Навчально-методичний проект "Основи культури і техніки мовлення"

              Відділ освіти Сарненської райдержадміністрації

                    Чудельська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Номінація: «Гуманітарна освіта»

 

 

 

Автор: Гапонюк Любов Анастасіївна,

            вчитель української мови

            та літератури

 

 

 

 

 

 

 

                                                             

 

 

 

                                                                   2020

 

  

    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Методичні поради та практичні вправи проекту орієнтовані на шкільну програму з української мови

Завдання проекту – допомогти вчителям словесникам у проведенні занять з курсу «Основи культури і техніки мовлення», як під час роз’яснення нового матеріалу, так і під час закріплення. Проект містить текстовий матеріал, різнопланові завдання, практичні вправи різного змісту.

Матеріали навчально-методичного проекту пропонуються учням загальноосвітніх шкіл та шкіл з поглибленим вивченням рідної мови, а також учителям української словесності.

 

 

 

 

 

 

 

 

ДО ВІДОМА ВЧИТЕЛЯ

 

 

Навчально-методичний проект «Основи культури і техніки мовлення» відповідає вимогам програми та дванадцятибальної системи оцінювання. Технологія проведення занять названого курсу робить їх доступними для широкого впровадження в педагогічній практиці.

Матеріали, вміщені у проекті, можуть бути використані у середній та старшій ланці школи для повторення пройденого матеріалу.

Виконання практичних вправ різного характеру дозволяють не тільки перевірити знання, уміння, навички (ЗУН), але й допомагають школяреві самостійно опанувати матеріал (користуючись додатково підручником). Зацікавлення школярів викликатимуть творчі завдання, що привчатимуть працювати з довідковою літературою, а також самостійно оцінювати власні ЗУН.

Вправи різних рівнів і характерів допоможуть закріпити ЗУН з різних розділів науки про мову. Практичні роботи, запропоновані в даному проекті, вчитель може, на свій розсуд (залежно від можливостей учнів), уточнити, конкретизувати, доповнити. Додатки до проекту можна використовувати для роботи на уроці і вдома.

Вивчення курсу «Основи культури і техніки мовлення» в сучасній системі освіти з рідної мови допоможуть створити базу знань для подальшого, глибшого вивчення української мови в старших класах  і вищих навчальних закладах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДО УВАГИ ШКОЛЯРІВ

 

 

Українська мова є для нас рідною, тією мовою, яку творив народ упродовж багатьох століть. Вона мелодійна, довершена, багата, є святинею людства, величезним духовним скарбом і запорукою культурного розвитку суспільства. Саме тому ми її вивчаємо в школі. Нам подобається вирушати до країни казок, досліджувати мовні явища, створювати власні проекти і твори… 

Беручи до уваги методичні поради та практичні вправи, вміщені у даному проекті, ви навчитесь об’єднувати і творчість, і пошук, і дослідження… Виконання завдань проекту допоможуть тобі, друже, зрозуміти краще новий матеріал, поглибити знання з уже вивчених тем, закріпити уміння та навички. Проект навчить тебе самостійно здобувати знання, працювати з довідковою літературою, відпочивати, виконувати творчі завдання; зможеш сміливо відтворювати все те, про що дізнався або повторив, у вигляді схем, алгоритму чи письмового пояснення.

Щиро бажаю успіхів, цікавих відкриттів та міцних знань!

                                       

                                                                               

                                                                               З повагою – автор проекту                             

 

                                        

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                   Вступ

 

Основна мета навчання рідної мови полягає у формуванні національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно доцільно користуватися засобами рідної мови – її стилями, типами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності, тобто забезпечує належний рівень комунікативної компетенції.

 

Відповідно до поставленої мети головними завданнями навчання української мови є:

♦ виховання свідомого прагнення до вивчення української мови;

 

♦ вироблення у школярів компетенцій комунікативно виправдано користува-  тися засобами мови в різних життєвих ситуаціях;

 

♦ ознайомлення з мовною системою як основою для формування мовних умінь і навичок – орфоепічних, граматичних, лексичних, правописних, стилістичних;

 

♦ формування духовного світу учнів, цілісних світоглядних орієнтирів, тобто прилучення через мову до культурних надбань українського народу і людства в цілому.

 

 

Мета курсу «Основи культури і техніки мовлення» − сприяти поліпшенню наукової ерудиції і культури, допомогти відродженню національної свідомості та духовності молодого покоління.

 

Культура мовлення визначається не стільки мовно, формально, скільки практично. Як безпосередній процес спілкування засобами мови, вона виходить далеко за межі одних лише навіть бездоганних знань мови на всіх її рівнях. Можна добре знати мову, але не вміти говорити, формулювати і передавати думки, почуття, а тим більше «чужі» думки і почуття, відбиті в тексті.

 

Оволодіти мовною системою – це не просто її знати, а передусім свідомо використовувати як знаряддя для вдосконалення власного мовлення. опрацьовуючи теми зазначеного курсу, потрібно намагатися, наскільки це можливо, сприяти мовленнєвому розвиткові учнів.

 

Отже, учень повинен знати не тільки теоретичне обґрунтування культури мовлення як сукупності й системи її комунікативних якостей, а й засоби майстерності безпосереднього мовлення, тобто основні положення словесної дії.

 

Основним завданням курсу «Основи культури і техніки мовлення» є систематичний виклад теоретичних питань і виконання практичних завдань. Однак наукове і практичне осмислення курсу не обмежується добрим засвоєнням правил слововживання, побудови речень, правопису тощо. Це лише перша необхідність і найближча мета. У процесі вивчення названого курсу учень повинен розвивати в собі навички самостійного аналізу фактів, уміння сприймати красу мови, її багатство, ясність, точність і високу культуру висловлювання; правильно оцінювати стилістичні якості мовних одиниць, їх експресивно-емоційні відтінки; активізовувати і спрямовувати інтуїцію на свідому діяльність учнів щодо оцінки й вибору виражальних засобів рідної мови.

 

«Моральне, емоційне, естетичне виховання підлітка немислиме без розвитку в нього здатності відчути відтінки думки й почуттів людей. Ця чутливість відчувається тоді, коли людина розуміє і відчуває гру слова, його внутрішнє змістове багатство, емоційне забарвлення», - говорив видатний педагог В.О.Сухомлинський.

 

Цілком зрозуміло, що форми, прийоми та методи вивчення курсу застосовуються з урахуванням психологічно-вікових особливостей та пізнавальних можливостей учнів. Вибір методів, форм та прийомів занять визначається навчальним матеріалом, конкретною метою, яка має бути розв’язана під час занять, а також місцевими умовами.

 

Програма курсу «Основи культури і техніки мовлення» висуває такі завдання:

♦ розуміти техніку мовлення як необхідну передумову словесної дії і бездоганно володіти нею (комбінованим і керованим диханням, правильною і чіткою дискусією, силою, чистотою і висотою голосу, орфоепічними нормами вимови);

 

♦ добре знати засоби логіко-емоційної виразності читання і мовлення та оперувати ними (всіма різновидами пауз та їх тривалістю, логічними наголосами – тактовими і головними, мелодійними змінами основного тону, різними змінами темпу мовлення);

 

♦ уміти підготуватися до безпосередньої словесної дії (до різних жанрів публічних виступів – доповіді, промови, лекції, бесіди); до читання, переказування літературних творів різних жанрів; глибоко проникати в авторський задум, розкривати естетичні якості твору, підтекст, виявляти настрої і почуття героїв тощо.

 

 

Цей навчально-методичний проект призначений для вчителів української мови і літератури і враховує специфіку вивчення курсу у досить стислий термін (на протязі одного навчального року).

 

 

 

Його зміст складають розділи «Теоретичні основи культури мовлення», «Комунікативні якості мовлення», «Техніка мовлення», «Засоби логіко-емоційної виразності читання», «Особливості виконання творів різних жанрів». Кожен розділ включає основні поняття культури мовлення та практичні вправи, які розраховані на сучасного учня, на його досить високий інтелектуально-пізнавальний рівень і відзначаються науковістю викладу матеріалу, емоційно-естетичною спрямованістю аналізу художніх творів.

 

 

Практичні завдання, спрямовані на формування необхідних мовленнєвих умінь і навичок, - це не набір вправ довільного характеру, а струнка система, побудована на переході від простого до складного, від вправ репродуктивного характеру до завдань творчих, узагальнюючих, від тренувальних – до самостійних. У додатках вміщені контрольні запитання та завдання до заліку, а також список рекомендованої літератури, якою вчитель може скористатися при самостійному опрацюванні окремих тем і розділів.

 

 

Теоретичною передумовою розуміння культури мовлення є визначення системи основних понять, які лягли в основу теоретичної нормалізації, теорії і практики культури мовлення. Опрацьовуючи цю частину кожного розділу, учень має усвідомити, що без знання та розуміння основних теоретичних понять він не володіє ні теорією, ні практикою культури мовлення, тому він повинен чітко формулювати всі визначення.

 

 

Письмові практичні вправи повинні бути виконані і подані до заліку.

 

 

Виконуючи усні вправи та відповідаючи на контрольні запитання, учень має змогу поступово і систематично готуватись до виконання залікових завдань.

 

                     

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                        I.Теоретичні основи культури мовлення

 

Основне завдання цього розділу – вибір, актуалізація і поглиблення знань учнів з різних розділів мовознавства, що безпосередньо пов’язані з культурою мовлення; підготовка їх до практичного оволодіння основами культури і техніки мовлення.

Розділ охоплює визначення основних мовознавчих понять та роботу з узагальнюючими таблицями.

                                                                       Найбільше і найдорожче добро

                                                                       в кожного народу – це його мова,

                                                                       ота жива схованка людського               

                                                                       духу, його багата скарбниця, в

                                                                       яку народ складає і своє давнє

                                                                       життя, і свої сподіванки, розум,

                                                                       досвід, почування.   (П.Мирний.)

 

Мова – це засіб спілкування, повідомлення, діяння і впливу. Мова є основною формою національної культури і насамперед першоосновою літератури. Мова є невід’ємною ознакою людського колективу, вона виникла разом із зародженням людського суспільства для спілкування людей, живе й розвивається в нерозривних зв’язках із життям і розвитком суспільства і виконує життєво важливі суспільні функції. Мова є засобом оформлення і вираження думок, могутнім знаряддям розвитку людського мислення. За допомогою мови людство нагромаджує і зберігає здобутки і надбання пізнавальної діяльності, суспільного досвіду, людських знань і передає їх від покоління до покоління.

 

Літературна мова – відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує державну діяльність, культуру, пресу, художню літературу, науку, театр, державні установи, освіту, побут людей. Поняття «літературна мова» - категорія історична, зміст його змінюється від епохи до епохи.

Сучасна літературна мова – це унормована, оброблена й відшліфована форма національної мови. Літературна мова – це вища форма національної мови, вона відрізняється від інших форм своєю унормованістю, зразковістю, лексичним багатством, загальновживаністю, високою граматичною організацією, стилістичною розгалуженістю. 

 

Українська літературна мова – єдина для всієї нації, вона постійно розвивається і збагачується. Основоположником нової української літературної мови є Т.Г.Шевченко, бо саме він уперше «своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, заклав основи для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови… У мові творів Шевченка знайшли глибоке відображення народнопоетична творчість, усно-розмовні форми народної мови» (за Білодідом І.К.).

Після Шевченка українська літературна мова розвивається в творчості М.Вовчка, П.Мирного, І Нечуя-Левицького, І. Франка, М.Старицького, Л.Українки, М.Коцюбинського та інших. Людське суспільство ніколи не буває байдужим до мови. Воно виробляє мовний еталон – досконалу літературну мову. Щоб досягти цього еталону, треба дбати про високу культуру мови у повсякденній мовній практиці.

 

Найголовніша ознака літературної мови – її унормованість.

 

Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил. Якими користуються мовці в усному і писемному мовленні. Норма – це категорія мови, її не можна ототожнювати з правилами слововживання, словотворення, словозміни, правилами побудови речень тощо. Правила – це відбиття в нашій свідомості мовних норм, фіксація їх у навчальних посібниках, словниках, граматиках з метою вивчення і свідомого користування ними.

Норма – категорія історична. Вона формується протягом тривалого часу на основі структурних особливостей мови та її системи. Отже, зміни в структурі мови і в системі мовних засобів викликають зміни мовної норми.

Питання норм літературної мови в наш час тісно переплітаються з проблемами мовної культури, оскільки висока культура мови означає передусім стилістичну вправність, відшліфованість і нормативність.

 

         Літературна мова реалізується в літературному мовленні, яке існує в усній та писемній формах. Як усна, так і писемна форми мови є засобом спілкування людей між собою, але при єдності функцій мова усна і писемна розв’язуються завдання по-різному.

Усна форма літературної мови розрахована на слухове сприймання, а писемна – на зорове. За допомогою усної мови спілкування і обмін думками відбувається безпосередньо.

Писемна мова є універсальним засобом спілкування всіх письменних людей, не тільки наших сучасників, але й попередніх поколінь. За допомогою писемної мови думки і почуття передаються від покоління до покоління.

 

Мовлення є сукупність мовленнєвих дій, кожна з яких має власну мету, що випливає із загальної мети спілкування. Основу мови і мовлення становить мовленнєва діяльність. Тільки у ній народжується і формується і мова, і мовлення. Мовленнєва діяльність можлива лише в суспільстві, зумовлюється його потребами. Будь-яке мовне повідомлення є наслідком мовленнєвої діяльності певної людини.

 

Спілкування – це обмін інформацією, передача інформації однією людиною іншій. Обов’язковим учасником спілкування, крім мовця, є слухач, реальний чи уявний. Мовлення, таким чином, є конкретне говоріння, усне чи писемне, а також сприйняття - слухання або читання. Усне і писемне мовлення – це форма реалізації мови як засобу спілкування.(Див. таблицю «Вимоги до мовлення» - додаток № 1.)

 

Усне мовлення – це така форма реалізації мови, яка виявляється за допомогою звуків мови, являє собою процес говоріння. За походженням усне мовлення – первинна форма існування мови. Як усна, так і писемна форми мови є засобом спілкування людей між собою, але при єдності функцій мова усна і писемна розв’язують це завдання по-різному.

Усна форма літературної мови розрахована на слухове сприймання, а писемна – на зорове. За допомогою усної мови спілкування і обмін думками відбувається безпосередньо.

Писемна мова є універсальним засобом спілкування усіх письменних людей, не тільки наших сучасників, але й попередніх поколінь. За допомогою писемної мови думки і почуття передаються від покоління до покоління.

Писемна мова – це, переважно, мова монологічна; усна мова в більшості діалогічна.

 

Усне мовлення існує у формах діалогу, полілогу, дискусії, монологу, розповіді, переказування, звіту, доповіді тощо.

 

Писемне мовлення – мовлення, зафіксоване на папері. Воно є вторинною формою існування і розраховане на зорове сприйняття. Існує у формах переказу, творів (оповіді, опису, розповіді, міркування тощо), ділових паперів, газет, журналів, плану, тез, конспекту, реферату.(Див. таблицю «Різновиди мовлення» - додаток № 2 та таблицю «Повторення вивченого про форми мовлення, про види мовленнєвої діяльності» – додаток №2.1.)

 

Монолог – особлива форма побудови усного чи писемного мовлення, що становить розгорнуте висловлювання однієї особи, звернене до себе або до слухача.

Монолог має певну композиційну організованість і змістову завершеність. Розрізняють: внутрішній монолог – роздум вголос; драматичний монолог – поєднання мовлення з мімікою, жестами; ліричний монолог – лірична сповідь у поезії.

 

Діалог – одна з форм мовлення, що являє собою розмову між двома особами. Діалог характеризується короткими висловлюваннями, простотою синтаксичної будови його частин, використанням неповних речень. Особливістю діалогу є взаємозумовленість синтаксичної будови реплік співбесідників, яка об’єднує діалог є єдине ціле.

 

Полілог – це розмова кількох осіб.

За загальним (типовим) значенням розрізняють типи мовлення (типи текстів) – опис, розповідь, роздум (міркування), інструкцію.

Оскільки поняття «текст», «типи текстів», «зміст тексту» добре відомі учням з попередніх класів, то робота над ними проводиться у ході виконання практичних вправ, які подані нижче (див. «Практичні вправи»).

 

Стиль мовлення – це своєрідна сукупність мовних засобів, що свідомо використовується мовцем за певних умов спілкування, які визначаються мовленнєвою ситуацією (місцем, адресатом мовлення, функцією чи метою), а також сферою вживання. Літературна мова становить собою систему стилів мовлення. Система стилів літературної мови дуже мінлива. У зв’язку з тим, що різні стилі літературної мови використовуються в різних галузях суспільного життя і мовної практики, що вони виконують різні функції спілкування, їх, звичайно, називають функціональними мовними стилями.

Осмисленню поняття «стилі мовлення» сприятиме робота над таблицею з опорою на запропоновані до неї запитання (див. таблицю «Стилістичне розшарування української мови» - додаток № 3).

1. Що лежить в основі стилістичного розшарування української мови?
2. На основі яких ознак протиставляються усне і писемне, розмовне і книжне мовлення?
3. Що лежить в основі поділу книжного мовлення на чотири стилі?
4. Які функції виконують стилі?
5. Які стильові та мовні ознаки властиві різним стилям?
6. Які мовленнєві ситуації характеризують вибір стилю мовлення?

                                                                        

                        Практичні вправи до розділу

                 «Теоретичні основи культури мовлення»

 

1. Стисло визначте предмет і завдання курсу «Основи культури і техніки мовлення».

 

2.  Дайте характеристику понять «літературна мова», «сучасна українська літературна мова». Яких нових функцій набула українська літературна мова на сьогодення?

 

3. Дайте загальну характеристику функціональних стилів писемної та усної  форми сучасної української літературної мови та їх колоритно-стилістичних різновидів.

 

4. Що таке мовна норма, як вона виникає, складається і закріплюється в літературній мові? У чому полягає суспільне значення норми літературної мови?

 

5. Випишіть п’ять невеликих текстів різних стилів. Назвіть стиль кожного тексту. Зробіть стилістичний аналіз одного з текстів за таблицею.

 

6. Прочитайте епіграф до розділу. Як ви розумієте це висловлювання? Побудуйте зв’язну розповідь у монологічній формі. Запам’ятайте слова Панаса Мирного.

 

7. Прочитайте прислів’я, поясніть їх зміст. Про що в них говориться – про мову чи про мовлення?

                   

                     7.1.Слова ласкаві, та думки лукаві.

                     7.2.Таке верзе, що й купи не держиться.

                     7.3.Слово – не горобець: вилетить – не спіймаєш.

                     7.4.Язик без кісток: що хоче, те й лопоче.

                     7.5.Меле, як порожній млин.

                     7.6.Гризуться, як собака за кістку.

                     7.7.Слова пристають, як горох до стінки.

                     7.8.Язик до Києва доведе.

 

8. Прочитайте текст. Охарактеризуйте уявного співбесідника. Наведіть з тексту слова і вирази цієї характеристики. Яку роль у тексті відіграє монолог?

                                       

                                 МОЛИТВА

 

               Отче наш, Тарасе всемогучий,

               Що створив нас генієм своїм,

               На моїй землі, як правда, сущий,

               Б’ющий у неправду, наче грім.

               Ти, як небо, став широкоплечо

               Над літами, що упали в грузь;

               Віку двадцять першого предчето,

              Я до тебе одного молюсь.

Дай нам силу ідолів знімати

З п’єдесталів чорної олжі,

Бурити казарми й каземати,

Де виймають душу із душі.

Поклади нам сонце на зіниці –

Променем туди, де не проглядь.

Хай підносять очі люди ниці,

Хай в незрячих більма погорять.

              Мислям нашим дай ясне поління,

              А поетам – спину, що не гнесь.

              Дай нам пам'ять на тисячоліття,

              Непокору і любов на десь.

              Да святиться слова блискавиця,

              Що несе у вічну далечінь

              Нашу думу й пісню.

              Да святиться між народами

              Твоє ім’я. Амінь.       (Д. Павличко.)

 

9. Проведіть спостереження за усним мовленням своїх однокласників. Які помилки трапляються в їхньому мовленні? Відтворіть письмово одну з їхніх розмов під час перерви.

 

10. Поясніть значення наведених слів, складіть з ними речення:

відноситися – ставитися; діалектний – діалектичний; притаманний – властивий;

пам’ятка – пам’ятник; попадати – потрапляти; робити – працювати; одягати – надягати; об’ява – оголошення.

 

11. Знайти помилки у побудові словосполучень, виправити їх. Записати правильні варіанти.

Дякую вас; піклуватися за матір; пам’ятка Тарасові Шевченку; виключення з правил; занятий день; сьогоднішня епоха; попадати в скрутне становище; вести себе; суттєве слово; особливий приклад; любе питання; приємний на вираз.

 

 

12.  Перекласти словосполучення українською мовою:

Следующий за мной мальчик; на следующее десятилетие; следующий день; запомните следующее; приметы следующие; следующий номер журнала; следующие правила; преследовавший его; следовать по маршруту; следующая станция; следующий будет отвечать.

      

       13. Учням 5-го класу запропонували описати полуницю. Перед вами два твори. Хто з учнів, на вашу думку, зрозумів і виконав завдання правильно? Хто ні і чому?

      

       13.1. У нашому саду розцвіла полуниця. Незабаром білі пелюстки опали і з’явилися зелені ягоди. З кожним днем вони ставали все більші і більші. Нарешті полуниця почервоніла. Ми зібрали спілі ягоди, принесли на веранду і розклали на столі.

13.2. На столі лежать полуниці. Які вони гарні і різні! Одна ягідка складається з дольок, як мандарин. Тільки дольки в неї випуклі, темно – червоні, а сама ягода не кругла, а витягнута. Зліва від неї велика яскраво –червона полуничка. Вона як маленьке червоненьке яблучко. А ось ціла гілочка полуничок. У кожної ягідки зелений комірець. Дуже гарно!

 

14. Прочитайте уривок з вірша. Визначте, якими засобами (повтори, займенники, сполучники, синоніми) пов’язані в ньому речення. Доведіть, що використано паралельний і послідовний зв'язок речень.

 

Літній вечір… Гори в млі,

В золоті вершини…

А під ними ллється десь

Пісня України.

Гасне вечір… Сон обняв

Гори і долини…

А між горами літа

Пісня України.

Ніч давно… Заснуло все…

Тільки море плине,

Та щебече понад ним

Пісня України.      (О. Олесь.)

 

                      

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                       II. Комунікативні якості мовлення

 

Важливим у даному розділі є засвоєння учнями сутності комунікативних якостей мовлення. Тому першу частину (теоретичні положення) подаємо стисло. Глибше з теоретичними положеннями розділу учні можуть ознайомитись самостійно.

   Способом формування комунікативних умінь традиційно є різні види роботи, основне місце серед яких займають перекази і твори, що проводяться в тісному зв’язку і в єдиній системі: від переказу до твору того самого типу і стилю мовлення. Перекази і твори виступають як підготовчі вправи до оволодіння учнями життєво необхідними жанрами мовлення (конспект, реферат, доповідь, виступ на зборах, під час дискусії, рецензія тощо). Кожен із проведених видів робіт виконує свою роль у формуванні певного комунікативного вміння, що сприяє успішному оволодінню учнями і монологічного, і діалогічного мовлення. Спираючись на знання про текс, стилі, типи, жанри мовлення, ситуацію спілкування, учні набувають культури мовлення ( уважно, не перебиваючи, слухають співрозмовника, переконливо і тактовно відповідають на запитання та ін.).

    Комунікативна діяльність здійснюється в ході розв’язання учнями системи усних і письмових мовленнєвих завдань, розташованих у порядку наростання їх складності, що дає змогу школярам більше можливостей спілкуватися, висловлювати власні думки і почуття.

   

 Практичні вправи до розділу «Комунікативні якості мовлення»

 

    1. Доберіть заголовок і перекажіть текст. Чи можна його назвати змістовним? Чого не вистачає для повноти змісту? Виправте цей недолік, дібравши закінчення тексту відповідно до його заголовку.

 

Мова має два потужні крила, які дають їй повнокровне життя, океан слів і граматику. Океан слів – це безмежжя, незліченність, найтісніший зв'язок із життям суспільства, найчутливіший нерв, найшвидша змінюваність, схильність до необмеженого поповнення. Він велетенське громаддя, складники якого жодна людина не спроможна полічити.  

                             

2. Складіть розповідь про слово «кобзар», дайте заголовок, запишіть її. В розповіді скористайтесь таким планом:

1. Первинне значення слова.
2. Поява нового значення слова.
3. Значення слова «кобзар» у сучасній українській мові.

Обґрунтуйте необхідність плану висловлювання. Які комунікативні якості мовлення цим забезпечуються?

 

3. Випишіть з тлумачного словника української мови всі можливі значення слів. Запам’ятайте їх, складіть кілька речень.

Відноситися. Власник. Випливати. Добрий. Питання. Значення. З’явиться. Голос. Край. Чорний. Пара. Шар.

 

4. Прочитайте. Поміркуйте над тим, як співвідносяться норми української літературної мови часів І. Котляревського, Т. Шевченка і сучасні норми.

Латину тільки що сказали,

Що од Енея єсть посли,

Із хлібом, сіллю причвалали,

Та і подарки принесли.

Хотять Латину приклониться,

Знакомитись і подружиться.

«А пусти! Я хліба не цураюсь

І з добрими людьми братаюсь.

От на ловця звір наскакав!»     (І. Котляревський.)

                                                               

                                                             У неділю на вигоні

                                                             Дівчата гуляли,

                                                             Жартували з парубками,

                                                             Деякі співали –

                                                             Про досвітки, вечорниці

                                                             Та як била мати,

                                                             Щоб з козаком не стояла,

                                                             Звичайне, дівчата…

                                                             То про своє все співають,

                                                             Яка про що знає…

                                                             Аж ось з хлопцем старий кобзар

                                                             В село шкандибає.    (Т. Шевченко.)

 Ще вчора джміль гудів –

Сьогодні вже нема,

Застиг від холоду,

Ледь лапками він меле.

Крилята задубілі не здійма

І тихо й тоскно дивиться на мене.

Беру його із затінку, кладу.

На щире сонце – в затишок осоння.

Джмелями літаки собі гудуть,

І джміль до них гуде собі спросоння.      (І.Драч.)

 

                                                       У лісі яличку зрубали…

                                                       За нею заплакав дубок,

                                                       Не роси, а сльози упали

                                                       На чисту траву із гілок.

                                                       Гарячі, пожовклі від болю

                                                       Стелились листки восени,

                                                       Ялички пеньок із любов’ю

                                                       Від снігу вкривали вони. (Д. Павличко.)

 

5.Знайдіть помилки у словосполученнях, виправте їх. Доведіть правильність виправлення.

Моя автобіографія. Саме найдоцільніше слово. Взаємно допомагати один одному. У січні місяці 1995 року. Зобразити образ. Передовий авангард. За чотири години часу. Відтворити у своїх творах. Організувати організацію молоді.

 

6.Знайдіть орфографічні і орфоепічні помилки. Виправте їх.

Один з кращих учнів. Крок вперед і зайшов в клас. З перших днів взялися до роботи. Оля і Алла. Зв’язатися з столицею. Сидоренко Івану Петровичу. Директор з задоволенням відзначив. Інформація зі залу засідань Верховної Ради. Колишньому учаснику походу. Творча управа. Писав й думав.

 

       7.Пригадайте, що ви знаєте про особливості вимови звуків і звукосполучень. Приклади запишіть.

 

8. Прочитайте, запишіть слова, вставляючи Г чи Ґ, у дві колонки. Перевірте вимову слів за орфоепічним словником.

..айок, ..алас, ..ава, ..андж, ..алицький, ..аньба, ..и..нути, ..ирли..а, ..ала..ан, ..рунт, ..іркнути, ..ість, ..енерал, ..удзик, ..уля, ..едзь, ..одина, ..лухий, ..лей, ..ніт, ..рати (іменник), ..речний, ..рецький, ..риміти.

 

  9.Прочитайте слова. З’ясуйте різницю у вимові звуків, позначених літерою «В».

Дівчина. Ввійти. Робив. Давно. Вовк. Бував. Товар. Смакував. Вчора. Вітер. Дзвенить. Важкий. Взув. Ввесь. Вервечка. Булава. Вовна. Ввібрати.

 

10. Поставте наведені іменники в родовому, давальному і орудному відмінках однини.

Яремків Іван Омелянович. Дігтяр Степан Петрович, Швець, швець, Житомир, гай, танець, Дунай, Дніпро, Крилов Семен Федорович, Чорне море, Лікар Величко Геннадій Іларіонович, Валер’ян Поліщук, голуб, кобзар.

 

11.Провідміняйте числівники, подаючи їх паралельні форми.

 П’ять, сім, вісім, одинадцять, вісімнадцять, шістнадцять.

 

12. Провідміняйте числівники (усно):

325, 1996 рік, 1796, 221 будинок.

 

13.Доберіть до поданих іменників прикметники і запишіть словосполучення.

       Шинеля, ягня, продаж, ярмарок, перепис, дріб, біль, роль, тополя, шампунь, путь, санаторій, Сибір.

 

 

 

 

14.  Перекладіть українською мовою, порівняйте словосполучення.

Болеть гриппом, ждать его, извинить товарища, плавание по морям, разъехаться по селам, любовь к Украине, смеяться над собой, приблизиться к городу, сильнее ветра, плакать обо мне.

 

  15. Виправте  помилки. Доведіть правильність виправлень. Над якою якістю мовлення ви працювали?

● Відправившись на прогулянку, з нами трапилась пригода.

● Приїхавши в місто, було дуже темно.

● Вивчаючи маршрути Карпат, ми літом поїдемо туди відпочивати.

● Опинившись назад, у нас виникає співчуття до його героїв.

● Піднявшись на гору, перед туристами відкрились чудові краєвиди.

● Хлопчик кинувся на допомогу бабусі і не звертаючи уваги на свого    товариша.

 

16. Запишіть текст, добираючи з дужок найбільш точне слово. Мотивуйте свій вибір.

Був травень, ніч (стояла, була) погідна, місячна; де-не-де білими сніговими вогниками (переблискували, мигтіли, блимали) зірки, але їх було мало, і світло їхнє здавалося сліпим і німим у (повені, поводі) місячного (сяйва, світла, блиску). На узбіччі горбилася верба, й по її поплилому донизу (гіллю, віттю, галуззю) збігав безшелесним потоком примарний блиск, і в тому блиску відчувався (подих, повів) (неживого, мертвого): наче верба була опромінена мертвим успіхом. Я підійшов до неї, зірвав листок і коли підносив до (вуст, губів), щоб відчути смак молодої гіркоти, то на ( довгастому, видовженому) листку (тремтіло, дрижало) (довгасте, видовжене) сиве сяяння.

 

17.Прочитайте речення. Знайдіть слова, що порушують точність думки. Виправте помилки. Обґрунтуйте виправлення.

○ Вона з успішністю впоралася з контрольною роботою.

○ Повинна ж була Інститутка любити чоловіка хоч формально.

○ Маланка хороша жінка, охайна й дуже сварлива.

○ Леон Гаммершляг – прототип образу Бенедя Синиці.

○ У мене аж волосся на голові зупинилося від переляку.

○ На вечір зустрічі в школі прийшли бувші її випускники.

○ Ми хочемо з вами побалакати про те, як підготуватися до Різдвяних свят.

 

18.Користуючись тлумачним словником, з’ясуйте значення слів. Складіть з ними словосполучення. Яку комунікативну якість мовлення забезпечує виконання цієї вправи? Як називаються такі пари слів?

Авторитетний – авторитарний; абонент – абонемент; афект – ефект; практик – практикант; ефектний – ефективний; цукровий – цукристий; співочий – співучий; створення – створіння; хворий – хворобливий; дефектний – дефективний; адресат – адресант; сірчаний – сірчастий; літаючий – летючий.

 

 

19.Поясніть, чому у поданих словосполученнях немає логічності. Виправте помилки.

Дуже синюватий, зовсім лисий, трохи чистесенький, надзвичайно злющий, забагато добрий, сильно смугастий, дуже далеченько, надто зеленуватий, білувата синява, цукрова сіль, солодкувата кислота.

 

20.Знайдіть у реченнях порушення логічності. Відредагуйте речення і аргументуйте виправлення.

▪ Кожен герой має свої індивідуальні риси.

▪ У мовленні він уживав місцеві слова і діалектизми.

▪ Шевченко подружився з друзями.

▪ Він почав займатися малюванням і намалював багато картин.

▪ Він людина передових і прогресивних поглядів.

▪ Ще зовсім молодими юнаками пішли вони на заробітки.

▪ У січні місяці багато релігійних свят.

▪ На вулиці було чути крик дитячих голосів.

▪ Це дуже здібний і перспективний на майбутнє спортсмен.

▪ В українській мові вимова не збігається з написанням.

 

21. Знайдіть порушення логічності. Виправте помилки і речення запишіть.

1.Ми радіємо і гордимося успіхами наших спортсменів. 2. Погода була хороша, сіра і похмура. 3. Роман чекав ранку, коли всі прокинуться.     4.Шевченко писав вірші, поеми, повісті і прозу. 5. У святкуванні ювілею письменника взяли участь учні і молодь. 6. У селі побудовано не тільки нову школу, а також лікарню і бібліотеку. 7. Мене не тільки цікавлять тварини, але і собака. 8. Ці квіти пахнуть ніжно, але не різко. 9. Ти маєш свою власну бібліотеку? 10. У святковий вечір багато людей було на площах, бульварах, вулицях, провулках.

 

22.Прочитайте текст. З’ясуйте, якими мовними засобами користується автор. У чому виявляються багатство і різноманітність тексту?

Село… О, скільки споминок любих та чарівних розбуджується в моїм старім серці при сім сердечнім слові! Село!.. І от стоїть передо мною наша бідна, стара, біла хата, з потемнілою солом’яною стріхою і чорним димарем, а біля хати на причілку яблунька з червоними яблуками, а довкола неї цвітник, любимець незабутньої моєї сестри, моєї неньки терпеливої, ніжної; біля воріт стоїть стара, розложиста верба з засохлим верхом, а за вербою клуня, а довкола неї стоги жита, пшениці і всякого збіжжя, а за клунею по косогору піде вже сад. Та який сад! Бачив я на своїм віку чимало таких порядних садів, от хоч би в Умані та в Петергофі; але що то за сади! – шага лихого не варті, як порівняєш до нашого саду! Наш густий, темний, тихий – що й казати: другого такого на всім світі нема!       (Т. Шевченко. «Княгиня».)

 

23. Прочитайте і випишіть прислів’я. Як у них тлумачаться якості мовлення? У чому їх доречність?

1. Слово до слова – зложиться мова.
2. Слово – не горобець, вилетить – не спіймаєш.
3. Птицю пізнають по пір’ю, а людину – по мові.
4. Від теплого слова і лід розмерзається.
5. Добрим словом мур проб’єш, а лихим і в двері не ввійдеш.
6. І від солодких слів буває гірко.
7. Не мни слова, говори просто.
8. Слово може врятувати людину, слово може і вбити.
9. Не базікай чого не велять.
10. Товче воду в ступі.
11. Шабля ранить тіло, а слово душу.

 

24. Прочитайте вірш. Випишіть словосполучення, в яких слова вжиті у переносному значенні. Як вони впливають на художню образність тексту?

                         

                      Піч

Лиже полум’я жовте черево,

Важкувато сопе димар,

Галасує від болю дерево,

Бубонять рогачі і кочерги –

Щось пригадують з давнини,

І чекають покірно черги

Засмаглі горшки й чавуни.

Звичайно грюкають мляві двері.

Піч гуде і димить у світ…

                  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                            

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                 ІІІ. Техніка мовлення

 

Цей розділ є особливо важливим у всій системі культури і техніки мовлення.

Учень повинен засвоїти матеріал не тільки теоретично, а й виробити певні уміння і навички правильного засвоєння теорії на практиці.

Головною передумовою словесної дії, а отже і складником майстерності мовлення є техніка мовлення.

Складовими частинами техніки мовлення є дихання, голос, дикція. Всі вони важливі.

Ґрунтується техніка мовлення на орфоепії. Орфоепія встановлює правила, як треба вимовляти ті або інші звуки в певних умовах, дотримуючись певних мовних норм взагалі і норм орфоепічних зокрема, які допомагають мові якнайповніше виконувати свою основну роль – бути засобом спілкування між людьми. Нормативна вимова сприяє розвиткові широкого мовного спілкування, зростання культури народу.

 

Дихання – це важливий фактор у звучності мови. Правильно дихати – це користуватися всіма м’язами дихального апарату, щоб розширення легенів, яке веде за собою поповнення їх повітрям, змушувало працювати м’язи діафрагми. Вона допомагає не лише утримувати повітря, набране у легені, а й раціонально його використовувати. Лише за такої умови можна розрахувати на підкорення дихання процесу мовлення.

 

Учневі часто доводиться стикатися з такими текстами, під час читання яких потрібно вміти регулювати своє дихання. Довга фраза, великий монолог, віршовий рядок, читання тексту з передачею монологів різних за темпераментом персонажів – все це потребує вмілого, глибокого дихання.

Роботу над диханням слід починати з вироблення постави – вміти володіти тілом у спокої і русі. Невміння тримати хорошу поставу веде до втоми.

Починати тренування дихання потрібно з позиції сидячи, стоячи, лежачи і виробляти спочатку статичне дихання, а потім переходити до динамічного – в русі (10-15 хвилин).

Існує кілька типів дихання: поверхневе, або ключичне, грудне, реберне, діафрагматичне і реберно-діафрагматичне. Найдосконалішим є реберно-діафрагматичне дихання.

Нижче подано систему тренувальних вправ, запропоновану А.Й.Капською. (Див. «Тренувальні вправи».)

Цінність їх полягає в тому, що вчителі-словесники можуть використовувати ці вправи не лише для удосконалення власного дихання, а й у роботі з дітьми.

Поліпшення дихання не є самоціллю. Воно покликане впливати на якість звуків. Тому найбільш важливими вважаємо вправи, де в діяльність включаємо слова, тексти, прислів’я, приказки, вводимо уявно-ігрові елементи, які активізують учня до продуманої внутрішньої дії.

І, нарешті, вправи, що дають змогу одночасно контролювати своє дихання, правильне логічне звучання тексту з поєднанням рухів рук. Починати такі вправи потрібно з текстів уповільненого характеру з використанням плавних рухів рук. І лише після того, як з’явиться гармонія звука, дихання і рухів, слід перейти до складніших текстів, темпоритму рухів.

 

Мета проведення цих вправ – домогтися гармонійного положення тіла, що є необхідним у процесі діяльності вчителя.

 

 

               Тренувальні вправи до розділу «Техніка мовлення»

 

                                              І. Підготовчі

 

1. Сядьте повільно, ноги поставте перпендикулярно до сидіння; спину тримайте рівно, але не напружено. Перевірте, чи вільно себе почуваєте. Зробіть активний видих п-ф-ф-ф.. При видиху повітря не «вистрілюйте», а ніби проціджуйте його крізь зуби. Не видихайте до внутрішнього напруження, а якщо повітря не вистачає, то спокійно доберіть його через ніс. Вправу повторіть 5-6 разів. Якщо відчуваєте напруження дихання чи посилення тиску, припиніть робити вправу.

 

2.Вимовте кілька разів підряд проривні приголосні к-г, к-г, г-к, г-к… Потім повільно вимовляйте голосні а-е-о. Зосередьте увагу на роботі мускулатури ротової порожнини. Повторіть 5-6 разів.

 

3.Сядьте, зробіть швидкий вдих носом, після секундної паузи швидко видихніть через губи трубочкою, ніби хочете загасити свічку, яка стоїть близько. Повторіть 3-4 рази. Повторіть вправу, але свічку умовно поставте на протилежний кінець столу. Простежте, як працює мускулатура рота і живота.

 

4.Станьте прямо. Не опускайте плечі. Покладіть руку на нижню частину ребер, щоб великий палець був спереду, а чотири на ребрах. Зробіть видих. Потім – вдих через ніс, на секунду затримайте стан вдиху і почніть видих. Повторіть вправу 4-5 разів.

 

5.Станьте прямо, уявіть собі, що ви у весняному саду. Ви близько підійшли до гілки вишні і вдихнули запах цвіту. Після вдиху ви ніби затримуєте в собі запах (зробити паузу) і вдихаєте повільно, щоб довше зберегти запах цвіту.

 

6.Станьте прямо. Видих розрахований на 6-9-12 одиниць. На кожні три одиниці вимовляється один звук. Починайте з двох звуків «З» «Ж» далі додайте «Ф» і на 10-12 одиниць. Якщо помітите, що видихати відразу на 12 одиниць важко, порахуйте на три звуки, а четвертий додавайте поступово по одній одиниці. Вправу повторіть по 3-4 рази на кожний звук.

 

7.Аналогічну вправу можна проводити і на звичайний рахунок: один-два-три… Але стежте, щоб заданий рахунок ішов, як звучання фрази. Рахунок у кожного учня може бути різним, залежно від розвитку і активності роботи дихального апарату.

 

8.Уявіть собі, що коло вас був кіт. Раптом він зник. Ви озирнулися – немає. Покличте так, ніби він десь близько: киць-киць…, коротко вимовляючи звуки. Очевидно, він десь побіг. Пошліть звук протяжніше на відстань: ксс-ксс… Побачили кота, наближаєтесь до нього і одночасно кличете. Простежте, як змінюється напруження при вимовлянні звуків на різній відстані.

 

9. Подібна вправа, але в іншій ситуації. Наприклад, вам потрібна зараз для чогось бабуся (нафантазуйте, для чого). Ви забігли з вулиці до кімнати і відразу гукнули: «Бабусю!». Слово вимовляйте в темпі з розрахунку, що вас відразу почують. Покличте 3-4 рази. Ви зорієнтувались, що бабусі немає, вийшли на вулицю, ще раз гукнули (вона недалеко). Стежте за силою видиху. Стежте, як від сили видиху залежить сила звучання голосу.

 

                    ІІ. Вправи на текстовому матеріалі

 

1.Сядьте спокійно, не напружено. Читайте кожен віршований рядок на одному видиху. Повітря добирайте після кожного рядка.

               

             Віє вітер з-під воріт,

             У воротях – сірий кіт.

             Вітер сірому котові

             Чеше вусики шовкові.

             Ясне сонце випливає,

             Коту спинку пригріває.

             Кіт воркоче, кіт муркоче,

             Ніби щось сказати хоче.     (М.Рильський.)

 

2.Принцип роботи той самий. Але тепер прочитайте текст першого і другого рядка на одному видиху, доберіть повітря і прочитайте разом третій і четвертий рядки. Добір повітря робіть глибший, ніж у попередніх вправах, але безшумний і непомітний для глядача і слухача.

 

3.Прочитайте текст. Зверніть увагу на його структуру. Помітьте, в яких місцях потрібно добирати повітря. Чому не можна прочитати всю строфу на одному диханні?

            Згадую: так я в дитинстві любив

            Вибігти вранці із хати:

            Тільки послухати шелести нив,

            З вітром пісні поспівати.

            Що говорив мені в лісі струмок,

           Що мені поле шуміло –

           Мозок не міг зрозуміть їх думок,

           Серце ж моє розуміло.

           Дивною казкою був мені світ, -

           Так, наче він мені снився.

           Безліч пройшло з того часу вже літ, -

           Світ же, як сон, і лишився.      (О.Олесь.)

 

4.Прочитайте перші три рядки на видиху, перед четвертим доберіть повітря і прочитайте текст до кінця. Спочатку проконтролюйте, чи зручно і легко вам читати так, чи вистачає дихання на три рядки, і лише після цього повторіть вправу 4-5 разів.

Стежте за процесом добору повітря: легко, безшумно, непомітно. Під час добору повітря не порушуйте структуру тексту.

 

Була весна, щедра, мила,

Промінням грала, сипала квітки,

Вона летіла хутко, мов стокрила,

За нею вслід співучії пташки.  (Леся Українка.)

 

5.Прочитайте всі чотири рядки на одному видиху, використовуючи текст попередньої вправи. Під час тренування динамічного дихання можна успішно використовувати комплексні вправи, розроблені Є.М. Черелі. Вони особливо ефективні для індивідуальної роботи вчителя та учня, коли добре відомі їхні недоліки в диханні.

 Рекомендуються для роботи учням не цілі тексти, а прислів’я і приказки, які вони читають у різному темпі.

 

        Наприклад:

▫ Де цвіток – там медок.

▫ В гурті робити, як із гори бігти.

▫ Не сокира теше, а чоловік.

▫ Гарна дівицею, гарна й молодицею.

▫ Де багато пташок, там нема комашок.

▫ Спершу треба розсудити, а тоді ділити.

▫ Коли в горах немає тигра, і мавпочка – цар звірів.

▫ У дівчини стільки ласки, як у тихім ставку ряски.

▫ Хто рано встає, за тим діло водиться.

 

                       ІІІ. Вправи з поєднанням рухів рук

 

1. …Ліс ще дрімає… (Повільно показати рухом руки навколо себе, озираючи поглядом).  Непорушно стоять дерева, загорнені в сутінь… (Повільно пройтись, вслухаючись). Тихо навкруги, мертво… (Повернутися довкола, підійти до уявних дерев). Лише де-не-де прокинеться пташка, непевним голосом обізветься зі свого затишку. Ліс ще дрімає… (М.Коцюбинський. «Ох»).

 

2. Продумайте можливі рухи до цього тексту:

Земля для Платона починається тут, за порогом, за селом. Планета починається за селом. Цю сосонську планету орали і засівали його пращури та діди. Мати сіяла огірки, квіти і водила по цих чорних гонах трактори… Тепер ти прийшов на цю планету. Тебе вчили, що треба робити, аби сосонська земля родила.   (М.Зарудний. «На білому світі».)

 

Вважаю за необхідне нагадати вчителям, що неправильне дихання призводить до зриву голосу і утруднює мовлення.

 

Дихальний цикл складається з трьох фаз: вдих, видих, пауза (відпочинок м’язів). Мовлення і читання виникають на видиху – виникає звук голосу: робиться глибокий, швидкий вдих, далі коротка затримка повітря і плавний повільний видих, який повинен забезпечити вільне вимовляння певної групи слів.

Повітря потрібно набирати відповідно до довжини фрази (мовного такту). Потрібно вміти керувати видихом, витрачати повітря економно, не видихаючи до кінця. В легенях у читця чи мовця повинен бути деякий запас повітря, здатний викликати вібрацію голосових зв'язок …

Щоб спокійно і без напруги прочитати фразу, робимо перед читанням вдих, а під час пауз потрібно додатковий вдих (добір повітря). При доборі повітря слід пам’ятати про смисловий зв'язок між словами, в протилежному випадку смисл фрази може бути перекручений і незрозумілий для слухачів. Добір повітря потрібно робити швидко, нечутно, щоб не порушити смислову структуру фрази.

Для постановки дихання виконайте таку вправу: перед широко відчиненим вікном наберіть багато повітря в легені і на одному диханні промовте:

 

Ішло дванадцять попів через дванадцять ланів.

Один каже: лан-лан,

Другий каже: лан-лан,

Третій каже: лан-лан,

Четвертий каже: лан-лан,

П‘ятий каже: лан-лан,

Шостий каже: лан-лан,

Сьомий каже: лан-лан,

Восьмий каже: лан-лан,

Дев’ятий каже: лан-лан,

Десятий каже: лан-лан,

Одинадцятий  каже: лан-лан,

Дванадцятий каже: лан-лан.

 

Дуже важливо систематично проводити вправи на постановку правильного мовленнєвого дихання, тому що від цього у значній мірі залежить сила і рівномірність усного мовлення, а також зміст і краса мовленнєвої діяльності в цілому.

 

Голос – це основне знаряддя роботи вчителя. Голос утворюється  в результаті роботи голосових зв'язок та дихання і має цінні властивості: природні (сила, висота, тембр, діапазон) і набуті (темп, політ, звучність).

Щоб розвинути голос, треба виявити кращі його якості, вдосконалити їх, а ті, що виражені неяскраво, активізувати і застосувати у процесі читання або мовлення.

Кращі якості голосу формуються, спираючись на розвинене дихання. Одночасно на звучання голосу у різних регістрах діапазону (високому, середньому, низькому).

 

Сила голосу регулюється довільно. Вона залежить від напруження мовленнєвого апарату і від сили видиху повітря.

 

Висота голосу – це тональні можливості голосу. Вона залежить від частоти коливань голосових зв'язок. Ця властивість відіграє суттєву роль у роботі читця, оскільки кожен текст має свою висоту звучання, що слід обов’язково враховувати при підготовці тексту до читання.

 

Діапазон голосу -  це межа людського голосу від найвищих до найнижчих тонів звучання. Він змінюється як з віком, так і в процесі тренування. Чим ширший діапазон голосу, тим більші і цікавіші інтонаційні варіанти читання і мовлення вчителя.

 

Звучність голосу – це властивість голосу, який звучить звучно і чітко. Цьому сприяє робота резонаторів та мовленнєвого апарату. Така властивість потрібна при читанні емоційно напруженого тексту, оскільки тут потрібна не стільки сила голосу, скільки його гучне звучання. Володіти звучністю голосу можна навчитися, це удосконалить інтонаційне багатство при читанні.

 

Темп голосу – це швидкість читання й мовлення. Кожна людина володіє певним темпоритмом усного мовлення, який переносить і в читання. І буває так, що текст мінорного звучання читається в такому темпі, що дуже важко відчути настрій цього твору. Або, навпаки, твір за характером темпераментний, активний, а читається в уповільненому темпі, що призводить до спотворення його ідеї.

 

Політ голосу – здатність забезпечувати хороше сприйняття у будь-якому кінці приміщення.

 

Роботу над різними властивостями голосу слід починати з виявлення його недоліків («вистрілювання» звуків чи слів, форсування голосу, монотонність, крикливість, відкриті високі звуки, швидкий темп, приглушеність голосу та ін.). Тому, перш за все, необхідно ліквідувати виявлені недоліки. Слід звернути особливу увагу на вироблення навичок володіння силою голосу, діапазоном, темпом і тембром.

 

Дуже важливо під час проведення вправ стежити за диханням. 

 

                                 ІV. Практичні вправи

1. Прочитайте текст:

Чого могла ти так боліти,

Від чого серце билось так,

Що розірвалися граніти

І залишивсь навіки знак?

Куди потоки сліз лила ти,

Об що ти билася грудьми?..

Чолом тобі, о земле-мати,

Уклін мій, страднице, прийми.   (О.Олесь.)

 

а) прочитайте уривок з наростанням сили голосу до останнього рядка (прийом сходинки). Голос посилюйте відносно до попереднього рядка до тієї межі, де не відчувається напруження, до найслабшого, але чутного для слухачів. Стежте за диханням. Перед посиленням голосу добирайте повітря.

б) читаючи текст, посилюйте голос у межах одного рядка, утримуючи його на одній висоті.

       в) змінюйте одночасно силу і висоту голосу в кожному рядку в межах однієї строфи.

г) прочитайте одну строфу сильним голосом у нижньому регістрі, а другу – з меншою силою у середньому регістрі.

 

2.Використайте текст для розширення діапазону. Визначте найзручніший для голосу регістр і висоту. Від цього рівня висоти рухайтеся вгору і вниз, стежачи за плавним переходом від однієї висоти до другої.

Зверніть увагу на використання мовленнєвого апарату: правильно і чітко вимовляйте голосні і приголосні звуки. Текст можна читати кілька разів, змінюючи темп на різних висотах.

Ще не вмерла пісня, ще живе в мені,

Борсається в крові, корчиться в огні,

І кричить, і тужить, і кляне, і зве…

Ще не вмерла пісня, ще горить, живе!  (О.Олесь.)

 

3. а) Прочитайте кілька разів текст, змінюючи темп звучання. Чи впливає темп читання на уявлення про характер дії?

 

Над шляхом Явдошка

Шукала волошки.

Явдошко, волошки

Шукати облиш!

Над шляхом ти знайдеш

Один лиш спориш!     (Грицько Бойко.)

 

   б) Прочитайте цей текст майже пошепки, але так, щоб вас почули всі присутні.

в) Уявіть собі, що ви працюєте у великій аудиторії. Тихо читаючи текст, зверніть увагу на артикуляцію звуків і посилайте їх до уявних останніх рядків. Темп читання середній.

г) Уявіть собі, що  ви поспішаєте, але вам потрібно поговорити з Явдошкою, яка весь час від вас віддаляється. Отже, стежте за темпом і посилайте текст весь час на більшу відстань, то збільшуючи силу голосу, то активізуючи звучність.

 

4. Прочитайте перший текст мовчки. Визначте темп його звучання. Порівняйте з темпом звучання другого тексту, обґрунтуйте.

 

1. Пізно я повертавсь додому. Приходив обвіяний духом полів, свіжий, як дика квітка. В складках своєї одежі приносив запах полів, мов старозавітний Ісая. Спокійний, самотній, сідав десь на ганку порожнього дому і дивувався, як будувалась ніч. Як вона ставила легкі колони, заплітала сіткою тіней, зсувала і підносила вгору непевні, тремтячі стіни, а коли все це зміцнялось і темніло, склепляла над ними зоряну баню. Тепер я можу спокійно спати, твої міцні стіни стануть між мною і цілим світом. На добраніч вам, ниви. Й тобі, зозуле. Я знаю, завтра, з ранішнім сонцем, влетить до мене у хату твоє жіноче контральто: ку-ку!..ку-ку!.. І зразу дасть мені настрій привіт твій, моя найближча приятелько.

                                                                  (М.Коцюбинський. «Інтермеццо».)

 

2. … Як висунув я голову з-за перелазу, вона скрикнула: «Прийшов! Прийшов!». Підбігла до мене, вхопила мене за руки, пронесла через двір і посадила в кружок вечеряти, сказавши: «Сідай вечерять, приблудо!». По вечері сестра повела мене спати, положила на постіль, перехрестила, поцілувала і, усміхаючись, назвала мене знов приблудою.

                                                                  (Т.Шевченко. «Княгиня».)

 

Вважаємо за необхідне дещо детальніше зупинитись на такій властивості голосу, як тембр, тому що учні і навіть вчителі часто недооцінюють впливу емоціональних тембрів голосу на якість читання чи розповідання художнього твору.

Емоціональний тембр – це забарвлення голосу, пов’язане з почуттям людини.

Вчитель повинен володіти чотирма емоціональними тембрами: золотим, срібним, мідним, оксамитовим.

 

Золотий – це позитивний, гучний, бадьорий, енергійний, радісний. Ним читаються урочисті вірші про важливі події в житті країни чи народу.

   

       Наприклад:

І на оновленій землі

Врага не буде супостата,

А буде син і буде мати,

І будуть люди на землі.    (Т.Шевченко.)

 

Срібний – позитивний, бадьорий, життєрадісний, але камерний, ніжний, ліричний, позбавлений гучності.

Читається пейзажна лірика, інтимна, колискові.

 

     Наприклад:

Місяць яснесенький                                      Мені тринадцятий минало.

Промінь тихесенький                                    Я пас ягнята за селом.

Кинув до нас.                                                 Чи то так сонечко сіяло,

Спи, мій малесенький,                                   Чи так мені чого було?..

Пізній бо час…   (Леся Українка.)                                     (Т.Шевченко.)                                             

 

Мідний – негативний, гучний, похмурий, холодний.

Супроводжується мімікою – надуті губи, насуплені брови, голос опускається в живіт.

 

 

    Наприклад:

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте!     (Т.Шевченко.)

 

Оксамитовий – негативний, похмурий, холодний, але не гучний, м’який.

Читається сумна пейзажна лірика, твори про нещасне кохання та печального змісту.

 

     Наприклад:

Рученьки терпнуть,                                        І виріс я на чужині,

Злипаються віченьки…                                 І сивію в чужому краї…

Боже, чи довго тягти?                                                        (Т. Шевченко.)

З раннього ранку

До пізньої ніченьки

Голкою денно верти…  (П.Грабовський.)

                      

Більшість художніх творів читається з використанням різних тембрів (комбіновано).

 

 Дикція – це правильна вимова звуків у мовному потоці.

Вміння правильно вимовляти звуки залежить, у першу чергу, від правильної роботи мовленнєвого апарату. Тому учневі необхідно знати будову мовленнєвого апарату, щоб навчитися свідомо ним користуватися і вміти працювати над дикцією.

Робота над дикцією буде успішною лише тоді, коли учень самостійно щодня працюватиме над собою, виконуватиме тренувальні вправи.

Для практичних вправ рекомендуються прислів’я, приказки, лічилки, скоромовки, літературні тексти, зразки народної творчості.

                          

                                              Практичні вправи

1. 5-6 разів, кожен раз на одному диханні, прочитайте скоромовки. Темп прискорюйте поступово.

 

Стоїть піп на копі,                                   Ішов Прокіп, кипів окріп,

Ковпак на полі,                                        Прийшов Прокіп, кипів окріп.

Копа під попом,                                       Як при Прокопі, так і без Прокопа

Піп під ковпаком.                                    Кипіли окропи.

 

Два дроворуби, два дроворізи                Карл у Клари украв корали,

Говорили про Лару, про Варку,             Клара у Карла украла кларнет.

Про Лаврову жону.

 

Поховались під порічки                           Сойка скроїла на свято

Кукуріки й кукурічки.                              Сорочки сороченятам.

Під крилом у кукуріка                              А сорочині синочки

Сокорить кульбаба дика.                          Посварились за сорочки.

 

2. Прочитайте забавлянки, уважно слідкуючи за чіткістю артикуляції.

 

 Диби, диби, диби-би!                              От такий страшище:        

 Ішла баба по гриби,                                От такий ногатий,

 А дід по опеньки                                     От такий рукатий,

 В неділю раненько.                                 От такий вусатий

 Іде, іде дід, дід,                                        Такий бородатий,

 Несе, несе міх, міх.                                  От такий окатий,

 От такий дідище,                                     От такий плечистий.

 

 

             

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  IV. Засоби логіко-емоціональної виразності читання

 

Головними у теоретичних і методичних положеннях майстерності мовлення є засоби логіко-емоційної майстерності читання і мовлення. Вони є необхідні для вчителя, особливо вчителя-словесника.

Методичні вказівки до даного розділу найбільш лаконічні. Бо вчителі вже мають певне уявлення і практичні навички з основ виразного читання. В цьому розділі лише систематизовано компоненти виразності та запропоновано самостійне відпрацьовування кожного з них на практичному матеріалі.

Щоб правильно, грамотно прочитати авторський текст, необхідно знати закони логіки мовлення, які базуються на законах граматики: усі слова в реченні пов’язані за смислом, завдяки чому вони об’єднуються в групи чи словосполучення – мовні такти, а в кожному мовному такті є свій смисловий центр – логічний наголос.

Вони годували його \ м’ясом своїх собак.

Вони годували його  м’ясом \ своїх собак.

 

Логічний наголос (логічний центр) – виділення в реченні чи в частині речення слова або словосполучення – найважливішого за змістом. У виділенні логічних наголосів беруть участь голос (тон) і паузи.

Наше мовлення сприймається слухачем не суцільним потоком, а певними частинами, об’єднаними між собою за законами мелодії фрази. Це явище спостерігаємо і під час читання. Текст переривається паузами, ділиться на окремі інтонаційно оформлені частини.

 

Пауза – зупинка в звучанні мовного потоку, яка сприяє членуванню його на окремі інтонаційно оформлені частини. Паузи відрізняються одна від одної і характером, і місцем. Які бувають паузи і де необхідно їх робити – залежить від змісту, форми й емоційного наснаження твору.

 

Граматична пауза – це пауза на місці розділового знака. Граматичні паузи бувають різної довготи:

\ - раз – пауза на місці коми ( , );

\\- раз, два – пауза на місці крапки, знака питання, знака оклику, крапки з комою, двокрапки, тире на місці пропущеної зв’язки ( . ? ! ; : - );

\\\- раз, два, три – пауза на місці тире у безсполучниковому складному реченні, трьох крапок та в кінці абзацу ( … - );

\\\\- раз, два, три, чотири – пауза в кінці твору, що читається.

 

Логічна пауза, як правило, збігається з граматичною, однак є такі випадки, коли граматичної паузи не повинно бути, а логічна є. Логічні паузи виникають у будь-якому місці речення, але обов’язково вмотивовані його змістом. Вони триваліші від граматичних і складніші від них визначенням місця в реченні.

 

Немає паузи на місці коми:

▪  перед звертанням:  Здрастуй, осінь!

▪ після сполучників а, і перед дієприслівником чи дієприслівниковим зворотом: …І, не помічаючи, \ спокійно проходять повз нього люди. \\

▪  перед порівняльним зворотом: Дуб не тремтить, як осика, \ не стогне, як осика. \\  Зашипіли, мов гадюки. \\

 

Є пауза, а коми немає:

▪ між групою підмета і присудка: Холодні осінні тумани \ клубочаться вгорі \ і спускають на землю \ мокрі коси. \\     (М.Коцюбинський.)

▪ між групами однорідних чи другорядних членів речення:

          Вже одспівали по дорогах гарби \

          Швидким жнивам мелодії свої, \

          І осені \ такі спокійні фарби \

          Ось-ось овіють небо \ і гаї…\\\        (Є. Плужник.)

 

Психологічні паузи – це паузи факультативні, тобто ними можна скористатись. А можна й ні. Проте, «якщо без логічної паузи мова безграмотна, то без психологічної вона позбавлена життя» (Станіславський). Психологічні паузи можуть передавати стан настороженості, емоційного підсилення, пригадування, відшукування відповіді, умовчання, емоційного порівняння, жалості, роздумів, стримування почуттєвих реакцій, залякування, спонукання, напруження.

 

Мовний такт (від 1 до 6 слів) – це група слів або одне слово між паузами. У реченні стільки тактів, скільки пауз.

Слово, яке несе на собі найбільше смислове і емоційне навантаження, називається логічним центром мовного такту, або словом з логічним наголосом.

Наприклад:  … Пливе у сірій безвісті нудьга, \ пливе безнадія, \ і стиха хлипає сум. \\       (М.Коцюбинський.)

 

Як правило, мовні логічні центри стоять у кінці мовного такту. Але є своя специфіка визначення логічних центрів залежно від частин мови:

▫ Частіше логічними центрами бувають іменники і дієслова.

▫ Якщо в мовному такті є іменник і дієслово і немає зіставлення і протиставлення, тоді наголошується та частина мови, що стоїть у кінці мовного такту.

▫ Якщо в реченні є зіставлення або протиставлення, тоді наголошується не кінець мовного такту, а ті слова, що зіставляються або протиставляються.

 

Наприклад:  Не русалонька гуляє – то дівчина ходить…

                      І виріс я на чужині, і сивію в чужому краї…   (Т.Шевченко.)

                      У мужички руки чорні, в пані рученька тендітна…

                      Що ж, недарма люди кажуть, що в панів і кров блакитна.

                                                                                                     (Л.Українка.)

▫ Інші частини мови наголошуються тоді, коли становлять собою нове поняття:

… І хлинули сльози, тяжкі сльози.

… Не ріки, море б розлилось, огненне море!

… Я в хаті мучився колись, мої там сльози пролились,

     Найперші сльози…    (Т.Шевченко.)

 

Щоб забезпечити логіко-емоційну виразність мовлення і читання, вчитель повинен пам’ятати про декламаційні методи. Їх існує всього вісім, вчитель повинен користуватися хоча б трьома.

 

1. Говірний (або оповідний).

Для нього характерні звичайні розмовні інтонації, оскільки у творах, які читаються говірним методом, вживається жива розмовна мова, тільки художньо організована.

Говірним методом читаються байки, проза, уривки з драматичних творів, пейзажна та інтимна лірика, тобто переважна більшість творів.

 

2.Наспівний метод характеризується уповільненістю темпу, мелодійністю, заритмізованістю, відсутністю гучності та срібним і оксамитовим емоціональними тембрами.

Цим декламаційним методом читаються думи та частина історичних пісень. Для вчителя-словесника найважливішим є наспівно-говірний метод, у якому поєднуються елементи попередніх двох.

 

Наприклад: І. Франко. «Червона калино, чого в лузі гнешся».

                     Леся Українка. «Колискова».

 

3. Ораторському методові притаманна гучність, золотий і мідний тембри, чітка артикуляція звуків, нарочите уповільнення чи прискорення темпу.

 

Наприклад:

Володимир Підпалий                              Володимир Сосюра

         «Рідна мова»                                             «Любіть Україну»

О рідна мово! В рідній хаті,                   Любіть Україну, як сонце, любіть                                                          

Як джерело із глибини,                          Як вітер, і трави, і води,

В голодні дні, у дні багаті,                     В годину щасливу і в радості мить

І на вогнях, і при багатті -                      Любіть у годину негоди!..

Ти від колиски до труни!..                     Любіть Україну у сні й наяву,

                                                                  Вишневу свою Україну,

                                                                  Красу її, вічно живу і нову,

                                                                  І мову її солов’їну.

                            

                                           Дмитро Білоус

                                          «Хліб і слово»

У стінах храмів і колиб                          І золотом сіяє сніп

Сіяє нам святково,                                  Під жайворона голос.

Як сонце, випечений хліб                      І, мабуть, тому кожну мить

І виплакане слово.                                  Бешкетнику-харцизі

І люблять люди з давнини,                    Їх слово батьківське звучить,

Як сонце незагасне,                                Як заповідь у книзі.

І свій духмяний хліб ясний,                  Цей сплав чудесний, золотий

І рідне слово красне.                              З яристих зерен літер:

Бо як запахне людям хліб,                     «Не кидай хліба, він – святий,

Їм тихо дзвонить голос,                         Не кидай слів на вітер!»

 

                Практичні вправи до розділу

      « Засоби логіко-емоціональної виразності читання»

 

1. Розбийте речення на мовні такти. Прочитайте їх, дотримуючись правильного дихання. Якщо є потреба, доберіть повітря.

● Без роботи день роком стає.

   Треба нахилитись, щоб з криниці води напитись.

   «Нехай» поганий чоловік.

● Снилось мені ясне сонце, що в хаті світило,

    а то лиш так моя мама дивилась мило.

    Приснивсь мені легкий вітрик, що пестив колосся, -

    А то мені моя мама гладила волосся.       (Марійка Підгорянка.)

● Я дивився, як тато працює, і мені дуже хотілось трудитися не гірше, ніж він. Машину веде – співає, на трактор сяде – трактор співає. А вже про комбайна нічого й казати.

Так ото батько бере комбайна, а на комбайна, повірте мені, дуже вас прошу, - мене. Так, мене!

Яких тільки пісень не переспіваємо. А як смакує в полі вода, а чи звичайнісінький квашений огірок!    (Дмитро Герасимчук «Жнива».)

 

2. Прочитайте речення. Де потрібно, поставте паузу. Чим мотивується пауза? Чи можна її змістити? Прочитайте у двох варіантах. Який з них правильний?

● Вісім синів ненька згодувала

   І всім синам щастя-долю дала:

   Один пішов у поле орати,

   Другий пішов воли поганяти…     (Народна пісня.)

       ● Був круг міста ліс та бір великий, і ловився там всякий звір, і були мужі мудрі й тямущі, а називалися вони полянами, від них поляни і донині в Києві.

                                      (З «Повісті минулих літ» у перекладі В. Близнеця.)

3. Прочитайте текст. Визначте логічні центри. Чи не порушується смисл тексту за вашою розбивкою? Яку функцію виконують логіко-граматичні паузи?

● «Іван Сірко» ( З народних переказів.)

 Сірко великий воїн був. Те й знав, що подума. Ото там, по тім боці Дніпра, були татари. Магомет жив. Та як задумають вони, було, воювать, то Сірко і каже козакам:

- Збирайтеся докупи, бо на нас уже орда піднімається!

Він сильний був такий, що його як хто шаблею ударить по руці, так і кожі не розруба – тільки синє буде. Не те що кулею, а шаблею! Уже татари які міри проти нього не знали, так нічого й не зробили. Вони його шайтаном так і назвали.

● Ліна Костенко     «Чародійне слово».

Хлоп’я у полі стежкою прошкує.

Метелик білий в маки залетів.

Чорненький котик в снопиках мишкує,

Вони такі під сонцем золоті!

Він ловить шурхіт, шелест, шарудіння,

Хапає снопик лапками двома.

А миша знає слово чародійне,

І він її ніколи не спійма.

 

4. Прочитайте текст. Визначте логічну і емоційно-експресивну роль розділових знаків. Розставте логічні наголоси і потрібні паузи.

♦ Синиці голодом намлілись –

   така зима, така зима!..

    Оце б у вирій полетіти,

    Так батьківщини там нема.     (Ліни Костенко.)

 

♦ Іще не сніг, і навіть ще не іній,

   Ще чути в полі голос череди.

   Здригнувся заєць – ліс такий осінній,

   Куди не ступиш, все щось шарудить!

             Чи, може, це спинається грибочок?

             Чи, може, це скрадається хижак?

              То пролетить березовий листочок,

              То пробіжить невидимий їжак…    (Ліна Костенко.)

      

♦ Жодного дня – без роботи,

   Порожнього – жодного дня!..

   Сонце встає супроти

   Спання.

               Жодного слова – на потім,

               Жодного слова – зі зла!..

               Сонце трудиться в поті

               Чола.       (Петро Осадчук.) 

 

5. Ознайомтесь з текстами. Визначте у них психологічні паузи і наповніть їх змістом (напруження, замовчування, чекання, несподіваність тощо). Під час читання витримуйте їх у часі, не порушуючи логічної мелодії тексту.

 

         Василь Симоненко «Лебеді материнства»

                        (уривки)

Можеш вибирати друзів і дружину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата,

Та не можна рідну матір вибирати.

За тобою завше будуть мандрувати

Очі материнські і білява хата…

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

 

                           

Василь Шкляр «Гніздечко»

Вранці розбудив Петруся вітер. Завив – застогнав у верховітті дерев, ще й гілочкою бузку у шибку стукнув. Наче навмисне – вставай, мовляв. Бузок якраз під вікном ріс. Глянув Петрусь на кущ – похолов. Там якась пташина гніздечко звила, а клятий вітрисько шарпав бузок, наче хотів його вирвати з корінням і погнати як перекотиполе.

Вискочив надвір, а що робити – не знає. Гніздечко вигойдується на гілці, от-от упаде. Рукою б притримав, та не дістане. В який бік вітер подме – туди й Петрусь біжить, долоньки підставляє, щоб гніздечко впіймати, коли те впаде. А вітрисько, ніби глумиться над ним, кружляє вихором. І Петрусь кружляє довкола куща. Аж змокрів…

Так і пробігав біля гніздечка до полудня. А потім вітер притих. Коли ж до гнізда прилетіла пташка, Петрусеві здалося, що вона вдячно подивилася йому в очі.

 

6. Прочитайте текст. Визначте слова, на які падає логічний наголос. Якими засобами можна скористатися для виділення наголошених слів? (Вимовляння з більшою силою голосу, виділення паузами, підвищення чи пониження голосу, зміна темпоритму та ін.)

 

                        Тарас Шевченко  «Зоре моя вечірняя»

Зоре моя вечірняя,                                 Як у Дніпра веселочка

Зійди над горою,                                    Воду позичає.

Поговорим тихесенько                          Як широка сокорина

В неволі з тобою.                                   Віти розпустила,

Розкажи, як за горою                             А над самою водою

Сонечко сідає…                                      Верба похилилась.

                            

        Василь Сухомлинський   «Ластівки прощаються з рідним краєм»

Багато років під стріхою однієї хати ластівки жили. Весною вони поверталися з вирію, ластів’ят виводили, а восени відлітали в теплі краї.

В хатині жили батько й матір, була в них дівчинка Оленка. Вона з нетерпінням чекала того весняного дня, коли з’являлися ластівки. Це було для Оленки справжнє свято. Влітку любила дивитись, як ластівки годують пташенят, вкладають спати.

А восени, коли вони відлітали, Оленці ставало сумно: мовби розлучалася з дорогими друзями…

 

7. Прочитайте мовчки прислів’я та приказки. Знайдіть слова, на які падає логічний наголос, поясніть, на основі якого правила виділяється логічний центр. Підкресліть їх, прочитайте вирази вголос, виділяючи наголошені слова.

Веселий гість – дому радість.

     В чужому домі не будь примітливим, а будь привітливим.

Гостя по одежі стрічають, а по розуму проводжають.

     Коли надувся, як сич, то гостей не клич.

Хто не жаліє природу, той шкодить сам собі.

     Глибока річка, як думка, йде спокійно.

Природа одному мати, другому – мачуха.

     Де коріння, там і дерево.

 

8. Перепишіть тексти, розставте логічні наголоси і паузи. Прочитайте відповідно до підготовленої вами партитури.

         

       Віктор Бойко «Жалко бабу снігову»

Чекаю літа –

Квіти розцвітуть,

Купатися на став ходити буду.

Якраз де баба снігова,

Отут

Нам наші тати гойдалки спорудять.

Мій братик менший

Журиться, дивак!

Не хоче гойдалки,

Не треба ставу.

- Хай краще завірюха завива,

Бо жалко бабу снігову.

Розстане…

 

             Василь Сухомлинський  «Верба – мов дівчина золотокоса»

Над ставком стоїть плакуча верба. Схилила свої зелені віти і дивиться в воду. Вітер подихне – гойдаються віти, мов коси дівочі, колишуться. Біля самого стовбура помостила маленька пташка гніздечко. Прокидається вона рано-вранці. Як вилітає зі свого теплого гніздечка, зелені коси тремтять. Це верба прислухається до пташиного співу.

Прийшла осінь. Холодний вітер позолотив гілки. Дівчина-верба стала золотокоса. А пташки не стало. Куди вона поділась? Полетіла в теплий край – далеко-далеко за море. Весною вона прилетить, і верба перестане сумувати. Знову зазеленіють коси, рано-вранці прокидатиметься щаслива дівчина…

 

9. Самостійно розробіть партитуру текстів з підручника української літератури і потім прослухайте їх у виконанні своїх друзів. З’ясуйте, чи можна цілком згодитись з варіантами читців. Якщо ні, мотивуйте свої заперечення.

 

10. Прочитайте запропоновані твори. Аргументуйте вибір декламаційного методу. Розробіть партитуру, підготуйте виразне читання.

    Степан Пушик «Вартівниця»              Марійка Підгорянка «Колискова»

Як перша зірка зазирне до хати,                      Спіть, діточки, спіть,

Як місяць тулить личко до вікон,                    Віченька стуліть!

Тоді тебе вкладає ненька спати,                      Дрібен дощик стукотить,

Сама ж не спить,                                               Вікнам казку гомонить…

А твій пильнує сон.                                           Дрібен дощик пада там,

Пізніше ненька теж лягає спати,                      А тут тихо, тепло нам.

Бо вранці кличе праця у поля.                          При матусі ріднесенькій,

Тоді твій сон пильнує друга мати,                   У світличці світлесенькій,

Вітчизна рідна –                                                 Спіть, діточки, спіть,

Ось її ім’я.                                                           Віченька стуліть.

                              Олесь Лупій  «Невмійко»

То впаде тарілка,                                               - Найлегше не вміти,

То впаде горнятко,                                            Спробуй научися.

А Василько тільки                                             Це неважко зовсім,

Скосить оченята:                                               Подивись, як треба…

- Я ж казав: не вмію. -                                       Виростеш невмійком,

А мала Орися:                                                     Що ж то буде з тебе?!

 

         Дмитро Павличко  «Де найкраще місце на землі?»

Де зелені хмари яворів

Заступили неба синій став,

На стежині сонце я зустрів,

Привітав його і запитав:

- Всі народи бачиш ти з висот,

Всі долини і гірські шпилі.

Де ж найбільший на землі народ?

Де ж найкраще місце на землі?

Сонце усміхнулося здаля:

- Правда, все я бачу з висоти.

Всі народи рівні. А земля

Там найкраща, де вродився ти!

Виростай, дитино, й пам’ятай:

- Батьківщина – то найкращий рай! 

 

 

      

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

              V. Особливості виконання творів різних жанрів

 

Оскільки розділ «Особливості вивчення творів різних жанрів» методики викладання української мови за редакцією С.І.Дорошенка дає детальний аналіз методики опрацювання оповідання, казки, байки, науково-пізнавальної статті, у даному проекті звертається увага вчителів лише на техніку читання творів різних жанрів. Вважаю, що від того, як учитель «представить» твір учням у ході первинного читання, у значній мірі залежить подальший хід роботи над ним і навіть кінцевий результат вивчення твору.

Вчителі повинні уяснити, що цей етап читання творів, потребує відновлення всіх одержаних знань і вмінь та реалізації їх у звучному слові.

Практичні вправи у даному розділі розміщені безпосередньо після методичних вказівок до кожного жанру.

 

○ Байка

 

Байка є чудовим матеріалом для формування вміння передавати виконавське ставлення буквально з першої фрази тексту. Тому важливо створити цікавий для слухачів образ розповідача. Вважаю, що читець повинен залишатися самим собою і саме з позицій сучасної людини пропагувати певні ідеї, викривати, засуджувати чи висміювати різні недоліки, пороки людського суспільства. Але робити це потрібно з відчуттям гумору: доброзичливого, сердитого чи злого.

Не менш важливо створити і передати характер персонажа. Не зіграти Лисицю, Вовка чи Коника-стрибунця, а передати характер, втілений в тому чи іншому алегоричному образі: хитрість, лицемірство, підступність, легковажність, жорстокість тощо.

                                 

                               Практичні вправи до розділу

                «Особливості виконання творів різних жанрів»

 

                                         Практичні вправи

 

1. Прочитайте текст-мораль з різних байок Л.Глібова відповідно до вказаної мети словесної дії. Зверніть увагу на спілкування. Ведіть пряму розмову зі слухачами:

 

а) Так недотепа-неборак

    Ганьбує те, чого не знає,                       Висміючи, засудити

    І думає, що добре так.

                      («Півень і Перлинка»)

 

б) Старії люди правду кажуть:

    Два хитрих мудрого не переважуть.          Натякнути

                      («Хазяйка і Челядки»)

 

в) Навчає баєчка великого й малого,

    Бо заповідано давно,                                       Повчати

    Що краще зернятко своє одно,

    Ніж цілі ворохи чужого.

    І не на свій, як кажуть, коровай

    Очей не поривай.

                       («На току»)

 

г) Лукавий чоловік словами нас голубить,

    Неначе всіх і жаліє, і любить,                       Викрити і засудити

    Для правди, для добра живе,

    Як по воді пливе:

    А ближче придивись ти –  

    І видно, що виля хвостом:

    Помажу, мов, медком,

    Солодше буде з’їсти.

                        («Лисиця-жалібниця»)

 

2. Прочитайте байку Л.Глібова «Коник-стрибунець». Створіть характеристику персонажів. Зверніть увагу, як за допомогою властивостей голосу можна передати окремі риси характеру. Визначте підтекст.

 

У степу, в траві пахучій,

Коник вдатний молодець,

І веселий, і співучий,

І проворний стрибунець,

Чи в пшениченьку, чи в жито,

Досхочу розкошував,

І цілісінькеє літо,

Не вгаваючи співав;

Розгулявся на всі боки,

Все байдуже, все дарма…

Коли гульк – аж в степ широкий

Суне злючая зима.

Коник плаче, серце мліє;

Кинувсь він до Мурав’я:

«Дядьку, он зима біліє!

От тепер же згину я!

Чуєш – в лісі ворон кряче,

Вітри буйнії гудуть?

Порятуй, порадь, земляче,

Як це лихо перебуть!» -

«Опізнився, небораче, -

Одказав земляк йому, -

Хто кохав життя ледаче,

Непереливки тому». –

«Як же в світі не радіти?

Все кругом тебе цвіте, -

Каже Коник, - пташки, квіти,

Любе літечко на те;

Скочиш на траву шовкову –

Все співав би та співав…»

На таку веселу мову

Муравей йому сказав:

«Проспівав ти літо боже. –

Вдача вже твоя така, -

А тепер танцюй, небоже,

На морозі гопака!»

 

3. Прочитайте байку Григорія Сковороди «Зозуля та Дрізд». Зверніть увагу на розділові знаки у прямій мові. Зробіть партитуру тексту. Знайдіть потрібні інтонації для прямої мови, враховуючи, що це не ваші слова, а тих персонажів, про яких ви розповідаєте слухачам.

 

       Зозуля прилетіла до чорного Дрозда.

• Чи тобі не нудно? – питає його. – Що ти робиш?
• Співаю, - відказує Дрізд. – Хіба не чуєш?
• Я співаю частіше від тебе, проте однаково нудно…
• Так ти ж, пані, тільки те й робиш, що, підкинувши в чуже гніздо свої яйця, з місця на місце перелітаєш, співаєш, п’єш та їси. А я сам годую, бережу і вчу своїх дітей, а працю свою полегшую співом.

 

4. Прочитайте текст, з’ясуйте функцію оповідача. Яке навантаження він несе при читанні твору? Визначте підтекст. Розкрийте його через інтонацію. З’ясуйте, чи впливає підтекст на характер і манеру поведінки оповідача та його спілкування з слухачами.

Прибігла раз Лисичка у садок;

Вподобавсь дуже їй привітненький куток –

І гарно погулять, і любо подивиться,

То тим, то сим там можна поживиться.

Глядить – на тичках виноград висить,

Густесенько, аж тички нахиляє.

«От, - дума, - снідання смачне;

Усяка ягідка неначе привітає,

Неначе каже: їж мене».

Та от біда яка: відкіль вона не гляне,

Де не зопнеться – не достане;

Облизує роток –

Хоч би з десяток ягідок.

« Бач, - каже, - люди як хитрують,

Неначе носом чують…»       (Л.Глібов «Лисиця й виноград».)

 

5. Підготуйте байку Л.Глібова «Синиця» до виконання: розробіть партитуру тексту, визначте підтекст, мету словесної дії кожної частини. Нафантазуйте характеристику оповідача і прочитайте байку.

 

6. Прочитайте байку за власним вибором. Визначте суть конфлікту. З’ясуйте. Як він розкривається у байці і як впливає на інтонацію читця. Чому? Прочитайте байку так, щоб слухачі відчули вашу позицію у розкритті даної події. Яке ваше ставлення до персонажів? Що ви відстоюєте як «співавтор»?

 

○ Оповідання

 

 Читанню оповідання передує обов’язково аналіз тексту. У ньому учень (учитель) повинен з’ясувати основні події оповідання, вчинки героїв, їх стосунки, визначити своє ставлення до них і до подій.

Мета цього аналізу – підійти до головного – ідеї, якій підпорядковуються всі частини тексту, його логічна перспектива, навіть поведінка виконавця перед слухачами.

Саме ідея твору визначить вибір відповідного емоціонального тембру голосу та темпу читання, розстановку логічних та психологічних пауз, логічних центрів мовних тактів.

Щодо читання діалогів, то учні повинні усвідомити, що треба не грати дійових осіб через пряму мову, а особливо уважно прочитати авторський текст. Адже саме він допомагає правильно визначити ставлення автора до героїв, зрозуміти їх внутрішній стан і знайти відповідний тон читання.

 

                                   Практичні вправи

 

1. Прочитайте текст описового характеру. Зробіть логічний аналіз. Визначте, від чийого імені його краще виконувати. Обґрунтуйте свій вибір. Створіть образ оповідача

… А все-таки сонце сідало в Линовищі, мов у раю, у воді дерево грало, наче шовки; гуси кричать і плещуть серед ставу; тихо – як у Бога на небі; а сонце все позолотило. Аж ось і ніч зі своїм мороком, із своїм невідомим шелестом, із зорями на небі, з дівочими піснями по селу… Коли б тільки не було у серці туги, то хвалив би Господа милосердного, дивлячись на його дива, та й годі. А то горе, що душа – наче птиця без крил: хоче піднятися над землею, а туга до землі її пригинає…        (З листа Пантелеймона Куліша до дружини   14 серпня 1856 р.)

 

2. Прочитайте текст. Підготуйте його до виконання. Зверніть увагу на характери дійових осіб, про яких іде мова. З’ясуйте, від чийого імені ви будете читати текст. В чому виявляється взаємозв’язок розповідача і героїнь?

 

                    Василь Сухомлинський  «Святковий обід»

Ніна живе у великій родині. В неї батько, мати, два брати, дві сестри і бабуся. Вона в родині найменша: їй восьмий рік. Бабуся – найстарша: їй уже вісімдесят два. Коли сім’я обідає, в бабусі тремтять руки. Несе вона ложку до рота. Ложка тремтить і з неї капає на стіл.

Незабаром у Ніни день народження. Мама сказала, що на її іменини буде в них святковий обід. На обід Ніна запросить усіх своїх подруг. Ось гості прийдуть, мама накриє стіл білою скатертиною. А Ніна подумала: це ж і бабуся за стіл сяде. А в неї руки тремтять… Подруги сміятимуться. Розкажуть потім у школі: в Ніниної бабусі руки тремтять.

Ніна й тихенько каже:

-  Мамо, хай бабуся з нами за стіл не сідає.

-  Чого? – дивується мати.

-  У неї руки тремтять. На стіл капає…

Мама зблідла. Не сказала ні слова, зняла зі столу білу скатертину й сховала її в шафу. Вона довго сиділа мовчки. А потім сказала:

- Бабуся нездужає. Тому святкового обіду не буде. Вітаю тебе, Ніно, з днем народження. Моє тобі побажання: бути людиною.

 

3. Прочитайте оповідання Лариси Письменної «А воно таки синє!» Розберіться в характерах, інтересах, взаєминах персонажів. З’ясуйте суть конфлікту. Зверніть увагу на настрій, яким пройняте оповідання і який впливає на тон читання.

 

 Хлоп’я стояло над морем. Хлоп’яті було вже шість років, і воно багато дечого знало. Знало й те, що море тепле й синє. А море було холодне й сіре, зовсім сіре, мов сухий асфальт на площі. І хоча понад ним маяли довгими крилами чайки, а на березі просто із землі росли справжні пальми з товстими ногами і ще якісь дуже зелені дерева, але море було холодне, і люди ходили зодягнені так, як удома зодягаються восени. Зараз удома зима, але ж тут – теплий край! Тут – море!

Хлоп’я дивилося з докором на море, а воно, холодне й сіре, винувато лизало мокрий пісок. Одна хвиля докотилася навіть до черевиків.

- Ти мені подобаєшся, - сказало хлоп’я.

Море зітхнуло.

- Вдома у мене лишилися Васик з Оксанкою. Вони мені заздрять, що я біля моря. Вони знають, що я поїхав до самого синього моря. А ти он яке – сіре й голе… Як тобі не соромно!..

Море зібрало зморшки на лобі і затулилось хмарою.

- У мене вдома ліс. Я його люблю. Він – знаєш який? Влітку в ньому співають пташки і цвітуть такі квіти, яких ти зроду не бачило. Минулого літа я знайшов гриб-боровик. Отакенний! Ти знаєш, що таке гриб-боровик?

Море мовчало. Звідки було йому знати, що таке гриб-боровик…

- Там росте папороть і багато суниць. А восени ще й горіхи. І листя тоді на деревах червоне та жовте. А ти – що? Зовсім сіре. Я тебе не люблю.

І хлоп’я вже хотіло було повернутися спиною до моря і піти собі геть.

Море занепокоїлося: негоже, коли тобі кажуть, що ти погане і що тебе не люблять. Воно скинуло хмарку і враз стало синє. Воно всосало в себе все сонце з неба і так сліпуче засяяло, що хлоп’я примружило очі. А море запломеніло, засміялося і – щедрою хвилею, синьою хвилею – виплеснуло до ніг подарунок: перламутрову мушлю.

Хлоп’я взяло подарунок. Мушля вигравала всіма кольорами веселки, геть усіма, крім сірого. Хлоп’я довго милувалося подарунком. А потім приклало мокру ще мушлю до вуха й почуло, як відлунює і шумує у ній хвилями море.

- Пробач мені, я більше не буду, - сказало хлоп’я. – Ти справді синє. І я тебе полюблю.

Вони помирилися.

 

4. Прочитайте текст. Визначте основну думку розповіді. Яка мета? Яке ваше ставлення до персонажів? Уявіть собі портрет дійових осіб. Визначте, які авторські коментарі є найважливішими для розкриття суті уривка і характеру персонажів.

 

                          О.Буцень   «У новій школі»

Переїхала Нюра на нову квартиру в інший район міста. Не хотілося їй розлучатися зі старою школою, особливо з подружкою Валею.

У новій школі Нюра нікого не знала. Тому на перерві ні з ким не розмовляла, все придивлялася до учнів, до вчительки, до класу.

На великій перерві підійшла до неї однокласниця Галя й питає:

- Ти ще ні з ким не дружиш?

- Ні, - відповіла Нюра.

- І я ні з ким не дружу, - зітхнула Галя. – Погані у нас в класі дівчиська: Оленка – задавака. Вірка – хитрунка, Ірка – задирака…

Майже всіх дівчат класу перебрала Галя – всі погані виявилися. Лише про себе нічого не сказала.

- Просто не знаю, з ким ти можеш у нас подружити.

