Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

«Маріупольський будівельний коледж»

 

 

 

 

 

 

 

 

             

ОРГАНІЗАЦІЯ

САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

 

Методичні рекомендації для викладачів вищих навчальних закладів 

1-2 рівнів акредитації

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Маріуполь 2017 р.

 

 

ВСТУП

 

Зміни, які відбуваються у вищій школі за сучасних умов, передбачають розроблення концепції характеру нової освіти. Її пріоритетом виступають інтереси особистості, що відповідають сучасним тенденціям суспільного розвитку. Якщо попередні концепції передбачали такі аспекти навчання як знання, вміння, суспільне виховання, то нова парадигма освіти надає перевагу компетентності, ерудиції, індивідуальній творчості, самостійному пошуку інформації та здобуттю знань, потребі в їх удосконаленні та високій культурі особистості.

Формування внутрішньої потреби самонавчання стає і вимогою часу, і умовою реалізації особистісного потенціалу. Здатність людини досягти високого суспільного становища залежить від  ступеня залучення її до самостійного процесу засвоєння нових знань.

Тому головною метою професійної підготовки фахівців є озброєння їх фундаментальними знаннями, спираючись на які, студенти могли б навчатися самостійно.

Вирішення завдань сучасної освіти є неможливим без підвищення ролі самостійної роботи студентів над навчальним матеріалом, посилення відповідальності викладачів за розвиток навичок самостійної роботи,  стимулювання професійного зростання студентів, виховання в них творчої активності та ініціативи.

Методологічну основу самостійної роботи студентів складає діяльнісний підхід, що полягає в орієнтуванні мети на формування вмінь майбутніх фахівців розв'язувати типові і нетипові завдання, тобто на реальні ситуації, під час вирішення яких студенти виявляють  ґрунтовні знання конкретної дисципліни.

Як відомо, педагогічна література подає декілька визначень самостійної роботи. Ми ж будемо дотримуватися такого: самостійна робота - це планована робота студентів щодо виконання завдань під методичним керівництвом викладача, але без його безпосередньої участі (далі СРС).

Технологія організації  СРС має бути поетапною й обгрунтованою.  Зазначимо, що ефективна робота над самостійним виконанням завдань вимагає високого рівня підготовки професорсько-викладацького складу, якісної навчально-методичної літератури, а також відповідної нормативно-правової бази.

Під готовністю професорсько-викладацького складу маємо на увазі здатність викладачів виділяти найбільш важливі і посильні для СРС теми дисципліни (курсу), стимулювати внутрішні механізми саморозвитку особистості, самоконтролю і самокорекції.  При цьому викладачі повинні володіти організаторськими, прогностичними і конструктивними вміннями.

 

 

Мета, завдання та умови реалізації СРС

 

Основною метою самостійної роботи студентів є поліпшення професійної підготовки фахівців високої кваліфікації, спрямоване на формування дієвої системи фундаментальних професійних знань, умінь і навичок,  які вони могли б самостійно застосовувати під час практичної діяльності.

Тож говоримо про нагальну потребу підготовки фахівців майбутнього, конкурентоспроможних і творчих, здатних оперативно вирішувати нестандартні виробничі, наукові, навчальні завдання з максимально значущим ефектом як для себе, так і для суспільства.

Під час організації СРС викладачі вирішують такі завдання:

• поглиблення і розширення професійних знань студентів;
• формування у них інтересу до  навчально-пізнавальної діяльності;
• навчання прийомів процесу пізнання;
• розвиток самостійності, активності, відповідальності, а також пізнавальних здібностей.

Продумуючи мету і завдання, необхідно враховувати, що їх виконання спрямовується не тільки на формування загальнонавчальних умінь і навичок, а й визначається межами певної предметної галузі.

У сучасній педагогічній літературі  виділяють  два рівні самостійної роботи: керована викладачем самостійна робота студентів і власне самостійна робота.

Перший рівень передбачає наявність спеціальниx методичних вказівок, виконуючи які, студент набуває знань, умінь і навичок, удосконалює їх, накопичує досвід практичної діяльності.

Головне завдання організації СРС полягає у створенні психолого-дидактичних умов для розвитку інтелектуальної ініціативи і мислення студентів на заняттях будь-якої форми. Основним принципом організації СРС має стати переведення всіх студентів на індивідуальну роботу з переходом від формального (пасивного) виконання певних завдань до пізнавальної активності з формуванням власної думки під час вирішення поставлених проблемних завдань. Тож протягом виконання самостійної роботи студент повинний навчитися усвідомлено працювати (спочатку з навчальним матеріалом, а згодом і з науковою інформацією),  щоб у подальшому безперервно підвищувати свою кваліфікацію.

Вирішальна роль під час організації СРС належить викладачеві, який має працювати не зі студентом «узагалі», а з конкретною особистістю, її сильними і слабкими рисами характеру, індивідуальними здібностями та нахилами. 

Отже, побачити і розвинути кращі якості студента як майбутнього фахівця високої кваліфікації – найважливіше завдання викладача.

 

 

 

Умови, що забезпечують успішне виконання СРС

 

1. Мотивованість навчального завдання (для чого, чому сприяє).

2. Постановка пізнавальних завдань.

3.Алгоритм виконання роботи, знання способів її виконання.

4. Чітке визначення викладачем форм звітності, обсягу роботи і термінів її подання.

5. Визначення видів консультаційної допомоги (консультації настановні, тематичні, проблемні).

6. Критерії оцінювання тощо.

7. Види і форми контролю (практика, контрольні роботи, тести, семінар і т.п.).

Самостійна робота складається з відтворюваних творчих процесів, залежно від яких розрізняють три рівні СРС: репродуктивний (тренувальний),  реконструктивний (коригувальний), творчий (пошуковий).

Самостійні тренувальні роботи виконуються за зразком (розв’язання задач, заповнення таблиць, схем тощо). Пізнавальна діяльність студента виявляється через впізнавання, осмислення, запам'ятовування. Мета - закріплення знань, формування вмінь і навичок.

Самостійні реконструктивні роботи передбачають коригування рішень, складання плану і тез,  анотування. На цьому етапі можуть вивчатися першоджерела, виконуватися реферати. Мета - навчити студентів  самостійно планувати та організовувати процес здобуття знань.

Самостійна творча робота вимагає аналізу проблемної ситуації та пошуку нової інформації. Студент повинний самостійно зробити вибір засобів і методів вирішення проблеми (навчально-дослідні завдання, курсові та дипломні роботи). Мета – навчити основ творчості і перспективного планування.

