Опис досвіду роботи "Організація освітнього процесу із застосуванням діяльнісного підходу на уроках інформатики у початковій школі"

Організація освітнього процесу із застосуванням діяльнісного підходу на уроках інформатики у початковій школі

ВСТУП

Сучасна школа має бути готовою до забезпечення потреб держави в самостійно мислячих особистостях, здатних діяти, розв’язувати гострі потреби, досягати життєвого успіху. Наші діти – це люди нового покоління, нового інформаційного суспільства. А значить, їм потрібні нові навички і уміння. Основним завданням сучасної школи є формування гармонійно розвиненої особистості учня. Якщо хочеш виховати в дітях сміливість розуму, інтерес до серйозної інтелектуальної роботи, самостійність як особистісну рису, вселити в них радість співтворчості, то створюй такі умови, щоб іскорки їхніх думок утворювали царство думок, дай можливість їм відчути себе в ньому володарями.

Більше ніж 2000 років тому Конфуцій сформулював принципи навчання: «Те, що я чую, я забуваю; те, що я бачу, я пам'ятаю; те, що я роблю – я розумію». Саме активна діяльнісна позиція учня на уроці допомагає максимально засвоїти та використовувати знання, стимулювати розвиток мислення та уяви, викликати зацікавленість та позитивне ставлення до навчання. Отож, необхідно вчити учнів мислити, мислити самостійно, творчо. Учитель має кожен урок будувати так, щоб в учнів постійно був стійкий інтерес, навчальна активність і бажання творити і пізнавати. Без застосування ефективних педагогічних ідей і технологій не обійтися.

Нова українська школа – середовище інтегрованого навчання, де діти можуть розвивати навички, які стануть їм у пригоді в реальному житті більше, ніж підручникова теорія. Такий підхід отримав назву діяльнісного, а його ідеї знайшли розвиток в основах Державного стандарту початкової освіти НУШ. 

Актуальність досвіду. У кожного вчителя виникала, мабуть, така педагогічна ситуація, коли під час повідомлення цікавої та змістовної інформації декотрі учні «не чують» до того моменту, поки не запропонуєш  виконати завдання на комп’ютері або долучитись до іншої активності. Сьогодні школа для дитини не є місцем для отримання теоретичних знань, сучасна українська школа – це простір для прояву та реалізації дитячої креативності, місце, де діти вчаться бути ініціативними, і як результат – успішними.

Звертаючись до світових наукових досліджень та освітніх практик, сьогодні  можна з упевненістю сказати, що діяльнісний підхід – це найкращий і найприродніший спосіб підготувати дитину до життя, передусім розвинути наскрізні вміння, які сьогодні є ключовою валютою на ринку праці. Діяльнісний підхід – це переосмислення та зміна підходів педагогів від схеми «пояснив, закріпив, перевірив» до «відкритого завдання – запитання – роботи в команді – власного пошуку – обґрунтування власної думки – радості від процесу навчання і відповідальності за те, що я можу, хочу, буду, знаю і вмію».

Діяльнісний підхід – дієвий інструмент тренування, який дозволяє ставити питання до світу навколо, не боятися помилок, ризикувати, пробувати знову і знову досягти успіху. Діяльнісний підхід – не окрема гра чи активність-п’ятихвилинка на уроці, це наскрізний процес, спосіб взаємодії педагога з дитиною, з допомогою якого дитина вчиться мислити, шукати та використовувати інформацію.

Під час застосування діяльнісного підходу у центрі процесу має перебувати сама дитина – здобувач освіти – із високим рівнем мотивації, ментальним включенням, відчуттям комфорту й почуттям радості. При такому підході діти охоче ініціюють власну діяльність, розвивають свою ідею і саме в такий спосіб навчаються. Отож, завдання вчителя на кожному уроці створювати ситуації, які учні мають вирішити через дію. Структура уроків інформатики передбачає виконання практичних завдань на комп’ютері впродовж 15 хвилин. Зацікавленість до виконання таких завдань не вимагають у вчителя докладати багато зусиль, адже учні початкових класів у визначений спосіб залюбки досягають цілей кожного уроку. А решту навчального часу на уроці учитель повинен уміло розподілити, майстерно ввівши до структури уроків інформатики активності, залучити учнів до діяльності та взаємодії.

Не можна залишити поза увагою і тієї ситуації, у якій ми сьогодні живемо. В Україні – війна! Вчителі отримали додаткове навантаження, адже відтепер, застосовуючи змішану форму навчання, уроки проводяться як очно у класі, так і дистанційно з тими, хто навчається вдома. Окрему сторінку у діяльності педагога займають учні, які вимушено виїхали за кордон, щоб убезпечитися від жахіть війни, але бажають продовжувати здобувати освіту в українській школі. За інформацією членкині групи досліджень у сфері політики розвитку людського капіталу Центру економічної стратегії (ЦЕС) Анни Сахно, через повномасштабну війну 43% українських дітей навчаються за кордоном. «Станом на вересень 2022 року приблизно 2,25 мільйонів українських дітей було інтегровано в освітні установи країн ЄС», – сказала вона. Розуміючи, що доступ до навчальних  посібників, гаджетів у них обмежений, учителям слід подбати, щоб обов’язкові результати навчання здобувачів освіти з інформатичної освітньої галузі були успішно досягнуті, незважаючи на важкі реалії сьогодення – часті сигнали «Повітряної тривоги», вимкнення електроенергії тощо.

Практична значущість. Сучасна освіта – час сучасних рішень. А час не чекає. Впровадження діяльнісного підходу в освітній процес початкової школи, як «школи мислення», «школи питань», «школи творчості та креативності» є основою якісного оновлення освітнього простору для кожного учителя, учня та батьків.

Реалізація діяльнісного підходу допоможе учителю інформатики мотивувати учня до навчання, сприяти розвитку активного пізнання, створити умови для формування життєвих компетентностей особистості, забезпечити використання різноманітних організаційних форм, які впливають на успішність засвоєння матеріалу, організувати онлайн чи офлайн урок, який відповідає вимогам сучасних освітніх технологій. Завдяки діяльнісному підходу у кожного здобувача освіти розвиватиметься пізнавальний мотив, конкретна навчальна мета, під час виконання дій вони набуватимуть нові знання і вміння, засвоюватимуть нові способи дій, що дозволять свідомо застосовувати набуті знання. Батьки, як рівноправні учасники освітнього процесу, які розділяють сьогодні відповідальність за якість освіти, усвідомлять різницю між звичайною грою для відпочинку та власне діяльнісним підходом, у них зникне побоювання щодо ефективності сучасних освітніх підходів. Навпаки, у них з'явиться довіра до освітнього процесу, який забезпечує успішну підготовку дитини до самостійного життя.

 Практичне значення досвіду роботи полягає і в тому, що розглянуті теоретичні положення доведено до конкретної реалізації у вигляді:

•  науково-методичного посібника «Діяльнісний підхід в організації освітнього процесу на уроках інформатики у початковій школі»;
•  посібника для уроків інформатики у 2 класі з використанням дистанційних форм навчання;
• уроку інформатики у початкових класах із використанням діяльнісного підходу;
•  правил оцінювання процесу діяльності у Новій українській школі;
• стартап-проєкту для успішних освітянських рішень «Геоборд для НУШ».

Провідна ідея досвіду. Сучасний світ має потребу у активних, творчих особистостях, які здатні адаптуватися до стрімких змін, продукувати оригінальні ідеї, приймати креативні рішення та вчитися впродовж усього життя. В епоху стрімкого розвитку цифрових технологій надзвичайно складно передбачити, у якому світі житимуть наші діти. Проте із впевненістю можна сказати, що їм потрібно вміти працювати в команді й співпрацювати, знаходити правильні рішення у конкретних навчальних, життєвих ситуаціях, успішно вирішувати проблеми нестандартним чи унікальним способом. Саме реалізація діяльнісного підходу сприятиме забезпеченню умов, за яких в учнів будуть розвиватись самостійне мислення, аналіз, орієнтування в нових ситуація, пошук способів дій для розв'язання поставлених завдань. Отож, підсумовуючи, зазначаємо, що діяльнісний підхід передбачає нові можливості для вчителя, де він може вигадувати, творити, працювати на результат та успішність своїх учнів, формувати в школярів необхідні для життя способи дій.

