ТЕМА . НЕМАТЕРІАЛЬНІ АКТИВИ

 

Ключові слова та терміни:

•     нематеріальні ресурси
•     інтелектуальна власність
•     промислова власність
•     винахід
•     промисловий зразок
•     знак для товарів і послуг
•     авторське право
•     суміжне право
•     раціоналізаторська пропозиція
•     “ноу-хау”
•     комерційна таємниця
•     нематеріальні активи
•     патент
•     ліцензія
•     паушальний платіж

 

Поняття і види нематеріальних активів: право на користування землею, право на винахід, товарні знаки, авторські права (патенти, свідоцтва, ліцензії як форми інтелектуальної власності).

Сучасний період розвитку всіх без винятку промислово розвинутих країн, як правило, визначається якісним та швидким розвитком науки і техніки. Наука не може успішно розвиватися, якщо виробництво не забезпечує її необхідним устаткуванням, пристроями, інструментами. У свою чергу виробництво не розвивається без наукових досягнень. Саме тому основним фактором розквіту економіки нашої держави може стати тільки інноваційне підприємництво, засноване на найновіших досягненнях науково–технічного прогресу. Тобто, передумовою довгострокового успіху будь якого підприємства на ринку виступає комерціалізація оригінальних наукомістких технологій.

Науково-технічний прогрес в умовах ринкових відносин знаходить своє відображення в якісних змінах структури життєво необхідних ресурсів підприємства, а тому відбувається підвищення ролі нематеріальних (інформаційних) ресурсів підприємства. Вони поруч з матеріальними, трудовими і фінансовими ресурсами забезпечують успішне функціонування господарюючих суб’єктів. Нематеріальні ресурси все більше виступають головним інструментом конкуренції підприємств-виробників в умовах насиченості ринку товарами.

Нематеріальні ресурси – це невід’ємна складова частина ресурсного потенціалу підприємства, яка немає матеріальної основи і здатна приносити економічну вигоду протягом тривалого періоду часу. Головною особливістю таких ресурсів є відсутність можливості визначення величини майбутнього прибутку від її використання в процесі виробництва.

Поняття “нематеріальні ресурси” використовується для характеристики сукупності об’єктів інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність – це результат інтелектуальної діяльності людини, її власного творчого пошуку, який має бути втілений у певну об’єктивну форму і здатним до відтворення.

Поняття “інтелектуальної власності” виникло в процесі довготривалої (починаючи з XVIII ст.) практики юридичного закріплення за певними особами прав на використання (у виробництві, науці, мистецтві та літературі) результатів їхньої інтелектуальної праці. Але в економічній науці цим терміном користуються з кінця 50-х років ХХ ст. Саме поняття “інтелектуальної власності” уперше було запроваджено в 1967 році конвенцією, відповідно до якої було засновано Всесвітню організацію інтелектуальної власності. Розуміння суті інтелектуальної власності, умов її виникнення та перетворення в нематеріальні активи підприємства відкриває нові можливості для реалізації творчого потенціалу працівників.

Інтелектуальна власність у широкому розумінні – це юридична категорія, яка застосовується для:

•          визначення результатів творчої праці людини (творів науки, техніки, мистецтва та інших видів діяльності);
•          позначення належності таких результатів творчої праці відповідним суб’єктам творчої діяльності;
•          закріплення за цими суб’єктами особистих немайнових і майнових прав, пов’язаних із розробкою та використанням створених ними інтелектуальних продуктів [3, с. 128; ].

Поняття “інтелектуальної власності”, яке вживається у господарській практиці, включає три основні складові, що в своїй сукупності створюють діалектичну тріаду, а саме:

•        інтелектуальний продукт, чи продукт розумової (інтелектуальної) праці – продукт творчих зусиль, що має певне значення для спеціалістів у певній галузі знань;
•        інтелектуальна власність – сукупність прав на інтелектуальний продукт;
•        нематеріальний актив – об’єкт інтелектуальної власності, в тому числі промислової, а також аналогічні права, визначені у встановленому законодавством порядку об’єктом оподаткування

Право інтелектуальної власності – це право володіти, користуватися і розпоряджатися належним результатом інтелектуальної творчої діяльності.

До складу об’єктів інтелектуальної власності відносяться:

1.     об’єкти промислової власності;
2.     об’єкти, що охороняються авторським правом і суміжними правами;
3.     нетрадиційн) об’єкти інтелектуальної власності (рис. 6.2.).

Об’єкти промислової власності – це результати науково технічної творчості, які можуть бути використані для задоволення потреб людей.

Серед об’єктів промислової власності центральне місце належить винаходам.

Винахід – це результат творчої діяльності людини в будь якій сфері технології, вирішення технічного завдання в певній галузі народного господарства, що характеризується істотною новизною та забезпечує позитивний ефект (практичну корисність).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 6.2. Об’єкти інтелектуальної власності [3, с.128]

Об’єктами винаходу є:

•    новий пристрій (наприклад машина, прилад, інструмент, тощо);
•    новий спосіб (наприклад лікування, виготовлення товару, тощо);
•    нова речовина (наприклад суміш, хімічна сполука, тощо);
•    застосування раніше відомих пристроїв, способів, речовин за новим призначенням.

Тобто, винаходом може бути лише конкретний продукт або спосіб. Крім зазначених вище характеристик винахід повинен відповідати певним критеріям патентоспроможності:

•     новизні;
•     мати винахідницький рівень;
•     бути придатним для використання.

