НАВКОЛО СВІТУ ПРОФЕСІЙ (Збірник авторських оповідань)

Про матеріал

Авторські оповідання про винахід професора Вінчестера – Професійний Велосипед Часу. Який відправляє дітлахів у дивовижну подорож навколо світу професій, у якій вони знайомляться з різними професіями та їх виникненням. Кожне оповідання це маленька історія про таку неповторну Велику справу.

Перегляд файлу

ВИШНІВСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА

І-ІІІ СТУПЕНІВ №1

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКОЇ РАЙОННОЇ

ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

НАВКОЛО СВІТУ ПРОФЕСІЙ

(Збірник авторських оповідань)

Алла Козенко

ЗБІРНИК АВТОРСЬКИХ ОПОВІДАНЬ

Нова Українська Школа

(для молодшого шкільного віку)

Короткий зміст збірника:

Мета збірника – ознайомити дітей з професіями, з історією їх виникнення та вдосконалення в доступній формі невеличких дитячих казок-оповідань, сформувати у школярів позитивне емоційне відношення до світу професій, допомогти зорієнтувати та співвіднести свої вподобання до тої чи іншої професії, і зрозуміти, що людина яка працює за покликом душі та вільно реалізує свої здібності – щаслива людина.

Важливим направленням збірника є моральне та трудове виховання здобувачів освіти, а зміст оповідань сприяє:

вихованню працелюбства, творчого відношення до праці;
формуванню уявлення про естетичні цінності;
ціннісному відношенню до природи, до оточуючого середовища;
формуванню інформаційної грамотності;
розвитку комунікативної компетентності;

Завдання збірника:

сприяти всебічній обізнаності здобувачів освіти;
розширювати та поглиблювати знання школярів про професії;
викликати бажання працювати, допомагати дорослим;
сприяти створенню внутрішнього психологічного комфорту дітей;
сприяти розвитку уяви, фантазії, критичного мислення;
збагачувати словниковий запас дітей;

Організація освітньої роботи зі збірником: оповідання та завдання зі збірника можна використовувати при груповій, підгруповій та індивідуальній роботі в освітньому процесі. Також збірник має низку творчих завдань з використанням технологій розвитку критичного мислення, зміст яких, допоможе дітям краще зрозуміти ту чи іншу професію.

ПРОФЕСОР ВІНЧЕСТЕР ЗРОБИВ ВЕЛОСИПЕД ЧАСУ

Віка з Сашком бавилися на майданчику.

Агов, малеча! Біжіть-но до мене. – професор Вінчестер помахав рукою, з вікна свого будинку.

Діти швиденько підбігли і професор завів їх до кімнати, що зачинялася сріблястим ключиком. Там серед кімнати стояв великий велосипед. Він був незвичайний. На середині руля знаходився монітор з безліччю кнопок, а колеса світилися різнокольоровими вогниками. І педалей було не дві, а цілих шість.

Я вмію кататися на велосипеді. – сказав Сашко, - а от на такому ні разу не пробував.
Це не просто велосипед – професор доторкнувся до сріблястого руля – це ПВЧ! Професійний Велосипед Часу! Я його сам винайшов!
А як це велосипед часу? – запитала Віка, - та ще й професійний….

Професор загадково посміхнувся:

Цей велосипед знає все-все про професії, і навіть може показати нам, як вони виникли, і якими стали сьогодні.
А прямо зараз він може нам показати якусь професію? – спитала Віка нетерпляче переступаючи з ноги на ногу.
Так! – професор Вінчестер плеснув в долоні – обирайте професію!
Але їх так багато! І про всі кортить щось цікавеньке дізнатися. – Сашко посміхнувся. – як тут обрати?.
Оооо! - професор підняв вгору вказівний палець, - а для цього я винайшов спеціальний професійний компас, допитливі мої. Він схожий на звичайний компас, але показує не схід-захід, південь-північ, а різноманітні професії. Достатньо лише натиснути на кнопку і професія обрана.
Можна я? – Віка несміливо протягнула руку до компаса.
Тисни! – в один голос промовили професор та Сашко.

ХТО НАВЧАЄ ВЧИТЕЛЯ

Вчитель! – прокричала Віка, - Велосипед часу покаже нам професію вчителя!
Я знаю таку професію, – сказав Сашко, - вчитель це та людина, яка всіх навчає.
А хто навчає вчителя? – Віка задумливо подивилася на професора.
А ось Велосипед часу нам цю відповідь і дасть.
Нуж бо! Давайте швидше сядемо на цей Велосипед! – нетерпляче промовила Віка, - так кортить дізнатися все-все про цю професію.

Професор Вінчестер разом з дітьми підійшов до Велосипеда:

Ну, малеча, давайте сідайте, і за моєю командою будемо швидко-швидко крутити педалі.

Всі сіли на Велосипед. Професор натиснув на кнопки, все навколо замиготіло кольоровими вогниками, почала лунати дивовижна мелодія.

Крутимо!!! – викрикнув професор.

Діти почали крутити педалі дуже швидко. Дивовижна мелодія все лунала. Їм здалося що вони перебувають у якомусь чарівному і космічному сні.

Агов, малеча! Приїхали, - професор ласкаво доторкнувся до плечей Віки та Сашка.

Діти здивовано подивилися навколо. Їх оточували піски та піраміди. Повітря було теплим. Неподалік ходили люди, але вони були якось дивно одягнені. Це точно було не їх рідне місто. І навіть не їх країна.

Ми зараз з вами в Стародавньому Єгипті, - перервав роздуми дітлахів Вінчестер, - історики вважають, що саме з цієї країни почався шлях вчительської професії. Зараз ми зможемо побачити як навчаються єгипетські учні.

Професор підвів малят до місця, де сиділа купка дітлахів.

А чому вони сидять не за партами, і в них немає зошитів, і вони щось креслять дерев’яними паличками прямо на піску? – здивовано запитала Віка.
Ага! От в нашій школі є великі класи, зручні парти, і новенькі зошити та ручки – підтримав її Сашко.
Так. Так, допитливі мої, - професор посміхнувся, - все це є в наших сучасних школах. А це перші школи, тоді ще не було ні ручок ні зошитів. Але діти так само бажали навчатися.
А зараз Велосипед повезе нас по стежках цієї цікавої і такої потрібної людству професії. Але педалі вже не потрібно крутити. Роздивляйтеся все уважно і не соромтеся запитувати.

Велосипед котився по піщаних доріжках і весело миготів вогниками на колесах. І ніби шепотів: «Так. Так. Так. Так.»

А тепер ми з вами перемістимося до Стародавнього Китаю, - сказав професор, і примружився. - Там теж почали з’являтися перші школи. Тільки нажаль навчатися там могли тільки багаті та знатні люди.
Ух ти! Дивіться які гарні будівлі з колонами – захоплено промовив Сашко.
А зараз ми проїжджаємо Стародавнім Римом. Тут вчителів дуже шанували. Їх призначали імператори, обираючи на цю посаду найосвіченіших та найрозумніших людей, тих які знали іноземні мови, багато подорожували, та знали культуру інших народів.

А велосипед котився та котився: «Так. Так. Так. Так.»

Ой, подивіться! – Віка аж підскочила на місці, - які ліси, і поля. Як у моєї бабусі в селі.
А це ми знаходимося на Середньовічних українських землях, - промовив професор, - на території Стародавнього Києва. Тут вперше в Європі відкрили школу для дівчаток. А до цього навчатися було прийнято лише хлопцям.

Вже тоді з’явилися класи, уроки та канікули. Почали видавати підручники і створили заклади в яких навчали професії вчителя. І сьогодні вважається що вчитель це найрозумніша людина, яка знає відповіді на всі запитання. А тепер малеча пора повертатися додому – професор Вінчестер натиснув на кнопки.

Залунала дивовижна мелодія, замиготіли кольорові вогники….

Ну що, розумники, от ми і приїхали – сказав професор – велосипеду потрібно відпочити, і нам також, щоб бути готовим до нової захопливої подорожі.

ЗАВДАННЯ ВІД ПРОФЕСОРА ВІНЧЕСТЕРА

Друже, уяви, що ти вчитель найкращої на Україні школи! Які знання ти давав би своїм учням?

Щоб ти з ними вивчав?

Які речі та предмети тобі для цього потрібні?

Намалюй себе у цьому образі.

ЧАС КРАСИВИХ ЗАЧІСОК

Віко! Гайда сюди! – Сашко сильно махав руками визираючи з вікна будинку професора Вінчестера.

Дівчинка зайшла до кімнати. Професор сидів у кріслі і пив чай, а Сашко роздивлявся професійний компас.

Щось ти сумна дитинко, - професор подивився поверх круглих окулярів.
Та я цілий ранок не могла обрати яку зачіску мені зробити, щоб бути красивою. – Віка сумно подивилася навколо.
Так ти й так красива, - Сашко підійшов до дівчинки і посміхнувся.

Професор піднявся з крісла:

Є люди які займаються створення різних зачісок. Це стилісти-перукарі.
А я знаю. А місця де вони працюють називаються перукарнями, або салонами чи студіями краси, - сказав Сашко – ми минулого тижня туди з мамою ходили і мене там підстригли.
Професія перукаря цікава і особлива – професор загадково посміхнувся – хочете про неї дізнатися?
Хочемо! Хочемо!! – діти радісно закричали.
Ну тоді швидше на Велосипед. Неймовірні знання та пригоди вже чекають на нас – професор натиснув кнопку. Вогники замиготіли і дивовижна мелодія залунала.

Діти заплющили очі і щосили крутили педалі. А коли розплющили їх то побачили, що знаходяться в уже знайомій місцевості. Піски, піраміди і люди в дивному одязі.

Так-так! – професор Вінчестер широко посміхнувся – ми з вами знову опинилися в Стародавньому Єгипті. За свідченнями істориків перукарське мистецтво, як і вчительська професія зародилося саме там.
Подивіться! – Віка показала рукою праворуч.

Професор і Сашко дружно повернули голови.

Там у людей такий дивних колір волосся. Вони його що, фарбують? Як моя мама? – Віка була дуже здивована.
Так. Єгиптяни перші навчилися фарбувати волосся хною, що робило його рудим, висвітлювати та робити завивку спеціальною залізною палицею. Також в цей період в Єгипті з’явилися перуки небувалої краси та витонченості. А прикрашали єгиптяни своє волосся діадемами, обручами, стрічками та живими квітами.

Велосипед котився далі, а Віка та Сашко не могли відвести очей від красивих єгипетських зачісок.

А зараз ми з вами проїжджаємо Стародавнім Римом. Римські Перукарі того часу любили робити розкішні та пишні зачіски. І саме вони придумали доповнення у вигляді накладних локонів та шиньйонів. А тепер, малеча, закрийте очі – професор загадково посміхнувся.

Діти заплющили очі. Так. Так. Так. Так. Велосипед котився далі.

А коли вони їх відкрили то побачили навколо красивих жінок з дивовижними зачісками у вигляді ваз, веж, кораблів. Віка і Сашко від захоплення та здивування не могли промовити ні слова.

Ми з вами перемістилися в часі на декілька століть вперед – професор підняв палець догори - в ці часи був популярний такий стиль як бароко, стиль хитромудрості та не звичайності форм. Цей стиль відображався і в зачісках. А щоб утримувати такі зачіски на голові використовували спеціальні каркаси з дроту. Перукарське мистецтво набирало неабиякої популярності. Були навіть створені курси, де навчали перукарській майстерності. Тоді щоб отримати професію перукаря потрібно було щоб хтось із родини був перукарем. Ремесло переходило в спадок.
Так цікаво! – Віка заплескала в долоні.

