“Меланхолійний вальс” аналіз (ПАСПОРТ)

Назва – “Valse melancolique”

Автор – Ольга Кобилянська

Рік написання – 1897

Жанр – новела

Літературний рід – епос.

Літературний напрям: модернізм, неороматизм.

Тема – зображення життя жінок-інтелектуалок, які прагнуть краси в житті. 

Ідея – мистецтво є віддзеркаленням внутрішнього світу людини, її свободою. 

  Проблематика твору “Меланхолійний вальс”

жіноча рівноправність, свобода вибору,

мистецтво і буденність,

музика і реальність, пошуки щастя

   “Меланхолійний вальс” головні герої:

Софія Дорошенко ─ творчо обдарована

особистість, лірична й емоційна. Такі деталі, як подерті рукавички або затикання найменших щілин у вікні розкривають у ній нервову, вразливу, чутливу до світу, замкнену особистість. Мистецтво стає засобом саморозкриття, віддушиною для духовних сил героїні, яка зазнала приниження у житті (через нещасливе кохання).

Марта ─ втілення любові. Стримана, терпляча, жіночна, «ладна обійняти весь світ», «вчилася музики, язиків і різних робіт ручних». Готувалася стати вчителькою. За словами Ганни ─ вроджена жінка і матір.

Ганна ─ емоційна, нестримна, вибухова, непостійна.

Однак натуру мала чисту, без фальшу. Її гарячковість швидко змінювалась добротою та чуйністю. Вона талановита і живе своїм ремеслом. В особистому житті не терпить приписів, їй байдуже, що скаже світ про її особисте життя. Мрія-розвиватися.

(мати й дядько Софії, гуцули, господиня помешкання, її син)

                 “Меланхолійний вальс” сюжет

У творі “Вальс меланхолійний” йдеться про трьох жінок, які своїм світовідчуттям не вписувалися у тогочасний формат пересічних образів жінок.

Експозиція — оповідь Марти про музику, враження від неї, життя з Ганнусею.

Зав’язка — рішення подруг взяти третього компаньйона для спільного проживання; поява Софії Дорошенко.

Розвиток дії – розмови подруг, їх уподобання, навчання, проблеми; смерть матері Софії.

Кульмінація – серцевий напад Софії, її згасання.

Розв’язка твору — похорон Софії, від’їзд Ганни до Італії, повернення, Мартине заміжжя.

Провідною темою новели є музика, мистецтво та їх вплив на людину, а також доля талановитого митця. У творі представлено три артистичні натури Ганни, Марти та Софії. Вони різні за характером, але їх об’єднує любов до краси, прагнення до гармонії, фізичної та духовної досконалості.

Художній аналіз їхніх думок та почуттів становить основний зміст твору. Героїні твору ─ сильні, вольові, самодостатні, горді та незалежні жінки, що прагнуть утвердитися в чоловічому світі. Вони не бояться лишитися незаміжніми, адже шукають щастя насамперед у собі. Мистецтво задовольняє їх запити.

Сюжетний ланцюжок твору “Меланхолійний вальс”

Роздуми майбутньої вчительки Марти, від імені якої ведеться оповідь, про любов до класичної музики.

Знайомство з художницею Ганною, подругою Марти, що орендували разом квартиру.

Після підвищення орендодавцем плати за квартиру дівчата змушені шукати третю співмешканку.

Знайомство з Софією відбувається через повідомлення служниці, яка вказує на непривабливі деталі її гардеробу: подерті рукавички, ґудзик від пальта тримається на одній нитці.

Софія – професійна піаністка. Перше враження змінюється після виконання дівчиною етюду Шопена.

Марта вийшла заміж і стала зразковою дружиною та дбайливою матір’ю.

Ганна виїздить до Риму, де заводить вільні стосунки. Однак цей зв’язок, не скріплюючись справжніми почуттями, швидко розривається. Батька своєї дитини вона покидає. Сина бере повністю під свою опіку.