Корисна модель – це результат творчої діяльності людини, об’єктом якої виступає конструктивне рішення пристрою нового за виглядом, формою, розміщенням, придатним для промислового виготовлення.

Промисловий зразок – це результат творчої діяльності людини або авторського колективу в галузі художнього конструювання, об’єктом якої може бути форма, малюнок, кольори або/чи їхнє поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.

Промисловий зразок може бути об’ємним (модель), плоским (рисунок) або комбінованим.

Знаки для товарів і послуг (в зарубіжних країнах – товарні знаки й знаки обслуговування) – оригінальні позначення або/чи комбінація позначень, за якими товари і послуги одних осіб (юридичних чи фізичних) відрізняються від однорідних товарів і послуг інших. Головне завдання торговельної марки – ідентифікація товару (послуги) та його виробника на ринку. Тому торгові марки розміщують на товарах, упаковках, в рекламі, при наданні послуг, для яких вона зареєстрована, тощо.

Товарні знаки виконують дві функції:

1.    рекламування товарів (послуг);
2.    гарантування їх якості.

Знаки для товарів і послуг є дороговказами для споживачів, тому власники товарних знаків будуть зацікавлені виробляти товари і послуги високої якості і нести відповідальність за них на всіх стадіях суспільного виробництва.

Знаки для товарів і послуг можуть мати словесні, зображувальні, об’ємні елементи або їхні комбінації.

Основними вимогами до товарів і знаків, як зазначає С.Ф. Покропивний, є:

1.   новизна;
2.   оригінальність;
3.   охоронопридатність [3, с.132].

Позначення походження товару – це назва географічного місця, з якого походить цей товар. Господарські суб’єкти можуть використовувати географічні позначення шляхом застосування його на товарах, упаковці, рекламі, проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках тощо, для яких зареєстроване відповідне географічне позначення.

Фірмове (комерційне) найменування – це стале позначення юридичної або фізичної особи, від імені якої здійснюється виробнича та інша діяльність. Комерційне найменування використовується для ідентифікації (розпізнавання) господарюючих суб’єктів і виділення (виокремлювання) їх з поміж інших.

Право інтелектуальної власності на селекційні досягнення (на сорти рослин, породи тварин) становлять:

1. особисті немайнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені державною реєстрацією;
2. майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені патентом;
3. майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин, породи тварин, засвідчене державною реєстрацією.

Таким чином, під правову охорону підпадають лише ті нові сорти (гібриди) рослин і породи тварин, на які видаються патенти згідно переліку, який визначає Кабінет Міністрів України. Право на використання сорту рослин чи породи тварин юридична чи фізична особа набуває після одержання патенту.

Недобросовісною конкуренцією вважають дії, які суперечать правилам, торговим і іншим чесним звичаям в підприємницькій діяльності. До цих дій відносять наступні:

1. неправомірне використання ділової репутації господарюючих суб’єктів – використання чужої реклами, позначень, тари тощо;
2. створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг в конкуренції – підкуп покупця, дискредитація суб’єкта, намовляння постачальника тощо;
3. неправомірне збирання інформації про комерційну таємницю з наступним її розголошенням та використанням.

До об’єктів, що охороняються авторськими і суміжними правами відносяться твори у галузі науки, літератури і мистецтва, незалежно до їхнього призначення. Вони можуть виступати в різних формах: письмовій – рукописи, нотні записи тощо; усній – лекції, виступи, проповіді тощо; образотворчій – кіно-, відео, фотокадри, картини, ілюстрації тощо; об’ємно-просторовій – моделі, скульптури тощо; в інших формах.

Комп’ютерні програми – це форма подачі сукупності певних даних та команд, які покликані забезпечувати нормальне функціонування електронно-обчислювальних машин (набір інструкцій).

Авторські права поширюються на всі оприлюдненні або/чи не оприлюднені програми, які подаються в об’єктивній формі на будь-якому матеріальному носії.

Варто зауважити, що необхідність розв’язання складних задач в сфері матеріального і нематеріального виробництва сприяла стрімкому розширенню застосування комп’ютерної техніки в народному господарстві. Це в свою чергу обумовлює зростаючий попит на програмні продукти, витрати на створення яких теж невпинно збільшуються. Зазначені чинники сприяють тому, що комп’ютерні програми стають важливим об’єктом ринкових відносин.

База даних (компіляція даних) – сукупність певної інформації (даних), представлених в систематизованій формі, придатній для зчитування ЕОМ.

Авторським правом охороняються всі бази даних.

Топологія інтегральних мікросхеми – зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розташування сукупності елементів інтегральної мікросхеми та зв’язків між ними.

Головною умовою правової охорони топологій інтегральних мікросхем – їхня оригінальність.

Суміжні права – права, які прилягають до авторського права та ті, що є похідними від нього. До суміжних прав відносяться:

1.   права виконавців (літературних, музичних, драматичних творів тощо);

2. права виробників фонограм;
3. права організацій мовлення.

Остаточний перелік всіх форм об’єктів авторського і суміжного права сформувати неможливо, оскільки постійно виникають нові форми вираження творчої діяльності людей.

До інших (нетрадиційних) об’єктів інтелектуальної власності:

Раціоналізаторська пропозиція – пропозиція підприємству технічного (технологічного) рішення, яке є новим і корисним. Раціоналізаторськими вважаються пропозиції щодо вдосконалення матеріальних об’єктів або процесів.

