Оповідання "Пригоди братиків"

Пригоди братиків

Був чудовий літній ранок. Сонечко весело посміхалося і сяяло на все небо, на якому не було жодної хмаринки.

Іллюшка та Михайлик прокинулися рано, адже тато з мамою обіцяли, що сього годні вони всі разом підуть відпочивати на берег річки і смажитимуть смачний шашлик, який дуже полюбляють братики. Хлопчики прислухалися – у будинку було тихо, тільки Іванко, їх менший братик, міцно спав, смішно прицмокуючи язичком.

• Напевно батьки порають по господарству, -  прошепотів Михайлик.
• Давай, швидко збирайся,- обізвався Іллюшка, діємо, як вчора домовлялися.
• Ото тато з мамою будуть раді нашому сюрпризу, - замріяно сказав Михайлик.
• Михайлику, багато не говори,  нам треба якомога швидше зібратися, - зупинив братика Іллюша.

Хлопчики одягнулися, нашвидкоруч  почистили зуби та вмилися, непомітно вискочили з хати і городами побігли на берег річки. Дітлахи ще від учора домовилися, що поки тато з мамою зберуться, то вони назбирають хмизу і розпалять вогонь, щоб швидше посмажити м’ясо. Братики обговорювали між собою, як же зрадіють батьки, коли вони скажуть їм, що все готово, тільки залишилося приготувати смачний шашлик. Іллюша з Михайликом  швидко назбирали тоненьких гілочок для підпалу.

 А сонечко піднімалося все вище і ставало спекотніше.  Склавши хмиз докупи (вони бачили , що так завжди робив татусь) Іллюша, як старший  поважно вийняв з кишені сірники, запалив і підніс до купи гілочок. Вогник весело стрибнув по сухій траві, а потім перекинувся на гілля. Братики вирішили,що дров замало і потрібно назбирати ще. Весело наспівуючи, рушили посадкою далі , на стежині побачили мурах, які рядком снували своєю доріжкою. Хлопчики присіли і заворожено почали спостерігати за комахами. Вони зовсім забули про вогонь. 

Тим часом вогонь, тліючи декількома іскрами на майже згорілому хмизі чекав подиху вітру, який допоміг би йому розгорітися. Не помітив вогонь, як зненацька дихнув на нього вітерець, і враз іскорок побільшало, декілька стрибнули на суху траву, яка за хвилину спалахнула.

• Біда! Біда! – застрекотіла  перелякана сорока.

Проте вогонь тішився своєю силою і не звертав ні на кого і ні на що уваги. Заметушилася білочка, яка мирно проживала у лісосмузі біля річки. А хлопчики безтурботно гралися, спостерігаючи за мурахами.

Вогонь дужчав, змушуючи тремтіти дерева та звірят. Але в небі ні звідки  з’явилася хмарка. Закапав дощ, а згодом полив наче з відра. Малі бешкетники полякалися і чимдуж кинулися додому, а назустріч їм вже бігли тато з мамою. Вони ще з дому побачили димок біля річки і про все здогадалися, коли побачили, що синочків немає вдома. Тато схопив лопату, мама відро і разом з дощиком загасили полум’я.

За годину злива  вщухла , крапельки  поблискували на листочках дерев, радісно виспівували пташки, білочка весело вистрибувала по гілочках , невтомні трудівники – мурахи  продовжували працювати.

А  Іллюша з Михайликом обіцяли батькам, що більше ніколи не будуть гратися з вогнем. Вони зрозуміли, що він може бути не тільки другом , а й ворогом і накоїти багато лиха.

Поліщук Валентина

учитель української мови та літератури

Маркушівського ліцею

Райгородоцької ОТГ

Бердичівського району

Житомирської області