" Нескінченне кохання Тараса Шевченка"

 

«Кохання Тараса Шевченка»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вчитель:

Грига В.В.

 

ТЕМА.  «Кохання Тараса Шевченка»( Сім жінок в житті Т.Шевченка)

 

Мета. Ознайомити здобувачів освіти з маловідомими сторінками життя Тараса Григоровича Шевченка; на прикладах поетичних шедеврів інтимної лірики Шевченка розглянути красу і складність людських почуттів; формувати культуру усного мовлення як засобу вільного спілкування та самовираження; стимулювати пізнавальний інтерес; виявляти творчий потенціал; розвивати логічне, образне мислення; створювати умови для розвитку творчої особистості; виховувати пошану до літературної спадщини великого Кобзаря, до історичного минулого рідної землі.

 

Оформлення:мультимедійна презентація, портрет Тараса Шевченка, фотовиставка про життя і творчість Кобзаря; виставка його творів, ілюстрації; репродукції портретів, стіл, накритий скатертиною, на ньому ваза з вербовими котиками, свічка, чорнильниця, перо, папір та конверт для листа, «Кобзар», букет квітів.

Хід проведення заходу

Вступне слово

Березень в Україні часто називають Шевченковим. І це не випадково : щороку навесні Великий Кобзар приходить до нас і щороку новим, неповторним. Тарас Григорович Шевченко - велика і невмируща слава українського народу.

 

Вірш Шевченка, Доля (відео фрагмент)

Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п'яного дяка в науку.
— Учися, серденько, колись
З нас будуть люди, — ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люди? Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава — заповідь моя.

 

Ведучий:

Бог сотворив людину - єдину і цілісну: і вона була щаслива. Але людина согрішила і Бог, розгнівавшись на неї розділив її на дві половинки і пустив по світу. З того часу кожен, блукаючи між людьми, шукає свою. Знайде її матиме щастя, а не знайде приречений на самотність.

Ведуча:

Про Шевченка ми чуємо з дитинства, говоримо про нього як про поета, борця, пророка художника, і здається, все знаємо про нього, та все ж знову і знову  відкриваємо для себе щоразу іншого, нового поета.

Ведучий:

Сьогодні ми звернемося до найпотаємніших сторінок його особистого життя. Будучи емоційною і чутливою натурою, Т.Шевченко, як і кожен поет, часто закохувався. То хто ж вони були, ті музи, які надихали поета, які давали йому втіху і навівали смуток, які любили його, яких любив він?

Шевченко                                 Моя любов, моя висока!

Не відпускай мене, храни!

Храни від буднів, злого ока,

Храни мої пречисті сни!

 

І хай я мучусь, хай неспокій!

І біль терзань- мої вони!

Моя любов, моя висока,

Не відпускай мене, храни!

Ведуча.

Тарас Шевченко був глибоко нещасним в особистому житті. Мало кому в коханні так не щастило, як йому. Маючи унікальні таланти, гострий розум, товариську вдачу, привабливу зовнішність, він, здавалось би, був приречений на успіх у жінок. Та особисте життя у великого українця так і не склалося. Не судилося Тарасові Шевченку продовжити свій родовід у наступних поколіннях. Не вдалося йому одружитися -пекуча мрія кобзаря про дружину, дітей,про родинне щастя залишилося маревом, яке весь час манило-кликало й зникло в каламутному вирі життя. Але ми погрішили б проти істини,якби сказали,що Шевченко не зазнав радості кохання. Кохав він, кохали його… Усе це було…

Ведучий: Уперше незбагненні почуття пробудила в хлоп’ячій незахищеній душі сусідська дівчина Оксана Коваленко.

 

Тарас Шевченко: (підходить до столу, на якому підручник. Запалює свічку, читає – на фоні музики )

 

Шевченко. Першим моїм  дитячим коханням  була молода дівчина-одноліток  — Оксана Коваленко. Наші рідні були впевнені, що ми одружимось, щойно досягнемо старшого віку. Але надії були марними — розлука була несподівана і довга. Усе своє подальше життя я  з ніжністю згадував ту дівчину, яку колись кохав.

Оксана Коваленко (перше кохання) (бере троянду зі столу)

Я, Оксана Коваленко – перше і сильне почуття поета, дівчина-кріпачка, що була на три роки молодша  від Тараса.

Я пам’ятаю все так, неначе це було вчора. Ми йшли по холодній землі, тримаючись за руки, дивлячись один на одного, ніби на картину. Свіже повітря додавало нам сили.

 Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились.

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

Старі зараннє повмирали,

А ми малими розійшлись

Та вже й не сходились ніколи.

Мене по волі і неволі

Носило всюди. Принесло

На старість ледве і додому.

Ведуча

Не судилося справдитися мріям матерів, їх дитяча симпатія один до одного не переросли у справжні глибокі почуття. Спочатку пан Енгельгард забирає з собою до Вільно Тараса у ролі козачка, а потім, в січні 1840 року видає Оксану заміж за кріпака К. М. Сороку, із сусіднього села. Про це Тарас вже дізнається коли через чотирнадцять років повертається до Кирилівки вільною людиною. Тарас Шевченко зберіг образ Оксани в своїй душі і подалі не раз відтворить його у своїх творах.

Ведучий

Схожою на Оксану була польська швачка Ядвіга (Дуня) Гусиковська, теж «чорноброва» – друге юнацьке кохання Шевченка, овіяне чарівністю чужого великого міста Вільно, чужого народу й чужої мови.

Ядвіга Гусиковська (юнацька захопленість)

 

У своєму «Журналі» 5 вересня 1857 року Шевченко записав: «Уві сні бачив церкву святої Анни в Вільні та любу Дуню, чорнобриву Гусиковську, яка молилась у цій церкві».

…Я навчила дворового козачка пана Енгельгардта польської мови, по-сестринськи жаліла його, перша дала йому гостро відчути різницю між вільним і кріпаком, між долями хоч і бідної, але вільної людини і раба.

 

Ведуча

Невідомо чим закінчилися би ці стосунки, якби під час польського повстання пан Енгельгард не втік до Петербурга, забравши з собою козачка Тараса, адже ці двоє були закохані один в одного.

Ведучий.Інтимна лірика не буває безіменною. Звернемося до біографії поета. Навчаючись в Академії, вже прославленим автором “Кобзаря”, портретистом їде Шевченко в рідну Україну. Тут 29 червня 1843 року він зустрічає на балу Ганну Закревську.

В цій жінці Тарас побачив одухотворений образ. До цього вже зовсім не думав про шлюб. А після, як реакція на його безнадійність, з’являється в поета те характерне для нього і вже незмінне упродовж усього життя бажання мати свою родину, свій дім, дружину, тихий і надійний захисток. Це бажання невдовзі переростає в гостру душевну потребу.

Отже, Ганна Закревська. Та, що, на жаль, була дружиною іншого.

 

(Входить Ганна Закревська).

Ганна Закревська. Перед моїм портретом зупиняються і довго стоять люди, навіть ті, які нічого не знають про історію кохання Шевченка, бо мої очі невідступно переслідують їх. Для мене зустріч з Тарасом була щасливою миттю. Він так красиво і ніжно виявляв свої почуття. Що не міг не відчувати на собі мій уважний погляд чорно-синіх (ніжно-молитовних очей.

(Виходить Шевченко)

Шевченко не любив друкувати на віршах посвят жінкам. Таких посвят є лише декілька. Вірш “Якби зустрілися ми знову”, всупереч звичайній стриманості поета, адресований конкретній особі, схованій під вдома літерами – Г.З. Отож, Ганні Закревській, тобто мені.

(Шевченко і Закревська стають поруч, але обернені спинами одне до одного, наче якась перешкода не дає їм бути разом).

Читають на фоні музики.

Шевченко.

Якби зустрілися ми знову,

Чи ти злякалася б, чи ні?

Якеє тихеє ти слово

Тоді б промовила мені?