“Ноу-хау” – (від. англ. Know how – знаю як) – непатентовані, не захищені охоронними документами та не оприлюднені науковотехнічні й технологічні знання, виробничий і управлінський досвід конфіденційного характеру, а також знання в галузі комерції і фінансів, на які їх власник володіє монополією і має право вводити в господарський обіг на договірних засадах.

До “ноу-хау” відносять також не запатентовані з різних причин винаходи, методи, навички, способи, технічну документацію, рецепти (речовин, сплавів, матеріалів тощо), техніко-економічне обґрунтування, рішення технологічних процесів та ін.

“Ноу-хау” відрізняється від права на винахід тим, що не підлягає патентуванню, не захищається охоронними документами або іншими юридичними документами, не оприлюднюється, але являється комерційною таємницею підприємства.

Комерційна таємниця – інформація, безпосередньо пов’язана з діяльністю господарюючого суб’єкта, не являється державною таємницею, але розголошення якої може зашкодити інтересам підприємства.

До комерційної таємниці відноситься сукупність виробничо-господарської, фінансово-економічної та науково-технічної інформації про діяльність господарюючого суб’єкта, розголошення якої може призвести до негативних фінансових результатів.

Поняття та класифікація нематеріальних активів підприємства

Поняття “нематеріальні активи” тісно пов’язане з поняттям “інтелектуальна власність”. Якщо говорити не про термін, а саме поняття, то раніше виникло друге з них. Термін “інтелектуальна власність” виник тільки наприкінці XVIII ст. у Франції. У законодавчому контексті термін “інтелектуальна власність” уперше згадується в 1474 році у Венеції, де сенат республіки прийняв перший у світі “Патентний закон”, що послужив першоосновою патентного законодавства багатьох країн світу. Наступний великий крок щодо даного виду власності був зроблений у 20-ті роки XVII ст. в Англії – прийнятий “Статут про монополії” встановив монопольне право авторів технічних новинок на використання їх переваг впродовж 14 років. Тоді ж у Англії був уперше законодавчо закріплений інший важливий компонент інтелектуальної власності – об’єкти авторського права.

Нематеріальні активи – принципово новий об’єкт фінансового обліку, що інтегрує в собі всі особливі види вкладення капіталу підприємств, а також характеризує його економічний потенціал і фінансову стабільність. Саме поняття “нематеріальний актив” трактується по–різному. В існуючих на сьогодні визначеннях під нематеріальним активом підприємства розуміють як умовну вартість об’єктів інтелектуальної власності, так і витрати на нематеріальні об’єкти.

Нематеріальні активи – немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований (відокремлений від підприємства) або утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.

Нематеріальні активи розглядаються як право на відповідні види інтелектуальної власності, що визнані в установленому законодавством порядку.

До складу нематеріальних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 “Нематеріальні активи” входять [15, с. 263]:

•        права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо);
•        права користування майном (право користування земельною ділянкою, право користування (будівлею, право на оренду приміщень тощо);
•        права на знаки для товарів і послуг (товарні знаки, торгові марки, фірмові назви тощо);
•        права на об’єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорт рослин, породи тварин, “ноу-хау”, захист від недобросовісної конкуренції тощо);
•        авторські та суміжні з ними права (право на літературні та музичні твори, програми для ЕОМ, (бази даних тощо);

- гудвіл (Good will) – нематеріальні активи фірми (компанії), вартість яких являє собою перевищення вартості придбання підприємства над балансовою вартістю його активів. Іншими словами гудвіл – це перевищення ринкової ціни підприємства над його балансовою вартістю. Позитивний гудвіл означає перевищення вартості підприємства над сукупної вартістю його активів. Негативний гудвіл – занижена вартість підприємства порівняно з його активами;

Гудвіл – репутація компанії (ім’я фірми), її зв’язки, способи маркетингових досліджень, сприятливе місце розташування та ін.

•        інші нематеріальні активи (право на провадження діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо).

Класифікація нематеріальних активів здійснюється за правовою ознакою і ознакою цілісності.

За правовою ознакою нематеріальні активи класифікуються на:

1. Об’єкти авторського права: твори науки – письмові твори наукового, технічного та прикладного характеру (книги, статті, брошури тощо), ескізи, креслення і т. п.

2. Об’єкти суміжних прав: виконавців (актори, співаки, музиканти); виробників фонограм; організацій теле-, радіоефіру; гудвіл (ділова репутація).

3. Об’єкти науково–технічної інформації: науково–технічна інформація, наукові відкриття.

4. Об’єкти промислової власності: винаходи; користі моделі; промислові зв’язки; знаки для товарів та послуг; сорт рослин; топології інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції, фірмові найменування; ноу–хау; порода тварин; засоби захисту від недобросовісної конкуренції; найменування місця походження товарів; секретні об’єкти промислової власності.

5. Об’єкти природного середовища: земельні ділянки; надра; геологічна та інша інформація про навколишнє середовище; інші природні ресурси.

6. Об’єкти права користування: монопольне положення на ринку, економічні та інші привілеї.

•          За ознакою цілісності нематеріальні активи поділяються на:
•          Нематеріальні активи невіддільні від підприємства: системи та методи функціонування; сукупність постійних клієнтів; репутація підприємства; переваги територіального розміщення тощо.
•          Нематеріальні активи невіддільні від індивіда: особиста репутація; особисті професійні якості, комерційні здібності; талант, ерудиція, інтелект, комунікаційні якості тощо.
•          Нематеріальні активи невіддільні ні від підприємства ні від індивіда: фірмові найменування; фабричні марки та клейма; товарні знаки; секретні рецепти та технології; технологічно–технічні бібліотеки; авторські права; креслення та шаблони тощо.

