Науково-дослідницька робота "Сакрально-містичний звязок людини і землі у повісті Ольги Кобилянської"

 

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки Дніпропетровської облдержадміністрації

Дніпропетровське територіальне відділення МАН України

 

 

 

 

 

САКРАЛЬНО-МІСТИЧНИЙ ЗВ'ЯЗОК ЛЮДИНИ І ЗЕМЛІ

 У ПОВІСТІ О. КОБИЛЯНСЬКОЇ «ЗЕМЛЯ»

 

 

                                      Відділення: літературознавства,                         фольклористики та мистецтвознавства                                                                                                                                

                                                                     Секція: українська літератури

 

Роботу виконала: Ковбанюк Олександра Євгеніївна, учениця 11 класу  Вільногірської  загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 4     Науковий керівник: Роскокоха Тетяна Валеріївна, учитель української мови та літератури вищої категорії Вільногірської  загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 4

 

 

 

 

 

 

 

                                                 Дніпропетровськ – 2014

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………..…3
РОЗДІЛ  1   О.Кобилянська як представниця епохи раннього модернізму в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст.. …………………………….….7
РОЗДІЛ  2  Художнє розкриття вічної проблеми сакрально-містичного зв'язку людини і землі у повісті О.Кобилянської «Земля»……………………………….…10
             2.1. Роль народнорелігійної моралі, первісних традицій, уявлень у налагодженні зв’язків героїв із сакральною землею…………………………….…..10
             2.2. Новітня інтерпретація християнського мотиву братовбивства у

повісті як прояв містичної влади землі…………………………………………….….12  

             2.3. Архетипи землі та лісу, їхня роль у розкритті проблеми сакрального впливу землі на долі персонажів………………………………………….……………15

РОЗДІЛ  3   Ірраціоналізм, глибокий психологізм і символізм твору як новаторство О.Кобилянської у розкритті сакрально-містичного зв'язку людини і землі у повісті………………………………………………………………………….…………18

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………...22

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………………...25

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

           ВСТУП

 

Художнє осмислення соціальних проблем села, влади землі – давня традиція світової літератури. У зарубіжній літературі цю тему порушували такі письменники як Е. Золя ("Земля"), Г. Успенський ("Влада землі"), О. Бальзак ("Селяни"), В. Реймонт ("Селяни"), А.Чехов «Мужики»  та ін. Вона була провідною і в українській літературі ХІХ ст. Такі видатні митці слова, як П. Мирний («Хіба ревуть воли, як ясла повні?»), І. Нечуй-Левицький («Кайдашева сім'я»), М. Коцюбинський («Fata morgana»), І.Карпенко-Карий («Хазяїн», «Сто тисяч»), а також В. Стефаник, А. Тесленко, М. Черемшина, Л. Мартович, С. Васильченко та інші глибоко відчували проблеми українського селянина, зокрема проблему землі, і прагнули якомога глибше розкрити її у своїх творах.

1901 року Ольга Кобилянська завершує роботу над повістю «Земля», що стала вершиною творчості письменниці, викликала захоплення як в Україні, так і за кордоном. У руслі модерних пошуків української літератури ця повість знаменує одну з оригінальніших ліній розробки морально-етичної проблематики через показ сакрально-містичного зв’язку героїв із землею.  

«Земля любить селянина, вона цілком взяла його в свої руки, і він не відповідає ні за що, за жоден свій крок. Коли тільки він робить те, що йому наказує його володар-земля, йому не доводиться відповідати ні за що» [22, с.97]. В українському літературознавстві процитовані слова І. Франка часто використовують як аргумент, незаперечну істину, коли обґрунтовують мотиви поведінки переважної більшості героїв прози кінця XIX — початку XX ст., що не завжди виправдано.

Вважаємо слушною думку, що  віра в землю й Бога, покладання на їх силу виховує героя-хлібороба дисциплінованим, відповідальним, у чому переконують позитивні образи із «Землі» Ольги Кобилянської та творів інших письменників, наприклад, новел «Писанки», «Верховина» Марка Черемшини.

Літературознавці П. Филипович, М. Грицюта, П. Кононенко, О. Гнідан та ін. підкреслюють увагу українських письменників кінця XIX — початку XX ст. до трудової діяльності селянина, «соціальну насиченість описів процесу праці та творчий зміст, поезію останньої тощо» [6, с.67].

П. Кононенко, зокрема, констатує: «І хоч праця хліборобів важка, виснажлива, не просто орють, сіють чи жнуть, будують чи доглядають худобу, — вони священнодіють» [13, с.28]. Однак учений не обґрунтував мотиви священнодіянь, а вони — в народно-релігійній моралі, любові до землі, розумінні її як священної істоти, у своєрідності характеру українця (ліризм, чутливість, сентименталізм тощо).

Вищезгадані сучасні дослідники констатують гармонію сонця, землі, людини у творах Ольги Кобилянської, проте роль сакрально-містичного впливу землі на формування народнорелігійної моралі, культури мислення, поведінки героїв як проблема в українському літературознавстві ними не порушується.  Як зазначив О. Бабишкін: «О. Кобилянська підкреслила, що сліпе обожнення землі, злиття селянина з землею вже цілком неможливе для нового покоління і притаманне лише батькам. Пантеїстично-анімістичний погляд на землю витиснувся капіталістичним розрахунком» [1, с.79]

Очевидним є той факт, що зв’язки української людини минулого століття із землею в силу суспільно-економічних, історичних обставин зазнали змін, і в таких епічно відображених фактах, як боротьба за землю, заробітчанство, еміграція тощо сакральність землі, на перший погляд, ніби не представлена. Однак не слід забувати, що література того періоду позначена різноманітністю художньо-стильових підходів до змалювання дійсності, внутрішнього світу, душевного стану  персонажів. Праця селянина важка, виснажлива, але не одноманітна: герой, працюючи, творить, він щасливий, відчуває себе потрібним землі («Некультурна», «Земля», Ольги Кобилянської, «Земля» О. Маковея тощо). У трактуванні персонажа-хлібороба праця сакралізується. Сакральна земля впливає на характер праці, спосіб життя, думання, українців, вона — вісь їхнього життя.

Тому у роботі набуло подальшого розвитку дослідження характерних ознак сакральності землі, зафіксованих в художніх деталях, колоритних сценах, настроях, переживаннях у повісті «Земля» Ольги Кобилянської. Земля разом з іншими сакральними субстанціями (наприклад, сонцем) забезпечує повноцінність життя героїв дореволюційної прози, створює умови, за яких персонаж реалізує себе як особистість, громадянин, член родини. Герої повісті свідомо вносять землю до сфери священного, у чому виявляється їх глибоке розуміння пріоритетності духовних цінностей, оскільки сакральне, на думку М. Еліаде, «є сильним і могутнім, тому що воно реальне; воно діяльне, тривале. Священне розкривається у багатьох модальностях і на різних рівнях» [8, с.112].  Це новий кут зору на матеріальну й духовну культуру, ментальність героїв української прози кінця XIX — початку XX ст., він увиразнює систему норм, правил, неписаних законів народнорелігійної моралі.

Актуальність теми роботи зумовлена стійким інтересом до творчості видатної української письменниці та невеликою кількістю ґрунтовних праць, які б досліджували проблему сакрально-містичної  влади землі над людиною в повісті «Земля» у контексті розвитку модерної української літератури кінця ХІХ –початку ХХ століття.

Тому постає необхідність з'ясувати роль сакрально-містичного впливу землі на формування народнорелігійної моралі, культури мислення, поведінки героїв повісті «Земля». Поколінню ХХІ ст. потрібні виважені аргументи й коментарі щодо світорозуміння героя-хлібороба на зламі віків, його переконаності у тому, що чесна праця на землі для ближнього — це добре ім’я господаря, показник високої моральності.

Нове прочитання і тлумачення образу селянина та проблеми сакрально-містичного зв’язку персонажів повісті із землею мають допомогти зробити вмотивовані висновки з окресленої проблеми та надати адекватні оцінки вчинкам героїв з позиції сучасного читача.

