28 серпня о 18:00Вебінар: Методи і прийоми корекційної педагогіки, які можна використати на будь-якому уроці

Цикл уроків за темою "Творчість Миколи Вороного"

Про матеріал

Знати основні віхи життєвого і творчого шляху Миколи Вороного; вміти розпізнавати символічний твір серед інших, характеризувати тематику і проблематику віршів Миколи Вороного, визначати їхні жанрові і ритмомелодичні особливості; вміти вказувати на художні ознаки символізму у творі; опрацювати зміст поезії «Іванові Франкові»; розвивати національну свідомість як важливий фактор громадянської позиції кожного; виховувати любов до поетичного слова.

Перегляд файлу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Микола

Вороний

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Система уроків

  з української літератури

для 10 класу

учитель вищої категорії

ЗНЗ №18 м. Житомира

Заворотнюк Валентина Євгенівна

Тема. Микола Вороний – «ідеолог» модернізації української літератури. Його творчість – перша декларація ідей і форм символізму. Зміст і художні особливості поезії Вороного. Мотив необхідності для поета бути «цілим чоловіком» («Іванові Франкові»)

 Мета: знати основні віхи життєвого і творчого шляху Миколи Вороного; вміти розпізнавати символічний твір серед інших, характеризувати тематику і проблематику віршів Миколи Вороного, визначати їхні жанрові і ритмомелодичні особливості; вміти вказувати на художні ознаки символізму у творі; опрацювати зміст поезії «Іванові Франкові»; розвивати національну свідомість як важливий фактор громадянської позиції кожного; виховувати любов до поетичного слова.

 Обладнання: портрет письменника, виставка його творів; карта з позначками про перебування поета в різних місцях України.

 Епіграф уроку:       

Не відаючи супокою,

Оспалих кликав громадян.

Миколо! Це ж перед тобою –

У тебе вкрадений євшан!

М.Т.Рильський

Хід уроку

І.Мотивація навчальної діяльності.

ІІ. Перевірка домашнього завдання.

 1. Виразне читання напам′ять  уривку з драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня».

ІІІ. Оголошення теми та мети уроку.

ІУ. Основний зміст роботи.

 1. Слово вчителя.

 Микола Вороний… Що ми знаємо про цього одного з найталановитіших українських поетів кінця ХІХ – поч.. ХХ століття, критика, перекладача, актора, журналіста, чиє ім′я міцно вписане в історію нової української літератури, а сама творчість стала явищем високої художньої цінності?

 Знаємо не так уже й багато. Він творив на зламі двох епох. Ні лещата царської цензури, ні суховії пролетарської критики не змогли перепинити чистий струмок його досконалої лірики.

 Палітра Миколи Вороного різнобарвна і водночас гармонійна, як злагоджений оркестр. Вона відтворює найрізноманітніші людські почуття.

 2. Виразне читання напам′ять вірша «Краса» заздалегідь підготовленого учня.

Краса!

Мій друже! Я красу люблю,

І з кожної хвилини

Собі ілюзію роблю,

Бо в тій хвилинності ловлю

Я щастя одробини.

 

Що є життя? Коротка мить,

Яке його надбання?

Красою душу напоїть

І, не вагаючись, прожить

Хвилину раювання.

 

Краса! На світі цім Краса –

Натхненна чарівниця,

Що відкриває небеса,

Вершить найбільші чудеса,

Мов казкова цариця.

Її я славлю, і хвалю,

І кожну їй хвилину

Готов оддати без жалю.

Мій друже, я Красу люблю…

Як рідну Україну!

 3. Лекція вчителя + опорний конспект учнів.

Народився майбутній поет 24 листопада (6 грудня) 1871 року на Катеринославщині в родині ремісника. Дитинство минало на околиці Харкова, куди через півроку після народження хлопчика переїхали батьки. У характері підлітка поєднувалися бунтівливість батька, що вів свій рід від прадіда гайдамаки, і зваженість матері, предком якої був ректор Києво-Могилянської академії П.Колачинський. Після закінчення школи Микола вчився у Харкові, а потім у Ростові-на-Дону, спочатку в реальному училищі, пізніше в гімназії, де й почав писати вірші. Захоплювався європейською і російською літературою. Найсильніше враження на нього справили заборонені твори Шевченка. Поглибили національну самосвідомість юнака вистави театру М.Кропивницького. разом з іншими гімназистами Вороний Організував у Ростові-на-Дону «Українську громаду», що й спричинило дошкульні переслідування, які закінчилися забороною вступати до університету й перебувати в столицях та університетських містах.