Специфічними рисами нематеріальних ресурсів (активів) є:

•          відсутність матеріальної основи для отримання вигод;
•          умовна невіддільність від суб’єкта господарювання;
•          тривалий термін використання;
•          відсутність корисних відходів;
•          невизначеність усього спектра можливих ефектів від використання;
•          підвищений рівень ризику на стадіях створення та використання.

Зазначені риси нематеріальних активів характеризують їх як об’єкт обліку, як узагальнену оцінку результатів творчої діяльності і засобів індивідуалізації юридичних осіб.

 Визнання і оцінка нематеріальних активів

Оцінка вартості нематеріальних активів – це об’єктивна необхідність, яка дозволяє розв’язати низку економічних питань, що постають перед підприємством.

Всі нематеріальні активи мають грошові оцінку. Придбаний або отриманий нематеріальний актив відображається в балансі, якщо існує імовірність одержання майбутніх економічних вигод, пов’язаних з його використанням, та його вартість може бути достовірно визначена.

Нематеріальний актив, отриманий в результаті розробки, слід відображати в балансі за умов, якщо підприємство має:

•          намір, технічну можливість та ресурси для доведення нематеріального активу до стану, у якому він придатний для реалізації або використання;
•          можливість отримання майбутніх економічних вигод від реалізації або використання [нематеріального активу;
•          інформацію для достовірного визначення витрат, пов’язаних з розробкою нематеріального активу.

Якщо нематеріальний актив не відповідає вказаним критеріям визнання, то витрати, пов’язані з його придбанням чи створенням, визнаються витратами того звітного періоду, протягом якого вони були здійснені без визнання таких витрат у майбутньому нематеріальним активом.

Не визнаються активом, а підлягають відображенню у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені:

•          витрати на дослідження;
•          витрати на підготовку і перепідготовку кадрів;
•          витрати на рекламу та просування продукції на ринку;
•          витрати на створення, реорганізацію та переміщення підприємства або його частини;
•          витрати на підвищення ділової репутації підприємства (гудвіл), вартість видань [15, с.263].

Придбані (створені) нематеріальні активи зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю.

Первісна вартість придбаного нематеріального активу складається з:

•          ціни (вартості) придбання (крім отриманих торговельних знижок);
•          мита;
•          непрямих податків, що не підлягають відшкодуванню;
•          та інших витрат, безпосередньо пов’язаних з його придбанням та доведенням до стану, у якому він придатний для використання за призначенням.

Витрати на сплату відсотків за кредит не включаються до первісної вартості нематеріальних активів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок кредиту банку.

Первісна вартість нематеріального активу, придбаного в результаті обміну на подібний об’єкт, дорівнює залишковій вартості переданого нематеріального активу. Якщо залишкова вартість переданого об’єкта перевищує його справедливу вартість, то первісною вартістю нематеріального активу, отриманого в обмін на подібний об’єкт, є його справедлива вартість із включенням різниці до фінансових результатів (витрат) звітного періоду.

Первісна вартість нематеріального активу, придбаного в обмін (або частковий обмін) на неподібний об’єкт, дорівнює справедливій вартості переданого нематеріального активу, збільшеній (зменшеній) на суму грошових коштів чи їх еквівалентів, що була передана (отримана) під час обміну.

Первісною вартістю безоплатно отриманих нематеріальних активів є їх справедлива вартість на дату отримання.

Первісною вартістю нематеріальних активів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість.

Нематеріальні активи, отримані внаслідок об’єднання підприємств, оцінюються за їх справедливою вартістю.

Первісна вартість нематеріального активу, створеного підприємством, включає:

•    прямі витрати на оплату праці;
•    прямі матеріальні витрати;
•    інші витрати, безпосередньо пов’язані із створенням цього нематеріального активу та приведенням його до стану придатності для використання за призначенням (оплата реєстрації юридичного права, амортизація патентів, ліцензій тощо) [15, с. 264].

Первісна вартість нематеріальних активів збільшується на суму витрат, пов’язаних із удосконаленням цих нематеріальних активів і підвищенням їх можливостей та строку використання, які сприятимуть збільшенню первісне очікуваних майбутніх економічних вигод.

Витрати, що здійснюються для підтримання об’єкта в придатному для використання стані та одержання первісне визначеного розміру майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат звітного періоду.

За необхідності підприємство може здійснювати переоцінку нематеріальних активів за їх справедливою вартістю. Проте така переоцінка можлива лише по тих нематеріальних активах, по яких існує активний ринок.

Активний ринок – ринок, якому притаманні наступні умови:

•     предмети, що продаються та купуються на цьому ринку, є однорідними;
•     у будь-який час можна знайти зацікавлених продавців і покупців;
•     інформація про ринкові ціни є загальнодоступною.

Основні ситуації, в яких облік та оцінка вартості нематеріальних активі необхідні.

1. З метою обліку чи аналізу:

•     Встановлення ціни на товари, що виготовляються з використанням нематеріальних активів. Оцінка потрібна для складання калькуляції витрат на певні види продукції та встановлення на цій основі нижньої межі реалізаційної ціни на продукцію, яка містить нематеріальні активи. Але при цьому можна визначити не тільки нижню межу ціни. Наприклад, використання ефективного товарного знаку чи доброї ділової репутації фірми дає змогу підвищити роздрібні ціни в середньому на 15–30%.
•     Страхування об’єктів нематеріальних активів. Знання дійсної вартості нематеріальних активів необхідне при страхуванні майна, що втілює інтелектуальну власність, а також для підвищення професійної відповідальності працівників, які працюють з нематеріальними активами.
•     Розрахунок винагороди для працівників, що створили нематеріальні активи. Проблема полягає в тому, що на підприємстві, де створюється нематеріальний актив, при виплаті винагороди авторам, безперечно, враховується вартість створеного об’єкта. Часто, навпаки, виникає інша ситуація, коли продається складна наукомістка продукція, у цьому разі було б справедливо відраховувати частину прибутку на користь організації, що брала участь у розробленні нематеріальних активів, які лягли в основу цієї продукції.
•     Аналіз ефективності роботи підприємства, яке створює чи використовує нематеріальні активи. Відомо, що для найповнішого розкриття ефективності діяльності певної фірми потрібно адекватно провести оцінку всіх її активів.
•     Визначення прибутку від вживання нематеріального активу в господарській діяльності.
•     Облік об’єктів нематеріального активу на балансі підприємства. Кожного такого разу для правильного віднесення всіх цих сум на відповідні бухгалтерські рахунки потрібна їх вартісна оцінка. Може бути три джерела виникнення таких об’єктів, а саме: вони можуть створюватися за рахунок власних ресурсів підприємства; вони можуть з’являтися за рахунок коштів замовника; ці об’єкти можуть виникати за кошти третіх осіб чи бути купленими у них.
•     Відображення вартості нематеріальних активів у собівартості продукції.
•     Оцінку інвестиційних проектів, Визначення абсолютної та відносної частки нематеріальних активів – обов’язкова умова для точного прорахунку ефективності інвестиційного проекту.

2. З метою аналізу прибутку від використання нематеріальних активів:

•     Визначення бази оподаткування. Відомі випадки, коли великі корпорації, правильно оформлюючи свої права на нематеріальні активи, добивались знижок податків на прибуток. У цілому подібне зниження податку може досягати приблизно 60%.
•     Вибір оптимального варіанта використання нематеріального активу (проблема власного використання чи реалізації системи ліцензій та договорів).
•     Фінансове забезпечення оновлення виробничих засобів. Наявність адекватної оцінки нематеріального активу дає можливість сформувати значно більшу фінансову базу для заміни застарілих засобів.
•     Зменшення витрат, пов’язаних із незаконним використанням не матеріальних активів та з їх експортом.

3. З метою відображення вартості нематеріальних активів у статутному фонді фірм:

•     Збільшення вартості статутного капіталу для підвищення шансів на отримання кредитів.
•     Точний облік вкладів до статутного капіталу.
•     Правильний розподіл часток вкладів за спільне інвестування.
•     Переоцінка структури та розміру статутного капіталу.
•     Випуск акцій функціонуючими підприємствами.

3. Для зміни форми та суб’єкта–власника.

•     Реорганізація (в тому числі приватизація), ліквідація, банкротство підприємства.
•     Продаж підприємства з аукціону або в конкурсному порядку (в тому числі в процесі виконання рішень арбітражних або судових органів).
•     Приватизація об’єктів науково–технічної сфери може супроводжуватися переоформленням авторських свідоцтв, які належать державі, на патенти, котрі є власністю конкретної фізичної або юридичної особи (що потребує урахування вартості об’єкта інтелектуальної власності).
•     Купівля або продаж прав на нематеріальні активи.
•     Надання франшизи або здійснення лізингу (що передбачають використання нематеріального активу).
•     Визначення вартості нематеріального активу, запропонованого як застава.

5. З метою вирішення організаційно–правових питань, пов’язаних із нематеріальними активами.

•     Обґрунтування вартості нематеріального активу в процесі судово-арбітражних суперечок, пов’язаних із незаконним його використанням.
•     Обґрунтування вартості нематеріальних активів під час судово–арбітражних суперечок, пов’язаних із неправильною виплатою авторської винагороди.
•     Виконання постанови судових органів.

•     Оцінка нематеріальних активів згідно міжнародних стандартів здійснюється за витратним, прибутковим (дохідним) та ринковим методами (рис. 6.3).

Основна мета оцінки – визначення основного потоку задаткового прибутку, який забезпечує передові високоефективні технологічні процеси та виробництво сучасної конкурентоспроможної продукції, а також введення в бухгалтерський облік як нематеріального активу.

Витратний підхід оцінки вартості інтелектуальної власності передбачає, що потенційний покупець (користувач) володіє відповідною інформацією (кошторисом витрат) про предмет купівлі. При цьому підході використовують:

 

Рис. 6.3 Методи оцінки нематеріальних активів підприємства [6, с.108]

 

Метод первісних витрат. Вартість об’єктів права інтелектуальної власності (нематеріальні активи), що визначається цим методом, базується на фактично здійснених витратах на їх створення, інформація міститься в бухгалтерській звітності підприємства. У разі необхідності раніш зроблені витрати можуть бути скориговані з урахуванням часу створення оцінюваного об’єкта та реальних умов господарської діяльності підприємства (метод приведених витрат).

PV = ∑PV₀ + Rev – A, (6.1)

де PV – поточна вартість оцінюваного об’єкта; ∑PV₀ – вартість первісних витрат на створення оцінюваного об’єкта;Rev – підприємницький прибуток; А – знос оцінюваного об’єкта.

На практиці цей метод використовують за умов, що витрати на створення нематеріальних активів здійснювалися нещодавно й, відповідно, немає необхідності коригувати їх з урахуванням фактора часу.