Мета роботи полягає у дослідженні особливостей розкриття проблеми сакрально-містичного зв'язку людини і землі у  повісті Ольги Кобилянської «Земля».

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

  - проаналізувати специфіку художньої творчості О. Кобилянської в оцінках літературознавчої критики;

- висвітлити проблему влади землі у творі Кобилянської та роль народнорелігійної моралі, первісних традицій, уявлень у налагодженні зв’язків героїв із сакральною землею;

-охарактеризувати новітню інтерпретацію християнського мотиву братовбивства на прикладі трагічної історії родини Федорчуків у повісті;

- з'ясувати роль архетипів землі та лісу у розкритті проблеми їх містичного впливу на долі персонажів повісті;

- дослідити прояви  ірраціоналізму та символізму у тексті твору як новаторство О.Кобилянської.

Об'єктом роботи є повість «Земля» О.Ю. Кобилянської як представниці епохи раннього модернізму в українській літературі кінця ХІХ –початку ХХ століття.

Предметом  дослідження є особливості інтерпретації проблеми сакрально-містичного зв’язку людини із землею в повісті О.Ю. Кобилянської «Земля».

Методи й прийоми дослідження. У роботі застосовано метод кри­тичного аналізу наукової і методичної літератури з даного питання у літературознавстві; ступеневий метод, який передбачає розгортання матеріалу дослідження від загального до конкретного розкриття сутності новаторства письменниці у висвітленні теми прояву сакрально-містичного у зв’язках людини і землі; частково – семіотичний аналіз у розкритті питань, пов’язаних із дослідженням символіки повісті, а також проблемний метод інтерпретації художнього тексту повісті «Земля» на жанрово-стильовому рівні.

Наукова новизна дослідження полягає у проблемному підході до вивчення  тексту повісті «Земля» О. Кобилянської через вплив ідей раннього модернізму на творчість письменниці; у дослідженні особливостей розкриття проблеми сакрально-містичного зв’язку людини і землі через характеристику архетипів землі та лісу, виявленні  елементів  ірраціоналізму та символізму у   художній тканині твору, їх ролі та у формуванні світогляду українського селянина кінця ХІХ- початку ХХ ст. з проекцією на сучасне життя.

Практичне значення роботи. Психологічне трактування вічної проблеми людини і землі на українському матеріалі у прозі XIX ст. - це невід'ємна складова глибокого художнього аналізу будь-якого літературного твору; а вміння  критично осмислити соціальні проблеми села, дослідити особливості сакрально-містичного впливу землі на формування народнорелігійної моралі, культури мислення, поведінки людини ХІХ ст. дає змогу сучасному читачеві поставитися більш відповідально до вибору власної життєвої траєкторії.

 Структура роботи робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури (22 джерела). Загальний обсяг тексту роботи становить 26 сторінок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  1  

О.Кобилянська як представниця епохи раннього модернізму в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст.

 

Кінець ХІХ - початок XX століття - доба радикальних змін у політиці, економіці, соціальній сфері багатьох країн, а також глибоких зрушень у духовному житті Європи. Це кризова доба, позначена символом сонця, що заходить, час, коли суспільство занурювалося в сутінки, темряву, відчувало страх перед майбутнім і невизначеність. Мистецьким вираженням перехідної духовної ситуації став ранній модернізм.

Модернізм – це загальна назва літературних напрямів та шкіл XX ст., яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість. Модерністи на перше місце ставили творчу інтуїцію, втаємничення у трансцендентну (за філософією Канта ту, що лежить поза межами свідомості і пізнання, тобто не може бути пізнаною) сутність буття. Вищим знанням проголошувалася не наука, а поезія, зважаючи на її феноменальну здатність одуховнювати світ, проникати в найінтимніші глибини буття.

Визначальними рисами модернізму були такі: перевага форми над змістом; визнання інтуїтивного шляху пізнання; зосередження на «Я» автора, героя, читача; психологізм, пильна увага до позасвідомих сфер психіки, до внутрішньої боротьби у душі героя. Письменники-модерністи широко використовували такі художні прийоми, як «потік свідомості», символи, містичні елементи.

Очевидним є факт: ранньомодерністська література шукала нових художніх способів зображення світу і  людського буття. Модернізм став основою літературної творчості Лесі Українки, М.Коцюбинського, В. Стефаника, Леся Мартовича, представників "Молодої музи" й "Української хати", його трактували як один із можливих шляхів переходу письменства у нову якість. Яскравим представником модерністичного напряму в українській літературі стала Ольга Юліанівна Кобилянська.

Вихована у німецькомовному середовищі та на європейській літературі,  вона сповнила свою творчість ліризмом, глибоким психологізмом, а також ірраціоналізмом. Критики перших її творів (В.Щурат, М.Грушевський, С.Єфремов) [18, с.60] не сприйняли О.Кобилянську як письменницю, чий творчий метод був би гідним для зображення життя українського народу.

 На противагу їм Леся Українка у статті "Малорусские писатели на Буковине" із захопленням акцентувала сааме на "європейськості" її творів. Вона писала: "Самые реальные картины она [Ольга Кобылянська] постоянно сопровождает лирическими отступлениями, которые напоминают симфонию, где впечатления пейзажа и движения души сливаются в одну неразделимую гармонию" [19, с.70].

Ще до появи повісті Ольги Кобилянської Іван Франко в статті «Влада землі в сучасному романі» [22, с.90] писав, що обрана ним дослідницька тема і та, що опрацьовується в літературі, була гострою, пекучою, завжди живою. В ній узагальнювався широкий спектр болісних суспільних взаємин, які мають загальнолюдське значення.

Про велику роль творів Ольги Кобилянської у розвитку нової української літератури говорив і М.Євшан, акцентуючи увагу на внесеному нею культурному елементі [8, 205]. С.Павличко назвала Ольгу Кобилянську "першим психологом в українській прозі", письменницею, що започаткувала новий етап її розвитку [17, 68].

Селянська тема для української літератури є рідною. Попередниками О.Кобилянської в глибокому й усебічному зображенні селянського життя були і І.Нечуй-Левицький, П.Мирний та інші. Найближчим до неї у часі був Панас Мирний зі своїми соціально-психологічними романами. Тож можна говорити, що повість „Земля” також має романну панорамність, широту охоплення життя та глибину соціально-психологічного аналізу.

З'ясовуючи причини виникнення і кристалізації задуму твору, письменниця відзначала, що дворічне життя в згаданому селі дало їй змогу глибше зрозуміти селянську душу, і навіть страшний злочин, що стався в родині хлібороба, не похитнув її віри в селянина. «В суті речей — гей, яке багатство, яка свіжість, яка глибінь криється, який гарний матеріал на будучність»,— так вона характеризувала селянство. [12, с. 156].

Реалізовуючи незвичайну життєву тему, Кобилянська всебічно зображувала життя хлібороба. Трагедія в конкретній родині привернула увагу письменниці до з'ясування її причин, до глибокого дослідження внутрішнього світу і дітей, і батьків. Так постала широка картина суспільних і родинних стосунків у буковинському селі, так на українському матеріалі реалізовувалася одвічна глобальна тема залежності селянина від землі.

Історія літератури свідчить, що при змалюванні хлібороба в поле зору письменників потрапляє безліч питань, які стосуються людини взагалі. На думку І.Франка, діапазон відчуттів митця, який реалізовує цю тему, масштаби його спостережень мають бути дуже широкими. Він покликаний охопити найрізноманітніші ситуації, з'ясувати причини конфліктів, відтворювати в деталях усе, що стосується певної події, узагальнити роздобуте «чи то з власних спостережень, чи добуте з книжок» [22, с. 67].  

"Факти, що спонукали мене написати "Землю", правдиві. Особи майже всі до одної також із життя взяті. Я просто фізично терпіла під з'явиськом тих фактів, і коли писала, ох, як хвилями ридала!.." — згадує О. Кобилянська в автобіографічному нарисі "Про себе саму" [12, с.130].  Саме це дало підстави Франкові назвати "Землю" твором, який, крім художньої цінності, "матиме тривале значення ще й як документ способу мислення нашого народу в час теперішнього тяжкого лихоліття [22, с.83].  