Таким чином, неодмінними умовами організації та успішного функціонування СРС виступають:

1.                Комплексний підхід до організації СРС (враховуючи всі форми аудиторної та позааудиторної роботи).
2.                Забезпечення контролю якості виконання  СРС (вимоги, консультації).
3.                Використання різних форм контролю.

 

 

Основні характеристики самостійної роботи студентів

 

1. Психологічні умови успішності СРС. Спершу відзначимо, що формування стійкого інтересу до обраної професії і методів оволодіння нею залежить від багатьох чинників, як-от:

•                        відносини між викладачами і студентами;
•                        рівень складності завдань самостійної роботи;
•                        рівень залучення студентів до модульованої професійної діяльності.

З психологічного погляду, як відомо, навчальна діяльність являє собою процес вирішення специфічних завдань, особливість яких полягає в тому, що їх метою є зміна самого суб'єкта, а не предметів, з якими він діє. Необхідність постановки і вирішення таких завдань постає перед суб'єктом за потреби опанування способів дії, що ґрунтуються на узагальненнях теоретичного типу.

Ланки навчальної діяльності:

1. Постановка навчального завдання. З педагогічної психології знаємо, що мета виникає внаслідок конкретизації змістотворних мотивів діяльності.  Їх функцію  може заступити тільки інтерес до змісту засвоюваних знань, без якого  самостійна постановка навчального завдання і його сприйняття стають неможливими. Тому викладач, готуючи студентів до самостійної навчальної діяльності, насамперед має забезпечити формування  інтересу.

2. Застосування оптимальних способів вирішення завдання. Між навчальною діяльністю під керівництвом викладача і самостійними її формами існує принципова відмінність, на яку, на жаль, не звертають достатньої уваги. Якщо викладач веде студентів від поняття до дійсності, то говоримо про силу лише методичного прийому. Якщо ж поняття формується шляхом самостійної роботи з навчальними матеріалами та засобами, то йдеться про докорінно змінені  умови діяльності.

Першою умовою виступає формування способів логічного аналізу джерел навчальної інформації, зокрема інформаційних моделей, в яких фіксується зміст наукових понять, що одночасно є одним з найважливіших завдань навчання, спрямованого на підготовку студентів до самостійної діяльності.

Другою умовою переходу до самостійної навчальної діяльності є оволодіння продуктивними способами вирішення навчальних завдань (забезпечення цієї умови є неможливим без активної методологічної і методичної участі викладача).

3. Контроль та оцінювання перебігу, а також результатів вирішення завдання. Формування контрольно-оцінних операцій повинно йти від оцінювання викладачем та одногрупниками до самоконтролю і самооцінювання студентом власної освітньої діяльності.

2. Професійна орієнтованість дисциплін. Ця навчально-змістова теза не повинна применшувати значення загальних  знань відповідних блоків дисциплін навчального плану.

Крім того, глибина профілювання тих чи інших дисциплін має враховувати психологічні закономірності багаторівневого поділу майбутніх професіоналів: бакалаври, магістри.

3. Обмежений бюджет часу.  Формуючи час обсягу дисципліни, викладач (поза суб'єктивною думкою про «безсумнівну важливість  предмета») має обов’язково враховувати загальне сумарне навантаження, яке припадає на студентів. Також слід брати до уваги інтенсифікацію освітнього процесу, що передбачає чітку організацію СРС шляхом зменшення рутинної роботи студента протягом семестру.

4. Індивідуалізація СРС:

•                        збільшення питомої ваги інтенсивної роботи викладача з більш підготовленими студентами;
•                        розподіл заняття на обов'язкову і творчу частини (для всіх, хто цікавиться більш важкими і, головне, нестандартними завданнями, навчально-проблемними ситуаціями і т. п.);
•                        регулярність консультацій;
•                        повне та своєчасне інформування студентів про тематичний зміст самостійної роботи, терміни її виконання, допоміжні засоби, форми, способи контролю й підсумкового оцінювання.

 

Структура та етапи СРС

 

Неодмінною умовою, що забезпечує ефективність СРС, є дотримання етапності. Виділяють такі етапи керованої самостійної роботи студентів:

• перший етап - підготовчий. Він має складатися з робочої програми (із зазначенням тем і завдань для СРС), наскрізного планування СРС на семестр, навчально-методичних матеріалів, а також  діагностики рівня підготовленості студентів;
• другий етап - організаційний. На цьому етапі визначається мета індивідуальної і групової роботи студентів, читається вступна лекція, проводяться настановні консультації, обговорюються терміни і форми подання проміжних результатів;
• третій етап - мотиваційно-діяльнісний. На цьому етапі викладач має забезпечити позитивну мотивацію індивідуальної та групової діяльності, перевірку проміжних результатів,  організацію самоконтролю і самокорекції, взаємоперевірку тощо;
• четвертий етап - контрольно-оцінний. Він передбачає індивідуальні та групові звіти, а також їх оцінювання. Результати (залежно від дисципліни і спеціальності) подають у вигляді дипломної чи курсової роботи, реферату, доповіді, схем, таблиць, усних повідомлень, моделей, макетів, звітів і т.п. Контроль СРС може здійснюватися за допомогою проміжного і підсумкового тестування, написання аудиторних контрольних робіт, колоквіумів, проміжних заліків та ін.

 

Форми СРС

 

Під час вивчення кожної дисципліни організація СРС повинна складатися з трьох взаємопов'язаних форм:

1. Позааудиторна самостійна робота.

2. Аудиторна самостійна робота, яка здійснюється за безпосереднього  керівництва викладача.

3. Творча (у тому числі науково-дослідна робота).

Залежно від мети, характеру дисципліни та обсягу годин, визначених навчальним планом, конкретні форми  позааудиторної  СРС можуть бути найрізноманітнішими:

•                        підготовка до лекцій, семінарських, практичних і лабораторних занять;
•                        реферування статей, окремих розділів монографій;
•                        опрацювання навчальних посібників;
•                        вивчення та конспектування хрестоматій та збірників документів;
•                        вивчення  (в межах програми курсу)  тем і проблем, що не виносяться на лекції і семінарські заняття;
•                        виконання контрольних робіт;
•                        написання тематичних доповідей, рефератів, есе;
•                        анотування монографій або  окремих їх глав, статей;
•                        конспектування монографій або окремих їх глав, статей;
•                        участь студентів у складанні тестів;
•                        виконання дослідних і творчих завдань;
•                        написання курсових і дипломних робіт;
•                        укладання бібліографії до теми;
•                        створення наочних посібників з досліджуваних тем;
•                        самостійне вивчення теми в межах круглих столів;
•                        заняття в архіві, музеї, бібліографічному відділі та ін.