Закревська:

Ніякого. І не пізнала б,

А може б, потім нагадала,

Сказавши “Снилося дурній”.

Шевченко:

А я зрадів би, моє диво!

Моя ти доле чорнобрива.

Закревська:

Якби побачив, нагадав

Веселеє та молодеє

Колишнє лишенько лихеє.

Шевченко:

Я заридав би, заридав!

І помоливсь, що не правдивим,

А сном лукавим розійшлось,

Слізьми – водою розлилось

Колишнєє святеє диво!

(Музика стихає. Шевченко й Закревська виходять).

 

Ведуча

Це було щире кохання між 29-річним поетом і красунею-дружиною господаря, 21-річною Ганною. На жаль, зустрітися більше їм не довелося – пані Закревська померла у 35 років, саме тоді,  коли  Шевченко звільнився від десятилітньої солдатчини.

Ведучий:А ми йдемо далі шляхами Кобзаря. Доля готувала йому нову зустріч з жінкою, якій Шевченко адресує такі рядки: “О добрый ангел! Молюсь и плачу перед тобою. Ты утвердила во мне веру в существование святых на земле”.

Ця жінка – княжна Варвара Миколаївна Рєпніна. У середині жовтня 1843 р. Тарас Шевченко, вже відомий на той час поет і маляр, завітав до Яготина робити копії портрета князя Миколи Рєпніна. Це був шляхетний рід українських вельмож. Княгиня Рєпніна доводилась онукою гетьманові Кирилу Розумовському.

Їхня донька, 35-річна княжна Варвара - яготинська красуня, розумниця з широким світоглядом, що жила молитвами і пристрастями, нещасливиця в особистому житті, прекрасна і добра душа, овіяна серпанком великої поезії.

(Під звуки вальсу входить В. Рєпніна)

Ведуча: З’явившись уЯготині, Шевченко став душею всього товариства, що до того жило переважно одноманітним, безбарвним життям. У серці Варвари спалахнула любов. Вона відчула, що 30-літній Тарас –«вибранець її серця».

Ведучий: В.Рєпніна написала повість свого життя й дала подивитися поетові. Поміж сторінками виразно читалось освідчення в коханні.

Рєпніна. Я – Варвара Репніна,  зі шляхетного роду українських вельмож. Моя мама, княгиня Рєпніна, доводилася онукою самому гетьману Кирилу Розумовському. І ось до Яготина завітав Тарас Шевченко. Зачарована ним, я відчула, що він — обранець мого серця.

         - Я чекала його любові виглядала її, що ось завтра, ось-ось він прийде і скаже все.

- Все. Я була слабкою жінкою, яка так хотіла любові, а він... Він іноді відповідав мені теплим почуттям, але пристрасним – ніколи. (Княжна знову бере перо, пише).

Ведуча. Поет замкнувся в собі й мовчав. Сповідь княжни справила на нього величезне враження, але водночас збентежила. Він щиро оточив її німбом святості, готовий був молитися на неї, на цю дивну аристократку, що в її душі відкрив стільки краси. Його почуття не було тим, чим було почуття княжни до нього.

Рєпніна. У день і час його від’їзду я зі сльозами кинулася йому на шию, перехрестила чоло

Вернути б час, і я – Варвара,

Сумна, задумана княжна,

Я б утекла з Яготина

Аж за Урал, де, наче хмара,

Пісок підводивсь над тобою,

Де цар кривавою рукою

Вершив безбожнії діла.

Я б у задушливу казарму

Як вірна подруга, прийшла…

Твоєю стала б я сестрою

І в Придніпровський рідний край

Листи б од тебе одсилала,

Я берегла б твої пісні...

Щоб чорний вітер Кос-Аралу

Не спопеляв даремно дні.

Ведучий. Не судилося Т.Шевченку і княжні бути разом. Рідня, особливо мати, доклали зусиль, щоб розлучити їх. Княгині здавалося, що Шевченко, колишній кріпак, не рівня її доньці Варварі. Так княжна Рєпніна на все життя залишилася самотньою.

 

Ведуча"Зацвіла в долині червона калина" - поетичний шедевр Тараса Шевченка, написаний на засланні. Це вірш, створений 35-річним поетом у першій половині 1849 року під час Аральської описової експедиції, до якої Тараса Григоровича залучили як художника.

Пісня «Зацвіла в долині

Ведучий: Взимку 1854-1855 р. Шевченкові знов зблиснула зірка кохання – й закотилася. Йдеться про дружину коменданта Новопетровської фортеці, матір трьох дітей – Агату Ускову. Поет захопився нею безтямно, відчайдушно. А скільки і яких високих мрій було виткано в душі! Агата Ускова довго здавалася йому вищою досконалістю.

(Входить Агата Ускова. Зупиняється поглядом на своєму портреті).

Агата Ускова: (стримано, дещо надмірно). Шевченко мав приємний голос, говорив гарно, плавно, особливо дуже добре читав уголос. У товаристві тримався скромно, карт не любив. Жіночого товариства не шукав. Тарас був у нас, як у рідній сім’ї, всі його дуже любили. Тарас Григорович любив природу, пісні. А коли він де-небудь чув українські пісні, то плакав. Наше товариство відзначало, що в моєму портреті Шевченко благородно передав в очах ніжність і материнство і просто опоетизував мене. А розчарування? Так, воно було... А як він любив квіти! Прості польові ромашки, маки, дзвіночки…»

(Бере зі столу ромашки, пригортає їх, виходить).

Ведуча. Але з часом тверезий розум Тараса Шевченка зрозумів, що він зайвий у цій щасливій сім’ї, та серце переконати було важче.

(звучить музика ).

ВедучийКоли поету йшов 44ий рік, почуття самотності та пригніченості заполонили його душу – він відчував себе старим не по роках. Звільнення із заслання знову пробуджує у Шевченка прагнення мати сім’ю, дружину, дітей. Вирвавшись із осоружної фортеці, поет мріє якомога швидше потрапити до Петербурга. Та доля на цілих п’ять місяців міцно пов’язує його з Нижнім Новгородом.

Там Шевченко освідчується в коханні 15-річній актрисі Катерині Піуновій.

Катерина Піунова. У Нижньому Новгороді під час спектаклю до мене підійшов Тарас Шевченко. Посміхнувся і тихо промовив: “Вами, Катерино Борисівно, я любуюсь, коли бачу вас на сцені”. Тарас Григорович познайомився з моїми батьками, став приходити до нас. Я горіла нетерпінням бачити його, без нього дні ставали мукою... В один з візитів Тарас Григорович сказав моїм батькам ті слова, які для мене були найчудовішою мелодією почуттів. Він просив у батьків моєї руки. Я була щаслива, його ласкавий усміх тривожив душу, в моє серце вривався промінь його сонця, творчість, кохання, але... грізні очі матері наказували мені вийти з кімнати і я кинулась до дверей . Батьки відмовили йому. Так, ти був старше Тарасе,  на 28 років від мене.

• Що скажеш, Тарасе?

Шевченко:

Не побрались,

Розiйшлися мов не знались,

Серце рвалося, смiялось,

Виливало мову.

За карії оченята,

За чорнії брови.

 

«Оженіть, будьте ласкаві, – писав я своїм друзям на Україну.— А то так і пропаду бурлакою на чужині».

Ведуча

Усе життя Тарас Шевченко пам’ятав своє перше, ще дитяче кохання до сусідської дівчинки Оксани Коваленко, з якою разом пасли вівці, і яка подарувала малому Тарасові перший поцілунок.

Останнім коханням Шевченка була Ликера Полусмак, яку зустрів у домі поміщиць Карташевських, якраз коли та несла  бублики до столу.  Побачив – і  знову довірливо закохався. Так розпочався останній самообман у житті Шевченка.

 

На сцені столик. За столом сидить Тарас,  пише листа.  Підходить Ликера, подає  чай.