Кожна історична доба давала своє розуміння трагічного і трагічних конфліктів. На думку стародавніх греків, у їх основі лежало втручання фатуму в долю окремих людей, оскільки навіяний світопорядок і долі людей цілковито залежали від нього [8, с. 591].

Ідейно-художній зміст категорії трагічного в О.Кобилянської зумовлювався міфологічним світосприйманням навколишньої дійсності героями повісті. У творі гармонійно переплелося суспільне й особисте, вічні проблеми любові й страждання, добра і зла. Трагічною є основна подія в сюжеті, у трагічних ситуаціях перебувають майже всі персонажі твору. Світогляд та умонастрої героїв теж позначені ознаками трагізму: очікування найгіршого, тяжкі переживання, „гризота” за землю та страх її втратити.

Ідейно-емоційна зображальність повісті „Земля” також трагічна, що відповідає ознакам модернізму. Суть трагічного - в непримиренному конфлікті особистості, що прагне максимально втілити свій творчий потенціал з об’єктивною неможливістю його реалізації. Героям повісті властивий надмірний індивідуалізм та прагнення свободи, але персонажі завжди підпорядковані вищому закону милосердя і любові до ближнього.

Як письменниця модерністичної школи, О.Кобилянська зобразила складники селянського світогляду не в плані етнографічно-побутовому, а в площині морально-етичній. Повість Кобилянської стала подією в українському літературному житті. Коцюбинський писав авторці: «Я просто зачарований Вашою повістю — все, і природа, і люди, і психологія їх — все це робить таке сильне вражіння, все це виявляє таку свіжість і силу таланту, що, од серц я дякуючи Вам за пережиті емоції, я радів за нашу літературу»  [14, с. 91].

З плином часу естетичні смаки й уподобання читачів дещо змінилися, проте проза Кобилянської зберігає свою естетичну цінність, а її кращі зразки були інсценізовані й побачили світло рампи. Любов і шана визначають ставлення наших сучасників до спадщини «гірської орлиці». Звернувшись до традиційної для українського письменства теми буття селянина, Ольга Кобилянська написала твір, що за смисловою структурою нагадує скриньку з подвійним дном: на перший погляд, "Земля" – повість про братовбивство на підставі корисливих мотивів, але, детально проаналізувавши, вчитавшись у неї, можна побачити душу українського селянина у розрізі.

 

 

РОЗДІЛ  2 

Художнє розкриття вічної проблеми сакрально-містичного зв'язку людини і землі у повісті О.Кобилянської «Земля»

             2.1. Роль народнорелігійної моралі, первісних традицій, уявлень у налагодженні зв’язків героїв із сакральною землею

Самобутні зв’язки героїв-українців із сакральною землею (сакральний – від лат. sacrum - священний, присвячений богам) [21, с. 220] сформувалися під впливом релігійних вірувань, світобачення, досвіду, культури, народнорелігійної моралі, згідно з якою шанувати ґрунт — означає шанувати батька, рідних, працю. Так налагоджується духовний зв’язок персонажів із землею, постає необхідність говорити про героя як складний центр духовних зв'язків, особистість, для якої земля — не лише засіб досягнення матеріального достатку, а й свята жива істота, що вимагає до себе поваги й пошани.  

Сакрально-містичне обожнення землі живе у внутрішніх структурах героя-українця на рівні національного інстинкту, у плеканні останнього, на думку Є. Маланюка, важливу роль відіграють «рамки національного стилю, магія національного обряду, атмосфера національної етики і національної естетики. А в першу чергу — національне поступування й ділання, бо в області чуття — віра без діл мертва, як каже Св. Письмо» [16, с. 220]. Неважко помітити, що сім’я, земля, садиба, зазвичай, в українця трактується як моє, що й визначає специфіку зв’язків персонажа із сакральною землею.

Тому характерним для більшості героїв прози українських письменників кінця XIX — початку XX ст. є ряд особливостей: персонажі відчувають жах перед землею, яка, у разі її скривдження чи недогляду, може покарати голодом, неврожаєм; із сакральною землею, що має потаємну силу, слід поводитися чемно, як із величним, особливим; персонажі отримують захоплення, внутрішнє задоволення від споглядання засіяної ниви, уславлення землі в обрядах, на святах, у молитвах-звертаннях, подяках, коли від називання землі святою, переконані герої, відновлюється її дія як сакральної субстанції. Та тільки в повісті «Земля» було всебічно розкрито характер самого процесу мислення хлібороба, тільки в цьому творі вперше було висвітлене його нелегке життя в триєдиному вимірі — соціальному, національному й психологічному.

Дiйсно, земля мала якусь магiчну владу над людьми. Вона була i годiвницею, i щастям, i горем. Це один iз образiв повiстi Ольги Кобилянської, а точнiше, головний образ. Сава не поважає землі, не любить на ній працювати й не працює, отже, соромить батьків, нехтує народно-релігійною мораллю, гнівить Бога. Недотримання народнорелігійних моральних правил у ставленні до сакрального стає однією з головних причин духовного падіння Сави — так письменниця підкреслює роль сакральної землі в розвитку особистості.

Ми погоджуємося із думкою літературознавця О. Бабишкіна про те, що образ Сави – це «матеріал для нескінченних роздумувань про підсвідомі інстинкти людини» [1, с. 98]. Слід завжди враховувати ставлення героя до землі, сакрального і містичного. Земля вимагає від хлібороба поваги до себе, вона ставить перед героями повісті головну вимогу — працювати, селянин має постійно й ретельно її доглядати, возвеличувати в обрядах, під час свят.

Дотримання неписаних правил народнорелігійної моралі, що унормовують ставлення до землі, — промовиста характеристика персонажів.  «Земля дисциплінує героїв, ієрархізує життєві вартості, вона — це майже єдине мірило для оцінки етичної та суспільної вартості селянина» [22, с.89]. Наведені міркування І. Франка — ключ до характеристики образів «Землі». Земля-Абсолют у життєвій філософії гуцулів виступає активною субстанцією, морально-етичним контролером, що має повне право карати Саву за вбивство брата. «Всевладній силі землі підлягає навіть релігія селянина» [22, с.96], — наголошує І. Франко.

Ряд красномовних епізодів в художній тканині твору О.Кобилянської сприяють розкриттю внутрішніх зв’язків героїв із землею, окреслюють грані їхнього духовного світу, у формуванні якого важливу роль відіграє сакральна земля. Так, на одвічних законах предківського пошанування землі ґрунтується філософія життєдіяльності Івоніки Федорчука - героя повісті Ольги Кобилянської, який утратив сина, а отже, робочі руки. Хлібороб чекає кари не від християнського Бога, а від землі, що має свої закони. Сава вбиває за землю рідного брата, і не вважає це за гріх, не згадує християнської заповіді «Не убий!», не боїться Божої кари. Мотив його вчинку слід шукати не лише в економічних негараздах, а й у морально-етичній, релігійній культурі. Відповідно до вироблених селянством моральних, соціальних норм Івоніка намагається вплинути на непутящого сина найголовнішим стимулом — правом власності на землю. Батько застерігає Саву, що при такій його поведінці він може залишитися без власної ниви.

Хоч Сава, енергійний, розбишакуватий, охочий до блукання з рушницею полями й лісами, проте не міг навіть в уяві побачити себе в щоденній одноманітній праці хлібороба і добре розумів, що легкого життя без землі в нього не буде. Так у його свідомості визріває план: якщо залишиться єдиним сином, то батькова земля перейде йому в спадок, що б там не було. Гіпертрофоване «ego» молодшого брата Михайла – Сави не здатне підпорядковувати себе суспільним нормам. Воно прагне підкорювати інших, виявляти свою владу над ними. Саме звідси йде ота безпричинна жорстокість, отой потяг до безпричинних, безцільних вбивств. Сава зрікся влади землі. Не просто зрікся — а протиставив себе цій владі: «Держіться вашої землі, а я зроблю, що мені схочеться!» — каже він матері [11, с. 107]. В ньому живе нічим не приборкана демонічна сила заперечення: заперечення будь-якої влади над собою, заперечення моральних норм і приписів, заперечення життя — спершу пташиного, звіриного, а далі й людського.