Беручи до уваги наведені форми, викладач має на кожному етапі СРС роз'яснювати студентам мету роботи, контролювати її усвідомлення, поступово формувати у майбутніх фахівців уміння самостійно визначати мету  тощо.

Аудиторна самостійна робота може реалізовуватися через проведення практичних занять, семінарів, лабораторного практикуму, а також читання лекцій, під час яких доцільно контролювати засвоєння матеріалу шляхом експрес-опитування, тестового контролю, гри «Що? Де? Коли?» і под.

На практичних та семінарських заняттях використання різних форм СРС дозволяє зробити процес навчання більш цікавим. Крім того, це значно підвищує активність студентів.

На практичних заняттях рекомендується не менше 1 години з двох (50% часу) відводити на самостійну роботу студентів. Під час організації практичного заняття доцільно використовувати такий алгоритм:

1. Вступне слово викладача (мета заняття, основні питання, які треба розглянути).

2. Попереднє опитування, що дозволяє виявити готовність студентів до заняття .

3. Виконання одного-двох завдань біля дошки (допускається колективне обговорення).

4. Самостійне виконання завдань.

5. Обговорення виконаних завдань (наприкінці поточного заняття або на початку наступного).

Для проведення занять необхідно мати великий банк диференційованих завдань. Залежно від дисципліни або її розділу можна використовувати варіанти СРС:

1. Давати певну кількість завдань для самостійного виконання, однакових за складністю, а оцінку ставити за кількість завдань, виконаних за певний час.

2. Видавати завдання різної складності, оцінку ж ставити за складність виконаного завдання.

Оцінку слід виставляти за результатами самостійного виконання завдань. Наприклад, можна за 5-10 хвилин оцінити підготовку студента до практичного заняття  шляхом експрес-опитування (тестові завдання закритої форми). Тож за умови інтенсивної роботи на занятті можна поставити кожному студенту щонайменше дві оцінки, при цьому мета полягає не в їх накопиченні, а в наданні оцінюванню розвивального характеру, що дозволить студенту побачити прогалини у власних знаннях і визначити шляхи їх подолання.

За матеріалами розділу доцільно видавати студентам домашнє завдання, а на останньому практичному занятті підбити підсумки (скажімо, провести контрольну роботу за  розділом), обговорити оцінки кожного студента, а тим, хто хоче підвищити оцінку, видати додаткові завдання і рекомендації щодо виконання.

  Форми самостійної роботи для студентів 1-4 курсів повинні відрізнятися. Так, студентів  молодших курсів  спочатку треба навчити працювати з першоджерелами (підручниками, монографіями, статтями); до того ж слід навчити їх писати конспекти, а згодом – реферати й есе, і вже насамкінець – курсові та дипломні роботи.

Цікавою формою  СРС на практичних заняттях  для старших курсів є  «ділові ігри» . Тематика гри пов´язується з конкретними професійними ситуаціями; гра може мати прикладний характер, передбачати завдання ситуаційного моделювання з актуальних проблем і т.п. Мета ділової гри -  дати студенту можливість навчитися розробляти і приймати рішення в імітаційних умовах.

Під час проведення семінарів і практичних занять студенти можуть виконувати СРС як індивідуально, так і малими (творчими) групами, кожна з яких розроблятиме свій проект (завдання). Виконаний проект (вирішення проблемного завдання) рецензується (по колу) іншою  групою. Принагідно зауважимо: публічне обговорення та захист робіт підвищують роль СРС і підсилюють прагнення до її якісного виконання. Така система організації практичних занять дозволяє вводити в  навчально-професійні завдання науково-дослідні елементи, спрощувати або ускладнювати завдання.

Активність роботи студентів на звичайних практичних заняттях може бути посилена шляхом уведення елементів СРС, унаслідок чого студент отримує індивідуальне завдання (варіант), при цьому умови завдання для всіх є однаковими, а вихідні дані - різними. Перед початком виконання завдання викладач дає лише загальні методичні вказівки (порядок вирішення, наявні довідкові матеріали і т.п.). Пропонована форма СРС сприяє більш глибокому засвоєнню  виучуваного матеріалу, зміні ставлення студентів до конспектування лекцій , оскільки без розуміння теорії, без гарного конспекту важко розраховувати на успіх під час виконання завдання . Це поліпшує відвідуваність як практичних, так і лекційних занять.

Інша форма СРС на практичних заняттях може полягати в самостійному вивченні схем, програм і т.п., які викладач роздає студентам разом з контрольними запитаннями, на які студент повинний відповісти протягом заняття.

Лабораторний практикум, як і інші види навчальної діяльності, має багато можливостей застосування активних методів навчання та організації СРС на основі індивідуального підходу.

Під час лабораторного практикуму необхідно створити умови для максимально самостійного виконання лабораторних робіт. Проводячи лабораторний практикум, викладач дотримується такого алгоритму:

1. Провести експрес-опитування (усно або в тестовій формі) з теоретичного матеріалу, необхідного для виконання роботи (з оцінкою).

2. Перевірити плани виконання лабораторних робіт, підготовлені  студентом удома (з оцінкою).

3. Оцінити роботу студента в лабораторії та отримані ним дані (оцінка).

4. Перевірити і виставити оцінку за звіт.

Будь-яка лабораторна робота має передбачати глибоке самостійне опрацювання теоретичного матеріалу, вивчення методик проведення і планування експерименту, освоєння вимірювальних засобів, оброблення та інтерпретацію експериментальних даних. При цьому частина робіт може бути необов’язковою і виконуватися в межах самостійної роботи з курсу. У деяких роботах доцільно передбачити розділи з додатковими елементами наукових досліджень тощо.

Тож стратегічна лінія організації самостійної роботи студентів у вищих навчальних закладах полягає не в оптимізації її окремих видів, а у створенні умов для виявлення високої активності, самостійності та відповідальності студентів за результати навчальної діяльності.

Найпростіший шлях (зменшення кількості аудиторних занять на користь самостійної роботи) не вирішує проблеми підвищення або навіть збереження на колишньому рівні якості освіти, бо зниження обсягів аудиторної роботи не завжди супроводжується реальним збільшенням самостійної роботи, яка може бути реалізована у пасивному вигляді.

У стандартах вищої професійної освіти на позааудиторну роботу відводиться не менше половини бюджету часу студента - 27 годин на тиждень у середньому за весь період навчання. Цей час може бути використаний уповні  на самостійну роботу. Крім того, значна частина часу аудиторних занять так само передбачає самостійну роботу. Тож часу, відведеного на самостійну роботу, достатньо. Питання полягає в іншому: як ефективно його використовувати?

