НІЖНИЙ ДОТИК ДО ОСОБИСТОСТІ - ПРОФЕСІЙНА ЯКІСТЬ ПЕДАГОГА

НІЖНИЙ ДОТИК ДО ОСОБИСТОСТІ - ПРОФЕСІЙНА ЯКІСТЬ ПЕДАГОГА

Постановка проблеми. Виклик часу – пробудження особистісних сил людини, олюднення, окультурення, духовно-моральний розвиток. Це можливо, якщо подолати інструментальний підхід у вихованні й навчанні учнів та впроваджувати нові взаємини між суб’єктами навчання, спрямовані на гуманізацію навчально-виховного процесу.

Актуальність цієї проблеми в сучасних умовах обумовлюється тими зрушеннями в освітній сфері, які відбуваються сьогодні в Україні та в світі і є одним із проявів глобалізації: поступове усвідомлення, що людина є найвищою цінністю; сприйняття світу як єдиної системи різноманітних ментальностей, ідей, переконань, культур тощо.

Про пріоритет завдань гуманного ставлення до дитини свідчать такі міжнародні документи, як Декларація прав дитини та Конвенція про права дитини. У Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті проголошено, що «українська освіта має гуманістичний характер». Згідно з цим документом передбачається «формування високої гуманістичної культури особистості, здатності протидіяти проявам бездуховності»…[2].

Стрижнем сучасних концепціях, розроблених провідними вченими проходить ідея олюднення, одухотворення змісту навчального матеріалу, щоб це були не формалізовані знання, уміння і навички, а морально орієнтовані, які переходили б у позитивні якості особистості, сприяли б розвитку дитини (В.І. Бондар), розвитку, який орієнтується не на середньостатистичний рівень, а передбачає здобуття вищих для конкретної дитини досягнень (О.В. Киричук). Адже гуманістична педагогіка – це педагогіка розвитку. А для цього потрібен учитель, здатний олюднити, гуманізувати виховання [2, с. 3]. Тому особливої актуальності сьогодні набуває питання формування готовності майбутніх педагогів до впровадження гуманістичних ідей  у практику сучасної освіти.

Аналіз останніх джерел і публікацій. Пошуки ефективних шляхів та засобів гуманізації освіти і виховання учнівської молоді та підготовки педагогічних кадрів завжди були в центрі уваги вчених  і досліджуються ними в різних аспектах: теоретичні й методичні основи гуманізації педагогічної діяльності вчителя (А.В. Сущенко); пошук шляхів гуманізації та гуманітаризації освітнього середовища у ВНЗ, що готують педагогічні кадри, починаючи від відбору (М.І. Легенький) до визначення гуманістичних функцій учителя (В.А. Семиченко), моделювання структури образу ідеального і реального вчителя (С.Я. Корчинський), формування особистості вихователя (Л.Я. Бондарев), його ціннісних орієнтацій (Р.А. Бєланова, Т.О. Грабовська, Г.С. Дегтярьова, О.А. Листопад та ін. ) та окремих професійно необхідних для вчителя-гуманіста якостей; зарубіжний досвід підготовки вчителя-гуманіста (В.М. Блінов, А.В. Парінов та ін.).

Мета статті полягає у визначенні джерел і факторів виявлення ніжності (як однієї з категорій гуманної педагогіки) як здатності педагога до практичної реалізації гуманістичних принципів у вихованні дітей.

Виклад основного матеріалу дослідження. Гуманістична педагогіка орієнтована на саморозвиток особистості, врахування природної індивідуальності. Це свідчить про те, що дитина створює себе, свідомо робить вибір, самостійно приймає рішення і відповідає за них. Педагоги, батьки тільки допомагають створити умови, в яких актуалізується процес саморозвитку дитини, формується особистісна зрілість дитини. Педагог  Ш.О. Амонашвілі визначив формулу гуманістичної педагогіки: прийняти – зрозуміти – допомогти – любити – співчувати – радіти успіху дитини – надихати [1].

Однією з категорій гуманістичної педагогіки виступає ніжна педагогіка. Цей термін не визначає окрему галузь педагогіки, хоч і пов’язаний з розробкою й практичною реалізацією принципу гуманістичного виховання. Поняття «ніжна педагогіка» скоріше характеризує стійке позитивно проникнене ставлення педагога до особистості дитини. Ніжна педагогіка виникла на потребу практичного вирішення основного протиріччя гуманістичного виховання – між суворою необхідністю слідувати об’єктивно необхідним соціальним нормам життя та педагогічною необхідністю свободи для розвитку індивідуальності дитини, яка входить у світ культури і тому змушена приймати її правила [4, с. 7].

Ніжна педагогіка відповідає гуманістичній педагогічній концепції, підставою якої є визнання людини найвищою цінністю життя, турбота про щастя людини у житті, облік унікальної здатності людини тонко та глибоко реагувати на вплив оточуючого світу, і завдяки цьому впливу, вступати зі світом у певні взаємовідносини, які обумовлюють загальний особистісний розвиток людини та проживання щастя життя.

Гуманістично налаштовані педагоги переконані, що не можна дорікати дитині за те, що вона не вміє любити, дитина лише відображує нашу любов. Отже, ніжна педагогіка має вирішувати два основних питання: питання «ніжних» професійних технік впливу на дитину і питання формування «ніжності» як особливого інструменту побудови позитивної взаємодії з оточуючим світом.

Дійсно, ніжність – передусім категорія, яка має характеризувати дитячо-батьківські стосунки, але не можна зменшувати ролі у цьому і педагогів. Кожен педагог, взаємодіючи з вихованцем, стикається з  особистістю дитини, яка росте й змінюється, та яку він бачить і розуміє настільки, наскільки вистачає його здібностей і вмінь проникнути у її внутрішній світ. Періодом найбільшої чутливості душі вважається вік до п’яти-шести років, в якому закладаються основні характеристики особистості. Однак, це не означає, що у більш дорослому віці дитина не потребує ніжності та любові дорослих. Чим доросліша дитина, тим більше педагог має бути спантеличений завданням гармонізації її особистості.

Розуміння ніжності як емоційного прояву й водночас як інструменту  міжособистісної взаємодії дали змогу визначити джерела і фактори виявлення цієї якості, що є на нашу думку, надзвичайно важливе. Педагог, який не володіє ніжними формами спілкування з дітьми, мимоволі провокує дітей на грубі способи взаємодії з педагогом.

Вихідним чинником у вихованні ніжності, на думку науковців, є природа [4, с. 77]. Усі видатні педагоги неодмінно вводили цілеспрямовано в життя дітей цей об’єктивно існуючий фактор, досить простий тому, що нічого не треба  спеціально застосовувати, а тільки спрямовувати сприйняття дітей: вчити їх бачити і спостерігати, слухати і чути, не втручатися і не наносити шкоди, сприяти розквіту і примножувати, осмислювати цілісність природних явищ і системність природи, виділяти час для вільного спілкування з природою.

Яскравим прикладом є досвід японських шкіл, в яких є предмет «милування природою». На цих заняттях дітей вчать бачити красу в оточуючому світі, розуміти явища природи, берегти довкілля - розвиває в дітях надзвичайну естетичну чутливість до найменших проявів виразності у навколишньому світі.

Не менш за значимістю є музика як явище, що викликає почуття ніжного відношення до життя і людини. Музичне мистецтво - один з наймогутніших засобів виховання, за допомогою якого здійснюється виховання особистості, сила якого полягає, насамперед, у впливі на емоційну почуттєву сферу особистості.

У світ музики, як  і у світ природи, необхідно вводити дитину, взявши її за руку, навчаючи її слухати і чути, відгукуватися і розуміти музичну мову, зберігаючи педагогічне дозування при організації такого спілкування. Музики повинно бути багато у житті дитини, вона повинна оточувати її всюди, за винятком тих моментів, коли потрібна тиша  усамітнення, де втручання іншої людини усуває особисту свободу [4, с. 85]. Мета вчителів - виховувати засобами мистецтва любов до прекрасного, впливати на почуття і мислення дитини, її характер і волю, сприяти свідомому сприйняттю дійсності. Заняття музикою - складова частина всебічного виховання дітей: естетичного, морального, розумового і фізичного.

Невідривний від музики – танець, як основна мова художнього спілкування, який вводить у ніжні дієві прояви. Танець – школа для ніжної пластики, для руки, спроможної до ніжного дотику, для загальної пластики тіла тощо[4, с. 85].

Отже, основою творчо-діяльнісного підходу є система принципів, що ставить у центр усієї освітньо-виховної діяльності дитину з її здібностями, потребами, інтересами, прагненнями, вимагає врахування вікових індивідуальних можливостей і забезпечення реалізації права свободи. Практична реалізація цього принципу особливо яскраво виявилася в теоріях,  що акцентували увагу на формуванні особистості через її творчий саморозвиток методами активної художньо-пізнавальної діяльності та засобами мистецтв (Г. Тарасенко, Н. Миропольська та ін.).

Не применшуючи ролі природи, музики, танцю особливе місце в цьому ряді  ніжності посідає мова.

Крім того, що мова позначає вербально сам факт існування ніжності і вже тим самим стверджує її існування в нашому житті, вона здатна своїм змістовним безпосереднім впливом викликати приємні душевні переживання, почуття ніжності. Мова - фактор ніжності. Але вона ж і спосіб оснащення людини методом вербального вираження і фіксації ніжності на рівні свідомості [4, с. 87].

Складовою педагогічної майстерності вчителя є його мовлення. Слово — це найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним — велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а можна й спотворити її.

Важливими чинниками ніжності педагогічного мовлення є:

•              голос - приємний, спокійний, довірливий, теплий, мелодійний, турботливий, упевнений, дружній, насичений інтонацією, виразний, природний, звучний, доброзичливий;
•              інтонація, яка виражає ставлення промовця до змісту висловлювань, яке виражається в модальності висловлювання, зокрема через суб'єктивно модальний зміст, наприклад, почуття, вольовий акт, прихильність до висловлювань...;
•              логічні наголоси і паузи, що передбачають виокремлення в тексті піднесенням голосу певного слова, яке несе в собі смислове навантаження. Від зміни місця логічного наголосу в певній фразі змінюється певною мірою її смислове наповнення [2, с. 313-316].

Чинником, який допомагає у системі ніжного сприйняття сприяти психологічному відображенню у свідомості дитини узагальненого образа людини і образа ніжності як відношення людини до людини є художнє слово. Завдячуючи літературним творам, дитина набуває можливості скласти образи людської душі з її почуттями і переживаннями, викликати почуття ніжності. [4, с. 88].

Художня література є могутньою силою у гуманному вихованні дітей. Слухаючи оповідання, казку дитина виявляє особливу внутрішню активність, стає немовби співучасником подій, що описуються. Образи художніх творів викликають у дітей почуття співпереживання, співчуття.

Реалістичні розповіді є для дітей однією з форм пізнання навколишнього світу. Рідномовний фольклор - усна народна творчість: пісні, потішки, скоромовки, лічилки, прислів'я, приказки, казки, загадки займають особливе місце у формуванні гуманістичних уявлень  дітей. Українська художня література як результат духовної праці багатьох віків є надзвичайно цінним у вихованні підростаючого покоління: пронизаний гуманними і свободолюбними ідеями, він розвиває і підносить все, що є доброго і гарного в людській душі, плекає почуття краси, підтримує національну свідомість та історичну традицію.

Названі фактори в єдності свого впливу обумовлюють формування ніжності. Однак, вони лише потенційно приховують у собі виховні можливості розвивати ніжність у дитини, кінцевий результат, безумовно, залежить від особистості педагога та побудови ним системи виховних умов: ніжності педагога по відношенню до Дитини, ніжного професійного впливу на внутрішній світ дитини, формування у дітей здатності бути ніжним по відношенню до будь-якого носія життя.

Висновки. Ніжність як відношення та форма, в яку виливається гуманістичне ставлення, - це завжди творчість індивідуальної особистості, а значить, це завжди вільне, ненасильницьке, осмислене ставлення. Тому педагог звертається до об'єктивних форм, вводить їх вплив на систему виховання, збуджує гуманне ставлення до людини і гуманістичне - до життя, але  не має примушувати дитину бути ніжним, поки не збудиться бажання дитини проявити ніжність. Отже, втілити ідеї ніжної педагогіки в практику виховання ніщо не заважає, крім професійної підготовленості педагога як суб’єкта виховання.

У подальшому ми плануємо розробити критерії готовності майбутніх педагогів до впровадження гуманістичних ідей у практику сучасної освіти.

Література

1.               Амонашвили Ш. А. Размышление о гуманной педагогике /    Ш.А. Амонашвили. – М. : Издательский Дом Ш. Амонашвили, 1996. – 203 с. 2.  Кузьмінський А. І. Технологія і техніка шкільного уроку :  навчальний посібник  / А.І. Кузьмінський, С.В. Омельяненко. – К. : Знання, 2010. – 335с.                                                    3. Пащенко Д. І. Формування готовності майбутніх учителів початкових класів до гуманістичного виховання учнів : автореф. дис. докт. пед. наук : 13.00.04 / Д. І. Пащенко. – 2006. – 30 с.  4. Щуркова Н. Е. Нежная педагогика /        Н.Е. Щуркова.  - М. : Центр «Педагогический поиск», 2005. –   160 с.