Науково-методична стаття до розділу мови Лексикологія.

Про матеріал

Науково-методична стаття щодо вивчення й опанування розділу української мови "Лексикологія". Доцільно використовувати як дидактичний матеріал для вчителя, що слугуватиме його методичному покращенню при формуванні мовної компетенції володіння державною мовою, культурі українського народу, етнолінгвістики.

Перегляд файлу

 

Кокадей М. І.

Краснопільська загальноосвітня школа

І – ІІІ ступенів Краснопільської
селищної ради Сумської області

КОМПЕТЕНТІСНИЙ ПІДХІД У НАВЧАННІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ КРІЗЬ ПРИЗМУ ЕЛЕМЕНТІВ НАРОДОЗНАВСТВА: КОМПАРАТИВІСТИЧНИЙ ВИМІР

 

Стаття присвячена висвітленню компетентісного підходу у навчанні української мови крізь призму елементів народознавства. Розглянуто інноваційні технології навчання мови за допомогою міжпредметних зв’язків лінгвістика-музейна педагогіка, лінгвістика-народознавство, які сприяють формуванню мовної культури молоді.

Ключові слова: міжпредметні зв’язки, інноваційні технології, народознавство, музейна педагогіка, мовна компетентність, мовна культура, компаративістика.

Удосконалення навчально-виховного процесу вимагає постійного пошуку, нового розширення професійних функцій, засвоєння  знань, діяльності в реалізації державних стандартів з підготовки висококваліфікованих кадрів. Тому формування предметних компетенцій сьогодні стоїть чи не на першому місці у методиці викладання дисциплін і  досягається через систематичне і цілеспрямоване  використання міжпредметних зв’язків.

Слушною є думка В. Дашко: «Перед кожним викладачем постає проблема оптимізації та вибору методів навчання, що забезпечували б умови для розвитку всебічно розвиненої особистості, яка свідомо буде  використовувати свої знання і здібності у творчому процесі» [5, с.18]. Творчий процес є одним із найактивніших методів, який сприяє підвищенню мовної компетенції на уроках української мови.

Мета статті – здійснити комплексний аналіз компетентісного підходу застосовуваного при навчанні української мови крізь призму елементів народознавства.

Завдання статті:

1) з’ясувати  особливості компетентісного підходу при вивченні української мови;

2) розкрити змістову багатогранність творчого процесу, як одного з найважливіших методів при компетентісному підході до вивчення української мови крізь призму елементів народознавства.

Застосування різних методів навчання у їх численних комбінаціях і поєднаннях забезпечує високу ефективність навчання і розвитку школярів, оскільки стимулює розвиток  пізнавальних сил, роботу думки, постійну потребу вчитися, самостійно здобувати знання, спостерігати, досліджувати. Провідна роль завжди належить учителеві, а успішність навчального процесу залежить від того, наскільки аргументовано, доцільно і майстерно він застосовує конкретні методи навчання.

В останні десятиліття визначилися нові підходи до навчання української мови: українознавчий, етнопедагогічний, культурологічний, діяльнісно-орієнтований, функціонально-стилістичний, комунікативний та ін.

Українознавчий (народознавчий), етнопедагогічний, культурологічний аспекти передбачають засвоєння учнями мовної картини світу засобами рідної мови, формування національної свідомості учнів, виховання патріота, громадянина України на основі національної й загальнолюдської культури. Окреслені підходи набули широкого потрактування у наукових працях вітчизняних мовознавців Є.  Єрмоленко [7], А. Лисенка [10], Т. Донченка [6],
В Жайворонка [8] та ін.

 На нашу думку, українське світовідчуття, світосприйняття, світорозуміння не можливо прищепити й виховати в сучасної молоді під час навчально-виховного процесу та поза його межами без методологічного апарату теоретично-практичних розробок, заснованих на компаративістиці.

Сучасні методи і методичні прийоми навчання української мови створювалися і вироблялися багатовіковими традиціями вітчизняної школи, тому для вчителя-словесника сьогодні необхідним є всебічний аналіз усієї системи методів навчання предмета, виявлення ще не використаних резервів для розв’язання завдань, що стоять перед школою. Наукова розробка та їх вдосконалення здійснюється на основі найновіших досягнень педагогіки, психології, лінгвістики, лінгводидактики, методики та інших наук, а також передового педагогічного досвіду. Ефективність засвоєння мови значною мірою залежить від правильного розуміння вчителем методів навчання, їх особливостей і класифікаційних структур.

