«Ні! Я жива! Я буду вічно жити!» ( до Дня народження Лесі Українки)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Відкритий захід

до 140-річчя з Дня народження Л. Українки

«Ні! Я жива!

Я буду вічно жити!»

 

 

25.02.2011р.

Учителі: Тетяна Зіновіївна Ільченко

Лариса Леонідівна Падалка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СЗШ № 45

Індустріальний району

На сцені портрет Лесі, уквітчаний волошками, вишитим рушником. Плакат зі словами "Ні! я жива!

                         Я буду вічно жити!".

 

На екрані висвічується через мультимедійний проектор тема вечора.

 

На сцену виходять 2 учителя.

 

1-й учитель.

Ти себе Українкою звала, 

І чи краще знайти ім'я

Тій, що радістю в муках сіяла, 

Як Вітчизна велика твоя. 

І сьогодні чоло ми схилієм

Перед світлим безсмертям твоїм

 

Через мультимедійний проектор портрет Лесі Українки.

 

2-й учитель.

Сьогодні ми зібралися у цьому святковому залі вшанувати ім’я Лесі Українки з нагоди 140-ї річниці з дня її народження, а також 103-річчя від дня перебування дочки Прометея на рідній Волинській землі.

 

На сцену виходять 4 ведучих.

 

1-й ведучий.

Усе життя Леся Українка палко любила рідну Волинь, через усю творчість пронесла її образ.

Волинські краєвиди..

У листі до матері - Олени Пчілки - велика Леся написала: "Найрідніший рідний край для мене - Волинь, а Київ, Полтавщина для мене рідна Україна".

 

Луцький замок.

2-й ведучий. Вперше на Волинь до Луцька родина Косачів приїздить у 1879 році і оселяється над самим Стиром, близько замку Любарта.

Легенди про старовинну захоплювали Лесю з братом, і це був перший крок до пізнання суворої історії рідного краю.

 

Тьотя Еля.

3-й ведучий. Згодом саме тут, у Луцьку, морозного 1880 року з’явився перший вірш Лесі "Надія", присвячений "тьоті Елі", яка "навчала її" мистецтва української народної вишивки.

 

Учень читає вірш "Надія".

 

Маленька Леся.

2-й ведучий. Леся росла тихою, спокійною, задумливою дитиною. Змалечку кохалась у народних піснях, переказах, легендах, які пізніше знайшли своє відображення у творах поетеси. 

 

М. Драгоманов.

3-й ведучий. У листі до М. Драгоманова у 1891 році Леся пише: «Я так люблю наші ліричні пісні.... Мені завжди здається, що коли де можна добачити вдачу народу, то се скоріше в ліричних волинських піснях".

 

Звучать пісні "Нічка темна" та "При долині кущ калини."

 

Тітка Олександра.

4-й ведучий. Влітку 1880 року у Луцьк приїздить разом із синами друга тітка Лесі по батькові - Олександра, яка стала першою вчителькою Лесі гри на фортепіано.

 

Фортепіано Лесі.

1-й ведучий. А через п’ять років з Києва у Колодяжне привезли той самий рояль, який Лесиним зветься. Разом із сестрою Ольгою Леся розучують колядку "Різдвяна ніч".

 

Звучить колядка "Різдвяна  ніч".

 

Колодяжне.

2-й ведучий. Так, саме тут, у Колодяжному, куди переїхала родина Косачів у 1882 році формується поетична індивідуальність Лесі. На лоні Волинської природи, в стихії волинської народної творчості. Вона розпочала й написала тут близько 80 творів. І перший серед них – «Конвалія», підписаний псевдонімом Леся Українка.

 

Учень читає вірш «Конвалія».

 

Батько і мати.

1-й ведучий. Дарма, що наш батько чернігівець, а мати полтавчанка, всі ми їх діти, а Леся чи не найбільше вважали себе за волиняків.

 

Волинські краєвиди..