Загалом, є цілком прийнятними два напрями побудови навчального процесу на основі самостійної роботи студентів: перший - збільшення ролі самостійної роботи в процесі аудиторних занять (його реалізація вимагає від викладачів розроблення методик і форм організації аудиторних занять, спроможних забезпечити високий рівень самостійності студентів і поліпшення якості  підготовки); другий - підвищення позааудиторної активності студентів (реалізація цього напряму пов'язана з певними труднощами - неготовність до нього як більшості студентів, так і викладачів (причому в професійному і  психологічному аспектах),  брак інформаційно-методичного забезпечення).

 

Мотивація самостійної роботи студентів

 

Активна самостійна робота студентів можлива лише за наявності серйозної і стійкої мотивації. Найсильніший мотивувальний фактор - підготовка до подальшої ефективної професійної діяльності.

Розглянемо основні стимули, що сприяють активізації самостійної роботи. Серед них можна виділити такі:

1. Корисність виконуваної роботи. Якщо студент знатиме, що результати його праці будуть використані в лекційному курсі, в методичному посібнику, в лабораторному практикумі і таке інше, то ставлення до СРС істотно зміниться, а якість виконуваної роботи поліпшиться. При цьому важливо психологічно налаштувати студента, показати йому необхідність виконуваної роботи.

Іншим варіантом використання фактора корисності є активне застосування результатів роботи під час професійної підготовки. Так, якщо студент отримав завдання на дипломну (кваліфікаційну) роботу на попередньому курсі, він може виконувати самостійні завдання з циклу  виучуваних дисциплін, які потім увійдуть до його кваліфікаційної роботи в якості розділів.

2. Участь студентів у творчій діяльності. Це може бути участь у науково-дослідній, дослідно-конструкторській або методичній роботі, що проводиться тією чи іншою кафедрою.

3. Важливим мотиваційним чинником є інтенсивна педагогіка. Вона передбачає введення в навчальний процес активних методів, перш за все ігрового тренінгу, в основі якого лежать інноваційні та організаційно-діяльні ігри, що уможливлюють не тільки набуття навичок прийняття рішень, але й перехід від однобічних до різнобічних знань про об'єкт, його моделювання (з виокремленням головних протиріч тощо).

4. Участь в олімпіадах із навчальних дисциплін та конкурсах науково-дослідних або прикладних робіт і т.п.

5. Використання мотивувальних факторів контролю знань (накопичення оцінок, рейтинг, тести, нестандартні екзаменаційні процедури), які за певних умов можуть дати поштовх здоровому змаганню, що є для студентів сильним спонукальним мотивом до самовдосконалення.

6. Заохочення студентів за успіхи в навчанні і творчій діяльності (стипендії, преміювання, додаткові бали), а також санкції за погане навчання. Наприклад, за роботу, подану на перевірку раніше від встановленого терміну, можна підвищити оцінку, в іншому  разі - знизити.

7. Індивідуалізація завдань, які виконуються як в аудиторії, так і поза нею, постійне їх оновлення.

8. Мотиваційним фактором інтенсивної самостійної навчальної роботи є особистість викладача, який може бути взірцем для наслідування. Викладач може і повинний допомогти студенту розкрити творчий потенціал, визначити перспективи внутрішнього зростання.

 

 

Особливості організації самостійної роботи студентів

 

СРС у межах навчальних планів передбачає самостійну роботу з кожної дисципліни. Її обсяг (у годинах) визначається тим же навчальним планом.

Під час самостійної роботи студент може:

•                        засвоїти теоретичний матеріал з виучуваної дисципліни (окремі теми чи питання тем, окремі положення і т. п.);
•                        використовуючи необхідний інструментарій, практичним шляхом закріпити знання теоретичного матеріалу (розв’язання задач, виконання контрольних робіт і тестів для самоперевірки);
•                        застосовувати набуті знання та практичні навички для аналізу ситуації і вироблення правильного рішення (підготовка до групової дискусії, ​​робота в межах ділової гри, письмовий аналіз конкретної ситуації, розроблення проектів тощо);
•                        використовувати набуті знання  і вміння  для формування власної позиції, теорії, моделі (написання випускної (дипломної) роботи, виконання науково-дослідних завдань).

Перелічені можливості самостійної роботи відповідають таким способам навчання:

1.                Навчання як  здобуття знань.
2.                Формування усвідомлення студентом предмета вивчення. Студент може зіставляти різні ідеї, розбиратися в тенденціях розвитку, порівнювати ідеї,  співвідносити їх зі своїми уявленнями.
3.                Уміння застосувати вивчені ідеї, а в разі необхідності  - моделювати їх (відповідно до власного контексту), вміння знаходити правильне рішення.
4.                Навчання як розвиток особистості - найбільш дієвий спосіб: той, хто навчається, усвідомлює себе частиною досліджуваного світу, в якому діятиме (цей спосіб передбачає зміну студентом контексту навчання та вироблення власної теорії і моделі).

 

Технологічна організація СРС

 

Технологічний ланцюжок СРС виглядає так: викладач з певної дисципліни визначає триєдину мету діяльності (репродуктивну, реконструктивну та творчу) і конкретні форми роботи, створює систему мотивації студентів, забезпечує їх навчально-методичними матеріалами, встановлює терміни проміжних звітів про виконану роботу, організовує діяльність творчих груп, читає вступну лекцію, проводить консультації, контролює результати самокорекції студентів, оцінює результати їхньої роботи (індивідуальні чи групові).

Організація СРС з огляду на технологічний аспект:

1. Технологія добору мети самостійної роботи. Засадами добору є мета, визначена Державним освітнім стандартом, а також її конкретизація за курсами (відображає вступ до майбутньої спеціальності, професійні теорії, системи і технології).

Крім того, мета самостійної роботи повинна відповідати структурі готовності до професійної самоосвіти, яка передбачає мотиваційний, когнітивний, діяльнісний компоненти.

2. Технологія добору змісту СРС.  Засадами добору змісту самостійної роботи є Державний освітній стандарт, джерела самоосвіти (література, досвід, самоаналіз), індивідуально-психологічні особливості студентів (навченість, інтелект, мотивація, особливості навчальної діяльності). Під час добору слід зважати на змістову специфіку дисципліни.

3. Технологія конструювання завдань. Завдання для самостійної роботи повинні відповідати триєдиній меті, відображати зміст кожної пропонованої дисципліни, передбачати різні види і рівні пізнавальної діяльності студентів.

