Оскар Вайльд “Хлопчик-Зірка”

Оскар Вайльд “Хлопчик-Зірка” Цікаві факти з життя і творчості письменника. Знайомство зі змістом казки Оскар Вайльд (1854 – 1990)

Робота з епіграфом Добра людина не та, котра вміє робити добро, а та, яка не вміє робити зла. В.Й. Ключевський

Оскар народився 16 жовтня 1854 року в Дубліні

Його батько був лікарем-офтальмологом, а мати - письменницею і журналісткою.

Будинок сім’ї Вайльдів

Першу освіту Оскар Уайльд здобув удома. Батьки, чудово освічені, прищепили йому з дитинства любов до книг і мов. З 1864 по 1871 Оскар Уайльд навчався в Королівській школі Портора (поблизу Дубліна), яку закінчив із золотою медаллю. Уайльд був удостоєний Королівської шкільної стипендії для навчання в дублінському Трініті-коледжі (коледжі Св. Трійці) У цьому навчальному закладі Уайльд придбав не тільки знання, а ще деякі переконання, риси характеру, які він зберіг на все життя.

Продовжив навчання О.Вайльд в одному з найвідоміших університетів світу – Оксфорді.

Повернувшись до Лондона, Оскар одружується на Констанції Ллойд (у них було 2 сина, для яких він сам писав і видавав казки). У 1888 році вийшла друкована збірка казок «Щасливий принц та інші казки». У 1891 р. вийшла друком збірка “Гранатовий будиночок”. В процесі роботи над казковими збірками О. Уайльд писав: “Мої казки призначені для дорослих дітей від 18 до 80 років”. Також він зазначав, що його казкові твори є “повчальними, які з метою зацікавлення публіки викладено у формі вигадки”

Життєві істини в казках О.Вайльда

«Асоціативний кущ» Зірка

«Асоціативний кущ» Зірка краса мрія загадковість холод недосяжність яскравість здійснення бажань

Читання казки «Хлопчик – Зірка»

  Давним-давно два бідні Дроворуби прокладали собі шлях до- дому через великий сосновий ліс. Стояла зимова морозна ніч. Земля та дерева були заметені снігом, маленькі гілочки потріскували від морозу, коли Дроворуби проходили повз них. І ось вони дійшли до гірської річки, яка нерухомо зависла в повітрі водоспадом, бо її поцілував Льодяний Король.

Було так холодно, що навіть звірі й птахи не знали, як цьому зарадити. — Еге-ге! — прогарчав Вовк, шкутильгаючи через зарослі, підібгавши хвоста. — Це просто жахлива погода. — Піть! Піть! Піть! — щебетали зелені Коноплянки. — Стара Земля померла, і її загорнули в білий саван. — Земля виходить заміж, а це її весільна сукня, — прошепотіли одна одній Горлиці. Їхні маленькі рожеві ніжки зовсім змерзли, але пташки відчували, що мають дотримуватися романтичного погляду на цю ситуацію. (...) — Як на мене, — сказав Дятел, котрий був природженим філосо- фом, — я не схильний вдаватися до теорії атому для пояснень. Якщо річ є такою, то вона такою і є, а зараз страшенно холодно.

Безсумнівно, був лютий холод. Маленькі Білки, які жили у високій ялині, все терли одна одній носики, щоб зігрітися, а Зайці скрутилися клубком у своїх норах і не наважувалися навіть визирнути за двері. Єдині істоти, які, здавалося, насолоджувалися цим, були великі рогаті Сови. Їхнє пір’я вкрилося інеєм, але їм було байдуже, і вони крутили великими жовтими очима й перегукувались через ліс: — Пу-гу! Пу-гу! Пу-гу! Яка чудова погода!

Чому, на вашу думку, казка починається з опису зими? З якими героями ми познайомилися? Про що розмовляли лісові мешканці? Як ставився до зимової негоди кожен із них?

Два Дроворуби все йшли та йшли, сильніше дмухаючи на свої пальці й ступаючи своїми величезними підкованими чоботями по затверділому снігу. Одного разу вони провалилися в глибокий замет, а вибралися звідти білі, наче мірошники, коли перемелюють зерно на борошно; а іншого разу вони послизнулися на твердому гладенькому льоду, де замерзла болотна вода, їхні оберемки хмизу випали з в’язки, тож їм довелося знову збирати й зв’язувати їх. Раптом їм здалося, що вони загубилися, їх охопив жах, бо вони знали, що Метелиця жорстока з тими, хто спить в її обіймах. Але чоловіки вірили у доброго Святого Мартіна, який стежить за всіма подорожніми, і знову пішли по своїх слідах. Вони йшли обережно і нарешті вийшли на узлісся й побачили далеко внизу в долині вогні рідного села.

Вони так раділи зі свого звільнення, що голосно сміялися, і Земля здавалася їм срібною квіткою, а Місяць — золотою. Посміявшись, вони засумували, бо згадали про свою бідність, і один із них сказав: — Чому ми радіємо, ми ж бачимо, що життя для багатих, а не для таких, як ми? Краще б ми померли від холоду в лісі, або якісь дикі звірі напали на нас і розірвали. — Твоя правда, — відповів його товариш, — комусь дається багато, а іншим — мало. Несправедливість розділила світ, і ніщо не поділене порівну, крім горя.

