Орфографічний практикум. Текст "Таємниця оселедця"

Орфографічний практикум

Таємниця «оселедця»

Одним (з, із) невід’ємних атрибутів козака були його зачіска (і, й)  вуса. Більшість дослідників стверджують, що запорожці успадкували їх від своїх предків язичників.

Традиція голити обличчя та голову потрапила до Київської Русі від місцевих племен, а (із, з) часом – (і, й) до запорізьких козаків.

Згідно (з, із) історичними дослідженнями, (в, у) древніх слов’ян не було жодного божества (з, із) довгим волоссям чи бородою. Отже такий зовнішній вигляд вважався божественним. Хоча на противагу цій теорії існує легенда, що козаки вважали себе надто грішними, щоби потрапити до раю. Вони мали надію, що Господь змилується над ними  (і, й) витягне (з, із)  пекла за чуба. Козаки вірили, що (у, в) разі смерті на війні, їх янгол (у, в) небо понесе за чуприну. Цікаво, що така легенда (і, й)  зачіска притаманні не лише українським козакам.

( В, У) давні часи оселедці вистригали (і, й) єгипетським фараонам, (і, й) індіанцям (із, з) далеких племен, ( і, й )татарам, персам, японським самураям та багатьом іншим. Інформація про таку зачіску є (у, в) різних казках та легендах. Згадайте хоча б турецького Джина.

 Для представників народів, які робили зачіску «оселедець», вона символізувала «промінь сонця». Головною відмінністю між козацькими оселедцями (у, в) різних народів було їхнє місце положення. Так запорожці вистригали чуб на лобі, а інші робили його на потилиці чи по центру голови.

ОДНІЄЮ  З НАЙПОШИРЕНІШИХ ЗАЧІСОК СУЧАСНИХ  УКРАЇНСЬКИХ ЗАХИСНИКІВ Є «ОСЕЛЕДЕЦЬ»,

бо

Козацькому роду нема переводу!