ОСНОВИ ПРОЕКТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. МЕТОДИПРОЕКТУВАННЯ: КОМБІНУВАННЯ

Тема: ОСНОВИ ПРОЕКТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. МЕТОДИ ПРОЕКТУВАННЯ: КОМБІНУВАННЯ

Мета:

• навчальна: забезпечити засвоєння учнями знань про метод комбіну­вання; формувати уміння визначати кращі ознаки зразків моделей- аналогів;
• розвивальна: сприяти розвитку уяви, мислення, вміння порівнювати та аналізувати, естетичних смаків та пізнавальних здібностей учнів;
•   виховна: виховувати почуття краси, охайність, основи культури праці.

Обладнання, матеріали та наочність: журнали мод, калька, простий олі­вець, кольорові олівці, фломастери чи фарби, інструкційні карти, інтернет-ресурси.

Об'єкт праці: ескізний малюнок виробу.

Тип уроку: комбінований.

ХІД УРОКУ 

I.ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

• Перевірка наявності учнів; підготовленості їх до уроку, наяв­ності робочого одягу.
• Створення сприятливої психологічної атмосфери уроку.

•      «Моделюємо настрій разом!»
•      Ви — співпраця, ви — єднання, ви — це безліч «Я»!
•      Ви — веселі, ви — щасливі! Ви — одна сім’я!

Аутотренінг

Учитель. Тож сядьмо обличчям один до одного, відчуймо тепло долонь, заплющмо очі та промовляймо:

• «Я — розумний...
• Я — щасливий...
• Я — упевнений у собі, бо я живу заради добра на Землі...» Розплющте очі й подаруйте один одному посмішку! Сподіваюсь, ваш позитивний настрій сприятиме успішній роботі.

II.ВИЯВЛЕННЯ ЗНАНЬ ТА ВМІНЬ

Сніжна грудка

Учитель називає слово, яке стосується теми попереднього уро­ку наприклад «машина», учень складає речення із цим словом, наприклад, «Для шиття у домашніх умовах використовується побутова швейна машина». Другий учень ставить питання до по­переднього речення («На які види поділяються побутові швейні машини?»), третій — відповідає на нього.

Або:

• «Механізм» — «Механізм — це пристрій для передачі та перетво­рення руху» — «У чому полягає відмінність між механізмом пе­редавання руху і механізмом перетворення руху?»;
• «Передача» — «Зубчаста передача є найпоширенішою серед ме­ханічних передач» — «Чи застосовується зубчаста передача в швейній машині?»

ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Учитель. Перші швейні машинки з’явились наприкінці

18. століття, понад 300 років тому. За цей час вони значно змі­нилися. Процес їх удосконалення й створення нових моделей було пов’язано з проектуванням або проектною діяльністю.

Щоб пригадати, як відбувається проектування, учням пропону­ється гра «Доміно» (див. додатковий матеріал до уроку).

ІV. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель. На уроках трудового навчання передбачено виконан­ня навчальних учнівських проектів, яке вимагає поєднання вивче­ного теоретичного матеріалу і практичних навичок. Ви самі будете обирати сферу діяльності, тему проекту, модель і конструкцію виро­бу, матеріали й інструменти, технологію виготовлення. Для успіху неодмінно потрібно ознайомитися з правилами або основами про­ектної діяльності.

Практичні уміння, яких ви набудете на сьогоднішньому занятті, зможете використовувати у повсякденному житті.

V. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ УРОКУ

Учитель. Тема уроку — «Основи проектної діяльності».

VI.ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Коментар для педагога. У ході пояснення нового матеріалу учні записують питання, що виникають, за найцікавіші з яких вистав­ляють оцінки. У процесі пояснення нового матеріалу виписують всі нові поняття.

Учитель. Коли перед дизайнером (конструктором) постає за­вдання з вивчення досліджуваної проблеми, йому необхідно визна­чити джерела інформації, до яких він буде звертатись.