Саме через це юнак змушений був виїхати з Росії. Спочатку він навчається у Віденському, а потім у Львівському університетах, зближується з Іваном Франком, якого вважає велетнем думки, а вплив його на себе – колосальний. У Львові стає членом редколегії журналу «Житє і слово», деякий час працює режисером театру «Руська бесіда». Одначе вплив на молодого поета мають не тільки І.Франко та його однодумці, а й французькі символісти Бодлер та Мореас, німецькі філософи-ідеалісти Шеллінг, Шопенгауер, Шлейєрмахер.

У 1897 році Вороний переїжджає на Східну Україну, де протягом чотирьох років веде життя актора українських, а часом російських театральних труп, проголошує гасло «Чистого мистецтва» в українській літературі, хоч у власних поетичних творах не дотримується його.

У 1901 році він поступає на службу – працює в Катеринограді, Харкові, Одесі.

Навесні 1903 року Микола Вороний прибуває до Києва на з’їзд громадівців як делегат Одеської «Старої громади» і тут знайомиться з Вірою Миколаївною Вербицькою. Після цієї зустрічі душа поета співала «гімн щасливого кохання».

Незабаром закохані побралися й поселилися в Чернігові. Однак тихого сімейного життя, якого Микола Вороний так прагнув під час акторських мандрів, не вийшло. Уже через рік сім′я розпалася. Душевна рана від розриву з дружиною не гоїлася ще й через те, що з нею лишився улюблений син Марко.

«Тоді ж, доведений до розпачу, - читаємо в листі до О.І.Білецького, - я хотів позбавити себе життя: розпалив грубу і затулив комин, а сам положився спати; коли чад наповнив хату і став душити мене, я в кошмарі почув крик дитини, мого малого синка, що лишився при жінці. Якась сила підхопила мене, штовхнула в двері, що не були щільно зачинені, і я впав на сніг, де пролежав довго, доки не стямився, після чого освіжив хату. Це коштувало мені гарячки і перестуди».

Пізніше трагедія поетового нещасливого кохання вилилась у віршовані цикли «За брамою раю», «Разок намиста» та в окремі поетичні шедеври, сповнені невимовного болю, відчаю, глибокого страждання і водночас віри в силу світлого людського почуття.

З 1910 року поет оселяється в Києві, видає перші збірки своїх віршів «Ліричні поезії», «В сяйві мрій», працює в театрі М.Садовського, пише рецензії на театральні вистави, статті про театр і драматургію. Тут застає його звістка про Лютневу революцію 1917 року в Петрограді, яку поет гаряче привітав. Саме в цей час він створив глибоко- патріотичний вірш  «За Україну!», який став справжнім народним гімном борців за волю Батьківщини.

- Виконується пісня «За Україну!» на слова М.Вороного.

За Україну!                                                                                          Слушний час

З огнем завзяття                                                                 Кличе нас -

Рушаймо, браття, Ну ж бо враз

Всі вперед                                                                                   Сповнять святий наказ!

 

За Україну, Серця кров

За її долю, І любов -

За честь і волю, Все тобі

За народ! Віддати в боротьбі1

 

Ганебні пута За Україну,

Ми вже порвали За її долю,

І зруйнували За честь і волю,

Царський трон. За народ!

 

З-під ярем Вперед же, браття!

І з тюрем, Наш прапор має,

Де був гніт, І сонце сяє

Ми йдем на вільний світ! Нам в очах!

 

За Україну, Дружний тиск,

За її долю, Зброї блиск,

За честь і волю, В серці гнів

За народ!                                                                                  І з ним свободний спів

 

О Україно! За Україну ,

О рідна ненько! За її долю,

Тобі вірненько За честь і волю,

Присягнем. За народ!

 Поет щиро повірив гаслам Лютневої революції, яка захопила його масовим ентузіазмом, свободою слова і передовсім зняла заборону з рідної української мови. Однак ейфорія тривала недовго. Жовтневі події 1917 року розкололи світ навпіл. Насильство, кривава вакханалія громадянської війни, безневинна кров тисяч і тисяч простих людей справили на поета гнітюче враження.