Інноваційна значущість полягає в тому, що впровадження діяльнісного підходу на уроках – це передумова активної пізнавальної діяльності учнів: нестандартна, цікава, творча робота, яка пробуджує інтерес до знань і сприяє емоційному, духовному та інтелектуальному розвитку школярів. 

Тобто, діяльнісний підхід – це не лише сукупність методів та прийомів, які допомагають у навчанні, а частково – це філософія Нової української школи, адже нова школа має створити широкий простір для прояву та реалізації дитячої ініціативи.

Науково-теоретична база досвіду. Вивченням діяльнісного підходу займався широкий загал дослідників. Принципами розвитку проблеми стали дослідження фізіологів початку XX століття – В.М. Бехтєрєва, І.П. Павлова, І.М. Сєченова та ін. Основні положення діяльнісної теорії розвитку психіки дитини та теорії навчальної діяльності розкрито в працях досвідчених радянських психологів А.В. Брушлицького, Л.С. Виготського та ін.

Ученими досліджено поняття «діяльність», її структурні компоненти, їхні властивості й умови взаємодії основних елементів системи. Для реалізації діяльнісного підходу в навчанні побудова змісту предмета й добір методики навчання мають забезпечувати зв’язок між способами діяльності учасників педагогічного процесу й засвоєними знаннями, формуванням теоретичного мислення, розвитком розумових сил і здібностей учнів і вчителів.

Діяльнісний підхід охарактеризовано через розроблені теорії та концепції:

• розвивального навчання (Д.Б. Ельконін і В.В. Давидов);

• поетапного формування розумових дій (П.Я. Гальперін, Н.Ф. Тализіна);

• формування перцептивних дій (А.В. Запорожець);

•проблемного навчання (психологи Д.М. Богоявленський, Т.В. Кудрявцева; дидактики М.О. Данилов, І.Я. Лернер).

 У працях представників німецької класичної філософії Г. Гегеля, І. Канта, Л. Фейєрбаха, Й.Г. Фіхте, Ф. Шеллінга проблема діяльності розглядалася як спонтанна активність свідомості. Основні положення теорії розвитку психіки дитини – теорії діяльності – розкрили в своїх роботах провідні психологи Л.C. Виготський, П.Я. Гальперін, В.В. Давидов, Д.Б. Ельконін, О.М. Леонтьєв, C.Л. Рубінштейн, В.Д. Шадріков та ін. Принцип «навчання за допомогою діяння» проголошували Д. Дьюї, В. Кілпатрик, Е. Коллінгс, С. Шацький, І. Свадковський. Виявленням умов ефективного впровадження діяльнісного підходу в освітньому процесі в 60-70 роках XX століття займалися педагоги Ю.К. Бабанский, І.І. Ільясов, Л.В. Занков, І.Я. Лернер, М.І. Махмутов, М.Н. Скаткін та ін. Основи особистісно-діяльнісного підходу були закладені в 80-х роках ХХ ст. у роботах Л.С. Виготського, О.М. Леонтьєва, С.Л. Рубінштейна та ін. [5].

Суть досвіду. Метою початкової освіти відповідно до Державного стандарту є всебічний розвиток дитини, її талантів, здібностей, компетентностей та наскрізних умінь відповідно до вікових та індивідуальних психофізіологічних особливостей і потреб, формування цінностей, розвиток самостійності, творчості та допитливості [3].

Адже сьогоднішнє суспільство має потребу в особистостях, які творчо і креативно мислять, які вміють застосовувати набуті знання в нестандартних ситуаціях, швидко і якісно розв’язувати проблеми, співпрацювати в команді. Звісно, для формування такої особистості треба використовувати у освітньому процесі інноваційні методи і прийоми навчання, особливі завдання і вправи, які б реалізовували всі ці потреби. Тому, одним із способів вирішення всіх цих завдань, що стоять перед початковою ланкою є саме діяльнісний підхід, адже саме в дії діти вчаться застосовувати набуті знання на практиці.

Суть мого досвіду – в коректному педагогічному керуванні навчально-пізнавальною діяльністю учнів під час провадження освітньої діяльності із застосуванням таких форм здобуття освіти, як інституційна (очна (денна, вечірня), заочна, дистанційна, мережева) та індивідуальна (екстернатна, сімейна (домашня), педагогічний патронаж). Цей досвід націлений на впровадження діяльнісних методів навчання в освітній процес початкової школи, які є необхідними для всебічного розвитку дитини, формування в неї наскрізних умінь, які дадуть їй можливість бути конкурентоспроможною в майбутньому.

Що ж таке діяльнісний підхід у навчанні? «Метод навчання, при якому дитина не отримує знання у готовому вигляді, а здобуває їх сама у процесі власної навчально-пізнавальної діяльності називається діяльнісним методом». Зважаючи на існуючі реалії провадження освітньої діяльності в Україні, в якій точиться війна, частину уроків учителі проводять очно, іншу – з використанням дистанційних технологій через неможливість відвідувати заклад у період ракетних атак, звучання сигналів «Повітряної тривоги», важливо, як ніколи, навчити дітей самостійно здобувати знання. З метою ефективної побудови освітнього процесу в НУШ на основі діяльнісного підходу, на думку Т.Мартинюк, слід дотримуватися відповідних методичних рекомендацій:

– у дітей необхідно розвивати пізнавальний мотив (бажання навчитися і дізнатися), а також конкретну навчальну мету (розуміння того, що саме потрібно освоїти і з’ясувати);

– учні повинні виконувати певні дії, для того, щоб набувати відсутні знання і вміння;

– учнів потрібно націлити на знаходження і засвоєння способів дій, що дозволяють свідомо застосовувати набуті знання;

– у школярів повинно формуватися вміння контролювати дії не тільки після завершення, але також в процесі виконання навчальних завдань» [8].

Впроваджуючи у практику роботи діяльнісний підхід, спершу варто з'ясувати основні його положення.

 Суть діяльнісного підходу пов’язана з діяльністю, як засобом становлення і розвитку індивідуальності. Тобто, у кінцевому результаті такої організації освітнього процесу народжується не робот, навчений діяти за певними алгоритмами, а особистість, яка програмує і конструює різні види діяльності, що задовольняють потреби в її саморозвитку та самореалізації.

На сучасному етапі досліджень у педагогіці діяльнісний підхід означає організацію та управління цілеспрямованою освітньою діяльністю учня в загальному контексті його життєдіяльності – спрямованості інтересів, життєвих планів, ціннісних орієнтацій, розуміння сенсу навчання та виховання, особистісного досвіду в інтересах становлення суб’єктності школяра.

У традиційному розумінні «діяльність» розглядається як демонстрація активності суб’єкта, що виражається в раціональній зміні навколишнього світу. Тлумачення діяльності дозволяє поняття «діяльнісний підхід» розглядати за трьома збалансованими напрямками:

1) діяльнісний характер підходу (активний, самостійний, перетворювальний) – процес навчання є завжди навчанням предметно-практичних та розумових дій;

2) розвиваюча спрямованість підходу – особистісний розвиток учня, який характеризує становлення особистості, її «саморозвиток» у процесі діяльності в предметному світі, при цьому не просто індивідуальної, а спільної, колективної діяльності;

3) особливості реалізації (організація й управління) діяльнісного підходу у навчанні – цілеспрямованість, мотиваційна обумовленість, самостійна або керована вчителем взаємодія учня з навколишньою дійсністю, коли відбувається розв’язання cуперечностей між репродуктивним і творчим пізнанням, раніше засвоєною інформацією і її новою порцією тощо [3].

