Нові форми впровадження та поширення педагогічного досвіду

Нові форми впровадження та поширення педагогічного досвіду як важлива умова створення інноваційного освітнього середовища

Освіта є визначним фактором розвитку цивілі­зації. Питання її змісту, якості та модернізації нале­жать до першочергових проблем суспільства.

Серед нових підходів до сучасного освітнього середовища науковці визначають: гуманістичний — відображає людино цен­тристський підхід до розвитку сучасного соці­ального оточення; акмеологічний — дозволяє обґрунтувати за­кономірності творчого розвитку учасників освітнього середовища; системний — спрямовано на модернізацію на­вчально-виховного процесу в загальноосвітніх навчальних закладах; інформаційний — забезпечує достатній рівень інформаційної культури вчителя; технологічний — спрямовано на активне вико­ристання педагогічних технологій; компетентнісний — акцентує увагу на вкрай важливому та сучасному розумінні професійно-компетентнісних засад педагогів; інноваційний — сприяє створенню інноваційно-творчої атмосфери, формуванню в педагогів го­товності до інноваційної професійної діяльності. Реалізація цих підходів, особливо інноваційно­го, визначає необхідність створення в процесі фор­мування професійної компетентності педагогічних працівників інноваційного освітнього середовища

Педагогічний досвід — це оригінальний за змістом, логікою, методами та прийомами зразок педа­гогічної діяльності, що демонструє кращі результати порівняно з масовою практикою.

Новаторський педагогічний досвід — це пе­дагогічні відкриття та винаходи, досвід утілення в життя оригінальних ідей, методів, прийомів на­вчання, виховання, управління тощо. В новатор­ському досвіді виявлено закономірності, які ще мало відомі педагогічній практиці.

До­свід — це те, що можна передати, запозичити, вико­ристати в роботі інших педагогів. Новаторство не за­вжди можна передати, бо це індивідуальна творчість, яка дає високоефективні результати в певного вчите­ля, але інші вчителі так само працювати не можуть.

Поширення досвіду — це дії організаційно­го характеру, спрямовані на популяризацію нової педагогічної ідеї. Переважно його використовують методисти, науковці, керівники загальноосвітніх на­вчальних закладів, рідше самі автори досвіду.

Поширення досвіду

Упровадження досвіду — це поєднання влас­ного досвіду з новим у процесі практичної діяль­ності з метою переконання щодо його ефективності. Упровадження — найважливіший і найменш вивче­ний етап системи поширення педагогічного досвіду. Можна добре вивчити й узагальнити, навіть успішно пропагувати і в наказовому порядку примушувати його застосовувати, і все ж успіху не досягнеш. Використання досвіду — це синтез особистих досягнень із новими ідеями, які стали особистісними.

Освоєння досвіду — це глибоке, ґрунтовне ви­вчення змісту досвіду, його суті та трансформація нових ідей досвіду у власну методичну систему. Освоєння передбачає застосування сучасних методів і форм.

Серед нових форм поширення, впровадження, використання й освоєння педагогічного досвіду ін­новаційна група — форма творчої діяльності педа­гогів, спрямована на поширення досвіду та запрова­дження у шкільну практику досягнень педагогічної науки.

Поширення, впровадження, використання й освоєння педагогічного досвіду можливе лише за певних умов: 1. Досвід вивчено, узагальнено та схвалено (на рівні ЗНЗ — науково-методичною радою; на рівні району (міста) — на засіданні науково-методичної ради методичного кабінету (цен­тру); на рівні області — на засіданні ради ка­бінету та науково-методичної ПОІППО). 2. Існує наказ про поширення, впровадження, ви­користання й освоєння педагогічного досвіду. 3. Педагогічний досвід апробовано в навчальних закладах зацікавленими педагогічними праців­никами, після закінчення якої встановлено відповідність одержаних результатів очікува­ним (протокол засідання науково-методичної ради закладу або установи).

Технологію поширення, впровадження, використання й освоєння педагогічного досвіду в практи­ку можна продемонструвати такою послідовністю. 1) Ознайомлення вчителів із досвідом. 2) Створення сприятливих умов для розвитку творчості вчителів. 3) Презентація досвіду на засіданнях методичних об’єднань, семінарах, засіданнях педагогічної та науково-методичної рад, науково-практич­них конференціях, педагогічних читаннях тощо. 4) Створення авторських шкіл, шкіл педагогічно­го досвіду, якими керують його носії, автор­ських майстерень, шкіл новаторства. 5) Проведення майстер-класів, технологічних майстерень, педагогічних симпозіумів, естафет педагогічного досвіду, методичних аукціонів.

6) Випуск методичних посібників, інформаційно-методичних бюлетенів, анотованих каталогів, підготовка та публікація статей із теми досві­ду в періодичній пресі. 7) Наочна пропаганда педагогічного досвіду ме­тодом експонування матеріалів на шкільній, районній, обласній педагогічних конкурсах-ярмарках, виставках. 8) Пропаганда за допомогою технічних засобів навчання — створення фільмів, відео- та ме­діатеки, організації радіо та телепередач тощо. Кожна форма науково-методичної роботи ви­конує важливу роль, оскільки сприяє підвищенню фахової майстерності педагогічних працівників, їх конкурентоспроможності на ринку освітніх послуг.