Але в той час як вони розповідали один одному про свої нещастя, трапилася дивна річ. З небес упала дуже яскрава й красива зірка. Вона зісковзнула з неба, оминаючи інші зірки на своєму шляху, і коли Дроворуби здивовано дивилися на неї, вона, здавалося, опустилася за верби, біля невеличкої кошари на відстані не більше кинутого каменя.

В морозну, люту ніч сталося диво: з неба впала зірка! Коли люди бачать зірку, то…….?

— Та це ж горщик золота для того, хто його знайде! — вигукнули вони і побігли, бо їм дуже хотілося золота. Один із них біг швидше, ніж його товариш, і випередив його, про- дираючись через верби, він вийшов на інший бік. Там справді щось золоте лежало на білому снігу. Тому він поспішив туди і, нахиляючись, простяг до нього руки — це був плащ із золотого полотна, розшитий зорями, згорнутий у багато разів.

- Чому лісоруби так зраділи, побачивши падаючу зірку? Яке бажання штовхає їх на пошуки зірки?

Він закричав своєму товаришеві, що знайшов скарб, який упав з неба, і коли товариш підійшов, вони сіли на сніг, розгорнули складки плаща, у яких могло бути золото. Проте там було не золото, і не срібло, і не будь-які інші коштовності, там спала маленька дитина.

Один із них сказав: — Наші сподівання не справдилися, жодному з нас не усміхнулася доля, тож яка користь від дитини? Давай залишимо її тут і підемо своєю дорогою, бо ми бідні люди, і в нас є свої діти, чий хліб ми не можемо віддати іншим. Але його супутник відповів: — Ні, це було б великим злом залишити дитину гинути тут, у снігу, і, незважаючи на те, що я бідний, як і ти, і мені потрібно годувати багато ротів, я заберу його з собою додому, і моя дружина буде піклуватися про нього. Тому він ніжно взяв дитину, загорнув її в плащ, щоб захистити від суворого холоду, і пішов через пагорб до села, поки його товариш дивувався з його дурості й м’якості серця.

Товариш лісоруба називає його вчинок “дурістю та м’якосердям”. А як би ви назвали вчинок Лісоруба? - Чи зраділи лісоруби знахідці?

Продовжуємо читання казки «Хлопчик – Зірка» Від слів «І коли вони дійшли до села, його товариш сказав: …» до слів «… який дружина зняла з шиї дитини».

- Як сприйняла знахідку Лісорубова дружина? Підтвердіть свою думку текстом. - Які почуття перемогли в серці бідної жінки? - Переконуючи дружину залишити знайдену дитину в домі, Лісоруб говорить: “А хіба не вічний холод у тій хаті, де люди з кам’яними серцями?” Як ви розумієте його слова? - Що ви можете сказати про Лісоруба та його дружину?

Продовжуємо читання казки «Хлопчик – Зірка» Від слів «Отож Хлопчик-Зірка виховувався разом із дітьми Дроворуба…» до слів «де ще не ступала нога косаря»

Де виховувався Хлопчик-Зірка? Яким автор змальовує хлопчика? Зачитайте його портретну характеристику. З чим автор порівнює хлопчика?

«… він був білим і витонченим, як слонова кістка, а його кучері були подібні на пелюстки золотого нарцису. Його губи були як червона квітка, а очі — як фіалки біля річечки з чистою водою, а його тіло було таким, як білосніжний нарцис у полі, де ще не ступала нога косаря» Портрет Хлопчика-Зірки

Продовжуємо читання казки «Хлопчик – Зірка» Від слів «Проте ця врода обернулася йому на шкоду, бо виростав він гордий, себелюбний і жорстокий» до слів «…хто був слабкий і хворий».

Він любив лише себе, і влітку, коли не було вітру, лежав біля колодязя в саду священика, дивився на відображення власного обличчя у воді й сміявся від задоволення, милуючись собою.

Хлопчик – “немов квітка в полі” « золоті кучері – як пелюстки нарциса» « губи – як пелюстки в полі червоної троянди» « очі – як фіалки» троянда - любов фіалка – ніжність, доброта нарцис – гордість, себелюбство Чому хлопчик порівнюється саме з ціми квітками? Квітка – символ краси

Продовжуємо читання казки «Хлопчик – Зірка» - Як Хлопчик-Зірка ставився до інших героїв, до своїх рідних? «Але Хлопчик-Зірка не звертав уваги на його слова, а лише насуп- лювався і підсміювався, потім повертався до своїх товаришів і зно- ву командував ними. Вони ж корилися йому, бо він був вродливим, хорошим бігуном, міг танцювати, грати на дудці й складати гарні мелодії. І де б не з’являвся Хлопчик-Зірка, вони йшли за ним, і що б він не наказав їм робити, вони все виконували. І коли він гострою тростинкою виколов очі кротові, вони сміялися, і коли він кидав ка- мінням у прокаженого, вони теж сміялися. У всьому він направляв їх, і в них також затверділи серця, як і в нього. (...) ».

- А які почуття мали б у нього виникнути до людей, які врятували йому життя? - Як на вашу думку, чому всі діти слухались Хлопчика-Зірку в його жорстоких розвагах?

Домашнє завдання Дочитати казку “Хлопчик-Зірка”. Уміти переказувати казку. 3. Скласти план казки.