Образотворче і декоративно-прикладне мистецтво Далекого Сходу. 11 клас

Урок №_____           Дата _____

Тема: Образотворче і декоративно-прикладне мистецтво Далекого Сходу

Мета: ознайомити учнів з розвитком мистецтва

Далекого Сходу; учити їх культурних цінностей, розвивати естетичний смак та просторове та логічне мислення, виховувати почуття прекрасного, повагу до культурних цінностей

Обладнання: зоровий ряд репродукцій картин.

Тип уроку: формування нових знань.

Хід уроку.

І.  Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань і вмінь.

Що ви знаєте про живопис, як вид і жанр.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

Першi землеробськi общини виникли в Китаї близько 5000 р. до н. е. Цьому сприяли умови в родючiй, добре зрошуванiй долинi Хуанхе (Жовтої рiки). При розкопках неолiтичних стоянок археологи знайшли кам'янi знаряддя працi та гарно розписанi глинянi посудини.

Очевидно, що шовковична гусiнь i нефрит — характернi елементи китайської культури пiзнiшого часу — використовувалися близько 2000 р. до н. е. Першою достовiрно вiдомою династiєю Китаю вважають династiю Шан (бл. 1550— 1030 рр. до н. е.). У цей перiод люди навчилися лити бронзу i стали виготовляти з нeї ритуальнi посудини, зброю, деталi для колiсниць.

ДИНАСТIЯ ШАН

3найденi археологами ворожильнi костi з видряпаними на них знаками (попередниками сучасного китайського письма) доводять, що люди в епоху Шан користувалися складною писемнiстю. Розкопки в Аньянi та iнших мiсцях свiдчать про iснування в тi часи мiст. Будинки i храми шанци споруджували з глини, деревини та обпаленої цегли.

Правитель вважався посередником мiж земною i небесною сферами. Тiльки вiн мав право звертатися до небесних божеств, просячи в них допомоги або вiдвертаючи вiд своїх пiдданих небесну кару. Царiв хоронили з усiм необхiдним для потойбiчного життя.

У величезних усипальницях знайдено мистецьки оздобленi вироби з бронзи, останки людей i тварин, якi мали супроводжувати небiжчика в потойбiчному життi. Культ пре- дкiв був головним релiгiйним культом Стародавнього Китаю. Пiд час особливих релiгiйних обрядiв духам предкiв пiдносили їжу i вино. Частування для мертвих готували як для живих. Його подавали у спецiальних, багато оздоблених бронзових посудинах. Усього в шанци було близько 20 видiв священних посудин. Наприклад, посудини дiн призначалися для приготування їжi на вiдкритому вогнi, посудини цзя використовували для пiдirpiвання вина, а цзунь слугували для узливань на честь предкiв.

ДИНАСТIЯ ЧЖОУ

3анепалу династiю Шан повалили напiвкочовi войовничi племена чжоу. Оскiльки новi правителi прийшли iз 3аходу, царство одержало назву 3ахiдне Чжоу В перiод правлiння династii Чжоу (1027-256 рр. до н. е.) i далi розвивалися культурнi традицii епохи Шан, центром їхнього становлення був царський двiр. Складнi орнаменти, багато декорованi бронзовi посудини свiдчать про витонченiсть i складнiсть придворного ритуалу. 3анепад динacтiї Чжоу був ознаменований трьома столiттями жорстоких воєн за владу, що їx вели мiж собою впливовi князi. У 481-221 рр. до н. е., в епоху Воюючих царств, сiм найсильнiших династiй змагалися за першi ролi в країнi. Цей перiод полiтичного хаосу i соцiальної нестабiльностi був надзвичайно важливий для культурного розвитку Китаю. 3'явилися численнi фiлософськi школи, i кожна з них намагалася знайти спосiб порятунку країни вiд полiтичнoго та морального занепаду Великий Конфуцiй (бл. 551 — бл. 479 рр.) учив, що становище людини в суспiльствi залежить вiд її заслуг, а не вiд походження. Biн вважав, що полiтична система, заснована на взаємнiй терпимостi й пошанi до авторитетiв, може гарантувати мир i порядок у державi. Iншi школи утверджували iншi принципи. Легiсти вважали, що авторитет держави можна пiдтримувати тiльки жорстокими законами. А послiдовники даосизму розвивали вчення мiстичного напряму, згiдно з яким людина повинна пiзнати унiверсальний закон розвитку свiту (Дао) i прагнути до гармонiї з природою. Це фiлософське вчення правило величезний вплив на китайську поезiю i живопис.

 

 

ПЕРШИЙ IМПЕРАТОР

Кровопролитнi вiйни мiж китайськими аристократами тривали, поки в 121 р. до н. е. глава династiї Цiнь на iм'я Чжен не здолав суперникiв. Вiн сгав правителем единої держави i прийняв титул Цiнь Шiхуандi — Перший iмператор. Його коротке правління було суворим i ознаменувалося радикальними змiнами в державi. Метою iмператора було впорядкування управлiння країною, викоренення злочинностi та створення надiйної, дисциплінованої apмiї. Для здiйснення задуманного вiн домагався суворого виконання законiв, запровадив едину систему письма, мiр i ваги, грошових одиниць i маркування товарiв.

Цiнь Шiхуандi був прихильником школи легiстiв фацзя. За його указом були забороненi види дiяльностi, якi не сприяли воєнним успiхам держави, спалювали гуманiтарну лiтературу (фiлософську й iсторичну), багато фiлософiв було страчено. Спалювання уникли тiльки книжки з медицини, землеробства та ворожiння. Грандiозного розмаху набуло будiвництво, для фiнансування якого iмператор обклав населення країни непосильними податками. 3а повелiнням Цiнь Шiхуандi було прокладено новi впорядкованi дороги, прорито канали, якi сполучили багато провiнцiйних центрiв зi столицею. Найграндiознiша споруда тiєї епохи — Велика Китайська стiна завдовжки (разом iз бiчними вiдгалуженнями) близько 6400 км. Вона сполучила мiж собою давнi oбopoннi укрiплення i мала захищати державу вiд набiгiв кочiвникiв з пiвночi. Спорудження стiни забрало безлiч людських життiв. Вiдгомiн страждань тисяч людей, зiгнаних на будiвельнi роботи, й досi звучить у народних китайських пiснях. 3 неменшим розмахом споруджували усипальницю першого iмператора: бiльше 700 тис. його пiдданих було зiгнано на будiвельнi роботи. У 1974 р. недалеко вiд могили Цiнь Шiхуандi в глибоких траншеях було знайдено теракотову армiю, яка оберiгала його спокiй. Вiйсько складалося з 7300 солдатiв (пiхотинцiв, лучникiв), i жоден iз них не був точною копiею iншого. Хоча глинянi воiни мали однаковий зрiст, риси обличчя кожного з них були iндивiдуальнi. Ретельнiсть у передачi деталей — вiд кiлець залiзних кольчуг до цвяхiв на пiдошвах взуття солдатiв — надавала кожному образу переконливостi та правдоподiбностi. (Колись yci солдати тримали справжню зброю, але пiсля падiння динаcтii Цiнь її викрали.) Разом iз воiнами були похованi конi та колiсницi в натуральну величину. Час виявився не владним над захищеними перекриттями iз дерева, циновок i глини теракотовими фiгурами. 3аходи щодо iхнього збереження свiдчать про важливе призначення цього незвичайного вiйська. Перший iмператор Китаю помер у 210 р. до н. е., передавши владу синовi. Проте через чотири роки спадкоємця було вбито. Недовге i дуже суворе правлiння династії Цiнь вплинуло на всю iсторiю Китаю. Об'єднання країни пiд єдиною владою, що спиралася на добре органiзований бюрократичний апа- рат, дало безцiнний досвiд, який використовували подальшi правлячi китайськi династiї. Надалi китай вважали iмперiю єдино можливо формою правлiння.

 

ДИНАСТIЯ ХАНЬ

Пiсля смертi Першого iмператора в Китаi почалися мiжусобицi. Вони тривали доти, доки до влади не прийшла династiя Хань (206 р. до н. е. — 220 р. н. е.). Ханьськi iмператори вдосконалювали методи державного управлiння попередникiв, прагнучи змiцнити єднiсть Китаю i захистити країну вiд загарбникiв з пiвночi. Першим iмператором династiї був Гао-цзу (206-195 рр. до н. е.) — ватажок oднiєї з селянських армiй, що повалили династiю Цiнь. Хоча сам вiн був людиною неосвiченою, йшовши до влади, швидко усвідомив, що iмперiя потребує розумних урядовцiв, i закликав ,службу вчених.

У 124 р. до н. е. iмператор У Дi запровадин публiчнi iспити для державних службовцiв: Вiн заснував iмператорську вищу школу для підготовки урядовцiв, у якiй кандиги вивчали конфуцiанськi книги. Завдяки екзаменацiйнiй системi здібний юнак мiг прокласти co6i шлях iз рiдного повiту через провінційний центр до iмператорсьго палацу. Той, хто склав iспити в палaцi, мiг сподiватися на мiнiстерський пост i навiть на шлюб iз принцесою. Так формувалася нова правляча елiта, яка вважала за щастя служiння iмператору.

Конкуренцiя серед претендентiв на державнi посади в останнi столiття iмпepiї була дуже висока, i шанс скласти найвищий iспит розцiнювався як 1 до 3 тис. Саме тодi в Китаї зародилася iсторична наука. Її основополож ник учений Сима Цянь склав родовiд правителiв Китаю. Його теорiя лягла в основу офiцiйної icтopiorpaфiї краiни. Це був yнiкальний приклад систематизації icтopiї. Важливим вiдкриттям стало винайдення паперу Посилення центральної влади пiдкрiплювалося розвитком складних ритуалiв i церемонiй. Про чудовi палаци ханьських iмператорiв, збудованi з дерева, щедро оздобленi, вiдомо тiльки з лiтературних джерел. Час пощадив лише споруди, створенi з мiцнiших матерiалiв, iмператорськi гробницi з цегляними склепiннями, кам'яними колонами i рельєфами. Серед усипальниць цього перiоду, що збереrлися до иаших днiв, гробниця брата iмператора У Дi — Лю Шена та йоrо дружини, принцеси Доу Ван, знайдена в 1968 р. Обидва тiла одягненi в розкiшне поховальнне вбрання iз пластин нефриту, скрiплених золотою ниткою. Нефрит цiнували не тiльки як матерiал, надзвичайно складний для обробки, йому приписували також здатнiсть оберiгати тiло вiд розкладання. Використання iнструментiв iз залiза наприкiнцi епохи Чжоу зробило нефрит бiльш доступним та поширеним матерiалом i привело до ускладнення декоративних форм. Призначенi для похоронних обрядiв вироби з нефриту, наприклад диски Бi, що символiзували Небо, iз часом стали самоцiнними витворами мистецтва i предметами колекцiонування.

Iз часів династій Шан i Чжоу у гробницi помiщали цiннi предмети, найчастіше бронзовi. В усипальницях епохи Хань знайдено також керамiчнi розфарбованi моделi будинкiв, глинянi розписнi глеки, фiгурки музикантiв, домашнiх тварин. Yci цi вироби дають уявлення про повсякденне життя людей. Проте головну роль в оформленнi поховання вiдiгравали рельєфи, якi були дуже реалiстичнi. Наприклад, простору гробницю знатного сановника часто прикрашало його зображення в iнспекторськiй поiздцi. Урядовця несли на ношах слуги, при цьому кiлькiсть членiв свити свiдчила про його становище. (Особливо важливим персонам у тiчаси дозволялося користуватися парасолькою, мати 14 носильникiв, 28 слуг i 39 коней.)

Багато в чому добробут Китаю за династii Хань мав завдячувати розвитку торгiвлi. 3 100 р. до н. е. китайськi купцi почали перевозити шовк через Середню i Передню Азiю до Европи торговим трактом, який одержав назву Великого шовкового шляху.Китайський шовк продавали практично в усiй Римськiй iмпepii.

Багатi урядовцiiпридворнi почали протегувати мистецтву, що ранiше було властиво лише iмператорам та аристократii. 3 часом з'явилася нова концепцiя права iмператора на владу. Тепер пiднесення i занепад династii пов'язували з її етичними засадами. Занепад моралi призводив до того, що Небо вiдбирало владу в одних i вiддавало її iншим.

Iз занепадом могутньої династii Хань у 220 р. настав тривалий перiод смути. Пройшло майже чотири столiття, перш нiж новий сильний правитель змiг об'єднати країну. На той час епоха Хань уявлялася вже «золотим вiком» китайської культури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

HOBI IMПEPIЇ ДАЛЕКОГО СХОДУ

Пiсля майже столiтнього панування монгольськоi династii Юанъ (1260-1368 рр.) влада в Китаї перейшла цо мiсцевої династiї Мiн (1368-1644 рр.). Цей переворот супроводжувався свiдомим вiдродженням давньокитайських традицiй. Конфуцiанство проповiдувало пошану до етичних принципiв минулого i звернення до авторитетiв. При династiї Miн цi поняття iнтерпретувалися в глибоко консервативному ключi, ставши зводом суворо дотримуваних дрiб'язкових правил i законiв усерединi складнoї iєpapxiчнoї системи. Велику стiну, споруджену ще першим iмператором Шiхуандi (221— 207 рр. до н. е.), було укрiплено i i облицьовано каменем.

Iмператор Юн Ле (1403-1425 рр.) перенiс свiй двiр з Нанкiна до Пекiна (1417 р.), що був столицею iмпepiї за монголiв i побудував там новий палац. 3аборонене мiсто, яке увiбрало всi палацовi споруди минулих часiв.

3 технiчного i художньо-стилiстичного погляду китайська архiтектура мало змiнилася

з часiв династii Тан (618-906 рр.), i ця вiдсутнiсть змiн свiдчила про важливiсть стiйких традицiй у китайськiй культурi, яка вирiзнялася постiйнiстю, попри змiну династiй.

Будiвлi, споруднсенi. в епоху Miн, не стали винятком з цього правила.

ДИНАСТIЯ MIH

Мистецтво перiоду Мiн часто критикують за брак оригiнальностi. Але саме цього вимагали iмператори вiд придворних художникiв, якi в своїх творах мали дотримуватися взiрцiв минулого. Бiлыпе того, зосередженiсть на вдосконаленнi матерiалiв, колориту, технiчних прийомiв змiцнювала iмперський престиж. Ti ж таки поривання характернi для декоративно-прикладного мистецтва, наприклад для виробiв з лаку або емалей у технiцi клуазоне (перегородчаста емаль), якi в епоху Мiн досягли небувалої пишностi.

Художники, не пов'язанi з колом придворних, мали бiльшу свободу в розвитку власного стилю. Це була одна з причин, чому Дай Цзiнь залишив двiр. У його стилi вiдчувається вплив професiйних художникiв-пейзажистiв школи Чже. Художники- любителi з учених кiл, що належали до школи У, дотримувалися живописної традицiї епохи Сун i Юань.

Наприклад, для творчостi Шень Чжоу, який вважався засновником школи У, типове поеднання вiршiв iз зображенням, що поглиблювало iнтелектуальний контекст.

Дун Цичан (1555-1636 рр.) розробляє критичну теорiю живопису, утверджуючи вищiсть iнтелектуальної традицiї («пiвденна школа») над професiйною («пiвнiчна школа»), особливо тому, що пiвнiчна школа перебувала пiд iмператорським протегуванням.

Бiля пiвнiчно-схiдних кордонiв Китаю маньчжури створили свою державу. Корупцiя при мiнському дворi зробила династiю неспроможною чинити опiр маньчжурському завоюванню.

ДИНАСТIЯ ЦИН

Останньою iмператорською династiєю, що правила в Китаї, була маньчжурська династiя Цин (1644— 1912 рр.). Хоча змiшанi шлюби мiж маньчжурами i китайцями було заборонено, iмператори династiї Цин залишили державний апарат у руках китайських урядовцiв; в офiцiйних документах, на монетах i печатках використовувалися обидвi мови. Китайських мандаринiв примусили носити косу, нав'язавши їм маньчжурський звичай.

Будучи чужоземцями, маньчжури були вiдкритiшi iноземним впливам.

Декоративне убранство Лiтнього імператорського палацу, яке консультував якийсь мiсiонер-єзyїт. багато чим завдячує Версалю. Придворнi художники зазнали впливy захiдного живопису.

Художники-iнтелектуали; навпаки, відкидали все, що не було властиве китайським традицiям.

Якщо Ван Хой (1632 – 1717 рр.) прагнув по – новому тлумачити стиль старих майстрiв, то iншi, так званi iндивiдуалiсти, розвивають оригiнальнi геми, користуючись трацицiйно китайськими образотнорчими прийомами. Двiр династiї Цин не поступався розкiшшю i пишнотою двору iмператорiв Miн.

Художнi вироби цього перiоду, виконанi з дорогоцiнних металiв, вiдображають престиж i багатство замовника i вирiзняються вражаючою витонченiстю.

Постiйно зростаюча потреба в прецметах розкошi, привоцить до того, що на територiї палацу сгворюються ремiсничi майстернi з виготовлення лакових виробiв, eмaлeй, предметiв з нефриту i придворного вбрання.

IНДУСТРIЯ КЕРАМIКИ

Найхарактрніший свiй вияв китайська культура періодів Мiн i Цин знаходить у мистецтвi керамiки. Поява перших виробiв з порцеляни сягає ще часiв династiї Тан (618~--906 рр.).

Прихильний прийом, який зустрiла порцеляна при дворi династiї Сун (960-1279 рр.), сприяв і подальшiй популярностi, а iнтелектуальна культура того часу вiдобразиласъ у простотi форм i монохромносгi розписiв. 3а динacтiї Мiн виробництво порцеляни значно розширюється. Щоб за- довольняти потреби двору, iмператoрська мануфактура Цзiндечжень, що працювала пiд наглядом палацового урядовця, виготовляла близько 70 тисяч предметiв на рiк. Iснування численних копiй з порцелянових виробiв перiоду Сун свiдчить про те, якого значення надавали традицiї в iмпepiї Miн. Виробництво порцеляни приватною мануфактурою було заборонене. Бiльша частина виробiв, створених у той час, свiдчить про тяжiння iмператорського двору до розкошiв: тут i рiзноманiтнiсть форм, i поява в розписах нових вiдтiнкiв, наприклад бiрюзового, темно-синього або фiолетового. Вiдкриття в епоху Цин нових прийомiв нанесення глазурi i пiгментiв привело до виникнення нових кольорiв, як-от «червона бичача кров» або «жовтий iмператорський колiр», i значно розширило декоративнi можливостi. Переважаюче використання яскравозеленого колъору спричинило те, що в Європi китайська порцеляна цього перiоду почала називатися «зеленим сiмейством».

Китайська керамiка надихнула Європу й Азiю на розвиток власного виробництва порцеляни. У XVI ст. голландськi i португальськi купцi вивозили з Китаю взiрцi синьо-бiлoї порцеляни (кобальтовий розпис).

Висока цiна, яку можна було одержати за цi вироби на свропейському ринку, сприяла тому, що в Китаї виробляли порцеляну спецiально на експорт i з урахуванням особливостей свропейського смаку.

На замовних виробах навiть зображався герб тiєї аристократичної родини, для якої вони призначалися. Piзнi европейськi мануфактури (в Aнглiї, Францiї, Голланцiї, особливо в Делфтi) виготовляли iмiтацiї. Однак тiльки пiсля того, як було вiдкрито секрет виробництва (Дрезден, 1703 р.), вдалося створити вироби, рiвноцiннi з китаймькою продукцією.

Буддизм досяг Японii в VI ст. '1пм вiн спiвiснував з мiсцевою peлii~i~~u~ Синто, поклавши початок xoiзii'i художнiй традицii.

У ХІХ ст. китайська порцеляна потроху поступилася місцем європейській.

ЯПОНСЬКА КУЛЬТУРА

Близкість Китаю вплинула рішучим чином на розвиток японської культири.

Буддизм досяг Японii в VI ст. Там вiн спiвiснував з мiсцевою релiгiєю Синто, поклавши початок новiй художнiй традицii.

Вважаючи китайську культуру вищою за власну, японський iмператорський двiр засвоїв її прин- ципи, пов'язанi з утiленням образу влади.

Китайську писемнiсть було пристосовано до японської мови. Японськi iнтелектуали наслiдува- ли китайський живопис i поезiю. 3 початку Х ст. iмператор став фiгурою символiчною, яка виконувала передусiм peлiгiйнi функцiї. Насправдi влада в iмперiї належала правителям з аристократичного роду Фудзiвара, якi вважалися регентами.

Багатство i престиж дому Фудзiвара виявились у пишнотi їхнього родинного храму, оздобленого настiнними розписами i позолоченим зображенням Будди.

Проте правлiння дому Фудзiвара виявилося надто слабким, щоб протистояти зростаючiй могутностi iнших великих родин професiйних вiйськових (самураїв). У 1085 р. його повалив Ерiтомо, який заснував свою резиденцiю в мiстi Камакура. Iмператор визнав його вiйськову диктатуру i вiн одержав титул — сегун.

У перiод Камакура почалася мiлiтаризацiя японського суспiльства i сходження Дзен-буддизму.

ДЗЕН-БУДДИЗМ

Дзен-буддизм теж прийшов з Китаю. Дзен — японський варiант китайського Чанъ. Вплив, який вiн мав на культуру самураїв, полягав у суворiй самодисциплiнi та дотриманнi менш суворого кодексу честi. Один iз основних принципiв цiєї peлiгiї полягає в тому, що слова не можуть передати iстину. Вважалося важливим розвивати не логiку мiркувань, а iнтуiцiю. Дзен-буддизм ставголовним елементом японськоi культури.

Сегунат Камакура було замiнено (1333 р.) диктатом iншоi вiйськової родини, Асiкага (1336-1573 рр.). Ставши сегуном, Асiкага вибрав своєю резиденцiею район Муроматi в Кiото, давнiй столицi iмпepii. 3авдяки впливу дзен для вираження престижу вiддавали перевагу iдеаль- нiй простотi форм. Йшлося не тiльки про вiддзеркалення аскетизму, а й про самi естетичнi принципи. Японськi митцi, що сповiдують дзен, звертаються до китайських традицiй школи чань i створюють вишуканi пейзажi за допомогою простих засобiв: пензля, тушi i паперу. Але пейзаж був не простим вiддзеркаленням природи, вiн створювався за певними законами. У Японii садово-парковi ансамблi i мистецтво складання букетiв стають, вiдповiдно до вчення дзен, формами споглядання природи, що було одним iз головних шляхiв осягнення iстини. Цi сади могли включати елементи природи або цiлком створюватися людиною. Деякi сади складалися виключно з камiння, моху i дерев так, щоб вiдобразити внутрiшне значення. Витончена культура перiоду Му- роматi знаходить свого типового представника в сегунi Йосiмаса (1449-1474 рр.), який вважав за найкраще, усамiтнившись у Cpiбному павiльйонi, писати вiршi, вивчати приховане значення живопису i китайської порцеляни епохи Сун, сперечатися про калiграфiю. Йосiмаса проводив багато часу, споглядаючи свiй сад. Його наставник, буддiйський чернець напряму дзен Ноамi (Сюко), художник, знавець мистецтва i садової архiтектури, долучив його до нового виду мистецтва — чайної церемонiї.

Естетичнезначення цього ритуалу полягало не тiльки в дегустації чаю чи в спогляданнi керамiчноi чашки, а й у ретельнiй пiдготовцi вciєї обстановки.

У пiдкреслено простому, сiльському на вигляд будинку, в кiмнатi, вiдгородженiй ширмами, належало забувати все суєтне, повсякденне, i занурюватись у споглядання живопису, композицiї з квiтiв або найскромнiшої архiтектури.

ПЕРIОД ЕДО

Прихiд до влади Iєясу, першого сегуна з дому Токугава (1576— 1867 рр.), поклав край правлiнню Асiкага. Iеясу перенiс свою резиденцiю з Кiото, столицi iмперiї, в Едо (сучасний Токiо).

Будь-яка зовнiшня i внутрiшня опозицiя присiкалася найрiшучішим чином. Небезпечному впливу 3аходу, який почав поширюватися разом iз появою в Японiї європейських купцiв i мiсiонерiв-єзуїтiв (1543 р.), було покладено край вигнанням ycix xpиcтиян (1624 р.), а також забороною японцям здiйснювати зарубiжнi поїздки (1637 р.). Великим феодалам-землевласникам було наказано кiлька мiсяцiв на рiк жити в Едо, а перед поверненням у свої маєтки вони повиннi були залишити як заручника одного iз членiв родини. Їх система, спрямована на пiдтримку сегуна, перетворила Едо на головний культурний центр Японiї. Розкiш столицi сприяла збагаченню купецьких родин, чиї багатства досягали небачених розмiрiв.

I далi практикувалися чайнi церемонiї; скромнiсть чайних будиночкiв навмисне протиставлялася розкошам iмператорських палацiв i замкiв сегунiв.

На вiдмiну вiд простих, навiяних дзен, пейзажiв, iмператорськi палаци i резиденцiї сегуна прикрашали розкiшними декоративними ширмами; вони покривалися позлiткою, поверх якої розписувалися ефектними пейзажними мотивами. Цей помiтний i барвистий стиль, який у живописi розвивали художники школи Кано, вiдображає зростання торговельного багатства.

У XVП—XVITI ст. розквiт мiськоi свiтськоi культури супроводжується поширенням гравюр на деревi, де зображалися мiськi сценки, портрети акторiв, красунь i куртизанок.

У 1853 р. гармати американських канонерок спонукали Японiю вiдкрити свої порти для зовнiшнього свiту. Тепер iмператори дивилися на 3ахiд, сподiваючись знайти новi моделi влади, а художники звернулися до вивчення захiдного живопису. Але i Японiя могла багато що запропонувати Заходу. Японська гравюра мала помiтний вплив на мистецтво Европи XIX ст. Одухотворена краса японських будиночкiв для чайної церемонiї послужила стимулом до розвитку архiтектури ХХ столiття.

IV.Закріплення вивченого матеріалу.

Створення ескізів архітектурних споруд в далекосхідному стилі.

V. Завершення уроку.

Оцінювання діяльності учнів.

VI. Домашнє завдання.

Вивчити конспект