- Не турбуйся, - відповіла їй Нюра. – З ким я дружитиму, я ще не знаю. Зате знаю, з ким мені не треба дружити.

 

5. Прочитайте монолог. Опишіть характер, зовнішність, поведінку мовця.

                            В. Хомченко  « Три каски»

Є в Андрія дома дві каски. Стоять вони на полицях поряд. Одна каска солдатська. Її з війни привіз дід. Ця каска врятувала його колись від смерті. Біг дідусь в атаку, - тоді він ще не дідом був, а молодим хлопцем, - і попереду нього розірвалася міна. Розлетілися осколки, і один із них влучив у каску, ударом звалив солдата на землю. Проте каска виявилася сильнішою. Живим лишився солдат.

Друга каска батькова. Це мирна каска. Андрійків тато працює на будівництві бригадиром. Багато будинків побудував він зі своєю бригадою. І дев’ятиповерховий будинок, в якому живе Андрійко, також. Коли хлопчик разом із батьком їде по місту, той показує йому у вікно: «Онде моя школа, мій Палац культури…».

Батькова каска почесна. ЇЇ називають золотою. І нагороджують нею кращих будівельників на будівництві.

Отож обидві каски і стоять поряд. Дідусева – темна, з подряпинами і вм’ятинами від куль і осколків. І батькова – жовтогаряча, весела. Андрійко мріє про свою каску, яку він носитиме, коли виросте. Він вірить, що це буде каска космонавта. Вірніше, шолом космонавта. І Андрійко неодмінно поставить його поряд з касками батька та діда, і будуть вони стояти поряд усі три.

 

   ○ Казка

 

 Головне, до чого повинен завжди прагнути виконавець казки, - постійно спілкуватися зі слухачами, підтримувати встановлений з ними контакт, відчувати реакцію слухачів і при потребі коригувати її. Бажано, щоб діти обирали своє власне читання і навчились переконувати, співчувати, захоплюватись, обурюватися, тобто діяти словом. Без цих умінь казка звучатиме як сухий інформаційний матеріал.

Свого часу прекрасний знавець народної творчості Корній Чуковський говорив, що мета казкарів полягає у тому, щоб якою завгодно ціною виховати в дитині людяність – прекрасну здатність людини хвилюватися чужим нещастям, радіти радощам іншого, переживати чужу долю, як свою.

У роботі педагога, вихователя казка може стати великою силою, що впливає на формування моральних поглядів учня, його громадянських прагнень, його ідеалів, його світогляду за умови, що дитину зачепили словом за живе. Адже добро і зло, краса і потворність, життя і смерть, чесність і підступність завжди будуть співзвучні сьогоденню.

Вчитель повинен уміти взяти з народної творчості те, що найбільш близьке, співзвучне сьогоднішньому дню, конкретній аудиторії.

 

                              Практичні вправи

 

1. Прочитайте казку «Царівна-жаба». Визначте її кульмінацію. Яку роль вона відіграє в інтонуванні казки? Дайте характеристику головних персонажів. З’ясуйте, за допомогою яких факторів розкриваються характери героїв.

 

2. Прочитайте казку «Колобок». Визначте мораль цієї казки і з’ясуйте, яку роль відіграє її розуміння у роботі виконавця. За допомогою яких засобів ви доносите мораль до слухачів? Доведіть на конкретному прикладі.

 

3. Прочитайте казку «Котигорошко». Які людські якості втілив народ в образі свого героя? Пофантазуйте і створіть портрети дійових осіб, уявлення про місце дії. З’ясуйте, яку роль відіграє бачення у роботі виконавця казок. Чи ідентичне у виконавця і слухачів? На чому воно базується?

 

4. Прочитайте народну казку «Названий батько». Опрацюйте її і підготуйте до виконання. Зверніть увагу на логічні частини тексту і їх підтексти. Детально продумайте характеристику кожного персонажа казки і визначте, яку думку через цього персонажа ви виражаєте. Визначте ваш підтекст.

 

5. Проаналізуйте одну із телепередач для дітей : «На добраніч, діти», «В країні мультляндії». Зверніть увагу на вміння ведучого ставати співавтором, розмовляти зі слухачами, зацікавлювати, заінтриговувати їх розвитком дії.

Чому для роботи на уроках краще використовувати метод розказування казки, а в позакласній роботі – метод інсценування твору? Який із них вам більше імпонує і чому?

 

6. Складіть казку на основі малюнка (див. малюнок – додаток № 4). Доберіть для розповіді відповідну лексику. Зверніть увагу на структуру речень: вони мають бути короткими, без зайвих коментарів. Придумайте для своїх героїв такі дії чи вчинки, щоб можна було  побачити їхні характери у розвитку.

 

 

 

 

      ○ Поезія

 

Під час роботи над поетичними творами необхідно, щоб учні навчились бачити за словом цілісний образ, не дрібнили його на деталі, прагнули через побачений образ до узагальнення.

Крім того, під час читання ліричних творів постійної уваги потребує розвиток уміння спілкуватися. Так, громадянська лірика потребує в основному прямого спілкування; пейзажна – спілкування з уявним об’єктом; інтимна, філософська лірика – моно спілкування.

Про умови досягнення майстерності читання було детально сказано у розділах ІІІ та ІV. Тому, вправи, які ми пропонуємо нижче, спрямовані на застосування учнями умінь і навичок техніки мовлення та використання логіко-емоційних засобів виразності читання.

                                 Практичні вправи

 

1. Прочитайте текст. Підготуйте його партитуру. Зверніть увагу на функцію ритмічних пауз і передайте їх у читанні. Проконтролюйте своє дихання на коротких і довгих рядках.

 

● Дощик втомився                                 Таке все чисте,

    Та й зупинився                                   Таке іскристе,

    І поглядає                                            Така вже гарна

    На ліс, на поля.                                   Рідна земля!

                                                                        (Олесь Лупій «Рідна земля».)

● Сама собою річка ця тече,

    Маленька річечка, вузенька, як долоня.

    Ця річечка Дніпра тихенька соня-доня,

    Маленька донечка без імені іще.

    Вона тече в городі в нас під кленом,

    І наша хата пахне їй борщем.

    Цвіте над нею небо здоровенно

    Солодкими хмаринами з дощем.

    Ця річечка тече для клена і для мене,

    ЇЇ й тоді я бачу, коли сплю.

    Я річечку оцю в городі в нас під кленом,

    Як тата й маму і як мед люблю.    (Микола Вінграновський.)

 

● Синиці голодом намлілись –

    Така зима, така зима!..

    Оце б у вирій полетіти, -

    Так Батьківщини ж там нема.      (Ліна Костенко.)

 

2. Прочитайте тексти. З’ясуйте, які вчинки впливають на експресивну виразність інтонації. Передайте ці почуття у читанні.

 

○ Тихесенький вечір на землю спадає,

    І сонце сідає в темнесенький гай.

    Ой сонечко ясне, невже ти втомилось,

    Чи ти розгнівилось? Іще не лягай!

            Без тебе так страшно і темно надворі.

    Хоч місяць і зорі освітять наш край.

    Ой сонечко ясне, невже ти втомилось,

    Чи ти розгнівилось? Іще не лягай!    (Володимир Самійленко.)

 

○ Я по вулиці іду,                              І вусатий садівник,

   Я співаю на ходу,                           Що вставати рано звик,

   І підспівують дерева                      Щось веселе замугикав,

   За парканом у саду.                        Поливаючи квітник.

          Підмугикує вода,                            Я по вулиці іду,

   На листочках осіда,                        Я співаю на ходу,

   А проміння у краплинах                І усе-усе довкола

   Світлу райдугу гойда.                    Вторить пісні до ладу.

                                                                    (Тамара Коломієць.)

 

3. Прочитайте тексти. Визначте жанрові види лірики. Чим вони зумовлюються? Поясніть, чому жанр впливає на особливість читання віршів.

 

Мово рідна, слово рідне,                    Небо ясне, степ – як море,

Хто вас забуває,                                   Трава зеленіє,

Той у грудях не серденько,                Льон синіє, гречка пахне,

А лиш камінь має.                               Пшениця жовтіє.

        Як ту мову нам забути,                       По пшениці теплий вітер

Котрою учила                                      Хвилями гуляє,

Нас всіх ненька говорити,                  Молодую пшениченьку

Ненька наша мила?!.                           Неначе гойдає.

    (С.Воробкевич «Рідна мова».)                 (Л.Глібов «В степу».)

 

Пес кудлатий рано з будки,

Обтрусившись, виліз хутко.

Радий все оббіг подвір’я,

Скубнув курочку за пір’я,

А індика хап за хвіст!

Став індик на повний зріст:

- Ти мене не зачіпай.

Я король тут, пам’ятай.      (І.Блажкевич «Пес кудлатий».)

 

 

        ○ Драматичний твір

 

Підготовка до читання драматичного твору подібна до процесу з виконання прози. Перед тим, як почати читання твору, вчитель (учень) має добре усвідомити, що він хоче сказати своєму слухачеві, які струни душі хоче зачепити.

У школі практикуються дві форми читання п’єси: однією особою і читання в особах. Перший варіант близький до читання прози, насиченої монологами і діалогами з максимально обмеженим авторським текстом, де виконавець не перевтілюється в дійових осіб, а розказує про них. Тут для читця важливо за допомогою реплік дати відчути слухачам характер персонажів, їхні почуття, мотиви їхніх вчинків.

Важливу роль у читанні відіграє вміння передати характер мовлення дійових осіб, яке іноді може багато сказати про героя.

Особливе значення для пізнання героя відіграють монологи, які Станіславський назвав «мовними вчинками». Їх слід не грати, а розповідати про що думав, що переживав герой, що його мучило, радувало.

Слід звернути увагу і на ремарки, бо саме вони розкривають стан дійових осіб, орієнтують не лише виконавця, а й слухача.

У зв’язку з тим, що учням не під силу перевтілюватись в героїв драматичних творів, рекомендуємо у навчальному процесі використовувати виразне читання драматичних творів, а не розігрування уривків п’єс.

 

    ○ Малі літературні та фольклорні жанри

        

                          ♦  Прислів’я та приказки

 

Молодших школярів ці фольклорні жанри приваблюють яскравою грою слів, барвистістю мови, ритмікою. У поетичній формі вони зберігають і поширюють народну мудрість, досвід пізнавальної діяльності, є засобом впливу на думки і вчинки дітей. Тому, на думку К.Д.Ушинського, пояснювання прислів’їв – це завжди розв’язування певної розумової задачі.

Крім того, прислів’я та приказки, підібрані з урахуванням орфоепічних норм, можна вдало використати з метою удосконалення техніки мовлення учнів.

 

Наприклад:

1.Проти «акання»: Один сам хоробрий, а в іншого слово хоробре.

2.На асиміляцію приголосних: Полохлива ворона і куща боїться.

                              Колос повний до землі гнеться, а пустий вгору пнеться.

3.На тверду вимову звука [ч] : Січень року початок, а зими середина.

                              Грудень рік кінчає, зиму починає.

4.На чітку вимову звука [й] : Літо збирає, а зима з’їдає.

                             Як листя пожовтіє, то поле сумніє

                             З великої хмари малий дощ буває.

 

                              Практичні вправи

 

 Згрупуйте прислів’я та приказки за орфоепічними правилами.

 

1. Кожному овочеві свій час.
2. Вночі тріщить, вдень плющить.
3. Восени і горобець багатий.
4. Вовків боятися – в ліс не ходити.
5. Як у травні дощ надворі, то восени повні комори.
6. Якби знав, де впаду, то й соломки підстелив.
7. Добрий дощик, та малий горщик.
8. Синиця пищить – зиму віщить.
9. Осіння муха боляче кусає.
10.  Сміливого куля боїться.
11.  Там добре живеться, де гуртом сіється й ореться.
12.  Менше говори – більше діла твори.
13.  Не хитруй, не мудруй, а чесно працюй.
14.  Косо, криво, аби живо.
15. Хто з правдою зрідниться, той і грому не боїться.

 

                 ♦ Скоромовки

 

До перлин народної творчості належать і скоромовки. Цей фольклорний жанр побудований на поєднанні звуків, які утруднюють вимову слів. Скоромовка – своєрідна мовна гра гумористичного спрямування. Жвавість ритму, цікавий зміст сприяють легкому запам’ятовуванню скоромовок школярами, збагаченню їхнього словесного запасу, розвитку відповідного темпу мовлення.

Пропоную таку методику: спочатку вчитель промовляє скоромовку двічі – повільно й чітко, інтонуючи потрібний звук, потім аналізує її звуковий склад, визначає звуки, що повторюються у кожному слові. Після цього скоромовку повільно повторюють окремі діти, потім промовляють її хором повільно і чітко (два – три рази). Коли учні запам’ятають текст скоромовки, пропонуємо усім разом промовили її швидко і голосно.

Для виправлення дітей у темпі і силі голосу можна проказувати скоромовки так: пошепки – повільно; тихо – трохи швидше; голосніше – ще швидше; голосно – швидко.

 

                                      Практичні вправи

 

 Пропоную скоромовки із збірника «Відгадай» (упорядники: Л.В.Гураш, Г.Г.Клюєва, А.М.Богуш, К., 1981 р.)

                                             

                                                Калачі

На печі, на печі                                          Научала мама Тоню:

Смачні та гарячі                                         Чепурушкою будь, доню.

Пшеничні калачі                                        Заплітай сама косички,

Сім дочок-сіроочок.                                   Не заляпуй черевички…

Вишивали сім сорочок.

 

        Мурлика                                                        Дрова

Мурлика муркоче –                              На дворі трава, на траві дрова.

Морозива хоче.                                     Раз дрова, два дрова, три дрова.

Мурлико руденький,                            Не рубай дрова на траві двора.

Замерзнеш дурненький .

 

Орел на горі, перо на Орлі.

                  Три барани на траві стрибали.

Білі барани грали на барабані.

                   Рогата корівка реве, Романко траву рве.

Рила свиня тупорила – увесь двір перерила.

                   Всіх скоромовок не перемовиш, не перевискоромовиш.

Для мишки немає звіра страшнішого від кішки.

                    На ложку, та покуштуй горошку.

Кипи, кипи, кашка, поки прийде Йвашка.

 

Хитру сороку                                          Летів горобець

Спіймати морока,                                   Через безверхий хлівець.

А на сорок сорок –                                  Ніс четверик гороху

Сорок морок.                                           Без червотоку,

                                                                  Без червоточини.

 

Женя з бджілками не дружив –             Босий хлопець сіно косить,

Завжди Женя бджіл дражнив.               Коса росить ноги босі.

Женю бджоли не жаліли –

Та дражнила нажалили –

 – Знай!

 

 

   ○ Розповідання

 

Художня розповідь відрізняється від читання прози особливістю усного вираження думки. Оповідач передає літературний твір або створює розповідь, яка потребує переконливості, пристрасності. Досвідчені, творчо працюючі вчителі включають цей вид словесної діяльності в систему своїх постійних методичних засобів і прийомів.

Учні, які оволоділи технікою виразного читання, що детально розглядалась у попередніх розділах, гарно й говорять: адже закони виразного читання лежать в основі художньої розповіді. У процесі виконання практичних вправ, що були запропоновані вище, учні мали змогу оволодіти орфоепією, технікою мовлення, логікою та емоціональною виразністю, які потім творчо реалізуються  в усній розповіді.

                                          Практичні вправи

 

1. Доберіть текст (уривок з художнього твору). Докладно проаналізуйте його в логічному і смисловому плані, з’ясуйте головну думку, складіть короткий план і створіть перекази різного типу.

 

2. Створіть на цьому матеріалі творчу розповідь і розкажіть її. Для цього виберіть одне із творчих завдань: додати вступ та висновки, продовжити почату розповідь, замінити особу оповідача, внести зміни в композицію розповіді,  у процесі розповіді висловити своє ставлення до події, до вчинків персонажу; на основі спостережень внести певні описи; посилити емоційну сторону розповіді за допомогою власних коментарів.

 

3. Створіть творчу розповідь на основі розгляду картини чи репродукції. Розповідь побудуйте в плані роздуму.

 

4. Доберіть текст – опис. Побудуйте на його основі розповідь-опис. Чим вони характеризуються? З’ясуйте роль творчого бачення у процесі створення і виконання розповіді.

 

5. Оберіть репродукцію картини про природу. Створіть художню розповідь, розкажіть її.

 

6. Створіть розповідь на тему «Моє враження від…». Під час розповіді висловіть своє ставлення до того, про що повідомляєте у спеціальних коментарях. Ваша мета може бути: зацікавити слухача, здивувати, насторожити, відвернути, викликати осуд тощо.

 

7. Підготуйте для учнів розповідь на одну із запропонованих тем: «Земле, моя всеплодющая мати» (І.Франко), «Тому, хто посадить дерево, подякують і онуки, а того, хто загубить, проклянуть і діти» (Народна творчість). Мета розповіді – довести слухачам, що треба берегти природу. Розкажіть створену розповідь, виражаючи через інтонацію свою позицію щодо розказаного.