Звернімо увагу й на те, що герої О. Кобилянської не сліпо обожнюють землю. Деякі дослідники говорять про відчуження героя від землі, а тим паче про ненависть до неї, наприклад, Ю. Кузнецов, П. Орлик [15, с.43], і наводять на підтвердження своєї думки образ  Сави («Земля» Ольги Кобилянської), який ніколи не любив землі, і Гриця («У неділю рано зілля копала...» Ольги Кобилянської) та Чіпки («Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного), у яких, у силу родинних обставин, не сформована рідність із землею. У такий спосіб актуалізуються проблеми відповідальності, морального вибору персонажа.

Але душі інших героїв «Землі» — з діда-прадіда хліборобські! — залишаються з землею, та, власне, й дослідники підкреслюють: «Люди на землі і земля в душі людини» [20, с.48]. Це змушує глибше осягнути трагедію героїв повісті і констатувати, що їхня душа не конфліктує із землею. Отже, в їх підсвідомості земля не десакралізується, вони люблять землю.

 Кожен із персонажів, претендентів на землю (крім Сави, оскільки вчинок цього персонажа не наближає його до землі, а віддаляє), вважає себе гідним господарем, здатним любити землю, добросовісно, чесно її обробляти, принести святині в жертву свою працю, силу, виконати обов’язок перед землею, родиною, власним сумлінням, утвердити свою рідність із сакральним. Це нова грань духовного світу героя-селянина у повісті Ольги Кобилянської, не окреслена в сучасній літературознавчій думці.

 

 2.2. Новітня інтерпретація християнського мотиву братовбивства у творі  як прояв містичного впливу землі.

Письменниця ставить перед нами багато проблем, найгострішою з яких є влада землі над людиною. Від кількості землі завжди залежала кількість урожаю, а врешті - й добробут господаря. Ольга Кобилянська підійшла до розв'язання цієї проблеми, використавши християнський мотив братовбивства.  Письменниця по-своєму в дусі модерністичних шукань розкриває цей вічний кон­флікт протистояння добра і зла, любові і ненависті, переносячи його при цьому на український ґрунт, пропускаючи його крізь мірило інтересів селянства кінця XIX століття, і цим поглиблюючи і на­ближаючи сучасному читачеві.

У біблійній Книзі Буття розповідається, як Каїн, піддавшись заздрощам, убив свого рідного брата Авеля. Герої Ольги Кобилянської своєю вдачею та поведінкою нагадують нам біблійних Каїна та Авеля. Діти, що народилися у Федорчуків, зовсім різні, мов і не в одній родині росли.  Михайло - парубок працьовитий, красивий і сильний, чесний та порядний. Його молодший брат Сава - людина слабкої волі, байдужа до господарства. Якщо до Михайла люди ставилися приязно, то Сава спілкувався лише з Рахірою. Все село знало її як пусту дівчину, що не цуралася навіть крадіжки. Втім, Сава, засліплений любов'ю, не хотів нікого слухати та під впливом Рахіри ставав із кожним днем гіршим. Єдине, що Сава робив із задоволенням - виходив у поле та стріляв зайців і горобців.

Отже, Михайло був єдиною надією батьків, лишалося тільки дочекатися, коли він відбуде службу в армії. Михайло сумирний, добрий, лагідний. Поваж­ний до батьків, слухняний і дбайливий у праці. Сава ж, немов хи­жий птах, що кружляє над засіяним полем. Він живе зовсім інши­ми інтересами, прагне в житті здобути всього легко, до праці він байдужий, зате любить погуляти, тому й викликає занепокоєння і навіть гнів батьків. Та Саві все байдуже, тягне його тільки до Рахіри, що привертає хлопця до гуляння та неробства. Чи не вона й підбиває Саву на злочин, промовляючи такі,слова: «Як не будеш мати землі, то не зможемо побратися. З чого нам жити?» » [11, с.87].

Виписую­чи кожен образ твору як глибоко психологізований характер, пись­менниця веде лінію Сави обережно й стримано, спочатку показую­чи хижість натури молодшого брата, який вбиває пташок тільки заради задоволення, не для іжі, не для спожитку, а просто так. Як наслідок, вбивство не є для нього якимось надзвичайним вчинком, якому він міг би надавати значення. Сава навіть сміється над Михайлом, який і мухи не образить. Так, сміється, вбачаючи в цьому слабкість нату­ри, а тому вважає брата не гідним уваги. Можливо, з цього все і починається - із зверхнього ставлення до брата, із неповаги до ньо­го. Адже якби Сава любив і поважав брата, то не зміг би, мабуть, убити його.

Сава із самого дитинства почуває неоднакове ставлення батьків до нього і до старшого брата, але не задумується над тим, чим це спричинено, не аналізує своїх власних вчинків, того, як він сам ста­виться до близьких людей. Бачить тільки недостатню любов до нього і надмірну — до брата. І, на нашу думку, це спричиняє тра­гічний надлам у його натурі. Він, як і кожна людина, потребує лю­бові й уваги, однак не отримує необхідного в родині. Чи не винні певною мірою і батьки в тому, що відштовхнули свою власну дитину, хай вона й була не схожа на них, не жила їхніми прагненнями. Чи не занадто підносили Івоніка і Марійка Михайла? Вони мучилися тим, що відбувається з молод­шим сином, та дивилися на всі його вчинки крізь призму власних цінностей, власних бажань, намагаючись розв’язати конфлікт шля­хом авторитарного тиску, а не шляхом взаєморозуміння. Можливо, тому вони так і мучилися після смерті Михайла, втративши одно­часно обох синів.

Які ж мотиви спонукали Саву вбити свого рідного брата? Як і в біблійній Книзі Буття, головний мотив - це заздрість. Сава хотів за будь-яких умов одружитися з Рахірою. Батьки погрожували йому, що в такому випадку він не дістане землі. Виходило, що вся земля заможної родини Федорчуків належатиме Михайлові? Сава, хоча спочатку й був байдужим до землі та праці, відчув смак до господарства, поки Михайло перебував в армії. До того ж, і Рахіра ставила свої умови: вийде за Саву, тільки якщо той буде мати землю. Сава бачив лише один вихід - убити Михайла, свого рідного брата.

Якщо замислитися над біблій­ною легендою, то можна визначити її непересічний характер і за­гальнолюдське звучання. Чи йшов він до страшного вчинку поступово, а підштовхнула його тільки якась дрібничка? Чи не з’явилась у Сави надія на батьківську зем­лю, коли Михайло вирішив одружитися з Анною попри волі бать­ків? Можливо, свою роль зіграли усі фактори, але, на нашу думку, цього б не сталося, якби в натурі Сави не було закладено чогось хижого й недоброго, якби не ніс він у собі «ембріону зла».

І письменниця неодноразово підкреслює цей момент, виводячи Саву як людину зло­стиву, жорстоку, байдужну. Хлопець дивиться на своїх батьків і брата тільки як на засіб здобуття землі чи перешкоду на шляху до забезпеченого життя. Тому й усуває він Михайла, як дрібничку, як звичайну перешкоду, як зайву річ. І вбиває він брата не у чесному бою, а в спину, підступно. І злочин немовби написався в очах Сави, на його обличчі, як тавро, ліг на все його життя, позбавивши любові ближніх, спокою, і тієї ж таки землі, якої він так прагнув. Сава тепер нестиме все своє життя великий тягар злочину, братовбивства, скоєного немов у якомусь божевіллі, усе своє життя він змушений буде спокутувати цей свій гріх шляхом постійного страждання.

Таким чином, ми бачимо, що мотив братовбивства у Ольги Кобилянської значно ускладнюється і поглиблюється. До мотиву зне­нависті, злості додається мотив прагнення збагачення, показ того, що інколи людина не бачить виходу зі свого становища і шукає його, немов скалічена тварина, у знищенні подібних до себе.