З-поміж відомих класифікацій методів навчання мови за джерелами знань, рівнем пізнавальної діяльності учнів, способом взаємодії вчителя й учнів на уроці щодо формування мовної компетенції крізь призму елементів народознавства є виокремлені методи І. Лернера:

- пояснювально-ілюстративний або інформаційно-рецептивний;

- репродуктивний;

- проблемний виклад;

- частково-пошуковий або евристичний;

- дослідницький [див про це: 14, с. 23].

Формування мовної компетенції учнів на уроках словесності за допомогою окреслених методів вимагає від сучасного педагога не лише творчого підходу, а й педагогічної майстерності щодо проведення міжпредметних зв’язків, їх доцільного поєднання й практичного використання в навчально-виховному процесі при передачі не тільки власного досвіду, а й суспільного. Особливого значення при цьому набуває дуалістичний вимір передача – новітнє сприйняття й переосмислення, який ґрунтується саме на компетентісному підході передачі досвіду та його сприйнятті учнями й подальшому використанні, а не нав’язуванні усталеного світогляду.

На нашу думку, українське народознавство зберігає у своїй основі джерела національного світогляду, невід’ємними елементами якого є побут і культура народу. Мова як культурологічний код нації формує й передає досвід від одного покоління до іншого. Таким чином, компетентісний підхід у навчанні української мови крізь призму елементів народознавства має компаративістичний вимір, що полягає в єдності минулих культурологічних здобутків українців та їх сучасному потрактуванні й переосмисленні.

Розвиток інноваційних технологій сьогодні дозволяє формувати мовну компетентність як соціокультурний елемент розвитку особистості. Прикладом цього є музейна педагогіка, що розширює межі міжпредметних зв’язків у навчально-виховному процесі. Слушним при цьому є обґрунтування пояснювально-ілюстративного методу під час вивчення словникового складу мови..

Формування словникового запасу учнів на уроках української словесності є процесом складним і довготривалим. Опанування теми «Лексикологія» поділяють на три групи: 1) слова з погляду походження; 2) слова з погляду вживання; 3) стилістично-забарвлені або нейтральні слова вимагає від учнів абстрактного мислення, що зумовлює необхідність аналізу його особливостей, специфіки як одного із ступенів пізнання, визначення характеру зв’язку з іншими ступенями пізнання.

За допомогою сприйняття (як наступного рівня чуттєвого пізнання) отримують інформацію про предмети та явища навколишнього світу у їх цілісному вигляді. Так, сприйняття рослини калина дає нам не тільки інформацію про її окремі властивості (колір, запах тощо), а насамперед формує зоровий образ про неї як своєрідний предмет, відмінний від її середовища [7, с. 45].

Таким чином, опанування слів із погляду вживання, які поділяють на активні та пасивні, а другі – застарілі (архаїзми, історизми) та неологізми стає складним і практично оцінюється низьким рівнем сприйняття. Для полегшення умов вивчення й оволодіння цією групою лексики актуально використовувати міжпредметні зв’язки лінгвістика – музейна педагогіка. При цьому пояснювально-ілюстративний метод дозволяє створити інноваційний підхід щодо опанування групи застарілих слів очіпок, юбка, кисетка, плахта, свита та ін., що належать до історизмів; бурнус (свита), дерга (плахта), запаска (спідниця), керея (верхній одяг), що належать до архаїзмів.

У краєзнавчому відділі музею  елементи давнього жіночого українського одягу є не тільки наочним матеріалом, а й культурно-побутовим атрибутом народу, що дозволяє потрактувати символіку вишивки на одязі, її техніки та призначення в побуті. Зауважимо, що будь-які інші атрибути культури і побуту, які зберігаються в музеях України можуть слугувати як наочністю, так і елементом народознавчої культури при проведенні
уроку-музею.

Навички і вміння формуються через застосовування репродуктивного методу, основною ознакою якого є відтворення і повторення видів діяльності за завданням учителя. Зовнішньою стороною цього методу є система різноманітних вправ, тренувань, програмовані матеріали [14, с. 25]. Використання цього методу доцільне при проведенні мастер-класу «Зав’язування намітки», допоміжним джерелом якого може бути відеоролик (https://www.youtube.com/watch?v=itwBmyTc2YQ). Зауважимо, що мовно-етнографічний зв’язок дозволить вивчити лексему намітка під час практичного виконання творчих завдань на мастер-класі: вправа-трансформація, вправа-анаграма (мінатка), вправа-спостереження, вправа-дослідження.

Особливої уваги при формуванні мовної компетенції учнів під час проведення майстер-класу заслуговує вправа-дослідження. Її виконання пов’язане із залученням тлумачного, етимологічного та словника символів української мови.

Так у дослідженнях В. Жайворонка лексема намітка обґрунтована як покривало з тонкого серпанку, яким прийнято здавна зав’язувати поверх очіпка голову заміжнім жінкам; також покрива­ло, яке накладають поверх клобука православні ченці; так само нази­вають старовинну тонку прозору тканину (вид серпанку); у весіль­ному обряді намітка з’являється двічі: вранці перед вінчанням урочисто розплітали молодій косу, а мати пов’язувала їй білу серпанкову намітку; другий раз намітка з’яв­ляється, коли мати зустрічає зятя; нарешті, один з обрядів українсько­го весілля називається намі́тка свекру́сі, коли на другий його день мо­лоду, саджаючи за стіл, покривали наміткою, дружко, ніби прицілюю­чись палицею в молоду, тричі вда­ряв нею по стіні, кажучи: «Поможи, Боже, лисицю застрелити»; потім кінцем палиці знімав намітку з мо­лодої, тричі розмахував нею над головами наречених, а потім відда­вав свекрусі зі словами: «Нате Вам від молодої невістки гостинець»; цей обряд символізував єднання невістки зі свекрухою; наміткою, як і рушника́ми або червоною ху́сткою з’єднували руки мо­лодих на знак побажання щасливо­го життя, чистого шлюбу; намітку дарували на родинах і хрестинах; на­мітка (серпанок) використовува­лася також у поховальних обрядах: оббивали труну зсередини, обгор­тали також тіла старих покійниць [8, с. 342].

Практичною дією дослідження мовно-етнографічного матеріалу є пошук лексеми намітка у творах українських письменників, окремі уривки з текстів, які учні знаходять під час виконання домашніх завдань. На нашу думку, виконання вправи-дослідження сприяє формуванню мовних компетенцій через самостійне вивчення культури свого народу, його мовного багатства, історичних і соціально-побутових змін. У такий спосіб учитель допомагає учневі розширити його світобачення, зрозуміти призначення намітки як елементу давнього українського одягу. Важливим при цьому є механізм збереження й передачі не тільки словникового фонду української лексики, що поступово «відмирає», а й національного досвіду українського народу.

Метод проблемного викладу матеріалу характеризується тим, що вчитель ставить перед учнями проблему і сам показує складний, але доступний шлях її розв’язання. Особливість цього методу в тому, що учень не тільки сприймає, усвідомлює і запам'ятовує готові наукові висновки, а й стежить за логікою доказів, за розвитком думки вчителя. Проблемний виклад передбачає поступове залучення учнів до прогнозування висновків [7, с. 89]. Прикладом реалізації цього методу є вивчення найменувань населених пунктів Полтавської області Сонячне, Балка, Березівка, Вербівка та ін. На нашу думку, під час вивчення лексичного значення топонів та їх правопису учням необхідно наголосити на тільки на культурологічних особливостях рослинного світу українців, а й естетичній функції мови, що є важливим елементом при формуванні мовної компетентності особистості.

Естетика мови мислиться як закономірність реалізації загальномовних естетичних понять лаконічності, витонченості вислову, динамізму, змістовності тощо як специфіка вираження основних естетичних категорій – прекрасного і потворного, піднесеного й низького; трагічного й комічного, героїчного й фантастичного тощо за допомогою мовних засобів.

