Оптимізація учбово-пізнавальної діяльності студента – шлях до формування професійної компетентності

Кремінський медичний фаховий коледж

Оптимізація  учбово-пізнавальної діяльності студента – шлях до формування

професійної компетентності

(досвідом роботи ділиться Запорожченко С.О.,

викладач фармакології та догляду за хворими)

2020-2021 н.р.

Студент  медичного вузу як особистість може характеризуватися з різних сторін. Психологічний стан особи включає поєднання цілеспрямованості, темпераменту, характеру, здібностей тощо. Від цих властивостей залежить те, як зорієнтується студент в тих чи інших умовах, а також індивідуальні прояви поведінки. У соціумі формуються відносини, які визначають належність студента до певної соціальної групи. Біологічна складова особистості детермінує вроджені задатки і здібності, але у відомчих межах, при наявності певного виховання та певних умов життя може змінюватися.

Системне представлення мотиваційної сфери людини дозволяє дослідникам класифікувати мотиви. Як відомо, в загальній психології види мотивів (мотивації)поведінки (діяльності) розмежовуються за різними підставами, наприклад, в залежності:

• Від характеру участі в діяльності (що розуміється, відомі мотиви, і ті, що реально діють);
• Від часу (протяжності) обумовлення діяльності (далека – коротка мотивація);
• Від соціальної значущості (соціальні – вузькоособистісні);
• Від факту включення в саму діяльність або ті, що знаходяться поза нею ( широкі соціальні мотиви і вузькоособистісні мотиви);
• Мотиви певного виду діяльності, наприклад, учбової діяльності, і так далі.

Соціальні, духовні мотиви (потреби) умовно можуть бути розділені на три групи:

1. Мотиви (потреби) інтелектуально-пізнавальні;
2. Морально-естетичні мотиви;
3. Емоційно-естетичні мотиви.

Однією з проблем оптимізації учбово-пізнавальної діяльності студентів є вивчення питань, пов'язаних з учбово-пізнавальної мотивацією. Це визначається тим, що в системі «повчальний-навчальний» студент є не тільки об'єктом управління цієї системи, але і суб'єктом діяльності, до аналізу навчання якого у вузі не можна підходити односторонньо, звертаючи увагу лише на «технологію» учбового процесу, не враховуючи мотивацію.

 Учбова мотивація визначається як приватний вид мотивації, включений в учбову діяльність. По-перше, вона визначається самою освітньою системою, освітньою установою; по-друге, організацією освітнього процесу; по-третє, об'єктивними особливостями того, хто навчається; по-четверте, особливостями педагога і, перш за все, системи його відносин до студента, до справи.

 Основною формою навчання в медичному вузі є практичне заняття, якому приділяється велика увага, ретельна підготовка. Саме тут студенти виконують лікарські дії та маніпуляції, діагностичні, лікувальні, реабілітаційні, профілактичні заходи, звичайно під керівництвом та контролем викладача. Саме це являє собою обов'язок викладача. Навчальна мотивація підкріплюється отриманням певних практичних навичок. Успіх цього пов'язаний із професійною роботою як викладача, так і прагненням студента до отримання цих навичок. На практичних заняттях студенти працюють власноруч, вони мають прямий контакт з пацієнтом.

 На практичних заняттях студентам повинна бути передана мотивація перманентного удосконалення знань, як під час навчання, так і після його закінчення. Мотивація створює ситуацію можливої поведінки студента, що визначає у цьому певну фіксовану життєву установку.

 На основі системного аналізу сформульовані основні чинники, сприяючі тому, щоб навчання було цікавим. Згідно цього, найважливішою передумовою створення інтересу до вивчення матеріалу є виховання широких соціальних мотивів діяльності, розуміння її сенсу, усвідомлення важливості процесів, що вивчаються для власної діяльності.

 Необхідна умова для створення у студентів інтересу до змісту навчання і до самої учбової діяльності – можливість проявляти в процесі навчання розумову самостійність і ініціативність, але при наявності відмінної підготовки теоретичних знань, бо майбутні медичні працівники повинні розуміти, що помилки бути не може. Від їх помилок залежить найдорожче, що є в людині – її здоров'я.

 Чим активніше методи навчання, тим легше зацікавити ними студентів. Основний засіб виховання стійкого інтересу до навчання – використання таких питань і завдань, вирішення яких вимагає від студентів активної пошукової діяльності, тому в коледжі існують студентські наукові гуртки. Вже із студентських років медичні працівники розуміють важливість нових досліджень, що з'являються у різних галузях медицини, тому в коледжі популярні студентські конференції, які проводяться кожного року. Студенти дуже охоче приймають участь у таких конференціях. А викладачі, що відповідальні за процес, дуже ретельно підходять до правильного орієнтування студентів у науковій ситуації, а також до підготовки усіх заходів, які необхідні для досліджень, для правильного підбору і обробки літератури,  навіть до того, щоб сам процес доповіді і демонстрації наукових експериментів був на вищому рівні ( комп'ютерні технології надають дуже велику допомогу в цьому).

 Велику роль у формуванні інтересу до навчання відіграє створення проблемної ситуації, зіткнення студентів із трудністю, яку вони не можуть вирішити за допомогою запасу знань, що є у них, стикаючись з трудністю, вони переконуються в необхідності отримання нових знань або застосування старих в новій ситуації.

Важлива особливість проблемного навчання – студентам не даються в готовому вигляді, а перед ними ставиться проблема для самостійного вирішення. Під проблемною ситуацією варто розуміти усвідомлення студентами труднощі в поясненні яких-небудь явищ, процесів, виконання яких потребує ведення пошуку, здійснюваного самостійно або під керівництвом викладача, який проводить студентів через усі етапи творчо-пошукової діяльності – від формування проблеми та висунення гіпотез до доказу або спростування цієї гіпотези. Якщо викладач використовує яскраві, навіть суперечливі факти та проводить викладення емоційно, концентрує увагу студентів на тому, що діється, то спосіб вирішення проблеми, надана інформація та висновки засвоюються студентами досить легко та міцно.

