Опублікація дослідженняемперичної культури війни та миру онтологія

Емпіричні методики дослідження  конфліктів культури .

Данилова Інеса Віталіївна

Магістр ,НДУ Гоголя ,Ніжин ,кафедра психології.

Анотація:Конфлікт – це нормальний стан суспільства; в будь-якому суспільстві завжди, у всі часи,існували, існують і будуть існувати конфліктні ситуації.В. О. Ядов.

Конфлікти як одна зі сторін взаємодії й взаємин людей завжди притягували до себе увагу. Традиції накоплення конфліктологічних ідей мають багатовікову історію.

Ключові слова: емпіричне дослідження конфліктів психології ,конфлікти ,суть  виникнення конфліктів  ,дослідження теорій та методик конфлікту Китая.

Розглядаючи на емпіричному рівні дослідження конфліктів культури Китая та України слід зосередитись на  розгляді досліджень методик,а саме:

1.Методика дослідження міжособистісного сприйняття у конфліктній ситуації А.І.Тащевої (модифікація О.В.Місенко) (Мисенко О.В. Модификация методики исследования особенностей межличностного восприятия в конфликтной ситуации //Практична психологія та соціальна робота. - 2005. - № 5. – С. 23-27.

2.Методы исследования межличностного восприятия. Спецпрактикум по социальной психологии /Под ред. Г.М.Андреевой, В.С.Агеева. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. – 103с. – С. 37-43).

3.Методика «Оцінка рівня компетентності у вирішенні конфліктів» (П.П.Хеппнер, І.Х.Петерсен) (Heppner P.P., Petersen Ch. H. Development and Implication of a Personal Problem Solving Inventory // «Journal of Counseling Psychology», 1982, №29, P.66-75).

4.Методика діагностики стратегій розв’язання конфліктних ситуацій Д.Джонсона і Ф.Джонсона (адаптований варіант Т.Д.Кушнірук)(Методика діагностики стратегій розв’язання конфліктних ситуацій Д.Джонсона і Ф.Джонсона //Практична психологія та соціальна робота. – 1999. - № 1. – С. 24-25.) Методика «Стратегія боротьби з конфліктами» (Д.Веттєн, К.Камерон). (Девид А.Вэттен, Ким С. Камерон. Развитие навыков менеджмента.- 5-е изд. /Пер. с англ. под ред. В.А.Спивака. – СПб.: Издательский дом «Нева», 2004. – 672с. – С. 459-460.)

5.Методика дослідження ціннісних орієнтацій у діловій взаємодії(модифікація методики О.О.Єршова) (Емельянов С. М.Практикум по конфликтологии. – 2-е изд. Доп. и перераб. – СПб.: Питер, 2003. – 400 с. – С. 326-336).

Дослідження автора теорія конфліктів"Теорія конфлітології,практика юридичної психології  конфліктів ,суспільне поняття"

Друга теорія."Особливості психологічний теорій Давнього Китаю. Психологія "не-діяння" і "правил поведінки": даосизм і конфуціанство. Теорії "співчувального вчинку" і "великого вибору". Матеріалістичний підсумок давньокитайської психології"

Третя теорія"дослідження Мистецтво війни Китая ,теорія супроводу конфліктів війни давнього Китая .Мистецтво війни автора Сунь-Цзи孫子兵法, 孙子兵法,також дослідження філософії війни конфліктів китая-Сунь-Цзи Веня.孙子文是,中国战争哲学艺术的作者."

(https://uk.m.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE_%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B8,https://eu.docworkspace.com/d/sILej5dysAY3Pi50G.)

Четверта теорія "Міфи-простіру ,часу конфліктів, теорія реального часу.Супровід  конфлітних ситуацій сучасного китая ."

Актуальність досліджень:

Тест 3 онлайн виявлення конфліктівhttps://nazk.gov.ua/uk/test-na-vyyavlennya-konfliktu-interesiv/.ce.com/d/sIPOj5dysAa2sk5wG.

https://eu.docworkspace.com/d/sILqj5dysAaKwk5wG.

 Перші цілісні концепції конфлікту з'явилися на рубежі XIX-XX ст., однак, і в попередні сторіччя кращі мислителі людства пропонували своє бачення природи цього феномена, шляхи запобігання й розв’язання конфліктів. Ідеї згоди й конфлікту, миру й насильства завжди були одними з центральних у різних релігійних течіях. Тема боротьби добра зі злом представлена в значній кількості пам’яток культури і мистецтва.  У грецькій міфології є сюжет з “яблуком розбрату”. Це поетична розповідь про богиню ворожнечі Ериїду, яка за допомогою золотого яблука, на якому було написано «найчарівнішій», викликала великий конфлікт між трьома богинями: Герою – дружиною Зевса, Афіною – богинею мудрості й справедливої війни та Афродітою – богинею любові й краси. Кожна з них бажала отримати це чудове яблуко з рук Париса.

– юного царевича із Трої. Самою кращою він визнав Афродіту і за це вона пообіцяла Парису любов самої чудової жінки – Єлени. Парис украв Єлену у її чоловіка Мєнєлая,  що стало початком Троянської війни. Так яблуко стало причиною багатолітньої війни.

Не можна не пригадати біблейське сказання про розбрат між синами Адама іЄви – Каїном і Авелем. Конфлікт між ними трапився, коли брати приносили жертви Богу кожний виходячи зі свого заняття. Бог прихильно поставився тільки до подарунка Авеля, що викликало ревнощі й заздрість у Каїна.Їхній конфлікт закінчився трагічно – убивством Авеля.

Давньогрецький філософ Геракліт (VI – V ст. до н. е.) уважав, що у світі все народжується через ворожнечу й свари, а конфлікти – це неодмінна умова суспільного життя, тому що протиборство, у тому числі й війна, є “батьком усього і царем усього”. Погляди Геракліта на конфлікт і боротьбу як основу всіх речей поділяли й інші філософи-матеріалісти. При цьому деякі з них, наприклад Епікур (341 – 270 рр. до н. е.), висловлювали думку про те, що ворожі сутички своїми важкими наслідками примусять людей жити в мирі й згоді.

Античні філософи Аристотель (384 – 322 рр. до н. е.) і Платон (428 – 348 рр. до н. е.) визначали, що людина по суті є істотою суспільною, окремий індивід являє собою частину суспільства і це суспільне начало придає йому здатність до взаєморозуміння і співробітництва з іншими людьми. Але не виключалась при цьому і схильність до ворожнечі, ненависті й насильству. Аристотель вказував, що витоки конфліктів полягають у нерівності людей щодо володіння майном і отримання почестей, а також у страхах, несхожості характерів, непомірному підвищенні одних та приниженні інших.

В умовах середньовіччя в суспільних зв'язках переважав колективізм, який підтримувала релігія. Він означав підкорення людини феодальній державі, поглинання особистості селянською громадою і лицарським орденом.

Християнство сповідало біблейську уяву про людину як творіння Бога, у його внутрішньому роздвоєнні: протиборстві “добра”, що дається від Бога, і неминучого в земному житті “зла”. Засновано християнство було на ідеях людинолюбства й рівності всіх перед Богом. Але добитися міцного миру між людьми знов-таки не вдалося. Причому, сутички траплялись не тільки між віруючими й невіруючими, але й між одновірцями. Подібні взаємовідносини існували не тільки у християн. Суть ісламської концепції полягає в тому що кожний, хто сповідує іслам, має бути наповнений прагненням примирити ворогуючі сторони. А якщо це не вдається, то необхідно боротися на стороні справедливості і бути неупередженим. На практиці це призводить до жорстоких зіткнень усередині ісламського світу. Вони особливо частіміж двома гілками ісламу – сунітами і шиїтами.

Намагаючись пояснити це й виправдати незліченні прояви зла у світі, створеному Богом, релігійна філософія розробила спеціальне навчання, що одержало назву “виправдання Бога” або “теодицея”. Метою цього навчання було з'ясування, як при доброму й всемогутньому Богу у світі існують різноманітні конфлікти: глобальні катастрофи, жорстокі війни, підступні вбивства, нещастя й страждання людей. Постановка цих, як казав Г. Гейне, “проклятих питань” з'явилося одним із джерел зародження богозаперечення, атеїзму. Спроби відповісти на ці питання, почавшись ще на зорі християнства, не припиняються й до цих пір.

Одним з перших спробу системного аналізу соціальних конфліктів зробив флорентійський діяч Н. Макіавеллі (1469 – 1527 рр.). Цінність його концепції полягає у відході від божественних поглядів на джерела суспільного розвитку. Він вважав конфлікт універсальним і безперервним станом суспільства з огляду на порочну природу людини, її прагнення до постійного і необмеженого матеріального збагачення.

Переважно емпіричне сприйняття конфліктів тривало довго. Дійсно науковий підхід до них з’явився тільки з другої чверті ХІХ ст. Початок 80-х років ХІХ ст. ознаменувався небаченим раніше вибухом суспільного й наукового інтересу до аналізу конфліктів.Проблема конфлікту почала набувати пріоритетний, самостійний статус в соціально-психологічному знанні. З погля-ду фундаментальної теорії конфлікту одна з її найбільш важливих проблем полягала у поясненні природи конфлікту, тобто знаходженні відповіді на питання що є головним джерелом конфлікту в суспільстві. Фундамент конфліктології закладався при участі засновників соціології, серед яких Г. Спенсер, К. Маркс, Г. Зиммель. Їх роботи стали, з одного боку, загальнотео ретичною базою конфліктології, а з іншого, методологічним інструментарієм для розробки практичних прийомів аналізу, оцінки й розв’язання соціальних конфліктів. Концепція соціал-дарвінізму. Соціо-біологічна концепція, яка виходила з постулату, що конфлікт і боротьба властиві людині, торкнулась і сфери соціальних наук. Прихильники цього підходу, спираючись на теорію природного відбору й боротьби за існування Ч. Дарвіна, проголошують ідею про природну агресивність людини, що проявляється у різного роду конфліктах, які розглядаються як стимули і найважливіші механізми суспільного розвитку. Англійський економіст Т. Мальтус сформулював природний закон, відповідно до якого чисельність населення росте в геометричній прогресії, а засоби існування в арифметичній. Тим самим причини тяжкого становища народу кореняться в нерозумному його розмноженні, що робить боротьбу людей за засоби існування очевидним і неминучим явищем, а всілякі конфлікти– постійним фактором суспільного розвитку.

Англійський соціолог Г. Спенсер ( 1820 – 1903 рр.) розрізняв два головних типи суспільства (військовий і промисловий) і два типи боротьби за існування. У першому – це військові конфлікти і винищування або поневолення переможених, у другому – промислова конкуренція, де перемагає найсильніший відносно ретельності, здібностей і т. ін. На його думку, такого роду боротьба це благо для всього суспільства, тому що в результаті росте інтелектуальний і моральний рівень суспільства в цілому, а також обсяг суспільного багатства.

Концепція соціального конфлікту К. Маркса. Велике зацікавлення конфліктологів кінця ХІХ – початку ХХ ст. викликала соціологічна теорія К. Маркса (1818 – 1883 рр.).

На відміну від концепції соціального дарвінізму ця класова теорія знаходить виток конфлікту у порочному устрої самого суспільства, в якому існують нерівність соціальних класів, у системі суспільного розподілу праці, завдяки якому одні люди мають можливість привласнювати результати праці інших. Конфлікт вважається неминучою умовою революційних змін суспільства. Насильство при цьому виправдується як фактор, що прискорює розвиток і усуває перешкоди для створення справедливого безкласового суспільства, в якому не буде соціальних конфліктів. Революційне насильство було для К. Маркса і його послідовників головним методом розв’язання соціальних конфліктів, а реформи, компроміси – лише його побічним продуктом.

Дослідники спадщини К.Маркса звернули увагу на те, що класовий конфлікт розглядався ним без теоретичного аналізу його різноманітних поведінкових форм. Крім цього, він абсолютизував економічні відносини у виникненні соціальних конфліктів. Але погляди класиків, які заклали основи конфліктології, були розвинуті наступним поколінням представників наук про суспільство.

Конфліктна модель суспільства Г. Зиммеля. Термін “соціологія конфлікту” вперше ввів Г. Зиммель (1858 – 1918 рр.), саме його ім’я пов’язують із дослідженнями суспільних конфліктів як самостійної проблемної області. Відповідно до теорії Г. Зиммеля, конфлікти неминучі, вони закладені у природі людини, якій споконвічно притаманна агресивність, але її прояви обмежені суспільними нормами.

Отримала подальший розвиток його ідея про вплив особливостей протікання конфлікту на структуру групи, а структури групи на хід конфлікту. Зокрема, ним розглядався вплив конфлікту на орієнтації, згуртованість та однорідність груп, що беруть в ньому участь. Г. Зиммель підкреслював, що чим більше група централізована, тим більше вона прагне до боротьби.

Практика розв’язання соціальних конфліктів виявила, що на конфліктну поведінку людей впливають не тільки об’єктивні фактори але суб’єктивні: цінності, внутрішні установки, погляди, почуття, тобто їхня психологія, індивідуальна й корпоративна. Це виявило важливість не тільки соціологічного, але й психологічного підходу до регулювання конфліктів. На межі 50 – 60 років ХХ ст. почали з’являтися дослідження, в яких науковий інтерес психологів звернений безпосереднього на феномен конфлікту. На даний час швидко збільшується число робіт по цій тематиці, наряду з соціологією конфлікту з'явилась психологія конфлікту. І якщо філософія і соціологія орієнтовані на аналіз протиріч, що виникають у суспільному житті (тобто міжгрупові конфлікти), то психологія зосереджується переважно на дослідженні внутрішньо-особистісних і міжособистісних протиріч, хоча одночасно вивчає й психологічні аспекти міжгрупових зіткнень (наприклад, міжнаціональні конфлікти).

            Історичні засади в розвитку конфліктології,як науки.

 На сьогодні відомо ,що проблеми конфліктної взаємодії в суспільстві залишаються актуальними протягом всього існування цивілізації. Вони загострюються у зламні моменти історії — період війн, революцій і криз, заколотів і смут, під час боротьби за владу чи власність, унаслідок тоталітарного терору, через нестримне прагнення одних панувати над іншими, через кримінальне та інші форми насильства тощо. Тож ХХI століття поставило перед людством безальтернативну дилему: або оволодіти наукою й мистецтвом розв’язання і попередження конфліктів, або втратити перспективи виживання людства на Землі через їх фатальні наслідки.

Конфлікти виникають в усіх галузях суспільних відносин: у політиці та економіці, державному управлінні й соціальній сфері, у релігійному, духовному та етнокультурному житті,навіть в стародавні часи наприкладі "стародавнього Китая",  історії  китайської цивілізації та запасів правління імператорів династій.

Це цілком природний процес, який супроводжує соціальну еволюцію, реформи, модернізаційні зміні, а особливо — транзитивні перетворення, що тягнуть за собою не лише болісне руйнування старих соціальних норм та інститутів, а й глибинні прогресивні наслідки для всіх суб’єктів соціальної дії. Певна ж частка суспільних стосунків, які містять проблему правового спору або конфлікту, потребує не лише соціопримирювальних заходів, але неодмінного юридичного втручання, взагалі більшість установ, інституцій, органів держави не здатні ефективно, безконфліктно функціонувати поза правовим врегулюванням.

Таким чином, за попередніми даними конфлікти є невід’ємним чинником суспільного розвитку, постійно його супроводжуючи, оскільки в реальному житті неможливо уникнути суперечностей. Конфлікти – багатомірні явища. Вони виникають і проявляються в усіх сферах суспільного буття. Конфлікт протягом усієї історії людства був і є рушійною силою розвитку суспільства. Так само людське буття було, є і завжди буде конфліктом, бо в іншому разі загальмується суспільний прогрес.

Виникненню конфліктології як відносно самостійної теорії і практики передував тривалий період формування, накопичення і розвитку конфліктологічних ідей і поглядів, спочатку в рамках філософії, а пізніше – соціології, психології та інших наук. В зв’язку з цим важливо проаналізувати еволюцію наукових поглядів на конфлікт, виділяючи наступні періоди:

Розвиток конфліктологічних ідей у філософській думці Давнього Сходу("стародавнього Китая")

Еволюція конфліктологічних ідей в античній філософії.

Проблема конфлікту в середньовічній філософії

Розвиток конфліктологічних ідей в епоху Відродження.

Проблема конфлікту у філософії Нового часу.(сучасного Китая"

Еволюція конфліктологічних ідей в класичній німецькій філософії.

Особливості розвитку теорії конфлікту в марксистської філософії.

Сучасні проблеми розвитку конфліктологі.

Стародавні часи. Конфліктами цікавилися вчені вже у глибоку давнину (у філософії стародавнього Сходу та античній філософії). Конфліктологічні ідеї Конфуція (Китай, 551-479г. до н.е.) розвивалися китайськими мислителями протягом багатьох віків. Конфуцій вважав джерелом конфліктів поділ людей на “благородних  людей” (освічених, грамотних, вихованих) та “малих людей” (простолюдинів). Відсутність вихованості та освіти веде у простолюдинів до порушення норм людських стосунків. Для благородних людей підґрунтя стосунків складає порядок, а для малих людей  – вигода.

Античні погляди на конфлікт будувалися на основі філософського вчення про протилежності. Античні філософи розглядали конфлікт як найважливіший та необхідний атрибут суспільного життя та розвитку. Так, наприклад, Геракліт (близько 520-460 р. до н.е.)  зіткнення та єдність протилежностей вважав всезагальним та універсальним способом розвитку. Особливого інтересу набув у їхніх міркуваннях такий соціальний конфлікт як війна (Геракліт, Платон, Демокрит). Аристотель (384-322р. до н.е.) звернув увагу на державу як на інструмент примирення людей, тому що за його спостереженнями людина без держави є агресивною і небезпечною.

Середньовіччя. Конфліктологічні ідеї цього періоду  малу одну особливість – в основному вони були релігійні за характером (Аврелій Августин, Фома Аквінський). Наприклад, Аврелій Августин (354-430 р. до н.е.) вважав, що  йде вічний бій двох царств: божого та земного.

У епоху Відродження Т. Мор, Е. Роттердамський розглядали конфлікт як “пережиток варварських часів”.

Новий час та епоха Просвіти (16-18 ст.).  Це був час не тільки значного економічного, але й дивовижного культурного підйому європейських країн. Все це створювало передумови до системного підходу у пізнанні навколишнього світу, в тому числі й конфліктів. Найхарактерніші погляди цього часу на конфлікт містилися у роботах Ф. Бекона, Т. Гобса, Ж.-Ж. Руссо, А. Сміта та ін. Ф. Бекон одним з перших застосував системний підхід до аналізу причин соціальних конфліктів у країні. Гобс висловлював думку про те, що природнім станом суспільства є “війна всіх проти всіх”.

Перша половина 19 ст. Конфліктологічна проблематика знайшла відгуки у працях класиків німецької філософії: Канта, Гегеля, Фейєрбаха. Однією з таких проблем була проблема війни та миру. Цікавими були в цьому плані робота Канта “Про вічний мир” та Гегеля “Про війну як засіб морального очищення народів”. Кант вважав конфлікт “позитивним явищем у розвитку суспільства”, а Гегель – навпаки, виступав проти нього у суспільному житті.

Друга половина 19 ст. – початок 20 ст. Цей період займає виключне місце у становленні конфліктології як відносно самостійної науки. Це було зумовлено наступними факторами:

1. До цього часу був накопичений достатньо великий об’єм інформації з проблем конфліктів (погляди видатних мислителів минулих часів).

2. Цей період характеризувався надзвичайно сильними соціальними потрясіннями – війнами, економічними кризами, соціальними революціями та ін. Подібні явища вимагали глибокого наукового аналізу, нових теоретичних підходів до дослідження соціальних проблем.

3. У цей період виникає ціле коло нових наук та концепцій, що докорінним чином змінили людські можливості соціального пізнання. Серед них – марксистська філософія (К.Маркс і Ф.Енгельс), соціологія (Конт), психологія (Вундт).

Для розвитку конфліктологічної проблематики дослідниками особливо відмічається значення праць Г. Зіммеля, П. Сорокіна і роботи К. Клаузевиця “Про війну”(у соціології) та праць З. Фрейда і його учнів ( у психології).

Об’єкт конфліктології, на який спрямовано комплексний аналіз науки, у широкому сенсі збігається з об’єктом соціальних наук,психології — це суспільство, але у так званому нестабільному стані — «соціум конфліктний». Специфічною стороною об’єкта науки про конфлікти є розбалансовані соціальні системи, структури та інститути, нестабільні суспільні відносини, суперечливі чи деструктивні процеси і тенденції, сфери гострої взаємодії людей, аномічні соціальні феномени (зокрема, маргіналізація, девіантна поведінка, криміналізація тощо).

Якщо визнати конфлікти майже невичерпним об’єктом пізнання, то межі предмета цієї науки досить важко позначити. У загальному визначенні предметом конфліктології можна вважати сутність, детермінанти, закономірності виникнення, динаміки розвитку і закінчення конфліктів. Нині вчені-конфліктологи звертаються до аналізу принципів взаємодії у конфлікті та законів його розвитку, до всебічної характеристик сторін — суб’єктів конфлікту, до розробки методик передконфліктного прогнозування і пошуку ефективних засобів управління конфліктними ситуаціями.

Категорії «суперечність» (протиріччя), «антагонізм» зберігають свій філософський зміст і в межах конфліктологічних питань, висвітлюючи глибинні джерела, що спричиняють конфлікти. Якщо пояснювати походження конфліктів лише протилежністю інтересів, потреб, цілей та прагнень людей, то це обмежить їх природу тільки суб’єктивним фактором; і хоча суб’єктивна складова конфлікту безперечно є значущою, але вона не висвітлює всі чинники, що породжують зіткнення. Діалектика соціальної взаємодії доводить, що у походженні конфліктів визначальну роль відіграють об’єктивні чинники, ті, що не підвладні волі людини; саме вони проявляються у формі об’єктивних суперечностей і соціальних антагонізмів та науки психології.

Загальнонаукові підходи психології ,що їх використовує конфліктологія:

−  філософські (зокрема, критична діалектика, діалектичний матеріалізм, неопозитивізм, структуралізм, постмодернізм і т. ін.);

−  загальнологічні методи;

−  загально-соціологічний (комплексний і системний аналіз);

−  історичний (зокрема, метод компаративного аналізу, конкретно-історичної оцінки, метод аналогії);

−  політологічний і формально-юридичний підходи;

−  соціопсихологічний підхід.

Висновки:розуміння та поширене тлумачення предмета науки розвивається разом із конфліктологією. Проблемна структура предмета конфліктології досить чітко сформульована А. Анцуповим та А. Шипіловим та іншими вченими.

Таким чином  автор зазначає,конфлікт — буквально означає зіткнення, серйозну розбіжність, суперечку, спір (за С. Ожеговим). Методологія науки надає йому чимало істотних визначень: конфлікт — це зіткнення протилежних або несумісних інтересів, дій, поглядів і цілей окремих осіб, соціальних груп чи спільнот, політичних партій, організацій, держав, різних соціальних (політичних, економічних) систем (соціополітична інтерпретація); це найбільш гострий спосіб розв’язання суперечностей, які виникають у процесі соціальної взаємодії, що полягає у протидії між суб’єктами конфлікту та зазвичай супроводжується негативними емоціями (соціопсихологічна інтерпретація).

Протилежність конфлікту — це мир, єдність, консенсус, згода, згуртованість, співробітництво, інтеграція; ці категорії використовуються конфліктологією, щоб відображати бажані перспективи постконфліктної взаємодії.

Список літератури:

1. 30 ways to manipulate and control people / Author. Compiled by. D.I. Dudinsky - Minsk: Harvest, 2004. - 96 p.

2. Borodkin F.M., Koryak N.M. Attention: Conflict. 2nd ed: Nauka, Sib. branch, 1989. - 190 p.

3. Voytovych M.V., Karamushka L.M. Psychological foundations of solving managerial conflicts in educational institutions //Management of secondary education institutions psychological aspects. - K.: Institute of Psychology named after G.S.Kostiuk of the Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, 2001.- p.129-149.

4. Grishina N.V. Psychology of conflict. - St. Petersburg: Peter, 2003. - 464p.

5. David A. Vatten, Kim S. Cameron. Management Skills Development. 5th ed. /Per. from English under the editorship of V.A. Spivak. - St. Petersburg: Neva Publishing House, 2004. - 672 p. - P. 459-460.

6. Emelyanov S.M. Workshop on Conflictology. - 2nd ed.

7. Ershov A.A. Socio-psychological aspects of conflicts.

//Organizational Psychology: Textbook / Compiled and edited by L.V.Vinokurova, I.M.Skripyuka. - St. Petersburg: Peter, 2000. - P. 331-338.

8. Karamushka L.M. Psychological bases of management in the system of secondary education: Study guide. - K.: IZMN, 1997. - 180 p.

9. Karamushka L.M. Psychology of educational management: a textbook for students of higher educational institutions. - K.: Lybid, 2004. - 424 p.