 Розчарувавшись у революційній дійсності, поет емігрував за кордон. Жив у Варшаві, де зблизився з польськими письменниками. Але весь час стежив за подіями, що відбувалися в Україні. Звідти приходили невтішні й суперечливі вісті. Однак там була його Вітчизна. Коли глибока туга за рідним краєм стала нестерпною, поет навесні 1926 року повернувся в Україну.

 Те, що він побачив на рідній землі, глибоко вразило. Невдовзі над Вороним, як і над більшістю відомих культурних діячів України, збираються чорні хмари сталінського терору. Йому нагадали і «буржуазно-естецьку» творчість, і святкування 25-річного ювілею своєї літературно-мистецької діяльності в 1919 році з Петлюрою («гетьман української поезії з гетьманом української армії»).

 На початку 30-х років поета виселили з Києва і засудили на 3 роки концтаборів. Тяжкі фізичні страждання підсилювалися невимовною тугою за рідними.

 Вороному довелося пройти всі тортури, уготовані сталінською пекельною машиною. Йому інкримінували відступництво, шпигунство, а його творчість класифікували як націоналістичну вилазку класового ворога, білоемігранта (проте саме Вороний переклав українською революційно-партійний гімн «Інтернаціонал» і «Марсельєзу»).

 Історія не зафіксувала точних відомостей про останні дні поета. Страдницька дорога Вороного завершилася двома страшними папірцями – вироками слідчих органів. Нелюдськи жорстокий суд було виконано 7 червня 1938 року. Сам того не відаючи, він пережив свого улюбленого сина майже на рік. Велику роль у пом’якшенні несправедливого вироку Вороному відіграло клопотання його сина Марка – відомого дитячого поета, що працював у Москві й спеціально приїхав до Києва. Допомога батькові коштувала синові дорого. Його заарештували, згодом засудили до семи років виправно-трудових таборів і заслали в місто Кем біля Соловецьких островів, звідки він уже не повернувся - був розстріляний у жовтні 1937-го.

 Микола Вороний був посмертно реабілітований аж двічі. Та чи спокутуємо ми цим той страшний гріх розправи над безневинним? Хто відшкодує народові втрату найкращих його дітей? Який суддя покарає злочинців?

 Микола Вороний повернувся до нас. Живе, вивчається в школі його поезія, звучить музика на його слова, адже найкращі українські композитори – М.Леонтович, Я.Степовий, а найбільше М.Лисенко – клали на музику його прекрасну лірику.

(Розповідаючи, учитель звертається до карти, показує місця перебування письменника)

4. Теорія літератури. Символізм від грецького – умовний знак, прикмета, ознака. Головний художній засіб – символ як спосіб вираження незбагненної суті явищ життя та індивідуальних уявлень митця  (символ – поза межами чуттєвого сприймання дає право тлумачити його по-своєму). Представники – П.Тичина, М.Вороний, М.Шаповал, П.Савченко, В.Ярошенко. (запис на дошці, діти записують у зошити)

5. Ознайомлення з поетичною творчістю Миколи Вороного.

1). Опрацювання циклу «Весняні елегії» (1904 р.).

- Читання й аналіз вірша «Хмари»

Хмари

Сунуться, сунуться хмари

                                               Темні, брудні,

Наче злих фурій отари,

Мов ті привиддя страшні.

                       Вітер гуде-завиває,

                        Гілля зелене ламає,

                             Цвіт молодий обриває –

                                                 Цвіт навесні!

 

«Сонечка, сонечка з неба,

                                              Світла й тепла!

Жити нам, житоньки треба!..

Весно!.. ти нас завела…»

                    Тужить зелена діброва,

                       Плаче травиця шовкова,

                      Хилиться квітка чудова,

                                         Квітка мала.

 

Сунуться, сунуться хмари –

                                      Думи сумні.

Де ж ви поділися чари,

Мрії щасливі, ясні?

                                        Чи вже вам більш не рясніти,

                             А чи, як зірвані квіти,

                                  В’янути тільки й марніти

                                                    В серці на дні?

  • Яку картину змальовує автор?
  • Знайдіть засіб паралелізму у творі (страшні хмари – сумні думи, які прийшли на зміну щасливими).
  • Зачитайте риторичне запитання. До кого воно звернене? («Чи вже вам більше не рясніти, а чи, як зірвані квіти, в’янути тільки й марніти в серці на дні?»)
  • З яким поетичним шедевром можна порівняти цей твір? (О.Олесь «Айстри»)
  • Який мотив переважає в цій поезії? (Громадянський).