Можна провести ще одну паралель між біблійним переказом та повістю "Земля". Як Каїн, убивши Авеля, бродив неприкаяним, маючи на собі знак, який не дозволяв покарати його, так і Сава лишився непокараним. Але набагато суворішим за судову кару є голос власного сумління. Після скоєння злочину життя Сави так і не налагодилося. Він став байдужим до землі, Марійка та Івоніка зненавиділи його, Рахіра випила з нього всі душевні сили.

Якщо уважно та вдумливо прочитати твір, то побачимо, що "Земля" - та ж оповідь про Каїна та Авеля, тільки в контексті обставин життя українського села кінця XIX століття.  Адже Каїн убиває Авеля не через якусь провину останнього, не через якісь вигоди, а через ненависть, заз­дрість людини до того, хто кращий і чистіший за неї. Чи не прита­манні такі чорні почуття деяким людям і в наш час? І дійсно, що може штовхнути людину на вбивство? Що може змусити її ненави­діти, здавалось би, найріднішу людину? Над цими питаннями заду­мується не одне покоління людей, і ніхто з нас, мабуть, не зможе дати остаточної відповіді.

Звернення до народної моралі, філософський підхід у розкритті не лише ментальних рис характеру персонажів твору, а й загальнолюдських поглядів на життя, смерть, щастя, любов дають широкі можливості Ользі Кобилянській для інтерпретацій відповідно до реалій часу. Саме давній біблійний мотив братовбивства та реальна основа твору стали вдячним матеріалом для глибоко особистісного осмислення вічних проблем, підсилених драматичною долею героїв повісті «Земля», що, в свою чергу, проектується на сьогодення.

Саме тому зі століття в століття люди вчитуються в рядки Біблії, що розповідають про страшний злочин брата перед братом, злочин сина перед батьками, про загибель чис­тої істоти, яка не завинила ні в чому. А образи повісті «Земля»  зовсім не архаїчні, а сучасні. Бо питання добра і зла - категорії вічні.

 

2.3. Архетипи землі та лісу, їхня роль у розкритті проблеми сакрального впливу землі на долі персонажів повісті

Знаковий, символічний сенс архетипів землі та лісу екстраполюється в повісті на взаємостосунки «людина — земля», «людина – ліс». Архети́п (грец. άρχή (arche) — початок і грец. τυπος (typos) — тип, образ — прообраз, початковий образ, ідея, первісна форма для наступних утворень [21, с.37].

Як виникли архетипи? Сучасна дослідниця Марина Гримич, спираючись на вчення швейцарського філософа К. Юнга, пояснює, що первісна людина прагнула асимілювати весь зовнішній чуттєвий досвід подіями свого духовного життя, їй недостатньо було бачити схід чи захід сонця; ці події одночасно мали стати психічною подією, тобто сонце у своєму перетворенні повинно уособлювати для людини долю божества або героя, який, по суті, не живе ніде, окрім як у душі людини [4, с.87].

 Таким чином, міфологізовані процеси природи (літо, зима, фази місяця, період дощів тощо) є символічним виразом внутрішньої і несвідомої драми душі, яка переноситься на події природи і може бути усвідомлена людиною. Архетипи органічно пов'язані з релігією.

У міфології багатьох народів світу земля є дійсно годувальницею, центральною частиною триєдності Всесвіту, символом жіночого начала, материнства. Тобто як вища сила вона повинна піклуватися про своїх дітей. Відомо, що у слов'ян існував культ землі. Незважаючи на любов до землі, яка властива українцям, наші предки не знали богині, як у греків Гея.

Отже, земля не стала якоюсь персоніфікованою богинею. Але земля завжди вважалась святою, найвірнішим свідком: при найвищій клятві українці їли землю або цілували її, бо земля не дарує тому, хто не дотримує клятви. Крім того, землю називають праведною і Божою.

Але в повісті О.Кобилянська трактує цей архетип по-іншому, роблячи акцент на зверхності землі стосовно людей. Т.Гундорова так говорить про це: "Бог землі кровожерний і грізний, він потребує жертв і вибирає собі найкращих, таких, як Михайло. Він також застерігає грішних, нагадуючи про себе символічними знаками, породжує передчуття й забобони, творить містичну зав'язь людського закону, прив'язаного до землі" [5, с.59].

Земля - володарка селянина від самого народження і до його смерті. Саме вона  є головним героєм твору. О. Кобилянська тонко відчувала і розуміла природу, тому зуміла наділити землю рисами живої істоти, проникнути у її глибинні таємниці. Селяни кровно поєднані із землею. Саме це визначає їх духовний світ, мораль і закони, адже архетип землі - це підсвідоме уявлення людини про життя і смерть, вічність і небуття. З одного боку, земля - життєдайна сила, без неї селянин - фактично не селянин. З іншого - предмет заздрощів селян безземельних. Сама по собі земля не є ні дружньою, ні ворожою. Душею її наділяє селянська свідомість, виплекана у фольклорному середовищі.

Ольга Кобилянська показує, як людина, зростаючи коло землі, вчиться в неї добра, справедливості, вчиться опановувати свою душу. І навпаки, людина неосвічена і при цьому не призвичаєна до роботи швидко стане на слизький шлях зла. До світу «землі» у повісті Ольги Кобилянської належать Івоніка та Михайло, Докія, Марійка, Петро.

 Івоніку Федорчука взагалі можна назвати «добрим духом» своєї землі. У нього завжди найкраще збіжжя, найкращий товар. Він досяг зі своєю землею якоїсь глибинної духовної єдності, розмовляє з нею, як із живою, оберігає її. Він завжди відчуває якимсь шостим чуттям, чого земля потребує, він застосовує до неї первинну магію, без якої дощі приб'ють колосся долу чи засуха виснажить рослини. Він також чутливий до проявів того невідомого «чогось», повсякчас відчуває його присутність і так само, як і Анна, не може знайти в собі сили змінити хід подій. Івоніка чує синовній біль як свій, який ніби по невидимих дротах передається йому. Селянин, який усе молоде життя працював на те, щоб придбати землю, дбайливий господар, він передчуває наближення лиха, але  нічого не робить, щоб відвернути його. Проте навіть сам Івоніка підсвідомо наближається до справжньої причини, непідвладної людському розумінню. «Кров страшна, в яку вступив Сава... - міркує він, - але те, що затягнуло його в ту кров, чи не було воно в тисячу разів страшніше? Що се було? Звідки походило?»  [11, с.176].

Образ Михайла теж органічно пов'язаний із архетипом землі. Його прощання з домівкою нагадує передсмертну агонію. Опинившись у казармі, виконуючи незвичну й брудну роботу, страждаючи від постійних принижень, він відчуває не тільки фізичний, а й душевний біль. Удома земля також потребувала його постійної уваги, але вона була справедлива з ним, завжди віддавала те, що йому належало, зароблене його щирою працею. Вдовольняти її потреби для Михайла було радістю. Казармені порядки здаються Михайлові незримими, але важкими кайданами. Але важливо сказати, що навряд чи земля має владу над душею Михайла. Його роботу коло землі можна назвати співпрацею.

На відміну від архетипу  землі, роль якого проявляється через прагнення, мрії, вчинки героїв,  архетип лісу діє самостійно. В описах природи Ольга Кобилянська завжди характеризує ліс як живу та ворожу істоту. Ліс «чекає», «чигає», «заманює», «слідкує»... В ньому зосереджена якась невідома людям темна й дика сила. Навіть сама назва, яку селяни дали лісові - «сусідній» лісок - вказує на те, що він чужий у цьому маленькому світі.

З іншого боку, в архетипі лісу можна побачити втілення того позасвідомого, що є в людській душі. Є серед селян люди з такою самою дивною, темною, хаотичною душею, як і в цього лісу. Це Сава та Рахіра. Як у Михайла з землею, так у Сави з цим лісом помітно внутрішній зв'язок. Ліс ніби нашіптує йому зле, доки не «виговорить» усе і не переможе все те чисте й гарне, що ще залишилося в Савиній душі... І тоді Сава скоїть свій страшний злочин. На нашу думку, на початку свого життя Сава зовсім не був таким байдужим. Щоправда, землі він не любив. Але темний бік його душі теж комусь треба було розбудити. Сава спершу був не злий, довірливий, зі слабкою волею. Тому Рахіра, яку можна вважати людським втіленням, людським проявом архетипу лісу, легко запанувала в його душі.

Якщо згадати про серйозний інтерес Ольги Кобилянської до новітніх на той час німецьких філософських течій і концепцій (Шопенгауер, Фройд з його теорією позасвідомого та боротьби життєносного й смертоносного начал в людській душі), то не важко здогадатися, що архетип лісу в повісті якраз і є втіленням отого позасвідомого людського «ego», темних смертоносних інстинктів людської душі.  

Звернімо увагу на сповнені глибокого смислу слова норвезького романіста Йонаса Лі, взяті за епіграф до повісті: «Кругом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях вона найглибша». Письменниця наголошує на тому, що центром її уваги є не безодня, яка породжує переступ, бо перебуває поза волею людини, а душа й серце, і витоки наших учинків – у душі. У своїй повісті О. Кобилянська показала не згубну, а рятівну владу землі, бо саме ця влада, саме зв’язок людини із землею рятують людину (тим більше неосвічену, відірвану від здобутків культури людину) від темних інстинктів, що нуртують в ній, від того, що споконвіку виражалося коротким і містким словом «гріх».

 

 

РОЗДІЛ  3  

Ірраціоналізм і символізм твору як новаторство О.Кобилянської у розкритті проблеми сакрально-містичного зв'язку людини і землі у повісті

 

Повість «Земля» особливо показова щодо проявів ірраціоналізму і символізму, тому посідає особливе місце у прозі О.Кобилянської. Варто зауважити, що досить довгий час у вітчизняному літературознавстві твір розглядався з погляду його гострої соціальної та морально-етичної проблематики, у той час як елементи містики, розкриття письменницею глибинних засад соціальної психології відходили в студіях на другий план.

Як було зазначено раніше, однією з визначальних рис неоромантизму є зневага до раціонального, інтуїтивне пізнання та прагнення до ірраціонального. За науковою термінологією, ірраціоналізм - це „обмеження або заперечення можливостей розуму чи те, що має відмінну від нього природу, утвердження алогічного характеру самого буття” [21, с.89]. Його риси тією чи іншою мірою можна віднайти в більшості творів О.Кобилянської. Це відзначали П.Филипович, Н.Томашук, М.Євшан, С.Кирилюк, С.Павличко та інші дослідники творчості письменниці. Ступінь вияву ірраціонального залежить, у першу чергу, від об'єкта зображення: змальовуючи психологію селянина, автор буквально пересипає твір образами-символами, передчуттями, замовляннями, містичними елементами, однак цього практично немає в повістях і оповіданнях про інтелігенцію.

Можемо говорити про дискурс ірраціоналізму в її повісті (дискурс з фр.  - промова, виступ; значима поведінка, що проявляється в доступних почуттєвому сприйняттю формах, необхідних для розуміння тексту), пов’язаний із осмисленням ключових питань: «чи життя раціональне, чи воно ірраціональне, непідвладне людині, яка не здатна контролювати не тільки буття, але й свої власні вчинки і почуття»[17, с. 218].

За словами Т.Гундорової, твір «став тим смисловим центром, навколо якого утворювалося актуальне смислове поле української літератури. В найзагальнішому сенсі, мова йде про формування такого українського міфу, який би конституював цілісність нації, культури, індивідуума в новій, модерній епосі ХХ віку» [5, с. 58].

Звернімо увагу, якою б реалістичною не була "Земля" Ольги Кобилянської, зображені у повісті персонажі та події не можна пояснити тільки з позицій раціональності та достовірності. Йдеться про присутність, як і в кожному творі письменниці, невловного "щось", ледь зафіксованого у тривожному натяку (за смисловий варіант іноді вживається слово "воно"). Дарма що Ольга Кобилянська не вдавалася до конкретного опису ірреальних сил, проте постійно подавала їх через наслідки їхніх впливів, які можна порівняти з діями реальних істот. Ірреальне "щось" позначалося на душі людини і її емоційному стані, спромагаючись затуманити розум, закоренитися в людині, не давати спокою. Лише один Івоніка в момент сильного душевного потрясіння бачив те "щось", але авторка не виводить з тіні містичну дійову особу, ототожнювану із Савою.

Тому вважаємо, що мистецька оригінальність Ольги Кобилянської виявляється насамперед у заглибленні вищезазначених проблем через дискурс ірраціоналізму, занурення в сферу підсвідомого. Містичні елементи розглядаємо як прояви ірраціоналізму у повісті О.Кобилянської, що репрезентується практично кожним образом-персонажем, реалізуючись через символи української міфології та демонології та власне авторські: ліс, земля, обірвана струна, мара з лісу, свічка, кров із рани Михайла, вітер і сніговий вихор тощо.

Наприклад, досить сильний зв'язок батька й сина письменниця передає через образ сніжного вихору, який розбився об Івоніку, коли той знаходився у бурдеї. Перебуваючи у стані розпачу після того, як один із його синів убив іншого, він не міг інакше пояснити це явище, як містичним способом: це Михайло приходив до нього попрощатись. Саме смерть сина пробудила в Івоніці дух протесту проти обставин, ніби дала прозріння, змусила захищати родину, навіть сина-братовбивцю.

Що стосується Сави, то авторка знов повертається до містики, щоб довести його провину. Під час похорону одна із свічок, що стояли в головах покійного впала і підкотилась до ніг вбивці: "Одна свічка, що горіла в головах умерлого, впала, покотилася саме до ніг Сави і тут загасла" [13, с. 223]. Цього було достатньо, щоб люди розвіяли сумніви стосовно особи вбивці. Не маючи надії на слідчих, селяни знов усе передають у руки долі, згадуючи якісь сни та ворожіння.

Проте ірраціональне й містичне у повісті не обмежується лише зазначеними образами. Зокрема, досить дивним видається наказ слідчих про негайне поховання тіла Михайла, як наслідок цього - поховання вночі з порушенням ритуалу. І любов Сави до Рахіри не можна пояснити логічно; вона ірраціональна, несвідома. Крім того, довіра селян ворожінню, віщуванням, снам. Власне, навіть центральна проблема землі, її необхідності для життя селянина також вирішується неоднозначно, бо земля у творі не матінка-годувальниця, а скоріше злий геній села, доля, фатум, те, що підкорило людину і не випускає зі своїх тенет.

У використанні письменницею образів-символів відчувається вплив творів М.Метерлінка, драм з його "театру смерті". Про спорідненість творчих методів, нахил до містичного говорила і сама О.Кобилянська в листах до професора С.Смаль-Стоцького [14, с.118].Спільним у творах української письменниці і бельгійця є відчуття прихованого жаху, трансформація образів долі і фатуму, сугестивність, спроби уведення читача в транс: той же страх перед невідомим, образ лісу, образ смерті, яка весь час поряд, але яку можуть бачити або відчувати лише деякі люди, чимось відмінні від решти сірої маси. Якщо у творах М.Метерлінка такими "духовно прозрілими" є переважно сліпі люди, то О.Кобилянська наділяє такими можливостями Анну і Івоніку, які були вищими за інших селян у духовному плані.

Образ Михайла постає у повісті як символ безпорадності і слабкості селянина в житті. Цей велетень, перший парубок на селі, бажаний зять у кожній родині, господар і трудівник, постає абсолютно нікчемним у місті, війську. Він не знаходить у ньому місця для себе. У цьому проявляється безвольність Михайла, духовна слабкість. Пізніше ми бачимо це вже у взаєминах з Анною і батьками, адже він боїться піти проти їх волі, боїться бути щасливим. Цей злочин проти самого себе авторка не пробачає героєві, вона карає і змінює його, вдаючись до містики: через досить довгий час після смерті Михайло відгукується на образи Марійкою Анни, з рани, ніби промовляючи до присутніх, потекла свіжа кров. Він захищає свою кохану від нападів матері, уже не належачи до світу людей, тобто певним чином звільнившись.