 Інформація (від лат. «повідомляти») — будь-яке повідомлення про будь-що, теоретичні відомості, значення пев­них показників, що є об’єктами збереження, обробки та переда­чі, які використовуються в процесі аналізу певних (економіч­них, технологічних, політичних тощо) рішень.

Усе інформаційне середовище поділяється на три типи джерел інформації:

• документ;
• людина;
• предметно-речове середовище.

Поняття «документ» використовують сьогодні у двох значеннях:

1. Документ — це матеріальний носій запису із зафіксованою на ньому інформацією для передачі її в часі і просторі.
2. Документ — це юридично закріплений папір, що засвідчує за його власником право на що-небудь; засвідчує будь-який факт. Людина є ключовою ланкою в системі інформаційних джерел. Під предметно-речовим середовищем розуміють оточення, що перебуває поруч із людиною. Предмети та речі інколи можуть роз­повісти не менше, ніж людина.

Під час роботи над проектом важливо знати, де шукати потрібну інформацію. У зв’язку з цим розрізняють такі найпоширеніші шля­хи пошуку інформації:

• вивчення бібліотечного каталогу;
• за допомогою пошукових систем в Інтернеті;
• у довідковому апараті лінгвістичних енциклопедій (у них після статті на визначені теми йде список літератури);
• комунікативний — можливість отримати необхідну консуль­тацію вчителя, фахівця тієї галузі, яка є близькою до теми проекту.

Сьогодні найбільш зручним та сучасним засобом пошуку й сис­тематизації необхідної інформації для проекту є інтернет-ресурси.

Інтернет — всесвітня асоціація комп’ютерних мереж або простіше —що дослівно означає «всесвітня широка павутина». В Інтернеті можна отримати різ­номанітну інформацію — від прогнозу погоди до інформації про політику, техніку і технології, меблеве виробництво, медицину, наукові відкриття тощо.

Коли ви перебуваєте (через комп’ютер) у мережі Інтернет, у вас є можливість переглядати різноманітні документи в різних части­нах країни чи світу, за лічені хвилини зазирнути на українську сторінку сервера Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (м. Київ) і переглянути інформаційні джерела з наукової пе­ріодики чи електронні наукові фахові видання, тематичні зібрання тощо. Ви можете переходити від однієї сторінки до іншої звичайним натисканням кнопки миші вашого комп’ютера.

Для пошуку інформації в мережі Інтернет найчастіше викорис­товують інформаційно-пошукові машини. Такими пошуковими системами є: Мета, Рамблер, Яндекс, Уакоо, Ехсіїе, Gogle та ін. Потрібно ввести адресу такої системи  в адресний рядок програми-браузера. Після цього завантажиться головна сторінка пошукової системи. Пошук потрібної інформації можна здійснити за допомо­гою ключових слів або за допомогою  веб-каталогів.

Проведення хвилинки відпочинку (руханки)

Старанно ми вчились і трохи притомились,

Тож час нам відпочити та сили відновити:

На «раз» і «два» всі дружно встали,

На «три» — усі присіли,

І головою похитали, щоби набратись сили.

«Чотири» — знову піднялись,

На «п’ять» — всі підтягнулись,

На «шість» — трохи вперед пройшлись,

На «сім» назад вернулись.

На «вісім» — знов за парти сіли,

А тепер — гайда за діло!

Учитель. Об’єкт технологічної діяльності можна не тільки ско­піювати, але й створити новий, використовуючи моделі-аналоги і метод комбінування.

Слово «комбінування» у перекладі з латинської означає «об’єд­нання», «поєднання». Метод комбінування полягає у поєднанні в но­вому об’єкту окремих ознак, властивостей, частин інших предметів. Цей метод є основним під час створення нових виробів: меблів, авто­мобілів, одягу, іграшок, побутової техніки тощо.

У цьому випадку в моделях-аналогах виокремлюють найкращі ознаки (форма деталей, матеріали, оздоблення та ін.) і створюють модель, що поєднує ці ознаки. Не слід забувати про такі показники якості готового виробу, як функціональність, економічність, техно­логічність. Використання моделей-аналогів значно прискорює і зде­шевлює процес художнього конструювання.

У роботі конструкторів, цей метод є незамінним. За розробки нових об’єктів ретельно вивчають подібні конструкції, які існували раніше. Вибирають найкращі ознаки наявних об’єктів і об’єднують їх у нову конструкцію. Так, наприклад, було створено сучасний електричний кухонний комбайн, який господарки використовують у процесі приготування їжі. Комбайн може нарізати овочі, натирати їх, збивати різні продукти, розминати тощо. Таким чином, у кухон­ному комбайні поєднані функції низки інструментів і пристосувань, які існували раніше, — ножа, тертки, шатківниці, збивачки.

Художники-модельєри одягу також часто використовують у сво­їй роботі метод комбінування. У нових моделях часто поєднуються ті деталі, способи обробки, які застосовувалися раніше. Метод ком­бінування дає можливість створювати нові моделі, використовуючи певні ознаки моделей-аналогів, а також додаючи нові. При цьому можна виявити свої творчі та художні здібності.

VII.ОСМИСЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Методична порада. Метод комбінування у створенні нових об'єктів (комбіна- торіка) пропонується застосувати у 6 класі для створення моделі фартуха (на уро­ках обслуговуючої праці). Суть методу полягає в тому, що спочатку учні знаходять у різних джерелах інформації фартушки, що мають різну конструкцію, форму, при­значення та копіюють їх різними способами. Цей метод сприяє формуванню інте­лектуальних умінь учнів, адже їм доводиться вивчати, аналізувати та порівнювати моделі, виявляти найкращі їхні ознаки. На основі порівняння учні узагальнюють найкращі якості та властивості кожної моделі, які переносять в ескіз конструкції власного фартушка.

(Джерелом інформації можуть бути й друковані видання, де розміщена інформація щодо теми уроку: журнали мод, книги, буклети, підручники.)

Методом бесіди учитель обговорює разом з дітьми питання:

• Які спеціалізовані видання, що містять зразки швейних виро­бів, ви знаєте?
• Як необхідно здійснювати пошук та аналіз зразків виробів?
• Які ви знаєте способи копіювання виробів із паперових носіїв?

VIII.ФОРМУВАННЯ УМІНЬ І НАВИЧОК

ПРАКТИЧНА РОБОТА  «СТВОРЕННЯ МОДЕЛІ ВИРОБУ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ МЕТОДУ КОМБІНУВАННЯ»

Учні працюють удвох. Роботу завершують демонструванням роз­роблених ескізів, оцінкою їхньої доцільності та відповідності при­значенню виробу.

1. Аналіз завдань практичної роботи.
2. Забезпечення необхідними інструментами та матеріалами (жур­нали мод, калька, простий олівець, кольорові олівці, фломасте­ри чи фарби, інтернет-ресурси).
3. Правила безпечної праці, організація робочого місця та сані­тарно-гігієнічні вимоги під час виконання завдань практичної роботи.
4. Самостійне виконання завдань практичної роботи за інструкцій­ними картками.

Інструкційна карта

Послідовність виконання роботи

1. Ознайомся з інформаційними джерелами (журнали мод та інші друковані видання, інтернет-ресурси).
2. Вибери з інформаційних джерел три моделі одного виду одягу (фартух, сукня, спідниця, халат, комбінезон тощо), які тобі сподобалися. Викорис­товуючи способи копіювання графічної інформації, перенеси в робочі зошити зображення знайдених варіантів конструкцій.
3. Прочитай опис моделей.
4. Розглянь особливості кожної моделі: форма, колір, вид тканини, деталі, оздоблення.
5. Назви ознаки у кожній із моделей, які тобі сподобалися найбільше (на­приклад, форма кишені, коміра, вид оздоблення тощо).
6. Виконай ескіз моделі, яка містить найкращі ознаки розглянутих трьох мо­делей. Чи гармонійною, на твій погляд, вийшла модель? Якщо ні, то внеси відповідні зміни.