 

На все життя полюбила вона росисті волинські луки, тихі і таємничі лісові озера, предковічні соснові бори…

Дуби і сосни підступали до самої садиби. Прозоре джерельце наповнювало кадуб-криничку. А поряд квіти… Леся дуже любила квіти, особливо польові волошки. Їх букети завжди стояли на столі і на вікнах. Навіть узимку квіти прикрашали кімнати білого Лесиного будиночку в Колодяжному…».

 

Білий будиночок.

Звучить пісня «Хата».

 

Кобзар, Т.Г. Шевченко

4-й ведучий. Леся дуже любила село. Щороку скликала до себе селян на свято Тараса Шевченка. Сама вишила портрет Кобзаря, рушником прикрасила… Сідала ото під портретом, брала «Кобзаря» до рук і читала, а очі сяють, сама аж палає…

 

Волинь, село.

3-й ведучий. У Колодяжному Леся поринула в його народну поліську стихію. Всі звичаї, оповідання, пісні: колядки, щедрівки, веснянки, купальські, обжинкові – все те Леся знала, всім цікавилася. Фольклор та етнографія Волині, які полонили уяву вразливої дівчинки, розбурхували її фантазію, вводили у незвичайний, химерний світ народної міфології. Любов до свого краю, народу, до краси рідної землі – все це органічно увійшло в її творчість.

 

Звучить акапельно пісня «Ой, сивая моя зозуленька».

 

Леся з братом.

1-й ведучий. У 1884 році Леся з матір’ю, Михайлом та Олею відвідують урочище Нечимне. Легенди про русалок заполонили її серце. А зустріч з білинкою, яка виспівувала співання, вразила народною мудрістю

 

Танок русалок.

 

Олена Пчілка.

2-й ведучий. В одному з листів до Драгоманових Олена Пчілка зазначає: «Леся пише вірші і цілком не зле володіє віршем. Може, колись стане справжньою поеткою. Спочатку писала про долю, про романтичні мрії, а тепер серед її паперів, що у Колодяжному, я знайшла переклад трьох рапсодій «Одіссеї « Гомера». Один із її віршів, що з’явились у друку, поезія, присвячена грецькій поетесі Сапфо.

 

Учень читає вірш «Сафо».

 

Луцьк. Костел. На фоні органної  музики..

1-й ведучий. Дуже кохалась Леся в органній музиці, яку вперше почула у Луцьку в костелі. Страшенно любила музику, була до неї здатна, здатна до композиторства, бо часто грала свої власні дуже хороші імпровізації.

 

3-й ведучий. В одному з листів, написаних у Колоджяному до дядька Драгоманова, Леся признається: «Мені інколи здається, що з мене вийшов би далеко кращий музикант ніж поет, та тільки біда, що природа утяла мені кепський жарт».

 

4-й ведучий. Отой «кепський жарт» як Леся називає свою хворобу і погнав її на лікування. Настав час прощатись із рідною Волинню.

 

На фоні музики учень читає вірш «Прощай, Волинь».

Метелик.

2-й ведучий. Тяжким каменем лягає на душу тягар хвороби, але молода дівчинка не кориться, вона гордо оспівує прагнення до світла, тепла, життя. Так її «дитяча казка» «Метелик», написана у 1889 році у Колодяжному, засвідчує той шлях, яким вирішив іти молодий митець.

 

Моновистава «Метелик».

 

Білий будиночок.

1-й ведучий. Після цієї казки стало всім зрозуміло, що Леся обирає не темний льох і тихий сон, а ступає свідомо на шлях боротьби. Це засвідчує невмируща поезія «Contra spem spero», яку Леся написала у своєму білому будиночку.

 

Звучить музика Бетховена, учень читає вірш «Contra spem spero».

 

Маня Биховська.

4-й ведучий. У квітні 1891 року Леся надумала навідати свою приятельку Маню Биковську у селі під Луцьком, де та вчителювала. Спомин про це залишила Леся у волинському образку «Школа».

