НАВЧАЛЬНИЙ ПРОЄКТ «Друга світова війна в історичній пам’яті українців та інших європейців: спільне і відмінне.

Про матеріал

НАВЧАЛЬНИЙ ПРОЄКТ «Друга світова війна в історичній пам’яті українців та інших європейців: спільне і відмінне. Про проект. Навчальний проект згідно програми ІСТОРІЯ УКРАЇНИ (від 1945 р. до сьогодення). 11 клас (52 години) Історія України 11 клас. Повторення. Вступ.

Перегляд файлу

Навчальний проєкт «Друга світова війна в історичній пам’яті українців та інших європейців: спільне і відмінне.

Про проект.

Навчальний проект згідно програми ІСТОРІЯ УКРАЇНИ (від 1945 р. до сьогодення). 11 клас (52 години)
Історія України 11 клас. Повторення. Вступ.

Алгоритм роботи над проектом можна визначити як п’ять «П»: Проблема – Планування – Пошук інформації – Продукт – Презентація.

Мета проекту

1. Залучити учнів до активного вивчення історії, підсилити мотивації щодо вивчення історії. Повторити вивчений матеріал з курсу історії України 10 кл. «Україна в другій світовій війні»

2. Виховання в учнів почуття особистої причетності до збереження історичної пам’яті ,відповідальності за її збереження, формування активної життєвої позиції.

3. Усвідомлення учнями себе як невід’ємної частини суспільства, в якому підтримується та зміцнюється почуття національного патріотизму, повага до героїчного минулого та необхідність збереження історичної пам’яті українського народу.

4. Привернути увагу громадськості до проблеми збереження історичної пам’яті про важкі часи , які припали на долю багатостраждального українського народу в часи Другої світової війни .

5. Дослідити, як інші європейські народи дбають про збереження історичної пам’яті про Другу світову війну.

6. Розвивати в учнів навички критичного мислення та формування власної позиції.

За умови успішної реалізації проекту учні набудуть таких знань, умінь та навичок :

• Отримають досвід науково-дослідницької роботи.

• Поглиблять знання з історії України

• Вдосконалять навички пошуку інформації, роботи з різними джерелами.

• Зможуть розробити і презентувати свію роботу над темою проєкту.

Обмінятися досвідом роботи по створенню проєтів , дослідженою інформацією.

• Обговорити і проаналізувати представлені проєкти.

• Вдосконалять досвід у створенні і захисті проектів.

Етапи реалізації проекту

1. Підготовчий, або вступний (занурення в проект).

1.1. Обрання та обговорення теми та її конкретизація (визначення типу проекту).

1.2. Визначення мети, формулювання завдань.

1.3. Обрання типу проєкта: індивідуальний, або груповий (Формування проектних груп, розподіл у них обов’язків).

1.4. Письмові рекомендації учасникам проектних груп (вимоги, строки, графік, консультації тощо).

1.5. Затвердження тематики проекту та індивідуальних планів учасників групи.

1.6. Установлення процедур і критеріїв оцінювання проекту й форми його презентації.

2. Пошуково-дослідний етап.

2.1. Визначення джерел інформації.

2.2. Планування способів збирання й аналізу інформації.

2.3. Підготовка до дослідження і його планування.

2.4. Проведення дослідження. Збирання і систематизація матеріалів (фактів, результатів) відповідно до мети і жанру роботи, добирання ілюстрацій.

2.5. Організаційно-консультаційніробота, обговорення проблем, що виникли під час виконання проекту.

3. презентація проєкту .

3.1. Рекомендації щодо доопрацювання проекту з урахуванням зауважень і пропозицій (в разі необхідності)

3.2. Підбиття підсумків, конструктивний аналіз виконаної роботи.

Формуємо компетентності

Хронологічну. Поставте події в хронологічній послідовності: створення ООН, закінчення Другої світової війни, ухвалення Загальної декларації прав людини, Нюрнберзький процес.

Інформаційну. Знайдіть у тексті параграфа інформацію про права і свободи людини, проголошені в Загальній декларації прав людини, і складіть таблицю за поняттями: цивільні права, політичні права, економічні права, соціальні права, культурні права.

Логічну. Сформулюйте висновок про міжнародне становище у світі після Другої світової війни. Побудуйте речення, використовуючи терміни: Нюрнберзький процес, воєнний злочин, злочин проти людства, ООН, права людини.