Я вважаю, що одним із найперспективніших напрямків розвитку професійних здібностей, необхідних сучасному фахівцю, є практичні заняття з клінічних дисциплін, які мають широкі можливості для реалізації проблемного навчання.

Проблемні ситуації повинні включати і відображати визначені життєві ситуації, які й привертають увагу студентів викликають у них інтерес, будять думки. Проблемна ситуація створюється постановкою пізнавальної проблеми викладачем, самим студентом або виникає мимовільно в процесі викладання матеріалу викладачем і під час самостійної роботи студента.

Учбова діяльність активізується, перш за все, внутрішнім мотивом, коли пізнавальна потреба зустрічається з предметом діяльності – виробленням узагальненого способу дії – і опредмечується в нім, і в той же час дуже різними зовнішніми мотивами – самоствердження, престижності, обов'язку, необхідності, досягнення та ін. На матеріалі дослідження учбової діяльності студентів, було показано, що серед соціогенних потреб найбільший вплив на її ефективність  робила потреба в досягнення, під якою розуміється «прагнення людини до поліпшення результатів своєї діяльності». Задоволеність учінням залежить від ступеня задоволеності цієї потреби. Ця потреба примушує студентів більше концентруватися на навчанні і в той же час підвищує їх соціальну активність.

Одним із способів придбання як теоретичних, так і практичних знань вважаться організація та проведення ділових і рольових ігор – імітація професійної діяльності в ситуації, максимально наближеній до реальних умов.

Важливий фактор, який впливає на формування професійних навичок і умінь – якість роздаткового матеріалу для проведення практичних занять, зокрема алгоритмів практичних навичок, які допомагають студенту вивчити навичку і самостійно відпрацювати її, а багаторазові тренінгові повторення дозволяють її вдосконалити, довести до автоматизму, і таким чином, формується професійне вміння.

Мною розроблені алгоритми проведення ділових і рольових ігор.

Різні ролі (фельдшер ФАПу, фельдшер «Швидкої допомоги», медсестра приймального відділення, медсестра-лаборант та ін.) розподіляються між студентами заздалегідь. Визначаються цілі, завдання для кожного учасника, вказується місце дії, медикаментозне та технічне оснащення тощо. Рецензент з числа студентів детально аналізує роботу студента на кожному етапі, вказуючи на правильність виконуваних дій, недоліки або помилки. Викладач проводить аналіз дій кожного учасника, коментує відповіді, виступає в якості консультанта. При проведенні клінічної ділової гри активізується розумова і пізнавальна діяльність студентів, творча самостійність, формуються  професійні навички.

Для підвищення результативності навчання застосовую різнорівневі тестові завдання, які розподілені за темами, рівнем складності. На заняттях необхідно постійно здійснювати контроль знань студентів, традиційний усний, шляхом індивідуального опитування письмовий, комп'ютерний, тестовий, вирішення ситуаційних задач, виконання практичних навичок на фантомі та біля ліжка хворого.

З метою формування пізнавальних інтересів студентів на заняттях використовую інтерактивні методи навчання, які допомагають підготувати конкурентоспроможного  медичного фахівця. Інтерактивні методи навчання спонукають студентів до активної розумової і практичної діяльності в процесі оволодіння навчальним матеріалом. Перевагу цих методів для клінічних дисциплін убачаю в тому, що навчальний процес організовується на основі взаємодії, діалогу, в ході якого студенти навчаються критично мислити, вирішувати складні проблеми на основі аналізу обставин і відповідної інформації, враховувати альтернативні думки, приймати продумані рішення, брати участь у дискусіях. Застосування інтерактивних методів навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, що є дуже важливим при викладанні клінічних дисциплін. Вдале застосування викладачами інтерактивних методів дозволяє зацікавити студентів процесом навчання, формує сталий інтерес до навчальної дисципліни, сприяє активному засвоєнню знань та навичок, зменшує кількість «пасивних» студентів, стимулює індивідуальну їх активність.

Проблема студентської мотивації пов'язана з тим, що механізм саморегуляції та самокерування вже існують, але формування особистості студента, його чіткої спрямованості ще не сформовано. Наприклад, викладачами коледжу створені необхідні умови для стимулювання пізнавальної мотивації і мотивації досягнення успіху. Викладачі залучають студентів до науково-дослідницької роботи, до самостійної діяльності у процесі навчання. Поєднуючи теоретичні знання з практикою, можливості аналізу та синтезу явищ і процесів, використовують різноманітні канали сприймання і розуміння інформації. Окрім моніторингу, контролю відвідувань студентами занять, для розвитку зовнішньої мотивації викладачами передбачений спеціальний засіб контролю і самоконтролю студентів. Поступовий самоконтроль, само оцінювання, співставлення своїх досягнень з досягненнями інших студентів групи утворюють звичку до планування своїх дій, самоаналізу, відповідальності за той час чи інший крок.

Отже, перед медичною освітою ставляться високі вимоги. Професійна спрямованість навчання сприяє усвідомленню студентами важливості знань для успішного оволодіння професією.

Однією з актуальних проблем сучасної освіти і медицини є практичне формування компетентності студентів медичних вузів. Компетентний фахівець-випускник – це життєво-компетентна молода людина, яка професійно володіє своєю спеціальністю, глибокими теоретичними знаннями та практичними навичками, необхідними для успішного самостійного вирішення завдань у процесі лікування, реабілітації та профілактичних заходів, що в кінцевому випадку буде характеризувати здоров'я нації.