з твоїм. Все, чим душа переповнена і жива, віддати тобі і випити до дна. Але ви – молода людина, а я – людина немолода, я цим не хочу сказати, що я старий душею, духом, переконаннями, діяльністю, о ні! Я не здамся ніколи, поки хоч крапля крові проходить через моє серце...» [6].

Не маючи змоги бачитись відкрито, приховуючи своє листування, вони захоплені один одним. Інколи їм вистачає кілька секунд зустрічі у коридорі, кілька слів. Бажання кохати виникає у Лисенка з новою силою. У цей час він пише кілька романсів, солоспівів про кохання на слова О.Олеся. Із одного з листів Лисенка до Інни: «Увесь вечір, увесь день, щоб я не робив, весь час Інна не виходить у мене з голови...моя супутниця в житті, щоб ви служили втіхою мені та були вогнищем моїх поетичних настроїв та натхнення і насолоди...» [13, 547].

Завдяки коханню до Інни Андріанопольської працюючи натхненно, мрійливо, захоплюючись музикою кохання композитор створив вокальні перетворення. З появою цих творів в українській романсовій музиці з’явились музично-стильові прикмети.

Це, насамперед, переключення пісенного засобу співу в речетативно-аріозний, часом драматизований. Незнаний досі в українській камерно-вокальній творчості стиль наближався до музичної драми. Вірші романсів цього періоду відзначаються лаконізмом, ущільненим розгортанням емоційного образу; фразеологія позбавлена зворотів побутового плану, народних виразів («Нічого нічого» на слова М. Вороного; «На сірій скелі мак цвіте» і «Айстри» на слова О.Олеся).

Часом це є лірика саморозкриття («Не дивись на місяць весною» на слова Л.Українки, «У сні мені марилось небо» на слова Надсона).

Мелодії романсів останнього періоду відрізняються цілеспрямованим розвитком, точним розташуванням кульмінації, підвищеною емоційною активністю.

Як не намагалися приховати свої почуття Микола Віталійович та Інна Андріанопольська, та вся ж ця історія вилетіла з коридорів інституту шляхетних дівчат. Атмосфера навколо Лисенка стає нестерпною (додаток Г, фото 2). В архіві 1906 р. знайдена заява інституту шляхетних дівчат про звільнення Лисенка. Інна Андріанопольська екстерном закінчила інститут у 1907 р. та поїхала до батьків у Ромни. Майже рік від неї ніякої звістки. І ось одного разу Лисенко отримує листа від коханої. Так почалося таємне листування закоханих. Композитор приховує листи від дітей, а Інна – від батьків.

В листах вони творили свої почуття, жили таким життям, яким хотіли б жити один з одним, яким не давав жити навколишній світ та обставини. Листування тривало два роки. Раптом 1910 р. Лисенко отримує звістку про те, що Інна з подругою буде у Києві і хоче його бачити. Микола Віталійович дуже радісно їх зустрів. Закоханий Лисенко не міг відвести очей від Інни, яка перетворилась на справжню красуню. Вони багато гуляли, говорили. Лисенко запропонував Інні вийти за нього заміж, та вона промовчала (додаток Г, фото 3). Пізніше Інна поїхала до Петербурга на курси іноземних мов, де вийшла заміж за художника.

1912 р. був фатальним для Лисенка: зупинилося серце великого композитора. Коли Інна Андріанопольська дізналася про смерть Лисенка, то просто збожеволіла від горя.

Остання пелюстка квітки кохання Миколи Лисенка злетіла, але музична творчість розцвіла з новою силою завдяки палкому коханню до Інни Андріанопольської. Лисенко проявив себе як новатор української професійної музики, як видатний громадський діяч.

Микола Віталійович Лисенко похований на Байковому кладовищі. Могила Ольги Липської не зберіглася. Ольга О’Коннор померла у 1930 р. у бідності, місце поховання не відоме. Слід Інни Андріанопольської загубився після революціі

1917 р.

ВИСНОВКИ

Микола Віталійович Лисенко працював у свідомо обраному напрямку вироблення національного музичного стилю, що стало важливою опорою, щоб українська професійна музика вийшла на якісно новий рівень. Важко назвати жанр, до якого б не звертався цей великий композитор, твори якого не перестають вражати глибиною думки, сучасністю композиторського бачення. Кохання і тільки кохання надавало творчого духу композиторові Лисенку.

Значущу роль відіграли кохані жінки в житті генія.

Це - Ольга Олександрівна О’Коннор, якій він присвятив 11 інструментальних і камерно-вокальних творів.

Це - Ольга Антонівна Липська, мати п’ятьох його дітей, яка була другом, помічником у всіх громадських і життєвих справах.

Це - Інна Петрівна Андріанопольська, останнє палке кохання Лисенка, яка спонукала композитора до новаторства у музиці, поширенню громадської роботи.

Микола Лисенко – творець музичної краси та володар чистих насолод мелодій; Метр музичний, культурний ідеолог; найбільш свідомий і цілеспрямований громадяни України. Адже все, що він робив, - заради відновлення самосвідомості народу, об’єднання розірваної двома імперіями народності в єдину націю.

Люди розуміли те, заради чого Лисенко жив. Все життя йому доволилося стояти горою за видання своїх творів.

Все своє свідоме життя Микола Віталійович боровся за те, щоб музика служила народові.

Невтомний організатор, закоханий у свою справу подвижник, талановитий художник, палкий і активний пропагандист української музичної культури М. Лисенко завжди і всюди ставив собі за мету відкривати громадськості невичерпні художні скарби українського народу.