Тарас. Але життя є життя. … Що ж я не так роблю? Чи ж не серед тих людей долі шукаю? Мабуть треба брати собі рівню. Вийшов із кріпаків – бери за себе кріпачку. І людину звільниш, і собі може щастя придбаєш? Ликеро…. Ликеро!!! Це ти? (Ликера підходить)

Ликера. Здрастуй Тарасе! Невже впізнав…. Чи радий ти нашій зустрічі?

Тарас. Ти ще питаєш?  Я прошу вашої руки. А чи згодні стати моєю дружиною і скрасити моє життя?

Ликера: Та хіба у Вас є де жити?

Шевченко: Я куплю хатинку біленьку, із садочком. І ви станете у ній господинею.

Ликера: Справді? Я завжди мріяла бути господинею.

 

Ведучий: Земляки поетові, що жили в Петербурзі, голосно заявляли: «Не до пари! Не до пари!». Не зважав. На кожному кроці виявляв зворушливу увагу, присвячував вірші.

Тарас присідає до столу, п’є чай. Ликера йде до глядачів.

Ликера. Не думала, що колись буду згадувати першу нашу зустріч у домі в Карташевських. Залицяння, букетики польових квітів, дорогі подарунки Шевченко пропонував мені руку й серце. Казав, що купить хатинку біленьку, гарненьку, із садочком. Я буду в ній справжньою господинею! Взимку поїду до Парижа або Петербурга. Я в дорогому вбранні, вся в коштовностях, наче справжня пані. Я заведу собі прислугу. А взагалі, хіба ж би я за такого старого пішла, якби не подарунки та не те, щоб бути панією?!

Тарас. Келих цей гіркий я п′ю не вперше, але біль без краю в тому, що зрадила тепер вже не чужа, а рідна, така ж, як я…

Ведуча

Ликера вийшла заміж за перукаря Яковлева, щасливою не була. Чоловік пив. Бив. Кожного року народжувалися діти.

Коли ж сини й дочки  підросли, Ликера пішки прийшла з Петербурга до Канева. Щодосвітку ходила на Чернечу гору. Молилася. Плакала. Через 44 роки по смерті Шевченка в книзі записів, що лежатиме в хаті біля могили її колишнього нареченого, тремтячою рукою, плачучи, ковтаючи сльози, напише:

“13 травня 1905 року приїхала твоя Ликера, твоя люба, мій друже. Сьогодні мій день ангела. Подивись на мене, як я каюсь” – Ликера пам’ятала, як Шевченко їй сорок чотири роки тому писав: “Моя ти любо, мій ти друже”. Ликера  сама зробила собі присуд: купити клаптик землі під горою, в ногах Кобзаря, щоб бути там похованою. І таки купила б той клаптик грунту, але в господині, в якої мешкала, захворів син. І Шевченкова наречена віддала заощаджені гроші на лікування. Син був врятований, а господиня на цвинтарі в Каневі купила два місця, де пізніше поховали і Ликеру, і її.

(Звучить пісня «По діброві вітер виє» )

Тарас:    Хто ти?

Доля: Хіба не впізнав? Я - твоя доля!

Тарас:Що скажеш мені, моя доленько лукава?

 Доля:Я не лукавила з тобою, Я другом, братом і сестрою Сіромі стала. .Хіба простиш мене, простиш хіба? Я— грудка снігу, ти ж трава зелена. Стою - твоя невінчана судьбя, Стою - твоя довічна наречена.

 

Тарас:Моя любов!

Моя висока! 

Не відпускай мене, храни!

Ведуча:Сім, прекрасних троянд було у житті Шевченка, та нажаль, вони всі зів’яли.

(Дівчата кладуть квіти на підлогу, мелодія Скорика)

Так і не подарувавши поету справжнього кохання.

Ведучий: Поета не стало. Згасла свічка його життя. Але залишилось слово, яке не має обмежень упросторі, увічнив себе як єство всього народу, як долю і характер України. Тож хай назавжди у ваших серцях горить іскорка любові до поезії, яку засвітив Великий Кобзар.