4. Технологія організації контролю. Передбачає ретельний добір засобів контролю, визначення етапів, розроблення індивідуальних форм контролю.

 

Умови забезпечення ефективності СРС

 

Умови ефективності СРС:

1. Правильне поєднання обсягів аудиторної та самостійної роботи.

2. Правильна організація роботи студента в аудиторії і поза її межами.

3. Забезпечення студента необхідними методичними матеріалами з метою перетворення самостійної роботи на творчий процес.

4. Контроль за організацією і перебігом самостійної роботи, визначення заходів заохочення студента за якісне виконання СРС. 

Ця умова має відбиватися у перших трьох, щоб контроль був не стільки адміністративною, скільки повноправною дидактичною умовою, яка позитивно позначатиметься на ефективності СРС у цілому.

Перша умова полягає в необхідності оптимального структурування навчального плану не лише у послідовності вивчення окремих курсів, а й у правильному співвідношенні аудиторної та самостійної роботи. Велику роль тут відіграє точне визначення трудомісткості різних видів самостійних робіт (рефератів, досліджень, курсових проектів тощо). Складанню такого плану має передувати серйозне вивчення бюджету часу студента, а також наявності методичної літератури, можливостей бібліотеки освітнього закладу.

Друга умова  полягає в методично правильній і раціональній організації роботи. Якщо на перших курсах викладачеві належить активна творча позиція, якій підпорядковується студент, то з плином часу (на старших курсах) ця послідовність повинна змінюватися у бік спонукання студента працювати самостійно та активно прагнути до самоосвіти. Самостійне виконання завдань привчає студентів логічно мислити, аналізувати, враховувати умови, ставити завдання, вирішувати проблеми - у такий спосіб процес самостійної роботи поступово перетворюється на творчий. У цьому можуть допомогти нові інформаційні технології. Як свідчить досвід, студент з цікавістю вирішує поставлені завдання (курсове і дипломне проектування, контрольні завдання та інше), якщо використовує сучасні досягнення науки або сам планує вирішення тієї чи іншої проблеми, під час розв’язання якої він глибше пізнає сутність предмета, вивчає літературу, шукає оптимальних шляхів вирішення. За ним має йти стимулювання у формі цікавості однокурсників і викладачів  роботою, виконаною певним студентом (консультації викладача, інформація про якість виконаних завдань тощо).

Третя умова полягає в забезпеченні студента відповідною навчально-методичною літературою. Ситуація, що склалася у вищій школі, не дозволяє забезпечити студента необхідною літературою, виданою в центральних видавництвах. Зважаючи на економічні умови і можливості поліграфічної бази, рекомендуємо переходити на електронні видання. Зауважимо: перехід на такий спосіб спілкування зі студентом вимагає розроблення внутрішніх вузівських заходів, що дозволяють вважати такі видання методичною працею, реєструвати їх і поширювати на них авторське право. Крім того, у вищих навчальних закладах є потужне інформаційне джерело - Internet.

Слід відзначити можливості забезпечення дистанційного навчання (ДН) відповідною літературою (з використанням інформаційних комп'ютерних технологій (ІКТ)), зокрема комп'ютерних освітніх середовищ (КОС), спеціально створених для розміщення навчальних матеріалів з урахуванням педагогічних і дидактичних вимог.

Під ДН мають на увазі будь-яке віддалене навчання як певний спосіб організації освітнього процесу (опосередкована навчально-комунікаційна взаємодія). ДН може бути використане за всіх форм навчання (очна, заочна, екстернат, навчання з використанням засобів телекомунікації, листування тощо). Саме ДН покликане скоротити аудиторне навантаження і збільшити частку самостійної роботи студента. Через це необхідно всіляко розробляти і купувати електронні підручники та навчальні програми.

Отже, йдеться про комп'ютеризацію навчально-виховного процесу, яка в умовах багаторівневої структури освіти є активізаційним фактором СРС, за якого студент набуває вмінь самостійно добирати джерела інформації, долучається до етики міжнародного спілкування, опановує мистецтво об'єктивного оцінювання власного інтелектуального потенціалу, своїх особистісних якостей.

Одним із варіантів упровадження нових інформаційних технологій може стати створення і використання електронних підручників, що дозволяють систематично оновлювати вихідну інформацію у вигляді постійно змінюваних прикладів і статистичних даних, змінювати параметри моделей, що сприяє кращому з'ясуванню їхніх особливостей. Використання електронного підручника  посилить взаємозв'язок між навчальними дисциплінами, а також науково-дослідною та навчально-методичною роботою.

 

Сутність і принципи самоорганізації самостійної роботи студентів

 

Основні чинники успішної навчальної діяльності у вищій школі переміщуються зі сфери репродуктивного навчання у сферу психічних станів та активної свідомості, що не піддаються ні прямому, ні опосередкованому зовнішньому контролю. Тож у процесі навчання вирішальне значення має внутрішній контроль, тобто контроль з боку студента за власними діями (останній має вповні усвідомлювати мету і наслідки своєї навчальної діяльності).

Сутність самоорганізації самостійної роботи студентів полягає у збігові об'єкта і суб'єкта управління, створенні у вищому навчальному закладі принципово нового рівня соціальної організації, яка мала б власну структуру закономірностей і протиріч.

Найважливішим є протиріччя між стихійним і свідомим у процесі самоорганізації СРС . Відмітна особливість будь-якої самоорганізації полягає  в її спрямованому характері. Процеси самоорганізації є відносно автономними. Найважливіша їх особливість - здатність акумулювати і використовувати набутий досвід, що виступає в якості цілеспрямованого процесу. Як бачимо, вищий навчальний заклад є зацікавленим у наданні самоорганізації чіткої направленості.

Самоорганізацію не можна подавати у вигляді закінченої схеми. Спроба обмежити її руйнуватиме принцип взаємної рівноваги в структурі навчання (між студентами і викладачами). Проте навчальний процес треба планувати таким чином, щоб фундаментальні дисципліни передували спеціальним, щоб  під час усіх періодів навчання велася серйозна самостійна робота студента в безпосередньому зв'язку з практикою. Усталена схема організації навчального процесу, відповідно до якої елементи самостійної роботи є лише на завершальному етапі, стає непридатною.

Цілеспрямованість процесу самоорганізації передбачає не адміністрування як звичну форму керування навчальним процесом, а визначення типу фахівця, якого здатний підготувати вищий навчальний заклад і розроблення якого потребує  ґрунтовного експертного вивчення не тільки майбутньої професійної праці, але й подальшої життєдіяльності студента протягом наступних пʹяти-семи років.

 

Основні принципи самоорганізації СРС

 

В основу самоорганізації СРС можуть бути покладені такі принципи:

1. Принцип прообразу майбутньої професійної діяльності студентів. Він має на меті виховання високого професіоналізму, починаючи з першого рівня навчання. Система навчання у вищому навчальному закладі повинна бути підпорядкована вказаному принципу. Це зумовить потребу студента у продуктивному мисленні і творчій діяльності, поглибить діалоговую форму спілкування викладача і студента, якої так наразі бракує. Реалізація вищезгаданого принципу - добре організована, продумана до дрібниць ділова гра, що має різні рівні і ступені узагальнення.

2. Баланс рольової та автономної поведінки студентів. Задана модель фахівця - то своєрідна роль студента. Саме втіленням цього принципу в життя досягається ефект взаємокомпенсаторної активності студентів і викладачів. Оскільки самоорганізація не сприймає раз і назавжди задані схеми, то розглянутий принцип дозволяє оперативно оцінювати ступінь реалізації освітнього задуму і проводити експрес-коригування мети і завдань навчання й виховання кожного студента відповідно до його потреб та якості засвоєних ним знань.

Самоорганізація СРС не може здійснюватися поза принципом індивідуалізації, що відображає діалектику самореалізації особистості студента. Суспільне визнання самостійної роботи майбутнього фахівця - найважливіший стимул розвитку його професійного потенціалу.

 

Методи і форми самоорганізації самостійної роботи студентів

 

Педагогічна наука має вихід на практику через діяльність викладача, підручник, самоорганізацію навчального процесу.   Останнє, на нашу думку, є найоптимальнішою формою практичної реалізації.

Нині у вищих навчальних закладах створені цікаві форми самоорганізації навчальної діяльності (участь студентів у роботі вчених рад, атестації викладачів, коригування розкладу дисциплін і т.п.), але цього вкрай мало, оскільки у них поки не простежується сутність самоорганізації - збіг об'єкта і суб'єкта управління. Тож кінцевою метою самоорганізації є самоврядування, яке передбачає співтворчість студента і викладача. За таких умов професіоналізм викладачів перетворюється на найважливішу складову навчального процесу.

 

Структурна періодизація самоорганізації СРС

 

Як правило, студент не відразу може оцінити свої здібності і можливості. Тому процес самоорганізації СРС умовно поділяється на певні періоди: перший (фундаментальний) націлений на вироблення у студента навичок продуктивної діяльності і творчого мислення (у цей період необхідно приділяти серйозну увагу не тільки основам знань з багатьох дисциплін, але  й методологічним аспектам науки, методиці вивчення відповідних дисциплін); другий (спеціальний) - на вивчення  спеціальних дисциплін.

Тож протягом першого періоду за допомогою нових форм виявлення вузької професійної орієнтації (тестування, науково-дослідна робота, ділові ігри тощо) студент обере те, що найбільше відповідає його нахилам. Цей період призначений для складання кожним студентом інтегральної бази конкретної спеціальності. Він передбачає чітке уявлення про майбутню спеціальність як певну систему, що складається з головних та другорядних елементів. Спецкурси з конкретних дисциплін повинні стати важливою складовою другого періоду самоорганізації СРС: позначені евристичним характером, вони виявили б здібності студентів до теоретичної або практичної діяльності, а також виступили  б  вагомим аргументом на користь розвитку діалогової форми навчання.

Третій період навчання - це не тільки практика (навички будуть прищеплюватися з першого періоду навчання), а й удосконалення набутих фундаментальних і спеціальних знань, яких можна досягти шляхом участі студентів у формуванні навчального плану. Останні зможуть запропонувати викладачам розробити спецкурси з виходом на практику задля закріплення набутих професійних навичок.

 

Значення навчально-методичної літератури

 для самоорганізації самостійної роботи студентів

 

Маючи на меті підвищення якості підготовки фахівців, слід активніше керувати процесом набуття знань студентами, особливо під час самостійної роботи. Це завдання покликане вирішити ретельне розроблення і впровадження сучасних науково обґрунтованих навчально-методичних посібників, які за способами подавання знань відходять від традиційної форми, характерної для переважної більшості навчальної літератури. 

Навчальні посібники повинні виконувати не тільки інформаційну, а й організаційно-контролювальну і керувальну функції.

Керувальна функція навчального посібника виявляється в рубрикації та текстовому виділенні основних положень навчального матеріалу, наявності структурно-логічних схем, які показують взаємозв'язок навчальних матеріалів в узагальнювальних висновках.

Для підвищення ефективності самостійної роботи студента навчальні посібники повинні також доповнюватися методичними рекомендаціями, що виконують  ще й спрямовувальну роль. У рекомендаціях мають визначати, в якій послідовності слід вивчати матеріал дисципліни, звертати увагу на особливості опрацювання окремих тем і розділів, допомагати добирати найбільш важливі відомості, а також пояснювати важкі питання програми. Організаційно-контролювальна функція навчального посібника виявляється в активних формах навчання, що сприяють розвитку навичок самостійної роботи.

Одним із методів активізації навчальної діяльності є створення проблемної ситуації. 

Проблемні ситуації ставлять студента перед необхідністю вибору під час прийняття рішення, що формує не тільки  волю, а й мислення майбутніх фахівців.

Занурити студента в ситуацію вибору і прийняття рішення можна за допомогою навчальних посібників керувального типу, в яких створюються відповідні умови для самоконтролю та самокорекції протягом самостійного опрацювання програмного матеріалу. Такий посібник складається з трьох частин. Перша містить інформаційний текст, складений з урахуванням програми навчальної дисципліни, вивчаючи яку, студент має можливість визначити обсяг матеріалу, необхідного для засвоєння.  Друга частина посібника містить  запитання до інформаційного тексту і вибіркові відповіді, які студент повинний проаналізувати. Вона призначена для самоконтролю. Перед запитанням наводиться інформація, яка концентрує увагу на певній частині раніше вивченого матеріалу і з якої логічно випливає поставлене запитання. Така робота зазвичай не передбачає засвоєння нових знань, але дозволяє студенту коригувати раніше набуті. Вибравши й проаналізувавши відповідь, студент звертається за підтвердженням до третьої частини посібника - консультацій-коментарів, побудованих так, що в разі підтвердження відповіді вони розвивають запропоновану далі думку. Якщо ж відповідь виявилася хибною, допомагають знайти правильний шлях розвʹязання. Самоконтроль за допомогою консультацій дає можливість осмислити помилку, самостійно її виправити та уникати в подальшому.