Мовленнєву. Наведіть приклади політичних і суспільних змін, що стали наслідком Другої світової війни.

Аксіологічну. Висловте свою позицію щодо формування історичної пам’яті про Другу світову війну в Україні. Поясніть наявність спільних і відмінних думок.

Опис виконання роботи учнями.

За основу дослідження можна взяти 2-3 форми збереження історичної пам`яті із запропонованих нижче, або обрати власні.
Провести паралель збереження історичної пам`яті про Другу світову війну в Україні і інших європейських країнах.
Ознайомитися з пам`яткою етапів роботи над проєктом.
Скористатися посиланнями на інтернетресурси , розміщеними нижче.
Алгоритм роботи над проектом можна визначити як п’ять «П»: Проблема – Планування – Пошук інформації – Продукт – Презентація.
Можна скористатися консультацією вчителя.
Проєкт оформити в довільній формі, наприклад, презентація .
Презентувати захист проекту на уроці.
Обговорення ( повернення на доопрацювання в разі необхідності).
Оцінка роботи ( залежіть від дотримання вимог до роботи та презентації захисту проєкта)

Можливі варіанти питань дослідження

Збереження історичної пам`яті в:

Законодавсті.
Шкільних програмах.
Роботі наукових установ, працях істориків, політологів, соціологів та ін. з дослідження та донесення до суспільства тематики Другої світової війни.
Пам`ятних датах, святах.
Діяльності громадських організацій.
Висвітленні теми в ЗМІ.
В мистецтві та літературі.
В пам`яниках.
В роботі музеїв, тематичних заходах тощо.
У мемуарах і усних спогадах.

Матеріали для розкриття теми.

Історична пам’ять - це здатність людського розуму зберігати індивідуальний і колективний досвід міжлюдських взаємин і формувати на його підставі уявлення про історію як таку та своє місце в ній. Історична пам’ять необхідна для соціальної ідентифікації особистості та спільноти.

Власну пам’ять про Другу світову війну сформували майже всі країни-учасниці. Формування історичної пам’яті навколо кожної з національних концепцій відбувалося з урахуванням поєднання об’єктивних історичних фактів, суб’єктивних поглядів, національної міфології та пропаганди, замовчування непривабливих сторінок. Серед популяризованих образів: Радянський Союз як жертва віроломного нападу фашистів, США - як вирішальний чинник перемоги у Другій світовій, Польща - як роздерта двома імперіями країна тощо.

В Україні особливість історичної пам’яті про війну проявлялася в тому, що вона від початку була роздвоєною: радянсько-російською (у руслі концепту «Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.» як складової Другої світової війни) та українсько-європейською.

Після розпаду СРСР у новостворених державах постала нагальна потреба в новій ідеології, а також у творенні нової ідентичності. Розсекречення приховуваної в радянський час інформації про перебіг подій Другої світової війни в Україні спричинило перетворення історичної пам’яті на «поле битви», що розколювало українське суспільство. Процес порозуміння суспільства став нагальною потребою.

Примирення історичних пам’ятей необхідне Україні, без нього неможливо створити єдину політичну націю та забезпечити суспільний поступ.

Є. Захаров, правозахисник

Спробуйте пояснити, чому українському суспільству необхідне примирення історичних пам’ятей.

Відповідно до офіційної позиції нашої держави Другу світову війну ми розглядаємо як трагедію та гуманітарну катастрофу, яка коштувала життя мільйонам людей, завдала непоправних втрат цивілізації та культурі. Слід з однаковою пошаною говорити як про солдатів Червоної армії, так і про вояків Української повстанської армії та етнічних українців у складі інших армій - учасників антигітлерівської коаліції.

Єдність України в Другій світовій війні - у різноманітності. Слід враховувати досвід і приклади різних регіонів. Для різних регіонів України війна тривала різний час. Найдовше це було в Галичині - з 1939 до 1949 року. Причому в той час через Україну проходили численні лінії розлому (політичні, ідеологічні, релігійні тощо), і тому було кілька війн, які тривали одночасно.

Я. Грицак, історик

Чи погоджуєтеся ви з думкою історика? Відповідь обґрунтуйте.

Війна – подія об’єктивна, як же спогади про неї можуть бути настільки різними, що їх носії готові знову узятися до зброї, щоб тепер відстоювати свою «правду» про війну?

Насправді проблема криється у природі колективної (суспільної) пам'яті. Видатна італійська дослідниця Марія Ферретті, яка вивчала цей феномен вважає, що пам’яті, самої по собі, так само як і минулого, не існує. Це завжди конструкція, по-суті, у суспільстві існує стільки ж видів пам’яті, скільки індивідуумів, сімей, соціальних груп, кланів. Пам’ять множинна, і часто різні її прояви розділені і конфліктують між собою. А проте можна без особливих зусиль спостерігати щось, що природним чином називається пам’яттю, а саме ту сукупність уявлень про минуле, яка в даному суспільстві, у даний історичний момент стає домінуючою і утворює щось, що сприймається більшістю у якості «здорового глузду». Розуміється у такому значенні, пам'ять постає як одне з джерел національної ідентичності, тобто того почуття причетності до певної спільноти, яка, як раз завдяки характерним для неї загальним місцям і міфам, впізнає себе у загальному минулому – і, отже, загалом, у сьогоденні.

За радянського періоду межі пам’яті про Велику Вітчизняну війну радянського народу (Радянського Союзу) були суворо визначені домінуючим суб’єктом – керівною верхівкою СРСР. Офіційна інтерпретація епізодів даної події могла відбуватися лише у контексті існуючої (у певний період післявоєнної історії СРСР – доби культу особи, хрущовської відлиги, брежнєвського застою) домінантної пам’яті, метою створення якої було формування якісно нової ідентичності.

Починаючи з перших повоєнних років, героїчне минуле народу було об’єктом ідеологічних спекуляцій радянського режиму – сталінізації, десталінізації, реабілітації Йосипа Сталіна, Георгія Жукова, гіперболізації ролі у війні Микити Хрущова, Леоніда Брежнєва та інших значущих фігур, слугувало у якості головного доказу «керівної і направляючої» ролі партії. По-суті, перемога у війні створила нові умови для легітимації комуністичного режиму, несучі конструкції якого, були підточені довоєнною жорстокою практикою голодоморів і репресій, національно-культурних утисків тощо.

Такий міф про Велику Вітчизняну війну, базову основу якого складали ідеологеми про полум’яний радянський патріотизм і масовий героїзм, про морально-політичну єдність радянського суспільства, керівну роль комуністичної партії, єдність фронту і тилу, дружбу народів СРСР тощо, покликаний був зіграти особливу роль у єднанні радянського суспільства. Тому у ньому не могли знайти відображення факти, події, історичні постаті, які не вписувалися або відверто конфліктували з означеним переліком ідеологем. У величезному просторі пам'яті про Велику Вітчизняну війну, висвітлювалися лише окремі, «підходящі» ділянки, «оточені» зонами замовчуваної «антипам’яті», на кшталт правди про початковий період війни, масовий перехід на бік ворога червоноармійців, колаборація з окупантами місцевого населення, антикомуністичний партизанський рух тощо.

На думку українського дослідника Андрія Портнова, офіційна совєтська пам’ять про війну не просто відсувала на задній план, а фактично репресувала локальні пам’яті. Зокрема, в накреслених нею кордонах не було місця для Голокосту євреїв і ромів (їх принципово не вирізняли із загалу «мирних жертв фашизму») та, тим більше, для жахливих депортацій десятків національних груп, здійснених у 1944–1946 роках органами НКВД і армійськими підрозділами. У тематичному репертуарі цієї пам'яті не могло бути місця ні для злочинів совєтських військ 1944–1946 років у визволеній від нацистів Европі, ні для обговоренні «ціни Перемоги» – ставлення совєтського командування до звичайних солдатів.

Розпад СРСР вніс корективи в процеси відтворення «картини» війни. Насамперед це було пов’язано з потребою новопосталих держав у новій ідеології, а, загалом і у творенні нової ідентичності. Причому останнє є характерним як для країн, які відмовилися від тоталітарного минулого, так і для тих, які демонструють наступництво Країни Рад (Росія, Білорусь).