 

 

 

 

                          

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                            Контрольні запитання і завдання з курсу

                     « Основи культури і техніки мовлення»

 

1.         Що таке мова і мовлення?
2.         Яку мову можна вважати літературною?
3.         Якими нормами регулюється усне літературне мовлення?
4.         Які норми властиві писемному літературному мовленню?
5.         Чим характеризується монологічне мовлення?
6.         У чому полягає особливість діалогічного мовлення?
7.         Що таке тип мовлення? Від чого залежить обрання типу мовлення?
8.         Назвіть загальні ознаки стилів мовлення.
9.         Які уміння необхідні для забезпечення змістовності мовлення?
10.    Дотримання яких норм забезпечить чистоту і правильність мовлення?
11.    Назвіть умови досягнення точності мовлення?
12.    Виконання яких правил мовлення дає змогу уникнути логічних   помилок?
13.    Чим досягається багатство мовлення?
14.    Що необхідно врахувати для забезпечення доречності мовлення?
15.    Яке мовлення можна вважати виразним і образним?
16.    Визначте головні комунікативні якості мовлення та умови їх забезпечення.
17.    Що означає для мовця правильно дихати?
18.    Які існують типи дихання?
19.    Назвіть природні і набуті якості голосу.
20.    Наведіть приклади вправ на розвиток звучності, темпу, польоту голосу.
21.    Який тембр називається золотим? Прочитати  твір або уривок, використовуючи золотий тембр голосу.
22.    Чим характеризується срібний тембр голосу? Навести приклади.
23.    Прокоментуйте властивості мідного та оксамитового тембрів.  Проілюструйте прикладами.
24.    Що таке дикція? Чим забезпечується хороша дикція?
25.    Які ви знаєте засоби логіко-емоціональної виразності читання? Дайте визначення кожного з них.
26.    Що таке пауза? Які є групи пауз? Дайте визначення фізіологічної паузи.
27.    Охарактеризуйте логічні паузи різних типів. Проілюструйте прикладами.
28.    Дайте характеристику граматичних пауз різних типів. Проілюструйте прикладами.
29.    Визначте роль психологічної паузи у виразному читанні. Наведіть приклади.
30.    Перерахуйте випадки неспівпадання граматичних та логічних пауз.
31.    Назвіть правила визначення логічних центрів мовних тактів. Проілюструйте прикладами.
32.    Схарактеризуйте основні декламаційні методи, наведіть приклади до кожного з них.
33.    Розкажіть про особливості виконання байки, тон і характер передачі мови алегоричних образів, моралі.
34.    Розкрийте мету попереднього аналізу тексту оповідання. У чому полягає складність читання оповідань?
35.    Чим забезпечується успішне сприймання казки слухачами?
36.    Від чого залежить манера читання вірша? Проілюструйте прикладами.
37.    Охарактеризуйте особливості і складності читання драматичних творів.
38.    Прокоментуйте вимоги до читання малих літературних та фольклорних жанрів.
39.    Що лежить в основі художньої розповіді? Наведіть приклади власної розповіді чи передачі змісту літературного твору.
40.    Які існують загальні вимоги до процесу читання та розповідання творів різних жанрів?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                                                                               ДОДАТОК № 1

 

Вимоги до мовлення

 

№ п/п	Яким має бути мовлення	Яких правил слід дотримуватись
1.	Змістовним	Продумайте тему й основну думку свого висловлювання; не говоріть і не пишіть зайвого.
2.	Послідовним	Стежте за порядком викладу думок.
3.	Багатим	Вживайте різноманітні слова і речення. Намагайтеся не повторювати часто ті самі слова й речення.
4.	Точним	Вживайте найбільш точні слова.
5.	Виразним	Добирайте слова і вирази, які найяскравіше передають основну думку висловлювання.
6.	Доречним	Завжди враховуйте, з ким розмовляєте і за яких обставин.
7.	Правильним	Правильно вимовляйте слова, правильно будуйте речення.
8.	Емоційним	Висловлюйте своє ставлення до того, про що говорите, намагайтеся викликати певні емоції у співрозмовника.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                           ДОДАТОК № 2

 

                         Різновиди мовлення                                                            

                                      

 

                                        Мовлення монологічне

 

 

За характером мовної

діяльності

                                  Діалогічне мовлення

 

 

 

 

 

                                                               Мовлення усне

 

За способом

оформлення

спілкування

                                                               Мовлення писемне

                                                                

 

   

                                                                    Мовлення розмовне

 За умовами і                                                (розмовний стиль)

           завданням

           спілкування                                                Мовлення книжне

                                                  (художній, науковий,

                                       публіцистичний,

                                                                          офіційно-діловий)

 

 

     

                                                   Розповідь

 Опис предмета

За загальним                                           Місця

значенням                                                  Середовища

(типи мовлення)            Людини

                                                      Роздум (оцінка дійсності)

 

 

 

 

                                                                                                                                                     ДОДАТОК № 2.1

 

            Повторення вивченого про форми мовлення,

про види мовленнєвої діяльності

 

                                      Повідомлення

                                                                  

 

                 Мова                                                 Мова

                    

 

 

 

 

 

      Усне висловлювання                     Писемне висловлювання

                       

 

 

 

                     

 

 

 

 

 

                                                                                                                                                                            ДОДАТОК № 3

            

         Стилістичне розшарування української мови

                                                                  

Стилі мовлення		Мовленнєва ситуація			Стильові ознаки	Мовні ознаки	Сфера вживання
		Місце	Адресат мовлення	Функція
Розмовний		Неофіційні обставини	1-1	Спілкування (бесіда, розмова)	Невимушеність, емоційність, експресивність	Усна, рідше писемна форма мовлення. Розмовні слова позитивної чи негативної оцінки, звертання; питальні, окличні, спонукальні речення; діалогічна форма тексту.	Побут людей, щоденні бесіди в сім’ї, на роботі.
Книжні стилі	Науковий	Офіційні обставини	1-багато	Повідомлення, пояснення	Абстрактність, точність, логічність, послідовність викладу	Усна і писемна форми мовлення. Слова-терміни, іншомовні слова, складні речення. Монологічна форма тексту. Типи мовлення: опис, міркування, розповідь.	Наукові праці (статті, монографії, науково-популярні журнали, підручники тощо).
	Офіційно-діловий	Офіційні обставини	1-багато	Повідомлення, інструктаж, документація	Офіційність, точність	Писемна (рідше усна) форма мовлення, слова ділової лексики, канцелярські штампи і шаблони, розповідні речення, монологічна (рідше діалогічна) форми тексту. Тип мовлення – розповідь, опис.	Документи державні і ділових осіб (ділові папери, заяви, акт, протокол, розписка, доручення  тощо).
	Публіцистичний	Офіційні обставини	1-багато	Вплив (діяння, переконання)	Закличність, емоційність	Писемна і усна форми мовлення. Суспільно-політична лексика, емоційно забарвлені слова і вирази, газетні штампи, речення різної структури. Монологічна, рідше діалогічна форма тексту. Типи мовлення – розповідь, опис, міркування.	Публіцистичні статті, виступи в газетах, журналах, по радіо, на телебаченні, зборах, мітингах.
	Художній	Офіційні обставини	1-багато	Конкретність, образність, емоційність	Конкретність, образність, емоційність	Писемна (рідше усна) форма мовлення. Слова з конкретним та переносним значенням. Синоніми, антоніми, омоніми, пароніми; речення різної будови. Монологічна та діалогічна форма, всі типи мовлення.	Образне змалювання дійсності у творах художньої літератури (поезії, прозі, драматургії), в усній народній творчості.

                                                                                                                                             
                                                                                                                                                      ДОДАТОК № 4

 

 

 

 

 

 

 

   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТОК № 5

 

СЛОВНИК–ДОВІДНИК

Адекватність мовлення (лат. adaequatus – прирівнений) – точність вираження думок, почуттів, волевиявлень засобами мови; ясність, зрозумілість вислову для адресата.

Алітера́ція (лат. ad – до, littera – буква) – стилістичний прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних звуків задля підвищення інтонаційної виразності вірша, для емоційного поглиблення його змістового зв’язку.

Амфібра́хій (грец. άμφίβραχυς – короткий з обох боків) – віршовий розмір з трискладовою стопою і наголошеним другим складом.

Ана́пест (грец. ἀνάπαιστος – відбитий назад) – віршовий розмір, стопи якого в античному віршуванні складаються з двох коротких і одного довгого складу; в силабо-тонічному віршуванні – з трьох складів з наголосом на останньому.

Асона́нс (лат. аssonare – співзвучати) – повторення однакових голосних звуків у рядку або строфі, що надає віршованій мові милозвучності, підсилює ïï музичність.

Арготизми, арґо́ (франц. argot – жаргон, первісне – жебрацтво) – слова та вирази, що обмежено вживаються в мові окремих соціальних груп.

Архаї́зм (грец. αρχαιος – первісний, стародавній) – слово, вираз, граматична форма, які застаріли й вийшли з загального вжитку.

Багатозна́чність (полісемія) (грец. πολυσημεία – багатозначність) – наявність у мовній одиниці (слові, фразі, граматичній формі, синтаксичній конструкції) кількох значень.

Багатство (різноманітність) мовлення – естетично привабливе мовлення, що відображає вміння застосовувати тропи, образно-емоційну лексику, стійкі вислови, урізноманітнювати мову синонімами; знання синтаксичних виражальних засобів.

Ба́йка – один із різновидів ліро-епічного жанру, невеликий алегоричний, здебільшого віршовий твір повчального змісту; оповідання, дійовими особами якого поряд з людьми (точніше – схематичними фігурами людей) виступають тварини, рослини, предмети, котрі уособлюють певні ідеї та людські характери.

Виразність мови – такі особливості її структури, які дозволяють посилити враження від сказаного (написаного), викликати і підтримати увагу та інтерес у адресата, впливати не тільки на його розум, але й на почуття, уяву.

Виразність мовлення – такі особливості його структури, які підтримують увагу та інтерес слухачів або читачів.

Виразне читання – мистецтво відтворення в живому слові думок, почуттів, настроїв, переживань, якими насичено художній твір.

Висота голосу – це його здібність до тональних змін, тобто його діапазон.

Голос – сукупність різних щодо висоти, сили і тембру звуків, які видає людина за допомогою голосового апарата; дієвий компонент звукового мовлення;  звук, що утворюється в гортані коливанням наближених і напружених голосових зв’язок.

Голос (педагогічний) – це професійно сформований голос, який повною мірою забезпечує звукову сторону педагогічного спілкування.

Да́ктиль  (грец. δάκτυλος – палець) – віршовий розмір з трискладовою стопою і наголошеним першим складом.

Декламація (лат. deslamo – вправлятися в промовах) – мистецтво промовляння і художнього читання; мистецтво виразного читання (декламування) або мистецького виголошування, зокрема віршів.

Ди́кція (лат. dictio – вимовлення) – правильна роздільна вимова окремих мовних звуків; правильна, виразна артикуляція, засіб якісного розрізнення звуків мовлення.

Діале́кт (грец. διαλέγομαι, dialegomai – розмовляти, спілкуватись, вести розмову один з одним, звідки διάλεκτος – наріччя, говір, мова, якою спілкується між собою певна група людей) –  різновид мови, що вживається як засіб порозуміння особами, пов’язаними між собою територією, фаховою або соціальною спільністю.

Діало́г (грец. Διάλογος ) – двосторонній обмін інформацією; розмова, спілкування між двома  особами.

Діапазо́н (грец. δϊαπασων – всеструнний ) – звуковий обсяг голосу, музичного інструмента, звукоряду, мелодії тощо.

Доречність мовлення – такий добір мовних засобів, що відповідає змістові, характерові, експресії, меті повідомлення.

Дра́ма (грец. drama – дія) – літературний твір, призначений для постановки на сцені, для якого характерні серйозність конфлікту й глибина переживань персонажів.

Дума – великий за розміром віршований народний ліро-епічний твір героїчного або соціально-побутового змісту, який виконується речитативом – протяжним мелодійним проказуванням – у супроводі кобзи, бандури чи ліри.

Евфоні́я (грец. euphónia – благозвучність, інструментовка) – звукова організація художньої мови, заснована на повторюваності звуків; благозвучність артикуляції; те ж, що і фоніка; це розділ поетики, який вивчає звукові засоби та звукову організацію мови художніх творів, зокрема віршів.

Е́пос (грец. epos – слово, оповідання) – різновид літературного (поряд з лірикою і драмою) роду, що оповідає про події, котрі нібито відбувалися в минулому (які немов здійснювалися насправді і згадуються оповідачем).

Есте́тика (грец. αισθητικός – чуттєво пізнавальний, від aisthēta – відчутні речі, aisthanesthai – пізнавати) – філософська наука, що вивчає природу (функції, загальні закони і закономірності) естетичної свідомості (діяльності людини і суспільства, буття), наука про прекрасне; наука про мистецтво, про форми прекрасного в художній творчості й взагалі – краса, художність чого-небудь.

Естетичність мовлення – використання експресивно-стилістичних засобів мови, які роблять мовлення багатим і виразним.

Е́тика (лат. ethica, від грец. ήυος – звичай) – наука про мораль, норми поведінки, сукупність моральних правил; норми поведінки, сукупність моральних правил певної суспільної чи професійної групи.

Жанр (франц. genre – манера, різновид) у мистецтвознавстві – рід твору, що характеризується сукупністю формальних і змістовних особливостей.

Жест (лат. gestus – рух тіла) – рух тіла чи рук, який супроводжує людське мовлення або замінює його.

Звук (мовний) – найменша неподільна одиниця мовлення, яка утворюється апаратом мовлення, має фізичну природу і виконує в мові певну функцію.

Звуки (голосні) – це звуки, при творенні яких струмінь видихуваного повітря вільно проходить через ротову порожнину.

Звуки (приголосні) – це звуки, при творенні яких струмінь видихуваного повітря зустрічає різні перешкоди, що їх створюють органи артикуляції (губи, зуби, піднебіння, язик).

ЗЛЕВЧ (засоби логіко-емоційної виразності мовлення) – це сукупність органічно пов’язаних між собою компонентів виразності, без осмислення і врахування яких неможливо передати логічного й емоційного (внутрішнього, психологічного) змісту мовлення.

Змістовність мовлення – глибоке, осмислене висвітлення теми й головної думки висловлювання через докладне ознайомлення з різнобічною інформацією з цієї теми; вміння добирати потрібний матеріал та підпорядковувати його обраній темі, а також повнота розкриття теми без пустослів’я чи багатослів’я.

Ідея  (грец. εἶδος (ейдос), від ιδέα – образ, початок, принцип) – форма духовно-пізнавального відображення певних закономірних зв’язків та відношень зовнішнього світу, спрямована на його перетворення; головна думка, що служить узагальненим вираженням змісту всього твору й містить у собі оцінку зображених у ньому життєвих явищ.

Інтонація (лат. іntono – голосно вимовляю) – ритміко-мелодичний лад мови, що відбиває інтелектуальну й емоційно-вольову сторони мови в послідовних змінах висоти тону, сили й часу звучання, а також тембру голосу; це видозміни висоти звучання, сили, тембру голосу; членування мовлення паузами у процесі мовлення.

Іро́нія (дав.-грец. είρωνεία – лукавство, глузування, прихований глум) – художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення; це насмішка, замаскована зовнішньою благопристойною формою.

Ка́зка – один із жанрів усної народної творчості (фольклору); вид художньої прози, що походить від народних переказів, порівняно коротка розповідь про фантастичні події та персонажі; фольклорний жанр, вигадана прозаїчна оповідь побутового чи казкового змісту.

Кла́узула (кла́взула) (лат. clausula – закінчення) – в риториці –завершення промови, в якому особливу роль відіграють стилістична побудова й звукові елементи мови; в поезії – заключна частина віршованого рядка, починаючи від останнього наголошеного складу.

Колі́зія (лат. collisio – зіткнення) – гостра суперечність, зіткнення протилежних сил, інтересів, переконань, мотивів, поглядів, прагнень, джерел конфліктів та формування протистоянь; зображення життєвих конфліктів і боротьби в художньому творі.

Компози́ція (лат. compositio – складання, поєднання, створення, побудова) – побудова художнього твору, яка обумовлена його змістом, призначенням; сам твір, тобто кінцевий результат діяльності митця.

Культура (лат. cultura – догляд, освіта, розвиток) – сукупність матеріальних і духовних цінностей, які створило людство протягом своєї історії.

Культура мови – галузь мовознавства, що займається утвердженням (кодифікацією) норм на всіх мовних рівнях.

Культура мовлення – дотримання сталих мовних норм усної і писемної літературної мови, свідоме, невимушене, цілеспрямоване, майстерне вживання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування; сукупність таких якостей, які найліпше впливають на адресата з урахуванням реальної ситуації, поставлених мети й завдань.

Лі́рика (грец. lyrikós – лірний, лірик) – один із трьох, поряд з епосом та драмою, родів художньої літератури та мистецтва, в якому у формі естетизованих переживань осмислюється сутність людського буття; ліричний настрій або стиль (емоційно-забарвлений, хвилюючий, чутливий, схильний до вираження роздумів, почуттів, переживань).

Літературна мова – одна з форм національної мови, яка існує поряд з іншими її формами – діалектами, просторіччям; оброблена, унормована форма національної мови, що обслуговує культурне життя народу та всі сфери його суспільної діяльності: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей; унормована мова суспільного спілкування, зафіксована в писемній та усній практиці.

Логіка (грец. λογιχη, від грец. logos – слово, сенс, думка, мова) – наука про умовивід; прийоми, методи мислення, за допомогою яких формується істина.

Логічний наголос – виділення важливого слова в реченні (яке несе особливе смислове навантаження) через підвищення сили голосу.

Логічна пауза – зупинка в мовленні, яка зумовлюється тільки конкретним змістом висловлювання.

Логічність (понятійна) – відображення структури логічної думки і логічного її розвитку в семантичних зв’язках елементів мови у мовленні.

Логічність (предметна) – відповідність смислових зв’язків і відношень одиниць мови у мовленні зв’язкам і відношенням, що існують між предметами і явищами об’єктивної дійсності.

Малювати інтонацією –  засвоїти авторський текст такою мірою, щоб він став своїм, а слова автора вимовляти, ніби власні.

Мело́дика (др.-грец. melōdikós – мелодійний, пісенний) – певні зміни голосу в межах підвищення й пониження, а також сили і тривалості звучання у процесі мовлення.

Мелодика і тембр мови – послідовні зміни висоти тону, а також кількість, інтенсивність і послідовність виникнення гармонійних обертонів, що супроводжують основний тон звуку.

Мисте́цтво – одна з форм суспільної свідомості; вид людської діяльності, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах, відповідно до певних естетичних ідеалів; досконале вміння в якійсь справі, галузі; майстерність.

Міміка (грец. mimikos – наслідуваний, акторський) – рухи м’язів обличчя, що виражають почуття і психічний стан людини.

Мова – система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; це найважливіший засіб спілкування і пізнання.