М.В.Лисенко сформував і збагатив майже всі існуючі в українській музичній творчості жанри. Своїми теоретичними працями в галузі музичного фольклору він значно розвинув вітчизняну науку про народну музичну творчість. Педагогічною діяльністю М.Лисенко заклав підвалини вищої спеціальної музичної освіти в Україні. Безпосередніми продовжувачами кращих творчих традицій М.Лисенка в українській музичній культури були К.Стеценко, Я.Степовий, М.Леонтович.

В ході проведеного досліждення та вивчення бібліографічного життєпису композитора з поглибленим розглядом сфери особистого життя були розкриті ключові питання: вплив настроїв і почуттів композитора під впливом коханих ним жінок на характер створюваної музики в різні періоди його життя; процес становлення Миколи Лисенка як композитора і сприйняття його музичних творів суспільством в епоху розгортання «українізації»; виокремлення жанрів створюваної музики в залежності від подій, що відбувалися в особистому житті композитора; новаторство композитора в камерно-вокальній музиці.

Новизною проведеного дослідження є висвітлення важливості емоційно-чуттєвого досвіду композитора для національного музичного життя.

Значення теоретичного узагальнення результатів досліждення є важливим для соціокультурного контексту, адже оцінює внесок композитора Миколи Віталійовича Лисенка до музичної історії, культури, народності та національної духовності тодішньої та сучасної України.

Одержані результати досліждення можуть бути застосовані для поглиблення знань на уроках музичного мистецтва, художньої культури, літератури, краєзнавства, позакласної роботи, а також небайдужих до мистецтва і широкого кола читачів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Архімович Л. Б. М. Лисенко: життя і творчість / Л. Б. Архімович, М. М. Гордійчук. – 3-є вид., доповн. й переробл. – К. : Муз. Україна, 1992. – 256 с.

2. Лисенко Микола Віталійович: біографія композитора // Провідники духовності в Україні: довід. / за ред. І. Ф. Кураса. — К.: Вища шк., 2003. – 696 с.

3. Лисенко Микола. Бібліографія : наук.-допом. бібліогр. покажч. / [упоряд. : І. О. Негрейчук та ін.]. – Харків : Фоліо, 2009. – 223 с.

4. Бас Л. Корифей української музики // Іст. календар. - 2004. - К., 2004. - С.107-114.

5. Гордість і слава української музики. - [Електроний ресурс] – Режим доступу: http://lib.if.ua/publish2006/1175159528.html

6. Гра долі. Дворянин Микола Лисенко. - [Електроний ресурс] – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=KvhWNO2YUQM&ab_channel=UA%3A%D0%9F%D0%B5%D1%80%D1%88%D0%B8%D0%B9

7. Гра долі. Микола Лисенко. - [Електроний ресурс] – Режим доступу: https://vk.com/video-22677444_169387168

8. Дутчак В. Сонце української музики // Тижневик Галичини. - 1997. - 3 квіт. с. 108-112.

9. Загайкевич, М. Микола Лисенко – відомий і невідоми/ М.Загайкевич // Культура і життя. – 2005. – 21 верес. – 29 с.

10. Кошиць,О. Микола Лисенко: мемуарний портрет/ О.Кошиць // Шкільна бібліотека.- 2012.- №3.- с.18

11. Крига С. У контексті європейської культури: Рік Миколи Лисенка // Культура і життя. - 2002. - 4 груд. – 39 с.

12. Лисенко М. В. Листи / М. В. Лисенко; ред. А. П. Лащенко ; упоряд. Р. М. Скорульська. – К. : Муз. Україна, 2004. – 680 с.

13. Лисенко М. Листи. - К.: Муз. Україна, 2004. - 665с.

14. Лисенко О. М. М. В. Лисенко: спогади сина / О. М. Лисенко. – К. : Мистец., 1966. – 362 с.

15. Луганська К. Поштовий роман композитора // Музика. - 2004. - №3. - С.24-28.

16. Микола Лисенко - сонцеосяйний композитор України // Шк. бібліотекар. - 2005. - №2. - С.78-79.

17. Микола Лисенко у спогадах сучасників : у 2-х т. Т. 1 / упоряд. Р. Я. Пилипчук. – К. : Муз. Україна, 2003. – 344 с.

18. Микола Лисенко у спогадах сучасників: [Зб. спогадів про укр. комп. й муз-громад. діяча 1842-1912]. - К.: Муз. Україна, 2007. - 821с.

19. Мукасевич Л. Силует Миколи Лисенка // Людина і світ. - 1992. - №3. - С.44-49.

Невідомі сторінки спогадів Олени Пчілки про Миколу Лисенка // Нар. творчість та етногр. - 1991. - №4. - с.37-46.

20. Пчілка Олена. Микола Лисенко (Спогади й думки) // М.В.Лисенко у спогадах сучасників / Упор. Остап Лисенко. – К.: Київська старина, 1968. – с. 110 -120.

Режим доступу: 21. Світочі: Він музикою будив серця людей. – [Електроний ресурс] –

http://www.hetman.tv/nomera/2012/2012-3-44/lys.html

22. Стадник Н. Світ Миколи Лисенка // Жін. світ. - 2004. - №3. - С.24-25.

Студьонова Л. Вірний, незабутній друг: [Із життя комп.] // Голос України. - 1997. - 31 трав. – с. 36.

23.Товстуха, Є. С. Микола Лисенко: оповіді про композитора / худож. П. О. Костюченко. — К.: Музична Україна, 1988. — 341 с.

24. Українська еліта. Лисенко Микола Віталійович. До 170-ї річниці від дня нарождення українського композитора. - [Електроний ресурс] – Режим доступу: http://cv.archives.gov.ua/lisenko.html

25. Українська еліта. Лисенко Микола Віталійович. Новаторське бачення митця і композитора. - [Електроний ресурс] – Режим доступу: http://cv.archives.gov.ua/lisenko.html