Основи стандартизації, метрології та управління якістю

Зміст

    Тема. Предмет і науково-методичні основи стандартизації 2

Роль, основні завдання та предмет стандартизації 2

Основні терміни і визначення у галузі стандартизації 2

Принципи і методи стандартизації 6

Функції стандартизації 7

    Тема. Державна система стандартизації 8

Системи стандартизації 8

Стандарти різних категорій 10

Стандарти різних видів 11

    Тема. Основи метрології 12

Метрологія як наука та її значення 12

Роль і значення метрології в торгівлі 14

    Тема. Основи технічних вимірювань 16

Фізичні величини та їх вимірювання 16

Одиниці вимірювань 19

Засоби вимірювальної техніки та їх метрологічна характеристика 22

Способи і методи вимірювань 24

    Тема. Загальні поняття управління якістю 26

Поняття якості. Основні поняття і категорії управління якістю 26

Фактори впливу на якість продукції 31

Види та оцінка рівня якості продукції 35

    Тема. Оцінювання якості продукції 42

Розробка методів оцінки якості продукції 42

Оцінка рівня якості однорідної та різнорідної продукції 43

Види технічного контролю якості продукції: вихідний, операційний, приймальний 44

Поняття дефектів товарів 49

     Тема. Системи управління якістю продукції 51

Якість продукції як товарознавча категорія 51

Чинники, що обумовлюють якість продукції 54

Формування якості на різних стадіях життєвого циклу продукції 55

    Тема. Сертифікація продукції 58

Роль сертифікації в управлінні якістю 58

Системи сертифікації України (УкрСЕПРО) 60

Тема. Предмет і науково-методичні основи стандартизації.

1. Роль, основні завдання та предмет стандартизації.
2. Основні терміни і визначення у галузі стандартизації.
3. Принципи і методи стандартизації.
4. Функції стандартизації.

1. Роль, основні завдання та предмет стандартизації.

Стандартизація – це діяльність з метою досягнення оптимального ступеня упорядкування в певний галузі, шляхом встановлення положень для загального i багаторазового використання реально існуючих чи можливих завдань.

Стандартизація – це наука про виявлення об’єктивних подій, які повторюються, та встановлення результатів усвідомлення i погодження груп властивостей об’єктів, всередині, поза (i між) об’єктів з суб’єктом.

Слід розрізняти стандартизацію офіційну i фактичну.

Офіційна стандартизація завершується випуском стандартів, еталонів або інших нормативних документів.

Фактична стандартизація має поступовий розвиток (писемність, грошові одиниці, одиниці мір i ваги, закони i моральні норми), її успіхи сприяють культурному, науково-технічному та економічному прогресу на всіх етапах цивілізації.

Мета стандартизації – оптимальне впорядкування об’єктів стандартизації.

В Україні стандартизація має державний характер та спрямована на забезпечення єдиної технічної політики, захисту інтересів вітчизняних виробників та споживачів продукції, економії всіх видів ресурсів, а також відповідності продукції світовому рівню якості та надійності. Крім того, стандартизація сприяє гармонізації національних нормативних документів зі світовими аналогами, відповідності вимог нормативних документів законодавчим актам, а також покращує умови виходу української продукції на світовий ринок.

Головне завдання стандартизації полягає у створенні системи нормативної документації, що визначають прогресивні вимоги до продукції.

2. Основні терміни і визначення у галузі стандартизації.

Слід зазначити, що при організації масового виробництва однорідної продукції суцільний контроль якості замінюється вибірковим, який проводять з використанням статистичних методів.

Сутність статистичних методів управління якістю полягає у тому, що на основі перевірки обмеженої кількості виробів і відповідних розрахунків (за до­помогою математичної статистики) робиться висновок про якість великої партії продукції. Цей метод забезпечує економічність, надійність та профілактичність контролю якості.

Статистичний контроль поділяється на попереджувальний і приймальний.

Сучасний рівень розвитку економіки України, потреба в докорінних змінах матеріальних і соціальних умов життя народу висувають на перший план проблему якості. Поліпшення якості виробів (процесів, робіт, послуг) можливе тільки на основі стандартизації та технічного регулювання.

Проблеми функціонування, розвитку й удосконалення національної стандартизації та сертифікації слід розглядати лише в тісному взаємозв'язку з політичними, економічними й соціальними перетвореннями, які відбуваються в Україні. Розвиток технічного регулювання має відповідати рівню національної економіки. Перехідний період до ринкової економіки потребує поетапного вдосконалення національної системи технічного регулювання. Використання зовнішніх атрибутів стандартизації та сертифікації розвинених країн світу за умови відсутності ефективного ринкового конкурентного середовища може призвести до фактичного знищення існуючої стандартизації та сертифікації. Організаційно-технічною основою систем якості і є стандартизація. Щоб вдосконалити планування та керування процесами стандартизації необхідно використовувати програмно-цільові та комплексні методи. Це дає змогу виділяти з великого розмаїття завдань стандартизації головні та зосереджувати на них основну увагу .

Зростає роль стандартизації як важливої ланки в системі управління технічним рівнем якості продукції – від наукових розробок до експлуатації та утилізації виробів. Характерною особливістю стандартизації є те, що сфера її дії та застосування, рівень розвитку мають широкий діапазон. Немає такої сфери діяльності людини, до якої б не була причетна стандартизація. Стандартизація поєднує науку, техніку й виробництво, сприяє забезпеченню єдиної технічної політики в різних галузях економіки, технічному переозброєнню виробництва, широкому впровадженню сучасної техніки та технологій, механізації й автоматизації виробничих процесів, підвищенню якості продукції.

Рис. 1.  Структура стандартизації як галузі науково-технічної діяльності.

Відрізняють стандартизацію фактичну і стандартизацію офіційну.  Фактична стандартизація виникла в глибокій давнині і зараз всебічно охоплює життєдіяльність людини. Щоб жити і боротися із силами природи, люди повинні були розуміти один одного, створювати правила і норми взаємовідносин. Поступово з’являлись правила поведінки у суспільстві, так звані «правила пристойності». Будучи умовними, вони мали характер неписаної домовленості, що у поведінці людини є загальноприйнятим, а що ні. Висловлювання «це непристойно» або «пристойна людина» зрозумілі всім. В історії людства склалось так, що стандарти поведінки почали відносити до соціального та духовного життя суспільства. Так, до сфери релігії та культури відійшли норми поведінки, які регулюють взаємовідносини людей у процесі спілкування на основі понять моральності. Такі норми стали називати заповідями, кодексами честі. Норми поведінки, що регулюють взаємовідносини особистості і суспільства на основі понять права, відійшли до сфери юриспруденції і отримали назву законів. Чималий внесок у стандартизацію одягу робить мода. Слово «мода» прийшло до нас із французької мови, яка запозичила із латинської мови термін modus, що означає «міра, спосіб, правило, розпорядження». А за словарним визначенням мода – це сукупність звичок і смаків, які панують у певному громадському одязі у певний час. Отже, у вузькому значенні цього слова це міра на форми та зразки одягу, що накладає свій відбиток на соціальний, технічний, економічний та культурний розвиток суспільства.

До офіційної (переважно промислової) стандартизації відноситься діяльність по встановленню певного порядку в галузі виробництва та споживання матеріальних об’єктів. Вона завжди завершується створенням стандартів, еталонів або інших нормативних документів, що мають встановлену форму, систему індексації, порядок затвердження та внесення змін чи відміни зовсім, обов’язковість, дотримання, термін дії тощо. Стандартизація сприяє впровадженню раціональної організації виробництва, підвищенню якості продукції, економії трудових витрат та матеріальних ресурсів. Рівень офіційної стандартизації відображає науково-технічний і соціальний прогрес.

Стандартизація сьогодні розвивається за основними напрямками:

     традиційна (організовується і здійснюється в Україні за Конституцією, законами та наказами Президента);

     освітянська (організовується і здійснюється згідно з Конституцією ї законами про освіту);

     медична (організовується і здійснюється згідно законів про охорону здоров’я);

     соціальна (організовується згідно законів про соціальні стандарти для визначення фінансових нормативів формування бюджетів різних рівнів).

Стандартизація встановлює єдині, найбільш раціональні для економіки норми, параметри, розміри продукції (процесів, робіт, послуг), вимоги до якості та технології виготовлення, методи контролю й випробувань, правила пакування, маркування, транспортування та зберігання. Прогресивні вимоги до розробки, виробництва й застосування продукції (процесів, робіт, послуг) встановлюються на основі останніх досягнень науково-технічного прогресу та мають стати підґрунтям не тільки для сучасного, а й майбутнього розвитку економіки.

Сертифікація (англ. Certification) – процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавчим вимогам. Сертифікацією є процедура обов'язкового підтвердження відповідності якості продукції, встановлена відносно товарів, які можуть завдати шкоди життю і здоров'ю людини, а так само навколишньому середовищу.

Сертифікацію проводять уповноважені органи з підтвердження відповідності товару (діяльності, послуги) не обов'язковим (ЗУ "Про стандартизацію"  Розділ 1 сторінка 1) вимогам стандарту і видачі документа відповідності. Для сертифікації продукції використовуються різні нормативно-технічні документи, стандарти, а щодо експортної продукції, крім перерахованих, міжнародні і національні стандарти інших країн.

Основні положення щодо сертифікації визначено Міжнародною організацією по стандартизації (англ. International Organization for Standardization, ISO) в постанові «Управління системою знаків відповідності стандарту і їх значення для споживачів» (13-1977), «Кодекс принципів по системах сертифікації третьої сторони і відповідних стандартів» (16-1978), а також у рекомендаціях по сертифікації, підготовлених ISO разом з багатьма міжнародними торговельними організаціями й опублікованими в 1980р.

Міжнародна стандартизація – стандартизація, що проводиться на міжнародному рівні та участь у якій відкрита для відповідних органів усіх країн. Вона здійснюється у рамках не тільки таких організацій, як ISО i IEC, але і в багатьох інших (неурядових, міжурядових), наприклад: Всесвітньої організації охорони здоров’я при ООН; Продовольчої і сільськогосподарської Організації Об’єднаних націй; Міжнародної організації цивільної авіації, Міжнародного агентства атомної енергії (МАГАТЕ); Європейської економічної комісії ООН та  ін.

Регіональна стандартизація – стандартизація, що проводиться на відповідному рівні та участь у якій відкрита для відповідних органів країн повного географічного та економічного простору.

Національна стандартизація – стандартизація, що проводиться на рівні однієї країни.

Об’єкт стандартизації – предмет (продукція, процес, послуга), який підлягає стандартизації і для якого розробляються ті чи інші вимоги, характеристики, параметри, правила тощо. Стандартизація може стосуватися об’єкта взагалі, або його окремих складових. Причому названий термін однаково стосується будь-якого обладнання, матеріалу, компонента або системи, а також правила, процедури, функції, методу чи діяльності.

Орган стандартизації – орган, що займається стандартизацією, визнаний на національному, регіональному чи міжнародному рівнях, основними функціями якого є розроблення, схвалення чи затвердження стандартів.

3. Принципи і методи стандартизації.

Основними принципами стандартизації є:

-         врахування рівня розвитку науки й техніки, екологічних вимог, економічної доцільності та ефективності виробничих процесів, безпеки споживача й України;

-         гармонізація нормативних документів з міжнародними та стандартами інших країн;

-         відповідність нормативних документів законодавству України;

-         участь у розробці нормативних документів усіх зацікавлених сторін;

-         взаємозв’язок та узгодженість нормативних документів усіх рівнів;

-         придатність нормативних документів для сертифікації продукції;

-         відкритість інформації, виходячи з вимог чинного законодавства;

-         застосування інформаційних систем і технологій у галузі стандартизації.

Основними методами стандартизації є уніфікація, типізація та симпліфікація.

Уніфікація полягає у раціональному скороченні кількості типів, видів і розмірів об’єктів однакового функціонального призначення. Наприклад, уніфікація велосипедів може зводитись до розроблення та виготовлення таких типів велосипедів, як звичайний, спортивний, спеціальний (одно- та багатоколісний, для інвалідів тощо). Всі перелічені типи велосипедів можна поділити на підтипи: чоловічий, жіночий, підлітковий, дитячий тощо. За такою класифікацією у виробництві велосипедів було б 3 типи х 4 підтипи = 12 типороз­мірів, які в основному могли б задовольнити всі потреби споживачів. За відсутності уніфікації кожний виробник велосипедів буде також прагнути до випуску 12 типорозмірів велосипедів, щоб задовольнити попит, але кожний - іншої (своєї) конструкції. Така ситуація зумовлює перебування в експлуатації 12 х п типорозмірів велосипедів, де п - кількість велосипедних підприємств, що розробляють і виготовляють велосипеди.

Це, з одного боку, забезпечує широкий асортимент велосипедів, але їх вартість та експлуатація обійдуться споживачам значно дорожче, ніж у першому випадку, оскільки буде відповідно нижчою серійність їх виробництва, більший асортимент запасних частин, нижча якість через відсутність дорогого спеціального, але високо­продуктивного устаткування та спорядження.

Залежно від застосування розрізняють заводську (фірмову), галузеву, міжгалузеву, державну та міждержавну (міжнародну) уніфікації. На базі уніфікації організовують відповідне кооперування та інтегрування виробництва виробів. Найбільший техніко-економічний ефект забезпечує міжнародна та державна уніфікація, що дають змогу отримувати вироби з найменшою вартістю.

Кінцевим результатом уніфікації є розробка та затвердження відповідних стандартів на вироби. Як приклади уніфікації, можна навести чинні сьогодні стандарти для кріпильних виробів (болтів, гайок, гвинтів, шпильок, шайб тощо), труб, трубопровідної арматури (кранів, клапанів, вентилів, трійників, кутників, муфт тощо), редукторів, електродвигунів, моторів та генераторів, пневмо- та гідродвигунів (камер, циліндрів тощо), вальниць кочення, ланцюгів, ременів, шпонок, заготовок тощо.

Типізація полягає у розробленні типових (за видом, формою, конструкцією, розмірами тощо) предметів праці, виробів, устаткування тощо, а також технологічних процесів їх виготовлення. Наприклад, типова конструкція вала може являти собою східчастий вал, що має різні поверхні (циліндричні, квадратні, конічні тощо), виточення, пази (шпонкові, шліцьові, торцеві тощо), різьбові (зовнішні, внутрішні, метричні, конічні тощо). Добором заданої комбінації поверхонь та їх розмірів, шорсткості поверхонь, матеріалу, способу термооброблення, покриття тощо, відкидаючи всі інші поверхні із типової конструкції, отримують вал заданої конструкції, розмірів тощо.

Як типові заготовки чи деталі, у машинобудуванні найпоширенішими є вали, корпуси, кришки, фланці, зубчасті колеса, шківи, важелі, втулки, циліндри, осі тощо. За типову можна прийняти будь- яку конструкцію заготовки, деталі, вузла, машини, якщо передбачити виготовлення їх за розмірами заданого ряду (від найменшого до найбільшого). Тоді кожен такий виріб заданого розміру називають типорозміром. Наприклад, для кулькового радіального підшипника (вальниці) кожного розміру заданої конструкції (типу) присвоюють відповідний номер (типорозмір).

Для типізації будь-яких виробів спочатку їх класифікують, добирають типові представники для окремих класів (груп) виробів, що мають найбільшу кількість спільних ознак, характерних для виробів заданого класу (групи).

Симпліфікація полягає у зменшенні типів виробів заданої номенклатури до кількості, достатньої для задоволення потреб у заданий термін. Симпліфікацію можна вважати частковою чи короткочасною уніфікацією.

4. Функції стандартизації.

Функції стандартизації включають в себе важливий набір завдань та обов'язків, спрямованих на забезпечення високої якості продукції та послуг. Вони сприяють вирівнюванню процесів виробництва, спрощують обмін інформацією між різними учасниками, а також полегшують контроль за якістю. Стандартизація допомагає зменшити витрати на виробництво та підтримку продукції, сприяє впровадженню нових технологій та забезпечує зручну основу для взаємодії між компаніями на ринку.

Виділяють 6 основних функцій стандартизації:

1.     цивiлiзуюча ‑ гармонiзацiя документiв, методiв та засобiв якостi життя з свiтовими аналогами;
2.     iнформацiйна ‑ iнформатизацiя з використанням унiфiкованих методiв та засобiв;
3.     документуюча ‑ документування процесiв;
4.     ресурсозберiгаюча ‑ рацiональне та економне використання ресурсів;
5.     соцiокультурна ‑ досягнення сумiсностi та взаємозамiнюваностi;
6.     комунікативна ‑ нормалiзацiя соцiальних методiв та засобiв зв’язку.

Тема. Державна система стандартизації

1. Системи стандартизації.
2. Стандарти різних категорій.
3. Стандарти різних видів.

1. Системи стандартизації

Стандарт — в широкому розумінні — зразок, еталон, модель, які приймаються за вихідні для порівняння з ними інших подібних об'єктів. Стандарт як нормативно-технічний документ встановлює комплекс норм, правил, вимог до об'єкта стандартизації. Стандарт розробляється як на матеріальні предмети (продукцію, еталони, зразки речовин), так і на норми, правила, вимоги в різних галузях. В Україні за сферою дії розрізняють стандарти міжнародні (стандарти прийняті міжнародною організацією, напр., стандарт ISO), регіональні (ГОСТ, EN), національні (ДСТУ), галузеві (ГСТУ і ОСТ) і підприємств (СТП). Розробка і перегляд національних стандартів здійснюють науково-дослідні інститути і інші спеціалізовані організації з урахуванням зауважень і пропозицій зацікавлених організацій. Затверджуються ДСТУ Держстандартом України.

Державна система стандартизації — це система, яка визначає основну мету і принципи управління, форми та загальні організаційно-технічні правила виконання всіх видів робіт зі стандартизації.

Державна система стандартизації здійснює:

     єдина організаційно-методична основа проведення робіт зі стандартизації на всіх рівнях управління національною економікою (міжгалузевому, галузевому, на рівні підприємств);

     роботи щодо планування, розроблення, проведення експертизи та розповсюдження державних стандартів;

     роботи щодо гармонізації національних стандартів України з вимогами міжнародних та європейських стандартів;

     розробка основних положень системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації;

     розвиток та актуалізація Національного автоматизованого інформаційного фонду стандартів, поширення необхідної інформації через засоби масової інформації та спеціальні видання.

Функціонування Державної системи стандартизації забезпечує Держстандарт.

До об’єктів державної стандартизації відносять:

     організаційно-методичні та загально технічні об’єкти:

     організація проведення робіт зі стандартизації;

     єдина технічна мова;

     типорозмірні ряди та типові конструкції;

     організація робіт щодо метрологічного забезпечення;

     достовірні дані про властивості матеріалів та речовин;

     класифікація та кодування техніко-економічної інформації;

     продукція широкого використання, у т.ч. міжгалузевого.

Розробку держстандартів України здійснюють технічні комітети стандартизації (ТК), міністерства (відомства), головні (базові) організації зі стандартизації або організації (підприємства), що мають у відповідній області необхідний науково-технічний потенціал. Стандарти розробляють відповідно до плану держстандартизації України з урахуванням норм чинного законодавства України, вимог стандартів державної системи стандартизації України та документів міжнародної та регіональної організації зі стандартизації.

При розробці стандартів використовують науково-технічні результати науково-дослідних, дослідно-конструкторських, дослідно-технологічних, проектних робіт, результати патентних досліджень, міжнародні, регіональні стандарти, правила, норми і рекомендації з стандартизації, прогресивні національні стандарти інших країн та іншу інформацію про сучасних досягненнях вітчизняної та зарубіжної науки, техніки і технології.

Робота технічного комітету зі стандартизації починається зі збору заявок на розробку стандарту. Заявниками можуть бути державні органи та організації, громадські об'єднання, науково-технічні товариства, підприємства, фірми, підприємці, які направляють заявки в технічний комітет.

Згідно з ч. 2 ст. 15 ГК застосування стандартів та їх обов'язкових положень є обов'язковим для:

• Суб'єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в технічних регламентах;
• Учасників договору з розробки, виготовлення чи постачанні продукції, якщо в ньому є посилання на певні стандарти;
• Виробника чи постачальника, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи вказав позначення цих стандартів у їх маркуванні.

На основі заявок Держстандарт України формує річний план державної стандартизації України.

В Україні використовуються прийняті на міжнародному рівні.

Найважливіші структурні елементи ДСС:

1.     органи та служби стандартизації;
2.     комплекс стандартів та ТУ;
3.     система контролю за впровадженням і виконанням стандартів і ТУ.

2. Стандарти різних категорій

Стандарти поділяються на категорії залежно від сфери діяльності. В Україні використовуються прийняті на міжнародному рівні єдині визначення термінів стандартизації.

В Україні використовують такі категорії НД:

     міждержавні стандарти (ГОСТ);

     державні стандарти України (ДСТУ);

     галузеві стандарти (ГСТУ);

     стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок України (СТТУ);

     технічні умови України (ТУУ);

     стандарти підприємств (СТП).

В ГОСТи та ДСТУ включають:

1. обовʼязкові вимоги до якості продукції, які гарантують безпеку для життя, здоров'я та майна, охорону навколишнього середовища, обовʼязкові вимоги техніки безпеки та виробничої санітарії;
2. обовʼязкові вимоги щодо суміщення та взаємозамінності продукції;
3. обовʼязкові методи контролю якості продукції, які забезпечують безпеку та екологічну чистоту, сумісність та взаємозамін-ність продукції;
4. параметричні ряди та типові конструкції та основні споживчі властивості продукції, вимоги до пакування, маркування, транспортування, зберігання та утилізації продукції;
5. положення, які забезпечують едність при розробці, виробництві, експлуатації продукції;
6. оформлення технічної документації, допуски та посадки, загальні правила чаезмечення якості продукції, збереження та раціональне використання всіх видів ресурсів; терміни визначення та позначення, метрологічні та інші загальнотехнічні правила та норми.

Галузеві стандарти – ГСТУ розробляють при відсутності ГОСТів на обʼєкти стандартизації або під час необхідності встановлення вимог, які перевищують вимоги ДСТУ. Вимоги ГСТУ не повинні протирічити обовʼязковим вимогам ДСТУ.

Стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок України – СТТУ розробляються для динамічного відбиття та розповсюдження результатів фундаментальних та прикладних досліджень. СТТУ не повинні протирічити обовʼязковим вимогам дсту та ГСТУ.

Стандарти підприємств СТП розробляють на продукцію, яка створюється та використовується на даному підприємстві. СТП не повинні протирічити обовʼязковим вимогам ДСТУ та ГСТУ. Об’єктами СТП є складові частини продукції, технологічне оснащення та інструмент, технологічні процеси, послуги, які надають всередині підприємства, процеси організації та управління виробництвом. В якості СТП можуть використовуватися міжнародні, регіональні та національні стандарти інших країн на підставі міжнародних угод про співробітництво. СТП є основним організаційно-методичним документом в діючих на підприємствах системах управління якістю продукції. Республіканські стандарти колишньої УРСР застосовують як державні стандарти до часу їх заміни або скасування.

3. Стандарти різних видів

Основоположний стандарт – НД, який має широку галузь розповсюдження або містить загальні положення з певної галузі.

Організаційно-методичні стандарти встановлюють загальні технічні положення щодо проведення робіт в певній галузі.

Основоположні загальнотехнічні стандарти встановлюють науково-технічні терміни, які використовуються в науші, техніці, виробництві, умовні позначення обʼєктів стандартизації, вимоги до побудови  і таке інше.

Стандарти на продукцію, послуги встановлюють вимоги до груп однорідної продукції або певної продукції. На продукцію розробляють:  стандарт загальних технічних умов – містить загальні вимоги до груп однорідної продукції та стандарт технічних умов – містить вимоги до певної продукції.

Стандарти на процеси встановлюють вимоги до типових технологічних процесів створення, зберігання, транспортування та ремонту продукції.

Стандарти методів контролю (випробувань, вимірювань, аналізу) регламентують порядок відбору проб, приводять опис обладнання, матеріалів та реактивів, встановлюють правила проведення випробувань і порядок обробки результатів. Позначення стандартів: індекс (наприклад, ДСТУ), реєстраційний номер та рік затвердження.

У позначенні ГСТУ та СТТУ після індексу вказують відповідно умовне позначення міністерства (відомства) та абревіатуру науково-технічного або інженерного товариства.

Тема. Основи метрології

1. Метрологія як наука та її значення.
2. Роль і значення метрології в торгівлі.

1. Метрологія як наука та її значення.

Метрологія (грец. μέτρον — міра, λόγος — наука, слово) — це наука про вимірювання, та їх застосування — таке коротке визначення дає національний стандарт України, який висвітлює основні поняття та терміни метрології — ДСТУ 2681-94 Метрологія. Терміни та визначення, а також Закон України «Про метрологію та метрологічну діяльність» (№ 1314-VII від 5 червня 2014 року).

Метрологія – наука про одиниці, засоби та методи вимірювання, яка включає як теоретичні, так і практичні аспекти вимірювань у всіх галузях науки і техніки.

Предмет метрології – методи визначення і контролю показників якості, правила, положення та норми, способи досягнення єдності і точності вимірювань, методи повірки мір та вимірювальних приладів, фізичні величини і одиниці вимірювань.

Об’єкт метрології – засоби вимірювань: міри, вимірювальні прилади, вимірювальні перетворювачі, допоміжні засоби вимірювань, вимірювальні установки та вимірювальні системи, еталони.

Основними завданнями метрології є:

-         розвиток загальної теорії вимірювань;

-         встановлення одиниць фізичних величин і узаконення певних одиниць вимірювань;

-         розробка методик вимірювань та засобів вимірювальної техніки;

-         забезпечення єдності та необхідної точності вимірювань;

-         встановлення еталонів одиниць вимірювань;

-         проведення регулярної повірки мір та вимірювальних приладів, що знаходяться в експлуатації;

-         випробування нових засобів вимірювання тощо.

Метрологічна діяльність регламентується такими нормативно-правовими документами:

- Законом «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11. 02.1998 р., який розглядає загальні положення - основні терміни та їх визначення, сферу дії Закону, законодавство про метрологію та метрологічну діяльність, державну метрологічну систему, нормативні документи з метрології; одиниці вимірювань, їх відтворення та зберігання, здійснення вимірювань, засоби вимірювальної техніки; застосування, ввезення, виробництво, ремонт, продаж і прокат засобів вимірювальної техніки; метрологічну службу України, її структуру, організацію; державний метрологічний контроль і нагляд, державні випробування засобів вимірювальної техніки і затвердження їх типів, державну метрологічну атестацію засобів вимірювальної техніки, акредитацію на право проведення державних випробувань, повірки і калібрування засобів вимірювальної техніки, вимірювань; права і обов’язки державних інспекторів з метрологічного нагляду, права та обов’язки державних повірників; метрологічний контроль і нагляд, що здійснюють метрологічні служби центральних органів виконавчої влади, підприємств і організацій; фінансування метро­логічної діяльності;

- Законом «Про забезпечення єдності вимірювань» від 01.12.1997 р.;

- Декретом Кабінету Міністрів України «Про забезпечення єдності вимірювань» від 26.04.1993 р.;

- Наказом Держстандарту України «Типове положення про державні наукові метрологічні центри Держстандарту України» від 2-8.05.1999 р.;

- Наказом Держстандарту України «Про затвердження порядку акредитації вимірювальних лабораторій» від 05.11.1999 р.;

- Держстандартами України: ДСТУ 2568, ДСТУ 2681, ДСТУ 2708, ДСТУ 3215, ДСТУ 3231, ДСТУ 3400, ДСТУ 3651.0, ДСТУ 3651.1, ДСТУ 3651.2, ДСТУ 3921.1,150 10012-1;

- Організаційно-методичними керівними нормативними доку­ментами (НД) та рекомендаціями: КНД 50-032, Р 50-060-95, Р 50­078, Р 50-080;

- НД на державні повірочні схеми - ДСТУ 2614;

- НД на методи та засоби повірки і контролю - Р 50-076;

- Міждержавними організаційно-методичними документами з метрології: ПМГ 06, ПМГ 07, ПМГ 08, ПМГ 15, ПМГ 16.

Власне питаннями, якими опікується метрологія є:

• Як отримати інформацію від об'єкта дослідження?, — зокрема, як виміряти діаметр деталі?

• Які засоби застосувати при цьому?, — чим виміряти?

• А якщо об'єкт складніший, ніж проста механічна деталь, наприклад, температура доменної печі, концентрація розчину, модуль Юнга матеріалу, то які методи вимірювання обрати?, як застосувати принципи вимірювання (фізичну основу вимірювання) для досягнення цілі — розв'язання вимірювальної задачі?

• І врешті-решт — як оцінити якість цього вимірювання? — адже шкільна лінійка, штангенциркуль та вимірювальний інтерферометр вимірюють довжину з різною якістю — з різною точністю.

Для вирішення поставлених завдань метрологія залучає напрацювання інших наук, зокрема, фундаментальних та природничих — математики, фізики, хімії, теорії ймовірності та математичної статистики тощо, які забезпечують метрологію методами обробки результатів вимірювань, отриманих експериментальним шляхом.

Наприклад:

1. Виміряти об'єм рідини в ємності, можна вимірявши висоту стовпчика рідини та за відомими геометричними розмірами дна ємності, скориставшись відомою математичною моделлю.

2. Визначити напругу в електричному колі можна за результатом вимірювання струму, що протікає по цьому колу, та відомим опором електричного кола.

3. Здійснивши багаторазове вимірювання однієї й тієї ж величини при однакових умовах вимірювання, результат вимірювання знаходять за правилами математичної статистики.

2. Роль і значення метрології в торгівлі.

Торгівля важлива галузь економіки країни, яка виконує функції обігу різноманітних товарів і виступає посередником між виробником та споживачем продукції та найбільш тісно пов'язана з обслуговуванням населення. Для виконання своїх функцій торгівля має господарські зв'язки практично з усіма галузями економіки – промисловістю, сільським господарством, транспортом, будівництвом, зовнішньоторговельними та іншими організаціями.

Торгівля бере активну участь в фінансово-кредитній діяльності країни, є одним із основних джерел надходження грошей у казну держави, в зв’язку з цим вступає у відносини з банками України.

Метрологія за допомогою НД регулює відносини в фінансово-господарській діяльності підприємств, організацій і банків.

Єдність і точність вимірювань є одним із основних завдань торгівлі. Порушення у сфері торгівлі єдності вимірювань відбивається на усій фінансово-економічній діяльності країни – економіці, виробництві, сільсь­кому господарстві, а також на життєдіяльності населення, соціальній політиці і безпеці країни.

! За порушення при зважуванні і вимірюванні, при використанні несправних ваг, нестандартних гирь та інших інструментів виконавець (керівник торговельного підприємства, продавець) несе юридичну відповідальність згідно глави VІ "Господарські злочини" та статей 147, 149, 155, 157 Карного кодексу України.

Рис. 1. Інструменти для точних вимірювань товарів

Тема. Основи технічних вимірювань.

1. Фізичні величини та їх вимірювання.
2. Одиниці вимірювань.
3. Засоби вимірювальної техніки та їх метрологічна характеристика.
4. Способи і методи вимірювань.

1. Фізичні величини та їх вимірювання.

Фізична величина - це властивість, загальна для багатьох фізичних обʼєктів, у кількісному відношенні індивідуальна для кожного об’єкта.

     Розмір величини - існує реально. Числове значення при застосуванні іншої одиниці змінюється, а розмір залишається незмінним.

     Дійсне значення величини - числове значення величини, що виражає дійсний розмір величини у конкретних одиницях вимірювання.

     Виміряне значення - це числове значення, одержане внаслідок вимірювання. Більш наближено відповідає дійсному розміру ступінь наближення, що залежить від точності методу і засобів вимірювання.

Єдність вимірювань - характеристика якості вимірювань, коли їх результати виражаються в узаконених одиницях, а похибки результатів не виходять за установлені межі

Вимоги до єдності вимірювань:

1. Результати вимірювань виражаються в одиницях Міжнародної системи (CI).
2. Для СІ встановлені певні (нормовані) метрологічні характеристики.

В системі СІ 7 основних та 2 додаткових одиниці:

Основні - метр, кілограм, секунда, Ампер, Кельвін, кандела, моль Додаткові - радіан, стерадіан

Для відтворення та збереження одиниць фізичної величини застосовують еталони, які офіційно затверджуються для держави.

Найважливішими проблемами, що стоять перед Україною, є підвищення якості випущеної продукції, ресурсозбереження, охорона навколишнього середовища. Успішне їх вирішення значною мірою залежить від рівня розвитку вітчизняної метрологічної науки. Це пов’язано, першою чергою, з тим, що вимірювання - це єдиний спосіб одержання інформації про величини, які характеризують ті чи інші матеріальні об’єкти, явища і процеси в будь-якій галузі знання, виробництва та торгівлі.

3 метою визначення якості продукції, рівня відповідності вимогам НД, необхідно здійснити її вимірювання. Вимірювання - це находження значення фізичної величини шляхом експериментальних дій за допомогою спеціальних технічних засобів. Англійський вчений В. Кельвін стверджував: «Кожна річ відома лише у тій мірі, в якій її можна виміряти».

Для визначення характеристик обʼєктів, властивостей, явищ в метрології використовуються фізичні методи. Тому встановлено єдине узагальнення поняття - фізична величина. Фізичною величиною називають властивість, яка в якісному відношенні спільна для багатьох матеріальних обʼєктів, але в кількісному відношенні - індивідуальна для кожного з них. Фізична величина характеризує одну з властивостей об’єкта і його характеристика може бути закріплена законодавчо у НД.

До таких характеристик належать властивості обʼєктів вимірювання, які характеризуються термодинамічною температурою, довжиною, масою. До фізичних величин належать сила, тиск, швидкість, прискорення, електрика напруга, сила електричного струму, освітленість та інші. Наприклад, запах не є фізичною величиною, тому що він визначається за допомогою суб’єктивних почуттів.

До обʼєктів вимірювання, крім фізичних величин, належать економічні величини та величини якості продукції. Економічні величини - ціна, вартість, товарообіг та інші, називають економічними показниками. З появою загального еквіваленту - грошей і переходом до товарно-грошових відносин економічні показники стали виражати в грошових знаках. До економічних показників можна віднести показники з вивчення потреб населення - це кількісна характеристика необхідності виробництва тої чи іншої продукції. у сфері промислового виробництва, різних видів економічної діяльності, в товарознавстві та під час проведення досліджень велику увагу приділяють визначенню якості продукції. При визначенні якості продукції, ступеню відповідності до вимог НД, потрібно одержати кількісну інформацію про властивості продукції. Мірами цих властивостей слугують показники якості продукції.

Вимірювальні величини мають якісну і кількісну характеристики. Якісною характеристикою фізичної величини є її розмір-ність. Розмірність - це формалізоване відображення якісної відмінності вимірювальних величин. Розмірність відображає зв’язок величини обʼєкта з основними величинами системи, в якому коефіцієнт пропорційності взято за одиницю.

Розмірність основної фізичної величини - умовний символ фізичної величини в даній системі величин.

При вимірюванні розмірів величини можуть користуватися різ. ними шкалами. Шкала фізичної величини - це послідовний раз значень однорідних фізичних величин, які присвоєні цим величинам відповідно до узгоджених правил. До шкал фізичних величин можна віднести температурну шкалу, шкалу міцності, шкалу сейсмічності, шкалу інтенсивності кольорів, шкалу світлочутливості матеріалів та інші.

Розміщення в порядку збільшення чи зменшення розміру вимірювальної величини утворює шкали порядку. Так, наприклад, на конкурсах чи змаганнях майстерність виконавців і спортсменів визначається їх місцем, яке вони займають у підсумковій таблиці. Остання таблиця є шкалою порядку. Розміщення розмірів у порядку збільшення чи зменшення з метою одержання вимірювальної інформації за шкалою порядку називається ранжируванням.

Для полегшення вимірювання за шкалою порядку деякі точки на ній можна зафіксувати як опорні (реперні). Такі шкали називаються реперними, а опорні точки - балами. За реперними шкалами вимірюють інтенсивність землетрусів - за 12-баловою шкалою; силу вітру - за 12-баловою; чутливість фотоплівок, твердість мінералів – за 10-баловою, силу морського хвилювання тощо. За шкалами оцінюють знання учнів і студентів. Недолік реперних шкал - невизначеність інтервалів між реперними точками.

Більш досконалими є шкали, які складені із точно визначених інтервалів. Наприклад: роки - доба - година - хвилина - секунда. Інтервали цієї шкали рівні періоду обертання Землі навколо Сонця. Такі шкали називають шкалами інтервалів. За шкалою інтервалів можна визначати не тільки розмір, але й на скільки один розмір більше другого. Якщо за одну з реперних точок вибрати таку, в якій розмір не прирівнюється до нуля, а насправді дорівнює нулю, тоді, за такою шкалою можна отримати абсолютне значення.

При будь-яких вимірюваннях обʼєктів прагнуть отримати достатньо точне значення фізичної величини. Значення фізичної величини - це відображення фізичної величини у вигляді числового значення величини з позначенням її одиниці. У зв’язку з цим розрізняють істинне 1 дійсне значення фізичної величини.

Істинне значення фізичної величини - це ідеальне відображення в якісному і кількісному відношенні відповідної властивості об’єкта. Воно є межею, до якої наближається значення фізичної величини з підвищенням точності вимірювання. Істинне значення вимірювальної величини використовується в теоретичних питаннях метрології.

Дійсне значення фізичної величини знаходять експериментальним шляхом при вимірюванні обʼєкта і воно наближається до істинного. Дійсне значення фізичної величини може бути використано замість істинного у розрахунках. Дійсне значення змінюється залежно від точності проведеного вимірювання.

Значення фізичних величин, які отримують при технічних вимірюваннях, характеризують кількісну індивідуальність властивості обʼєкта у вигляді деякого числа і виражається у прийнятих для неї одиницях. Технічні вимірювання - це складова частина прикладної метрології. При технічних вимірюваннях звичайно використовують дійсне значення фізично величини.

Похибка – це відхилення дійсного значення фізичної величини, тобто результату вимірювання від істинного значення вимірювальної величини.

Похибку знаходять за формулою:

де - похибка вимірювання;

- значення величини, яке отримане в результаті вимірювання:

- істинне значення величини.

Похибка вимірювання може бути знайдена також за формулою:

де - значення величини, яке прийняте за дійсне.

Істинне значення величини пізнається тільки в результаті нескінченно великого числа вимірювань з нескінченним удосконаленням методів і засобів вимірювань.

Похибку вимірювання можна розділити за наступними ознаками:

     способу вираження - абсолютні та відносні;

     характеру проявлення - систематичні та випадкові; динамічні;

     залежно від умов зміни вимірювальної величини - статичні та

     повноті охоплення вимірюваної задачі - часткові та повні.

Абсолютна похибка вимірювання виражається в одиницях вимірюваної величини, як різниця між результатом вимірювання умовно істинним значенням вимірюваної величини.

Відносна похибка вимірювання (δ) – це відношення абсолютної похибки вимірювання до умовно істинного значення вимірюваної величини і виражається у %.

Точність технічних вимірювань в значній мірі залежить від засобів вимірювальної техніки. Умови їх експлуатації суттєво впливають на їх статичні та динамічні характеристики. Зміна умов суттєво впливають на ці засобів вимірювальної техніки приводить до виникнення статичних та динамічних похибок. Статичні похибки визначаються за одержанні при нормальних умовах роботи. Зменшення статичних помилок здійснюють на основі конструктивних (класичних) і структурних методів. Конструктивні методи підвищення точності вимірюють використовуються у приладобудівній промисловості. При використанні структурних методів необхідна точність вимірювань досягається за рахунок опрацювання додаткової інформації за спеціальними алгоритмами. Динамічна похибка виникає як додаткова до статичної і змінюється під час вимірювання.

2. Одиниці вимірювань.

Сучасна фізика побудована на семи основних величинах, які характеризують фундаментальні властиві матеріального світу: довжину, масу, час, силу електричного струму, термодинамічну температуру, кількість речовини і силу світу. За допомогою цих величин створюється вся різноманітність похідних фізичних величин і забезпечується описання будь-яких обʼєктів і явищ. Мірою для кількісної характеристики властивостей фізичних величин слугують одиниці фізичних величин.

Одиниця фізичної величини - це фізична величина певного розміру, прийнята за угодою для кількісного відображення однорідних з нею величин, якій надано числове значення рівне одиниці Числове значення вимірювальних величин залежить від того, які одиниці вимірювання використовуються. Якщо одиниці обираються довільно, то порушується єдність вимірювань. Щоб цього не сталось, одиниці вимірювання установлюються за певними правилами і закріпляються законодавчим шляхом. Між одиницями фізичних величин існує взаємозв’язок, обумовлений законами природи і виражений фізичними формулами. Одиниці більшості фізичних величин можуть бути виражені через деяке число незалежних одне від одного основних одиниць.

Сукупність основних і утворених похідних одиниць вимірювань називається системою одиниць. Не в усіх галузях вимірювань системи  одиниць сформулювались до кінця і закріплені відповідними законодавчими актами Найкращі справи у цьому відношенні в галузі вимірювання фізичних величин.

У фізиці загальні правила конструювання систем одиниць були формульовані та розробленні К. Гаусом у 1832 р. Ця система, и основу якої покладені одиниці довжини (міліметр), маси (міліграм) та часу (секунда), названа абсолютною. 3 розвитком науки і техніка уникали нові системи, поки їх кількість не стала гальмом науково-технічного прогресу. У цих умовах XI Генеральна конференція з мір і ваг у 1960 р. приймає Міжнародну систему одиниць фізичних величин (Systeme International - французька назва; Internationales Einheitensystem - сучасна назва) - SI. В теперішній час система SI визнана в більшості країн і прийнята законодавчо.

Генеральна конференція з мір і ваг при подальшому уточненні фізичних величин і їх мір вносила деякі зміни до первісного варіанта системи SI. Наприклад, замість кількох одиниць тиску (атм., ммірт.ст., мм.вод.ст., бар та інших) визнана єдина одиниця Паскаль (а). У 1997 р. відмінені додаткові одиниці фізичних величин: плоский кут - радіан (рад); тілесний кут - стерадіан (ср). Уніфікація одиниць фізичних величин на основі системи SI проводиться в усьому світі, у тому числі й в неметричних країнах (США, Австралія, Канада, Японія).

У нашій країні система Si є обов’язковою з 01.01.1980 р.

Законодавчо одиниці фізичних величин затверджені в Україні у 1997 р. у стандартах ДСТУ 3651.0; ДСТУ 3651.1; ДСТУ 3651.2, які розроблено на основі МС ISO 31:1992 та ISO 1000:1992.

Позитивність системи SI полягає у тому, що вона;

     універсальна – охоплює усі галузі науки, техніки та економіки;

     має уніфіковані одиниці для усіх видів вимірювання;

     зручна для практичного застосування основних і похідних  одиниць;

     когерентна - мас єдність і погодженість між одиницями фізичних величин;

     має чітке розмежування між одиницями маси і сили;

     утворена за допомогою спрощених рівнянь і формул;

     сприяє розвитку міжнародних наукових, технічних тa економічних звʼязків.

Таблиця 1. Міжнародна система одиниць фізичних величин

Міжнародна система одиниць фізичних величин (SI) містить основні па похідні одиниці. Основні одиниці фізичних величин не залежать одна від одної і утворюють основну систему мір.

Основні одиниці відповідно до конференції з мір і ваг мають наступні визначення:

• метр - довжина шляху, який проходить у вакуумі світло за резолюцій 1/299792458 частину секунди;
• кілограм - одиниця маси, що дорівнює масі Міжнародного секунда - дорівнює 9192631770 періодам випромінювання, яке відповідає переходові між двома надтонкими рівнями основного стану атома цезія-133;
• ампер - сила незмінного струму, який під час проходження по двох безмежно довгих паралельних прямолінійних провідниках малого кругового перерізу, розташованих на відстані 1 м один від одного у вакуумі, викликав на кожній ділянці провідника довжиною 2*10^-7 Н;
• кельвін  - дорівнює 1/273,16 частини термодинамічної температури потрійної точки води;
• кандела - це сила світла у заданому напрямі від джерела, яке випромінює монохромне випромінювання частою 520 * 10¹² Гц, енергетична сила світла якого у цьому напрямі становить 1/683 Вт/ср;
• моль – дорівнює кількості речовини системи, яка містить стільки ж структурованих елементів, скільки ж структурних елементів, скільки міститься атомів у вуглецю-2 масою в 0,012 кг.

За Міжнародною системою одиниць фізичних величин (Si) термодинамічну температуру (Т) можна виражати за Цульсіем (t), яка визначається співвідношенням 1 = Т – T₀, де за визначенням T₀ - 173,15 К. Одиниця термодинамічної температури за Цельсієм виражається у градусах Цельсієм (°С).

Похідні одиниці SI утворюються на основі визначення основних фізичних величин чи законів, які встановлюють взаємозв’язок між фізичними величинами, та за правилами утворення когерентних похідних одиниць. Когерентні похідні одиниці утворюються за допомогою найпростіших рівнянь зв’язку між величинами, в яких числовий коефіцієнт дорівнює 1, і пов’язані з основними одиницями відношенням:

[Q] =M^a * Kг^β * С^γ

Кратні й частинні одиниці утворюються а допомогою множників, а їх назви - за допомогою префіксів, які поєднуються до позначення основної, чи похідної одиниці. Вибір десяткової кратної або частинної одиниці від одиниць системи зі викликано зручністю застосування. Їх вибирають таким чином, щоб числові значення величин знаходились у діапазоні від 0,1 до 1000 або від 10²⁴ до 10^-24. Наприклад: 10⁶ - мега (М), 10² - гекто (г), 10^-6 – мікро.

Для відтворення та зберігання одиниць фізичних величин застосовують еталони, офіційно затверджені як вихідні для держави.

3. Засоби вимірювальної техніки та їх метрологічна характеристика

Вимірювання фізичних величин проводять за допомогою різноманітних засобів вимірювальної техніки. До засобів вимірювальної техніки належать технічні засоби, які застосовуються під час вимірювань фізичних величин і мають нормовані метрологічні характеристики. За допомогою засобів вимірювальної техніки здійснюють процедуру вимірювання різних обʼєктів. Усі засоби вимірювальної техніки відносяться до засобів вимірювань та вимірювальних пристроїв.

До засобів вимірювань відносяться кодові засоби вимірювань, вимірювальні прилади, вимірювальні канали та вимірювальні системи.

У кодовому засобі вимірювань створюється кодовий сигнал вимірювальної інформації.

Сигнал – це фізичний процес, властивості якого визначаються взасмодією між матеріальним об’єктом та засобом вимірювання. Вихідний сигнал виникає під час взаємодії об’єкта вимірювання та засобу вимірювальної техніки.

До вимірювальних приладів належать складні засоби вимірювання, за допомогою яких можна отримати деякі значення фізичних величин досліджуваного обʼєкта. Вимірювальний прилад призначається для вироблення візуального сигналу вимірювальної інформації у формі зручної для безпосереднього сприйняття спостерігачем. Прилади являють собою сукупність перетворювальних елементів, які утворюють вимірювальний ланцюг і відліковий пристрій. Прилад не відтворює відомого значення величини, а показує значення вимірювального обʼєкта. Найбільше розповсюдження отримали придали прямої дії, при використанні яких вимірювальна величина підлягає ряду послідовних перетворювань в одному напряму, тобто без повертання до початкової величини. До них належать більшість манометрів, термометрів, амперметрів, розривна машина та інші.

Вимірювальний канал представляє собою сукупність засобів вимірювальної техніки, засобів зв’язку та інших технічних засобів, призначених для створення сигналу вимірювальної інформації про одну вимірювану фізичну величину обʼєкта.

Вимірювальна система – це сукупність вимірювальних каналів, вимірювальних пристроїв та інших технічних засобів, які об’єднані для створення сигналів вимірювальної інформації про декілька вимірювальних фізичних величин обʼєкта. Вимірювальні системи відрізняються від вимірюваних установок тим, що вони призначені для вироблення сигналу вимірювальної інформації у тій формі, яка зручна не тільки для сприймання спостерігача, але й для автоматичної обробки результатів вимірювання, передачі на відстань чи використання в автоматичних системах управління. Системи являють собою сукупність засобів вимірювань і допоміжних пристроїв, які з’єднані між собою каналами зв’язку.

За принципом дії, який покладено в основу вимірювальної Системи, приладу чи каналу, вони поділяються на механічні, оптичні пневматичні, лазерні, рентгенівські, електричні та інші.

Вимірювальні пристрої - це засоби вимірювальної техніки, в якому виконується лише одна зі складових частин процедури вимірювань. До них відносяться міри, компаратори, вимірювальні перетворювачі, масштабні  перетворювачі та обчислювальні компоненти вимірювальні установки.

Міра – це вимірювальний пристрій, що реалізує відтворення та збереження фізичної величини заданого розміру і характеризуються національними значеннями фізичних величин. Розрівняють міри однозначні, багатозначні та набір мір.

Однозначні міри - це міри, які відтворюють фізичні величини одного розміру. До них відносяться міри, які являють собою спеціально оформлено тіло чи пробу речовини визначеного і суворо регламентованого вмісту, одна із властивостей якого в певних умовах є величиною з відомим значенням. До однозначних мір належать гирі, вимірювальні колби, лакмусовий папір та інші.

Багатозначні міри відтворюють ряд однойменних фізичних величин різного розміру. Наприклад: лінійка, судини, водомір, конденсатор перемінної ємності та інші.

Набір мір – це спеціально підібраний комплект мір, який застосовується як окремо, так і в різних сполученнях, з метою відтворення ряду однойменних величин різного розміру. Наприклад: набір гир, набір денсиметрів для визначення густини та інші. Якщо набір мір конструктивно об’єднаний в єдиний пристрій і має пристосування для їх з’єднання в різних комбінаціях, його називають магазином мір.

Компаратор - це вимірювальний пристрій, що реалізує порівняння однорідних фізичних величин.

Вимірювальні перетворювачі – це вимірювальні пристрої, які призначені для вироблення вимірювальної інформації у формі, зручній для передачі, подальшого перетворення, обробки чи зберігання, але не такій, що піддається безпосередньому сприйняттю спостерігачем. Наприклад, термопари, підсилювачі та інші. Вимірювальні перетворювачі - конструктивно відокремлені елементи. і приладам вони не мають. Самостійного значення для проведення вимірювань в противагу мірам і приладам вони не мають.

Перетворювачі за місцем, яке вони посідають у приладі, поділяються на:

• первинні (безпосереднє вимірювання фізичної величини);
• передавальні (утворюють величини, зручні для їх реєстрації і передачі на відстань);
• проміжні (займають у вимірювальному ланцюгу місце після первинних).

До масштабного перетворювача  відноситься вимірювальний перетворювач, який реалізує масштабне вимірювальне перетворення об’єкта. Обчислюваний вимірювальний перетворювач – це вимірювальний пристрій, що є сукупністю засобів обчислювальної техніки та програмного забезпечення і виконує обчислювальні операції під час вимірювання об’єктів.

Вимірювальна установка - це сукупність функціонально-об’єднаних засобів вимірювань (мір, вимірювальних перетворювачів, приладів) і допоміжних пристроїв. Установка призначена для вироблення сигналів вимірювальної інформацій у формі, зручній для безпосереднього сприймання спостерігачем і розміщена в одному місті. Наприклад, установка для вимірювання теплозахисних властивостей текстильних матеріалів, установка для вимірювань питомого опору електротехнічних матеріалів, установка для визначення аміно-кислотного складу речовини та інші.

Існують зразкові міри, зразкові вимірювальні перетворювачі та прилади, які затверджуються в цій якості. Вони слугують для контролю вимірювальних засобів і теж періодично провіряються за еталонами. їх точність має велике значення для забезпечення єдності та правильності вимірювань. Так, наприклад, міра, яка призначена для порівняння з нею розмірів, форми і розміщення поверхонь деталей виробів з метою визначення їх придатності, називається колібран.

Якість вимірювань, що проводяться, залежить від грамотного використання засобів вимірювальної техніки, знання їх властивостей, умов експлуатації, режиму роботи тощо. Усі засоби вимірювальної техніки, незалежно від їх виконання, мають ряд загальних властивостей, необхідні для виконання ними функціонального призначення.

Характеристики властивостей засобів вимірювальної техніки, які впливають на результати вимірювань та їх точність, називають метрологічними характеристиками засобів вимірювань, які нормуються для визначення результатів вимірювання та його похибок.

4. Способи і методи вимірювань.

Способи вимірювань означають різноманітні методи і засоби, які використовуються для отримання точних та об'єктивних вимірів фізичних величин. Один з прикладів способу вимірювань пов'язаний з вимірюванням розмірів величини за допомогою різних шкал.