Суть навчання і виховання з точки зору діяльнісного підходу полягає в тому, що в центрі уваги стоїть не просто діяльність, а спільна діяльність дітей і дорослих у реалізації разом вироблених цілей і завдань. Педагог не подає готові зразки виконаних завдань, а створює, виробляє їх разом з учнями; спільний пошук відповідей в процесі діяльності й становить зміст процесу, що реалізується в контексті діяльнісного підходу. Освітній процес в аспекті діяльнісного підходу виходить з необхідності проєктування, конструювання та створення ситуації навчальної діяльності. Вони створюються з метою об’єднання засобів навчання в єдині комплекси, що стимулюють різнобічну діяльність сучасного учня. Подібні ситуації дозволяють регулювати життєдіяльність дитини у всій її цілісності, різнобічності і впорядкованості і тим самим створювати умови становлення особистості школяра як суб’єкта різних видів діяльності і своєї життєдіяльності в цілому [8].

Таким чином, практичне використання педагогічних підходів – системного, діяльнісного – стає одним із шляхів формування компетентностей молодших школярів.

Державний стандарт початкової освіти передбачає організацію освітнього процесу із застосуванням діяльнісного підходу на інтегрованій основі та з переважанням ігрових методів у першому циклі (1-2 класи) та на інтегровано-предметній основі у другому циклі (3-4 класи) [3]. Концепія Нової української школи (НУШ) наголошує на суб’єктності учіння, необхідності оволодіння учнями способами навчальної діяльності, досвіді взаємодії з іншими людьми. Педагогіка партнерства освітлена в цій концепції надає можливості використання системно-діяльнісного підходу більш глибоко та вдосконало. Саме завдяки педагогіці партнерства (учитель – учень-батьки) проектна робота в початкових класах проходить цікаво та різнобічно. Педагогіка партнерства (співробітництва) ґрунтується на принципах гуманізму й творчого підходу до розвитку особистості. Її метою є створення нового гуманного суспільства, вільного від тоталітаризму і офіціозу. Головним завданням педагогіки партнерства є подолання інертності мислення, перехід на якісно новий рівень побудови взаємовідносин між учасниками освітнього процесу. Це завдання реалізовується у спільній діяльності учителя й учнів, учителя й батьків, що передбачає взаєморозуміння, єдність інтересів і прагнень з метою особистісного розвитку школярів.

Оновлення освітнього процесу на засадах діяльнісного підходу полягає у переорієнтації мети, завдань та змісту освіти і змінює всі компоненти системи освіти. Кінцевою метою навчання є формування способу дій, тому зміст навчання становлять не задана система знань і потім засвоєння цих знань, а задана система дій і знання, що забезпечують освоєння цієї системи. Засвоювати знання можна тільки оперуючи ними.

Необхідними засадами реалізації діяльнісного підходу є: введення дітей у зміст нового навчального матеріалу шляхом відкриття знань, а не їх подавання; створення умов для використання на уроці наукової інформації, здобутої поза школою; передбачення певних інтелектуальних труднощів під час опанування навчального матеріалу; активізація пізнавальної діяльності з використанням проблемно-пошукових методів. Також важливо, щоб освітній процес для дітей був цікавим і значущим. І, звичайно, тут визначальною є роль педагога, який розуміє сутність діяльнісного підходу та допомагає учням застосовувати отримані знання на практиці для розв’язання різноманітних життєвих завдань. Для цього педагогу потрібно глибоко усвідомлювати ключові принципи діяльнісного підходу, які полягають в тому, що учні отримують знання не в готовому вигляді, як це було в освіті впродовж багатьох років, а шляхом пошуку, дослідження, активного включення, експерименту, виконання проєктів, спілкуванні і взаємодії, комунікації, пропонування власних креативних ідей і бачення, вміння аргументувати думку. Засвоєння знань відбувається повсякчас, тому важливим елементом дослідження є засвоєння певних систематичних знань про об’єкти/явища/закономірності, що досліджуються. Засвоєння знань відбувається постійно – під час пошуку й аналізу інформації, планування діяльності, аналізу результатів, формулювання висновків та окремих знаннєвих діяльностей: мінілекцій, обговорень, роботи з текстовою, візуальною, аудіальною та відеоінформацією, взаємоосвіти, самоосвіти тощо.

Для глибинного розуміння сутності поняття «діяльнісний підхід» потрібне бачення того, яким чином ми застосовуємо його у власних щоденних професійних практиках і усвідомлювати переваги діяльнісного підходу в умовах сучасних вимог до освіти. Коренем слова «діяльнісний» є дія. Дія – розумова, дія – фізична, дія – емоційна, дія – соціальна. Діяльність характеризує свідому сторону особистості людини (на відміну від поведінки). Що це означає? Діяльнісний підхід – це саме про усвідомлення компонента «як», оскільки компонент «що» залишається незмінним. Діяльнісний підхід – це модель, стиль взаємодії педагога з учнями. Розглянемо визначення п’яти характеристик діяльнісного підходу, які були розроблені, спираючись на дослідження навчання через гру. Це дослідження було проведено під керівництвом Центру з питань творчості, гри й навчання «LEGO Foundation», авторами, що узагальнили цю роботу є: Рейчел Паркер (Rachel Parker), старший науковий співробітник Австралійської ради досліджень у галузі освіти (Australian Council for Educational Research – Рада «ACER») і доктор Бо Ст’єрне Томсен (Bo Stjerne Thomsen), керівник із питань досліджень «LEGO Foundation». Вони дійшли до висновку, що ефективні інтегровані педагогіки є: значущими, соціальними, активними, радісними та мотивуючими.

Значущими, коли досвід і знання, що отримують учні вдома та школі, доповнюють одне одного. Завдяки цьому процес навчання стає значущим та тісно пов’язаним культурно для учнів. Інтегровані педагогічні підходи є значущими, якщо вони розробляються з урахуванням відповідних важливих та захоплюючих вправ, компетентнісних завдань, проблемно-орієнтованих питань, дослідницьких проблем або проєктів, тобто тих завдань, які характеризуються самодостатністю, мають бути пов’язані з досвідом, життям і середовищем дитини, викликають інтерес і змушують учнів дізнаватись більше. Значущість – це характеристика того, що знаходить відгук у дітей, і надає розуміння, що те, що вони роблять, допоможе вирішити певний виклик, а також поєднати знання, вміння, бажання в побудові цілісної картину світу, а не розфрагментованої на геометричні фігури, природу, кольори.

Соціальними, коли учні працюють разом у парах, групах, командах, використовуючи навчальні стратегії, розроблені задля отримання максимальної користі від спільного навчання. Саме ця робота дозволяє кожній дитині стати активним учасником, а не пасивним спостерігачем. Тож, соціальна характеристика з’являється тоді, коли діяльність відбувається у взаємодії учнів один з одним, у групах, парах або в командах, у взаємодії з педагогом. Дітям важливо ділитися думками один з одним чи з учителем, обговорювати ідеї, спільно шукати рішення на виклики, домовлятися, ділитися, шукати спільне, підтримувати один одного, радіти разом. Якщо навчання щоразу проходить у новому чи іншому оточенні, наприклад, на вулиці, під час прогулянки або в групі, яка працює над завданням чи експериментом, воно здатне розширювати мережу соціальних контактів та усувати перешкоди між окремими особами та групами, що іноді виникають у звичній атмосфері класу. Такі можливості сприяють набуттю та розвитку таких комунікаційних, соціальних умінь і навичок для активного громадянства як:

• повага до різноманітності;
• емпатія;
• участь.

Активними, коли учні мають вибір – великий або незначний – щодо змісту або процесів, які стосуються їх навчання. Активна залученість виникає в той час, коли діти можуть як покладатися на інших школярів, так і підтримувати їх. Вона також з’являється в тому разі, коли вчителі організовуючи роботу учнів, розвивають їх нові уміння й навички швидше на основі пропозицій і запитань, ніж тільки на основі вказівок. Активна залученість охоплює три сфери особистості дитини – емоції і почуття, пов’язані з навчанням (емоційна сфера), поведінку і дії, пов’язані з навчанням (поведінкова сфера), а також пов’язане з навчанням мислення та осмислення (когнітивна сфера). Найбільш ефективні інтегровані методики викладання охоплюють всі три зазначені вище сфери особистості. Зацікавлені учні демонструють мотивацію і прихильність до навчання шляхом виходу за межі визначених цілей та очікувань. Під активною характеристикою ми маємо на увазі ментальну включеність дитини у процес пізнання, у діяльність, у те, що відбувається навколо неї і з нею. Як би натхненно педагог не розповідав новий матеріал біля дошки, це не гарантує того, що учень буде ментально залученим у процес. Дитині треба бути активним учасником процесу – обговорювати, спостерігати, шукати рішення, відповідати на питання, порівнювати, досліджувати і фіксувати результати своїх досліджень будь-яким цікавим для неї способом.

Мотивуючими, коли учні мають можливість вивчати та досліджувати нові явища, робити спроби, експериментувати, переживати невдачі й розпочинати знову і знову з новими ідеями та припущеннями, шукати шляхи їх вирішення, мати право на помилку, не очікувати інструкцій і готових рішень від учителя. В той час, коли школярі діляться один з одним ідеями, переглядають і змінюють своє мислення на основі роботи в групах, парах та командах, їх здібності розширюються та трансформуються. Коли педагог залучає дітей до пошуку, то процес навчання для них стає мотивуючим і формує уміння не боятися помилитися. Вчителям необхідно також спрямовувати діяльність учнів за допомогою заохочувальних питань та пропозицій, використовувати ефективні прийоми рефлексії в кінці уроку.

Радісними, коли, отримуючи позитивний досвід взаємодії з однолітками та вчителями, учні також здобувають позитивний досвід навчання. В результаті школярі отримують власний вибір та можливість втілювати його у життя, одержуючи навчальний та життєвий досвід у різних ситуаціях, визначають своє ставлення до змісту навчання, відчувають здатність і впевненість щодо власного навчання. Діяльність для дитини має бути радісною. Відчуття радості, генерує у них здатність сконцентрувати увагу, критичного мислення, бути цілеспрямованими і активно включеними в процес навчання. Почуття радості активує хімічний процес вироблення в організмі нейромедіатора допаміна. Саме допамін відповідає за наполегливість, когнітивну діяльність, вміння перемикати увагу, мотивацію, а якщо рівень допаміну є недостатнім, учень відчуває перенапругу і стрес, сповільнюються і загальмовуються когнітивні процеси, обмежується рухова активність, з’являється стомлюваність, зниження уваги.

Зазначені п’ять характеристик є чіткими орієнтирами для педагога, які допомагають вибудовувати взаємодію з дітьми у діяльнісному підході. Ці п’ять характеристик не обов’язково мають бути усі відразу присутніми щохвилини і на кожному кроці, у кожній активності, вони можуть бути виражені по-різному, а ступінь вираженості чергуватися, але ключовим є їхня присутність [4].

Технологія діяльнісного підходу в практичному викладанні реалізується завдяки такій системі дидактичних принципів (за Л. Петерсон):

1) Принцип діяльності (відкриття нового знання самою дитиною) – полягає в тому, що учень, отримуючи знання не в готовому вигляді, а добуваючи їх самостійно, розуміє зміст і форми власної навчальної діяльності, розуміє та сприймає систему її норм, активно бере участь в їх удосконаленні, що сприяє активному успішному формуванню його загальнокультурних та діяльнісних здібностей, загальнонавчальних умінь. Тобто під час навчання учні отримують не самі дані, а лише напрямок, необхідний для їхнього «відкриття».

2) Принцип неперервності (узгодженість усіх компонентів системи навчання: мети, завдань, змісту, методів, форм) – передбачає наступність між усіма етапами та ступенями навчання на рівні технології, змісту і методик з урахуванням вікових, психологічних особливостей розвитку дітей, тобто результат кожного етапу служить «відправною» точкою для наступного ступеня.

3) Принцип цілісності – передбачає формування в учнів узагальненого системного уявлення про світ (природа, суспільство, про себе, соціокультурний світ та світ діяльності, про роль і місце кожної науки в системі наук). Іншими словами у дитини під час її навчання має сформуватися цілісне уявлення про світ, у якому вона живе: знання та практика доповнюватимуть одне одного, сприяючи утворенню гармонійно розвиненої особистості.

4) Принцип мінімакса (забезпечує різнорівневе навчання) – полягає в тому, що школа має запропонувати учневі можливість засвоєння змісту освіти на максимальному для нього рівні (визначається зоною найближчого розвитку вікової групи) та забезпечити його засвоєння на рівні соціально безпечного мінімуму (державного стандарту знань).

5) Принцип психологічної комфортності (віра у можливості та сили дитини) – передбачає позбавлення всіх стресоутворювальних факторів навчального процесу, створення на уроках, в школі доброзичливої атмосфери, орієнтованої на реалізацію ідей педагогіки співробітництва, розвиток діалогових форм спілкування, комунікації. Тобто освітній процес необхідно організувати так щоб діти відчували себе максимально комфортно з психологічного погляду. Школярі та педагоги мають бути дійсно налаштовані доброзичливо один до одного.

6) Принцип варіативності (формування вміння добирати різні варіанти розв’язання завдань) – передбачає формування учнями здатності систематично розглядати варіанти й адекватно ухвалювати рішення в ситуаціях вибору. Простіше кажучи, в учнів не має розвиватися «квадратно-гніздовий» спосіб мислення: нормальна, творчо збалансована особистість може розглядати одну й ту ж проблему одночасно з кількох сторін, що значно полегшує пошук варіантів її вирішення. Навчання, в якому реалізується принцип варіативності, знімає в учнів страх перед помилкою, вчить сприймати невдачі не як трагедію, а як сигнал для її виправлення. Такий підхід до вирішення проблем, особливо у важких ситуаціях, необхідний і в житті: у разі невдачі не засмучуватися, а шукати і знаходити конструктивний шлях. З іншого боку, принцип варіативності забезпечує право вчителя на самостійність у виборі форм, методів та засобів навчання, що відповідають освітній програмі. Однак це право народжує і велику відповідальність вчителя за кінцевий результат своєї діяльності – якість навчання.

7) Принцип творчості (максимальна орієнтація на творчу основу у діяльності) – означає максимальну орієнтацію на творчість в освітньому процесі, набуття учнями власного досвіду творчої діяльності. Тільки при самостійному пошуку відповідей на нестандартні, нетипові питання та завдання може виявлятись в учнів такі якості як творчість та креативність [4].

Аналізуючи сучасні технології, методи та прийоми навчання, переконуємось у тому, що вони дієвіші, ніж ті, що були раніше, адже за цей час дуже змінились і наші діти. Як відомо, ми засвоюємо 10% того, що читаємо, 20% того, що чуємо, 30% того, що бачимо, 50% того, що бачимо і чуємо, 70% того, що говоримо, 90% того, що говоримо і робимо. Процес навчання є завжди навчанням діяльності. Розглянемо інтегровані методики викладання діяльнісного підходу такі як активне навчання, кооперативне навчання, емпіричне навчання, навчання через відкриття, навчання на основі запитів дітей, проблемне навчання, проєктне навчання та інтерактивне навчання.

Активне навчання – це підхід, відповідно до якого учні активно залучені до процесу навчання на основі їхньої власної зацікавленості. Тут використовується практична, реальна, пов’язана з життям діяльність, а вчитель виконує швидше роль фасилітатора, ніж керівника.

Кооперативне навчання є різновидом навчальної стратегії, коли учні об’єднуються для виконання певного завдання. Характерною особливістю цього підходу є те, що він передбачає змістовні завдання, активну участь, спільну роботу учнів і допомогу один одному. Ефективні групи можуть включати учасників із різними або однаковими здібностями, різного або однакового віку залежно від вимог завдання або освітнього середовища. Крім того, учні в групах можуть індивідуально працювати над завданнями, які сприяють досягненню спільної цілі, або разом над спільними завданнями. До таких стратегій кооперативного навчання належать:

1. Позитивна взаємозалежність: учні знають, що вони пов’язані з іншими учасниками їхньої групи так, що вони не можуть досягти успіху, якщо не досягнуть успіху інші учасники групи, вони ділять ресурси між собою, підтримують один одного, роблять свій унікальний внесок і разом насолоджуються спільним успіхом.

2. Особисте сприяння: учні допомагають, підтримують та заохочують один одного у парах, групах, мотивують і краще пізнають один одного.

3. Індивідуальна підзвітність та особиста відповідальність: групова робота повинна мати визначену структуру, щоб можна було легко визначити індивідуальний внесок, надати оцінку і зворотний зв’язок групі та кожній дитині окремо.

4. Вміння міжособистісного спілкування і робота в невеликій групі: здатність до ефективної взаємодії.

5. Групове опрацювання: коли учасники групи розмірковують та обговорюють, як вони досягли своїх цілей, то цим самим створюють підґрунтя для підвищення результативності в майбутній діяльності.

Сьогодні вкрай важливо навчити здобувачів освіти критично оцінювати власну діяльність у групі, парі, а також своїх однокласників. З цією метою можна застосовувати спеціально розроблені чек-листи, картки (Додаток 1).

Емпіричне навчання базується на усвідомленні ролі позитивного досвіду в класі та поза його межами, у сприянні змістовному навчанню.

Навчання через відкриття передбачає «очікування й готовність відкрити для себе знання» за підтримки і сприяння вчителя.

Навчання на основі запитів дітей – це зосереджений на учневі підхід, коли певна частина навчальної роботи організовується навколо оригінальних, відкритих питань.

Проблемне навчання передбачає навчальну діяльність, що вибудовується навколо певних проблем та розмірковування над ними у невеликих групах, діяльність яких фасилітується вчителем. У цьому підході навчальний контекст визначається через реальну проблему, що представлена у багатьох вимірах. Це навчання певною мірою подібне до навчання на основі запитів дитини, коли планування навчального процесу пов’язане з навчальними блоками. Проблемне та проєктне навчання, натомість, часто згадують, як різновиди навчання на основі учнівського запиту. Як і навчання на основі запитів дитини, так і навчання через відкриття, проблемне навчання також традиційно сприймається як мінімально скероване вчителем та менш ефективне порівняно з іншими підходами, де наставництво вчителя має нібито більший простір для використання. У зв’язку з цим дослідники описали структуру та необхідні елементи, що сприяють ефективному проблемному навчанню, враховуючи основні результати, що були досягнуті під час розв’язання проблем, такі, як факти, гіпотези, пов’язані з навчанням питання, проблеми і плани дій, яких дотримуються учні. Проблемне навчання часто позиціонується як стратегія сприяння розвитку вмінь з розв’язання проблем. Докази свідчать про те, що такий очікуваний результат може бути досягнутий, якщо стратегії розв’язання проблем, відповідні процеси і пов’язані з ними вміння, наприклад, такі, як співпраця, будуть відкрито висловлені та продемонстровані, а не стануть предметом для самостійного вивчення. Також слід взяти до уваги індивідуальну здатність кожної дитини вирішувати проблеми, що обумовлені вже наявними у неї знаннями, що саме вона помічає відповідно до проблемної ситуації та у який спосіб представляє проблемні питання.

Проєктне навчання – це один з видів навчання на основі запитів дитини, де основний результат – проєкт – центральна ідея, навколо якої планується та організовується навчання. До основних характерних рис даної методики викладання відноситься діяльнісне навчання – виконання складних завдань і забезпечення реальних результатів у вигляді певних подій або презентацій для аудиторії. Розглянемо п’ять характерних рис проєктного навчання:

•                   проєкти є основною, а не доповнюючою складовою освітньої програми;
•                   проєкти пов’язані зі стимулюючими питаннями або нечітко визначеними проблемами;
•                   проєкти повинні долучати учнів до конструктивного дослідження, що спонукає учнів до набуття нового розуміння і вмінь, а не лише використання вже наявних у них знань та навичок;
•                   проєкти у певній мірі спрямовуються учнями, без чіткого наставництва, детального планування з боку вчителя;
•                   проєкти наближені до реальності, а не «схоластичні», у зв’язку з чим вони сприймаються учнями як справжні, з врахуванням їхніх ролей, співавторів, аудиторії, відповідних результатів та критеріїв оцінювання [4].

Інтерактивне навчання – це навчання, яке відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учасників освітнього процесу. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень, і вчитель є рівноправними суб’єктами навчального процесу, розуміють, що вони роблять, рефлексують з приводу того, що вони знають, вміють здійснювати. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання різноманітних життєвих ситуацій, спільне вирішення проблем на основі аналізу обставин та відповідної ситуації, використання рольових ігор. Усі інтерактивні технології поділяються на чотири групи: фронтальні технології, технології колективно-групового навчання, ситуативного навчання та навчання у дискусії. Серед інтерактивних методів широко використовуються такі як: мозкова атака, кубування, асоціативний кущ, мікрофон, коло ідей, робота в малих групах, «займи позицію», метод «Прес», акваріум, подорож, рольові ігри та інші. Використання різноманітних інтерактивних методів забезпечуватимуть індивідуалізацію сприйняття навколишнього світу і активну участь кожного учня у груповій взаємодії, спонукатимуть учнів до співпраці, висловлення своєї думки, спільного прийняття рішення тощо. Поєднання індивідуальної роботи з парною та груповою, колективною формами роботи, що ґрунтуються на партнерській взаємодії, сприятимуть формуванню критичного мислення, ініціативи, творчості, креативності, розвиватимуть уміння міркувати, аналізувати, порівнювати, обґрунтовувати, обговорювати, ставити запитання й шукати відповіді на них, виявляти причинно-наслідкові зв’язки, рефлексувати, робити висновки, вирішувати життєві ситуації [5].

Отже діяльнісний підхід в освіті – це не сукупність окремих освітніх технологій чи методичних прийомів. Це методологічний базис, на якому будуються різні системи навчання зі своїми конкретними технологіями, прийомами і теоретичними особливостями. Діяльнісний підхід є альтернативним методу трансляції знань і їх пасивного засвоєння, дозволяє досягти освітні цілі, що втілюють потреби суспільства і держави [6].

Технологія діяльнісного підходу є природною для курсу інформатики у початковій школі. Метою інформатичної освітньої галузі для загальної середньої освіти є формування в учня/ учениці здатності до вирішення проблем із використанням цифрових пристроїв, інформаційно-комунікаційних технологій та критичного мислення для розвитку, творчого самовираження, власного та суспільного добробуту; безпечна та відповідальна діяльність в інформаційному суспільстві [11,12].

В оновлених навчальних програмах НУШ спостерігаємо лише діяльнісні очікувані результати навчання: здобувач освіти – діє, досліджує, спостерігає, аналізує, моделює, досліджує, трансформує, групує, формулює, експериментує,  працює в групі, команді тощо. Звідси випливає і потреба у  варіативності діяльнісних форм організації освітнього процесу на кожному уроці.

Діяльнісний підхід на уроках інформатики ґрунтується на вмінні діяти та потребує адекватного конструювання дидактичного матеріалу, який повинен бути представлений як ланцюг ситуацій. Реалізація поставленої мети та завдань у початковій школі відбувається за змістовими лініями «Я у світі інформації (Дані. Інформація. Моделі)», «Моя цифрова творчість», «Комунікація та співпраця», «Я і цифрові пристрої», «Відповідальність та безпека в інформаційному суспільстві».

В основі опанування змістової лінії «Я у світі інформації (Дані. Інформація. Моделі)» активна пізнавальна діяльність учнів відбувається індивідуально, в парах, групах, співпраця з учителем та іншими особами, у процесі чого учні набувають досвіду формуються початкові вміння розпізнавати, знаходити, свідомо відбирати, зберігати та опрацьовувати просту інформацію за допомогою цифрових пристроїв та без них. Розпізнавання правдивої і неправдивої інформації в усіх її виявах (текст, зображення, звук тощо) необхідне для формування критичного мислення, що сприяє безпеці в інформаційному просторі дитини. Початкові уявлення про моделі реалізовуються через визначення істотних і неістотних властивостей об’єктів та створення на основі цього простих моделей об’єктів.

Змістова лінія «Моя цифрова творчість» розкривається через практичну діяльність (індивідуальну і групову) зі створення простих інформаційних продуктів (програм, текстів, зображень, відео, звуків, тощо) за допомогою цифрових пристроїв та програм для творчого самовираження, презентації себе і продуктів власної діяльності, вирішення завдань інших освітніх галузей.

В основі змістової лінії «Комунікація та співпраця» – ознайомлення із доступними для дитини засобами цифрової та безпосередньої комунікації для гри, спілкування, навчання, отримання нової інформації; використання безпечного онлайнового чи офлайнового середовища для цього. В умовах роботи у групі учні мають навчитися окреслювати цілі індивідуальної та групової діяльності, розподіляти ролі в межах групи, оцінювати здобутий результат, аналізувати помилки та усувати їх, доброзичливо взаємодіяти безпосередньо та в мережах.

Змістова лінія «Я і цифрові пристрої» реалізовується через усвідомлення і розпізнавання тих завдань, які можна розв’язати за допомогою цифрових пристроїв, виходячи з їхніх функціональних можливостей (фотографувати, записувати, слухати, відображати, опрацьовувати інформацію тощо). До основних умінь, які формуються через цю змістову лінію, належать розпізнавання простих програмних і технічних несправностей та вміння усувати їх самостійно чи з допомогою дорослих, розуміти обмеження та переваги пристроїв стосовно виконуваних завдань, усвідомлювати, що машини можуть імітувати інтелектуальну діяльність. Ця змістова лінія охоплює вміння організовувати власний робочий простір на фізичному та простому програмному рівні для збереження здоров’я, доброго самопочуття та ефективної діяльності учня/учениці.

Змістову лінію «Відповідальність та безпека в інформаційному суспільстві» спрямовано на створення безпечних умов для учня / учениці під час роботи з цифровими пристроями і в мережах, що передбачає захист особистої інформації, формування принципів етичного, доброзичливого та відповідального спілкування через мережі, навички і можливості захисту власного інформаційного простору, фізичного та психологічного здоров’я. У рамках цієї змістової лінії в учнів формується відповідальне та шанобливе ставлення до власної та чужої інформаційної діяльності, яке на рівні початкової школи виявляється, зокрема, і через зазначення власного авторства, посилання на авторство інших, а також через усвідомлення шкоди від списування.

Вказані змістові лінії передбачають можливу інтеграцію інформатичної освітньої галузі з іншими освітніми галузями через розв’язування дослідницьких завдань, формування наскрізних умінь учнів, інформатичної грамотності та культури [11,12].

Треба пам’ятати: володіння дитиною способом діяльності – ситуація її успіху. Для того, щоб знання учнів були результатом їх власних пошуків, необхідно організувати ці пошуки, управляти учнями, розвивати їх пізнавальну діяльність, вчити здобувати знання. Тому, задля підтримки учнів, які здобувають освіту в екстремальних умовах вдома, та тих, які були вимушені залишити Україну через військову агресію росії, та з метою збереження зв’язку з українською системою освіти, забезпечення можливості продовжувати навчання за українською навчальною програмою виникла потреба у створенні посібника з інформатики для учнів 2 класу. Адже, учень другого класу ще недостатньо володіє усіма способами діяльності і без допомоги дорослого йому важко самотужки впоратися із вимогами шкільної програми. Тому, вважаю, що саме така підбірка допоможе другокласникам самостійно опанувати усі програмні вимоги. Структура посібника забезпечує особистісний освітній поступ учня через зовнішні і внутрішні продукти навчальної діяльності. Втілення посібника реалізує діяльнісний, компетентнісний, особистісно-орієнтований, дослідницький, рефлексивний, проблемно-ситуативний та інші підходи до навчання. Пропонований зміст посібника структуровано за темами, у назвах яких ключовим є дієслово, що характеризує діяльнісний характер змісту. Назви підтем сформульовано у запитальній формі з метою мотивації учнів ставити запитання і шукати на них відповіді. Здобувачам освіти надсилається електронний варіант та забезпечується системний зворотний зв'язок, учень може виконувати завдання у зручний для нього час, відповідно до індивідуальної освітньої траєкторії. Виконання завдань сприятиме успішному проходженню підсумкового оцінювання навчальних досягнень.

Наведу кілька прикладів ефективного застосування на уроках інформатики нестандартних методів, прийомів, сучасних активностей.

На перших уроках інформатики виробляю спільні правила та рутини (правила поведінки у комп'ютерному класі, правила роботи за комп'ютером, правила роботи у групі тощо). Вводжу до структури уроків цікаві кінезіологічні вправи, ігри, енерджайзери, колективні творчі справи та проєкти, віртуальні подорожі та екскурсії для налагодження емоційного зв’язку в класі. У традиційному класі (очне навчання) максимально приділяю роботі з цифровими інструментами, які згодом використовуватиму онлайн, щоб уникнути стресових ситуацій при переході на дистанційне навчання, адже для них це буде звичний формат.

Урок розпочинаю, як правило, із подиву, із суперечливого факту, який школярам важко уявити на основі наявної бази їхніх знань. Або пропоную ребус, кросворд, загадку, відгадка або додаткова інформація до якої буде знайдена під час роботи з новим матеріалом.

На початку уроку пропоную своїм учням підібрати слова-асоціації до нової теми («Асоціативний кущ»), на основі сформованого  достатнього списку, пропоную їм скласти правило або визначення за допомогою записаних слів, а потім порівняти його з підручником або словником. Після пояснення нового матеріалу учні доповнюють асоціативний ряд.

Результативним є прийом «Стікери думок» (кожна відповідь на стікері відповідного кольору чи форми): на початку уроку «Мозковий штурм» (Що я вже знаю з цієї теми?), на етапі вивчення нового матеріалу (Що мене цікавить чи турбує з цієї теми?), наприкінці уроку (Я дізнався/-лася…).

З метою формування вміння осмислювати та оцінювати свій досвід застосовую прийом «Хвилина на роздум», називаю школярам ключове слово, яке безпосередньо пов'язане з темою уроку, та пропоную за певний проміжок часу записати свої думки, які з ним пов'язані. По закінченню часу пропоную школярам обговорити написане. Або прийом «Передбачення», суть якого полягає в тому, що діти отримують частину інформації і на її основі висловлюють власні припущення про те, чого ще не знають.

Універсальний прийом «Хто перший?» сприяє формуванню вміння працювати в команді, слухати та чути один одного. Пропоную школярам об'єднатися у групи та виконати ряд однотипних завдань на швидкість та правильність. Як от, заздалегідь готую декілька копій тексту з помилками та даю завдання скорегувати текст, знайти та виправити змістові помилки.

 Прийом «Старт – Фініш» стає у нагоді під час актуалізації знань або на етапі рефлексії. Він сприяє розвитку вміння прогнозувати події, співвідносити відомі та невідомі факти, висловлювати свої думки, порівнювати та робити висновок. Школярі у таблиці з двох стовпців «Старт» та «Фініш» на початку вивчення нового матеріалу записують у першому стовпчику свої припущення щодо теми уроку, варіанти виконання завдання. У другому стовпчику – фіксують свої міркування щодо результатів проведеного експерименту, дослідження тощо. Наприкінці порівнюємо зміст двох стовпців і робимо висновки.

Під час збирання та аналізу інформації за заданими ознаками «Граємо в пінг-понг», під час якого створюємо інформаційну скарбничку інформатичних понять. Гравці першої команди називають термін, а гравці другої – пояснюють значення.

Наприкінці уроку або теми доречним є проведення гри «Хрестики-нулики» на матеріалі теми, що вивчалася.

Застосовую методику брейнстормінгу  – «Мозкового штурму» – на будь-яких уроках. Вона допомагає систематизувати знання та знаходити творчі рішення. Для застосування методики записую посередині дошки певне поняття, а учні озвучують все, що про нього знають.

Прийом «Поміркувати – обмінятися – вибрати» сприяє ефективному засвоєнню знань, залучає до предметної роботи учнів з будь-яким рівнем підготовки. Здобувачі освіти записують на стікері три слова, що стосуються теми уроку або проблеми. Потім вони обмінюються аркушем із сусідом, спілкуються протягом 2 хвилин, відбирають з отриманих шести слів три найточніших та оголошують їх класу. Згодом серед усіх слів обираємо три ключових слова та складаємо речення. Завдяки цьому прийому за короткий час можна виконати роботу, на яку при звичайних підходах не вистачає навіть уроку.

З метою формування вміння оцінювати об'єкт із різних позицій та вирішувати суперечності  використовую прийом «Протилежність», коли один учень має озвучити користь запропонованого предмета для обговорення, а наступний - подумати, чим шкідливий варіант, озвучений попереднім учасником. Ролі учнів змінюю за потреби: «продавці- покупці», «прокурори-адвокати-судді», «генератори- критики» тощо. Аналогічно працює і прийом «Коло Венна» для порівняння двох понять або предметів. Її зображаю за допомогою схеми: два кола, що перетинаються між собою. Кожне коло означає окреме поняття, місце перетину — це спільні властивості обох понять.

Ефективно працює прийом «Хочу запитати», який сприяє розвитку вміння ставити запитання на початку вивчення теми уроку, та висловлювати своє емоційне ставлення до відповіді «Я задоволений...» або «Я незадоволений, тому що…» наприкінці уроку.

На етапі рефлексії з метою розвитку вміння змістовно формулювати запитання та оцінювати свої знання допомагає прийом «Та невже?». Учні висловлюють твердження: що залишилося поза програмою, але цікаво дізнатися; ось про це я навіть не підозрював; ось про це поки що не знає ніхто…

Мої вихованці уподобали прийом «20 секунд», за цей час потрібно подумати та дати відповідь на запитання):

1.                   Що ви робили (дивляться на свої руки)?
2.                   Які відчуття з’явилися під час роботи? Чому (кладуть руки на серце)?
3.                   Про що ви думали під час роботи? Чому (руками тримаються за голову)?
4.                   Чи траплялася в минулому ситуація, яка спричинила подібні відчуття (руками тримаються за голову)?

Прийом «Об'єктивна оцінка» допомагає формувати вміння об'єктивно оцінювати свою практичну роботу. Після завершення певної роботи школярі оцінюють її якість та ставлять собі оцінку відповідно до спільно створених критеріїв.

Прийом «Вислови своє Я» сприяє формуванню уміння оцінювати свою діяльність, аналізувати причинно-наслідкові зв'язки, осмислювати та усвідомлювати результати свого досвіду, наприклад, «Я проаналізував результати роботи однокласників та порівняв усі варіанти. Гадаю, що моя робота була...»).

Оскільки у комп'ютерному класі використовуються 10 комп'ютерів, а учнів, як правило більше, то практикую роботу у групах «Ротацію за станціями», об'єдную у 2-3 групи: «робота з учителем», «командна робота», «робота з комп'ютером». Усі групи роблять взаємопов’язану роботу, відштовхуючись від потреб кожного учня.

З метою налагодження дистанційного навчання застосовую технологію «Перевернутий клас». Діти вивчають теорію вдома, самостійно керуючи своїм часом і темпом вивчення теми. Після онлайн-уроку для самоперевірки виконують онлайн-тест. Наступного дня в класі – співпрацюють у групах, дискутують і глибше засвоюють матеріал. Я фасилітую цей процес і допомагаю опрацювати найважчу частину матеріалу, вирішити спірні питання, ліквідувати утруднення, які виникли під час самостійного опанування навчального матеріалу.

Визначально, що діяльнісний підхід навчання є одним із провідних у сучасній початковій школі. Для ефективного застосування діяльнісних технологій, вчитель повинен старанно планувати свою роботу. Наприклад, при плануванні та проведенні уроку відкриття нового знання з інформатики слід дотримуватись такої структури (за діяльнісним методом):

1. Організаційний момент: самовизначення до діяльності.

Даний етап процесу навчання передбачає включення у діяльність (хочу працювати) і змістовний момент (можу працювати).

Формую в учнів позитивне емоційне налаштування на успішну роботу за допомогою вправ: «Побажай успіхів», «Настрій на урок».

2. Актуалізація знань.

Для пригадування матеріалу, який необхідний для відкриття нових знань, використовую тести, асоціативний кущ, ментальну карту, ребуси, кросворди, комікси.

3. Постановка проблеми та цілей уроку (ситуація інтелектуального розриву).

На даному етапі уроку створюю проблемну ситуацію, що забезпечує можливість правильно побудувати шлях виходу із утруднення. Запитую в учнів, де виникло утруднення; визначаю, чому воно виникло; учні формулюють тему та ставлять перед собою цілі уроку.

4. Побудова проекту виходу із утруднення:

На цьому етапі уроку відбувається вибір методів та способу управління діяльністю. Учні виводять новий алгоритм. При обговоренні використовую діалог, який підводить до діяльності, групову або парну роботу.

5. Первинне закріплення (виконання типових завдань).

6. Самостійна робота з самоперевіркою (самоконтроль і самооцінка).

Під час даного етапу використовую індивідуальну форму роботи: учні самостійно виконують завдання нового типу і здійснюють їх самоперевірку, покроково порівнюють з еталоном. З метою формування в учнів аналітичних  умінь використовую вправи: «Знайти помилку», «Порушена послідовність», при виконанні яких потрібно з’ясувати її причину та продумати спосіб  виправлення. Залучаю здобувачів освіти до оцінки власної діяльності та пропоную співвіднести досягнуті результати з поставленою метою уроку. Емоційна направленість етапу полягає в організації для кожного учня ситуації успіху, яка мотивує його до включення в подальшу пізнавальну діяльність.

7. Повторення (включення знань у систему сформованих).

Організовуючи цей етап, підбираю завдання, які включають тренування раніше вивченого матеріалу.

8. Рефлексія уроку

На цьому етапі фіксується у мовленні нове правило (алгоритм); організовується самооцінка учнями своєї навчальної діяльності.

Проводжу бесіду: - Яку мету ставили?

•                     Чи досягли поставленої мети?
•                     Де можна застосувати ваші знання?
•                     Що на уроці у вас вийшло добре?
•                     Що візьмете із собою з уроку? Що викинете у корзину?
•                     Над чим потрібно ще попрацювати?
•                     Оцініть свою діяльність.