Метод вартості заміщення передбачає вибір об’єкта, еквівалентного до оцінюваного за своїми функціональними можливостями та варіантом використання. Вважається, що максимальна вартість нематеріального активу визначається мінімальною ціною, яку варто заплатити під час купівлі об’єкта з аналогічною споживчою вартістю.

Метод вартості відтворення передбачає визначення поточної вартості витрат на створення нової точної копії такого ж самого нематеріального активу у цінах на дату до вирахування всіх видів зношення та є найбільш прийнятним під час оцінки вартості унікальних об’єктів. Варто зауважити, що нематеріальний актив (об’єкт права інтелектуальної власності) на відміну від матеріальних об’єктів, не мають фізичного, функціонального, економічного та морального зносу.

Витратний підхід визначення вартості нематеріального активу застосовується, як правило, щодо об’єктів, які не можуть зразу давати прибуток від використання. Це стосується соціальної сфери, медицини, екології, оборонних програм, космосу, забезпечення наукових досліджень тощо.

У цілому витратний підхід передбачає встановлення реальної вартості нематеріального активу шляхом визначення первісної вартості оцінюваного об’єкта (з урахуванням усіх удосконалень за час його використання). Цей підхід досить об’єктивний, коли можливо точно оцінити витрати на створення аналогічного наукового продукту за обов’язкової умови відносної рівноваги попиту та пропозицій на ринку.

Витратний підхід обов’язково використовується, якщо розробники виконували розробки за угодою із замовником за плату.

Прибутковий підхід означає, що покупець нематеріального активу очікує у майбутньому одержати від його використання певний прибуток. Оцінка вартості нематеріального активу (об’єкта права інтелектуальної власності) за прибутком виходить з уявлення, що вартість оцінюваного об’єкта в грошовому виразі можна ототожнити з капіталом (інвестицією) визначених розмірів, який спроможний “генерувати” додатковий прибуток підприємства, за умови ефективного використання цього об’єкта.

В основу прибуткового підходу покладено прогнозування майбутніх показників ефективності використання оцінюваного об’єкта, а саме: прибутку підприємства, рентабельності тощо.

Майбутні вигоди підприємства переводять у сьогоденну вартість нематеріальних активів методами прямої капіталізації прибутку від його використання, дисконтування чистих грошових потоків прибутків чи звільнення від роялті, які відображають послідовність одержання прибутків, їх зміну та відповідну норму віддачі.

Метод прямої капіталізації прибутків полягає в тому, що загальна вартість капіталу й одержуваний від його використання прибуток пов’язані між собою позиковим відношенням, яке передбачає повернення капіталу (амортизацію) та одержання прибутку від його використання. Завдяки капіталізації прибуток від використання оцінюваного об’єкта включаються у його вартість.

Згідно з цим методом поточна вартість оцінюваного об’єкта визначається шляхом ділення щорічного прибутку, що одержується від комерційного використання оцінюваного об’єкта, на так звану “норму капіталізації”:

(6.2)

де PV – поточна вартість оцінюваного об’єкта; CF_і – грошовий потік щорічного прибутку; K – норма капіталізації.

Норма капіталізації розраховується за допомогою коефіцієнта дисконтування шляхом вирахування очікуваних середньорічних темпів зростання прибутку або грошового потоку (залежно від того, яка величина капіталізується). Якщо відомий коефіцієнт дисконтування (І), норма капіталізації визначається за формулою:

К = Іg (6.3)

де К – норма капіталізації; І – коефіцієнт дисконтування; g – довгострокові темпи зростання прибутку або грошового потоку.

Метод прямої капіталізації прийнятний у випадках, коли прибуток від використання оцінюваного об’єкта протягом тривалого терміну є більш-менш стабільним (або темпи його зростання є постійними). Отже, цей метод найбільш прийнятний під час оцінки вартості вже функціонуючих об’єктів зі стабільними і такими, що добре прогнозуються, величинами прибутків.

Метод дисконтування чистих грошових потоків базується на аналізі грошових потоків за весь період володіння нематеріальними активами. Співвідношення між поточною та майбутньою вартістю активу визначають за формулою:

(6.4)

де PV – поточна вартість оцінювання об’єкта; CFj – щорічні майбутні грошові потоки; І – коефіцієнт дисконтування; t – час.

Визначення ставки дисконтування – найскладніше місце цього методу, оскільки падіння вартості грошей у часі є універсальною властивістю, яка пов’язана з певними ризиками, нестійкістю, протиріччями, властивими виробничим відносинам як об’єктивному фізичному явищу. Безперечно, що на безризикові капіталовкладення ставка дисконтування буде мінімальною, а на високоризикові – максимальною.

Ринковий (експертний) підхід до оцінки вартості нематеріальних активів (об’єктів права інтелектуальної власності) передбачає використання ознак ринкової привабливості, тобто наявність розвиненого ринку нематеріальних активів. Для реалізації цього підходу застосовуються:

•     метод порівняльного аналізу продаж, що ґрунтується на порівнянні оцінюваного наукового продукту з іншими, еквівалентними йому за своєю якістю, призначенням і корисністю та проданими на аналогічному сегменті ринку останнім часом;
•     метод звільнення від роялті, який ґрунтується на припущенні, що нематеріальний актив, який використовує підприємство, нібито йому не належить, а додатковий прибуток, призначений для сплати у вигляді роялті власникам цього об’єкту як винагороди, залишається на підприємстві.