- Читання й аналіз вірша «Соловейко»

Розцвівся пишно мій садок.                                   «Пройшла весна, пройшла красна,

Рясна черемха і бузок, Розкішна, люба, чарівна!

І яблуневий цвіт Тепло і світ несе вона,

В своїм убранні молодім Розбуджує від сна!

Блищать на сонці золотім Живімо ж всі, поки життя

І шлють йому привіт. Дає нам світлі почуття,

 Хвилини щастя, забуття, -

Барвінок стелиться в траві; Не буде вороття!

В зеленій свіжій мураві

Рясніють квітоньки: Радіймо всі – весна прийшла!

Жовтогарячі, голубі Вітаймо сонце, що тепла

І срібні, - з ними ж у юрбі Дає й для мушки, і стебла, -

Конвалій пелюстки. Хвала йому, хвала!..»

 

Ставні, поважні явори, Так соловейко щебетав,

Дуби, зіп’явшись догори,  А я сидів і сумував, -

Красують мовчазні. Мене не тішив спів.

Заледве вітер набіжить, Туманом мій повився зір,

По їх верхах зашамотить Мов темна ніч, важкий докір

І зникне в гущині. В душі моїй бринів.

 

Цвіте, буяє рідний край, Вітай, бажаний гостю мій!

Немов казковий тихий рай Але, на жаль, спів любий твій -

Фантазії і спів! Це пісня не моя.

Ось чую… що то ляскотить, Бо звик ти очі закривать,

В яснім повітрі аж дзвенить? Коли почнеш пісень співать, -

То соловейків спів. Цього не вмію я.

* Зверніть увагу й охарактеризуйте ритмомелодику, багатство й образність поетичної мови твору.

* Прослідкуйте, чи наявний паралелізм «соловейко – поет» ( автор робить несподіваний поворот і звертанням до соловейка заперечує будь-який натяк на такий паралелізм: «Але, на жаль, спів любий твій – це пісня не моя. Бо звик ти очі закривать, коли почнеш пісень співать, - цього не вмію я»).

* Який мотив звучить у цьому творі? ( Соціально-політичний).

- Слово вчителя. Той самий соціально-політичний мотив розвивається й у третьому вірші циклу – «Сонце заходить».

 - Читання й аналіз вірша «Сонце заходить».

. СОНЦЕ ЗАХОДИТЬ…

Сонце  заходить,  цілуючи  гай,

Квіти  кивають  йому  на  добраніч,

Шепчуть,  листочки  зриваючи  на  ніч:

  Не  покидай,  не  покидай…

 

В  рідному  краї  нам  долі  нема:

Бурі  нас  нищать,  пригноблює  тьма,

Студять  морози…

Цвіт  наш,  красу  нашу    гублять  усе!

З  півночі  вітер  з  собою  несе

Люті  погрози.

 

Мало  зазанали  ми  світла  й  тепла:

Холод,  тумани  та  сіра  імла 

От  наша  доля!

Пасербам  в  рідній  своїй  стороні,

Нам  хіба  тільки  ввижаются  в  сні

Щастя  та  воля!

 

Сонце  заходить,  цілуючи  гай,

Квіти  кивають  йому  на  добраніч,

Шепчуть,  листочки  звиваючи  на  ніч:

  Не  покидай…  не  покидай…

 

* Які почуття викликала ця поезія?

* Чи є актуальним вірш у наш час? Чому?

6. Слово вчителя.

Та надія на світле майбутнє, що викликала піднесений настрій поета, нерідко змінювалася зневірою і розчаруванням. Так, у поезії «Vae victis!»(«Горе переможеним», 1904 р.) Вороний передає складні переживання ліричного героя, викликані виснажливою боротьбою, в якій йому не судилося перемогти. (Читання поезії учнем).

Я знемігся, згорів... Моє серце на попіл зотліло

Мою душу самотню пожерла гадюка-нудьга,

І, безсилий, хилюсь я, хоч ще молоде моє тіло...

Я знемігся, згорів... Моє серце на попіл зотліло –

В нім погасла снага.

 

Мов свобідний орел, моя думка в просторах шугала.

                           І я, спраглий, схилявся і пив із криниці знаття.

