Історія Павлограда. У вересні 2021 року місто Павлоград святкуватиме свою 237-у річницю. Історія міста сягає корінням в ХVII століття і пов’язана зі славною козацькою історією Запорізької Січі, коли у 1660 році на території теперішнього Павлограда Кошем Запорізьким був улаштований перевіз через річку Вовчу. У 1770 році тут оселився відставний запорожець, військовий старшина Матвій Хижняк. Його зимівник за розпорядженням Азовського губернатора став державною військовою слободою Матвіївкою, а незабаром Матвіївка була перейменована в слободу Луганську. У 1784 році вона отримала статус повітового міста і назву – Павлоград – на честь наслідника престолу Павла І. У 1811 році був затверджений перший герб міста, який відображав основні заняття населення: землеробство та скотарство. Наступне століття перетворило Павлоград в значний промисловий центр України, але Перша світова війна, революції, громадянська, а потім Друга світова війна завдали величезних збитків місту. Усе довелося пережити Павлограду: навали ворогів та радість визволення, руйнування та відродження.
Місто унікальне своєю історією, яка зберігається в його людях, вулицях та провулках, пам’ятниках і пам’ятних місцях. Павлоград – батьківщина конструктора важких танків Ж. Я. Котіна, професора архітектури Я. Г. Черніхова, народного артиста СРСР Б.Є. Захави, фізика-ядерника К. Д. Синельнікова, українського драматурга Г. М. Бораковського, економіста-міжнародника Лео Пасвольського, поетеси Г. П. Світличної і поета-підпільника М. Шутя, Героя Радянського Союзу генерал-майора І. М. Плосконоса. У різні періоди історії тут жили і працювали письменники С. М. Сергєєв-Ценський, В. Самойленко, І. Кириленко, Савва Божко, Ю. Дольд-Михайлик, художники М. Сапожников, Б. Смирнов, А. Старчевський, двічі Герой Радянського Союзу, партизанський полководець С. Ковпак, художній керівник російського народного хору ім. Пятницького П. Казьмин, композитор, автор знаменитого вальсу «На сопках Маньчжурии» І. Шатров. У роки Другої світової війни мужність і стійкість виявили павлоградці, загнані у німецьке рабство. До складу лейпцігського антифашистського комітету, який спробував підняти повстання у Німеччині, входили павлоградці Т. Тонконог, Б. Лосинський, П. Холоша. В роки війни саме в Павлограді знаходилася явочна квартира керівника обласного підпілля М.І. Сташкова. В таборі військовополонених активно діяло медичне підпілля, яким керував М. Г. Ессі-Езінг.
Після Другої світової війни на території Павлоградського району починається будівництво шахт. Розвідані запаси кам’яного вугілля дали підставу вважати Павлоград центром наймолодшого у Європі Західнодонбаського вугільного басейну, який забезпечує сьогодні майже 20% загальноукраїнського вугледобутку «чорного золота». У 1979 році місто Павлоград було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, а у 1984 році, у зв’язку з 200-річчям, Почесною грамотою Президії Верховної Ради України за успіхи трудящих в господарському та культурному будівництві, їх активну участь в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками в роки Другої світової війни. Місто впевнено увійшло в ХХІ століття. У 2007 році на сесії Павлоградської міської ради був прийнятий Статут громади і затверджена нова символіка міста – герб і прапор. У 2010 році спеціалісти Київського науково-дослідницького інституту «Гіпроград» розробили генеральний план розвитку Павлограда, яким передбачені практично всі сторони життя міста – промисловість, історико-культурні будівлі, житлове будівництво, об’єкти соціального призначення, парки та вулиці. Справжньою перлиною Павлограда став реконструйований у минулому році дитячий парк і пішохідна зона – бульвар Голубицького Якова. З кожним роком наше місто не старіє, а молодіє.