Слід зауважити, що персонажі, яких стосуються ті чи інші символи, перебувають у стані емоційного зворушення, неспокою. Так, струна обірвалася на весіллі, чи не найбільш хвилюючому дійстві для всіх його учасників, де емоції оволодівають кожним; образ свічки присутній в епізоді поховання Михайла. Саме через високу емоційну вразливість, незнання певних процесів, відсутність віри у випадок селяни у творі здатні розтлумачити будь-що як знак чи вказівку долі, Бога – чогось вищого за них самих. Така реакція на незвичайне і таємниче, непояснюване передається письменницею навіть через мову: «Ходи, Анно, погуляємо! Промовив несміливо й подав їй руку. Вона підняла руки, щоб подати їх йому, та в тій хвилі вмовкла музика. Голосним зойком урвалась одна струна, і все зупинилось на місці» [11, с. 104]. Саме в цій сцені вперше озвучується питання про владу фатуму над людиною.

Персонажі повісті почуваються безпорадними перед долею, в яку беззастережно вірять, вважаючи, що вона визначена "наперед" і змінити її неможливо. Така покора невідворотному часто суперечить християнським настановам, згідно з якими людині дається право вибору (добра чи зла), та не знімається з неї відповідальність за скоєне. Так, Івоніка Федорчук у всіх сімейних лихах звинувачує Долю, яку сприймає на зразок грецького фатуму. Він каже, що земля зрадила його, забравши сина. Але земля не зраджує Івоніку та Марійку, вона лиш вбирає у себе страшний Савин злочин і приймає на себе очевидну причину цього злочину - жадібність.

Особливе місце в повісті займають пророчі видіння і сни, яким селяни дуже довіряють, сприймають їх за вказівку діяти, аби запобігти означеним у них небезпекам, реалізувати ті чи ті застереження тощо. Якщо видіння можна розглядати як ледь вловимі натяки, втілення невидимих сил, то сни мають вигляд інформації, закодованої часто у візуальних, пластичних чи видимих образах, прихованої особливою символікою, безпосередньо причетною до людського життя. Для персонажів повісті сни - здебільшого більш звичне і "зрозуміле" явище, ніж видіння зі сфери позасвідомого. Так, задовго до вбивства, Анна бачить видіння, яке пророкує загибель Михайла у лісі, а по своїй смерті Михайло ніби приходить до батька на Святвечір у вигляді вихору.

Персонажі "Землі" постійно живляться паралельними до реального світу джерелами інформації і, не вміючи пояснити їх природу, потрапляють під їх владу. Письменниця не намагається виводити з тіні ірраціональні сили, вона лише акцентує увагу читача на їх існуванні, на невіддільності їх від людського буття. Цифри і числа у творі здебільшого також мають символічне значення. Так, письменниця переконливо доводить, що, крім видінь, снів і передчуттів, персонажам давалася інформація про завбачувані ними майбутні події через розгалужену знакову систему.

 Отже, можемо підсумувати, що у повісті О.Кобилянської "Земля"  ірраціоналізм відіграє надзвичайно велику роль, проникаючи в усі компоненти образної структури твору: ірраціональне мотивує сюжетні ходи, стає засобом розкриття психології окремої особистості та свідомості селян загалом; містичні елементи створюють особливу атмосферу таємничого, гнітючого, очікування чогось жахливого. Ірраціональні елементи художньої структури пов'язуються із міфопоетичною образністю, зокрема через традиційні символи - архетипи землі і лісу. Можна говорити про те, що  ірраціоналізм  увиразнює одну з ключових філософських проблем повісті: проблему підвладності людини фатуму, можливості змінити власну долю. Сама залежність селянина від землі трактується не в аспекті соціальному, а скоріше - сакральному, містичному і частково психологічному.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Ольга Кобилянська своєю творчістю зблизила українську літературу з європейською, проклала місток між тогочасною народницькою традицією, що переживала кризу, і модерністю. Вона прагнула ставити новітні, модерністські мистецькі тенденції на міцну основу української прози, не відкидаючи набутого реалістичного досвіду, шукаючи шляхів поєднання нових віянь і традиції.

Іван Франко не випадково поставив Кобилянську на чолі «нової школи» в українській літературі: в її творах вперше поведінка людини пояснювалася внутрішніми, психічними імпульсами. Глибока таємниця людської душі під пером письменниці відкрилася читачеві. Й тоді буденний потік життя отеплився щирим почуттям, що надало її творам емоційної схвильованості.

Заглиблюючись у людську психологію, Ольга Кобилянська дозволяла собі експериментувати, роблячи спробу звільнитися від традиційного сюжету, про що свідчить перевага в повісті «Земля» передусім почуттів, настроїв, емоцій, образів. Крізь призму світовідчуття письменниця створює у повісті “почуттєву” модель світу та власного буття у ньому [7, с.57]. Тому повість Ольги Кобилянської "Земля" не можна втиснути у вузькі стильові рамки літературних тенденцій. "Земля" - це переплетіння реалізму й символізму, з долею містицизму та яскраво вираженого психологізму.

У художньому полотні маємо потік зовнішніх вражень (зорових, слухових, дотикових), несподіваних асоціацій, досягнутих здебільшого шляхом персоніфікації, переважає зображальність, виразно простежується відчутний для імпресіоністичної поетики синтез чуттєвих вражень. Про домінування в свідомості О. Кобилянської чуттєвості говорять такі особливості її повісті: глибока емоційність, іноді полярність бачення певних явищ; належність до модерністського світовідчування; перебування в контексті українського менталітету; “жіночий погляд на світ”; злиття з природою та розкриття її як певного персонажу; мислення образами, які становлять, говорячи словами І. Франка, її “мову чуття” [25, с.115].

  Оперуючи документальним матеріалом, Ольга Кобилянська зосереджувала свою увагу на внутрішньому житті цілого народу і окремої людини зокрема. Письменниця зуміла поєднати те, що до неї ніхто в українській літературі не наважувався зробити - документальну, традиційну фабулу й нетрадиційну сюжетику з елементами містики і самобутньою символікою.

  Прикметно, що зовніші події у творі письменниці подаються як наслідок дії внутрішніх, не завжди видимих і зрозумілих явищ. Символічна реальність не є лише додатком до оповіді, а являє собою її повноцінну складову. Уявлення про землю і ліс постають як неоднозначні, складні об'єкти.  Письменниця  не зловживає у повісті містикою, по-різному підходить до тлумачення символів, знаків.

Творчість Ольги Кобилянської як мистецьке явище варто розглядати під різними кутами зору. Як зазначалося раніше, повість «Земля» має подвійну структуру, де за зовнішнім каркасом звичайної проблематики і реалій ховаються нераціональні події і персонажі. Письменниця віднайшла свій шлях в інтерпретації позареального світу. Характерні ознаки сакральності землі зафіксовані в художніх деталях, колоритних сценах, настроях, переживаннях героїв повісті. У творах з життя села, насамперед у повісті «Земля», особливо яскраво виявилось художнє новаторство письменниці, глибина її психологічного аналізу, який давав змогу розкривати соціальну зумовленість психології людини, передавати найтонші порухи її душі.

 О.Кобилянська доводить, що саме під впливом релігійних вірувань, світобачення, досвіду, культури, народнорелігійної моралі, згідно з якою шанувати ґрунт - означає шанувати батька, рідних,  сформувалися самобутні зв’язки героїв-українців із сакральною землею. Уявлення героїв-українців про землю та пошанне ставлення до неї сягають давніх часів. Любов, повага, чесність підкреслюють специфіку взаємин персонажа з землею. Сакральна земля зі своєю мораллю визначає спосіб життя, думання, формує характер праці. Заглиблені у підсвідомості первісні уявлення про сакральну землю  виявляються у всіх героїв повісті, і це дозволяє читачу обґрунтувати поведінку, моральні переконання останніх.