Метод порівняльного аналізу продаж вимагає від експерта-оцінювача:

•        виявити недавні за часом угоди купівлі-продажу на відповідному сегменті ринку об’єктів, що еквівалентні оцінюваному об’єкту за своєю якістю, призначенням і корисністю (об’єктів-аналогів) та інформацію про їх вартість;
•        вибрати критерії співставлення та здійснити порівняльний аналіз;
•        визначити ринкову вартість шляхом порівняння і коригування вартості найближчого об’єкта-аналога.

При розрахунках методом звільнення від роялті визначають:

•     розміри щорічних надходжень додаткового прибутку (роялті) як певний відсоток від планованих обсягів промислової реалізації ліцензійної продукції за гіпотетичною ліцензійною угодою;
•     щорічні дисконтовані (капіталізовані) на дату оцінки грошові потоки додаткового прибутку (роялті);
•     встановлюють як основу ціни гіпотетичної ліцензії ринкову вартість нематеріального активу (об’єкта права інтелектуальної власності) у вигляді їх суми за формулою:

(6.5)

де PV_R – поточна вартість грошових потоків додаткового прибутку (роялті); CF_RJ – прогнозовані грошові потоки додаткового прибутку (роялті); P_t – ціна одиниці ліцензійної продукції за гіпотетичною ліцензією; V_t – щорічний обсяг виробництва ліцензійної продукції; R_t – ставка роялті; І – коефіцієнт дисконтування; t – час

На розмір ставок роялті впливатимуть такі обставини:

•          економічна ефективність гіпотетичної ліцензії;
•          наявність та обсяг правової охорони;
•          обсяг прав, які передаються за гіпотетичною ліцензією;
•          обсяг документації та ноу-хау, що передаються за гіпотетичною ліцензією;
•          інжиніринг;
•          кон’юнктура ринку;
•          конкурентні пропозиції.

Масштаби використання цього методу прямо залежатимуть від наявності інформації про угоди з подібними активами, або, як мінімум, про ставки роялті у досліджуваній галузі.

Для обґрунтованого визначення ринкової вартості нематеріальних активів необхідно здійснити великий обсяг підготовчої роботи щодо збору та аналізу інформації про оцінюваний об’єкт, можливі варіанти використання наукового продукту, економічні характеристики, норми капіталізації (або коефіцієнти дисконтування) тощо.

Отже, ринковий підхід може застосовуватися за таких умов:

•     наявність інформації щодо продажу подібних за призначенням і корисністю об’єктів;
•     повнота, доступність та достовірність інформації про ціни та умови угод із об’єктами-аналогами на відповідному сегменті ринку;
•     компетентність при оцінці впливу відмінних від об’єктів-аналогів рис на вартість оцінюваного об’єкта.

Амортизація нематеріальних активів

Нематеріальні активи підприємства також підлягають амортизації. Нарахування амортизації нематеріальних активів здійснюється протягом строку їх корисного використання, який встановлюється підприємством при визнанні цього об’єкта активом при зарахуванні на баланс, але не більше 20 років. Для нематеріальних активів, щодо яких можливо встановити термін використання, норма амортизації визначається в розрахунку на 10 років, тобто 10 %.

При визначенні строку корисного використання об’єкта нематеріальних активів слід ураховувати:

•    строки корисного використання подібних активів;
•    моральний знос, що передбачається;
•    правові або інші подібні обмеження щодо строків його використання та інші фактори.

Метод амортизації нематеріального активу обирається підприємством самостійно, виходячи з умов отримання майбутніх економічних вигод. Якщо такі умови визначити неможливо, то амортизація нараховується із застосуванням прямолінійного методу. Розрахунок амортизації при застосуванні відповідних методів нарахування здійснюється згідно з Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”.

Під час розрахунку вартості, яка амортизується, ліквідаційна вартість нематеріальних активів прирівнюється до нуля, крім випадків:

•    коли існує невідмовне зобов’язання іншої особи щодо придбання цього об’єкта наприкінці строку його корисного використання;
•    коли ліквідаційна вартість може бути визначена на підставі інформації існуючого активного г ринку і очікується, що такий ринок існуватиме наприкінці строку корисного використання цього об’єкта.

Отже, вартість, що амортизується по даному ресурсу, дорівнює первісній або переоціненій вартості.

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому нематеріальний актив став придатним для використання.

Нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття нематеріального активу.

Термін корисного використання нематеріального активу та метод його амортизації переглядаються в кінці звітного року, якщо в наступному періоді очікуються зміни строку корисного використання активу або зміни умов отримання майбутніх економічних вигод.

Амортизація нематеріального активу нараховується, виходячи з нового методу нарахування амортизації і строку використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем змін.

 Реалізація права власності на нематеріальні ресурси

Правовий захист об’єктів інтелектуальної власності полягає в забороні використання нематеріальних активів без дозволу їхнього власника.

Право власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки засвідчується патентами.

Патент – охоронний документ, який видається уповноваженим державним органом (патентним відомством) і підтверджує право його власника на відповідний об’єкт промислової власності.

Патент можна продати, на його підставі видати ліцензію, використати як внесок до статутного фонду або інвестиції в будь-яке підприємство.

Патент забезпечує його власнику:

• виключне право використовувати винахід (корисну модель, промисловий зразок) на свій розсуд;
• право забороняти третім особам використовувати винахід (корисну модель, промисловий зразок) без дозволу власника;
• можливість передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель, промисловий зразок) будь-якій особі, яка стає правонаступницею власника патенту;
• право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання винаходу (корисної моделі, промислового зразка) на підставі ліцензійного договору;
• право подати до патентного відомства для офіційної публікації заяву про надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого винаходу (корисної моделі, промислового зразка) [3, с. 138].