                          Ні, не марно я жив, - я боровся, шукав ідеала,

                          Мов свобідний орел, моя думка в просторах шугала -

В тих просторах життя!

 

І, мов нагла мара, мені світ весь од сонця закрила...

                           У гонитві даремній минули найкращі літа,

                           Мрії гасли, як зорі, вломились напружені крила,

І, мов нагла мара, мені світ весь од сонця закрила...

Неминуча мета.

 

                          Я самотній стою. Наді мною реве хуртовина;

Зграї гарпій проклятих, що звуться «навіщо», «куди»,

                         Мою душу жеруть... Як покинута в лісі дитина,

                         Я самотній стою. Наді мною реве хуртовина.

Замітає сліди.

Крах надії, помножений на самотність і марність дальшого двобою із суспільним злом, і спричинило відчай. Спробуємо зрозуміти  вчорашнього безстрашного борця, а сьогодні надломленого, знесиленого чоловіка. Та не такий уже й безнадійний стан героя. Адже була в нього гостра й безкомпромісна боротьба, були успіхи, отже, можна очікувати й нового злету в незавершеному двобою.

7. Бесіда.

- Яке враження справляє на вас поезія Миколи Вороного?

- Які характерні мотиви можна в ній визначити? Складання таблиці. (Робота з опорним конспектом та підручником)

Мотиви творчості М.Вороного

Роль поета і поезії в суспільному житті

Оптимізм, віра у свій народ, його світле майбутнє

Палка любов до України

Уславлення самовідданих борців за свободу, мужніх, відважних людей

Інтимна

лірика

 

«Іванові Франкові»

«На Тарасовій горі»

«Пам′яті Миколи Лисенка»

«Дівчині»

«Гей, хто має міць»

 «Коли ти любиш рідний край»

«За Україну»

«Краю мій рідний»

«Євшан-зілля»

«Молодий патріот»

«Старим патріотам»

«На скелі»

«Нічого, нічого…»

«Ні, не забув»

 

- Чи справедливо було б на підставі прослуханих творів стверджувати, що Микола Вороний послідовно дотримувався теорії «чистого мистецтва»? (Ні)

- Вказати на художні ознаки символізму ( Символи – «цвіт навесні», «зірвані квіти», «соловейків спів»)

8. Літературна полеміка з І.Я.Франком.

- Читання вірша «Memento mori» («Пам’ятай про смерть», 1899 р.) (Учень)

 MEMENTO MORI!

Дівчино-серденько!  Ти  мов  рожевий  цвіт

Напрочуд  кожному  пишаєшься  красою.

Хто  раз  тебе  уздрить,  забуде  цілий  світ

І  мимохіть  услід  полине  за  тобою.

Та  знай:  краса  твоя  непевна,  як  туман.

Минуть  літа,  і  що  ж?  Погаснуть  очі-зорі,

Змарніє  личенько,  зігнеться  пишний  стан

І  зникне  навіть  тінь  краси…

Memento  mori!

 

Тепер  тобі  весь  світ  здається  чарівним,

Він  манить,  зваблює    таємний  та  чудовий…

Але  настане  час,  і  досвідом  тяжким

Розвіється  украй  твій  запал  поверховий;

Прибави  світові  обернуться  у  дим

І,  зраджена  життям,  ти  схилишся  у  горі,

Що  марно  вік  минув  на  бенкеті  гучнім

І  ти  на  заході  життя…

Memento  mori!

- Запитання до класу: Який твір іншого великого художника слова згадався вам? («Vivere memento» І.Я.Франка) (Читання поезії учнем).

 

Vivere memento!

Весно, що за чудо ти

Твориш в моїй груди?

Чи твій поклик з мертвоти

Й серце к жизні будить?

Вчора тлів, мов Лазар, я

В горя домовині —

Що ж се за нова зоря

Мені блисла нині?

Дивний голос мя кудись

Кличе — тут-то, ген-то:

"Встань, прокинься, пробудись!

Vivere memento!"

 

Вітре теплий, брате мій,

Чи твоя се мова?

Чи на гірці світляній

Так шумить діброва?

Травко,чи се, може, ти

Втішно так шептала,

Що з-під криги мертвоти

Знов на світло встала?

Чи се, може, шемріт твій,

Річко, срібна ленто,

Змив мій смуток і застій?

Vivere memento!

 

Всюди чую любий глас,

Клик життя могучий…

Весно, вітре, люблю вас,

Гори, ріки, тучі!