У працях лінгвістів В. Виноградова [3], Б.Ларіна [9], О. Пєшковського [11], А. Ткаченко [13] та ін. порушувалося питання про словесне оточення як  умову, що породжує нові відтінки значень слів – «комбінаторні прирощення» (Б.Ларін), про естетичне значення як «потенційну величину», про семантичні обертони слів, що не мають своїх знаків у художньому мовленні, про естетичне значення граматичного звучання думки, про естетичну «навмисність», про незамкненість художнього уявлення, про мовну символіку як стимул до нових багатооб’ємних асоціацій (В.Виноградов), про мовну тональність та ін. Власне, ці питання висвітлюють мову не тільки як метафору культурології, а й генетичний код нації.

Частково-пошуковий та дослідницький методи використовуються для стимулювання творчої діяльності учнів, передбачають формування умінь набувати знання самостійно, досліджувати предмет або явище, робити висновки, а набуті знання застосовувати у практичній діяльності [9, с. 78]. Даний метод слід використовувати під час роботи учнів зі словниками іншомовних слів та етимологічним. Прикладом можуть бути лексеми на позначення елементів традиційного українського житла. Так слово поріг, окрім прямого лексичного значення розширює уявлення учнів про міфологічно-сакральне призначення елементу хати в українському побуті [див. про це: 14, с. 27].

Отже, компетентнісний підхід до вивчення української мови крізь призму елементів народознавства сприяє  творчому розвитку усного і писемного мовлення, особистісному розвитку учителя й учнів. Шляхи її реалізації не можливі без творчого підходу, тому завжди потребують вдосконалення знань, умінь і навичок. Ця проблема до кінця залишається не вирішеною, тому потребує ґрунтовного аналізу і подальших студіювань. Сприяти цьому можуть інтерактивні засоби навчання та міжпредметні зв’язки: лінгвістика – музика, лінгвістика – історія, лінгвістика – біологія.

Література:

  1.  Бергсон А. Опыт о непосредственных данных сознания // Бергсон А.       Собр. соч.: В 4 т. – М.: Московський клуб. – 1992. – Т. 1. – 504 с.
  2.  Вихованець І., Городенська К. Мова і культура: монографія /
    І. Вихованець., К. Городенська., П. Гриценко. – К.: Наукова думка,
    1986. – 184 с.
  3.  Выноградов В. Стилистика. Теория поетической речи. Поетика /
    В. Выноградов. – М.: Московський клуб, 1963. – 119 с.
  4.  Галаєвська Л. Реалізація соціокультурної лінії на уроках рідної мови в
    5-му класі / Л. Галаєвська // Українська мова і література в школі. – 2005. – № 8. – С. – 12 – 18.
  5.  Дашко В. Структура і зміст духовної культури особистості /
    В. Дашко // Рідна школа. – 2003. – № 6. – С. 17 – 19.
  6.  Донченко Т. Два уроки на одну тему / Т. Донченко // Дивослово. –
    1996. – № 9. – С. 32 – 36.
  7.  Єрмоленко С. Мова і українознавчий світогляд: монографія /
    С. Єрмоленко. – К.: НДІУ, 2007. – 444 с.
  8. Жайворонок В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник /
    В. Жайворонок. – К.: Довіра, 2006. – 703 с.
  9.  Ларин Б. Эстетика слова и язык писателя. Избранные статьи /
    Б. Ларин. –  Л.: Худ.лит-ра, 1974. – 443 с.
  10.  Лисиченко Л. Структура мовної картини світу / Л. Лисиченко // Мовознавство . – 2004. – № 5-6. – С. – 31 – 41.
  11.  Пешковский А. Вопросы методики родного языка, лингвистики и стилистики / А. Пешковский. – М.: Госиздат, 1930. – 411 с.
  12.  Потебня А. Эстетика и поэтика / А. Потебня. – М.: Искусство, 1976. –  
    614 с.
  13.  Ткаченко А. Мистецтво слова (Вступ до літературознавства) /
    А. Ткаченко. – К.: Правда Ярославичів, 1998. – 448 с.
  14. http://filologukraine.ucoz.ua/publ/metodika/mova/metodi_i_prijomi_navchannja_ukrajinskoji_movi/5-1-0-267\
  15. www uk.wikipedia.org/wiki/лінгводидактика.

 

 

 

 

docx
Додав(-ла)
Кокадей Максим
Додано
25 жовтня 2018
Переглядів
329
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку