Хмельницька середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №14

 

Кафедра фізичного виховання

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Організація роботи гуртка пішохідного туризму у навчальному закладі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконавці:

Вчитель фізичної культури

Трикуліч Василь Григорович

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Хмельницький

ЗМІСТ

Передмова ………………………………………………………….………… ..…3

Навчальна програма модуль «туризм»……………………………………..…4

 

Навчально-тематичний план ( 1 – рік навчання )…………………………....6

 

Орієнтування на місцевості без компасу та карти…………………………..7

Визначення сторін горизонту за Сонцем…………………………..…….….7

Визначення сторін горизонту за Сонцем і годинником……………………7

Сторони горизонту (приблизно) можна визначити за переміщенням

вершини тіні……….……………………………………………………………...8

Визначення сторін горизонту за місяцем-годинником……………….…....8

Визначення сторін горизонту за місцевими ознаками…………….……....8

Орієнтування в лісі ……………………………………….………………….….9

Орієнтування в горах……………………………………………….……………9

 

Тривалість і протяжність подорожей………………………………………….11

 

Орієнтовні норми навантажень у туристських похода……………………..11

 

Види та форми туризму………………………………………………………....12

 

Групове та індивідуальне спорядження для походів різної категорії складності.........16

 

Види вогнищ...............................................................20

 

Основні обов'язки кожної посади протягом туристично-краєзнавчого циклу.........21

 

Безпека в туристичних походах...........................................24

 

Туристичні вузли..........................................................26

Види вузлів............................................26

Вузли для зв'язування мотузок різного діаметру:................27

Вузли петель:..........................................28

Вузли для прив'язування до опори...........................29

Допоміжні вузли.........................................30

 

Літератур…………………………………………………………………………..32

Передмова

Виховання молодого покоління фізично міцним, загартованим, ґрунтовно обізнаним з основами знань – головне завдання освітянських навчальнно – виховних закладів України.

Державна національна програм «Освіта» (Україна ХХІ століття) передбачає розгортання широкої мережі гуртків, клубів за інтересами, творчих об’єднань. Важливе місце у формуванні особистості дітей та підлітків посідає туризм і краєзнавство. В процесі активного пізнання історії рідного краю, витоків національної культури, знання родоводу, історичних та культурних надбань, предків у юних туристів-краєзнавців виховується почуття чуйності, доброти, дбайливого ставлення та поваги до історії рідного краю.

Туристсько-краєзнавча  діяльність допомагає кожному школяреві зміцнювати волю, навчатись переборювати труднощі, з’ясувати, де і як краще прикласти свої знання, енергію, силу, сприяє інтелектуальному розвитку, естетичному, фізичному вихованню, свідомому вибору майбутньої професії.

Туризм допомагає школярам набути практичних навичок в орієнтуванні, топографії, використанні туристичного спорядження,самостійно виготовляти спорядження, в'язати вузли відповідно до їх призначення, готувати їжу в похідних умовах  оволодівати навичками безпечної життєдіяльності, самоврядуванню.

Важливими особливостями туристсько-краєзнавчої діяльності є її кількісно-якісна різноманітність, наочність, доступність, зв'язок з життям. При словах «Туристський похід» у дітей загоряються очі і в їх уяві постають мальовничі краєвиди, ліси і ріки, романтичні розповіді біля вогнища і ночівля  в наметі. Кожен учень мріє хоч раз побувати в поході з друзями. Однак всі подорожі і навіть одноденні потребують ретельної підготовки і оволодіння певною кількістю знань і вмінням застосувати їх на практиці.

Програма «Фізична культура» модуль «туризм»  рекомендований для вивчення в 7, 8, 9 класах. Доцільним і ефективним є його включення до навчального плану в вересні місяці, коли уроки фізкультури без складання навчальних нормативів, уроки проводяться, як окрема тема, або у формі комбінованих уроків з рухливими та спортивними іграми.

Методичний посібник, як сконцентрований збірник з основ туризму спрямований на допомогу вчителям фізичного виховання, географії керівникам гуртів туризму, дружин юних пожежників, «Школа безпеки». 

 

 

 

 

Навчальна програма модуль «туризм»

 

Модуль туризм 7 клас

Туризм Теоретична підготовка Оздоровче значення туризму. Фізична підготовка юного туриста. Технічна підготовка Різні способи орієнтування на місцевості: за легендою та картою, за картою. Визначення на карті свого місцезнаходження.

Пояснює оздоровче значення туризму; називає  способи орієнтування на місцевості; характеризує способи орієнтування на місцевості: за легендою та картою, за картою; фізична підготовку юного туриста; визначає на карті своє місцезнаходження.

 

Контрольні навчальні нормативи і вимоги

Зміст навчального матеріалу	Рівень навчальних досягнень учнів
	початковий	середній	достатній	високий
Визначення на карті свого місцезнаходження, кількість спроб	4	3	2	1

 

Модуль туризм 8 клас

 

Туризм Теоретична підготовка Згубний вплив шкідливих звичок. Туризм як різновид фізичної активності – складова здорового способу життя. Технічна підготовка Проходження етапів туристської техніки; види переправ; рух по купинах та жердинах.

Називає можливі наслідки шкідливих звичок; характеризує туризм як різновид фізичної активності та  складову здорового способу життя; різні види переправ; рух по купинах та жердинах; виконує проходження етапів туристської техніки: спуск, підйом та траверс схилу; в’язку вузлів (провідник, подвійний провідник: вісімка, булінь, брамшкотовий, удавка, прямий, зустрічний і схоплюючий); дотримується правил техніки безпеки під час занять туризмом.

Контрольні навчальні нормативи і вимоги

Зміст навчального матеріалу	Рівень навчальних досягнень учнів
	початковий	середній	достатній	високий
В’язання вузлів (вид вузла на вибір учня), кількість	1 або жодного	1	2	3

 

Модуль туризм 9 клас

 

Туризм Теоретична підготовка    Засоби підвищення працездатності, прискорення відновлення. Профілактика травматизму і патологічних станів організму. Надання першої допомоги.  Зв’язок туризму і краєзнавства. Фізична підготовка Загальнорозвивальні вправи; вправи для розвитку витривалості; смуга перешкод; перетягування каната; рухливі ігри та естафети. Технічна підготовка. Орієнтування на місцевості; технічні етапи туристських змагань; в’язання вузлів; розпалювання вогнищ різного типу.

Порівнює засоби підвищення працездатності, прискорення відновлення; характеризує зв’язок туризму і краєзнавства; засоби профілактики травматизму і патологічних станів організму; виконує алгоритми надання першої  допомоги; загальнорозвивальні вправи; вправи для розвитку витривалості; долання смуги перешкод; перетягування каната; орієнтування на місцевості; технічні етапи туристських змагань; в’язання вузлів на швидкість; розпалювання вогнищ різного типу; дотримується правил рухливих і спортивних ігор; правил техніки безпеки під час занять туризмом.

Контрольні навчальні нормативи і вимоги

Зміст навчального матеріалу	Рівень навчальних досягнень учнів
	початковий	середній	достатній	високий
В’язання вузлів (вид вузла на вибір учня), кількість	2	3	4	5

 

Навчально-тематичний план ( 1 – рік навчання )

 

№ п/п	Назва розділу (теми)	Кількість годин
		теоретичн.	практичн.	всього
I. Загальний розділ
1.1.	Історія розвитку туризму. Види туризму.	2	-	2
1.2.	Мета і завдання роботи гуртка в навчальному році.	1	-	1
1.3.	Правила проведення походів з учнями.	2	-	2
II. Організація та підготовка пішохідних туристських походів і змагань
2.1.	Правила безпеки під час проведення походів.	2	-	2
2.2.	Підготовка походу.	2	4	6
2.3.	Туристське спорядження.	1	2	3
2.4.	Топографія та основи орієнтування на місцевості.	4	6	10
2.5.	Харчування в поході.	2	2	4
2.6.	Туристський побут.	2	2	4
2.7.	Гігієна туриста та перша долікарська допомога.	2	2	4
2.8.	Змагання з видів  спортивного туризму.	2	-	2
2.9.	Основи техніки і тактики пішохідного туризму.	6	32	38
2.10.	Участь у змаганнях.	-	18	18
2.11.	Проведення туристських походів.	-	52	52
2.12.	Підведення підсумків походів та виступів на змаганнях.	1	4	5
III. Фізична підготовка
3.1.	Загальна фізична підготовка туриста.	2	30	32
3.2.	Спеціальна фізична підготовка туриста.	2	14	16
IV. Психологічна підготовка
4.1.	Психологічна  підготовка гуртківців до участі у поході.	2	2	4
V. Краєзнавча підготовка
5.1.	Природа, історія та культура рідного краю.	2	6	8
5.2.	Туристські можливості рідного краю.	1	2	3
VI. Підсумковий похід		поза сіткою годин
Всього:		38	178	216

 

Орієнтування на місцевості без компасу та карти.

Орієнтування на місцевості - це визначення свого місцеположення відносно сторін горизонту та потрібного напрямку руху, вміння витримувати цей напрямок на шляху за допомогою різноманітних пристроїв та спеціальних приладів, а якщо їх нема - за допомогою різноманітних природних орієнтирів та предметів.

Орієнтування передбачає:

1. Пізнавання  місцевості, на  якій  знаходимося, за відомими орієнтирами і ознаками.

2.   Визначення  сторін горизонту, тобто напрямів:  північ, пів­день, схід, захід.

3.  Визначення свого місцезнаходження щодо орієнтирів і навко­лишньої місцевості та напрямів руху.

Основне завдання орієнтування полягає в тому, щоб витрима­ти обраний напрям за будь-яких умов: удень і вночі, під час руху в тумані чи в дощ на розчленованій або закритій місцевості тощо. Тому орієнтуватися треба безперервно, одночасно кількома способами, які б доповнювали один одного і служили своєрідним контролем,

За будь-якого способу орієнтування важливо вибрати на міс­цевості такі орієнтири, які стануть добрими маяками, вказувати­муть потрібний напрям, забезпечуватимуть рух без грубих поми­лок. Це можуть бути різні природні та штучні предмети (об'єкти): вершини горбів, вигини річок, димарі, перехрестя доріг, окремі   будинки тощо.

Орієнтири повинні різко відрізнятися від інших предметів за формою, розмірами і забарвленням.

Під час руху незнайомою місцевістю слід вибирати кілька близьких і далеких орієнтирів. Просуваючись уперед, намічають нові орієнтири, запам'ятовують їх зовнішній вигляд і взаємне розташу­вання, рухаючись до близького орієнтира, загальний напрям витримують за дальнім. Це робиться для того, щоб, коли ближній орієнтир закриється перешкодою (лісом, складками рельєфу тощо), можна було витримувати правильний напрям. Досягти одного близького орієнтира, намічають другий близький орієнтир у створі з дальнім. Змінюючи напрям руху, вибирають новий дальній орієнтир.

 

 

Визначення сторін горизонту за Сонцем.

У північній півкулі Сонце знаходиться за поясним декретним часом: на сході - -о 7 год, на півдні — о 13, на заході—о 19 і на півночі--о 1 год. Визначаючи напрями, слід враховувати, що Сонце в середньому переміщується на 15° за 1 год або на 1° за 4 хв. У момент спостереження визначають, на скільки градусів Сонце змінило положення від напряму на схід або південь.

Приклади:  

1. О 10 год 20 хв Сонце перемістилося від сходу на 3 год 20 хв (10 год 20 хв - - 7 год), або на 50° (15° • 3) + 20: 4). Отже, напрям на Сонце о 10 год 20 хв становить 140° (90° + 50°).

2. О 17 год 40 хв Сонце здійснило шлях на південь за 4 год 40 хв (17 год 40 хв—13 год), що дорівнює 70° (4. 15°)+ (40: 4). Напрям на Сонце становить 250° (180  + 70°).

Улітку на широтах України в перші години після сходу і в останні перед заходом Сонця воно переміщується відносно лінії горизонту на 7°—10 ° за 1 год. Це слід враховувати, визначаючи напрям до 7 год і після 19 год.

 

 

Визначення сторін горизонту за Сонцем і годинником.

Годинник кладуть на горизонтальну поверхню і годинну стрілку спрямовують на Сонце (точніше на  орієнтир, що знаходиться прямо під Сонцем). Кут між цифрою 1 і числом, на яке вказує годинна стрілка, ділять на 2. Візують на   горизонт пряму лінію, що при цьому утворилася. Ця пряма (бісектриса), одним кінцем, спрямованим від годинника, вкаже на південь, а протилежним —на північ. Треба пам'ятати, що годинник має йти за поясним декретним часом. У районах, розташованих на південь від широти  45—50°, щоб підвищити точність визначення  напрямів північ — південь, можна скористатися таким способом. Тримаючи годинник у правій руці цифрою 1 від себе, нахиляють його під кутом   40—50  до площини  горизонту і знаходять на циферблаті точку, що лежить посередині дуги між цифрою 1 і годинною стрілкою (бісектрисою). Утримуючи годинник у нахиленому положенні, лівою рукою прикладають до циферблата сірник навпроти цієї точки вертикально до площини циферблата. Не змінюючи положення годинника і сірника, повертаються так, щоб тінь від сірника проходила через центр циферблата. При цьому положенні цифра 1 вказуватиме на південь.

 

 

Сторони горизонту (приблизно) можна визначити за переміщенням вершини тіні.

На рівній ділянці встановлюють вертикально (на око) віху або будь-яку рівну палицю. Вершину тіні закріплюють шпилькою (тоненьким кілочком, камінцем). Через 30—40 хв. удруге позначають положення вершини тіні. Пряма, Що сполучає перше і друге положення вершини тіні, вказує напрям на схід і захід, а перпендикулярна до неї лінія  - на північ і південь.

Точніші результати дістають у дні весняного (21 березня) і осіннього (23 вересня) рівнодення. У ці дні пряма, що сполучає вершини тіні, спрямована точно на захід і схід. Менш точно сторони горизонту можна визначити у дні літнього (22 червня) і зимового (22 грудня) сонцестояння.

 

 

Визначення сторін горизонту за місяцем-годинником

Горизонтальний діаметр диска повного Місяця розділіть на 12 частин і визначте, скільки таких частин міститься в його поперечнику в момент спостереження. Якщо видно праву частину диска, тобто Місяць молодий, то здобуте число частин віднімають від часу спостереження (годинник має іти за поясним декретним часом). Коли видно ліву частину Місяця, тобто він старий, то здобуте число частин слід додати до часу спостереження. Щоб не забути, коли видимі частини додавати, а коли віднімати, можна скористатися мнемонічним правилом , Одержана  сума або різниця означає ту годину ночі (дня), у якій знаходитиметься Сонце на місці Місяця в момент його спостереження.

Запам'ятавши цю годину, спрямовують на  Місяць поділку циферблата годинника, яка відповідає обчисленій годині, а не годинну стрілку. Потім ділять навпіл кут між цифрою 1 і поділкою циферблата годинника, спрямованого на Місяць. Бісектриса кута вказуватиме на південь.

Приклад. Час спостереження 20 год ЗО хв. Місяць старий. Видима частина диска становить 10 частин його діаметра. Отже, Сонце знаходитиметься на місці Місяця о 6 год ЗО хв (20 год ЗО хв+10 = 30 год ЗО хв). Спрямувавши на Місяць поділку циферблата, що відповідає положенню годинної стрілки о 6 год ЗО  хв, ділять  кут між цією поділкою та  цифрою 1 навпіл і дістають напрям на південь.

Під час повного Місяця і Місяць, і сонце знаходяться в одному напрямі, тому в цей час на Місяці можна наводити годину стрілку і ділити кут навпіл між годино стрілкою і цифрою 1.

 

 

Визначення сторін горизонту за місцевими ознаками

Напрям північ-південь можна встановлювати і за різними місцевими ознаками, характерними для даної місцевості, хоч за такого способу виникає помилка до ЗО—50°. Це пояснюється тим, що положення орієнтирів чи певних ознак, прикмет зале­жить від особливостей рельєфу, ступеня вологості, напряму пе­реважаючого вітру тощо.

Наприклад, у лісі крона дерев звичайно розвивається в той бік, де більше простору, а не на південь, як прийнято вважати. На формування крони поодиноких дерев значною мірою впли­вають напрями переважаючих вітрів. Утворення річних кілець на стовбурах дерев часто залежить від фізіологічних особливо­стей їх росту, від напрямів переважаючих вітрів, від рельєфу місцевості тощо. Тому, орієнтуючись за ними, треба використо­вувати й інші ознаки.

Кора поодиноких дерев з півночі буває темнішою, і інколи вона вкрита мохом, особливо біля кореня. Але цією ознакою можна користуватися тоді, коли вона характерна для кількох дерев.

Мурашники в лісі, як правило, розташовані з південного бо­ку дерева, пенька чи куща. Південний бік мурашника пологіший, ніж північний,

Великі пеньки, валуни, камені, скелі в півночі звичайно вкриті мохом.

На галявинах соснового лісу після дощу стовбури стають темнішими з північного боку.

У жарку суху погоду з південного боку на стовбурах сосен І ялин виділяється смоли більше, ніж з північного.

Північний схил яру, як правило, крутіший за південний, більш відслонений, з осипами, тріщинами, промоїнами; рослин­ність тут рідка і бурувата.

У похмуру і дощову погоду через нерівномірне висихання кори після дощу на стовбурах дерев з півночі утворюється вертикальна темна смуга.

У першій половині літа трава густіша і вища з південного боку, з півночі — рідша й нижча. У другій половині літа з півдня трава звичайно більш пожухла, водночас з північного боку —свіжа.

На кущі суниць найчервоніші ягоди звичайно з південного боку.

Орієнтуючись за рослинним «компасом», слід користуватися кількома  прикметами  й  порівнювати  результати   спостережень.

Зимою і рано на весні сніг швидше тане на південних схилах горбів і гір та на північних схилах ярів, лощин і ям, у результаті чого на снігу утворюються витягнуті на південь виступи у вигляді зазублин або шипів. Навколо поодиноких дерев, стовпів, каменів, пеньків ранньої весни утворюються витягнуті на південь борозенки, бо сніг тане швидше з північних боків заглиблень, що краще освітлюються сонячним промінням.

 

 

Орієнтування в лісі.

 Тут обмежений огляд майже немає орієнтирів за якими можна уточнити своє місцеположення важко вимірювати відстані. Тому без компаса і карти в лісі найкраще орієнтуватися за ознаками місцевих предметів і за небесними світилами.

 Як орієнтири в лісі використовуються:

а) дороги та їх перехрестя;

б) просіки;

в) річки і струмки, напрями їх течії, характерні вигини;

г) добре виражені форми рельєфу: вершини, кургани, ями, кручі;

д) заболочені ділянки;

є) лісові галявини, вирубки, згарища, межі ділянок рідколісся і кущів.

Якщо в напрямі руху трапляється добре помітний орієнтир, то слід виходити з лісу, орієнтуючись на нього. У сонячний день орієнтуються за Сонцем. При цьому треба враховувати, ще за кожну годину Сонце переміщується по небосхилу із сходу захід на 15°. Наприклад, якщо лісом ви йдете 4—6 год, то в кінці руху Сонце буде на протилежній ділянці неба, ніж на початку руху. Вночі можна орієнтуватися за Місяцем і зорями, беручи до уваги їхнє переміщення по небу.

Під час руху в лісі помилка в додержанні напряму і вимі­рюванні пройденої відстані буде тим більшою, чим густіший ліс і чим він складніший для просування через густі зарості, буре­ломи. У цьому випадку відстані краще вимірювати за часом, але ви повинні знати середню швидкість свого руху в густому лісі (кілометри за годину).

Перебуваючи в лісі, слід пам'ятати сторони горизонту і час від часу уточнювати їх. Іноді, щоб уточнити орієнтування, вар­то залізти на високе дерево. Під час руху треба також запам'ятовувати свій шлях, звертати увагу на зламані гілки і дерева, галявини, вивернуті пеньки, купи каміння, звірині стежки, особливості рельєфу тощо. Це полегшить вам дорогу назад.

Під час лісовпорядкування в лісових  масивах   прорубуються просіки. Вони зорієнтовані за сторонами горизонту: основні у напрямі північ-південь, а поперечні—схід-захід. Іноді (з господарською метою або через особливості рельєфу тощо) просіки вирубуються вздовж залізниць, шосейних доріг, річок. Просіки поділяють ліс на квартали, які нумеруються із заходу на схід і з півночі на південь. На перетині просік  містяться квартальні стовпи, на яких пишуть номери кварталів. Квартальні стовпи встановлюють так, щоб ребро між двома меншими номерами кварталів показувало напрям північ-південь Отже, за квартальними стовпами легко визначити сторони горизонту й орієнтуватись у лісі.

 

 

Орієнтування в горах

Характеризується обмеженим оглядом у лощинах та долинах і, навпаки, добрим оглядом з вершин і хребтів.

 Орієнтирами в горах е:

а)  вершини з характерною конфігурацією, скелі, стрімчаки, типові форми рельєфу;

б)  долини річок, струмків, особливо місця їх злиття;

в)  рослинність на схилах гір, контури лісів, лук, льодовиків;

г)  населені пункти, дороги, геодезичні знаки.

Слід пам'ятати, що зовнішній вигляд орієнтирів змінюється з наближенням до них, бо їх щоразу видно під іншим ракурсом, а також залежно від стану погоди, ступеня освітлення. В горах у горизонтальній площині відстані здаються значно меншими, ніж вони є насправді. Це пояснюється значною прозорістю повітря і різницею у висоті рельєфу. Відстані, що вимірюються зверху вниз, здаються більшими, ніж вони є насправді, а відстані, вимірювані окоміром круто вверх,— меншими від справжніх.

У горах на північних схилах, як пра­вило, ростуть хвойні дерева, а на південних— листяні,

зокрема дуб. Південні схили гір часто вкриті трав'яним покривом, північні — лісисті. Виноград росте на південних схилах.

Тривалість і протяжність подорожей

 

Категорії складності	Тривалість  днів	Протяжність подорожей, км
		піша	водна на гребних човнах
І	6	130	150
ІІ	8	160	175
ІІІ	10	190	200
ІV	13	220	225

 

 

 

Орієнтовні норми навантажень у туристських походах

Походи	Вік, роки
	10		11-12		13-14		15-16		17
	вантаж кг	шлях км	вантаж кг	шлях км	вантаж кг	шлях км	вантаж кг	шлях км	вантаж кг	шлях км
Одноденні	-	5-6	3	12	4-5	15	5/6	20	6/8	24
Дводенні	-	-	3	20	6	24	6/10	30-35	8/12	40
Триденні	-	-	3	30	6	36	8/12	45-50	10/14	50-60
Багатоденні	-	-	-	-	6	12-15	8/14	17-18	8/10	14-16

 

Види та форми туризму

 

На сьогоднішній день існує багато підходів щодо класифікації туризму. Це пояснюється неоднозначністю поняття туризм. Згідно до Закону України "Про туризм" туризм класифікується за організаційними формами та видами (стаття 4).

Так, в залежності від місця проведення подорожі туризм поділяється на міжнародний і внутрішній. До міжнародного туризму належать: в'їзний туризм-подорожі в межах України осіб, які постійно не проживають на її території, та виїзний туризм - подорожі громадян України та осіб, які постійно проживають на території України, до іншої країни.

Внутрішнім туризмом є подорожі в межах території України громадян України та осіб, які постійно проживають на її території. Як і у міжнародному туризмі, мета та категорія учасників можуть бути різноманітними.

Залежно  від категорій осіб, які здійснюють туристичні подорожі існують такі види туризму:

- дитячий;

- молодіжний;

- сімейний;

- для осіб похилого віку;

- для інвалідів.

Зрозуміло, що мета таких подорожей буде різною. Так, для дитячого туризму найбільш доцільними мають бути подорожі з культурно-освітньою, оздоровчо-лікувальною або спортивною метою. Що стосується молодіжного туризму, то найбільш часто подорожі проводять з спортивною та культурно-освітньою метою. Мета сімейного туризму - оздоровчо-лікувальна, культурно-пізнавальна, релігійна та спортивна. Особи похилого віку здійснюють, в основному, подорожі оздоровчо-лікувальні, релігійні, культурно-пізнавальні.

Залежно від мети подорожі туризм поділяють на такі види:

- спортивний;

- пізнавальний (екскурсійний);

- діловий;

- любительський (мисливський, рибальський);

- релігійний;

- рекреаційний;

- реабілітаційний;

- професійно-прикладний;

- учбовий;

- краєзнавчий;

- пригодницький;

- експедиційний;

- комерційний;

- комбінований;

- культурно-освітній;

- лікувально-оздоровчий;

- екологічний (зелений), тощо.

Запропоновані підходи до класифікації туризму, на наш погляд, безперечно заслуговують уваги, але деякі позиції не мають чіткості та викликають певні питання. Так, не зрозуміло, чим відрізняються такі види туризму, як: діловий від комерційного, лікувально-оздоровчий від реабілітаційного (класифікація в залежності від мети подорожі); чому вид туризму "водний" віднесено у групу "за характером туристичного маршруту" та у групу "залежно від засобів пересування" тощо. Тому пропонуємо наступну класифікацію туризму.

В залежності від мети туризм може бути: культурно-освітнім, оздоровчо-лікувальним, релігійним та спортивним.

Так, спортивний туризм має за мету спортивне удосконалення в подоланні природних перешкод. Це означає удосконалення всього комплексу знань, умінь і навичок, фізичної підготовленості, необхідних для безпечного пересування людини по місцевості. Для реалізації спортивної мети здійснюють подорожі, насичені природними перешкодами, що дає змогу класифікувати їх як спортивні походи. За участь у спортивних походах можуть присуджуватися спортивні розряди і звання. Детальнішу класифікацію спортивного туризму розглянемо нижче.

Пізнавальний туризм проводиться з метою розширення знань та уявлень щодо тих чи інших об'єктів, пам'яток соціального та природного змісту.

Діловий туризм передбачає здійснення турів, в процесі яких вирішуються комерційні справи: подорожі на конференції, симпозіуми, виставки тощо.

Релігійний туризм це здійснення подорожі віруючими по святих місцях.

Реалізація культурно-освітньої мети здійснюється при подорожах по містах, регіонах, країнах в процесі яких туристи знайомляться з архітектурою, пам'ятниками, музеями, опановуючи історію, культуру, звичаї та традиції різних народів.

Лікувально-оздоровча мета здійснюється в процесі рекреаційного, реабілітаційного та зеленого туризму.

Зелений туризм має на меті прилучити жителів міст до відпочинку у екологічно-чистому районі сільської місцевості. Такі подорожі в основному здійснюються сім'ями. Позитивні сторони цих подорожей: чисте повітря, екологічно-чисте харчування, розміреність та неспішність життя тощо.

Рекреаційний туризм це відновлення фізичних й психічних сил людини засобами туризму. Це туризм активного відпочинку й оздоровлень, тому його часто називають оздоровчим.

Реабілітаційний туризм має цільову функцію - лікування визначених захворювань засобами туризму. При цьому використовуються необхідні кліматичні умови різних місць перебування туристів, цілющі джерела, дозоване навантаження на прогулянках, тощо.

Професійно-прикладний туризм має за мету удосконалення професійних знань, умінь, навичок засобами туризму. Наприклад, для геологів, географів, військових певних спеціальностей й інших професій удосконалення в подоланні природних перешкод в умовах професійної діяльності досягається спеціальним тренуванням в туристичних походах.

Учбовий туризм це здійснення подорожі з метою отримання певних знань.

Велика різноманітність видів туризму та форм його проведення зумовлює необхідність виділення груп, за якими зручно його класифікувати:

- за характером туристичного маршруту існують такі види туризму: рівнинний, гірський, водний, спелео, повітряний, космічний, змішаний;

- залежно від засобів пересування: пішохідний, лижний, кінний, автомобільний, велосипедний, водний, автобусний, залізничний, авіаційний, комбінований;

- за місцем проведення подорожі розрізняють туризм внутрішній (національний) та зовнішній (міжнародний);

- за діяльністю - туризм з активними (веслові судна, плоти, катамарани, велосипеди та інші) і пасивними (морські та річкові круїзи, подорожі на автобусах, яхтах, тощо) засобами пересування;

- за способом організації подорожі (організований і неорганізований, плановий та самодіяльний);

- за туристичною програмою (традиційний, екзотичний та екологічний);

- за сезонністю (літній, зимовий та міжсезонний туризм);

- за рівнем доступності й соціальної значимості в житті суспільства туризм ділиться на соціальний, що має масовий характер у зв'язку з його доступністю широким колам населення, й елітарний, доступний з тих або інших причин (за ціною, за фізичним навантаженням тощо) обмеженому контингенту.

В залежності від місця проведення подорожі туризм ділять на міжнародний та внутрішній, який може бути далеким й близьким в залежності від відстані. Міжнародний туризм в свою чергу поділяється на в’їзний (іноземці на Україну) та виїзний (громадяни України - за кордон). Внутрішній туризм передбачає подорожі громадян в межах своєї держави. Як міжнародні, так і внутрішні подорожі можуть проводитися з культурно-освітньою, оздоровчо-лікувальною, релігійною та спортивною метою, що організовуються для дітей, молоді, сімей тощо.

За організаційними основами туризм ділиться на організований і неорганізований. Організований туризм за формами організації ділиться на плановий й самодіяльний.

При плановому туризмі учасники подорожують на автобусах, літаках, теплоходах, у поїздах по наперед намічених маршрутах, зупиняються в готелях або на турбазах, де їм надається ночівля, харчування й екскурсовод. У плановому туризмі туристичні послуги надаються певними організаціями (туристичними фірмами й приватними особами, що мають патенти на право туристичної діяльності та ін.) у визначеному (плановому) порядку за путівками. Туристичні послуги можуть бути комплексними та приватними, наприклад: розробка маршрутів, комплектування груп, матеріально-технічне забезпечення (транспорт, харчування, проживання, супроводження, туристичне спорядження, забезпечення безпеки, екскурсії тощо). У плановому туризмі існують закономірні вимоги до туристичної діяльності (ліцензування, сертифікація та ін.).

У самодіяльному туризмі туристичні послуги забезпечуються на основі самодіяльності туристів. Туристи самі обирають маршрути і спосіб пересування, забезпечують собі харчування, нічліг і місце відпочинку, намічають і здійснюють екскурсії.

Словом "самодіяльність" називають прояв особистого почину в будь-якій справі. Самодіяльність є високою формою соціальної активності та її варто розуміти як внутрішнє детерміноване самовираження особистості або групи. Тому самодіяльний туризм є соціально-значущим явищем. Самодіяльний туризм, як сфера масової самодіяльності містить у собі все різноманіття аматорських туристичних заходів, які проводяться відповідно до нормативної бази організації туризму в країні. Низка документів а також ряд державних та громадських організацій, що контролюють їх дотримання, створюють керовану систему самодіяльного туризму. Цим самодіяльний туризм і відрізняється від неорганізованого туризму, де випадки порушення правил охорони навколишнього середовища й інших нормативних актів не є поодинокими. Чітка організація, продумана розробка маршруту, правильне проведення подорожі й дотримування дисципліни-без всього цього неможливе виконання туристичних завдань туристичними засобами. Виконання функцій керівника туристичної групи пов'язано з наявністю у особи певних якостей: організаторських, комунікативних, креативних тощо. Крім цього, керівник та члени туристичної групи повинні володіти знаннями та вміннями з географії, гідрології, біології, метеорології, історії, етнографії, медицини, кулінарії та ін., що забезпечує безпечне здійснення подорожі.

За складом учасників туризм ділиться на індивідуальний і груповий. При цьому в залежності від категорії осіб туризм може бути: шкільний, молодіжний, сімейний, для осіб похилого віку.

Розглянемо більш докладно класифікацію спортивного туризму. Спортивний туризм є: соціальним (за рівнем доступності й соціальної значимості), самодіяльним (в залежності від організаційних основ), активним (за фізичним навантаженням), і, як правило, груповим (за складом учасників).

Мотиви занять спортивним туризмом різноманітні і залежать від особистості, але найчастіше це: спортивне вдосконалення, оздоровлення, пізнання навколишнього середовища і самого себе, спілкування в малих групах. Результатом занять спортивним туризмом можна вважати: фізичний і духовний розвиток людини; естетичне та морально-вольове виховання; пізнання історії та сучасності, культур та звичаїв місцевого населення, дбайливе відношення до природи та поваги до національних традицій; розвиток та підвищення рівня знань, умінь, навичок подолання природних перешкод тощо.

Існують різні види спортивного туризму: пішохідний, гірський, лижний, водний, велосипедний, спелео, вітрильний, автомобільний та мотоциклетний. Всі вони в основному відрізняються засобами пересування (лижний - на лижах; водний - на туристичних байдарках, плотах, катамаранах; велосипедний - на велосипеді тощо). Але є три види, де пересування здійснюється пішки по місцевості різного характеру. Так, пішохідні походи можуть здійснюватись в будь-якій місцевості: ліси, болота, пустелі, тайга, гори тощо. Гірські походи здійснюються тільки у відносно молодих, високих (більше 3500-4000 метрів над рівнем моря) горах. При подоланні таких перешкод потрібні навички скелелазіння та альпінізму. На жаль, на території України таких гір бракує. Райони для походів з гірського туризму високих категорій складності - Кавказ, Алтай, Памір тощо. Що стосується спелеотуризму, то він полягає у здійсненні походів по природних печерах. У Кримських горах та на Тернопіллі є велика кількість таких об'єктів, що дає змогу здійснювати походи різної складності.

Організаційними формами спортивного туризму є: походи, змагання, експедиції, екскурсії, характеристику яких розглянуто в наступному розділі.

Види активного туризму, що не включенні в спортивну класифікацію, різноманітні. До найбільш відомих  із них відносяться: гірськолижний, водо-моторний, кінний та інші.

З розвитком суспільства з'являються й розвиваються нові види туризму. При цьому частина з них відокремлюється від туризму в якості окремих видів спорту, таких, як альпінізм, скелелазіння, спортивне орієнтування, водний слалом та ін. У той же час і туризм вбирає в себе елементи інших видів спорту, удосконалюючи техніку туристичних походів і подорожей.

Різні форми туризму мають характерні ознаки. До таких ознак відносяться: рівень доступності й соціальної значимості туризму, місце занять туризмом, організаційні основи туризму, туристична програма, фізичне навантаження на туристичному маршруті, сезонність туристичних маршрутів, склад учасників.

Наведені класифікації розроблені для реалізації певних завдань: визначення суб'єктів та об'єктів туристичної діяльності, визначення шляхів здійснення туристичної діяльності, узагальнення досвіду роботи тощо. Кожній підхід до розгляду тих чи інших видів та форм туризму має своє використання.

 

Групове та індивідуальне спорядження для походів різної категорії складності

 

Матеріально-технічне забезпечення туристичних походів здійснюється заздалегідь при участі всього складу групи. Туристичне спорядження за призначенням прийнято поділяти на засоби пересування, засоби транспортування вантажів, бівачне спорядження, спеціальне і допоміжне спорядження. За характером використання спорядження поділяється на особисте та групове.

До засобів пересування відносяться лижі, човни, байдарки, катамарани, велосипеди, мотоцикли тощо, а до засобів транспортування вантажів - рюкзаки, санки, причепи до колісних засобів пересування.

Бівачне спорядження це намети, спальні мішки, тепло ізолюючі килимки, приналежності для вогнища (S-подібні крюки, V-подібні наконечники, брезентова рукавиця), примуси, посуд для приготування страв (каструлі, казанки, відра), сокири, пилки.

До спеціального спорядження відносять різноманітні засоби забезпечення безпеки: мотузки, карабіни, альпенштоки, льодоруби, скельні та льодові молотки, кішки, крюки, затискачі, рукавиці для роботи з мотузкою, захисні окуляри, каски тощо.

Допоміжне спорядження це ремонтні набори, кишенькові ліхтарики, фото і відеокамери, аптечки, приладдя для проведення спостережень і вимірів.

З перерахованого вище одне відноситься до групового спорядження, інше - до особистого, тобто служать для використання кожним туристом особисто. Зрозуміло, в залежності від виду туризму і складності походів перелік і характер спорядження буде різним. Нижче розглянемо особливості групового і особистого спорядження для пішохідного походу першої категорії складності, який проводиться в умовах весна-осінь.

Групове спорядження включає все те, що використовується всіма членами групи. Оскільки умови пішохідного походу першої категорії складності не вимагають використання спеціального спорядження при подолані природних перешкод, то до групового буде, в основному, відноситись бівачне спорядження.

Намети. Останнім часом у продажі з'явилася велика кількість різноманітних наметів. Головними характеристикам, яким повинні відповідати намети, є:

- невелика вага;

- вітрозахисні властивості;

- волого захисні властивості;

- невеликий об'єм у складеному стані;

- комплектність (наявність стійок, кілочків, мотузок, тентів тощо);

- оптимальна довжина (2 метри) і висота (1,4-1,5 метри);

- міцність матеріалу та окремих елементів намету (стійок, кілочків, мотузок, петель, застібок тощо).

Традиційний брезентовий двоскатний намет має певні переваги та недоліки. Серед переваг: надійність та міцність тканини, високі вітрозахисні властивості. Недоліками являються: велика вага, незначні волого захисні властивості, великий об'єм.

Намети зроблені з сучасних матеріалів мають переваги перед брезентовими за рахунок невеликої ваги, невеликого об'єму, задовільних водозахисних властивостей. Негативним є те, що їх вартість перевищує брезентові у 2-4 рази.

За формами сучасні намети поділяються на такі: двоскатний будиночок, напівбочка, напівсфера.

Для пішохідних походів першої категорії складності форма намету не має суттєвого значення. Хоча при рівних відповідних характеристиках напівсфери є більш комфортними.

Намети різних конструкцій:

а) двоскатний будиночок,

б) напівбочка,

в) напівсфера.

Незалежно від конструкції та матеріалу, з якого виготовлено намет, доцільно заздалегідь передбачити поліетиленові плівки під дно намету, та, при певних недоліках, і на дах намету. Кількість наметів підбирають таким чином, щоб на кожну дорослу людину доводилося 45-50 сантиметрів ширини дна намету, а на підлітків 10-13 років - 35-40. Так, наприклад, намет з шириною дна 1 метр 50 сантиметрів розрахований на 3-х дорослих або 4-х дітей. Якщо намети не укомплектовані стійками та кілочками, то бажано до походу їх самостійно виготовити, а не сподіватися на те, що щось подібне знайдеться у лісі.

Важливою частиною бівачного спорядження, без якого неможливий багатоденний похід, є груповий посуд, нагрівальні пристрої та пристосування для вогнища. Посуд для приготування їжі - це туристичні відра та алюмінієві каструлі. Туристичні відра теж виготовлені з алюмінію, що дозволяє зменшити вагу спорядження в цілому. Крім того, вони плоскої форми, різного об'єму, що дозволяє пакувати їх один в один. Об'єм посуду визначається кількістю учасників походу: на одного туриста треба передбачити 0,5 літра для приготування каш, 0,7 літра для приготування супів і третіх страв.

До нагрівальних пристроїв відносяться туристичні примуси та пальники. Вони бувають різної конструкції і принципу дії. Є бензинові та газові примуси, пальник на сухому спирті, калорифери на бензині тощо. Примуси застосовуються з метою приготування їжі, калорифери для обігріву, пальник для підігріву невеликих об'ємів води чи їжі.

Застосування різноманітних пристроїв та пристосувань для вогнища полегшують виконання роботи по приготуванню їжі, вносять елементи комфорту в побут туристів. Як правило всі пристосування розробляються і виготовляються самими туристами до походу, тим паче, що особливих знань, вмінь та навичок ця робота не вимагає. До пристосувань відносяться: рогачики та крюки

Пристосування для вогнища:

а) рогачики; б) крюки

Рогачики виготовляють із стального прутка діаметром 10 мм, а крюки - 6-8 мм. Пристосування "жменька" (третє зліва направо) виготовлюється з дюралюмінієвої пластини 90x200 мм, товщиною 3-4мм. Для використання цих пристосувань достатньо забити їх в дерев'яну стійку або вставити в дюралюмінієву трубку. "Жменька" надівається на рівну дерев'яну стійку і може в разі потреби підніматися чи опускатися. Крюки призначені для навішування казанків на поперечину.

До кухонного обладнання також відносяться: черпак, поліетиленова скатертина, невелика обробна дошка, консервний ніж, туристична сокира (в чохлі), невелика алюмінієва сковорідка (якщо в цьому є необхідність) господарче мило або миючі засоби, мочалка для миття посуду, сухий спирт, сірники у волого захисній упаковці (3-5 шт.), рукавиця робоча.

Список групового спорядження буде не повним, якщо не внести до нього ліхтарики (по одному на намет), ремонтний набір, аптечку, кіно-фотоапаратуру, карти і схеми маршруту, компаси, прилади для метеорологічних та краєзнавчих спостережень тощо. В поході певна увага приділяється дозвіллю туристів, тому, якщо це не суперечить безпеці, доцільно взяти з собою гітару. Що стосується невеликого радіоприймача, то в походи по горах не має сенсу його брати, бо сигнали радіостанцій не сприймаються.

Усе спорядження повинно бути підготовленим до походу: перевірено на справність, відремонтовано, запаковано у відповідну тару, після чого розподіляється між учасниками і пакується до рюкзаків.

Особисте спорядження підбирається і готується кожним туристом самостійно, в залежності від особистих уподобань та бажаного рівня комфорту. Але при цьому необхідно виходити з умов того чи іншого походу. Бувають випадки, коли окремі туристи, заради зменшення ваги рюкзаку, беруть обмаль одягу, а потім мерзнуть та просять теплий одяг у інших. Тому, в процесі підбору особистого спорядження треба враховувати особливості маршруту, району, погоди тощо.

При відборі одягу для походу досвідчені туристи керуються наступними вимогами та властивостями:

 - функціональність;

 - зручність;

 - комфортність;

 - високі теплозахисні властивості;

 - високі вітрозахисні властивості;

 - висока міцність;

 - відповідність призначення та матеріалу одягу.

"Гардероб" туриста для тижневого походу включає такі види одягу: головні убори, спідня білизна, одяг для сну, верхній одяг. При виборі одягу для походу треба керуватися принципом сумісності. Так, наприклад, куртка повинна мати такий розмір, щоб можна було її надіти на светр, а штормівка в разі необхідності - на куртку і светр, при цьому вона не повинна стискувати рухи. Те саме стосується і брюк: в холодну погоду під штормові брюки надівають вовняні чи трикотажні.

Головних уборів навесні бажано мати два: шапочку спортивну вовняну та панаму від сонця (бажано з широкими полями, які закривають вуха та шию). Це пояснюється весняною температурою повітря: ввечері та рано вранці - морозно, вдень світить пекуче сонце, яке швидко (особливо в умовах гір) обпалює бліду після зими шкіру.

 При виборі спідньої білизни треба керуватися вимогами гігієнічності: вона повинна бути виготовлена з природних матеріалів (вовна, бавовна), що добре всмоктують вологу. Майки, як правило, в походи не беруть, краще себе зарекомендували футболки. Кількість спідньої білизни обумовлена умовами походу: кількістю днів, погодними умовами, наявністю днювання, наявність можливості випрати тощо, а також особистими звичками. З міркувань гігієнічності треба мати окремий набір для різних видів роботи: для руху, для бівачних робіт, для сну, для дороги додому. Одяг для сну, для морозних ночівель, крім спідньої білизни, складається з футболки, вовняних шкарпеток, трикотажних бавовняних спортивних штанів (або спідніх штанів), спортивної шапочки.

При виборі верхнього одягу теж треба керуватися умовами походу. Для весняних та осінніх походів беруть футболки або просторі бавовняні сорочки. Для зручності на біваку вдягають спортивний костюм. Не зайвим буде светр, довжина якого дозволяє при нахилі вперед не оголювати спину. Штормівка або вітрозахисна куртка дозволяють відчувати себе більш комфортно у вітряну погоду. Зручно для руху мати просторі брюки з цупкої тканини (краще з тонкого брезенту - менше намокає і швидше висихає). У крайньому випадку можливе застосування джинсів або вітрових брюк. Використання трикотажних штанів не бажане: за них весь час чіпляються різні гілки і колючки, при намоканні вони погано тримаються на стегнах. Не зайвими у поході будуть шорти та футболки з коротким рукавом, хоча, як було вказано вище, треба бути обережним на весняному сонці. В умовах теплої погоди та наявності водних об'єктів доцільним буде передбачити купальний костюм.

Найбільш зручним взуттям для походу вважаються туристичні черевики - "вібрами". Завдяки глибокому протектору вони тримають навіть на мокрих скелях. У походах першої категорії складності також можна застосовувати кросівки. Але у будь-якому випадку для багатоденного походу завжди потрібно мати дві пари розношеного, зручного взуття. Дуже важливо заздалегідь замінити устілки на повстяні, або фетрові для запобігання водянок, та мати ще пару резервних. Шкарпетки краще застосовувати вовняні або бавовняні у такій кількості, щоб не виникало незручності при їх намоканні та псуванні.

Завершить вбрання туриста поліетиленовий плащ-накидка, який краще зробити самостійно, бо ті, що є у продажу, малі (не накривають туриста з рюкзаком) та тонкі (дуже швидко рвуться). Зручна форма накидки - рівностороння трапеція з приблизними розмірами: довжина основи нижньої - 240 см., верхньої - 150 см., бокової сторони - 150 см. Якщо її скласти по осі симетрії і поклеїти (спаяти) верхню основу, то отримаємо прямокутну трапецію з сторонами 120x150x75 см.

До особистого спорядження також відносяться: туалетні приналежності (мило, зубна щітка та паста, рушник, туалетний папір), особистий посуд, кружка, ложка, миска, ніж (туристи скорочено називають КЛМН), індивідуальна аптечка, ремонтні приналежності, сірники у вологонепроникній упаковці, мішечки (поліетиленові та з тканини) для одягу, документів та продуктів, великий поліетиленовий мішок на весь рюкзак. В залежності від умов походу та конструкції спального мішка його інколи відносять до особистого спорядження, а інколи до групового, так само, як і водотривкий килимок (піно поліетилен, пінопласт, запаяний у поліетиленовий мішок поролон тощо).

Усе спорядження (групове й особисте), продукти харчування, спеціальне спорядження пакується у рюкзак. Існує декілька видів конструкцій рюкзаків. Серед них певною популярністю користуються рюкзак Абалакова, Ярова, станковий, анатомічний. Рюкзаки Абалакова та Ярова виконані з міцного, цупкого брезенту, а станковий та анатомічний, як правило, з авізенту (синтетичного брезенту). Завдяки цьому під час дощу вони майже не збільшують ваги, але авізент швидко протирається, коли знаходиться між металевими предметами.

 На відміну від інших станковий рюкзак має металеву (з легких сплавів) раму, на яку пристібається мішок, лямки, вантажний пояс і яка дозволяє рівномірно розподілити навантаження на всю спину. Наявність вантажного поясу допомагає частину ваги перенести на стегна, але його ширина дуже мала, що викликає неприємні відчуття. Ще одним недоліком станкового рюкзака є те, що інколи в поході рама не витримує навантаження і ламається та продовження походу буде під загрозою.

 Найбільш досконалим є анатомічний рюкзак. Такі рюкзаки шиють за особистим замовленням. Його анатомічність досягається за рахунок фігурної форми м'якого каркасу, який повторює вигини спини і забезпечує прилягання майже по всій поверхні спини, в поєднанні з опорним стегновим поясом і кріпленням плечових ременів з урахуванням індивідуальних особливостей фігури туриста. Крім того, як правило, такі рюкзаки мають достатню кількість різноманітних накладок з ремінцями для закріплення мотузки, килимка, кішок, підвісних кишень, тубусом, що вивертається для збільшення об'єму тощо.

 

Види вогнищ

 

"Шалаш". Багаття типу "шалаша" зручне там, де туристи збираються варити їжу у невеликій кількості посуду та разом з цим хочуть освітлити табірний майданчик. Переваги цього конусоподібного багаття у тому, що на нього в якості палива йдуть невеликі, не товсті дрова.

Даючи високе яскраве полум'я, багаття разом з тим має досить вузьку зону нагріву та утворює мало вугілля, постійно потребуючи підтримки сухим хмизом.

 

Типи багать:

А - "шалаш";

Б - "колодязь";

В - "тайгове";

Г - "камін";

Ґ- "полінезійське";

Д - "зіркове "

 

"Тайгове" багаття. Складається з колод довжиною 2-3 м, складених вздовж чи під гострим кутом одне до одного. Широкий фронт вогню дозволяє варити на ньому їжу для великої групи, сушити речі, а також ночувати біля нього тим, хто з якихось причин не має палаток. Це багаття відноситься до багать довгої дії і не потребує частої підкладки дров.

"Зірковим" багаття називається тоді, коли дрова складають на груду вугілля з кількох сторін. Горить багаття в центрі, а по мірі згорання дров, їх підсувають до центру.

З усіх типів багать кращий для приготування їжі "колодязь". Це один із видів жарових багать. На землю паралельно одне одному та тросику кладуть дві товсті колоди довжиною по 1,5-2 м - основа "колодязя". Відстань між колодами повинна бути трохи ширша за діаметр відер. Щоб колоди не скочувалися в сторони, треба забити в землю по зовнішньому боці обрубки гілок - кілочки. Функція колоди - підняти паливо над землею, створити краще постачання його киснем, захистити перше слабке полум'я від вітру. А потім вони будуть служити екраном для полум'я в центрі багаття та поступово самі почнуть горіти та давати додатковий жар. Повільно згораючи, дрова дають багато вугілля та жару, що тримають високу температуру. Таке багаття добре використовувати для приготування їжі, а також для сушіння одягу.

У центрі простору між колодами укладається розпалювання - дрібні сухі гілки ялини, береста, папір.

Вішати відра над багаттям треба, тільки коли воно добре розгорілося. Полум'я треба "підгодовувати" поступово, уловлюючи моменти, коли остання порція дров вже близька до прогорання.

Основні обов'язки кожної посади протягом туристично-краєзнавчого циклу

 

Командир. Помічник керівника групи. Очолює керівництво походу, до складу якого входять: скарбник, штурман, культторг, головний краєзнавець. Організовує і контролює роботу членів групи. У підготовчий період разом з керівником складає графік підготовки, проведення і підведення підсумків походу і стежить за його виконанням. Складає графік роботи з чергових посад. Під час походу контролює роботу чергових командирів, у разі потреби надає їм допомогу. Проводить щоденні збори туристичної групи по підведенню підсумків минулого дня, де оцінює роботу чергових командирів. Після походу організовує роботу І підведення підсумків походу. Проводить заключні збори, на яких обговорюються виконання поставлених завдань і оцінюється робота кожного учасника походу.

 

Головний краєзнавець. Відповідає за всю пошукову, у тому числі краєзнавчу, пізнавальну і дослідницьку діяльність туристичної групи. Стежить за виконанням поставлених перед групою на даний похід пошукових завдань. Перед походом складає загальний план краєзнавчої роботи на весь туристично-краєзнавчий цикл. Проводить заняття з усіма членами групи, роз'яснюючи, як виконувати доручені завдання, як збирати, оформляти і зберігати зібрані в поході матеріали, вести бесіди з цікавими для групи людьми, записувати їх розповіді. Стежить за ходом підготовки матеріалів, а також проводить заняття по захисту роботи з краєзнавчих посад перед походом. У поході: контролює роботу всіх пошукових груп і окремих слідопитів, заслуховує їх звіти про пророблену роботу. Організовує зустрічі з цікавими людьми, екскурсії в музеї, на підприємства і т.д. На зборах туристичної групи дає оцінку роботі краєзнавців. Після походу: стежить за обробкою зібраного матеріалу, приймає його від кожного учасника походу і перетворює в єдиний краєзнавчий звіт усієї групи. Готує й узагальнює усний звіт про результати краєзнавчого пошуку. Спільно з усією групою готує краєзнавчі експозиції для шкільного музею і предметних кабінетів за підсумками даного походу.

 

Скарбник. Відповідає за фінансове забезпечення походу. Перед походом: разом з керівником складає кошторис походу, що містить видаткову і прибуткову частину. Згідно з кошторисом витрат скарбник визначає суму внеску кожного учасника. Забезпечує збір коштів для даного походу. Видає учасникам походу частину грошей на поточні витрати, передбачені кошторисом, купує проїзні квитки для груп у район походу і назад. У поході: по необхідності видає гроші на непередбачені витрати. Після походу разом з керівником складає звіт про витрату коштів. Протягом усього туристично-краєзнавчого циклу стежить за правильною й ощадливою витратою грошей, веде ретельний облік зроблених витрат.

 

Завідувач харчуванням. Відповідає за якісне харчування учасників походу. Перед походом: складає приблизне меню на кожен день походу і робить розрахунки необхідних продуктів на весь похід. Після складання меню і проведення розрахунків кількості продуктів харчування, завідувач харчуванням організовує закупівлю і підготовку продуктів харчування до походу. Найвідповідальніший етап роботи завідувача харчуванням - це пакування продуктів.

 Завідувач харчуванням разом із завідувачем спорядженням розподіляють групове спорядження і продукти таким чином, щоб вагові характеристики вантажу були рівні між учасниками.

 У поході: завідувач харчуванням веде суворий облік витрат продуктів, стежить за їх збереженням і придатністю до вживання, керує роботою чергових кухарів, організовує купівлю продуктів харчування в населених пунктах на маршруті. На вечірніх лінійках завідувач харчуванням дає оцінку роботі чергових кухарів, а наприкінці походу визначає кращу бригаду кухарів.

 Після походу завідувач харчуванням складає звіт, до якого входять: перелік взятих у похід продуктів харчування з їх ваговими характеристиками, а також рекомендації про можливість придбання продуктів харчування на маршруті чи в процесі під'їзду до нього, про наявність їстівних "дарунків природи" на маршруті-ягід, грибів, риби і т.д.

 

Завідувач спорядженням. Відповідає за підбір і підготовку групового й особистого спорядження. Перед походом: складає списки необхідного на даний похід групового й особистого спорядження.

 У поході: стежить за збереженням групового спорядження. Контролює роботу відповідальних за вогнище, стежить за дотриманням правил безпеки при користуванні вогнем і при рубанні дров. На лінійках туристичної групи дає оцінку стану майна і роботі відповідальних за вогнище.

 Після походу: приймає від учасників групове спорядження, перевіряє його стан, разом із членами групи ремонтує і чистить майно, здає його на склад. Складає рекомендації з використання спорядження в поході для звіту.

 

Ремонтний майстер. Відповідає за технічно справний стан спорядження. Перед походом: підбирає ремонтний інструмент, а також запасні частини для групового й особистого спорядження. Разом із завідувачем спорядженням робить огляд і ремонт групового спорядження. Перевіряє справність особистого спорядження. У поході: стежить за станом наметів, майна для вогнища і суспільного посуду, у разі потреби робить ремонт. Допомагає учасникам походу в лагодженні спорядження особистого користування. Після походу: разом із завідувачем спорядженням організовує ремонт і упорядкування групового спорядження. Складає звіт про виконання ремонтних робіт у поході.

 

Штурман. Очолює техніко-тактичний відділ походу, до складу якого входять фізорг, санітар і синоптик. Відповідає за безпечне і правильне проходження маршруту. Перед походом: готує маршрут майбутнього походу. Для цього штурман підбирає необхідний картографічний і описовий матеріал. Разом з головним краєзнавцем погоджує з місцевими туристичними організаціями інформацію про район майбутнього походу Готує карти, схеми, компаси до походу. Разом з керівником і командиром затверджує маршрут і склад групи у маршрутно-кваліфікаційній комісії. Складає графік походу.

 У поході: відповідає за технічно і тактично правильне проходження маршруту. Призначає чергових штурманів і хронометристів, контролює їх роботу, на складних ділянках допомагає їм. Оцінює їх роботу на зборах. Стежить за своєчасним складанням черговими штурманами технічного опису і схеми проходження маршруту. Дає повідомлення з маршруту в туристичні організації, що контролюють рух групи.

Після походу: на основі робіт, виконаних черговими штурманами, складає технічний опис походу, складає повну нитку маршруту.

 

Фізорг. Відповідає за фізичний стан учасників походу. Перед походом: підбирає з урахуванням специфіки даного походу (пішого, гірського, водного й ін.) необхідні вправи, для тренувань і ранкової зарядки в підготовчий період і для ранкової зарядки в поході. Організовує і проводить тренування учасників походу і складання контрольних нормативів. Забезпечує групу спортивним інвентарем. У поході: зранку проводить загальну гігієнічну гімнастику, а на привалах - розминку для зняття втоми. Стежить за режимом руху і за фізичним навантаженням кожного учасника походу. Організовує на днюваннях спортивні ігри, шахово-шашкові турніри, розваги. Після походу: проводить тренування, приймає контрольні нормативи - підтягування на перекладині, згинання рук в упорі, утримання кута у висі, присідання на одній нозі, стрибок з місця в довжину, біг на довгі дистанції.

 

Санітар. Відповідає за медичне забезпечення походу. Перед походом: організовує медичний огляд учасників походу, збирає і перевіряє медичні довідки, що допускають учасників до туристичного походу. Готує і комплектує медичну аптечку. Разом із завідувачем спорядженням перевіряє особисте спорядження туристів, а з завідувачем харчуванням -якість придбаних продуктів і санітарний стан суспільного посуду. У поході: стежить за станом здоров'я, режимом дня і харчування учасників, за дотриманням ними правил особистої гігієни і суспільної санітарії. Надає першу допомогу і видає ліки. Разом з фізоргом проводить тестування для визначення працездатності учасників.

Після походу: складає звіт про виконану роботу в поході. Якщо похід був складним, категорійним, то організовує медичний огляд учасників походу.

 

Синоптик. В його обов'язки входить стежити за станом погоди протягом походу і передбачувати її зміни. Необхідність роботи на цій посаді викликана питаннями небезпеки. Наприклад, якщо зранку за природними ознаками передбачається погіршення погоди, то необхідно внести корективи у маршрут походу. Відповідно синоптику в підготовчий період необхідно вивчити природні ознаки передбачення погоди для місцевості майбутнього походу. У поході ведуться спостереження за умовами погоди, її змінами, що фіксується у блокноті, складається прогноз на наступні дні. Після походу: складає звіт про виконану роботу, допомагає штурману у складанні графіку походу.

 

Культорганізатор. Відповідає за проведення усіх культурних заходів у туристично-краєзнавчому циклі. Перед походом: планує і керує проведенням усіх культурних заходів: відвідування виставок, кінотеатрів і театрів, концертів, проведення КВК, вечора пісні, вікторин, конкурсів і т.д. Складає репертуар концертної програми і проводить репетиції з її учасниками. Забезпечує групу необхідним інвентарем (гітара, піснярі, радіоприймач). У поході: проводить заплановані культурні заходи. На зборах туристичної групи оцінює роботу кожного учасника агітбригади. Після походу: готує і проводить виступ групи на звітному вечорі з концертом.

 

Редактори щоденника і газети. Відповідають за своєчасне і правильне відображення життя туристичної групи. Перед походом: готують необхідні канцелярські товари для випуску похідної газети і ведення записів у щоденнику. Разом з командиром групи складають графік роботи чергових редактора газети та редактора щоденника. Підбирають і погоджують з усією групою назву газети і її девіз. У поході: організовують роботу чергових редакторів на великих привалах і днюваннях. Контролюють якість записів у щоденнику і редагують щоденник і газету. На лінійках зачитують записи, оцінюють роботу чергових редакторів. Після походу: беруть участь в обробці зібраних матеріалів, брошурують газети і визначають кращу газету даного походу, беруть участь у підготовці вечора-звіту.

 При складанні щоденника походу, для досягнення розмаїтості описів, необхідно кожному черговому кореспонденту видавати окремі аркуші паперу. У щоденник заносять не опис маршруту, а події з життя групи. Оформляти газету (листок) найкраще на папері форматом А4 (210x296мм) чи A3 (296x420мм). Газета повинна відображати цікаві події і факти даного дня, особливості природи тощо. Увечері газету виставляють на загальний огляд і на зборах її оцінюють.

 

Фотооператор. Відповідає за складання фотозвіту про похід. Перед походом: займається придбанням необхідних кінофотоматеріалів, визначає кількість і якість кінофотоапаратури. Кількість плівок залежить від днів походу і кваліфікації оператора. Вважається достатнім одна фото плівка на три-чотири дні походу. При наявності відеокамери кількість касет підбирається відповідно до сценарію зйомок. Для цифрових фото та відеокамер забезпечуються акумулятори та карти пам'яті в залежності від тривалості походу.

Разом з командиром групи оператор складає графік роботи чергових операторів - по двох на один похідний день. Готує сценарій кіно-фотозйомок. У поході: забезпечує чергових фотографів усім необхідним інвентарем. Стежить за проведенням зйомки відповідно до сценарію. На зборах туристичної групи оцінює роботу чергових фотооператорів. Після походу: керує обробкою всього кінофотоматеріалу, виготовленням фотогазет, стендів, відеофільму і слайдфільму про похід. Готує фотоматеріал для письмового звіту групи. Бере участь у підготовці і проведенні звітного вечора по даному походу.

 

Безпека в туристичних походах

 

Безаварійність - найважливіша вимога до всіх туристичних походів. Навіть найпростіший вихід за місто малодосвідчених туристів може бути пов'язаний з елементами небезпеки.

Щоб туризм став джерелом зміцнення здоров'я і розвитку фізичних сил, кожен турист повинен суворо дотримувати в похідних умовах правил поведінки і техніки безпеки.

Важливе правило кожного походу - дотримання розпорядку дня і режиму харчування та особистої гігієни всіма його учасниками. Багатьом відома думка досвідчених туристів, що безпека залежить не стільки від складності маршруту, скільки від підготовленості й дисциплінованості учасників походу.

Якщо групу складають туристи, які мають незначну різницю у віці та фізичній підготовці, спільні інтереси, то в поході буде легше досягти дружної взаємодії за будь-яких ситуацій, створити психологічний клімат взаєморозуміння, взаємовиручки і взаємодопомоги.

Якщо серед учасників походу є школярі віком від 6 до 14 років, слід обирати маршрути за довжиною і складністю, враховуючи вік і підготовленість юних туристів. Недостатнє фізичне навантаження для дорослих можна компенсувати фізичними вправами та іграми під час великий привалів.

До небажаних наслідків у поході можуть призвести погане знання маршруту, темп руху, що не відповідає підготовленості туристів, низька дисципліна в групі, відсутність необхідного спорядження, невиконання правил купань і навчання плавання, самовільне спускання на лижах з гір, неправильна поведінка при виявленні вибухонебезпечних предметів, несприятливі метеорологічні умови, низький рівень технічної і тактичної підготовленості туристів, невміння долати природні перешкоди, зустріч з дикими тваринами і плазунами, отруйні рослини, недоброякісні продукти харчування тощо.

Згадане вище трапляється через недосвідченість членів групи або керівника, який погано організував всебічну підготовку учасників походу, не ознайомився як слід з районом мандрівки, складними ділянками маршруту і не намітив способи їх подолання. Керівник групи має твердо знати правила організації і проведення самодіяльних туристичних походів і мандрівок, методичні рекомендації щодо безпечного проходження маршруту і постійно стежити за суворим дотриманням дисципліни в туристичній групі.

Вказані правила повинен вивчати не тільки керівник, а й усі учасники походу, які відповідно до них проходять всебічну підготовку і виконують вказівки керівника групи. До початку походу кожен турист повинен прослухати цикл лекцій, бесід, ознайомитися з інструкціями і ознайомити з ними школярів.

Протягом усього походу слід суворо дотримувати санітарно-гігієнічних правил.

З метою запобігання нещасним випадкам і захворюванням не рекомендується пересуватися під час грози, сильного вітру, хуртовини, в туман, за винятком екстремальних ситуацій; необхідно суворо дотримуватися всіх вимог безпеки.

Не слід пересуватися після дощу по камінню, осипах, стрімких схилах. Круті схили, обривисті береги річок потрібно проходити з послабленими лямками на рюкзаках і страхувальними мотузками.

Не варто планувати пересування групи в спеку. Перебуваючи на сонці, потрібно одягати панаму або кашкет, сонцезахисні окуляри.

Якщо на шляху групи виникла пожежа, яку загасити самотужки неможливо, туристи терміново відходять у безпечне місце і, коли це можливо, сповіщають про побачене в сільраду, протипожежну охорону або міліцію.

При переході групи по кризі замерзлої річки чи озера слід перевірити відсутність тріщин, вимоїн, повітряного простору між шарами льоду або між льодом і водою. Лід має бути не менше 10 см завтовшки. Той, хто в групі йде першим, страхується мотузкою. Не слід підходити до краю льоду ближче як за 100 см. Небезпечно переправлятися по льоду, під яким знизився рівень води або вона затопила його поверхню.

Страхування необхідне на всіх небезпечних ділянках маршруту. Керівник групи приймає рішення щодо його організації, способу здійснення і розміщення туристів.

Одяг туристів має відповідати порі року і погоді. При похолоданні слід більше рухатись, на привалах надягати теплі речі, пити гарячий чай, каву. В сиру погоду, якщо є можливість, треба просушити одяг, взуття, спальні мішки, рукавички, шкарпетки, намети.

Щоб їжа не стала причиною отруєння, дотримуйтесь таких правил: молоко обов'язково кип'ятіть, не вживайте варені ковбаси, продукти, які втратили звичайний вигляд, колір і запах, консерви з банок, що здулися. Питну воду, набрану у випадкових джерелах, обов'язково кип'ятіть!

Особливої турботи керівникам походів завдає купання, адже доводиться купатися в незнайомих водоймах, а це іноді пов'язано з небезпекою для життя. Тому завжди дотримуйтесь таких основних правил: перевірте місце купання - воно має бути чистим, без корчів, ям, каменів; по можливості обмежте його кілками з натягнутою на них мотузкою; навчайте дітей плаванню на мілкому місці (вода має бути до пояса). Не слід купатись, якщо у вас погане самопочуття, ви втомились або перегрілись.

Туристичні вузли

 

Використання туристичних засобів у процесі змагань і під час походів вимагає від туриста наявності високорозвинених вмінь та навичок організації страхування. Основу вмінь організації страхування складають вміння в'язання туристичних вузлів.

 Для виконання технічних завдань під час роботи на дистанції учасникам дозволяється використовувати вузли, рекомендовані "Правилами змагань зі спортивного туризму".

 

Види вузлів

Усі вузли умовно поділяються на такі групи:

1. Вузли для зв'язування мотузок:

1.1. Вузли для зв'язування мотузок однакового діаметру:

- зустрічний;

- прямий (морський);

- ткацький;

- грейпвайн.

1.2. Вузли для зв'язування мотузок різного діаметру:

- брамшкотовий;

- академічний.

2. Вузли петель:

- провідник;

- подвійний провідник ("заячі вушка");

- провідник "вісімка";

- серединний провідник (швецький).

3. Вузли для прив'язування до опори:

- булінь;

- удавка;

- карабінна удавка;

- кренцель.

 

4. Допоміжні вузли:

- стремено;

- схоплюючий;

- австрійський схоплюючий;

- вузол "Бахмана" (карабінний схоплюючий).

 

Правильно зав'язаний вузол не повинен мати зайвих перехрещень мотузок, його малюнок має відповідати вказаному у методичній літературі або зразкам вузлів, які доводяться до відома учасників перед початком змагань. Усі вузли повинні до початку використання бути відповідно затягнутими. На коротких кінцях мотузок, що виходять з вузла, повинні в'язатись контрольні вузли. Виняток: зустрічний; "вісімка"; зустрічна "вісімка"; серединний провідник; грейпвайн.

 

Зустрічний вузол за своєю формою нагадує звичайний контрольний вузол, виконаний здвоєною мотузкою. Але різниця в тому, що навантаження діє на кінці мотузки, що "виходять" з різних сторін від основного вузла. Для того, щоб зав'язати зустрічний вузол, треба спочатку зав'язати контрольний вузол на одній мотузці. Потім кінець другої мотузки просмикується через контрольний немов назустріч кінцю першої, повністю повторюючи всі його вигини і укладається паралельно один одному.

 

Прямий вузол: в'яжеться дуже швидко та не потребує особливих зусиль, але коли мотузки навантажуються, то він сильно затягується і потребує багато часу для розв'язання. Тому для мотузок, які підлягають великому навантаженню його використовувати недоцільно.

Прямий вузол: а - прямий вузол з контрольними вузлами, б, в - неправильно зв' язаний вузол.

 

Ткацький вузол також використовується для зв'язування мотузок однакової товщини, на які не діють великі навантаження. Школярі інколи називають цей вузол "чотири контрольні". Так, зав'язавши два контрольні вузли однією мотузкою навколо іншої і навпаки - ми отримаємо ткацький вузол. Ткацький вузол а, б - етапи в'язання.

 

 

Грейпвайн подібний до ткацького і відрізняється лише тим, що при в'язанні контрольних вузлів мотузка двічі обвиває одна одну, а не один, раз як у ткацькому, і кількість цих вузлів лише 2.

 

 

 

 

 

 

 

Вузли для зв'язування мотузок різного діаметру:

В умовах походу виникає необхідність перекинути мотузку через перешкоду-річку, прірву, глибокий яр тощо. Звичайно, це зробити легше допоміжною мотузкою, а потім, прив'язавши до неї основну, організовувати переправу. Для зв'язування мотузок різної товщини, як вже вказувалося, застосовуються вузли брамшкотовий, та академічний. Ці вузли надійні, добре тримають мотузки і легко розв'язуються. При в'язанні цих вузлів петля формується із товстішої мотузки і обв'язується тоншою, правильно формуючи малюнок вузла.

Для в'язання брамшкотового вузла необхідно зробити петлю з основної мотузки. Допоміжну мотузку продівають через цю петлю, утворюють невелику петлю, через яку двічі просмикується її кінець, накручений навколо петлі основної мотузки. Для запобігання розв'язування на кінцях обох мотузок в'яжуться контрольні вузли.

Брамшкотовий вузол: а - в 'язання вузла, б - навантажений вузол

 

Техніка в'язання академічного вузла нагадує техніку в'язання прямого одним кінцем. Основна мотузка утворює петлю, а допоміжна просмикується через неї, двічі обкручується і виймається з петлі основної мотузки. Треба слідкувати за тим, щоб кінці допоміжної мотузки виходили з однієї сторони петлі основної мотузки.

 

Вузли петель:

Призначення цих вузлів - утворення петлі, яку можна використовувати для прикріплення карабіну. Усі петлі, крім серединного провідника, використовуються при навантажені петля - мотузка, і тому не можна навантажувати обидва кінці мотузки в різні сторони, що виходять з вузла.

Провідник: в'яжеться двома способами - петлею та одним кінцем. Зав'язати петлею дуже просто: достатньо скласти петлею кінець мотузки і нею зав'язується звичайний вузол як "контрольний". Найбільша складність при в'язані таким способом полягає у дотриманні умови, щоб мотузки у вузлі не перехрещувалися.

В'язання вузла "провідник" одним кінцем нагадує в'язання зустрічного вузла. Для цього зав'язується контрольний вузол, кінець мотузки перекидається навколо опори просмикується через вузол назустріч, паралельно дублюючи всі вигини контрольного. Незалежно від способу в'язання, вузол "провідник" обов'язково потребує наявності контрольного вузла на короткому кінці мотузки.

 

(Подвійний провідник) Для підвищення безпеки та надійності, коли здійснюється підйом або спуск по крутому схилу, при транспортуванні потерпілого, при організації пункту страхування окремих ділянок (підйом + траверс) тощо застосовується вузол "подвійний провідник", або "заячі вушка". Техніка в'язання його полягає у наступному. Мотузка складається петлею та на відстані від краю петлі не менше 20 см починаємо в'язати контрольний вузол, але не просмикуємо саму петлю через вузол. Отримуємо вузол "обманка" (якщо потягнути за петлю - він розв'яжеться), яка складається з подвійної петлі з одного боку від вузла та одинарної петлі й двох кінців мотузки з іншого. Розправляємо витки мотузки у вузлі і трохи затягуємо його. Одинарну петлю накидаємо на подвійну так, щоб вона опинилася нижче контрольного вузла, і за допомогою подвійної петлі затягуємо вузол. В результаті отримуємо вузол "подвійний провідник".

 

Призначення вузла "провідник вісімка" таке саме, як і вузла провідник. Різниця полягає у тому, що він менше затягується і не потребує контрольного вузла на кінцях мотузки. При зав'язуванні вузла "вісімка" треба складену петлю обкрутити навколо обох кінців та, зробивши повний оберт, просмикнути через утворену подвійну петлю. Коли вузол правильно зав'язаний, він своєю формою нагадує цифру "8".

Вузол "серединний провідник" (австрійський провідник) застосовується в тому випадку, коли необхідно жорстко приєднати середню частину мотузки, яка навантажується з двох боків. Для зав'язування цього вузла необхідно петлю мотузки двічі обкрутити навколо себе. Розкладаємо на площині мотузку так, щоб отримати рисунок, що нагадує цифру "8" в стороні від кінців мотузки, що навантажуються в різні боки. Потім кінець петлі обгортаємо навколо дальнього перехрестя і затягуємо вузол.

 

Вузли для прив'язування до опори

Ці вузли використовуються, щоб прикріпити мотузку до опори (дерева, каменю, скелі). Петлі, отримані ними, на відміну від вузлів петель затягуються. Тому їх ні в якому разі не можна використовувати для обв'язки людини. Виняток складає вузол "булінь", який не затягується, легко розв'язується і може використовуватися для створення грудної обв'язки.

Назва "король вузлів" недарма присвоєна вузлу "булінь". Відносна простота його в'язання та можливість розв'язання, як би він не був затягнутим, підтверджує таку назву. Крім того, якщо величина петлі, отримана іншими вузлами, не може регулюватися, то при в'язанні буліня ми можемо відрегулювати величину петлі, що дозволяє використовувати цей вузол при створенні грудної обв'язки (за браком альпіністського поясу). При в'язанні буліня необхідно визначити приблизну величину петлі, що нам потрібна. На кінці мотузки, який буде навантажуватися, в'яжеться "обманка" таким чином, щоб цим кінцем вона висмикувалась. В утворену петлю просмикується короткий кінець мотузки настільки, наскільки потрібно залишити величину петлі. Потім навантажується довгий кінець мотузки так, щоб "обманка" вивернулася. Після цього коротким кінцем зав'язуємо контрольний вузол.

 

Для зав'язування вузла "удавка" кінець мотузки обмотують навколо опори, перекидають через кінець, що буде навантажуватися, і не менше трьох разів обмотують навколо самої мотузки. При навантаженні мотузка сама себе притискує до опори і за рахунок тертя не має змоги розпуститися. Щоб уникнути вислизування, на вільному кінці мотузки в'яжеться контрольний вузол.

 

Перед зав'язуванням карабінної "удавки" необхідно зав'язати петлю "провідника" (краще "вісімку"), пристебнути до неї карабін, і обвівши цю систему навколо опори, знов пристебнути карабін до мотузки, яка навантажується.

 

 

 

 

 

Вузол "кренцеля" має аналогічне застосування, як вузли "удавка" та "карабінна удавка". Але цей вузол може бути розв'язаний навіть при навантаженій мотузці на відміну від попередніх. При зав'язуванні вузла необхідно обвести мотузку навколо опори, перекинути через кінець мотузки, що буде навантажуватися, знов обвести навколо опори, тільки тепер у зворотному напрямку, і зав'язати контрольний вузол навколо кінця мотузки, що навантажується.

 

 

 

Допоміжні вузли

Допоміжні вузли. Кожен з цих вузлів має своє призначення і особливості, але в основному вони допомагають прикріпити мотузку до опори, чи самої мотузки.

Вузол "стремено" застосовується для в'язання транспортувальних пристроїв, якщо треба підніматися по мотузці, яка вільно звисає. У цьому разі утворюють петлю з вузлом "стремено", яке надягається на ногу, інший край якої закріплюється у пристрої "кулачки", "жумари" тощо.

Місце, де треба зав'язати стремено, беруть обома руками на відстані 30-35 см так, щоб між руками мотузка була горизонтальна, а кінці її вільно звисали донизу. Починаємо повертати мотузку в обох руках в одну сторону (за або проти руху годинникової стрілки). Отримаємо дві петлі, створені горизонтальною частиною мотузки і звисаючими кінцями. Тепер ці петлі треба сполучити (не розвертаючи) таким чином, як показано на малюнку. При навантаженні на петлю вона не повинна затягуватися.

 

Вузол "схоплюючий" можна зав'язувати двома способами: петлею (а) та одним кінцем (б). При зав'язуванні вузла першим способом кінець допоміжної мотузки перекидається через основну мотузку, двічі обкручується, заводиться навколо відтяжки, створюючи петлю, знову двічі обкручується навколо основної мотузки з іншої сторони через створену петлю. Вузол "схоплюючий". В'язання вузла: а - петлею, б - одним кінцем. При в'язані вузла необхідно дотримуватися наступних вимог: витки допоміжної мотузки навколо основної повинні бути паралельними, не перехрещувати один одного; обидва кінці петлі, що виходять з вузла, повинні мати однакову довжину, тобто навантажуватися рівномірно.

 

Вузол "австрійський схоплюючий", або несиметричний схоплюючий, в'яжеться наступним чином: петля "прусика" обмотується навколо основної мотузки не менше трьох разів і після цього пропускається через початкову петельку.

 

 

 

 

 

Що стосується вузла "Бахмана", то технікою в'язання він нагадує "австрійський схоплюючий". Пристібається у карабін петля "прусика", яка обмотується не менше трьох разів навколо основної мотузки і через карабін. Останні вузли застосовуються на жорстких, мокрих, зледенілих мотузках.

 

 

Штик: група простих, але дуже важливих вузлів, які використовуються для закріплення мотузки за опору(головним чином за дерева або за колоди). Всі штики дуже надійні, якщо постійно натягнута мотузка (різноманітні розтяжки, переправи). При перемінному характері навантаженні на мотузку обов’язкові страхуючі вузли. В якості робочих вузлів штики використовуються в поході рідко. Головні з них: простий штик, штик із шлангом, якірний або рибацький штик. Останій вузол -  один із самих надійних в цій групі.

 

Таким чином, ми розглянули призначення та техніку в'язання основних вузлів, що застосовуються у туризмі. Звичайно, існує ще велика кількість вузлів, але за допомогою запропонованих можна виконати всі дії щодо організації страхування та самострахування туристів в процесі подолання перешкод у поході чи на змаганнях.

Література

 

1. Алешин В.М. Карта в спортивном ориентировании. - М.: Физкультура и спорт, 1983. - 152 с.

2. Балабанов И.В. УЗЛЫ - Москва, 2003. - 80 с

3. Библиотека экстремальных ситуаций. Сборник №5. - М.: ГИПП Аэрогеология, 1995

4. Гранильщиков Ю.В. Семейный туризм. - М.: Профиздат, 1983.-112 с.

5. Дарман П. - Учебник выживания в экстремальных ситуациях. - М..: "Яуза", 2000.

6. Дехтяр В.Д. Основи оздоровчо-спортивного туризму: Навч. посіб. - К.: Науковий світ, 2003. - 203 с.

7. Життя в природі: Пластовий курінь "Вовча ліга", Школа вовченят. Частина 1. - Тернопіль, 2002.- 153с.

8. Закон України "Про туризм". - Київ: Відомості Верховної Ради України, 2001.- № 32. К.И. - К.: Здоровье, 1983. - 352с.

9.Кострица Н.Е. Туристско-краеведческая работа в школе: Пособие для ччителей 1985-128с.

10.Матусевич К.Н., Семенов В.Е. Напростійші вимірювання на місцевості.-К.: Радянська школа, 1981.-4

11. Столмакова А.І., Мартинюк І.О. Азбука харчування. Лік. Харч. - Львів, 1991.

12. Стрелец В.Г., Алфимов Н.Н., Белоусов В.В. Туризм и здоровье. - Л.: Знание, 1982. - 32 с.

13.Самодельное Туристское снаряжение/Сост. Лукянов П.И – М.:1986.- 239с.,

14. Тикул В.И. Спортивное ориентирование: Пособие для руководителей кружков. Москва 1990.-159с.

15.Туристичні вузли. Крижопіль друк 1993р. Т. 2000. Зам. 1404

16. Туризм в школе: Книга руководителя путешествия/ И.А. Верба, С.М.Голицын, В.М.Куликов.

17. tourlib.net/books_ukr/grabovsky321.htm