Люди, люди! Я ваш брат,

Я для вас рад жити,

Серця свого кров'ю рад

Ваше горе змити.

А що кров не зможе змить,

Спалимо огнем то!

Лиш боротись значить жить…

Vivere memento!

                                             14 октября 1883

- Зіставлення двох поезій. (Спочатку Вороний нагадує звичайну істину: навіть незрівнянна дівоча краса «непевна, як туман», бо з плином літ вона зникає («погаснуть очі-зорі, змарніє личенько, зігнеться пишний стан»). Усе це – неминучість, від якої нікуди не подінешся. Поет застерігає красуню проти іншого – поверхового захоплення , дешевих принад, небезпеки змарнувати вік «на бенкеті гучнім». І в цьому, очевидно, має рацію: пам’ятати про смерть треба ще в молодості, аби гідно прожити життя. У Франка ж життя – це боротьба в ім′я майбутнього людства, отже, борись і пам’ятай, що живеш.)

- Слово вчителя.

Як бачимо, чогось полемічного в аналізованих поезіях немає. Є лише різні акценти. Справжня полеміка між обома поетами розгорілася на глибшій і ширшій основі: якою взагалі має бути поезія – без тенденції, «без соціального змагання» і викриття вад дійсності, красивою, чи»вогнем в одежі слова»? свій погляд на це питання Франко, як відомо, висловив у «Лісовій ідилії» із присвятою Миколі Вороному. (Читання поезії вчителем).

Відповідь Вороний висловив у вірші «Іванові Франкові»

 

Іванові Франкові

                     Відповідь на його Посланїе  

La poesie n'a pas la verite pour
objet, elle n'a qu'elle-meme.
Charles Baudelaire[1]

Hi, мій учителю і друже,
Про мене все це не байдуже.
Життя з його скаженим шалом,
З погонею за ідеалом,
З його стражданням і болінням
І невгамованим сумлінням,
Життя — се дві противні сили,
Що між собою в бій вступили.
Одна з них — велетень-гнобитель,
А друга — геній-визволитель;
Його двосічна гостра криця
Влучна, як з неба блискавиця;

Але і велетень могучий
В руці тримає меч блискучий?
Страшні, тяжкі його удари,
А ще страшніш таємні чари...
Як маю я його цуратись
Чи від ударів ухилятись?
О, ні! Я, взявши в руки зброю,
Іду за генієм до бою.
Рубаюсь з ворогом, співаю,
В піснях до бою закликаю
Всіх тих, що мляві, чи недужі,
Чи під укриттям сплять байдужі.
І знаю я, що замість плати
Мене чекають кари, страти...
Та чи ж грізний удар обуха
Там, де буяє творчість духа?
Одна хвилина раювання
Там відкупляє всі страждання.
Бо то чуття свобідні, щирі
Бринять у святобливій лірі.
І прикро, як ураз зі мною
Стають, немовби теж до бою,
А справді для пихи своєї
З порожнім серцем фарисеї
І паперовими мечами
Вимахують над головами.
Хто кликав їх? Чого їм треба?
Чи хробакам потрібно неба?
Нехай ідуть всі ті нездари
На торговиці та базариї
Нікчемний крам, дрібні вигоди —
От їх найвищії клейнодиі
Але коли повсякчас битись,
То серце може озлобитись.
Охляти може, зачерствіти,
Зав'януть, як без сонця квіти.
Душа бажає скинуть пута,
Що в їх здавен вона закута,
Бажає ширшого простору —
Схопитись і злетіти вгору,
Життя брудне, життя нікчемне
Забути і пізнать надземне.
Все неосяжне — охопити,
Незрозуміле — зрозуміти!
О, друже мій, то не дурниці.—
Всі ті щасливі небулиці
Про райських гурій, про нірвану,
Про землю ту обітовану.
Вони тягар життя скидають
І душу раєм надихають.
Чи все ж те розумом збагнути,
Що дасться серцеві відчути?
І чи можливо без утрати
Свобідний творчий дух скувати?
І хто Поезію — царицю
Посміє кинуть у в'язницю?
Хто вкаже шлях їй чи напрямок,
Коли вона не зносить рамок?
В ній в с і краси кольори сяють,
В ній в с і чуття і змисли грають!..
До мене як горожанина
Ставляй вимоги — я людина.
А як поет — без перепони
Я стежу творчості закони;
З них повстають мої ідеї —
Найкращий скарб душі моєї.
Творю я їх не для шаноби;
Не руш, коли не до вподоби.
І ще скажу, мій славний друже,
Я не беру життя байдуже.
Високих дум святі скрижалі,
Всі наші радощі і жалі,
Всі ті боління і надії
І чарівливі гарні мрії, —
Все, що від тебе в серце впало,
Не загубилось, не пропало...
Моя девіза: йти за віком
І бути цілим чоловіком!

 Епіграфом до нього автор бере такі рядки з Шарля Бодлера: «Предметом поезії є тільки вона сама, а не дійсність». Та уже в перших строфах, по суті, заперечує французькому поетові і собі, заявляючи, що йому не байдуже «життя з його скаженим шалом, з погонею за ідеалом, з його стражданням і болінням». У цьому й виявилася суперечливість світогляду Вороного, яка помітна й у подальшій творчості. Життя, на думку поета, - це боротьба двох супротивних сил: велетня-гнобителя і генія-визволителя. Поет має стояти на боці генія, бороти й закликати до боротьби всіх млявих та байдужих. Але тривала боротьба може озлобити серце, зробити людину черствою. Душа ж людська бажає «життя брудне, життя нікчемне забути і пізнать неземне». Отож, головне для поезії – краса.

 Вороний по-своєму мав рацію, утверджуючи необхідність краси в поезії. Це не заперечував і Франко. Інша річ, що Вороний ставив красу на перше місце. Згадайте поезію, прослухану на початку уроку. Але не будемо осуджувати за це поета (він і так був невинно осуджений), спробуємо збагнути його зболену душу.

 

  У. Підсумок уроку.

 УІ. Домашнє завдання. Скласти діалог на тему «У чому полягає краса життя?», де співрозмовниками були б ви і Микола Вороний або написати твір-роздум «Які думки викликала у мене поезія Миколи Вороного?»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема. Микола Вороний. Єдність краси природи і мистецтва («Блакитна панна»). Згадка про революцію як данина естетиці доби соціальних перетворень («Інфанта»).

 Мета: розкрити неоромантичні звеличення краси природи у вірші «Блакитна панна»; передати власні емоційні відчуття від вірша, аналізувати поетику символізму у вірші «Інфанта»; розвивати почуття національної свідомості; виховувати поцінувача краси поетичного слова.

Обладнання: портрет письменника, збірки його творів..

Хід уроку

І. Мотиваційний етап уроку.

1. Який настрій був у вас після першого уроку знайомства з творчістю Миколи Вороного?

ІІ. Перевірка домашнього завдання

  1. Розігрування діалогів (1-2)
  2. Зачитування творів (1-2)
  3.  Тестові завдання

1) Де народився Микола Вороний?

 а) на Катеринославщині;

 б) на Слобожанщині.

2) Де здобув вищу освіту?

 а) в університетах Відня і Львова;

 б) в університетах Харкова й Києва.

3) Коли емігрував за кордон?

 а) 1920 р.;

 б) 1917 р.

4) Коли з′явився перший вірш поета?

 а) 1893 р.;

 б) 1895 р.

5) Яким роком датується його остання прижиттєва збірка – «Поезії»?

 а)1929 р.;

 б) 1925 р.

6) Коли заарештували М.Вороного?

 а) 1934 р.;

 б) 1936 р.

7) Що таке євшан-зілля?

 а) лікарська рослина;

 б) степовий запашний полин.

8) Приводом до написання патріотичного вірша «За Україну!», який згодом став бойовим маршем, стали:

 а) громадянська війна;

 б) події 1917 р.

9) Що переважає у віршових циклах «За брамою раю»?

 а) оптимістичні мотиви;

 б) трагедія нерозділеного кохання.

10) З якими закликами звертався М.Вороний у своєму відкритому листі до українських письменників 1901 р.?

 а) дотримуватися реалізму;

 б) писати «по-сучасному», оновлювати літературу.

11) Що стало причиною арештів Вороного?

 а) літературна діяльність;

 б) перебування за кордоном.

12) Де обірвалося життя поета?

 а) на Соловках;  б) на Одещині.

ІІІ. Оголошення теми та мети уроку.

ІУ. Основний зміст роботи.

  1. Вступне слово вчителя.
  2. Аналіз зазначених поезій.