А Велосипед все їхав ї їхав.

Яке незвичайне місце, - Сашко озирнувся. Так красиво, багато квітів, а в людей таке кучеряве волосся.
Ми з вами знаходимося у Франції, - сказав Вінчестер – саме француз Марсель винайшов щіпці для гарячої завивки, вони-то і роблять волосся кучерявим. Зараз майже в кожному місті і навіть селі є перукарні, бо люди хочуть виглядати красиво. Також є різні засоби та інструменти, щоб мити, фарбувати та підстригати волосся, і робити різноманітні зачіски. А тепер настав час повертатися в свій час, допитливі мої.

Залунала дивовижна мелодія, замиготіли кольорові вогники, діти разом з професором повернулися додому.

ЗАВДАННЯ ВІД ПРОФЕСОРА ВІНЧЕСТЕРА

Друже, уяви, що ти дуже відомий перукар!

Які зачіски ти робив би своїм клієнтам?

Які інструменти та інші предмети для роботи стояли б у твоїй перукарні?

Як би ти назвав свій перукарський салон (студію)?

Намалюй себе у цьому образі.

БУДЬ ЗДОРОВИВИМ, ДРУЖЕ

Доброго дня, професоре! – Віка стояла на порозі квартири Вінчестера - а Сашко вже у Вас? А то вдома його немає.
Ні, - професор відкрив двері ширше, - але ти заходь.

Віка зайшла і стала розглядати колекцію камінців у професора на столі.

Через декілька хвилин прибіг Сашко, весь заплаканий.

Ну і що це там трапилося? Землетрус, пожежа, чи собака налякала? – запитав професор.
Налякала…Але не собака, а мама, - схлипнув Сашко – сказала що мені потрібно до стоматолога, зубки полікувати. А я…а я... боюся…дуже.
І чого там боятися? – Віка посміхнулася. Я вчора ходила. А ні трішечки не боляче.
Тааак, - професор підійшов до Велосипеда – треба тобі Сашку про лікарів дещо більше дізнатися, і страхи тоді всі самі від тебе повтікають.

Готові до подорожі у часі!

Так!!! – закричали діти, і Сашко вже посміхався.

Професор натиснув кнопку. Вогники замиготіли і дивовижна мелодія залунала навколо. Яка ж вона була красива. Наче мамина пісня. Діти заплющили очі і щосили крутили педалі.

Коли вони відкрили очі то побачили навколо себе багато людей, які щось варили в великих котлах і співали дивних пісень. Дітям зробилося навіть трохи моторошно. Але професор заспокоїв їх, і прошепотів:

Зараз ми з вами опинилися у первісному світі. Медицини, як науки, ще не існувало. І люди самі вигадували способи як вилікуватися від тої чи іншої хвороби. Використовували тепло і холод, робили масаж, застосовували різні трави для виготовлення мазей та зілля.
Ой, - схлипнула Віка, - а що це вони таке дивне співають, і махають руками?
Первісні люди,- відповів Вінчестер, - як засіб лікування використовували чари та заклинання.
А це допомагало? – спитав Сашко.
Не завжди – професор посміхнувся – Але люди довгі часи збирали рецепти і шукали способи як себе вилікувати, підбираючи найефективніший.

Велосипед котився по доріжці і миготів кольоровими вогниками. Так. Так. Так. Так.