Значну роль у цьому «приглушенні» опозиційної версії війни, відігравав феномен сакралізації війни, позбавлення суджень про неї, критичної, а, відповідно, і раціональної складової. Будь-яка версія, що розходиться з версією тоталітарного періоду, будь-який аналіз військових подій і наслідків війни, що відхиляється від загальноприйнятого, довгий час сприймалися (і значною мірою сприймаються сьогодні) як замах на святині, як образу пам'яті полеглих, як блюзнірство по відношенню до самих високих національних цінностей. Свіжий приклад: випадок із телеканалом «Дождь», який намагалися закрити тільки за спробу уявити можливість альтернативного розвитку подій з блокованим Ленінградом у 1941–1944 роках. Для наукового співтовариства, у подібних ситуаціях досить поширеною практикою стали звинувачування коллег у ревіонізмі.

Існують прийоми маніпуляції історичною свідомістю як героїзація «своїх» і демонізація «ворогів». Об’єктивне дослідження подій війни вимагає неупереджено піходити до інтерпретацій її окремих епізодів, безвідносно про що йде мова: про вчинки своєї або ж ворожої сторони. Унаслідок же різноманітних маніпуляцій історичною свідомістю досягається зображення «своїх» у виключно позитивних тонах, для «ворогів» же використовують, переважно, негатив. Свій – це воїн-визволитель, який безмірно любить свою Батьківщину, готовий за неї віддати найдорожче – власне життя, загалом, людина з високими моральними якостями. За такого підходу, зрозуміло, в «правді» про війну не могло бути місця ні для злочинів совєтських військ 1944–1946 років у визволеній від нацистів Європі, ні для оповідей про штрафбат, мародерство у власному тилу та інших «незручних» фактів.

Характеризуючи ставлення до Великої Вітчизняної війни у сучасній Росії, можна порівняти відмінність призначення пам’яті про війну у цій країні та у країнах Західної Європи. Якщо в країнах Західної Європи пам'ять про війну була побудована і покладена в основу національної ідентичності різних країн, щоб передати і зміцнити у свідомості людей ті цінності свободи демократії, якими підживлювався антифашизм і в ім'я яких він боровся, то в Радянському Союзі справа йшла інакше. Тут пам'ять про війну була побудована так, що на першому плані опинялася не боротьба за свободу, а героїзм радянського народу. Оспівувалася відроджена національна міць Росії, новознайдена велич Держави, та заслуги його непогрішимого глави – Сталіна. Іншими словами, пам'ять про війну стала, спочатку, в Радянському Союзі, а потім і в Росії носієм не демократичних цінностей антифашизму, а носієм традиційних націоналістичних цінностей, які, будучи вплетені в тканину соціалістичної риторики (так, міф про Москву – третій Рим перетворився в міф про рятівну місію СРСР, першої соціалістичної держави, по відношенню до усього людства), поступово утворили ідеологічний кістяк режиму.

Саме така структуризація пам'яті про пережите під час війни, будь-яка альтернативна версія якого була пригнічена, і є причиною тих труднощів, з якими стикається, орієнтована на ідеали демократичного типу, Росія, коли хоче повернути собі найважливішу частину власної історії. Базова конструкція пам'яті про війну залишилася в Росії тією самою, яка була запропонована щодо інтерпретації подій радянськими ідеологами.

Ще один момент. Для Західного Світу День Перемоги у Другій світовій війні є точкою відліку закінчення війни, настання миру і стабільності у Європі. Мир тут розуміється не лише як відсутність бойових дій, а і як замирення нещодавніх ворогуючих сторін, відмова від таврування і переслідування учорашніх супротивників. Для сучасної Росії цей день – символ тріумфу російської зброї, тріумфу Росії як супердержави. День цей не скасовує війну, а лише означає перехід її в інший вимір – духовно-ідеологічний. Образ ворога не усувається, а просто прикладається до нового об’єкту. Хай це не німці, а американці, не націонал-соціалісти, а «імперіалістичні яструби», «натівські агресори» тощо. Ідеологічно-пропагандистський апарат працює на повну потужність, суспільство мобілізується на нову боротьбу, старі штампи і кліше лише прикладаються до нових об’єктів і ситуацій.

Матеріал на основі статті Олександра ШТОКВИША, кандидата філософських наук, Український інститут національної пам'яті.

Посилання на інтернетресурси.

Cайт Українського інституту національної пам’яті, присвячений Другій світовій війні.

Матеріали до відзначення Дня пам’яті та примирення (8 травня) та Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (9 травня) (!!! Тут також можна знайти твори українських письменників і поетів, які розкривають події та наслідки війни, корисні Інтернет-посилання, тематичні матеріали та відео)

https://uinp.gov.ua/