Науково-пошукова робота на тему: «ВОЛИНСЬКЕ УРОЧИЩЕ НЕЧИМНЕ – КОЛИСКА «ЛІСОВОЇ ПІСНІ»»

 

 

                                Науково-пошукова робота на тему:

«ВОЛИНСЬКЕ УРОЧИЩЕ НЕЧИМНЕ –

КОЛИСКА «ЛІСОВОЇ ПІСНІ»»

:

Гусарова Любов Василівна,

вчитель української мови та літератури

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………………. …….2

ОСНОВНА ЧАСТИНА………………………………………………………......4

1.        Основа написання «Лісової пісні»……………………………………...5
2.        Відтворення у драмі краси чарівного куточка Волині в різні пори року……………………………………………………………………….6
3.        Урочище Нечимне – унікальний волинський природний заповідник………………………………………………………………..7
4.        Міфологічні істоти у «Лісовій пісні» та їх роль у віруваннях волинян…………………………………………………………………...8

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..10

 

25 лютого 2017 року виповниться 146 років з дня народження української письменниці, поетеси, перекладача і, як би зараз напевно сказали, громадянської активістки Лесі Українки.

Лариса Косач-Квітка, відома всьому світу як Леся Українка, для багатьох є одним з найулюбленіших культурних та історичних діячів країни. Її ім'я стоїть в одному ряду з такими видатними співвітчизниками  як Тарас Шевченко, Богдан Хмельницький, Михайло Грушевський, Іван Франко, Іван Мазепа, Степан Бандера, В'ячеслав Чорновіл, Григорій Сковорода, Ярослав Мудрий, Сергій Нігоян ... Твори Лесі Українки по праву входять у спадщину світової літератури. Її драма-феєрія «Лісова пісня» була в репертуарі багатьох театрів, три рази екранізована і вивчається у шкільній програмі.

Досліджуючи історію й причини створення «Лісової пісні», переконуюся в унікальності заповідних куточків природи Волині; простежую джерела, з яких Леся Українка черпала ідеї для створення твору; визначаю місце драми-феєрії і її роль в українській та світовій літературах. Тобто маю за мету заочно побувати у мистецькій лабораторії письменниці та спробую розгадати таємницю творчості нашої геніальної Лесі.

За основу пошукової роботи я взяла волинське урочище Нечимне як колиску «Лісової пісні» та обставини, що спонукали геніальну слабку жінку до написання шедевру класики, бо зараз, як ніколи, актуально стоїть питання відродження історико-культурних надбань українського народу, популяризації серед молоді його історичної спадщини.

Актуальність теми пошукової роботи полягає в тому, що  з початку ХХ століття літературознавці і дослідники творчості Лесі Українки намагалися визначити політичні, релігійні, національні погляди цієї визначної письменниці. В комуністичні часи Лесю Українку зображали сформованою революціонеркою, а в навчальних закладах України часто пропонували для вивчення ті твори, в яких Леся писала про знедолене життя «трудового народу», і в яких ніби чулися заклики до майбутньої «соціалістичної революції»… Часи змінилися. І вже сьогодні про Лесю Українку, нарешті, говорять переважно як про невтомну проповідницю української національної ідеї і борця за самостійну Україну.

Мета пошукової роботи  полягає в характеристиці ідейно-художньої проблематики у творі Лесі Українки «Лісова пісня», висвітленні краси чарівного куточка на Волині, як легенди пам’яті поколінь, відвідування якого стало поштовхом до написання Лесею Українкою своєї драми-феєрії.

Об’єктом пошукової роботи є драматургічна й поетична творчість Лесі Українки, а також природний заповідник – урочище Нечимне.

Предметом пошукової роботи є драма-феєрія «Лісова пісня».

ОСНОВНА   ЧАСТИНА

 

                      Лариса Петрівна Косач.

    Леся Українка.

                                                   Окраса й гордість української нації, одна з

                          фундаторів нової української літератури…

                                         Наш патент та благородство перед

        Європою і світом…

                                                                                                       В. Степанишин

 

Леся Українка – геніальна донька українського народу. Як людина і як митець, вона була дитям Волині. У Звячелі народилася, у Луцьку написала свій перший вірш.

    «Убий – не здамся» - девіз життя Лесі Українки.

     Мріяла стати художником, бо гарно малювала; музикантом, бо мала неабиякий хист до музики. І не знала дівчинка, що в серці вже оселилася Муза, що її поезії судилося стати в майбутньому окрасою української літератури.

     Та жорстока доля розпорядилася інакше. Смертельна хвороба не дозволила всі мрії втілити в життя. Леся змушена була бути далеко від рідного краю, батьківщини, своїх рідних, близьких. Уявімо, що було на душі Лесі, коли вона через хворобу повинна була більшу частину свого життя жити за кордоном, постійно прощатися з усім, дорогим серцю і душі.

        Прощай, Волинь! Прощай, рідний куточок!

Мене від тебе доленька жене,

Немов од дерева одірваний листочок,

1 Україна Леся. Досвітні огні. К., Веселка, 1987. с.8

     В основі «Лісової пісні», на мій погляд, лежить проблема боротьби за вільне, творче, гармонійне, духовно багате життя. Створена в 1911 році, напередодні нового революційного підйому, драма-феєрія «Лісова пісня» утверджувала високі гуманістичні ідеали, опоетизувала незгасаючу людську мрію про щастя.

1.        Основа написання «Лісової пісні»

 Літо сім’я Косачів проводила на лоні природи. Олені Пчілці це було потрібно для етнографічних записів, а Михайлу і Лесі – для оздоровлення. Найчастіше розташовувалися в лісництві доброго дідуся Лева Скулинського, якого в селі прозвали Басом. Лісник дуже любив Лесю і розповідав їй різні оповідки про нечисту лісову силу.

Романтичний порив дідової душі аж ніяк не поділяла його сварлива дружина, яка вважала лісових мешканців нечистим кодлом, а чоловіка –

грішником, що знається з чортівнею, і одного разу мало не втопила Лева в криниці-копанці, зіштовхнувши його, коли набирав воду.

На щастя, поруч росла розлога верба. Старому вдалося вхопитися за її гілля руками й вибратися. Значно пізніше Леся Українка змалювала Лева Баса в образі дядька Лева, а дружину його – в образі Лукашевої матері в «Лісовій пісні». Вже тоді маленьку Лесю з дідусем Левом єднала таємна приязнь. Наслухавшись вигадок старого, однієї місячної ночі Леся ходила шукати Мавку, а потім усім розповідала, що бачила цю лісову красуню на галявині.

Зі спогадів сестри Ольги Косач-Кривинюк:

«Навколишня природа чарівно захоплювала сестру. Разом з матір’ю ми побували в урочищі Нечимне біля села Скулин, в 15 км від Колодяжного. Дрімучий ліс. Ночували в хатці дядька Лева. З хати, у якій було лише три стіни, відкривався вид на лісове озеро – тут у сестри зародилася думка про «Лісову пісню», яку вона написала років через 20. Три дні, проведені в оточенні незайманої природи, справили враження на все життя». (2)

2  Спогади про Лесю Українку. К., 1971.с. 98

Отже, образ Мавки Леся виношувала роками, адже вона з дитинства поринула у море українського фольклору. Недарма в одному з листів Леся писала про себе, що вона вихована на фольклорі, як англієць на Біблії. (Біблію вона також добре знала).

2.        Відтворення у драмі краси чарівного куточка Волині в різні пори року

     Драма-феєрія починається з провесни, а закінчується пізньої осені. Я переконана - Леся Українка вміла бачити красу рідного краю. У різні пори року Волинь по-своєму прекрасна і чарівна. У той же час саме природа допомогла розкрити характери персонажів, їхній душевний стан. Більшість пейзажів несуть у собі психологічне навантаження.

 Отже, звернемося до тексту і розглянемо кілька описів.

Пролог

Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред лісу простора галявина з плакучою березою і великим старезним дубом. Саме озеро – тиховоде, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посередині. Місцина вся дика. Але не понура, - повна ніжної задумливої поліської краси. Провесна. По узліссі і на галявині зеленіє ряст і цвітуть проліски та сон-трава.