Трагічна доля Софії. Її талант не зміг зреалізуватися – не було кому покрити великі видатки, потрібні для здобуття освіти у Відні. Смерть матері та відмова дядька допомогти завдали їй страшенної муки. Звук розірваної струни фортепіано був останньою краплею для змученого серця. Воно не витримало ─ настала раптова смерть.

“Меланхолійний вальс” характеристика героїв

Софія Дорошенко — творчо обдарована особистість, заповітна мрія якої — закінчити консерваторію й стати піаністкою. Подруги так і називали її — музика. Очі Софії завжди випромінювали сум через пережите: нещасливе кохання, смерть батька, хвороба матері. Вона була мовчазною та смутною, не дуже практичною в щоденному житті, а інших людей оцінювала за власною мірою досконалості. 

Про Софію розповідала її музика: «Кімната стала мінитися. В неї напливали лагідно, одностайними хвилями, один по другім, один по другім, звуки. Все звуки й звуки. Хвилюючи сильніше й слабше, піднімаючися високо й спадаючи знов, заповняючи широкий простір собою».

Ганна про подругу говорила так: «Констатую, що нервова. Лише нервові любуються в таких розривках, коли душа їх переповнена чуттям. Але, мабуть, вона наложила на свої чуття сильну упряж. Завсіди спокійна, як мармур. З крою її правильних уст гадаю, що не пристрасна; з широких скронь, що вірна; із брів, що споюються між очима, що вміє тайну заховати…».

Меланхолійний вальс у виконанні Софії став символічним відтворенням любовної драми. «Весела гармонія згубилася; остався сам шалений біль, торгаючи божевільне чуття, перериваний яснішими звуками, мов хвилевим сміхом».

Софія не витримує після смерті матері та відмови дядька оплатити навчання в консерваторії. Вона не бачить майбутнього… А загроза втратити фортеп’яно позбавляє її останніх життєвих сил. Софія не витримує і помирає від серцевого нападу.

Софія — це ідеальний жіночий тип, обдарована максималістка, яка в усьому шукає гармонію, прагне до ідеалу.

Ганна-малярка – витончена, артистична натура.

Приваблива, але іноді примхлива й неврівноважена. Вона малює картину, яку хоче продати, щоб відправитися до Італії. Вона цілеспрямована, сумлінно працює, присвячує весь час роботі,  в житті культивує красу в усьому. Звертаючись до подруги, пояснює: «Лише ми одні піддержуємо красу в житті, ми, артисти, вибрана горстка суспільності, розумієш?».

Це гарна дівчина, біля якої є багато чоловіків, та вона не бачить свого майбутнього в сімейному житті. Ганна все ж завершує свою картину й їде до Італії.

Її життя Ганни не є прикладом досягнення щастя. Це нелегкий шлях, непросте «життя проти течії». З Італії Ганна приїздить з дитиною, та без чоловіка: виховує сина сама. Але вона не відчуває себе жертвою зради чоловіка чи нещасною покинутою жінкою. Ганна бере на себе відповідальність за долю дитини.

Художниця — новий тип вольової й незалежної жінки, яка самостійно приймає рішення й відповідає за власне життя.

Марта – героїня, яка хоче стати вчителькою, готується до іспиту. Саме від її імені ведеться розповідь. Марта не тільки навчається, а й сама заробляє на життя — викладає англійську мову. У неї м’який і поступливий характер, вона має здатність до співпереживання. Тому емоційна й терпима Марта є кращою подругою Ганни.

Вона підтримує захоплення подруги мистецтвом та ідеї жіночої емансипації. Та при цьому Марта бачить своє щастя в любові й сім’ї.

Ганна називає її господинею: «…такі, як ти, Марто, такі, як ти, творять ту велику силу, що пригноблює таких, як я. Масою пригноблюєте ви нас, поодиноких, і ми загибаємо, мов той цвіт без насіння, через вас».

Марта закохується у викладача, що працює в університеті.  знайшла з ним своє щастя. Саме з ним вона стає щасливою  дружиною й матір’ю. Для цієї героїні головні традиційні родинні цінності.