Правова охорона знаків для товарі і послуг, зазначення походження товару та фірмового найменування реалізується на підставі їхньої державної реєстрації. На зареєстровану торгову марку (зазначення походження товару, фірмове найменування) видається свідоцтво, яке засвідчує його пріоритет.

Свідоцтво на знак для товарів і послуг та на фірмове найменування забезпечує його власнику:

•    виключне право користуватися і розпоряджатися знаком на свій розсуд;
•    право забороняти іншим особам використовувати знак без дозволу власника;
•    право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору [3, с. 139].

Процедура виникнення та здійснення авторського права здійснюється наступним чином. Особа, яка має авторське право:

1. для сповіщення про свої права на твори у галузі науки, літератури, мистецтва, на комп’ютерні програми та бази даних може використовувати знак охорони авторського права, який уміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери © у колі, імені (найменування) особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору. Сповіщення про право на топологію інтегральної мікросхеми складається з літери Т у колі, дати початку терміну дії виключного права на використання цієї топології та інформації, яка дає змогу ідентифікувати право власника топології;
2. для засвідчення авторства на оприлюднений чи неоприлюднений твір, факту й дати публікації твору чи наявності договорів, які торкаються права автора на твір, у будь-який час протягом терміну охорони авторського права може зареєструвати своє право та інші зазначені відомості в офіційних державних реєстрах. Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво [3, с. 103, 6, с.139].

Охорона суміжних (прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення) повинна здійснюватися без порушення авторських прав. Виробники фонограм і виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм або їхніх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав, який складається з латинської літери ® у колі, імені (найменування) особи, що має суміжні права, і року першої публікації фонограми. Виключні права виконавців і продюсерів (виробників) фонограм можуть передаватися іншим особам на підставі договору, в якому має бути зазначений спосіб використання виконання та фонограм, порядок і розмір виплати винагороди, термін дії договору

“Ноу хау”, гудвіл, раціоналізаторські пропозиції, які є власністю підприємства, не мають спеціального правового захисту.

Порядок їхнього захисту визначає керівництво господарюючого суб’єкта. За розголошення інформації про “ноу-хау” та комерційні таємниці підприємства передбачена сувора (аж до кримінальної) відповідальність.

Реалізацію прав власності на нематеріальні ресурси (активи) здійснює переважно сам власник, або інша зацікавлена особа, якій наданий такий дозвіл. Така передача права використання здійснюється у формі ліцензійної угоди.

Ліцензією – це дозвіл на використання технічних досягнень або інших нематеріальних ресурсів (активів) протягом певного строку за обумовлену винагороду.

Ліцензійній договір (угода) – це угода, за якою сторона, що володіє виключним правом на використання нематеріального активу (об’єктів права інтелектуальної власності) (ліцензіар) надає іншій стороні (ліцензіату) дозвіл (ліцензію) на використання нематеріальних активів (ресурсів), а ліцензіат зобов’язується сплачувати ліцензіару платежі та здійснювати інші дії, передбачені договором.

Суб’єкти господарської діяльності, купуючи нематеріальні активи, планує отримати додатковий прибуток від їхнього використання. Ефект від придбання підприємством об’єктів права інтелектуальної власності, а також “ноу-хау” (незапатентованого досвіду), може бути визначений після реалізації продукції, виготовленої з використанням зазначених нематеріальних активів.

Ефективність використання нематеріальних активів визначається за показниками дохідності, фондовіддачі та фондомісткості.

 

Питання для самоконтролю

1.   Дайте визначення поняття "основні засоби підприємства".
2.   Назвіть кількість і дайте характеристику основних груп основних засобів.
3.   Поясніть необхідність обліку та оцінки основних засобів і дайте їх характеристику.
4.   Що слід розуміти під фізичним спрацюванням і як здійснити його оцінку.
5.   Розкрийте зміст техніко-економічного старіння та поясніть можливості його оцінки.
6.       Дайте визначення поняття "амортизація" і назвіть періодичність її нарахування на підприємствах.
7.       Назвіть основні методи нарахування амортизації, які передбачені Положенням (стандартом) №7 "Основні засоби"
8.   Що означає поняття "норма амортизації" і застосування його в практичних розрахунках.
9.   Назвіть основні узагальнюючі показники за допомогою яких можна оцінити використання основних засобів підприємства.
10. Які показники входять до групи часткових і дайте характеристику сфери їх застосування.
    1. 11 . В чому полягають переваги інтенсивного використання основних засобів підприємства.
11. Які фактори впливають на підвищення фондовіддачі та зниження фондомісткості.
12. На величину яких показників діяльності підприємства впливає підвищення ефективності використання основних засобів.
13.                Що підрозумівається під інтелектуальною власністю?
    1. Яким чином здійснюється процес перетворення продукту інтелектуальної праці в нематеріальний актив підприємства?
    2. Що відносять до об’єктів інтелектуальної власності?
    3. В чому полягає сутність нематеріальних активів підприємства?
    4. Визначте особливості нематеріальних активів.
    5. Яким чином здійснюється переоцінка нематеріальних активів?
    6. Які існують методи оцінки нематеріальних активів підприємства?
    7. Як нараховується амортизація на нематеріальні активи?
    8. Яким чином реалізуються права власності на нематеріальні ресурси?