Дія 1

Та сама місцина, тільки весна далі поступила; узлісся наче повите ніжним зеленим серпанком. Де-не-де вже і верховіття дерев позолочене зеленою барвою. Озеро стоїть повне, в зелених берегах, як у рутвянім вінку…З очеретів чутно голос сопілки: ніжний, кучерявий, і як він розвивається, так розвивається вже ліс. На голос веснянки Лукаша відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає дика рожа. Біліє цвіт калини, глід соромливо рожевіє, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти. Весняний вітер нетерпляче зітхає, оббігаючи узлісся та розвіваючи гілля плакучій вербі. Туман на озері білими хвилями пробиває до чорних хащ; очерет перешіптується з осикою, сховавшись в імлі…

Дія 2

Пізнє літо.  …Мавка підводиться і тихою, наче втомленою, ходою іде до озера, сідає на похилену вербу, схиляє голову на руки і тихо плаче. Верба знову похилилася, довгі чорні коси упали до землі. Починається вітер і жене сиві хмари, а вкупі з ним чорні ключі пташині, що відлітають у вирій.

Дія 3

… Лукаш починає грати. Спочатку гра його сумна, як зимовий вітер, як жаль про щось загублене і незабутнє, але хутко переможний спів кохання покриває тугу. Як міниться музика, так міниться зима навколо: береза шелестить кучерявим листом, весняні гуки озиваються в заквітлім гаю, тьмяний зимовий день змінюється в ясну місячну весняну ніч. Мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. Лукаш кидається до неї покликом щастя. Вітер збиває білий цвіт з дерев. Цвіт лине, лине і покриває закохану пару, далі переходить у сніговицю густу. Коли вона трохи ущухла, видко знов зимовий краєвид, з важким навісом снігу на вітах дерев…

3.        Урочище Нечимне – унікальний волинський природний заповідник

Здійснімо уявну подорож до озера Нечимного. Мало змінилося з того часу це казкове урочище – поліське диво. Озеро Нечимне і тепер лежить у глухому незайманому лісі, заростає від країв очеретом та осокою на моховому килимі. На його водяному плесі красуються глечики та лілеї. Якщо плисти на човні по його дзеркальній поверхні, дно, здається, підступає так близько, що можна зачепити його рукою. Але остерігаймося це робити! Спробуймо опустити під воду жердину – і побачимо: вона увійде в дно, наче ложка в рідку сметану. Дна немає. Озеро тому й називають «Нечимне», тобто як розповідають старожили, «Нічим не заміряти його». Живиться озеро в основному атмосферними опадами.

Дослідімо урочище Нечимне з боку біологічних даних.

 На озері Нечимному збереглися різноманітні види рідкісних рослин, зокрема представників тундри, яка панувала тут одразу після зледеніння, тобто 10-12 тисяч років тому. Серед льодовикових реліктів – береза низька і верба лапландська, росичка англійська та круглолиста,  шейхцерія болотна й осока дводомна,  швейцарія болотна, що належить до родини лілейних. Болото навколо озера Нечимного вкрите тонким шаром сфагнових мохів. Саме вони тут є пухким шаром і зумовлюють можливість існування інших видів. Але їх тут чимало: осока здута, пухівка струнка, андромеда багатолиста тощо. Поміж купинами моху заплелися тонкі стеблини журавлини болотної. Поза болотом озеро з усіх боків оточують його ліси: березові, соснові, чорновільхові і навіть дубові. У них зростає багато різних видів дерев, кущів і трав. Але найцікавіша південна частина території заказника. Там серед дубових і соснових ділянок лісу трапляються напрочуд гарні луки, на яких улітку зацвітають дивовижні поліські квіти, утворюючи різнобарвний, строкатий килим. Тут чимало орхідей. У затінку дерев ростуть булатки – довголиста і червона, які також належать до орхідейних. Ростуть тут також старі дуби, деяким з них більше як триста років. Саме такий облюбувала Леся Українка. Пригадаймо: « Тож дядько Лев сидітиме в тій хижі, а він нам приятель… Таж якби не він, давно б уже не стало того дуба, що скільки бачив наших рад і танців, і лісових великих таємниць».

Дуб дядька Лева і досі стоїть на березі Нечимного, тільки тепер його називають Лесиним дубом. Крислатий і могутній, він схожий на діда-лісовика з якоїсь прадавньої легенди.

Збереглась і давня лісова криниця, з якої молода поетеса пила воду. А на великому підвищенні видно місце, де стояла хата дядька Лева.

 Урочище Нечимне й сьогодні милує зір своєю дикою, первісною красою, і, здається, що ось-ось оживуть на його берегах  герої безсмертної «Лісової пісні».

4.        Міфологічні істоти у «Лісовій пісні» та їх роль у віруваннях волинян

У драмі-феєрії знайомимося з такими міфологічними істотами як

Перелесник, Водяник, Чорт, Русалка, Потерчата, Злидні, Мавка, Вовкулака, Лісовик. Тож більш детальніше про них.

 Як говорить українська міфологія, Перелесник – літаючий дух, заманює жінок і дівчат, кохається з ними вночі й забирає силу та вроду. Уявляється в образі гарного, палкого юнака з «буйно розвіяним, як вітер, волоссям, з чорними бровами, з блискучими очима» (так описала Перелесника Леся Українка в «Лісовій пісні»); Водяник – втілення водяної стихії в образі водяного царя. Уявляється в образі старого довгобородого діда, який панує над русалками; Чорт – антропоморфна істота, вкрита чорною шерстю, з рогами, хвостом і копитами. Образ чорта має дохристиянське походження, але з приходом християнства перебрав на себе всі негативні риси християнського Диявола, як противника Бога, володаря Пекла, натхненника відьом на землі; Русалки – це переважно духи померлих дівчат, які пішли з життя передчасно (втопилися); Потерчата – потойбічні істоти, блукаючі душі померлих нехрещених дітей. З’являються вони в окремі дні у вигляді маленький діток, пташок, блукаючих вогників. Їх можна побачити в полі, урочищах, лісах; Злидні – істоти, що є противагою Долі, вони існують цілком самостійно і незалежно від людини; Мавки (нявки, мевки) – злі духи, часто смертоносні, за українським повір’ям, на Мавок перетворювалися померлі діти або дівчата, які втопилися: слово «Мавка» утворено від «няв», що означає втілення смерті;     Вовкулака: в Європі цей монстр відомий як вервольф, в Болгарії – полтеник, у Франції – лугару, в Україні – вовкулака; Лісовик – дух лісу, дикий чоловік, пастух, який випасає лісову худобу: оленів, ведмедів, вовків, зайців. Тому справжні пастухи укладають з Лісовиком угоду, приносячи йому в жертву яйця або печиво із житнього борошна і кладуть їх на лісовому перехресті чи галявині. Тому худобу не будуть забирати дикі звірі.

ВИСНОВОК

Минуло майже 146 років від дня народження геніальної Лесі, а й досі її творчість приваблює своєю самобутністю й неперевершеністю. Її драма-феєрія «Лісова пісня» - найулюбленіший твір мільйонів людей в усьому світі, а надто і мій. Отже, детально дослідивши та проаналізувавши твір, я дійшла до висновку: драма-феєрія «Лісова пісня» - шедевр вітчизняної класики, у якому відтворено поняття любові до прекрасного, що заховане в житті і належить працюючій, творчо обдарованій людині; «Лісова пісня» - це твір про силу, життєвість, гармонійну красу і творче безсмертя рідного українського народу.

На мій погляд, ощадна в образотворчих засобах, тут Леся Українка виявила таку гармонію барв, таку красу кольорів української провесни, літа, осені й зими, яких і досі не було у жодному з її творів. І це є новизна. Адже, читаючи твір, ніби сам стаєш його героєм. Зачаровує краса почуттів, велика сила і глибина розкритих волелюбних ідей, поетичність образів, багатство лексичних відтінків. Цей твір –  глибоконародний своєю мовою. Тут і багатство віршованих розмірів українських пісень, замовлянь, казок тощо, і давні народні вірування, і звичаї… Але найбільша народність, і я в цьому переконана стовідсотково, - в ідеї «Лісової пісні», яка відбиває найглибші переконання народу, його світогляд, позначений незмінною вірою в перемогу добра над злом.

      Таким чином, «Лісова пісня» - пісня мрії і краси. Але не тієї, відірваної від життя «чистої краси», яку возводили в абсолют декаденти, а краси людських взаємин, краси звичайного людського земного життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ

 

 

 Додаток А

 

 

 

 

 

 

 

 

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка)

25.02.1871- 01.08.1913

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Б

 

 

 

 

 

 

 

 

Родина Косачів на відпочинку в Колодяжному

Додаток В

 

 

 

Дуб дядька Лева

Додаток Г

 

 

 

Озеро Нечимне на Волині

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Ґ

 

 

 

«…Грай же, коханий, благаю!»

Леся Українка «Лісова пісня»

 

 

 

 

 

 

Додаток Д

 

 

 

 

 

 

Люди й міфічні істоти у драмі-феєрії «Лісова пісня»

 Лесі Українки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Е

 

 

Погруддя Лесі Українці біля садиби в Колодяжному встановлено у

1958 р. на території літературно-меморіального музею Лесі Українки у Колодяжному, відкрите на честь 45-ї річниці пам’яті поетеси (скульптор Володимир Сколоздра)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Є

 

 

 

 

У кімнату Лесі

Додаток Ж

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Музей-садиба у Колодяжному

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток З

 

 

 

 

Музей-садиба Лесі Українці у Новгороді-Волинському

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток И

 

 

 

 

 

Пам’ятник Лесі Українці в окупованому Криму

Додаток І

 

 

 

Перший пам’ятник встановлено Лесі Українці у 1952 р. там,

де вона померла – в Сурамі.

Автор його -художниця, скульптор, грузинка Тамара Абакалія, котра, цілком імовірно, могла бути знайома з Лесею Українкою.

Додоток Ї

 

 

 

Пам’ятник  Лесі Українці в місті Сурамі ( Грузія)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додоток Й

Пам'ятник Лесі Українці у Торонто розташований у Хай-Парку, найбільшому парку міста, що знаходиться в районі Bloor West Village, одному з історичних осередків проживання української громади Торонто.

Монумент було встановлено восени 1975 року на замовлення Жіночої Ради Конгресу українців Канади

 

 

 

 

 

 

 

Додаток К

 

 

 

 

 

 

Пам’ятник Лесі Українці в Маріїнському парку в Києві.

Скульптура встановлена 1965 року у центрі Міського парку, навпроти північного фасаду Маріїнського палацу. Автори – скульптор

В. Бородай, архітектор А. Ігнащенко

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Л

 

 

 

Могила Лесі Українки в Києві на Байковому кладовищі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЛІТЕРАТУРА

Л. І. Міщенко. Леся Українка. Київ, «Радянська школа», 1986.

Є. О. Ломонос. Вивчення творчості Лесі Українки. Київ, «Радянська школа», 1987.

Микола Олійник. Дочка Прометея. Київ, «Веселка», 1977.

Анатоль Костенко. Леся Українка. Київ, «Дніпро», 1985.

О. Ф. Ставицький. Правдива іскра Прометея. Київ, «Радянська школа», 1989.

Леся Українка. Досвітні огні. Вірші. Поеми. Київ, «Веселка», 1978.

Леся Українка. Поеми і драми. Київ, «Мистецтво», 1980.

Леся Українка, Твори. Київ, «Молодь», 1965.

Літературно-меморіальний музей-садиба Лесі Українки в Колодяжному. Брошура. Ініціал, 2006.

Народні мелодії з голосу Лесі Українки: Записав і упорядкував Климент Квітка. – Київ, 1917.

Спогади про Лесю Українку. – Київ, 1971.

http://bibliofond:ru/ view. aspx

http://www/ google.ru/docx

http://www.nbuv.gov/ua

http://mydisstr.com/catalog