Шкала фізичної величини - це послідовний ряд значень однорідних фізичних величин, які присвоєні цій величині відповідно до узгоджених правил. Шкали дозволяють представити числову характеристику вимірюваної величини, що допомагає порівнювати та аналізувати дані. При вимірюванні розмірів об'єкта можуть використовуватися різні шкали:

• Температурна шкала: Визначає температуру об'єкта. Одна з популярних шкал - Цельсія, де вода замерзає при 0°C і кипить при 100°C.
• Шкала міцності: Визначає міцність матеріалу. Наприклад, Шкала Мооса вимірює твердість матеріалів за висновками з враження, які залишає піраміда на поверхні матеріалу.
• Шкала сейсмічності: Визначає інтенсивність землетрусів. Шкала Ріхтера вимірює сейсмічну активність за розміром землетрусу.
• Шкала інтенсивності кольорів: Використовується для визначення яскравості кольорів в графічних або дизайнерських застосуваннях.
• Шкала світлочутливості матеріалів: Визначає, як сильно матеріал реагує на світло або інші форми електромагнітного випромінювання.

Основи технічних вимірювань передбачають застосування різноманітних методів і засобів для отримання точних і об'єктивних вимірів фізичних величин. Способи вимірювань відрізняються за типом величини, що вимірюється, а також за методом та засобами, які використовуються для здійснення вимірювання.

Основні способи вимірювань згідно з основами технічних вимірювань включають:

1.     Прямі виміри:

     Лінійні виміри: Вимірювання довжини, висоти, ширини тощо за допомогою лінійки, мікрометра, каліпера та інших інструментів.

     Часові виміри: Вимірювання часу з використанням годинників, таймерів тощо.

2.     Оптичні методи:

     Мікроскопія: Вимірювання розмірів та деталей об'єктів з використанням мікроскопа.

     Спектроскопія: Визначення спектрального складу світла або інших електромагнітних хвиль.

     Інтерферометрія: Вимірювання різниці ходу світла для визначення розмірів та параметрів об'єктів.

3.     Електричні методи:

     Вимірювання опору: Визначення опору електричних компонентів за допомогою омметра.

     Вимірювання напруги і струму: Використання вольтметрів та амперметрів для вимірювання електричної напруги і сили струму.

4.     Механічні методи:

     Вагові виміри: Вимірювання маси тіл за допомогою ваги.

     Тиск: Вимірювання тиску рідини або газу за допомогою манометрів.

5.     Акустичні методи:

     Вимірювання звукового тиску: Визначення амплітуди звукового хвиль.

     Ультразвукова діагностика: Використання ультразвуку для вимірювання властивостей матеріалів чи для медичної діагностики.

Метод вимірювання включає сукупність принципів, засобів вимірювання, температурний режим вимірювання та інші фактори.

Основними з них є:

     Метод безпосередньої оцінки - значення величини визначається безпосередньо на вимірювальному приладі прямої дії;

     Порівняння з мірою - вимірювану величину порівнюють з мірою даної величини;

     Протиставлення - вимірювана величина одночасно на прилад та іншу вимірювану величину.

     Диференціювання - на вимірювальний прилад впливає різниця значень вимірювань і відомої величини.

     Нульовий - коли результуючий ефект величин на прилад доводять до нуля.

     Метод заміщення - вимірювану величину замінюють відомою.

     Метод збіжності - визначається різниця між вимірюваною величиною та величиною, що відтворюється.

Тема. Загальні поняття управління якістю.

1. Поняття якості. Основні поняття і категорії управління якістю.
2. Фактори впливу на якість продукції.
3. Види та оцінка рівня якості продукції.

1. Поняття якості. Основні поняття і категорії управління якістю.

Якість є однією з основних категорій, що визначають спосіб життя, соціальну і економічну основу для успішного розвитку людини і суспільства

Також якість – це ступінь відповідності властивих характеристик вимогам. Якість можна визначити і як – сукупність характеристик об'єкта, що ставляться до його здатності задовольняти обумовлені або передбачувані потреби.

Під об'єктом у цьому визначенні розуміється все, що може бути індивідуально описане і розглянуте, тобто товар, послуга, процес; система, організація або окрема особа. Кожна потреба виражається рядом вимог (рис. 1), які беруть участь у формуванні відносин придатності об'єкта для цілей споживача, служать для оцінки відповідності об'єкта його призначенню й, отже, окреслюють границю якості об'єкта.

Рис. 1. Основні узагальнені вимоги.

Вимоги до якості можна визначити як вираження певних потреб або їхній переклад у набір кількісно або якісно встановлених вимог до характеристик об'єкта з метою їхнього майбутнього втілення в об'єкті.

При проведенні технічних оцінок термін «якість» застосовується в наступних ситуаціях:

       при порівнянні об'єктів з метою виявлення ступеня переваги тобто відносна якість;

       при кількісній статистичній оцінці – рівень якості;

       при проведенні точної технічної оцінки – міра якості.

Термін «об'єкт» звичайно можна замінити терміном «продукція».

Продукція являє собою результат процесу або якої-небудь діяльності. Вона може бути як матеріальної – виробу, так і нематеріальної – послуги.

Послуги виробничого характеру називають роботами.

На кожному етапі розвитку суспільного виробництва існують специфічні вимоги до якості продукції. На ранніх стадіях становлення промисловості основними вимогами до якості були точність і міцність. Масштаби виробництва дозволяли проводити перевірку кожного виробу.

У міру розвитку промислового виробництва продукція ставала усе більше складною, тобто вимога до якості постійно росла. Почала складатися система контролю якості продукції, суть котрої полягала у виявленні дефектної продукції і вилученні її з виробничого процесу.

Ріст ступеня насичення ринку товарами і послугами, посилення конкуренції викликали до життя поняття конкурентоздатності.

Конкурентоздатність – це здатність продукції відповідати:

       у певний період часу сформованим або передбачуваним вимогам ринку;

       бути успішно реалізованої при наявності пропозиції інших аналогічних товарів.

Для перемоги в конкурентній боротьбі однієї системи контролю якості було недостатньо. З'явилася необхідність у виявленні і аналізі причин дефектів, а також розробці заходів щодо запобігання браку в майбутньому. Зложилася нова концепція – управління якістю. Увага при цьому приділялося кожному етапу створення продукту, а не зосереджувало лише на загальному результаті виробничої діяльності.

Контроль відіграє істотну роль і розглядається в одному ряді з такими процесами, як аналіз, планування і прогнозування якості. Головною метою системи є забезпечення і удосконалювання якості протягом усього процесу створення продукції як засобу задоволення конкретних потреб.

Забезпечення якості – плановані і систематично виконувані організацією дії, що створюють упевненість у тім, що якість продукції буде відповідати пропонованим вимогам.

Існують два різновиди забезпечення якості: внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє забезпечення якості створює впевненість у належній якості продукції в керівництва організації, зовнішнє — у споживачів.

Процес «створення якості» можна розглядати як здійснення наступних етапів:

1. Усвідомлення потреби;
2. Інтерпретація потреби, Виявлення вимог до якості;
3. Втілення вимог до якості в зразку продукції;
4. Реалізація вимоги до якості продукції підприємства тощо;
5. Реалізація вимог до якості в товарі;
6. Задоволення потреб (оцінка якості споживачем).

Сертифікацією продукції називається відповідність продукції встановленим вимогам (стандартам).

До дій по забезпеченню якості ставляться:

       аналіз актуальних і потенційних усвідомлених споживачами потреб; при наявності на ринку товарів-аналогів – аналіз рівня якості цих товарів;

       прогнозування;

       проектування якості в процесі розробки нової продукції;

       планування якості;

       розробка стандартів;

       контроль якості сировини/матеріалів і комплектуючих;

       контроль у процесі виробництва;

       контроль готової продукції;

       контроль реалізації;

       після продажний контроль (в умовах експлуатації);

       зворотний зв'язок зі споживачами.

При цьому всі перераховані вище дії є складними і являють собою сукупність безліч більш простих операцій, кожна з яких має власну мету, критерії контролю і методи корекції якості у випадку невідповідності рівня якості стандартам.

Поняття якості можна поширити також на категорії діяльності організації в цілому. Концепції загального управління якістю (TQM) уважається сьогодні найбільш прогресивною і має на увазі активну участь кожного співробітника в удосконалюванні якості продукції і процесу її виробництва.

Побудова спеціальної системи для управління якістю називається системою якості (системою управління якістю) і являє собою сукупність організаційної структури, розподілу повноважень і відповідальності, методів, процедур і ресурсів, необхідних для встановлення, підтримки і удосконалювання якості продукції.

Система якості реалізує політику організації в області якості. Політика в області якості офіційно визначає основні цілі і завдання організації в області якості. Вона є важливим елементом загальної політики фірми і затверджується її керівництвом.

В організації формується внутрішньофірмова ієрархія якості, внутрішньофірмова ієрархія якості є підставою так називаної піраміди якості, що відбиває вплив якості на суспільство в цілому (рис. 2).

Рис. 2. Піраміда якості.

Для ефективного управління процесами забезпечення і підвищення якості продукції і продуктивності праці існує система управління якістю.

Управління якістю охоплює частину функцій управління, спрямованих на досягнення цілей в області якості. Цілі в області якості припускають створення на підприємстві умов, у яких можливо контролювати, регулювати якість, забезпечувати відповідність прийнятим вимогам і гнучко змінювати встановлені вимоги.

Управління якістю — це є аспекти виконання функції управління, які визначають політику, цілі і відповідальність в області якості, а також здійснюють їх за допомогою таких засобів, як планування якості, оперативне управління якістю, забезпечення якості і поліпшення якості в рамках системи якості.

У поняття "управління якістю" входять наступні аспекти:

1. Загальні аспекти:

• планування на рівні вищого керівництва;
• систематизація і документальне оформлення діяльності у вигляді методик, протоколів, інструкцій і ін.;
• залучення всіх виробничих ресурсів і всього персоналу;
• широке використання стандартизації, у тому числі і міжнародних стандартів, у управлінні якістю;
• регулярні перевірки, вивчення зворотного зв'язку і коректування дій;
• безперервне навчання персоналу прийомам і методам управління якістю.

2. Технічні аспекти:

• використання у виробництві останніх світових стандартів або стандартів, що перевищують рівень світових;
• контроль продукції на кожному етапі в процесі виробництва з використанням необхідних засобів контролю;
• діагностика устаткування;
• забезпечення керованості всіма процесами і простежування кожної одиниці продукції;
• регулярний перегляд технологій.

3. Економічні аспекти:

• управління економікою якості;
• планування капіталовкладень у якість (витрати на функціонування системи якості, навчання персоналу, вивчення ринку, контроль, діагностику, переоснащення виробництва, залучення незалежних експертів, особисті премії персоналу і ін.).

4. Управлінські аспекти:

• визначення політики в області якості і конкретний розподіл обов'язків і повноважень кожного співробітника;
• розробка формалізованої методології управління якістю з використанням різних методів і прийомів управління якістю і контроль виконання методики;
• планування необхідного кошторису капіталовкладень у якість у річному бюджетному плані;
• орієнтація виробництва на використання останніх науково-технічних розробок і вимог;
• контроль за виконанням норм екології і безпеки праці.

