Найяскравіші цитати з твору П.Мирного "Хіба ревуть воли?"

Про матеріал
Творча історія роману "Хіба ревуть воли,як ясла повні?" Панаса Мирного з'явилася унаслідок глибокого вивчення письменником реальної дійсності.Його основу склали конкретні факти суспільного життя в Україні після реформи 1861 року. Матеріал стане у нагоді колегам - філологам, учням та студентам.
Перегляд файлу

        ЦИТАТИ З ТВОРУ П.МИРНОГО "ХІБА РЕВУТЬ ВОЛИ?"

 

"Як же його жити, Галю?.. Та хіба ми крадемо? Ми своє одбираємо... Пан — наробив нами, жид — надурив з нас... А нам хіба з голоду пропадати? серед шляху погибати?.."

 

- Ви казали, бабусю, що Бог нас хлібом годує?

- Він, дитино, — він нас годує...

- А чого ж мама хліб заробляє, — ось досі з роботи нема.

 

   Є такі люди, що найважчу тугу виливають сміхами, жартами. Про них завжди кажуть, що вони ніколи горя не знають; зовуть їх за те щасливими. 

 

Тільки одна мати вміє разом кохати свою дитину і ненавидіти, жалкувати й проклинати; бажати бачити, чути - й не дивитися, не слухати. — Тільки не кожному дано знати... заглянути в чужу душу, зрозуміти, що там і до чого, подивитись у чуже серце... Гляньте в його правдивим оком, то й побачите: що там діється, що там витворяється, які іноді тяжкі муки гнітять його, яке лихо розриває...

 

Життя — що стерняста нива: не пройдеш, ноги не вколовши.

 

Злодійкувате життя не по душі самому запеклому злодієві. І в такого іноді бувають часи, що оступлять його добрі думки, мучать його, розривають... Чоловіча совість не замирає в самій запеклій душі.

Старе серце завжди шукає, де б його погрітися, кому б його посвітити на прощання своїм погаслим світом—

 

Дожидати страшного страшніше, ніж його переживати.

 

Доброго, кажуть, дожидати треба, а лихе - само прийде.

 

"... кожному вільно, що хоче казати й думати!.. Тільки не кожному дано знати... заглянути в чужу душу, зрозуміти, що там і до чого, подивитись у чуже серце

 

"Скрізь неправда... скрізь!" — шептав він. "Куди не глянь, де не кинь — усюди кривда та й кривда!.. Живеш, нудишся, тратиш силу, волю, щоб куди заховатись від неї, втекти від неї; плутаєшся в темряві, падаєш, знову встаєш, знову простуєш, знову падаєш... не вхопиш тропи, куди йти: не знаходиш місця, де б прихилитися... Сказано: великий світ, та нема де дітися!.. Коли б можна, — весь би цей світ виполонив, а виростив новий... Тоді б, може, й правда настала!.."

 

На душі важко, на серці сумно — аж мов нудно.

-Так буває тоді, як серцем чуєш якесь лихо, а назвати його не вмієш. Хвилини тоді здаються за часи, часи — за дні, дні — за роки... Черв'як швидше плазує, ніж такі хвилини... І хочеться вперед заглянути, подивитись — що з того буде, і страх обіймає, аж волосся на голові підіймається, серце.

Неволя, як той чад, задурманила людям голови

 

Діду! - А що, сину? - Що там? - Де? - У небі? - Бог... Задумається Чіпка... Дивиться у небо, - йому так гарно дивитись у його... - Чи воно, діду, є там люди? - Де? - На небі... - Нема, сину! Там Бог святий, янголи його та душі праведні... - А хіба хто там був? - Так кажуть. Батюшка так і в церкві читає. - А гарно, мабуть, там... Бачте, яке синє, гарне!.. - Гарно, сину! Гарно!.. Не те, що тут на землі... Там усе добре, святе... А тут - усе грішне та зле..

Життя - що стерняста нива: не пройдеш, ноги не вколовши.

 

Ну, та й літа ж тепер настали! - балакають старі люди.

-Мабуть, уже незабаром кінець віку… Недаром таке на світі коїться! Чому за наші молоді годи цього не було? Чого батьки, діди й прадіди нічого про таке не розказували?.. Тоді татарва була… палила городи, села, людей різала, у полон полонила, на ясир гнала… А тепер?.. Он, церкви крадуть!.. Хто?-татари!.. Де се воно видано?! Та й між рідними розладдя пішло… Син на батька руку здіймає; дочка матері ухом не веде; брат на брата встає; сестра з сестрою ворогує; жінка на чоловіка отруту готує… Усі - як подуріли, як показилися! А халамидників, повійниць - скільки!.. А покриток та дівчат абияких!!. Колись якби вийшла заміж така, то один би поговір не дав віку дожити… А тепер… дочка з Москалем спить, а мати кожухом прикриває… 0-ох, господи! як ще ти терпиш нас на світі?

 

Робиш, щоб було що їсти, їси, щоб здужав робити.

 

Кожен з нас несе гріх за собою... Чого ж одному прощено, — один забувся про його, наче спокутував, а мені — нема ні забуття, ні спокути... І не карали — винуватий... Де ж та правда на світі?!

 

Воля для чоловіка вільного — чарівниче слово, а для невільника — мед — п'яне чоло. Воно, як дурманом, як хмелем, затуманить усі його думки, гадки, надії: усе для його вмерло, оглухло, одно воно зосталося, одно воно тільки й сяє й гріє по темному шляху його темного життя.

 

Життя, кажуть, зжити — не поле перейти. Життя — що погода. Як серед ясного літнього дня, коли сонце аж пече, так гріє та світить, дивись: де не взявся вітер, надув-нагнав з усіх боків чорні хмари, — заклуботались вони; насупилось небо... заховалось сонце — похмуріло... загуло, закрутило, закушпелило шляхом... Зиркнула блискавка, загуркотав грім... гряк! трісь!.. Отакечки й тут. Оце тихо й мирно, любо та мило... гульк! — не вспів озирнутись, як повернуло на негоду...

 

docx
Додано
17 лютого 2023
Переглядів
4993
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку