Новаторство драматургії Панаса Мирного. Дилогія "Лимерівна" і "У черницях"

Про матеріал
Завдання дослідження: 1. Дослідити жанрову особливість п’єс «Лимерівна» і «У черницях». 2. Поглибити знання з творчого доробку Панаса Мирного як драматурга української літератури. 3. Дослідити новаторство Панаса Мирного як драматурга нової національної драми. 4. Дослідити естетичні погляди Панаса Мирного як драматурга-новатора.
Перегляд файлу

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки

Одеської держадміністрації

Одеське територіальне відділення МАН

 

 

Наукова секція: українська   література

Базова дисципліна: українська мова та література

 

 

НОВАТОРСТВО ДРАМАТУРГІЇ ПАНСА МИРНОГО

У ДИЛОГІЇ «ЛИМЕРІВНА» І «У ЧЕРНИЦЯХ»

 

 

Роботу виконала:

Тютюнник Ангеліна Анатоліївна,

Учениця 9 класу

Одеського навчально-виховного комплексу «Надія»

Науковий керівник:

Савицька Вікторія Анатоліївна,

Вчитель української мови та літератури,

вищої категорії, вчитель-методист

 

 

 

Одеса – 2018

Зміст

Вступ…………………………………………………………………..

Розділ І

Жанрові особливості драматургії Панаса Мирного……………

Розділ ІІ

Особливості п’єси «Лимерівна»…………………………………….

Особливості п’єси «У чорницях»…………………………………...

Висновок……………………………………………………………….

Джерела та літературні посилання………………………………...

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мета дослідження: дослідити новаторство драматургії Панаса Мирного у дилогії «Лимерівна» і У черницях»

Завдання дослідження:

  1. Дослідити жанрову особливість п’єс  «Лимерівна» і «У черницях».
  2. Поглибити знання з творчого доробку Панаса Мирного як драматурга української літератури.
  3. Дослідити новаторство Панаса Мирного як драматурга нової національної драми.
  4. Дослідити естетичні погляди Панаса Мирного як драматурга-новатора.

 

Предмет дослідження: драматургія Панаса Мирного на прикладі драм  «Лимерівна» і «У черницях»  як новаторство у розвитку української драми.

Об’єкт дослідження: п’єси «Лимерівна» і «У черницях».

 Гіпотеза:   дилогія «Лимерівна» і «У черницях» Панаса Мирного - новий  рівень розвитку української нової драми. Через психологізм образів драматичних творів драматург-новатор втілював ідею вольної особистості, що є ознаками модерної драми.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Розвиток української драми у ХІХ столітті

Доля української драматургії така ж складна, як доля української літератури. Старий театр – театр шкільної драми, вертеп, театр інтерлюдій -  пережив свої найкращі часи ще до зародження нової української літератури. Розвиток української драматургії зазнав чимало перешкод. Завдяки Івану Котляревському було закладено фундамент нової  української драми. «Наталка Полтавка» стала взірцем українського класичного театру, без якої не обходиться жоден національний театр. Івану Котляревському вдалося вивести новий тип національного театру, який став початком нового професійного театру. Продовжували розвиток української драми, спираючись на літературну традицію, започатковану Іваном Котляревським,   Григорій Квітка-Основ’яненко (найвідоміші «Шельменко - денщик», «Сватання на Гончарівці»), який робив спроби поновити український театр через нові форми. Традиції Івана Котляревського продовжили такі велетні української літератури як Тарас Шевченко, Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Іван Франко. У  1842 році Тарас Шевченко написав  драму «Нікіта Гайдай», хоча повний текст її невідомий  [3]. Найяскравішим  твором у першій половині ХІХ ст. за драматичними традиціями Івана Котляревського стала драма Тараса Шевченка «Назар Стодоля», написана  у 1843 році. В основу драми покладено соціально-побутовий конфлікт на тлі історичного минулого України, яке так завжди бентежило великого митця. В історії української драми «Назар Стодоля» є другим твором після «Наталки Полтавки», що   визначив напрямок подальшого розвитку української драматургії.  Але твір побачив світ завдяки Пантелеймону Кулішу тільки у 1862 році, після смерті Тараса Шевченка. Спроба відновити українську драматургію була у Пантелеймона Куліша. Але його драма «Колії» залишилася незавершеною. Решта авторів так само намагались писати драматичні твори, звертаючись до історичного минулого України. Але розвиток української драми призупинився. У 40-60 – ті роки було мало спроб у драматургії. Більшою частиною переважали комедійні жанри, менше створювалося драм. Одна з причин полягає переважно у відсутності професіоналів драматургії. Інша причина – це Валуєвський циркуляр, який ускладнив публікації українською мовою. У другій половині ХІХ ст.   розквіту зазнала епічна українська література. Засяяли такі імена як Пантелеймон Куліш (роман «Чорна рада»), Іван Нечуй-Левицький (повісті «Микола Джеря» і «Кайдашева сім’я»), Марко Вовчок ( «Народні оповідання», повість «Інститутка»), Панас Мирний (роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»),  Іван Карпенко -  Карий ( драматичні твори «Хазяїн», «Сто тисяч»,» Мартин Боруля») та ін. Майоріли такі жанри як поема, роман, повість, оповідання, нарис.  Відродження нової української драми пов’язують із «театром корифеїв», коли Марко Кропивницький здійснив постановку п’єси Тараса Шевченка «Назар Стодоля» 10 січня 1882 року. І якщо із розвитком нового національного театру пов’язують імена Михайла Старицького, Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського, то чому не згадують ім’я  Панаса Мирного? Але ж Панас Мирний вже у кінці 1860-х років мав намір заповнити пустоти у розвитку української національної драми.  Він пише такі прекрасні п’єси як «Згуба», «Спокуса», «Перемудрив», дилогію «Лимерівна» й «У чорницях», «Не вгашай духу!», незавершеними залишилися п’єси «Українофіл» і «Гнибіда». На нашу думку,  Панас Мирний одним із перших відчув необхідність нового подиху для  української драматургії.

Отже, тільки бажання письменника вивести українську драматургію на новий рівень спонукало його звернутися до цього літературного роду.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І

Жанрові особливості драматургії Панаса Мирного

Панаса Мирного–драматурга  мало хто знає – можливо, лише дослідники його творчості.   У  школі взагалі не вивчається його драматургія. В українському літературному процесі Панас Мирний посідає одне з чільних місць як видатний письменник–реаліст, автор першого психологічного роману.  Він увійшов в українську літературу в період, коли   настав визначний час – період  утвердження національної літератури в умовах соціальних рушень і гніту царського режиму. Панас Мирний  один з небагатьох, кому вдалося показати цілу епоху українського життя ХІХ століття. Але, на жаль, він лишився до кінця своїх днів малознаним письменником. Найвідомішим твором митця є перший психологічний роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Творчість Панаса Мирного досліджували в ракурсі письменника, хто першим торкнувся дослідження вчинків людини через її психологічний стан. Але наскільки цікавий і багатий його творчий доробок у драматургії !

 Розуміючи, що українська драма потребує відновлення, нових форм, письменник  вирішує відновити українську драму, вибираючи  той напрямок, за яким має вона розвиватися. Спираючись на драматичні традиції Івана Котляревського і Тараса Шевченка, Панас Мирний активно впроваджує нові прийоми в драматургії – в першу чергу вчинки героїв через їх психологічний стан. У своїх п’єсах драматург-новатор висвітлює ті ж теми, що і в своїх прозових творах: готовність людини позбутися моральних пережитків, страху перед свободою. Якщо Іван Котляревський у п’єсі «Наталка Полтавка» показав життя і побут українських селян, оспівував духовну велич людини з народу, а Тарас Шевченко у драмі «Назар Стодоля» зобразив  конфлікт між Хомою Кичатим і Назаром Стодолею через соціальну нерівність, то сюжети драм Панаса Мирного – це реакція автора на сутність тогочасного суспільства з його моральними і антиморальними «законами». У «Щоденниках» від 12 березня 1870 року можна  знайти запис: «От уже скільки днів, як задумався я над своєю драмою. Вона сниться мені…Привиджується, як удивлюсь у що…Чи не драма – моє діло, моя робота?.. Чи не вона мою душу так тягне до себе, моє серце заставляє пориватися?.. Всі думки мої збила умісто і виливає з їх дві форми життя людського…» [5 ]. Драми Панаса Мирного – це спроба новатора-драматурга показати  читачеві й глядачеві ситуацію, в якій опинилося українське суспільство. У своїх драматичних творах, як і в епічних, автор намагався показати власні варіанти виходу з морально-світоглядної кризи. У драмах Панаса Мирного вже простежуються ознаки модернізму, який надавав  п’єсам ознак «нової драми». Жанрова специфіка драматичних творів Панаса Мирного маєелементи естетики модернізму як європейської «нової драми», так згодом і української. У європейській драматургії другої половини ХІХ ст. набула розквіту так звана «драма для читання»,  тобто п’єси не призначені авторами для постанови – вони створені насамперед для читача, а не глядача. І  ми вважаємо, що у витоків такої драми в українській літературі стояв Панас Мирний.

По-перше, персонажі драматичних творів Мирного – це люди зі своїми амбіціями, пристрастями, менталітетом, манерою говорити і мислити тощо.Саме через своїх героїв драматург-новатор хотів донести ідею вольної особистості.

По-друге, Панас Мирний написав дилогію «Лимерівна» і «У черницях», а це ознаки епічності в драматургії. Це є ознакою модернізації драми. Дилогії і трилогії значно ускладнювали можливість інсценування п’єси. Тому дослідники створення дилогій і трилогій у драматичних творах розглядають як новаторство в літературі другої половини  ХІХ ст.  І першим в циклізації драматичних творів в українській літературі був Панас Мирний. Але, на жаль, значної уваги літературознавці і критики  до п’єс новатора-драматурга  не приділили.

Отже, драматургія Панаса Мирного має модерні  ознаки, які стали початком для нової української драми. В центрі драматичних творів Панаса Мирного  - людина, з її переживаннями, психологізмом образу, через який сприймається реальність тогочасного українського суспільства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ

Особливості драми «Лимерівна»

Як письменник, Панас Мирний формувався під впливом ідей українського вченого, історика, фольклориста і громадського діяча Михайла Драгоманова. Перші твори Мирного зображують життя українського селянства та інтелігенції, дотримуючись традицій Марка Вовчка. Згодом автор проявив себе як письменник-реаліст з ухилом до психологізму. Звернувшись до драматургії, Панас Мирний залишився вірним собі – на першому плані у нього душевні переживання людини. Найбільш відомою його драмою є «Лимерівна», яка побачила світ лише у 1893році. На нашу думку, ця п’єса є взірцем   драматичної творчості Панаса Мирного. До написання «Лимерівни» драматургом було написано три п’єси – «Згубив», «Спокуса», «Перемудрив». Звернувшись до «Щоденників» Панаса Мудрого від 14 березня 1870 року, ми дізнались наскільки у ньому клекотало бажання написати драматичний твір, але наскільки він був нерішучим : «Ніколи ще у мене так шпарко серце не билося, ніколи стілько роботи не було, ніколи так думки не тіснили моєї голови, як тепер!... Одно ще зараз ухвалило мене так за серце, що я готов  розірвати на малі шматочки мою працю. Подививсь я на «Долю», - драму Стеценка, - і … в мене мало не породія…Боже мій! уп’ять мука мені!» [5]. Ці  записи були зроблені під час роботи над комедією «Перемудрив». Але серйозна робота була тільки попереду. Особливістю драматургії Панаса Мирного стало те, що він увагу намагався привернути до становища жінки в суспільстві. Про це він неодноразово писав у «Щоденниках»: « …після обіду писав одну повістину  віршами, як гине наша краса дівоча од паничів. Ще мені треба буде написати, хоч прозою, як москалі розвращають жінок» (запис від 9 травня 1865р.) [5], «Учора був на вінчанні у церкві…треба лаяти люд, який під цим таїнством прикриває порабощение личності.…ніхто не сміє зобіжати другої людини, а найпаче жінки» (запис від 17 травня 1965 р.)  [5].