При побудові системи управління якістю переслідується Ціль організаційного об'єднання всіх управлінських функцій, від реалізації яких залежать забезпечення і підвищення якості. Також це дозволяє створювати організаційні умови для об'єднання зусиль усього персоналу, спрямованих на підвищення економічних і виробничих показників діяльності всієї компанії.

Система якості – сукупність організаційної структури, методики, процесів і ресурсів, необхідних для здійснення управління якістю.

Система якості за формою — це система документації, у якій установлені загальні принципи забезпечення якості, вимоги до діяльності і відповідальності кожного співробітника в області якості; умови дотримання заданих параметрів кожного процесу і характеристик кожного об'єкта; методики контролю, обробки і аналізу інформації про якість; програми навчання персоналу в області якості і ін.

Система якості містить у собі також систематичну діяльність відповідно до встановлених вимог, виявлення недоліків і постійний пошук шляхів поліпшення.

Система якості в організації призначена, насамперед, для задоволення внутрішніх потреб управління організацією.

Призначення системи якості:

       організація діяльності в області якості у формі системи з функціями координації, регулювання, аналітичного вироблення рішень;

       регламентація і упорядкування всієї діяльності організації відповідно до поставленої Цілі в області якості;

       визначення ролі і відповідальності кожного співробітника відповідно до поставленої Цілі в області якості;

       приведення всіх процесів на підприємстві в керовані умови;

       забезпечення контролю продукції і ресурсів;

       постійне підвищення кваліфікації персоналу;

       організація системи ведення, нагромадження і обробки інформації з метою мінімізації витрат, викликаних низькою якістю.

Цілі, сформульовані керівництвом підприємства, визначають напрямок діяльності підприємства протягом його існування. Цілі не можна часто змінювати. Звичайно вони змінюються тоді, коли організація ухвалює рішення щодо повній переорієнтації своєї діяльності.

Мету підприємства визначає керівник до початку господарської діяльності і вони можуть бути відкоректовані в міру активізації діяльності підприємства, спрямованої на задоволення вимог ринку.

Ціль в області якості є вершиною піраміди планування і установлює завдання бізнесу, обумовлені вищим керівництвом, а також тактикові і стратегію, формовані керівництвом середньої ланки.

Політика підприємства – це сформульовані напрямки і Цілі, які визначаються керівництвом: загальна політика, політика в області якості, збуту, інвестицій і т.д.

Політика в області якості є офіційним документом організації, частиною загальної політики, основою функціонування всієї системи якості. Вона містить стратегічні цілі в області якості, сформульовані для досягнення цілей завдання підприємства і зобов'язання (особливо з боку керівництва).

Після твердження політики вся діяльність підприємства направляється на її реалізацію.

Фактори, що впливають на політику в області якості:

         гарантії підприємства щодо виробленої або реалізованої продукції;

         вимоги законодавства;

         вимоги споживачів до якості продукції і системам забезпечення якості;

         умови конкурентної боротьби;

         економічні розрахунки;

         технологічні умови.

Обов'язковою умовою функціонування системи якості є регулярний аналіз із боку вищого керівництва системи якості і її відповідності політиці в області якості тобто офіційна оцінка вищим керівництвом стану системи якості і її відповідності політиці в області якості і цілям.

2. Фактори впливу на якість продукції.

В умовах ринку якість забезпечується і гарантується підприємством. Ще в 60-70 роки вважалося, що для успіху виробника досить, щоб було продукції багато і вона була дешевою. Але вже з 80-х років стало очевидним, що виникла конкуренція не цін, а якості – 80 % покупців приймають рішення про покупку, звертаючи увагу саме на якість.

Таким чином, конкурентною стає продукція, яка при інших рівних умовах має вищу якість при меншій виробничій собівартості.

Методичною основою забезпечення якості є так звана "петля якості":

1. Вивчення ринку (попит і перспективи розвитку);
2. НДР і проектування;
3. Придбання матеріалів, комплектуючих;
4. Планування і розробка технологічних процесів;
5. Виробництво;
6. Контроль випробування й аналіз;
7. Пакування і зберігання;
8. Збут і сфера обслуговування;
9. Монтаж і наладка;
10. Технічна допомога та обслуговування;
11. Утилізація.

На якість продукції впливає багато факторів, які діють як самостійно, так і у взаємозв'язку між собою, як на окремих етапах життєвого циклу товару, так і на декількох. Усі фактори об'єднуються в 4 групи: технічні, організаційні, економічні та суб'єктивні.

Технічні фактори: конструкція, схема послідовного зв'язку елементів, схема резервування, схемні вирішення, технологія виготовлення, засоби технічного обслуговування і ремонту, технічний рівень бази проектування, виготовлення, експлуатація.

Організаційні фактори: розподіл праці та спеціалізація, форми організації виробничих процесів, ритмічність виробництва, форми і методи контролю, порядок пред'явлення і задачі продукції, форми і способи транспортування, зберігання, експлуатації (споживання), технічного обслуговування, ремонту.

Економічні фактори: ціна, собівартість, форми і рівень заробітної плати, рівень витрат на технічне обслуговування та ремонт, ступінь підвищення суспільної праці. Економічним факторам властиві контрольно-аналітичні і стимулюючі властивості. До перших відносять такі, що дозволяють виміряти: витрати праці, засобів, матеріалів на досягнення і забезпечення певного рівня якості.

Найбільш стимулюючі фактори – ціна і заробітна плата. Правильно організоване ціноутворення стимулює підвищення якості (при цьому ціна покриває всі витрати підприємства на заходи щодо підвищення якості і забезпечує необхідний рівень рентабельності).

Суб'єктивні фактори по різному впливають на розглянуті вище фактори. Від професійної підготовки людей, зайнятих проектуванням, виготовленням і експлуатацією виробів, залежить рівень використання технічних факторів. Але якщо в процесі функціонування технічних факторів роль суб'єктивних слабшає (автоматизація), то в організаційних факторах суб'єктивний елемент відіграє значну роль (способи і форми експлуатації та споживання виробів).

Якість розглядається як соціально бажана мета, але її вплив на підвищення рентабельності вважається мінімальним – це пояснюється недостатньою обізнаністю виробників, які допускаються наступних помилок:

1. Більш висока ціна обходиться дорожче – одночасне вдосконалення виробничих процесів може призвести до значного зниження собівартості виробу (комплектуючі і побутова техніка, електроприлади – якість помітно поліпшилась, а вартість знизилась).
2. Акцент на якість веде до зменшення продуктивності – у сучасній структурі управління якістю акцент змінився на попередження недоліків на стадіях розробки і виготовлення, тому брак не виготовляється, а зусилля, потрачені на те, щоб поліпшити якість і зберегти кількість, сприяють тому, що покращення якості призводить до більш високої продуктивності.
3. На якість впливає культура праці робочої сили – компаніям необхідно вивчити слабкі місця своїх систем управління і забезпечити належні умови робочих місць:

• всебічне навчання операторів обладнання;

• детальні інструкції до роботи;

• засоби для перевірки або оцінювання результатів дій працівників;

• засоби для регулювання обладнання або процесу у випадку, якщо результат виявиться незадовільним.

4. Якість може бути забезпечена суворою перевіркою – 60 – 70 % усіх дефектів, виявлених на виробництві, прямо або опосередковано відносяться до помилок, допущених на таких ділянках, як проектування, технологічна підготовка виробництва і закупка матеріалів.

Управління якістю – це не ізольований вид діяльності відділу технологічного контролю. Щоб бути ефективним, цей процес повинен охоплювати операції всіх відділів: маркетингових, проектно-конструкторських розробок, технології, виробництва, пакування, диспетчеризації, транспортування. Тобто, управління якістю повинно охоплювати діапазон від постачальників вихідного матеріалу до замовників.

Якість продукції є найважливішим показником діяльності підприємства, так як в значній мірі визначає його виживання в умовах ринку. Актуальність даної теми полягає в тому, що випуск якісної продукції - це один з найбільш надійних способів для підприємства забезпечити собі шлях до досягнення високого прибутку, а тому важливо знати які фактори на неї впливають.

На якість продукції впливає велика кількість чинників. Значна міра їх впливу на забезпечення високої якості продукції припадає на етап проектування продукції 80%, потім на процес контролю і регулювання технологічних процесів 15% і на процес контролю якості готової продукції 5%.

Фактори, що впливають на якість продукції поділяються на: зовнішні;   економічні; політичні; ринкові; технологічні; конкурентні; соціальні; міжнародні. Внутрішні: технічні; експлуатаційні; виробничі; організаційні; інформаційні; соціальні/

Фактори зовнішнього середовища є основою для формування якості в умовах ринкових відносин. Особливе значення серед даних факторів займають конкурентні, яким на підприємствах повинна приділятися пильна увага. Підприємство не може вплинути на фактори зовнішнього середовища, однак, своєчасне врахування їх дії з метою прогнозування можливих коливань здатне забезпечити більш швидку адаптацію організації в конкурентному середовищі.

Наведемо більш детальну характеристику внутрішніх факторів:

• технічний фактор - це фундамент якості продукції. Він передбачає впровадження нової техніки і технології, використання новітніх матеріалів, які і є базою для випуску конкурентоспроможної продукції;
• організаційний фактор - фактор, пов'язаний з вирішенням питань на виробництві, до яких можна віднести організацію праці та управління, підвищення відповідальності за якість виробленої продукції, оперативне-виробниче планування, забезпечення культури виробництва, підвищення кваліфікації персоналу тощо;
• економічні фактори обумовлені витратами на випуск і реалізацію продукції, на забезпечення необхідного рівня якості продукції, політикою ціноутворення і системою економічного стимулювання персоналу за виробництво високоякісної продукції, матеріальна відповідальність працівників за виготовлення недоброякісної продукції;
• соціальні фактори характеризують кваліфікацію працівників, рівень їх освіти, соціально-психологічний клімат в колективі, професійну структуру кадрів, підвищення кваліфікації, мотивацію персоналу та ін.;
• експлуатаційні фактори - фактори, що впливають на якість виробу в процесі його експлуатації. Це фактори поточного, планового і капітальних ремонтів, проведення регламентних робіт, дотримання технічної документації;
• виробничі фактори - фактори, які виникають в процесі виробництва продукції і аспекти оперативного їх усунення;
• фактор інформаційної оперативності - це фактор, покликаний забезпечувати своєчасне надходження всієї необхідної інформації особам, покликаним запобігати появі браку.

Розподіл факторів на зовнішні і внутрішні дозволяє більш комплексно підійти до питання вивчення та мінімізації їх можливого негативного впливу на якість продукції. Також в деяких джерелах особлива увага приділяється людському фактору і висувається пропозиція розглядати його як окрему групу.