А зараз - сказав професор – ми з вами в Стародавній Греції, - саме тут більше 2000 років тому людина на ім’я Гіппократ зібрала медичні знання в одній книзі - «Колекції Гіппократа». Ця книга і поклала початок науковій медицині. Почали відкриватися медичні установи, лікарі почали писати книги, передаючи свої знання з покоління в покоління. Медицина стрімко набирала свого розвитку та розповсюджувалася. Почали винаходити ліки, які допомагали у лікуванні тяжких хвороб.
А травами вже більше не лікували? – запитала Віка
Ні-ні – професор похитав головою – лікування травами завжди було корисним для людей. Це була так звана народна медицина, яка є і сьогодні. І навіть на полицях наших аптек, можна зустріти трави, з яких виготовляють різні відвари та мазі для лікування.

Велосипед тим часом привіз мандрівників до квітучої, дивовижно красивої місцевості.

А зараз ми з вами знаходимося на Україні – промовив професор. У 12-13 столітті лікарська справа почала розвиватися і тут. З’являлися лікарні та аптеки. С тих пір вченими створено багато винаходів які допомагають лікувати хвороби швидко і безболісно. І лікарі радять звертатися до них одразу, щоб не давати хворобі розвиватися. Так що, Сашко, якщо не хочеш втратити свої зубки, швидко йди до стоматолога. А нам допитливі мої пора повертатися.

Залунала дивовижна мелодія, замиготіли кольорові вогники…. Мандрівники повернулися додому. Діти зістрибнули з Велосипеда:

До побачення професоре, дякуємо за подорож – і побігли гратися на майданчик. А професор дивився на них і посміхався.

ЗАВДАННЯ ВІД ПРОФЕСОРА ВІНЧЕСТЕРА

Друже, уяви, що ти дуже вправний лікар!

Як би ти лікував свої пацієнтів?

Які давав би їм корисні поради?

Які б інструменти для цього застосовував?

Намалюй себе у цьому образі.

КОМУ СМАЧНЕНЬКОГО?

Професор готував обід і наспівував якусь мелодію. Він поглянув у вікно і побачив на майданчику Віку та Сашка.

Малеча!!! Агов! – покликав він. – Біжіть-но до мене!

Діти стрімко помчалися до професора. Їм подобалося в нього гостювати. В його квартирі було багато всіляких цікавинок, та й професор був такий добрий і завжди розповідав та показував щось незвичайне. А ще так кортіло покататися на Професійному Велосипеді Часу.

Віка та Сашко знайшли професора на кухні.

Обідати зі мною будете – запитав Вінчестер?

Віка та Сашко кивнули.

Ну то швидко мийте руки і допоможіть мені в сервіровці столу – сказав професор, і діти швидко помили руки і почали йому допомагати.
Смачного! – побажав професор коли діти сіли за стіл.

Вони разом насолоджувалися смачним обідом.

Нам в школі розповідали, - промовив Сашко, - що професія людини, яка варить їсти називається ку-хар.
Так, - професор посміхнувся, - кухар - це дуже давня професія і шлях її до наших днів довгий та цікавий.
А велосипед часу нам покаже цей шлях? - поцікавилась Віка.
Гадаю що так – відповів професор – ходімо до нього, але спершу помиємо посуд.

Велосипед стояв на своєму місці і чекав на мандрівників. А дітям дуже кортіло як найшвидше дізнатися про професію кухаря.

Вони підійшли до Велосипеда, професор натиснув кнопку. Вогники замиготіли і дивовижна мелодія залунала навколо. Мандрівники подорожували в часі на пошуки новим пригодам та знанням.

Коли велосипед зупинився, діти озирнулися навколо і побачили велику простору будівлю. Підбігли ближче і побачили всередині солдат у обладунках, які сиділи за великим столом та їли.

Де це ми знаходимося? – здивовано поглянули один на одного Віка та Сашко.
Ми знаходимося з вами на грецькому острові Крит, біля царської їдальні – сказав професор Вінчестер. Саме тут, на цьому острові вперше виникла професія кухаря. Їжу для солдатів царя готував спеціально найнятий майстер кулінарної справи. І використовував для цього тільки добірні продукти.
Тепер трішки проїдемося Стародавньою Грецією і відправимося до Афін. – продовжував професор,- Тут дуже любили вправлятися в приготуванні нечуваних святкових страв. Крихітну маслинку запікали всередині голуба, голуба - у козеняті, козеня - у вівці, вівцю - в бику, все це смажилося на вогні, і найпочеснішому гостю діставалася та сама маслинка.

Велосипед покотився по широкій дорозі і замиготів кольоровими вогниками. Так. Так. Так. Так.

Діти їхали і з цікавістю дивилися на все довкола.

Подивіться, - сказала Віка, - які чудернацькі будівлі, і люди тут зовсім не схожі на нас.
А це, - відповів професор ми з вами потрапили до Стародавнього Китаю, тут вперше почали записувати кулінарні рецепти, які розповсюджувалися між народами.

А Велосипед все котився і котився крізь час та простір.

Подивіться - Сашко показав праворуч, - який гарний будинок. Давайте під’їдемо ближче і побачимо, може там смачненьким пригостять.

Вони під’їхали і побачили багато людей які стояли коло великого котла, а якийсь поважний чоловік дуже голосно їм щось розповідав.

Зараз ми з вами потрапили до Риму, столиці Італії. – сказав професор, - до школи кухарського мистецтва де вчать готувати різноманітну їжу. Саме тут були організовані перші такі школи. Від покоління до покоління передавали люди досвід приготування страв. Вони дбайливо зберігали всі традиції, пов'язані з цим.

Велосипед весело підморгував і віз мандрівників далі. Так. Так. Так. Так.

Подивіться малеча, - професор зробив велике коло рукою – ми з вами потрапили до середньовічної Європи. Тут високо цінували своїх кухарів. У Німеччині шеф-кухар був однією з найважливіших фігур при дворі.
Ну а зараз попрямуємо до Київської Русі. Після Європи кулінарна справа почала розвиватися і там.
Поїхали! Поїхали! – закричали діти.

Велосипед заскрипів колесами і повіз наших героїв. Вони зупинилися біля дерев’яного будинку. З нього вийшов поважний чоловік в полотняній сорочці.

Ви заблукали? – поцікавився він.
Ні – поквапився відповісти професор, - ми подорожуємо.
То напевне і зголодніли, - сказав чоловік, - прошу, пообідайте разом з нами.
Чому б і ні – відповів професор і нахилився до дітей,- довгий час на території Київської Русі приготування їжі було справою суто сімейною. Професійні кухарі вперше з'явилися там при дворах, а потім вже і в монастирських трапезних. Трапезна, малеча, це така велика їдальня. У одного князя, якого звали Гліб був "старійшина кухар" на ім'я Торчин, перший з відомих нам кухарів. А у деяких князів було навіть по кілька майстрів кулінарної справи.

Наші українські кухарі свято зберігали традиції народної кухні, яка служила основою їх професійної майстерності. Ось чому українські страви такі смачні і славляться по всьому світі і до нині.

А тим часом чоловік привів їх до великої просторої кімнати де на обід вже зібралася вся його родина.

Сідайте – промовив чоловік, - місця та їжі вистачить на всіх.

Діти та професор Вінчестер обідали разом з гостинним господарем та його родиною.

Ну дітлахи – професор піднявся з-за столу, - подякуємо господарям цього дому за обід смачний, за гостинність. Нам час повертатися додому.

Залунала дивовижна мелодія, замиготіли кольорові вогники…. Так. Так. Так. Так. Наші мандрівники повернулися додому.

ЗАВДАННЯ ВІД ПРОФЕСОРА ВІНЧЕСТЕРА

Друже, уяви, що ти майстер кулінарної справи – кухар!

Які страви ти б приготував?

Які продукти ти б для цього використав?

Яке кухонне приладдя тобі б для цього знадобилося?

Намалюй себе у цьому образі.