5. Контроль учителя з метою виявлення недоліків у знаннях та вміннях учнів.
6. Поточний інструктаж (індивідуальний, груповий, якщо необхідно).
7. Підбиття підсумків практичної роботи.

Демонстрування кращих робіт, аналіз недоліків у результатах роботи та шляхи їх усунення, оцінювання результатів практич­ної роботи.

IХ. РЕФЛЕКСІЯ

Учитель. Під час виготовлення малюнків кожен із вас працю­вав, і ця праця викликала певні емоції.

На дошці ви бачите незакінчені речення. Я пропоную вам вибра­ти речення до вподоби і закінчити його.

•   Джерелом натхнення в праці для мене є...
•   Велике задоволення маю від праці...
•   Творча праця — це...
•   Моя праця мені приносить...
•   Краса праці у...

X.МОТИВАЦІЯ ОЦІНОК ЗА УРОК, ВИСТАВЛЕННЯ ЇХ У ЖУРНАЛ, ЩОДЕННИКИ

XI.ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Визначити серед побутових речей та приладів такі, що створено методом комбінування.

XII.ПРИБИРАННЯ РОБОЧОГО МІСЦЯ

ГРА «ДОМІНО»

ЗАПАСКА — ПОПЕРЕДНИЦЯ СУЧАСНОГО ФАРТУХА

Запаска — традиційний жіночий одяг нижньої поло­вини тіла. Запаскою також називали фартух.             

СЛОВНИЧОК

 Запаска — 1) (зменшено-пестливі — «запасонька», «запасоч- ка») — народний жіночий одяг у вигляді шматка тканини пев­ного розміру (переважно вовняної), що використовується за­мість спідниці для обгортання стану поверх сорочки; запаска була зазвичай робочим одягом на відміну від святечної плахти жартують: «Як були ми молодими, то ходили по дубині, у чер­воних запасках, з сивиною на висках!»; 2) рід жіночого фарту­ха (полотняного білого або вовняного зеленого чи червоного). «А я тую дрібну ряску заберу в запаску» (А. Метлинський).

Запаска була одним із перших варіантів стегнового одягу, яку носили жінки чи не по всій нашій державі, лише з орнаментними та кольоровими варіаціями. Вона мала будову з пари вузьких пілок домотканої тканини (двоплатова запаска) із зав’язками на верхніх кутах. Цими зав’язками прив’язують одну запаску спереду, а одну ззаду у такий спосіб, щоб з обох боків та знизу було видно сорочку. Запаску з двох шматків товстого однотонного сукна різної ширини носили на Подніпров’ї. Вона була зазвичай темних кольорів, через що називали її сіряком. Одягали її, зав’язуючи на талії спочатку ширшу задню частину, а потім закріплювали спереду на талії вуж­чу й коротшу — попередницю. Цей тип запаски побутував на Серед­ньому Подніпров’ї як повсякденний та робочий одяг. На свято ж мо­лоді жінки часто одягали червоні та зелені запаски, прикрашаючи передню частину орнаментами. Сорочку ж носили так, щоб було видно вишиту полу з-під запаски. Домоткані двоплатові запаски різних районів України різнилися своїм оздобленням. На Поділлі усю довжину передньої частини плахти вишивали орнаментами; на Житомирщині, Північній Тернопільщині та Хмельниччині були по­ширені килимові запаски. Вони були важкими та неприємними до тіла, крім того, дуже цупкими. Жінки Прикарпаття, Карпат ткали свої запаски з додаванням металевих ниток. Ця традиція збереглась і донині. На Поліссі білу запаску прикрашали смугою червоного орнаменту. Фартух-запаску носили по всій Україні як додатковий елемент строю. У різних регіонах України фартух робили по-своєму, але завжди барвисто, святково та з дорогих тканин. Запаски Поді­лля, прикрашені тканим малюнком, пізніше — вишивкою, причому орнамент рівномірно заповнював усю запаску.