Результативність досвіду. Практична реалізація досвіду засвідчила, що навчання дітей нового покоління відбувається в будь-який момент їх діяльності. Незважаючи на місце, де перебуває учень, він може здобувати якісну освіту завдяки доступу до мережі інтернет та технологіям дистанційного навчання. Варто зазначити, що діяльнісний підхід об'єднує сучасні досягнення психології та методики викладання, спрямований на розвиток особистості, на розгортання процесів самовдосконалення, насамперед шляхом засвоєння універсальних навчальних дій, уміння вчитися. Це осмислена активна різностороння навчально-пізнавальна діяльність учня, яка має бути максимально самостійною.

Систематичне і методично правильне застосування діяльнісного методу у початковій школі дало свої результати, адже розвиває не тільки навчальну діяльність учнів, але і підвищує якість знань, так як характерною рисою технології діяльнісного методу навчання в освітньому процесі є здатність учня проектувати майбутню діяльність, бути її суб'єктом. Це сприяло підвищенню рівня відповідальності за особисті результати. Підвищився рівень ініціативності, здобувачі освіти надають пропозиції щодо форми виконання завдань, методів оцінювання, участі в проєктах. З кожним роком збільшується частка учасників міжнародного конкурсу з інформатичної грамотності «Бобер».

Ефективність впровадження діяльнісного підходу у освітній процес уроків інформатики полягає у забезпеченні високої мотивації, гармонійного цілісного розвитку кожної дитини, є ефективним у роботі з дітьми різного рівня здібностей, дозволяє застосовувати більш широку інформаційну складову, дозволяє здобувачам освіти отримувати інтелектуальний досвід, як результат практичної діяльності, мотивує їх знаходити рішення практичних завдань, розвиває соціальну взаємодію та взаємонавчання, забезпечує успішний розвиток власних когнітивних навичок, творчої активності кожної дитини. Діяльнісний підхід об'єднує сучасні досягнення психології та методики викладання, спрямований на розвиток особистості, на розгортання процесів самовдосконалення, насамперед шляхом засвоєння універсальних навчальних дій, уміння вчитися. Це осмислена активна різностороння навчально-пізнавальна діяльність здобувача освіти, яка є максимально самостійною та сприяє формуванню компетентності «навчання протягом життя». Систематичне і методично правильне застосування діяльнісного методу у початковій школі розвиває не тільки навчальну діяльність учнів, але і підвищують якість знань, так як характерною рисою технології діяльнісного методу навчання в освітньому процесі є здатність учня проектувати майбутню діяльність. Головне в реалізації технології діяльнісного методу навчання полягає не в тому, щоб учень знав більше, а в тому, щоб він умів пізнавати, здобувати необхідні знання, вміло застосовувати їх у житті, в роботі, в будь-яких ситуаціях.

Вчитель, на сьогоднішній день, – наставник, фасилітатор, ментор, помічник, який спрямовує діяльність учня, допомагаючи йому, там де це необхідно, та надаючи йому змогу діяти самостійно, де він це може зробити сам. Діяльнісний підхід також дає можливість відійти від типового, глибоко укоріненого способу взаємодії з дітьми за схемою «пояснив-закріпив-перевірив» до нової парадигми «я хочу – я вмію – я буду – я відповідальний».

На думку А. Дістервега, діяльнісний метод навчання є універсальним. «Цей метод доречний скрізь, де здобуваються знання».

Труднощі. Найвагомішою проблемою щодо впровадження діяльнісного підходу на уроках інформатики у початковій школі сьогодні звісно є війна в Україні з її частими сигналами «Повітряна тривога», відключенням електроенергії, відсутністю доступу до мережі інтернет та ще жахливішими наслідками: руйнаціями освітніх закладів, цілих міст.

Якісна підготовка до уроку вимагає багато часу, якого в реальних умовах у кожного учителя дедалі менше, адже сьогодні він забезпечує індивідуальну освітню траєкторію для учнів багатьох груп: тих, хто навчається на очній формі навчання, дистанційній, індивідуальній (сімейній, екстернаті). Учитель повинен мати глибоке теоретичне розуміння свого предмету та бути готовим до взаємодії між учителями, в тому числі різних предметів. При організації уроку з використанням діяльнісного підходу спершу слід попрацювати над створення правил та рутин з тим, щоб згодом не приділяти часу питанням підтримки дисципліни. Є небезпека у тому, що така діяльність, як практичний пошук розв'язання проблеми, займе більше часу і вийде за рамки одного уроку, але цінність досягнутих результатів чи рішень того варта. Звісно, слід пам'ятати, що будь-яка діяльність має бути співвіднесена із обов'язковими результатами навчання. Задля організації діяльнісного підходу учителеві знадобиться і неабияка скарбничка засобів для організації активностей, яку потрібно самотужки створювати: дидактичні матеріали (стіна слів, картки, чек-листи, фішки, стікери), допоміжне обладнання (танграми, геоборди тощо).

Список використаних джерел

1.                   Бойко Г. М. Комплексна гра як засіб організації дитячих колективів молодших школярів у просторі Нової української школи /Поч. навчання та виховання : наук.-метод. журн. – 2020. – №10/12. – С. 3-43.
2.                   Большакова І., Пристінська М. Інтегроване навчання: тематичний та діяльнісний підходи. [Електронний ресурс. – 2017. – http://nus.org.ua/wpcontent/uploads/2017/08/Integrovane-navchannja-modul.pdf
3.                   Державний стандарт початкової освіти: Постанова Кабінету Міністрів України від 24.07.2019 року № 688 «Про внесення змін до Державного стандарту початкової освіти» [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/688-2019- %D0%BF#Text.
4.                   Діяльнісний підхід у школі Рейчел Паркер (Rachel Parker) і Бо Ст’єрне Томсен (Bo Stjerne Thomsen) https://cms.learningthroughplay.com/media/dx1copjh/ltpatschool_ukranian_version.pdf.
5.                   Дописувачі Вікіпедії. Діяльнісний підхід [Інтернет]. Українська Вікіпедія; 19 травня 2021, 18:00 UTC [цитовано 11 травня 2022]. Доступно із: https://uk.wikipedia.org/wiki/Діяльнісний_підхід.
6.                   Дописувачі Вікіпедії. Інтерактивне навчання [Інтернет]. Українська Вікіпедія; 17 квітня 2022, 09:20 UTC [цитовано 18 травня 2022]. Доступно із: https://cutt.ly/lHRrcOt.
7.                   Козакова Н. Б. Реалізація компетентнісного підходу в навчанні молодших школярів [Електронний ресурс] / Н. Б. Козакова. – Режим доступу: http://osvita.ua/school/lessons_summary/edu_technology/ 31210/.
8.                   Мартинюк Т.С. Методика реалізації діяльнісного підходу у процесі навчання географії України учнів 8 – 9 класів: дисертація (на правах рукопису) https://undip.org.ua/wp-content/uploads/2021/06/dysertatsiia-Martyniuk.pdf.
9.                   Остапчук Н. Структура та складові предметної компетентності учнів початкових класів при вивченні інформатики / Н. Остапчук, Н. Полюхович // Нова педагогічна думка. Науково – методичний журнал. / РОІППО.– Рівне : Гедеон-Прінт, 2015. – №4 (84). – С. 118–122.
10.               Суховірський О.В. Методика навчання інформатики у 1-4 класах закладів загальної середньої освіти на засадах компетентнісного підходу. //К.: Генеза. – 2021.
11.               Типова освітня програма, розроблена під керівництвом Шияна Р. Б. 1-2 клас: [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/programy-1-4-klas/2022/08/15/Typova.osvitnya.prohrama.1-4/Typova.osvitnya.prohrama.1-2.Shyyan.pdf
12.               Типова освітня програма, розроблена під керівництвом Шияна Р. Б. 1-2 клас: [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/programy-1-4-klas/2022/08/15/Typova.osvitnya.prohrama.1-4/Typova.osvitnya.prohrama.3-4.Shyyan.pdf