РАЗ ЦЕГЛИНКА, ДВА ЦЕГЛИНКА

Професоре! Професор Вінчестер! – Віка з Сашком стояли під вікнами квартири професора і кликали його, - Швидше виходьте до нас!
І чого так кричати? – професор визирнув з вікна, – що там трапилося?
Ми з Сашком будинок збудували для моїх ляльок, - промовила Віка, - красивий такий.
Добре, добре, зараз подивлюся – сказав професор, і поспішив до дітей.
Ну як? – спитав Сашко – Вам подобається наш будинок?
Так! – професор примружився – ви справжні будівельники.
Ага! – Сашко посміхався, - будівельники – це такі люди що можуть будь що побудувати
Як цікаво, - Віка подивилася вгору - а раніше також будували такі великі будинки як зараз?
А дізнатися про це – відповів Вінчестер – нам допоможе Велосипед Часу. Давненько ми на ньому не подорожували. Хутчій ходімо до нього.

І всі втрьох швидко побігли до Велосипеда, сіли на нього і почали щосили крутити педалі. Професор натиснув на кнопку. Велосипед замиготів вогниками, залунала дивовижна мелодія.

Коли Велосипед зупинився, то діти побачили навколо себе людей не в одязі а в шкурах тварин. Вони носили велике каміння до печер і щось будували.

Не лякайтеся, малеча, - промовив професор, - ми з вами у первісному світі. Люди вже тоді почали будувати собі житло, виникала потреба ховатися від негоди, десь зігріватися. Тому використовували каміння дерево, пісок, листя для того, щоб спорудити собі будівлю. Звичайно ж первісне житло дуже відрізнялося від нинішнього, та проходив час люди вчилися і удосконалювали свою будівельну майстерність. А нам пора їхати далі, щоб дізнатися більше про цю професію.

Велосипед котився і котився крізь час, везучи наших мандрівників на зустріч новим знанням. Так. Так. Так. Так.

Велосипед зупинився серед пірамід, а подалі височіла велетенська споруда у вигляді фігури тварини.

Ми опинилися у Стародавньому Єгипті, - сказав професор – тут навчилися будувати піраміди, залишки яких збереглися і до наших часів.
А що то за фігура велетенської тварини? – поцікавився Сашко.
Це Сфінкс – відповів Вінчестер, - скульптура, яка за повір’ями єгиптян охороняла храми.

Велосипед покотився повз піщані схили та піраміди. Дуже-дуже швидко минаючи завісу часу.

Подивіться – крикнула Віка – які красиві будинки, колони, фонтани!
Це Стародавній Рим, - тут навчилися будувати з різних матеріалів, оздоблювати позолотою, тому будівлі вражали не лише своєю красою, але й міццю. Для проведення популярних у народі видовищ створювалися чудові стадіони, театри і цирки. Також у Римі почали будувати багатоповерхові будинки з невеликими квартирами та вузькими переходами для незаможних мешканців.

Діти замилувалися красою римських будівель і не помітили як Велосипед повіз їх до іншої країни, в іншому часі.

Ой, подивіться, тут так багато дерев’яних будинків, - промовив Сашко
Ми з вами на території Київської Русі, так раніше називалася наша держава. Тут дерев’яні споруди досягли високої досконалості. Також використовували природній камінь та цеглу, тому будівлі були міцні. Будувалися цілі міста з безліччю різних будинків. Деякі з будівель збереглися і стали пам’ятками архітектури, куди приходять багато туристів на екскурсії. А нам вже пора повертатися, малеча.

Діти з професором сіли на Велосипед, який минаючи час привіз мандрівників додому.

Так. Так. Так. Так.

Засипаючи в своїх теплих ліжечках Віка з Сашком замріяно посміхалися. Це ж скільки ще незвичайних і загадкових історій підготував для них Велосипед Часу?! Професор Вінчестер таку корисну та цікаву річ вигадав. Чи не так, друже?