Слід зазначити, що згадані матеріали не виконують контролювальної ролі, бо призначені для активізації пізнавального процесу. Погоджуючись із правильним розвʹязанням проблеми та відкидаючи хибні відповіді, студент стикається з необхідністю аналізу інформації, формулювання висновків тощо. Тож у такий спосіб він стає на шлях правильного розвʹязання завдання, а отже, – і непохибної відповіді. До того ж студент залучається до активного пізнавального процесу, що супроводжується формуванням прийомів самостійної розумової діяльності.

Таким чином, усім учасникам освітнього процесу наполегливо рекомендуємо послуговуватися навчальними посібниками зазначеної структури, оскільки вони передбачають різні форми самостійної роботи студента.

 

Керівництво та контроль самостійної роботи студентів

 

Зважаючи на види СРС, викладач послуговується різними формами керівництва (див. таблицю).

 

Таблиця

Форми керівництва самостійною роботою студентів

 

Види СРС

Керівництво з боку викладача

Конспектування             Реферування літератури             Анотація книг, статей                   Виконання завдань пошуково-дослідного характеру                     Поглиблений аналіз науково-методичної літератури                     Проведення експерименту                       Робота на лекції: складання або стеження за планом лекції, опрацювання конспекту лекції. Доповнення конспекту рекомендованою літературою                   Участь у роботі семінару: підготовка конспектів виступів на семінарі, рефератів, виконання завдань                   Лабораторно-практичні заняття: відповідно до інструкцій і методичних вказівок; отримання результату        Науково-дослідна та навчально-дослідна робота студентів під час самостійної, контрольної, курсової і дипломної робіт        Письмова контрольна робота 12 .  Спостереження під час практики, збирання необхідних матеріалів.

1. Вибіркова перевірка 2. Розроблення тем і перевірка 3. Зразки анотацій і перевірка 4. Розроблення завдань, створення пошукових ситуацій; спецкурс, спецсемінар, складання картотеки до теми 5. Співбесіда за опрацьованою літературою, складання плану подальшої роботи, розроблення методики пошуку інформації 6. Розроблення плану проведення експерименту     7 . Пропозиція готового плану. Пропозиція скласти власний план під час або наприкінці лекції (за вибором студентів)       8 . Розроблення плану семінару, рекомендація літератури, перевірка завдань   9 . Розроблення завдань, складання методичних вказівок, алгоритму дій, показників рівня досягнення результату   10 . Розроблення тематики контрольних, курсових і дипломних робіт, консультації       11 . Розроблення контрольних завдань, перевірка 12 . Розроблення завдань, перевірка

 

Здійснення керівництва та контролю СРС вимагає від викладача дотримання певних методичних рекомендацій.

Так, пояснення передбачає:

• точне і чітке формулювання завдання, суті проблеми, питання; 
• послідовне розкриття каузуальних зв'язків, аргументації і доказів; 
• використання порівняння, зіставлення, аналогії , яскравих прикладів; 
• бездоганну логіку викладу.

Визначаючи обсяг і зміст домашнього завдання, викладач має зважати на рівень проведеного ним заняття та ступінь засвоєння матеріалу студентами, адже від цього залежить успішність та якість виконання домашнього завдання.

Викладач повинний ретельно продумувати домашні завдання, урізноманітнювати їх за видами діяльності,  дидактичною метою, характером виконання і ступенем вияву пізнавальної активності. Домашнє завдання може бути логічним продовженням робіт, виконаних на занятті. Обов'язкова вимога - посильність.

Зазначимо, що позитивний результат дають нестандартні форми організації домашньої позаурочної діяльності студентів: випуск технічних бюлетенів, проведення тематичних екскурсій, конференцій, диспутів, вечорів, олімпіад, конкурсів, виготовлення наочних посібників, гурткова робота і т.п.

Зміна видів діяльності студентів під час заняття  через 15-20 хвилин - гарантія збереження уваги і працездатності студентів (слухове та зорове сприйняття, практичні дії, записи, замальовки, конспектування, проведення досліду тощо). Послідовність елементів структури та їх поєднання можуть бути різними. Тут виявляється методична майстерність викладача, його творчість і потенціал.

Деякі елементи плану заняття можуть бути багатоманітними, бо в окремо взятих групах план реалізується по-різному. Тож варіантність забезпечує індивідуальний підхід до студентів.

Керувати пізнавальним процесом можна ще й через постановку досяжної і зрозумілої мети  заняття, правильний добір і дозування навчального матеріалу, методів викладання, регуляцію і координацію навчальної діяльності та її контроль.

Керувальна функція викладача полягає в плануванні процесу навчання (змісту і методів), реальному втіленні плану, постійному спостереженні за перебігом процесу та його результатами, регулярній корекції обраних засобів навчання відповідно до поставленої мети.

Організація заняття  передбачає  структурування, визначення часових меж, складу  учасників, розроблення програми взаємодії зі студентами, забезпечення засобами проведення і т.п.

Отож, керівництво і контроль СРС передбачає вирішення груп дидактичних завдань, як-от: завдання, що характеризують логічні операції навчальної діяльності студентів (слухання, спостереження, розглядання, переписування, конспектування, заучування, переказ, замальовування, порівняння, аналіз, пояснення, словесний опис, формулювання запитань, проблем і визначень, вирішення навчальних проблем, моделювання, конструювання, вимірювання тощо), та  завдання, що характеризують логічні операції  педагогічної діяльності викладача (узагальнення, повторення, формування нових знань і вмінь, засвоєння, перевірка рівня знань, умінь і навичок).

Форми контролю:

•                        індивідуальні бесіди і консультації;
•                        перевірка рефератів і письмових доповідей;
•                        колоквіуми;
•                        перевірка письмових звітів;
•                        тестування;
•                        перевірка знань на проміжному етапі;
•                        проведення групових письмових контрольних робіт з подальшою перевіркою;
•                        перевірка конспектів першоджерел (монографій, статей, розвідок тощо);
•                        вибіркова перевірка завдань;
•                        розроблення завдань, створення пошукових ситуацій;
•                        співбесіда за опрацьованою літературою;
•                        складання плану подальшої роботи, розроблення методики отримання дослідної інформації і т.ін.