П’єса «Лимерівна» посідає одне з чільних місць у драматичному доробку Панаса Мирного. Спираючись на фольклорно-етнографічні тенденції, започатковані Іваном Котляревським, Панас Мирний звертається до українського фольклору. І як ми вже зазначили вище , його турбувала   доля української жінки. Тому не дивно, що серед скарбів українського фольклору він обирає  баладу – найскладніший вид усної народної творчості, де найчастіше було оспівано нещасливу долю жінки. Народна балада «Лимерівна» є типологічним перегуком з темою продажі дівчини, побудована на тлі соціально-побутової дійсності. Стара Лимериха пропила свою доньку у шинку багатому панові:

Пила, пила стара мати на меду,

Та й пропила доньку свою молоду.

Та хто ми дасть гарнець пива, два – вина,

Того буде Гандзуненька молода [4].

Молода Лимерівна, протестуючи проти свавілля матері й чоловіка-нелюба, втікає. Але чоловікові вдається наздогнати непокірну жінку і примусити її повернутися додому. Молода Лимерівна вибирає смерть перед неволею «заміжжя» :

А встромила проти серця гострий ніж…[4].

Цікавим є те, що драма Панаса Мирного мала три редакції. Перша спроба була написана у 1872 році. Під час роботи письменник дотримувався сюжету народної балади, згрупував персонажів п’єси. Звернувшись до баладного сюжету, Панас Мирний залишив центральною проблемою загибель молодої жінки через свавілля матері, яка принизила її, пропивши багатому в шинку. Ввівши у сюжет драми коханого молодої Лимерівни  - Василя, драматург-новатор намагається показати трагедію закоханих через свавілля Лимерихи. Історія Наталки (Лимерівни), Василя (її коханий), Шкандибенко (молодий панич) дуже схожа на історію п’єси «Наталка Полтавка» - Наталка вимушена вийти була заміж за возного Трандалєва, бо так вимагає Терпилиха, і відмовитися від коханого Петра. Можливо, обравши ім’я Лимерівні Наталка, Панас Мирний і думав про Наталку Котляревського? У першій редакції драми Мирний намагався показати трагедію коханого Наталки, Василя, який був вимушений відмовитися від коханої і тікати в гайдамаки, бо Шкандибенко здав його владі. Через це Наталка божеволіє і кінчає життя самогубством, як Лимерівна в однойменній баладі. У цій редакції драми Панас Мирний більше спирається на соціальні умови тогочасного українського суспільства, що зумовили трагедію Наталки, а також розкриває тему через історико-романтичний сюжет. Тому  Панас Мирний розумів, що нічого нового в драматургію він не вніс.

Друга спроба написати драму відбулася через рік у 1873 році.  Це спроба переробити першу редакцію «Лимерівни». І в цьому Панасу Мирному допоміг його брат – Іван Білик. Працюючи разом над перекладом п’єси І.Островського «Гроза», вони зрозуміли, чого не вистачало в першій редакції «Лимерівни». Сюжет другої редакції драми розгортається на тлі соціальної нерівності, що стає основним конфліктом «Лимерівни». Образи драми так само сприймаються через їх соціальну нерівність: Наталка – чемна, вродлива дівчина, щира до своєї матері, вірна у своєму коханні до Василя; Лимериха – асоціальний елемент тогочасного суспільства, п’яничка, здатна продати свою доньку за келих пива; Василь – названий син Кнурів, борець за справедливість, вірний у коханні до Наталки. Образи Наталки і Василя вже не такі романтичні, як в першій редакції драми. Панас Мирний  зображує їх реалістично, життєво, підкреслюючи їх соціальну нерівність. У п’єсі з’являється нова сюжетна лінія -  стосунки Наталки з подругою Марусею, яку вона вважала своєю сестрою, і її батьком (хрещеним Наталки). Також перероблюються образи Шкандибихи і її сина Карпа.

Отже, друга редакція драми більше розкриває типові проблеми тогочасного суспільства, а стосунки між персонажами будуються навколо головної героїні – Наталки. Цей варіант драми існував майже десять років.

У 1883 році Панас Мирний приступає до третьої редакції драми «Лимерівна». Що ж не давало спокою Мирному-драматургу? Не слід забувати, що Панас Мирний увійшов в літературу як письменник, який розкриває психологію   своїх героїв. І саме це не давало спокою йому в роботі над драмою «Лимерівна». Він хотів показати трагедію молодої дівчини через її психологічний стан. Звичайно, багато хто може сказати, що нічого нового в сюжеті «Лимерівни» немає: трикутник, нещаслива доля героїні, бідні-багаті тощо. Але ми вважаємо, що третя спроба відрізняється від попередніх редакцій і попередніх п’єс інших драматургів ХІХ ст. тим, що Панас Мирний розкриває сюжет драми через психологічне напруження героїв, яке обертається навколо головної героїні. Це не просто розповідь про нещасливу молоду дівчину  другої половини XVIII ст., а це протест жіночої душі, їства проти несправедливості українського суспільства та його «законами» соціальної нерівності. Хоч дія драми розгортається у другій половині  XVIII ст., але становище молодих жінок другої половини ХІХ зовсім не покращилась. Як було вище зазначено, Панаса Мирного хвилювала становище жінки у тогочасному суспільстві. Можливо, через нещасливий шлюб його сестри, або через випадок, коли у церкві   був присутнім на вінчанні і бачив страждання на обличчі молодої, про що зазначив у своїх «Щоденниках». Тому доля Наталки не давала йому спокою. Робота над кінцевим варіантом драми  була спрямована на стрункість композиції, логічного й обґрунтованого розвитку подій. Увага драматургом приділялася виразності суспільного і соціального протистояння. Соціальний конфлікт драми переплітається з морально – етичним: Наталка – Лемириха,  Наталка – Василь, Наталка – Маруся, Наталка – Карпо Шкандибенко. А головне, на що зробив акцент Панас Мирний, - це психологізм образів дійових осіб. Головна героїня  не погоджується на вмовляння матері і хрещеного вийти заміж за Шкандибенко. Мало того, спочатку вона дає опір їхнім вмовлянням, що не властиве жінкам другої половини ХVІІІ ст., Тобто Панас Мирний зображує Наталку сильною, вольовою натурою. Вона готова стояти за своє кохання проти всіх: матері, Карпа, Кнура, суспільства. Хіба це не свідчить про психологічно сильну натуру? І вона б вистояла проти всіх, якби не зрада найближчих.  Уведена в оману своїм же хрещеним,Остапом Кнуром, вона вимушена погодитись на  одруження з Карпом Шкандибенком. Здійснилася мрія Лимерихи, наміри Кнура, мрія Марусі мала б здійснитися,  але щастя це нікому не принесло. Їхні вчинки спотворили сутність самих героїв : Лимериха втратила єдину доньку, хрещений зрадив хресницю, але щастя власній доньки не дав, Маруся зрадила Наталку, яку називала сестрою. Не відхиляючись від сюжету народної балади і попередніх редакцій драми, Панас Мирний   закінчує драму трагічно. Але ми вважаємо, що загибель Наталки, це не просто загибель молодої дівчини, яку підступно зрадили. Це загибель морально-духовних чинників суспільства від соціальної нерівності. Так сталося, що світ бачив твори Панаса Мирного із запізненням на кілька років. А драма «Лимерівна» вийшла у світ аж через десять років після остаточної редакції. І тому, можливо, вона не набула такої популярності серед читачів, бо вже не була такою актуальною.  Якби вона вийшла друком в рік написання, то мала б успіх вже тим, що українська жінка готова боротися за свої права і за своє щастя. А це вже ознаки фемінізму, який з’явився в європейській літературі раніше, ніж в українській. Значить, п’єса «Лимерівна»  має ознаки модернізму.

Отже, драма «Лимерівна» є взірцем драматичної творчості Панаса Мирного з елементами модернізму, яка внесла в українську літературу аспекти нової психологічної драми. Образ головної героїні – це новий тим української жінки, спроможної протистояти суспільству з його «законами» соціальної нерівності.

 

 

 

 

Драма «У чорницях»

Драма «У чорницях», написана у 1884 році, є продовженням «Лимерівни», як зазначив сам Панас Мирний. Тому ці дві п’єси є дилогією. Це новаторство в українській драматургії і в українській літературі в цілому. Об’єднані вони одною темою – «вольною волею». Це продовження проблематики драми «Лимерівна» через Василя Безродного, який втратив Наталку Лимерівну через підступність її близьких, і Марусю Кнуриху, яка зрадила свою подругу Наталку.  Василь стає гайдамацьким отаманом, а Маруся йде у черниці. У цій п’єсі дія так само, як і в «Лимерівні», розгортається на фоні історичних подій.

Але події п’єси «У черницях» є наслідками дій, які вчинили герої у попередній п’єсі  - «Лимерівні». Тобто дилогія «Лимерівна» і «У черницях» – це причиново-наслідкова циклічність подій у драмах. Кнур, Кнуриха, Маруся протиставляються у своїй слабкості за скоєне Наталці, яка  спроможна була протистояти свавіллю і натиску. У п’єсі персонажі не стільки беруть участь у розгортанні подій, скільки є носіями інформації. Наприклад, Кнур, дізнавшись, що жінка погодилась на постриг Марусі, звинувачує дружину як матір і як жінку, що недбало ставилась до своїх обов’язків у хаті: «Вовчиця!.. Мука мені була з нею!... Мала дитина голодна плаче, погодувати треба, а вона з черницями про спасіння базіка» [8]. Кнуриха звинувачує   свого чоловіка у підступності, що призвела до самогубства Наталки і до психологічних травм  їхньої дочки. І вже міф про дружню родину, якою вони були у «Лимерівні», розвіявся.

Через образ Марусі Панас Мирний знову повертається до проблеми становища жінки. Якщо Наталка була позбавлена забобонів тогочасного суспільства, то Маруся стоїть на межі між власними почуттями і законами моралі суспільства і церкви. ЇЇ душа розривається між коханням до Василя і забобонністю церковних законів. Психологізм образу Марусі втілено в  її монолог у «справі» четвертій: « …я не бачу, куди йти, куди мені простувати треба…Немає першої віри в мені, вона в мене роздвоїлася»[9]. Дівчина  готова заради покаяння через загиблу подругу  йти у черниці, відмовитись від свого щастя. Але душа її прагне волі, серце рветься  до коханого. В образі Марусі зображено людську душу, яка намагається звільнитися від кайданів тогочасного суспільства. У діалозі між Василем і Марусею Мирний викриває людську сліпоту до «законів» церкви :

Маруся: Василю! Не жартуй над святими установами!

Василь: А хто їх освятив! … всім однаковий доступ до правди святої, що звемо її богом. Треба її мати в душі, носити в своєму серці [9].

Кульмінацією п’єси є монолог-звернення Василя, коли його пов’язали під час втечі з Марусею. Це крик людської душі, яка рветься з пут на волю: «Очумайтесь ви, задурені та зачумілі душі! …Не на те господь дав життя чоловікові, щоб його гнітити та нехтувати…І звірина живе по закону божому…а ви лукаві, давите його своїми установами, нівечите своїми затворами…» [10 ]. А смерть Марусі є наслідком неспроможності боротися з «законами» моралі суспільства. Тому Василь, дізнавшись про самогубство Марусі кричить: «Зруйнуйте сю тюрму, що людей давить, душі губить!»[10]. Духовна свобода людини – це особистий погляд Панаса Мирного. Бажаючи донести цю  ідею до читача, він втілює її у монологи своїх героїв. Через образи Василя Безродного і Марусі драматург  прагне донести  ідею порятунку особистості і її свободу від забобонності. У цьому і проявляється новаторство Панаса Мирного, як драматурга,через психологізм образу розкрити сутність проблем тогочасного суспільства. У фінальному монолозі Василя звучить позитивна  ідея, яка вказує на шлях, який розв’яже проблему «закатованості» людини в суспільстві.

Отже, як і в драмі «Лимерівна», Панас Мирний через психологію персонажів драми втілив ідею розвитку суспільства як єдиний правильний шлях для подальшого існування «вольної людини» в українському суспільстві. Створивши дилогію, він вніс новаторські ідеї у подальшому розвитку нової української драми.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Отже, ми вважаємо, що драматургія Панаса Мирного є початком нової української національної драми, яка змінила свої традиції, відійшовши від фольклорно-етнографічних елементів, в центрі якої головне місце посів психологізм головних героїв. Дилогією «Лимерівна» і «У чорницях» Панас Мирний проявив себе новатором-драматургом, започаткувавши циклічність драматичного твору, що є модернізмом в  українській літературі. Ми дослідили жанрову особливість дилогії, яка полягає в пере важності оповіді над дією. Автор уводить до п’єс персонажів, які є носіями інформації. Їхні діалоги допомагають розкрити психологічний стан головних героїв. Панас Мирний одним з перших розглянув проблему становища жінки в суспільстві. На думку драматурга, жінка має більше можливостей для самореалізації. Такий погляд Панаса Мирного в українській драматургії ХІХ 1cт. є новаторськими. Духовна свобода є основним в житті кожної людини. Тому ця ідея була втілена в образи Наталки Лимерівни, Василя Безродного і Марусі Кнур. По-різному склалася доля героїв, але об’єднало їх протистояння суспільному довкіллю з його законами моралі: Наталка, Василь і Маруся намагалися зламати систему тогочасних цінностей. Новаторські риси дилогії полягають у тому, що сюжет розгортається на тлі кількох рівнів: міжособистісному, світоглядному, моральному і побутовому. Автор значну увагу приділив загальнолюдським проблемам – тема свободи особистості, роль честі й правди в людському житті. Тому смерті обох героїнь змушують замислитись читача над своїми діями та вчинками. У цьому полягає новаторство дилогії «Лимерівна» і «У черницях» драматурга Панаса Мирного.

Отже, створивши дилогію «Лимерівна» і «У черницях», Панас Мирний вийшов на новий рівень розвитку української нової драми. Через психологізм образів драматичних творів він втілював ідею вольної особистості, що є ознаками модерної драми. У центрі драматичних творів Панаса Мирного  - людина, з її переживаннями, психологізмом образу, через який сприймається реальність тогочасного українського суспільства. 

 

 

 

 

 

Літературні посилання

  1.  
  2. Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості: Пісні, прислів’я, загадки, скоромовки. – К.: Веселка, 1989. – 606 с.

 

Джерела

 

 

  1. https://ifriistore.net/4436/21/
  2. https://nashe.com.ua/song/13101
  3. https://ocls.kyivlibs.org.ua/mirnii/tvori/Shodenniki_Mirnii/Shodenniki_Mirnii.htm
  4. https://ocls.kyivlibs.org.ua/mirnii_tvori.htm
  5. https://ocls.kyivlibs.org.ua/mirnii_tvori/Limerivna/Limerivna01.htm
  6. https://ocls.kyivlibs.org.ua/mirnii_tvori/U_Cherniciyh03.htm
  7. https://ocls.kyivlibs.org.ua/mirnii_tvori/U_Cherniciyh04.htm
  8. https://ocls.kyivlibs.org.ua/mirnii_tvori/U_Cherniciyh05.htm
  9. https://otherreferats.allbest.ru/literature/00602010_0.htm
  10. https://studfiles.net/preview/2041175/page:54/

 

 

docx
Додав(-ла)
Savitskaya Viktoriya
До підручника
Українська література 10 клас (Міщенко О.І.)
Додано
7 серпня
Переглядів
91
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку