Оповідання "Незвичайні друзі"

Природа – джерело натхнення та краси

Незвичайні друзі

(Оповідання)

Наступила весна. Засяяло сонечко. Почав танути сніг. Разом із снігом і зайчик змінив свою зимову шубку на літню, виліз зі свого пенька та поглянув на небо. Він дуже зрадів сонечку, тому заметушився, забігав по галявині, співаючи:

-          Весна, весна!

Раптом щось темне насунуло на нього – не встиг і сховатися у свою схованку, як його вполював могутній птах темно-бурого забарвлення. Він дуже злякався, бо в цьому птасі впізнав канюка, який дуже полюбляє зайчатину. Оговтавшись звірятко почало кричати:

-          Ти такий могутній птах не їж мене, я тобі колись стану в пригоді.

-          У якій пригоді?- не квапився відпускати зайця птах.

-          Не знаю…

-          А коли?- допитувався канюк.

-          При нагоді.

-          Маленький зайчик стане мені в пригоді- засміявся птах та відпустив зайця.

-          А ти як трапиться така пригода, упізнаєш мене? – А я – тебе? – Як?

-          А ми з тобою вивчимо секретну пісеньку, не розгубився зайчик ,

-          Спочатку я

-          Весна, весна!

А ти маєш у відповідь проспівати:

-          Сонечко сяє ,сонечко сяє !

-          Яка дивна пісня, - стріпнув крилами птах.

-          Ця пісня про найулюбленішу мою пору року.

-          Добре, твою пісеньку легко запам’ятати!

Птах піднявся в небо , замугикав зайчикову пісню і полетів собі далі.

Зайчик знову задивився на зелененьку травичку, перші квіти, які так гарно підняли голівки. Цього разу був дуже обачним – час від часу роззирався навколо.

Через кілька днів після тієї зустрічі знялася величезна буря з страшною бурею та вітром. Добре, що зайчик знаходився біля своєї схованки. Він там і задрімав, слухаючи, як завиває вітер і тарабанить по листю дощ. Аж раптом бачить, що біля його схованки впав ледь живий птах, який хотів піднятися та сильна буря не дозволяла йому. Коли він придивився. Та це ж… мишоїд! О, так, той самий, що ледь не з‘їв його!

Зайчик проспівав:

-          Весна, весна!

Птах підняв голову, почав повзти до схованки та співати:

-          Сонечко сяє, сонечко сяє!

Він був таким мокрим, що ледь доповз до сховища.

Канюк та зайчик довго мовчали, а коли птах трішки окріп , то сказав:

-          А ти таки виконав свою обіцянку - допоміг в біді.

Злива тим часом вчухла, друзі вилізли з-під пенька і про всяк випадок повторили секретну пісеньку.

Починав зайчик:

-          Весна, весна!

А канюк:

-          Сонечко сяє, сонечко сяє!

Від так цей мужній птах назавжди запам‘ятав, що навіть хтось слабший тебе, може при нагоді стати у пригоді.