Мовленнєва техніка – сукупність умінь і навичок учителя: зокрема володіння правильним діафрагмально-реберним диханням, артикуляційною вимовою, чіткою дикцією, засобами логічної виразності, інтонацією, силою голосу, індивідуальним тембром, оптимальним для певної ситуації спілкування темпоритмом, за допомогою яких здійснюється вербальна взаємодія педагога з усіма учасниками комунікативного дискурсу, забезпечується сприятлива емоційно-психологічна атмосфера навчання, гуманістична спрямованість розвитку школярів.

Мовлення – процес добору і вживання засобів мови для порозуміння з іншими членами певної мовної громади.

Мовлення (внутрішнє) – це мовлення в думках, яке відбувається без участі органів мовлення; воно уривчасте, позбавлене чітких граматичних форм.

Мовлення (зовнішнє) – це мовлення, втілене у звуки або графічні знаки, звернене найчастіше до інших. 

Мовлення (писемне) – це передача інформації (висловлювання) у графічному вигляді (за допомогою букв).

Мовлення (усне) – звукове мовлення, якому властиві певні інтонаційні засоби (темп, тембр, гучність, паузи, логічні наголоси, емоційне забарвлення, яке може підсилюватися жестами і мімікою).

Мовні норми (лат. norma – правило, зразок) – сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування.

Мовний стиль (лат. stylus – паличка для письма, загострений кіл, стебло) – сукупність мовних засобів, вибір яких зумовлюють зміст, мета і ситуація спілкування.

Мовний такт (лат. tactus – удар) – слово чи група слів, що вимовляються від паузи до паузи і становлять окреме однослівне чи багатослівне поняття загального змісту речення; частина синтагми, об’єднана одним наголосом; відрізок фрази, цілісний за значенням, об’єднаний інтонаційно і відокремлений з обох боків паузами.

Монолог (др.-греч. μόνος – один, λόγος – слово) – роздуми персонажа вголос у драматичному творі; компонент художнього твору, що становить мовлення, яке звернене до самого себе чи інших (мовлення від 1-ї особи).

Наголос (акцент) (лат. accentus – наголос, інтонація, підвищення голосу) – надсегментна одиниця мовлення; виділення складу в слові посиленням голосу або підвищенням тону.

Нарис – малий оповідний художньо-публіцистичний твір, у якому зображено дійсні факти, події й конкретних людей.

Нормативність – дотримання усіх правил усного і писемного мовлення.

Образ  (художній) – особлива форма естетичного освоєння світу, за якої зберігається його предметно-чуттєвий характер, його цілісність, життєвість, конкретність, на відміну від наукового пізнання, що подається у формі абстрактних понять.

Образність – найхарактерніша особливість художнього відтворення дійсності.

Оповідання – словесне повідомлення про когось, щось; невеликий за обсягом прозовий художній твір; збірка оповідань.

Оповідь – це словесне повідомлення про когось, щось.

Орфоепія (грец. orthoépeia, від orthós – правильний, épos – мова) – система загальноприйнятих правил, що визначають єдино правильну літературну вимову.

Партитура художнього тексту (італ. partitura – розділення, розподіл) – графічне відтворення звучання художнього твору. Скласти партитуру – означає розмітити текст умовними позначками, які допомагають уникнути логічних помилок у процесі повторних читань.

Партитурні позначки – спеціальні знаки, за допомогою яких розчленовується текст на частини, періоди, ланки, мовні такти.

Пауза (лат. pausa – зупинка, припинення) – зупинка між мовними тактами, окремими словами і між складами слів; перерва у мовленні; коротка перерва у мовленні, що виконує роль словоподілу, відмежовує одну фразу від іншої, виражає різноманітні почуття мовця.

Перифра́з (перифраза) (дав.-грец. περίφρασις – описовий вираз, іносказання, від περί – навколо, біля, φράσις – вислів) – у стилістиці й поетиці троп, що описово виражає одне поняття за допомогою декількох; непряма згадка об’єкта не шляхом називання, а опису.

Персонаж (франц. рerssonaqe, від  лат. persona – особа) – дійова особа в художньому творі.

Персоніфікація (лат. persona – особа, facere – робити) – вид метафори; надання предметам, явищам природи та поняттям властивостей людини, олюднення їх; уособлення.

П’є́са (франц. pièce – шматочок) – різновид драми, в основу якої покладено конфлікт серйозного, складного і яскравого характеру.

Письменник – людина, яка пише  художні твори. В залежності від того, який основний  рід творів, розрізняють письменників-прозаїків чи белетристів, поетів і драматургів.

Підтекст – внутрішня суть думок і почуттів героїв літературного твору, що криється в діалогах; прихований, внутрішній зміст висловлювання, який існує завдяки словесному вираженню змісту.

Піри́хій (грец. pyrrichios, від pyrríche – військовий танок) – допоміжна стопа, яка не має наголошених складів; вона може заміняти ямб або хорей, але самостійно не вживається і на визначення віршового розміру не впливає.

По́за (франц. pose – класти, ставити) – надана тілу постава умисно чи довільно.

Пози́ція виконавця (лат. pozytsiya – розміщую, ставлю) – точка зору на те чи інше питання, що визначає характер дій, поведінки; неупереджене ставлення до чогось або когось.

Полілог (грец. polys – багато, logos – слово) – розмова декількох дійових осіб у літературному творі.

Польотність голосу – це його здатність бути добре чутним на значній відстані без збільшення гучності.

Поліфункціональність мовлення  – забезпечення застосування мови у різних сферах життєдіяльності суспільства.

Правильність мовлення – відповідність мовної структури висловлювання чинним мовним нормам; одна з визначальних ознак культури мовлення.

Проблематика твору (грец. problema – задача) – сукупність, коло проблем; порушення на будь-якому життєвому матеріалі – чи реальному сучасному, чи далеко віддаленому в минулому, історичному, чи навіть вигаданому, фантастичному – злободенних питань.

Про́за (лат. рrosa (oratio) – проста мова, що вільно розвивається й рухається) – це невіршована мова; художній твір або сукупність творів, написаних розмовною мовою; один із двох основних типів літературної творчості (поезія і проза).

Рефре́н (при́спів) (франц. refrain – повторювати) – повторення групи слів, рядка або кількох віршових рядків у строфах.

Речитати́в  (італ. recitativo, від recitare – читати вголос, декламувати) – декламаційна за характером вокально-мелодична лінія, що наближується до природного мовлення і не має завершеної композиційної форми.

Речитати́в (акомпанований) – наближений до мелодії, з чітким ритмом і насиченим музичним супроводом.

Речитати́в (сухий) – наближений до чіткого мовлення, який виконують «говіркою» у довільному ритмі і підтримують окремими витриманими акордами.

Ри́ма (грец. rhýthmos – мірність, сумірність, узгодженість) – співзвуччя закінчень у суміжних та близько розташованих словах, які можуть бути на місці клаузул або перебувати в середині віршового рядка.

Ри́тміка (грец. rhythmikos – мірний, рівномірний) – вчення про ритм, розділ віршознавства; лад ритму певного віршового твору чи сукупності творів.

Ритможест – це сигнал, додатковий суперсегментний засіб для організації висловлювання.

Рито́рика (грец. rhetorike) – наука про способи переконання та впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей.

Риторика (класична) – наука про загальні способи переконання у вірогідному чи можливому, що ґрунтуються на чіткій системі логічних доведень, майстерність та мистецтво віднаходити ці способи і користуватися логікою аргументації; теорія художнього мовлення.

Риторика (педагогічна) – така організація мовлення і відповідної йому поведінки вчителя, які впливають на створення емоційно-психологічної атмосфери спілкування педагогів та учнів, на характер їх взаємовідносин, на стиль їх роботи

Риторика (сучасна) – теорія та майстерність ефективного (доцільного, впливового, гармонійного) мовлення.

Розповідь – здійснення мовлення (як процес), наведення мовленнєвих висловлювань; один з основних видів спілкування; словесне повідомлення про когось, щось.

Рухливість голосу – це його здатність без напруги змінюватися по силі, висоті, темпу. Ці зміни не повинні бути довільними, у досвідченого оратора зміна певних якостей голосу завжди переслідує певну мету.

Сила голосу – це його гучність залежно від активності роботи органів дихання і мовлення.

Силабі́чне віршува́ння (грец. syllábe – склад) – система віршування, в основу якої покладена рівна кількість складів (часто – 13, рідше – 11) при невпорядкованому вільному розташуванні наголошених та ненаголошених складів.

Сила́бо-тоні́чне віршува́ння (грец. syllábe – склад, tonos – наголос) –система віршування, в основу якої покладено принцип вирівнювання наголошених та ненаголошених складів, їх чергування, кількість та місце розташування ритмічних акцентів у віршовому рядку.

Сленг (сленгізми) (англ. slang – жаргон) – розмовний варіант професійного мовлення; жаргонні слова або вирази, характерні для мовлення людей певних професій або соціальних прошарків.

Словесна дія (словодія) – таке цілеспрямоване виконання художнього твору, що забезпечує бажаний вплив на слухача.

Спілкування – це обмін інформацією, передача певної інформації однією людиною іншій.

Спондей  (грец. spondeios – стопа вірша) – в античному віршуванні –стопа з двох довгих складів, у силабо-тонічному віршуванні – стопа з двох наголошених складів.

Стопа́ (лат. рes, від pedis – нога) – найкоротший відрізок певного віршового метра, сконцентрованого у групі складів з відносно незмінним наголосом (ритмічним акцентом).

Строфа́ (грец. strophé – поворот, зміна, коло) – обертання, поворот, зміна) – група віршованих рядків, об’єднаних не тільки змістом, а й певним римуванням та інтонацією, причому таке сполучення рядків має й далі повторюватися у творі.

Су́ржик (цер.-слов. сурожь – суміш різних зерен з житом) – лексичні та граматичні елементи двох або кількох мов, об’єднані штучно, без дотримання норм літературної мови; штучно змішана, нечиста мова.

Сюжéт (франц. sujet – тема, предмет, від лат. subjectum – підкладене) – сукупність подій, дій, що визначають характер зображуваного; ланцюг подій у літературному творі, через які письменник розкриває характери персонажів і весь зміст твору.

Тавтологія (дав.-грец. ταυτολογία, від дав.-грец. ταυτο – те  саме, дав.-грец. λόγος – мова) –  використання повторювання або надлишковості у мові, коли одна частина висловлювання повністю або частково дублює зміст іншої; дефініція предмету декількома подібними за значенням словами, коли змінюється лише незначна словесна форма виразу.

Такт (лат. tactus – дотик, дія) – частина синтагми, об’єднана одним наголосом.

Текст (лат. textus – тканина, з’єднання) – зв’язана і повністю послідовна сукупність мовних знаків; певна, з функціонально-смислового погляду упорядкована група речень або їх аналогів, які являють собою завдяки семантичним і функціональним взаємовідношенням елементів завершену смислову єдність.

Те́ма худо́жнього тво́ру (грец. θέμα – положення, основа) – предмет судження або викладу; коло подій, життєвих явищ, представлених у художньому творі в  тісному зв’язку з проблемами, які з них постають і потребують осмислення; ті сторони реального життя, які знайшли художнє відбиття відповідно до поглядів письменника.

Тембр голосу (франц. тembr – барабан) – індивідуальна особливість голосу конкретного мовця; забарвлення звуку; одна з ознак музичного звуку поряд з висотою, силою і тривалістю; неповторне індивідуальне забарвлення, яке обумовлене будовою мовного апарату, головним чином характером обертонів, що утворюються в резонаторах, – нижніх (трахея, бронхи) і верхніх (порожнина рота і порожнина носа).

Темп (італ. tempo, від лат. tempus – час) – швидкість мовлення, яка вимірюється кількістю виголошуваних складів за секунду.

Темп мови – час звучання, тобто різні види тривалості звучання мовних відрізків; швидкість, з якою оратор вимовляє слова, речення, весь текст у цілому.

Те́хніка виразного читання (від грец. τέχνη – мистецтво, майстерність) – сукупність методів, за допомогою яких досягається передбачуваний змістовний та естетичний вплив виголошуваного тексту.

Тон голосу (лат. tonus – звук) – емоційно-експресивна забарвленість голосу, що сприяє вираженню в мовленні того, хто говорить, певних відчуттів і намірів. Тон мови може бути добрим, злим, захопленим, офіційним, дружнім. Він створюється за допомогою таких засобів, як збільшення або ослаблення сили голосу, пауз, прискорення або уповільнення темпу мовлення.

Тон́ічна систе́ма віршува́ння (грец. τόνος – наголос) – система віршування, яка ґрунтується на сумірності наголосів у віршорядках (ізотонізмі), а також на їх варіативній різномірності – впорядкованій і невпорядкованій.

Точність мовлення – повна відповідність ужитих слів їхнім мовним значенням – значенням, що усталились у мові в даний період її розвитку; відповідність мовленнєвих засобів мовленнєвій ситуації (змістові, меті, мовленнєвому рівню адресата).

Точність (художня) – відображення художньо-образного сприйняття світу, підпорядковане певній пізнавальній та естетичній меті.

Фоніка (грец. φωνέω – вимовляю, звучу) – галузь літературознавства (віршознавства), яка висвітлює естетичну функцію звуків у художньому творі як певної звукової цілості, аналізує та відповідно класифікує їх; звукова організація поетичного мовлення; віршові засоби, які надають ліричному творові милозвучності, посилюють його емоційність та виразність.

Хорéй (грец. choréios – танцювальний) – віршовий розмір – двоскладова стопа з наголосом на першому складі.

Цезу́ра (лат. caesura – розтин, розріз, поділ) – пауза в середині рядка, що поділяє його на дві частини (піввірші).

Чистота мовлення – запобігання ненормативних елементів у мовленні (просторіччя, суржик, діалектизми, жаргонізми, арготизми); вживання в мовленні елементів, які відповідають літературній мові.

Ямб (грец. ἴαμβος – напасник) – віршований стиль; в силабо-тонічному віршуванні, поширеному в українській поезії, – двоскладова стопа із наголосом на другому складі (˘ /); у метричному (античному) віршуванні –двоскладова стопа, що має короткий і довгий склад (˘ ¯).

 

 

 

 

Використана література

 

1. Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити. Посібник  за ред. О. Сербенської. – Львів, 1994
2. Бабич Н. Основи культури мовлення.  – Львів: Світ, 1990
3. Грищенко Т.Б. Українська мова і культура мовлення. – Вінниця, 2003
4. Дудик П. С. Стилістика української мови. Навчальний посібник. –К.: Видавничий центр «Академія», 2005
5. Коваль Г.П. Виразне читання в структурі уроку. Навчальний посібник для студентів педінститутів, гуманітарних університетів, педагогічних коледжів спеціальності «Педагогіка і методика початкового навчання». – Тернопіль: Астон, 2013
6. Коваль Г. П. Практикум з виразного читання. – Тернопіль: Астон, 2014
7. Корніяка О.М. Мистецтво гречності. Чи вміємо ми себе поводити? - К.: Либідь, 1995.
8. Косенко Н. Я. Як правильно говорити українською. Практичний  посібник.  – Харків: Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2007
9. Мова і культура (у ІХ т.). – К.: Видавничий дім Дмитра Бурого, 2004. – (Науковий щорічний журнал; вип. 7). – Т.ІХ: Актуальні проблеми сучасної філологічної науки, 2004
10. Пазак О.М., Кніль Г.Г. Українська мова і культура мовлення. Навчальний посібник. - К.: Вища школа, 1995
11. Пасинок В.Г. Основи культури мовлення, 2011
12. Пономарів О. Культура слова. Мовностилістичні поради.           Навчальний посібник. — К.: Либідь, 1999
13. Олійник Г. А. Виразне читання. Основи теорії. Посібник для вчителів. – Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2001
14. Сагач Г. Золотослів. Навчальний посібник для середніх і вищих навчальних закладів. – К.: Райдуга, 1993
15. Словник іншомовних слів. 23 000 слів та термінологічних словосполучень  (Уклад.Л.О. Пустовіт та ін.). – К.: Довіра, 2000
16. Сучасна українська літературна мова. Підручник Грищенко А. П., Мацько Л. І., Плющ М. Я. та ін.; за ред. А. П. Грищенка. – (3-тє вид., доп.). – К.: Вища школа, 2002
17. Тлумачний словник-мінімум української мови. Близько 9 тисяч слів. 3-є вид., випр. і доповнене (Уклали Л.О. Ващенко, О.М. Єфімов). – К.: Довіра, 2004
18. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення. Навчальний посібник. - К.: Літера, 2000
19. Шкуратяна Н. Г. Сучасна українська літературна мова: Модульний курс. Навчальний посібник Н. Г. Шкуратяна, С. В. Шевчук. – К.: Вища школа, 2007

 

 

 

 

                                                   ЗМІСТ

 

До відома вчителя …………………………………………………….............3

До уваги школярів ……………………………………………………............4

Вступ …………………………………………………………………………..5

Розділ І. Теоретичні основи культури мовлення …………………………...8

Практичні вправи до розділу «Теоретичні основи культури мовлення»….11

Розділ ІІ. Комунікативні якості мовлення…………………………………...14

Практичні вправи до розділу «Комунікативні якості мовлення»………….14

Розділ ІІІ. Техніка мовлення………………………………………………….20

Тренувальні вправи до розділу «Техніка мовлення» ………………………21

Розділ IV. Засоби логіко-емоціональної виразності читання………………30

Практичні вправи до розділу «Засоби логіко-емоціональної виразності     читання» …………………………………………………………………….....33

Розділ V. Особливості виконання творів різних жанрів…………………....38

Практичні вправи до розділу «Особливості виконання творів різних

жанрів» ………………………………………………………………………...38

Контрольні запитання і завдання з курсу «Основи культури і техніки мовлення»……………………………………………………………………...51

Додаток №1……………………………………………………………………53

Додаток №2……………………………………………………………………54

Додаток №2.1………………………………………………………………….55

Додаток №3……………………………………………………………………56

Додаток №4…………………………………………………………………....57

Додаток №5……………………………………………………………………58

Використана література………………………………………………………68