Методичні рекомендації для викладачаів  щодо організації самостійної роботи студентів:

1.                Не перевантажувати студентів завданнями.
2.                  Чергувати творчу аудиторну та позааудиторну роботу.
3.                У лекціях зазначати питання для самостійної роботи студентів з посиланням на літературу.
4.                Послуговуватися випереджальними завданнями для самостійного вивчення фрагментів  майбутніх тем (у статтях, підручниках  тощо).
5.                Давати студентам чіткий, повний інструктаж (мета, завдання, умови виконання, обсяг, терміни, зразок оформлення).
6.                Здійснювати поточний контроль і облік.
7.                Оцінювати, рецензувати роботи, узагальнювати рівень засвоєння навичок працювати самостійно.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1. Алексюк А.Н., Аюрзанайн А.А., Козаков В.А., Пидкасистый П.И. и др. Организация самостоятельной работы студентов в условиях интенсификации обучения: Учеб. пособие. – К.: ИСДО, 1993. – 336 с.

2. Буряк В.К. Самостоятельная работа учащихся: Книга для учителя. – М.: Просвещение, 1984. – 64 с.

3. Буряк В.К. Самостійна робота як вид навчальної діяльності школяра // Рідна школа. – 2001. - № 9. – С.49-51.

4. Гончаренко С.І. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 376 с.

5. Козаков В.А. Самостоятельная работа студентов и ее информационно- методическое обеспечение: Учеб. пособие. – К.: Выща шк., 1990. – 248 с.

6. Романова Г.М. Індивідуально-типологічні та дидактичні чинники результативності самостійної роботи студентів економічних університетів: Автореф. дис. …канд. пед. наук: 13.00.04. – К., 2003. – 21 с.

7. Алтайцев А.М., Наумов В.В. Учебно-методический комплекс как модель организации учебных материалов и средств дистанционного обучения. В кн.: Университетское образование: от эффективного преподавания к эффективному учению (Минск, 1-3 марта 2001 г.) / Белорусский государственный университет. Центр проблем развития образования. – Минск, Пропилеи, 2002. – 288 с., С. 229-241.

8. Ковалевский И. Организация самостоятельной работы студента // Высшее образование в России №1, 2000, с.114-115.

3. Кравец В.Н. Организация и контроль самостоятельной работы студентов: Нижегородский государственный технический университет. – Н.Новгород, 2010.

9. Папкова М.Д., Носков В.В. Особенности организации самостоятельной работы студентов на старших курсах: Волго-Вятская академия государственной службы. - Н.Новгород, 2016.

10. Попов Ю.В., Подлеснов В.Н., Садовников В.И., Кучеров В.Г., Андросюк Е.Р. Практические аспекты реализации многоуровневой системы образования в техническом университете: Самостоятельная работа студентов С. 15-24.

11. Пучков О.А., Солопова Н.С. Самоорганизация учебной деятельности в юридическом вузе (методологические основы) // Правоведение. -1991. - № 4. - С. 71 – 75.

12. Семашко П.В., Семашко А.В. Организация самостоятельной работы студентов на старших курсах: Нижегородский государственный технический университет. -  Н. Новгород, 2013.

13. Шишкин В.П. Планирование, организация и контроль внеаудиторной самостоятельной работы студентов:  Ивановский государственный энергетический университет. – Иваново, 2014.

 

Основна література

 

1.   Ганенко А.П. Оформление текстовых и графических материалов при подготовке дипломных проектов, курсовых и письменных экзаменационных работ: Требования ЕСКД: Учеб. пособие / А.П.Ганенко, Ю.В.Милованов, М.И.Лапсарь. - 2-е изд., стер. - М., 2000. - 347 с. - (Профессиональное образование. Федеральный комплект учебников).
2.   Загвязинский В. И. Методология и методы социально-педагогического исследования / В.И.Загвязинский, Р.Атаханов. — М., 2001. – 206 с.
3.   Карандашев В.Н. Квалификационные работы по психологии: реферативные, курсовые и дипломные: Учеб.-метод. пособие / В.Н.Карандашев. - М., 2002. - 79 с.
4.   Попков В.А. Методология педагогического исследования и дидактика высшей школы: Кн. для начинающего преподавателя вуза, магистрата пед. ин-та и студ. классич. ун-та / В.А.Попков, А.В.Коржуев. - М., 2000. - 181 с.
5.   Радаев В.В. Как организовать и представить исследовательский проект: 75 простых правил / В.В.Радаев. - М., 2001. - 201 с.
6.   Рогожин М.Ю. Подготовка и защита письменных работ: Учеб.-практ. пособие / М. Ю. Рогожин. - М. 2001. - 237 с.
7.   Эко У. Как написать дипломную работу: Гуманитарные науки / Умберто Эко. - 2-е изд. - М., 2003. - 238 с.

Додоткова література

1.   Бакнолл К. Как учиться в университете: Рук. по курсу акад. образования / Кевин Бакнолл. - Челябинск, 1999. - 231 с.
2.   Басаков М.И. От реферата до дипломной работы: Рек. студентам по оформлению текста / Басаков М.И. - Ростов н/Д, 2001. – 61 с.
3.   Бережнова Е.В. Требования к курсовым и дипломным работам по педагогике / Е.В.Бережнова. - М., 1999. - 48 с.
4.   Волков Ю.Г. Как написать диплом, курсовую, реферат / Ю.Г.Волков. – Ростов-на-Дону, 2001. - 126 с.
5.   Воронцов Г.А. Письменные работы в вузе: реферат (доклад). Контрольная работа. Курсовая работа. Дипломная работа. Учеб. пособие для студентов / Г.А. Воронцов. - 2-е изд., перераб. и доп. – Ростов-на-Дону, 2002. – 191c.
6.   Дереклеева Н.И. Научно-исследовательская работа в школе: [Учеб. издание] / Н.И.Дереклеева. - М., 2001. – 46 с.
7.   Колесникова Н.И. От конспекта к диссертации: Учеб. пособие по развитию навыков письм. речи / Н.И. Колесникова. - М., 2002. - 287 с.
8.   Листенгартен В.С. Самостоятельная деятельность студентов: Пособие для преподавателей вузов / В.С.Листенгартен, С.М.Годник. - Воронеж, 1996.
9.   Самостоятельная деятельность студентов в условиях негосударственных и государственных вузов / Под. ред. С.М.Годника, В.И.Хлоповских. - Воронеж, 1996. – 120 с.
10. Сериков Г.Н. Самообразование: Совершенствование подготовки студентов / Г.Н.Сериков. - Иркутск, 1992. – 227 с.
11. Социальные и гуманитарные науки. Науковедение: Библиогр. база данных. 1986-2002 гг. / ИНИОН РАН. – М., 2003. – (CD-ROM).
12. Социальные и гуманитарные науки. Философия. Социология: Библиогр. база данных. 1986-2002 гг. / ИНИОН РАН. – М., 2003. – (CD-ROM).
13. Электронный каталог Научной библиотеки Воронежского государственного университета. – (http//www.lib.vsu.ru/).