 

І. Франко.

3-й ведучий. Саме цей волинський образок, ще свіжо списаний Лесею, вразив Івана Франка, який прибув у Колодяжне 18 травня 1891 року разом із дружиною і трьома синами. Тиждень каменяр мав змогу пити цілющу воду Волині і милуватись Колодяжними краєвидами.

 

Озеро.

Звучить пісня «Чарівна скрипка».

 

2-й ведучий. Франко радо привітав Лесю Українку і назвав її послідовницею Тараса Шевченка. А ще не побоявся назвати її «трохи чи не одиноким мужчиною на всю новочасну Україну. Від часу Шевченківського «Поховайте та вставайте…» Україна не чула такого сильного гарячого та поетичного слова, як з уст сеї слабосильної хворої дівчини»

 

Чернеча гора.

Лунає музика бандури.

 

1-й ведучий. Леся гостро відчувала зв’язок із Шевченком, тому влітку 1891 року виїздить із Колодяжного через Ковель до Києва у супроводі Олени Пчілки, щоб Дніпром на пароплаві дістатись до Чернечої гори і вклонитись своєму духовному батькові, безсмертному Кобзареві.

 

Звучить пісня на слова Т.Г. Шевченка «Зацвіла в долині червона калина».

 

 

І. Франко.

3-й ведучий. 11 жовтня 1893 року Леся Українка пише лист Іванові Франку із Колодязного, де дякує йому за «ту працю, якої ви не побоялись, видаючи мою першу книжку «На крилах пісень». Дякую Вам тим часом тільки добрим словом, а надалі постараюсь віддячитись і ділом.»

 

Осип Маковей.

1-й ведучий. А в наступному листі до Осипа Маковея Леся запевняє: «на крилах пісень» не єсть моє останнє слово, а коли я думаю йти далі, то вже ж вперед, а не назад, інакше не варто біло й виходити».

 

Леся Українка.

Уривок з вистави «Бояриня».

 

2-й ведучий. «Тридцятилітня війна» з туберкульозом гнала поетесу світами: Італія, Прага, Берлін, Швейцарія, Єгипет… Чужина завжди викликає велику тугу за рідним краєм.

 

Учень читає вірш «І все таки до тебе думка лине».

 

4-й ведучий. Все рідше з’являється Леся на Волині. Вологий клімат загострює недугу. Хоч на місяць, хоч на тиждень приїздить Леся у своє Колодяжне. І навіть у 1895 році в продовж двох місяців лікує хворих на тиф колодяженців. А разом з тим закінчує свою «Блакитну троянду», упорядковує цикл «Пісні про волю». Починає роботу над драмою «Руфін та Прісцілла». А наприкінці 1907 року Леся Українка востаннє відвідує своє Колодяжне, щоб знову мандрувати Кримом.

 

Нечимне.

3-й ведучий. Але не тільки умовне прощання з Волинню, бо попереду 1911 рік, коли Леся Українка працюватиме над «Лісовою піснею», згадуючи, як в Колодяжному в місячну ніч бігала самою в ліс і там ждала, щоб мені привиділась Мавка. І над Нечемним вона мені мріла.   

 

Сцена з драми-феєрії «Лісової пісні».

 

Леся Українка.

4-й ведучий. Ми розуміємо, що «Волинь для Лесі Українки була джерелом формування суспільного та естетичного ідеалу, ставала матеріалом для художнього осмислення, спонукала до поетичних одкровень…»

 

На сцену виходять всі учасники свята та ведучі.

 

1-й ведучий.

І слов Лесі

Пречисте ніби ранок,

По воду йде до волинських криниць

 

2-й ведучий.

Леся – трепет, вогонь, ідея,

Леся – вірна, єдина струна,

І хто знає співця Антея –

Той тебе у ньому пізна!

 

3-й ведучий.

Нова доба над нами розцвіта,

Та слово Лесі вічно з нами буде.