* Виразне читання напам′ять поезії «Блакитна панна» заздалегідь підготовленим учнем.

БЛАКИТНА ПАННА

Має крилами Весна
Запашна,
Лине вся в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах...
Сяє усміхом примар
З-поза хмар,
Попелястих, пелехатих.

Ось вона вже крізь блакить
Майорить,
Довгожданна, нездоланна...
Ось вона — Блакитна Панна!..
Гори, гай, луги, поля —
Вся земля
Їй виспівує: «Осанна!»

А вона, як мрія сну
Чарівна,
Сяє вродою святою,
Неземною чистотою,
Сміючись на пелюстках,
На квітках
Променистою росою.

І уже в душі моїй
В сяйві мрій
В’ються хмелем арабески,
Миготять камеї, фрески,
Гомонять-бринять пісні
Голосні
І сплітаються в гротески

1)Словникова робота.

  • Блавати – волошки; шовкова тканина блакитного кольору.
  • Арабеска – вид орнаменту з геометричних фігур, стилізованого листя, квітів і т. ін., який поширився в Європі під впливом арабського мистецтва; жанр інструментальної п’єси витонченого примхливого характеру.
  • Фреска – вид живопису; настінний розпис картини, нанесений водяними фарбами по свіжо нанесеній вологій штукатурці.
  • Гротеск –  (від фр. – смішний, незвичайний) – художній засіб, що грунтується на свідомому карикатурному спотворенні, порушенні форм і розмірів предметів, перебільшенні чи применшенні зображуваного, на поєднанні різких контрастів, сполученні реального з фантастичним, трагічного чи смішного з комічним. Гротеск – вищий ступінь комічного. Термін цей походить від знайдених у ХУІ ст. Італійським художником Рафаелем химерних настінних малюнків у римських підземних гротах.

2)Прослідкувати ритмомелодику вірша.

3) Блакитна панна. Хто вона?

4) Висловити свої враження від прочитаного.

* Виразне читання вчителем поезії «Інфанта»

 

ІНФАНТА

Різьблю свій сон... От ніби вчора ми
Зійшлись,— і стріча та жива.
На землю тканками прозорими
Лягли осінні дерева.

Акордами проміннострунними
День хвилював і тихо гас.
Над килимами вогнелунними
Венера кинула алмаз.

У завивалі мрійнотканому
Дрімала синя далечінь,—
І от на обрії туманному
Замиготіла ваша тінь.

Дзвінкою чорною сильветою
Вона упала на емаль,
А поза нею вуалетою
Стелився попелястий жаль.

Ви йшли, як сон, як міф укоханий,
Що виринає з тьми століть.
Вітали вас — мій дух сполоханий,
Рум’яне сяйво і блакить.

Бриніли в серці домінантою
Чуття побожної хвали,
Коли величною інфантою
Ви поуз мене перейшли.

Ви усміхнулись яснозоряно
Холодним полиском очей,—
І я схилився упокорено,
Діткнутий лезом двох мечей.

Освячений, в солодкій муці я
Був по той бік добра і зла...
А наді мною Революція
В червоній заграві пливла.

1) Читання поезії 1-2 учнями. (Протягом читання вчитель робить зауваження, дає поради щодо виразності)

2) Словникова робота.

- Інфанта –  титул принцеси королівського дому в Іспанії і Португалії; особа, яка має такий титул

- Домінанта – головний пануючий принцип, ідея, ознака; найважливіша складова частина.

3) Бесіда за змістом прочитаного.

- Що ви відчули, читаючи поезію? Спробуйте висловити свої почуття кількома словами.

- Зверніть увагу на створені автором неологізми. З′ясуйте їхню роль у творі.

( проміннострунними, вогнелунними, мрійнотканому, сильвета, вуалета).

  • Прослідкуйте художні засоби.
  • Поясніть зміст останньої строфи.
  1. Робота в групах.

1-ша група – визначити рими та римування в поезії «Блакитна панна».

2-га група - визначити рими та римування в поезії «Інфанта»

У. Підсумок уроку.

УІ. Домашнє завдання. Повторити тему «Життєвий і творчий шлях Миколи Вороного, вивчити напам′ять один вірш (на вибір)

 

 

doc
До підручника
Українська література 10 клас (Міщенко О.І.)
Додано
1 липня 2018
Переглядів
1052
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку