Опорний конспект. В.Винниченко

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ

Володимир Кирилович Винниченко (1880 – 1951)

«Стійте всіма силами за Україну…»

В.Винниченко

1880 р. - народився Володимир Кирилович Винниченко в місті Єлисаветграді в селянській родині. Батько -  Кирило Васильович Винниченко, замолоду наймит, переїхав із села до Єлисаветграду й одружився з удовою,згодом матір’ю  Володимира Винниченка, Євдокією Павленко.                                                            

1889 р. – Поступив до Єлисаветградської гімназії, де начальство, учителі, учні зустріли Володимира з його українською мовою та бідною одежею з насмішками.                                                                        

1894 р. - У старших класах гімназії Винниченко взяв участь у революційній організації, написав революційну поему, за яку одержав тиждень «карцеру», а згодом його відрахували з гімназії.                         

1897 р. – Винниченко склав іспит екстерном до золотопільської гімназії й одержав диплом.                          1901 р.  - Винниченко вступив на юрфак Київського університету і того ж року створив таємну студентську революційну організацію, яка звалась «Студентською громадою». Вступив до Революційної української партії та проводив агітаційно-пропагандистську роботу серед робітників Києва та селян Полтавської губернії.                                                                                                                        

1903 р.  - Був заарештований, виключений з університету й ув'язнений до одиночної камери Лук'янівської в'язниці в Києві, звідки йому  вдалося втекти.Згодом новий арешт, дисциплінарний батальйон й знову втеча та  нелегальна  еміграція. Не раз переходив кордон, переправляв революційну літературу в Росію. Після чергового арешту й ув'язнення Винниченку вдалося вирватися з рук царської охранки й еміґрувати.                                                                                        

1914 р. - За кордоном разом iз М. Грушевським видає часопис «Промінь».                                                       1917  - 1918 р.р. - Винниченко займається літературною діяльністю,стає членом Центральної Ради, очолює Генеральний секретаріат і стає генеральним секретарем внутрішніх справ.Він автор майже усіх декларацій і законодавчих актів УНР. Саме Володимир Винниченко проголосив I Універсал на 2-ому військовому з'їзді та Декларацію Генерального секретаріату на пленумі Центральної Ради.                                                                                                                                                                  1917 р. - Центральна Рада ухвалила першу конституцію України.                                                               

1918 р. - Винниченко очолив опозиційний до гетьманського режиму П.Скоропадського Український національний союз, наполягав на відновленні УНР та створенні Директорії. Скоро через суперечності із С.Петлюрою, Винниченко виїхав за кордон.  У Відні він написав тритомну мемуарно-публіцистичну працю «Відродження нації».  За політичною орієнтацією Винниченко був близьким до комуністичної філософії.                                  

1920 р. – переїхав до України, став заст. голови Раднаркому УСРР, наркомом закордонних справ, із кооптацією у члени ЦК КП(б)У.                                                                                                                                        Коли ж він ознайомився з економічним і політичним становищем України, державними відносинами між Росією і Україною, то відмовився від роботи в уряді та виїхав за кордон. Повернувшись до Відня, Винниченко виступає з критикою національної й соціальної політики більшовицької партії та Радянського уряду, уважно стежить за подіями в СРСР, займається літературною творчістю та живописом.                                                                                                                        1939 -1945 р.р. -    Під час німецької окупації Франції Володимира Кириловича Винниченка  було кинуто до концтабору за відмову співробітництва з нацистами. По закінченні війни закликав до загального роззброєння та мирного співіснування народів світу.                                                                              

1951 р. - Помер Володимир Винниченко, похований у французькому місті Мужен.                                    Впродовж останніх 25 років Винниченко прожив у французькому містечку Мужен, біля Канн, у власному невеликому будинку, де займався літературною творчістю й живописом. Понад 20 його полотен зберігаються в Інституті літератури ім. Т. Шевченка НАН України.

ТЕМАТИКА  ТВОРЧОСТІ

1. Наростання  революційної боротьби українського народу: («Голота», «Салдатики»);
2. Викриття  ліберальності «рідних» поміщиків і буржуазії: («Малорос-європеєць»);
3. Показ важкого життя дітей: («Кумедія з Костем», «Хведько-халамидник»).
4. Роль революційної інтелігенції  в суспільстві («Промінь сонця», «Талісман», «Студент»)
5. Критика об'єктивно-занепадницьких, нереволюційних настроїв («Рівновага», «Чесність з собою», «Записки Кирпатого Мефістофеля»);
6. Нещадний протест проти бруду, зради, боротьба із негативними якостями інтелігентського середовища («Брехня», «Чорна Пантера і Білий Медвідь», «Закон», «Гріх»);
7. Категоричний виступ проти фашистського нацизму, гордість за героїзм радянського народу в період Великої Вітчизняної війни: («Ваше слово, товариш Сталін»).

Літературна спадщина

   Літературна спадщина Володимира Винниченка — золотий фонд України.                                               Він — автор першого українського фантастичного роману «Сонячна машина», де вказано: «Присвячую моїй сонячній Україні». Появу перших його творів вітали Іван Франко і Леся Українка. В часописі «Киевская старина» з'являється його перше оповідання «Краса і сила».

Михайло Коцюбинський писав: «Кого у нас читають? Винниченка. Про кого скрізь йдуть розмови, як тільки річ торкається літератури? Про Винниченка. Кого купують? Знов Винниченка».                                                                                                                                                                    Іван Франко  говорив:«Серед млявої тонко-аристократичної та малосилої або ординарно шаблонової та безталанної генерації сучасних українських письменників, раптом виринуло щось дуже, рішуче, мускулисте і повне темпераменту, щось таке, що не лізе в кишеню за словом, а сипле його потоками, що не сіє крізь сито, а валить валом як саме життя, всуміш, українське, московське, калічене й чисте, як срібло, що не знає меж своїй обсервації і границь своїй пластичній творчості. І відкіля ти взявся у нас такий? — хочеться по кождім оповіданню запитати д. Винниченка».                                                                                                                                            

                                        Творчість Винниченка поділяється на два періоди: 

І період -  охоплює більшу частину його творів «малої форми» (нариси, оповідання).

У своїх творах Винниченко гостро, яскраво і влучно висміює міщанські захоплення, життєві «ідеали» («Заручини»), розкриває зміст ліберальності «рідних» поміщиків і буржуазії («Малорос-європеєць»).До революційних творів Винниченка потрібно віднести також його яскраві нариси і оповідання із вояцького життя («Боротьба», «Мнімий господін», «Темна сила»). Згодом Винниченко пише низку оповідань про революційну інтелігенцію і про інтелігенцію взагалі («Промінь сонця», «Талісман», «Студент», «Зіна», а також — «Чудний епізод», «Історія Якимового будинку», «Дрібниця», «Тайна»).

ІІ період - це оповідання, п'єси і романи, які з'явилися після революції 1905 року.

    Винниченко  нещадно критикує. У цій критиці він жорстокий і відвертий. Протестуючи против бруду, Винниченко виводить та критикує «позитивних» реформаторів, які сповідують свободу особистості по відношенню до колективу, «чесність із собою» тощо. Найкращі твори Винниченка відзначаються великою майстерністю. П'єси: «Брехня», «Чорна Пантера і Білий Медвідь», «Закон», «Гріх» перекладаються на різні мови, з'являються в театрах Німеччини та інших європейських країн. Друкуються і перекладаються його романи «Чесність з собою», «Записки Кирпатого Мефістофеля»… На екранах Німеччини демонструється фільм «Чорна Пантера». Володимир Винниченко — письменник світового рівня. В роки радянської влади його було викреслено з української літератури. Однак нині важливим є берегти його заповіт: «Стійте всіма силами за Україну…».

Збірка “Краса  сила”

Збірка “Краса  сила”,  - “перший тріумф” за словами Івана Франка, мала гідне подовження – протягом подальшого літературного шляху поряд із драмами, романсами письменник звертався і до жанрів малої прози. Оповідання, повісті, новели становлять чи не найкращу частину творчого доробку Винниченка, яка отримала високу оцінку І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, М. Грушевського, С. Єфремова, М. Зерова  та здобула заслужену широку популярність серед читачів.

