Ніч перед Різдвом з героями Гоголя

Ніч перед Різдвом  з героями М.В. Гоголя

Нічка ясная настала,

Зорі вкрили небеса.

Красень-місяць величаво

Нам віщує  чудеса.

Боже йде до нас знамення:

Свято свят – Христа Різдво.

Радість, сміх, благословення

В кожен дім несе воно.

Тож відкриймо всі світлиці,

Щиро славімо Христа.

Запалило душі, лиця

Славне свято – Коляда.

Та нечиста злая сила

Стала думать і гадать,

Як їй в цю благу годину

Боже свято зіпсувать.

Кажуть, поблизу Диканьки

На далеких хуторах,

Чорт і відьма до світання

Водять шабаш  в димарях.

Відьма всілась на мітлу

Й ну збирать зірки в рукав.

Чорт ще гірше лихо втнув –

З неба хутко місяць вкрав.

А в цей день перед Різдвом

Додому до дяка

Козак Чуб із кумоньком

Суне покалякать.

А його донька Оксана

Вдома залишилася,

У люстерко олов’яне

Пильно задивилася.

Завірюха загула, закрутилася

І пітьмою навкруги все покрилося.

А коваль Вакула йде в цю годиноньку

До коханої своєї, до дівчиноньки

Оксана. І чого людям надумалось розславляти, нібито я гарна?Брешуть люди, я зовсім не гарн. Хіба чорні брови та очімої такігарні, що вже подібних до них немає й на світі? Яка тут краса в цьому кирпатенькому носі? I в щоках? I в губах? Ніби гарні мої чорні коси? Ух! Їх можна злякатися увечері: вони, як довгі гадюки, переплелись та обвились круг мой голови. Я бачу тепер, що я зовсім не гарна!.. Ні, гарна я! Ой, яка гарна! Диво! Яку радість принесу я тому, кому буду дружиною! Як милуватиметься з мене мійчоловік! Він нестямиться від радості Він зацілує мене насмерть.

Вакула.Дивна дівка! І вихваляється вона мало! 3 годину стоїть, видивляючись у дзеркало,і не на­дивиться, та ще й хватить себе вголосГ

Оксана.То що ж, парубки, чи ж вам до пари я? Ви погляньте на мене, як я плавно виступаю; у мене сорочка вишита червоним шовком. А які стрічки на голові! Вам довіку не бачити пишнішого галуна! Всього цього накупив мені батько мій, щоб одружився зо мною найкращий молодець у світі!

(Скрикнула й суворо зупинилася перед ковалем .)

Чого ти прийшовсюди? Хіба хочеться, щоб випровадила за двері лопатою? Ви всі майстри під’їжджати до нас. Вмить пронюхаєте, коли батьків нема вдома. О! я знаю вас! Що, скриня моя готова?

Вакула. Буде готова, моє серденько, після свят буде готова. Коли б ти зна­ла, скільки попрацював я коло неї: дві ночі не виходив із кузні; зате в жодної попівни не буде такої скрині. Залізо на окуття поклав таке, яко­го не клав на сотникову таратайку, коли ходив на роботу до Полтави. А як буде розмальована! Хоч усю околицю виходи своїми біленькими ніжками, не знайдеш такої! По всьому полю будуть розкидані червоніі сині квіти. Горітиме, як жар. Не сердься ж на мене! Дозволь хоч по­говорити, хоч подивитись на тебе!

Оксана. Хто ж тобі боронить, говори й дивись!

Вакула.Дозволь і мені сісти біля тебе!

Оксана. Сідай.

Вакула. Чарівна, люба Оксано, дозволь поцілувати тебе!

Оксана. Чого тобі ще хочеться? Йому як мед, то й ложку! Геть від мене, в тебе руки цупкіші за залізо. Та й сам ти пахнеш димом. Я думаю, геть мене забруднив сажею.

Вакула«Не кохає вона мене! Їй усе іграшки; а я стою перед нею, як дурень, і очей не зводжу з неї. І все б стояв перед нею, і повік би не зводив з неї очей! Дивна дівчина! Чого б я не дав, щоб дізнатися, що в неї на серці, кого вона кохає. Та ні, вона й гадки не має ні про кого. Вона милується сама собою; мучить мене, бідолашного; а я за журбою не бачу світу; а я її так кохаю, як ні один чоловік на світі не кохав і ніколи не кохатиме.

