Осип Турянський « Поза межами болю»

(аналіз, паспорт твору)

Жанр — лірична повість-поема. У художній структурі твору переважає ліричне начало, зумовлене першоособовою викладовою формою, але наявне й епічне начало: оповідь про події Першої світової війни. Оскільки у творі поєднано ліричне й епічне начала, як у поемі, і повість, пройнята ліризмом, написана ритмізованою прозою з використанням інверсії, що наближає розповідь до народного епосу й надає особливої експресії, то автор відніс її до жанру повісті-поеми.

Повість-поема (поема в прозі) — значний за обсягом ліро-епічний твір, у якому зображено значні події та яскраві характери. Відзначається наскрізним пафосом і ліризмом, проникливим авторським голосом.

Історична довідка. На початку першої світової війни О. Турянського мобілізували до австрійського війська. У 1915 році він потрапив до сербського полону. Під час зимового відступу серби етапували засніженими горами 60 000 полонених, серед яких був і письменник. На цій виснажливій дорозі загинуло 45 000 людей. Товариші О. Турянського по недолі замерзли біля згасаючого багаття, а його, охопленого кригою і напівживого, знайшли сербські лікарі, що йшли позаду полонених. Серед лікарів був українець В. Романишин, який повернув письменника до життя. Ці події й покладено в основу повісті.

Час створення. 1917 рік. Письменник створив повість на італійському острові Ельба, куди був інтернований як офіцер австрійської армії. Повість вперше видано у Відні 1921 року німецькою мовою.

Автор. Осип Турянський (1880-1933), західноукраїнський письменник, літературний критик, педагог, чия прозова спадщина нині мало відома.

Стиль. За стильовим виконанням — це експресіоністський твір.

Тема. Зображення Першої світової війни; змалювання психологічного стану душі людини, котра потрапила в неймовірно тяжку, екстремальну ситуацію; аналіз ціннісних орієнтирів особистості; боротьба людини за життя в критичній ситуації.

Ідея. Засудження війни і мілітаризму, які призвели до смерті невинних людей; утвердження нездоланності людського духу, сили розуму й волі до життя. Твір проймає гуманістична ідея, яку визначив сам автор: "Любов до життя й до його вищих цінностей переможе смерть".

Проблематика. Антигуманність війни; мілітаризм і світовий перерозподіл; культ грошей, що руйнує християнські принципи людського існування; життя і смерть; інстинкт і духовний вибір у межовій ситуації; любов і зрада; добро і зло; злочин і кара; місце людини у складному світі, що її оточує; людина і людське в ній; віра і сила духу; мета в житті людини; людина і сім'я; воля до життя і смерть.

Композиція і сюжет твору

Композиційну своєрідність повісті-поеми визначають вступ і 5 частин. Наявне композиційне обрамлення: починається твір реквієм по загиблих і завершується думкою про померлих побратимів.Автор використав фрагментарну композицію, що становить собою різновид кінематографічної монтажної побудови, завдяки якій вдало поєднуються описи, діалоги й монологи, марення, вставні епізоди. У п'яти частинах розкрито трагедію не тільки семи втікачів, а й усіх, хто не повернувся з полів Першої світової війни.

Повість складається з мікрочастин: "шлях смерті" — показ колони з 60 000 полонених, що пересуваються засніженими албанськими хребтами; "танець смерті" — епізод, в якому семеро полонених танцюють довкола куща, щоб з одягу мертвого запалити вогнище; "країна Сонця" — марення знедолених вояків про щасливу країну і гармонію у світі; "Різдвяні свята" — картина-візія персонажа, який опиняється біля дому, спостерігаючи через вікно, як дружина з дітьми зустрічає Святвечір; "пісня вічності" — пісня-гімн скрипаля Штранцінгера перемозі людяності над божевіллям голоду; "мандрівка мерців" — картина, в якій виснажені полонені линуть в ірреальні виміри світу.

Перша частина — "Переднє слово" — ліричний відступ, де автор пояснює, що змусило його взятися за цю тему, розкриває мотиви написання повісті як внутрішнього протесту проти антигуманної сутності війни, розпочинає твір переднім словом, де й веде діалог з читачем, готує його до сприйняття розповіді як невигаданої історії. Тут відтворено напружену гаму почуттів, що їх він пережив, перебуваючи на війні та в сербському полоні.

Друга частина — експозиція — опис походу військовополонених австрійських вояків. Третя частина — зав'язка — змова полонених, убивство конвоїра, втеча. Чоловіки опиняються наодинці з дикою природою, де лише сніг, холод і голод. Кульмінація — "танець смерті" як вияв волі до життя. Четверта частина — розвиток дії — загибель друзів. Розв'язка — врятування Оглядівського.

Композиція твору дещо нетрадиційна: кульмінація (страх смерті) передує розвиткові дії. Сюжет розгортається з глибокою психологічною напруженістю й вірогідністю, що дає авторові змогу простежити всі етапи боротьби героїв за життя, показати перемогу людяного над антилюдяним світом.

Можна говорити, що повість-поема має дві кульмінаційні сцени, які створені з рівновеликим експресивним напруженням вираження й пов'язані з однаково важливими ситуаціями морального, духовного вибору. Перша кульмінація стосується мотиву боротьби між духом і тілом. Коли у товаришів з'являється думка про канібалізм, вони сумніваються, роздумують, впадають у розпач, але не наважуються стати людоїдами. За всіх вирішив Ніколич, який заявив, що ніхто не їстиме людського тіла, нехай навіть і загинуть з голоду.

Друга кульмінація пов'язана з мотивом двобою між життям і смертю. Штранцінгер, покликаний нести в поемі одне з основних ідейних навантажень, грає на скрипці. Це апофеоз перемоги всесильного духа. У цей момент сльоза з очей Оглядівського капнула на руку Штранцінгера. Всі почули його фразу: "Є сонце в житті".

Позасюжетні елементи: спогади героїв, епіграф, пейзажі, пісні.

                                                  Герої

 українці Добровський та Оглядівський (сам автор), угорець Сабо, австрієць Штранцінгер, поляк Пшилуський, серби Ніколіч та Бояні. 

                                    Характеристика героїв

Оглядівськийживе спогадами про сім’ю. Він єдини виживає, бо його веде любов – образи дружини та сина. У найтяжчі хвилини він згадує дружину й сина. В нього щасливо склалося власне подружжя (можливо тому він один вижив, щоб повернутися до сім’ї).

Риси характеру: спокійний, врівноважений, близбко до серця сприймає горе товаришів, слабкий фізично.

Автор змальовує головного героя фізично слабкою людиною, щоб довести перемогу духу над тілом, духовного над фізичним, перемогу життя над смертю.

Добровський – оптимістичний песиміст, сильна, горда, чесна людина. Скептик, Фізично найдужчий, а тому має силу іронізувати над товаришами, в той же час підтримуючи їх. Це він «влаштовує» бал під час «танцю смерті», підтримує Оглядівського, коли той під час марення бачить у дерев’яному корчі дружину і сина. Він один помирає при свідомості:» Не чую вже охоти ні сили до нічого…».  Риси характеру: іронізує, має організаторські здібності, гордий, не показує свого безсилля, загинув від пострілу своєї ж рушниці.

Сабо– активний песиміст, виразник грубої інстинктивної волі до життя. Він бачить право сильнішого над слабшим і вдається до первісного закону боротьби за існування.  Навіть у смерті він всіх проклинає: «Всі прокляті». Сабо ніхто не чекає з війни

Бояні– серб, «смертельно вичерпаний». Він першим впав у «танці смерті». Остання його думка була про матір: « І у сні не чув болі, не видів смерті, лише усміхався радісно, бо його лице чуло биття серця в теплій материній груді».;

Пшилуський– «польський шляхтич», якого зрадила дружина. Ця зрада спочатку дає йому сили у танці смерті, а потім убиває його: «Я все їй прощаю перед смертю, її злочину проти дітей не можу простити” (жінка цілувалася з коханцем при дітях.

Ніколич– м’який та добрий чоловік. Він підтримує товаришів в останні хвилини, зміжує вжахнутися інших від думки про людоїдство. Він жалкує, що не зміг виконати свою місію у цьому житті.

 Штранцінгер–  мав би померти раніше від інших через свою недугу, та, проте, тримається довго. Дух Штранцінгера «ширяє вже далеко від нас… поза межами болю.» Єдиним спадком для Штранцінгера, що лишила йому воєнна доля була скрипка, що була його єдиною відрадою.

До останньої хвилини життя головні герої «Поза межами болю» залишаються людьми, вони вже смертники, але не накидаються один на одного, а чекають смерті слабшого.

У кожного з сімох учасників двобою зі смертю була власна життєва дорога, але безжальний вихор війни перетнув їхні долі, і тепер, коли «ніхто й нічо не відзивається на голос болю і туги їхнього серця», раптом ніби саме собою назріває страшне рішення: хтось із них мусить померти, а решта розпалить вогнище з його вбогої одежини й таким чином урятується. Добровський зауважує: «Прокляте те життя, в котрому слабкий мусить згинути, щоб дужчий міг жити».

І це стосується не лише їхньої ситуації, це проектується на весь недосконалий світ, що може кидати цілі народи у війну, ввергати їх у коло насильства не заради захисту власної домівки, а заради амбіцій великих можновладців.

Щоб зігрітися, колишній аранжер світських балів Добровський влаштовує химерні й жахливі за своєю суттю танці з уявними «дамами», це дає змогу уявити себе в минулому, віднайти ті острівці, за які гарячково чіпляється свідомість на межі божевілля. Цей дивний танець забирає останні сили, а разом з ними і життя молодого хлопця Бояні. Та завдяки його смерті шестеро тих, хто лишився, мають бодай мізерний шанс вижити. Голод діймав кожного, проте спроба їсти людське м’ясо нічого не дала: кожен волів померти, але не стати людожером. Навіть у такій ситуації людська гідність узяла гору над неміччю людської плоті.

Біля вогнища кожен герой розповіді постає як особистість в екстремальній умові: мовчазний сліпий Штраицінгер у відчаї і з бажання віддати останнє спалює у вогнищі свою скрипку («Оця скрипка — це його очі»); Сабо рве банкноти, що їх підступним чином здобув на війні, і розмірковує, що то значить мати гроші;

Оглядівський (оповідач) марить дружиною і синочком; Добровський (колишній організатор світських балів) біля вогнища філософськи зауважує: «Ми вже не маємо гроші і також не потребуємо гроші. Тепер ми стали людьми».

Останнім акордом, «піснею життя» стала гра Штранцінгера на скрипці. (Монолог Штранцінгера у виконанні учня під музику скрипки)

«Я – австрієць. У минулому – скрипаль. Доля розпорядилася так, що потрапив до полону. Куля забрала в мене очі. Як і інші, я хотів жити і при першій можливості я тікав з товаришами. Я вдячний їм, що вони не залишили, вони мене тягнули за собою, як їм не було важко. Ми всі стояли перед вибором: хто перший. Вогнище догорало, я не бачив, але відчував погляди на собі, на скрипці. Кожен хотів жити, ніхто не хотів помирати. По-перше, ноги мене не слухали, ледве рухався, чотири кроки вперед, чотири назад. Мені було жаль, я змушений був розлучитися зі скрипкою, підтримати вогнище, хоч це була моя остання втіха, останній акорд не лише струни, але й життя.

Я не вірю, що люди є добрими і злими: вони є тільки нещасливі і щасливі.»

Штранцінгер вважає, що добра людина повинна завжди бути щасливою і на його шляху зустрічалися більше добрих людей).

Прототипом образу Оглядівського можна вважати Осипа Турянського, який пройшов теж через Першу світову війну, полон, втечу, повернення до життя; лише в Оглядівського була сім’я, яка тримала його і змусила вижити. Як і всі, Оглядівський впадає в депресію, але ж намагається її подолати. У тяжкі хвилини перед ним постають символи сонця і матері з дитиною, що є святими величинами українця).

У сюжет твору автор вводить два образи українців: Добровського і Оглядівського (обоє українці, освічені, притаманна воля до життя). Але чому в спогадах, в уяві Оглядівського з’являється третій образ – Романишин?

Романишин – колега, земляк, який звільнив Оглядівського від смерті, допоміг звільнитися від жахів минулого і жити повноцінно)

Осип Турянський свої філософські думки про перемогу життя над смертю вклав в уста Добровського:

«Коли у тьмі і хаосі, в якому ми мучимося, тліє іскра якої-небудь ідеї, то твоя огненна любов до життя й до його вищих цінностей переможе смерть ».

                                                  Образи символічні

Твір Осипа Турянського «Поза межами болю» багатий на символічні образи: син, дружина – символи життя, різдвяні свята, як натяк на те, що Оглядівський має вижити, вогонь – життя, родина, добробут.

«Поза межами болю» – назва символічна: опинившись у неймовірно трагічних ситуаціях, на межі виживання Оглядівський вірить у силу любові дружини і сина, які в його очах є світлою зорею, що веде його до перемоги. Він долає тяжкі обставини і виходить переможцем у двобої зі смертю, утверджуючи активний гуманізм, загальнолюдські цінності.