 Герой повісті ревно вболіває за свій шматок землі, ним керують почуття господаря - Сава вбиває за землю. Такі образи в сучасному літературознавстві викликають найбільше дискусій, а поведінкова модель героя вимагає індивідуального підходу в аналізі, її не можна трактувати за певною схемою. Під впливом заглиблених у підсвідомості первісних знань про сакральне персонажі «Землі» облаштовують своє життя. Це невивчений аспект моральної культури героя кінця XIX - початку XX ст., тому під час  аналізу потрібно враховувати народнорелігійні моральні правила, ментальні особливості, матеріальний стан, прив’язаність героя-селянина до землі тощо.

Як ми переконалися, сакрально-містичний зв'язок людини і землі впливає на характер праці, спосіб життя, думання, персонажів повісті, вона - вісь їхнього життя. Тому для більшості героїв твору земля - не лише засіб досягнення матеріального достатку, а й свята жива істота, що вимагає до себе поваги й пошани.

Земля - той сакрум, що формує із селянина поета, творчий потенціал нації, виховує вишукану побожність, «охайність» у душах і побуті героїв. Духовні зв’язки героя із землею, сакралізація праці, радість від результатів праці та споглядання їх краси – все це є у повісті Ольги Кобилянської. Тому архетип землі у повісті не постає страшним символом людської безвиході, горя, страждань - він лише екстраполюється на стосунки між людьми, між землею і людиною, увиразнюючи проблему сакрально-містичного зв'язку. 

У повісті «Земля» О.Кобилянської викристалізовуються моральні пріоритети, суть яких розкривається через первісні знання про святу землю, етнічну компетентність героїв у ставленні до сакрального, внутрішню готовність упорядкувати життя згідно з народними традиціями пошанування священного. До осягнення героями сакральності землі О.Кобилянська підходить з урахуванням народних і християнських поглядів, через новітню інтерпретацію біблійного мотиву братовбивства.

Ірраціональні елементи художньої структури пов'язуються у тексті повісті «Земля» із міфопоетичною образністю, зокрема через архетипи землі і лісу. Повість «Земля» наскрізь пронизана знаковістю, закодованістю смислів, що ведуть із світу реального в світ трансцендентний,  який перебуває поза досвідом, неприступний для людського пізнання. Це чи не найперший в українській літературі твір, в якому О.Кобилянська втілила засади європейського символізму, до того ж у саме німецькому його вияві, де символізм був щедро забарвлений містицизмом, таїною надприродного.

За словами академіка Ф.Погребенника, творчість письменниці-гуманістки сягає своїм корінням глибоко в українську землю, розгалуджуючись в атмосфері духовних прагнень всіх людей, сприяючи їх духовному зближенню і взаєморозумінню [2, с.8].

Повість «Земля» розкриває для нас, сьогоднішніх читачів, складний і суперечливий образ українського села з його одвічними проблемами, моральними засадами, етичними нормами. Саме показом життя малоземельного і безземельного селянина Буковини кінця XIX - початку XX століття досягає Кобилянська розкриття теми влади землі над людиною. Жахливий випадок вражає, змушує замислитись над причинами трагедії, над сутністю людини і, що є найважливішим, - озирнутися на власне «я», зрозуміти, що витоки всіх наших вчинків - у душах.

 Недарма саме село з його моральними засадами взяла письменниця для показу боротьби добра і зла. За багато століть українське село виробило свої принципи, які є для нас безцінним спадком і дотепер. Кожен з нас, навіть міських жителів, несе в собі щось від села, від землі. І тому ставлення до землі повинно бути дбайливим і шанобливим, таким, як у доброго господаря, а не як у простого споживача благ, зроблених чужими руками. У повісті опоетизовано високе благородство селянина-хлібороба, його кришталево чисту душу, добре, щире серце, священне, сакральне ставлення до землі.

Отже, повість «Земля» О.Ю.Кобилянської, заснована на українському національному матеріалі, піднесла загальнолюдські цінності. А це ті якості мистецьких витворів, які переживають свого автора й навічно входять у всесвітню художню скарбницю.

 

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бабишкін О. Ольга Кобилянська: Нарис про життя і творчість. - Львів, 1963. - С. 113
2. Вознюк В.О. Про Ольгу Кобилянську: Нові матеріали. Роздуми. Знахідки.-К.: Дніпро, 1983.-183 с.
3. Горболіс Л. Герой у зв’язках із сакральною землею: нові аспекти прочитання української класики // Українська мова і література в школі. - № 3. - 2004. -    С. 15-17
4. Гримич М. Традиційний світогляд та етнопсихологічні константи українців. - К., 2000. - С. 300
5. Гундорова Т.І. Реалізм і неоромантизм в українській літературі початку ХХ століття (теоретико-методологічний аспект) // Проблеми історії та теорії реалізму української літератури ХІХ - ХХ ст. / За ред. М.Т.Яценко. - К.: Наукова думка, 1991. - С.166-191
6. Історія української літератури. Кінець ХІХ - поч. ХХ століття: У 2 кн.: Підручник / За ред. проф. О.Д.Гнідан.  - К.: Либідь, 2005.  - Кн.1 
7. Елиаде М.  Мифы, сновидения, мистерии. - М.; К., 1996.  - С. 148
8. Євшан М. Критика; Літературознавство; Естетика. - К.: Основа, 1998. - 658 с.
9.  Жила С. «Кобилянська жила огнем душі...»: (Вивчення біографії Ольги Кобилянської у взаємозв’язку з суміжними мистецтвами) // Укр. л-ра в загальноосвіт.шк. - 1999.  - №3. - С.13-15
10. Ковальчук О. Письменницька позиція в повісті О. Кобилянської “Земля” // Українська мова і література в школі.  - 1993 - № 2
11.  Кобилянська О. Твори: В 2-х т. - Т.2. - К.: Дніпро, 1983. - 571 с.
12. Кобилянська О. Слова зворушеного серця. Щоденники. Автобіографії. Листи. Статті та спогади.- К., 1982.- С. 203
13. Кононенко П. М. Коцюбинський і тема землі й селянства в літературі // У вінок Михайлу Коцюбинському. - К., 1967. - С. 47
14.  Коцюбинський М., Твори в семи томах. - К.: Наукова думка, 1973-1975. - Т.5, С.82-85
15.  Кузнецов Ю., Орлик П. Слідами феї Моргани. Вивчення творчості М.М. Коцюбинського в школі. - К., 1990. - С. 81 
16.  Маланюк Є. Книга спостережень. - К., 1995. - С. 230
17. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. - К.: Либідь, 1999. - 447 с.
18. Теорія літератури: Підручник / За ред. О.Галича. - К.: Либідь, 2001. - 488 с.
19. Українка Леся. Малорусские писатели на Буковине // Українка Леся. Зібрання творів: У 12 т. - К.: Наукова думка, 1975-1979. - Т.8, С.62-75
20. Филипович П. Літературно-критичні статті. - К.: Дніпро, 1991. - 270 с.
21.  Философский энциклопедический словарь / Редкол.: С.С.Аверинцев, Э.А.Араб-Оглы, Л.Ф.Ильичёв и др. - М.: Советская энциклопедия, 1989. - 815 с.
22.  Франко І. Влада землі в сучасному романі // Твори: У 50 т. - К., 1980. - Т. 28. -С. 184

 

 ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

Етнічні архетипи в релігійному житті українців. - [Електронний ресурс].- Режим доступу:http://www.0ck.ru/religiya_i_mifologiya_2/etnichni_arxetipi_v_religijnomu_zhitti.html

Особливості буття повісті «Земля» Ольги Кобилянської в інсценізаціях.-[Електронний ресурс].- Режим доступу:http://www.sworld.com.ua/index. php/ru/component/content/article/276-literary-criticism/5943-corn-hb

Герой у зв’язках із сакральною землею: нові аспекти прочитання української класики.- [Електронний ресурс].-Режим доступу:http://www.br.com.ua/ referats/Movovedennya/ 118359-3.html