Оксана. Чи правда, що твоя мати відьма?.

Вакула. Що мені мати? Ти в мене і мати, і батько, і все, що тільки є най­дорожчого у світі. Якби мене покликав цар і сказав: «Ковалю Вакуло, проси в мене всього, що тільки є найкращого в моєму царстві, все від­дам тобі. Звелю тобі зробити золоту кузню, і будеш ти кувати срібними молотами». — «Не хочу, — сказав би я цареві, — ні самоцвітів дорогих, ні золотої кузні, ні всього твого царства. Дай мені краще мою Оксану!»

Оксана. Бачиш який ти! Тільки ж батько мій сам маху не дасть. Побачиш, коли він не ожениться на твоїй матері. Але щось дівчата не приходять... Що воно за знак? Давно б уже час колядувати. Мені стає нудно.

(Заходять колядники)

Оксана.Е, Одарко, у тебе нові черевики. Ой, які ж хороші! І з золотом! Добре тобі, Одарко, в тебе є така людина, яка все тобі купує; а мені нема кому дістати такі гарні черевики.

Вакула. Не тужи, моя люба Оксано! Я тобі дістану такі черевики, що мало яка й панночка носить.

Оксана. Ти? По­дивлюсь я, де ти дістанеш такі черевики, які могла б я надіти на свою ногу. Хіба принесеш ті самі, що носить цариця.

Одарка. Бачиш, яких захотіла!

Оксана. А так!  Будьте ви всі за свідків, якщо коваль Вакула принесе ті самі черевики, які носить цариця, то, от вам моє слово, що вийду зараз-таки за нього заміж.

Вакула. Смійся, смійся! Я й сам сміюся з себе! Думаю, і не можу надумати, куди дівся розум мій? Вона мене не кохає — ну, бог з нею! Ніби тільки на всьому світі й є, що

Оксана. Хвалити Бога, дівчат багато є хороших і без неї на селі. Та й що Оксана? З неї ніколи не буде доброї хазяйки: вона вміє тільки чепури­тися. Ну, годі, час покинути ці дурощі.

Ведуча

Ну а чорт, рогатий франт, свинячая пиця,

До Солохи в ухажори став рядиться.

Бравсь за серце, охав, ахав він із нєжностю,

Домагався від Солохи взаємності.

Чорт (співає)

Ой, Солохо, ти моя люба душечко,

Поцілую дай тобі білу ручечку.

Воспилала любовію душа!

Ти, Солохо, хороша.

Солоха (співає)

Ти чорточок любий мій, мій чорнесенький,

З’їж вареничок тепленький, пухкесенький.

Ароматним узварчиком запий,

Любий чортичок ти мій!

 (стукіт у двері)

Чорт (співає)

Ненаглядная моя, мила відьмочко,

Хтось  іде, то заховай мене хутчішенько.

В димарі ніяк не вгледю ходи –

Не минуть мені біди

Ведуча

До Солохи поважні чоловіченьки

Провести різдвяну йдуть вони ніченьку

Солоха

Пане голово, це ви? Вельми вражена.

Є для вас свининка ніжна, підсмажена.

Стіл накрию, все швидесенько подам –

Буде свято гарне нам.

(стукіт у двері)

Це у гості іде дяк, їхня свє-е-тлость,

Рабі Божій зробити приємність .

І речами почне сєті плести,

Щоб приємність завести.

Голова (співає)

Заховай мене й накрий кобеня-а-ком,

Щось не хочу зустрічатися я з дя-а-ком

У дверях ніяк не вгледю ходи –

Не минуть мені біди.

Дяк. Добридень, почтєнная Солохо.

Солоха. І вам доброго здоров’ячка.

Дяк. Мав я, нєсравнєнная пані, сьогодні зустрічать гостей, та в таку хурделицю вони не рішились на візит. Тож я возимєл бажання провести цей вечір з вами.

Солоха. Тож проходьте до столу, Йосипе Никифоровичу.

Дяк.А що це у вас, велеліпная Солохо?

Солоха.Як то що? Рука, Йосипе Никифоровичу!.

Дяк.Гм! Рука! Хе-хе-хе!А це що у вас, дражайшая Солохо?

Солоха.Ніби не бачите, Йосипе Никифоровичу. Шия, а на шиї намисто.

Дяк.Гм! На шиї намисто! Хе-хе-хе! А це що у вас, незрівнянна Солохо?

(Стукіт у двері)

Дяк.Ой, боже мій, стороння особа! Що ж тепер, як застануть особу мого звання?.. Дійде до отця Кіндрата!..Бога ради, доброчесна Солохо, Ваша добрість, як сказано в писанії Луки, глава трина... трин... Стукають, їй-богу, стукають! Ой, сховайте мене куди-небудь.

Чуб. Здорова будь, Солохо! Ти, може, і не чекала мене, га? Правда ж, не чекала? Може, я перебив... Може, ви тут і розважалися з ким-небудь?.. Може, ти кого-небудь і схо­вала вже, га? Я думаю, в мене горло замерзло від проклятого морозу. І послав Бог таку ніч перед Різд­вом! Як здійнялася, чуєш, Солохо, як здійнялася... Ото задубіли руки: не розстебну кожуха! Як здійнялася хурделиця...

(Стукіт у двері)

Вакула.Відчини!

Чуб. Це коваль! Слу­хай, Солохо: куди хочеш сховай мене; я нізащо у світі не хочу потрапи­ти на очі цьому виродкові проклятому, бодай йому, чортовому синові, набігло під обома очима по пухиреві з копицю завбільшки!

Вакула. Чого лежать тут оці мішки? Їх давно б час прибрати звідси. Через оте безглузде кохання я здурів зовсім. Завтра свято, а в хаті валяється всякий мотлох. Віднесу їх до кузні.

Ведуча. Взяв Вакула мішок з чортом на плечі та й подався до пузатого Пацюк. Казали люди, що пацюк – знахар, тож вирішив Вакула допомоги внього просити, бо не йшла йому з голови насмішкувата Оксана.

Пацюк.

Я вареники люблю до нестями,

І з олією люблю, і в сметані,

Із капустою, із маком, з картоплею.

Та боюся, що від них скоро лопну я.

Нахилитись над столом вже не  сила.

Тож самі плигайте в рот, мої милі.

Вареник (співає)

Ой, Пацюче, любий нащ, милий друже,

На варениках роз’ївся ти дуже.

Щоб тебе не взяло ожирєніє,

Тілу треба робити двіженія.

Вареник

Тож ставай мерщій із нами в кружок,

Поведемо усі разом ми танок.

Пацюк (співає)

Мої ніженьки ніяк не шевеляться.

Коле в боці, під ребром, біля серця.

Болить спина і болить голова,

В животі щось завива.

Вареник

Я запашний вареник із сиром. Впіймай мене, пацюче, з’їж мене із сметаною.

Вареник

Я а – твій улюблений, з вишнями. Пацюче, лови мене, в мочи в мед, і я розтану в тебе в роті.

Вареник

Я вареник з капустою, мене злови найпершим, ну ж бо, хутчіш переставляй ноги, доганяй

( Пацюк ганяється за вареником, потім падає на стілець)

Танок вареників

Ведуча

Гляньте на небо – місяць засяяв,

Зорі горять, і Диканька співає.

Нечисть зника і добро ожива

Під благодатним знаком Різдва!

Ведуча

Хай зникають пихатість, сварки, лихослів’я,

А запанують любов і довір´я.

В кожній оселі, наче клаптики сонця,

Замерехтіли свічки у віконцях.

Ведуча

Хай лютує мороз і метелиця стелиться,

Не страшні вони тим, хто палке має серце,

Хто своєю турботою і добротою

Розморожує кригу й веде за собою.

Ведуча

Святий Вечір іде!.. Хай збуваються мрії

Про щасливе життя. А різдвяні надії

Хай реальністю стануть на світі на цім.

Щиро миру і спокою зичимо всім!