    Світ, у якому живуть герої “Сили і краси”, має свої закони й виміри. Він показує нам двох містечкових злодіїв:

-  Ілька Чубатого й Андрія Голуба, а також жінку з того ж кола “відпадків суспільності”

 - Мотрю Чумаченко, доньку удівця-п'яниці.                                                                    

Психологічну основу сюжету складають внутрішні хитання Мотрі, те, що називається “боротьбою мотивів”. На кому зупинить вона свій вибір? На Ількові, який є втіленням краси, чи на Андрієві, який уособлює силу?

   Нетрадиційний Винниченків любовний трикутник не розламують штучні психологічні розв'язки. Хитання душі Мотрі між “силою” і “красою”, зрештою, вирішуються на користь сили, тобто - Андрія, хай грубого й навіть жорстокого, вигадливішого, підступнішого, ніж добрий, м'який і “однолінійний” Ілько. Сила поетизується В.Винниченком. Він показує порок, у якому немає пороку, гріх, у якому немає гріха.

  Твір “Сила і краса” є суголосною  з прозою М.Горького. “У горьківській художній переоцінці цінностей 90-х - початку 900-х років на перший план вийшли такі суттєві для нього мотиви: переоцінка зла (“гріха”), добра (любові і співстраждання), правди і сили”, - робить висновок сучасна дослідниця. В цей період у Горького часто зустрічається мотив грішників нерозкаяних, не “покараних” совістю і навіть щасливих. У “Силі і красі” можна побачити зародок майбутніх Винниченкових парадоксів.

  Руйнування старого життя, соціальні контрасти, наростання протесту, народження і формування нової сили – пролетаріату, економічна криза тогочасного села, закликає до боротьби за волю народу, “щаблі життя”, психологія людини, “дисгармонії” в суспільстві і душах, “любов і ненависть, терпіння і помста, туга і мрія, мрія до ясних, вільних, свобод них часів, коли б душа людини ходила в святочній одежі, а не лежала обпльована і обезславлена біля воріт чужого, ситого, тугого переможця – ось основний зміст оповідань, новел, повістей письменника.

     Про що б не писав Винниченко: чи про гіркі поневіряння заробіток (“На пристані”) чи про жахливі картини у будинку божевільних (“Хвостаті”), чи по відкинутих на дно суспільства зайвих людей із пекельних “чорних кухонь України” (повість “Голота”), чи про тюремне існування політичних діячів і в’язнів (“Щось більше за нас”), чи про тяжкий шлях художника (повість “Олаф Стензок”), чи про злиденне життя емігрантів (“Тайна”), - на всьому лежить печать глибокого, жорсткого реалізму, тонкої психологізації, високої, справді, класичної художності.

   Лаконічність, щирість, простота композиції, імпульсивність і динамічність розповіді, вміння вкласти важливу ідею і розмаїття подій у невеликі за розміром твори, широка панорама характерів, поглиблений психологічний аналіз – все це характерні ознаки художнього стилю Винниченка.

   Винниченко – психолог викликав бурхливу реакцію критиків.  Одні називали його “лікарем людських душ”, інші гостро засуджували “колупання” в потаємних закутках найсокровеннішого.

     Письменник устами героїв говорив пор те, що накипіло, що вистраждано. Думаючи над сенсом життя, примушував читачів захоплюватись прекрасним і не відвертатись від потворного, “збирати мед з будяків і троянд”. Тому персонажі Винниченкових творів не завжди зрозумілі до кінця, можна не погоджуватися з їхніми вчинками, але важко залишитися байдужими до них. Манера його розповіді дуже своєрідна, без симпатій і антипатій автора, який володіє талантом строгого спостерігача і оповідача. Вміння подати оточення і події через сприймання героїв поставило Володимира Винниченка в один ряд із тими письменниками, пор яких І. Франко писав: “За своїми героями вони щезають зовсім, а, властиво, переносять себе в їх душі, змішують нас бачити світ і людей їх очима”. Винниченко добре знав життя і діяльність соціал-демократів. Він одним з перших в українській літературі зобразив цих людей, які боролись, йшли в тюрми, на каторгу, жертвували життям “во ім’я того, що так загально зветься народом”. “Студент”, “Моє останнє слово”, “Щось більше за нас”, “Ланцюг”, “Роботи!”, “Глум”, “Виривок з “Споминів”, “Таємність”, “Рабині справжнього”, “Записна книжка” – оповідання, для яких автор бере сюжети із життя українських революційних сил.

    Великою заслугою Володимира Винниченка є те, що революціонери у його описах не ідеалізовані, не трафаретні, не шаблонні, а звичайні люди, нічим не прикрашені. Однаково правдиво і відверто йде мова про позитивні риси чи вади.

І скрізь письменник торкається вічного болючого питання про співмірність громадського обов’язку і особистого життя.

«Студент»

Тема. Конфлікт між озвірілою від пожежі юрбою селян і студентом.

Сюжет. Безіменний герой (студент) відкриває очі затурканому народу на їхніх справжніх ворогів ціною своєї смерті, готовністю поступитися найдорожчим заради революційних ідеалів.

Подібний героїзм зустрічаємо і в оповіданнях «Зіна», «Талісман». 

«Голота»

   Біль і співчуття викликають заробітчани, яких “випихає із себе село”, котрі “більше потрібні йому” (“Біля машини”, “Раб краси”, “Хто ворог?”, “На пристані”), з особливою увагою автор зупиняється на долі таких людей. “Страшний голос нужди” і залізна рука голоду штовхає нещасних до злочину, до втрати людської гідності.

«Голод»

Тема:  Розповідь про трьох селян, доведених злиднями до відчаю, що намагаються вкрасти на залізниці зерно.

 Опухлі з голоду “еспорпіятори” потрапляють до рук жандарма та п’яних офіцерів, які вирішили влаштувати собі “розвагу” – і односельці за панські гроші б’ють один одного. Такі картини – вирок тим, хто знущається і висотує жили з людей, перетворюючи їх на рабів.

«Малорос – європеєць»

Тема. Показ справжнє обличчя "свого брата" - фальшивого українофіла.

Зміст. Перед репетитором сина цей прогресивний на словах панок розгортає цілу програму, яка передбачає надання селянинові не стільки землі, скільки "культури, Європи йому треба! Школи! І перш усього - зрозумілої української школи!" А через кілька хвилин цей «культурний хижак» з механізованим на європейський лад господарством зі страху перед страйком розстрілює з кулемета селянське весілля, прийнявши його за похід на свою економію.

«Салдатики»

Тема. Змалювання страшних картин голодного існування селянської бідноти, нещадних утисків з боку багатіїв, грабування державою.

Зміст. У центрі твору - збентежений, наляканий натовп людей, які чекають розправи від карального загону, викликаного поміщиком. Серед цього натовпу виділяється яскравий організатор Явтух, який, посилаючись на Євангеліє, де сказано, що кожен буде добувати собі хліб "в поті лиця свого", доводив, що селяни орють землю,сіють пшеницю, доглядають та збирають її, а пани лише  добре живуть, не працюючи. А значить зібраний урожай має належати селянам, а не багатіям-неробам. Таким чином Явтух виправдовує селянське повстання перед офіцером війська, яке прийшло придушувати його. Конфлікт загострюється тоді, коли "салдатики" під впливом слів Явтуха і собі почали вагатися, а каратель, щоб запобігти цьому, зарубав відважного селянина. Але розв'язка не забарилася: побратим Явтуха Микола вбив кривдника.  Новаторство твору в тому, що Винниченко будує конфлікт на протистоянні соціальних інтересів і неможливості  мирного залагодження конфліктів між різними соціальними верствами.

«Суд»

Тема. Показ сваволі і процвітання імперського беззаконня.

Зміст. Земський начальник Самоцвіт, який чинить над «бунтівниками» свій суд: б'є людей "в морду". Разом з тим не розібравшись, хто ж насправді винен, ударив Никифора Крутоноженка замість його брата Никонора.                                          

Перший план твору – показ сваволі панів.                                                                                   

Другий план -  наростання селянського невдоволення беззаконням, визрівання рішучості людей у відстоюванні своєї гідності.