Зовнішні та внутрішні фактори при даній класифікації зберігають свої характеристики і розподіл на складові елементи. Більший акцент робиться на те, що при наявності у підприємств однакової техніки і технології, постачання їх однаковими матеріалами та комплектуючими, саме людський фактор буде визначальним. До цього моменту можна віднести: кваліфікацію, досвід, професіоналізм, зацікавленість персоналу, активність та ініціативу, обмін передовим досвідом, наставництво та інше.

Сукупність факторів, що впливають на якість продукції, вказує на те, що основний акцент робить на фактори внутрішнього середовища організації. В даному підході фактори розміщуються послідовно, в порядку проходження продукції етапів її життєвого циклу всередині підприємства: проектування (проект продукції, вихідні матеріали), виробництво (обладнання, людина), контроль продукції (методи контролю, вимірювання рівня якості) . Кожен їз представлених елементів впливає на рівень якості продукції, що випускається, однак при інших рівних умовах увагу слід приділити людському фактору як основі конкурентоспроможності товару і продукції в сучасних економічних умовах.

В представленому підході також розглядаються фактори, що впливають на якість з позиції організації внутрішнього середовища підприємства. Однак в цьому випадку вони представлені у вигляді укрупнених груп факторів. Особливе значення при формуванні внутрішньої інфраструктури забезпечення якості набувають стан обладнання, тип продукції, що виробляється, забезпеченість матеріалами, якість трудових ресурсів і матеріальне стимулювання персоналу.

На підставі вищерозглянутих підходів до класифікації факторів, що впливають на рівень якості продукції, що випускається підприємством продукції, пропонуємо узагальнений варіант поділу всіх факторів, з виділенням основних великих блоків і деталізацією складових їх елементів.

За іншим підходом пропонується поділ всієї сукупності факторів на 4 групи:

1)            технічні: вид продукції, що виготовляється і серійність її виробництва; стан технічної документації; якість технологічного обладнання, оснащення, інструменту; стан випробувального устаткування; якість засобів вимірювання і контролю; якість вихідних матеріалів, сировини, комплектуючих виробів.

2)            організаційні: забезпеченість матеріалами, сировиною і т.д.; технічне обслуговування обладнання, оснащення; планомірність і ритмічність роботи; організація робіт з постачальниками; організація інформаційного забезпечення; наукова організація праці, культура виробництва; організація харчування та відпочинку.

3)            економічні: форми оплати праці і величина заробітної плати; преміювання за високоякісну роботу; утримання за брак; співвідношення між якістю продукції, собівартістю і ціною.

4)            соціальні: стан виховної роботи; підбір, розстановка і переміщення кадрів; організація навчання; підвищення кваліфікації; організація відпочинку; взаємини в колективі.

На підставі вищерозглянутих підходів до класифікації факторів, що впливають на рівень якості продукції, що випускається підприємством, пропонуємо узагальнений варіант поділу всіх факторів, з виділенням основних великих блоків і деталізацією складових їх елементів.

Класифікація факторів, що впливають на якість продукції: Зовнішні фактори: технічні (рівень розвитку техніки і технології, здійснення НДДКР, частота впровадження нововведень); соціально-культурні (тип споживчої культури, рівень життя населення, демографічна ситуація); економічні (рівень доходів населення, фінансування наукових досліджень, програми підтримки). Людський фактор (кваліфікація, освіта, загальна ерудиція, досвід, ставлення до роботи, стать, вік). Внутрішні фактори: технічні (вид продукції, що виготовляється; стан обладнання; якість матеріалів); організаційні (планомірність, ритмічність роботи, організація праці і відпочинку, забезпеченість матеріалами); економічні (величина заробітної плати; утримання браку, собівартість продукції); соціальні (підбір кадрів, підвищення кваліфікації співробітників).

У запропонованій класифікації зберігається поділ усіх факторів на внутрішні і зовнішні, з виділенням людського фактора в окремий блок. Даний підхід в загальному вигляді являє всю сукупність факторів, здатних вплинути на рівень якості продукції, що виробляється і дозволяє візуально представити деякі з них.

Таким чином, якість продукції - це багаторівнева, системна категорія, яка відображає здатність організації задовольняти потреби всіх сторін, зацікавлених в її діяльності, досягаючи при цьому стійкого розвитку в постійно мінливих конкурентних умовах. Зростаючі вимоги до якості продукції, що випускається  одна з характерних рис світового ринку. Тому в умовах конкурентної боротьби успішно розвиватися зможуть тільки ті підприємства, які здійснюють грамотне управління якістю продукції, так як воно є одним з ключових елементів конкурентоспроможності товарів і послуг.

 3.  Види та оцінка рівня якості продукції.

Для визначення якості продукції зазвичай порівнюють значення показників якості кількох видів продукції. На підставі порівняння можна зробити висновок про те, якість якої продукції буде вищою (рис. 3).

Вимірювальний метод ґрунтується на інформації, що отримується з використанням технічних вимірювальних засобів. За допомогою вимірювального методу визначаються параметри показників якості, наприклад, маса виробу, частота обертання двигуна, розмір виробу, швидкість автомобіля, сила струму та ін. Показники якості продукції визначаються таким арсеналом методів:

Рис. 3. Класифікація методів визначення показників якості продукції

Показники якості продукції визначаються таким арсеналом методів:

- вимірювальним, який здійснюється за допомогою технічних засобів вимірювання;

- розрахунковим, що провадиться на основі використання аналітичних та (або) статистичних залежностей показників якості продукції, при цьому значення якості продукції визначають із використанням правил математичної статистики, тому його також називають статистичним.

- органолептичним, що дає змогу визначити якість продукції за допомогою органів чуттів за бальною системою;

- реєстраційним, який здійснюється на основі спостереження та підрахунку кількості певних подій, явищ, предметів або витрат за одиницю часу;

- експериментальним (традиційним), що базується на застосуванні технічних засобів і дає можливість найоб’єктивніше оцінити якість продукції;

- соціологічним, який полягає у проведенні збору та аналізу відгуків фактичних чи можливих споживачів продукції;

- експертним (для «невимірювальних» показників), який здій­снюється на підставі рішень, що приймаються експертами (фахівцями в галузі створення, виготовлення, експлуатації виробів);

Для кожного з перелічених показників якості необхідно знайти його значення шляхом вимірювання та оцінювання - методів, що належать до спеціальної сфери наукових знань -кваліметрії. Згідно з принципами кваліметрії, кількісні значення показників якості продукції можуть визначатися на основі:

• фізичних експериментів - методами метрології (вимірювання геометричних розмірів, маси, твердості, електропровідності, зносо­стійкості тощо);
• психологічних експериментів (експертне вимірювання есте­тичних та ергономічних властивостей).

Відносною характеристикою якості продукції є оцінка технічного рівня продукції, яка визначається шляхом зіставлення значень показників її технічної досконалості з відповідними значеннями показників базового зразка (еталона).

Рівень якості продукції (технічний рівень) оцінюється за певними етапами (рис. 4) протягом усього життєвого циклу виробу. До них належать дослідження та конструювання (проектування), виробництво, оборот та реалізація, експлуатація та споживання.

Базовий зразок має поєднувати в собі певну кількість і перелік технічних та економічних показників, які найбільшою мірою відповідають вимогам конкретного ринку на момент запланованого виходу на нього з даним товаром. При цьому необхідно забезпечити максимальну близькість класифікаційних показників зразка та виробу, що порівнюється.

Виходячи з динаміки зміни ринкового середовища, що зумовлено конкуренцією, технологічним прогресом та вимогами споживачів, вибір базового зразка на кожній стадії життєвого циклу продукції має свої особливості і повинен коригуватися. Тому, орієнтуючись на найдосконаліший існуючий зразок, треба враховувати динаміку розвитку технічного рівня зразка на перспективу.

Інформаційною базою для визначення критеріїв якості базового зразка (конкурента) можуть бути:

1. стандарти підприємств, державні, міжнародні стандарти;
2. закони, технічні регламенти, урядові постанови, що вста­новлюють правила і вимоги до товарів (особливо до імпортованих): безпека, екологія, охорона здоров’я, маркування, транспортування, збереження, експлуатація та ін.;
3. юридичні норми поставки товарів до країни експорту;
4. дані про патентну чистоту експортних виробів і захист прав експортерів; митні правила; статистичні і наукові збірники;
5. галузеві періодичні та спеціальні журнали, статті та огляди, що видаються за кордоном, каталоги, проспекти і рекламні матеріали відомих фірм;
6. результати випробувань виробів на підприємствах-конкурентах;
7. норми та розцінки, що пов’язані з доставкою, збереженням, експлуатацією і ремонтом, технічним обслуговуванням машин та устаткування, іншими операціями за кордоном;
8. результати відвідування спеціалістами підприємства виставок, ярмарків, конференцій, симпозіумів тощо.

Рівень якості продукції (технічний рівень) одного виду оцінюється за допомогою диференційованих, узагальнюючих, змішаних та комплексних методів.

Диференційований метод, або метод відносних показників, ґрунтується на зіставленні одиничних показників якості оцінюваного та базового виробів. Відносний показник якості (К_якості) визначається за формулою:

де:

• Р і - значення і-го показника виробу, що оцінюється;
• Р_{і. б.} - значення і-го показника базового виробу (аналога);
• n - кількість показників.

Такий метод при незначній кількості відносних показників дає змогу оперативно визначити рівень якості продукції на конкретному ринку.

Узагальнюючий метод використовується, коли важко надати перевагу будь-якому показнику з великої їх кількості.

де:

• К_{я уз} - узагальнюючий показник якості;
• К_якості - відносний показник якості;
• n - кількість відносних показників.

Рівень якості продукції, що оцінюється залежно від значення узагальнюючого показника: при перевищенні одиниці рівень якості вищий за базовий зразок, при значенні, меншому за одиницю, рівень якості менший за базовий зразок.

Змішаний метод поєднує диференційований та узагальнюючий методи. Його застосування доцільне у випадках недостатньо повного врахування узагальнюючим показником усіх існуючих властивостей виробу, що не дає змоги отримати висновки щодо кількох певних груп властивостей. З допомогою цього методу якість продукції оцінюється за такими правилами: найважливіші показники вико­ристовуються як одиничні, а інші об’єднуються в групи, і для кожної з них визначається узагальнюючий показник; отримані узагальнюючі показники та одиничні показники оцінюють рівень якості виробу диференційованим методом.

Комплексний метод ґрунтується на використанні узагальнюючих показників якості продукції і розраховується шляхом відношення відповідних їх значень оцінюваної продукції до базового зразка. Суть його полягає в порівнянні узагальнюючих показників якості виробу, що оцінюється, базового зразка і сумарних витрат на їх придбання та експлуатацію. У такий спосіб визначається показник економічної ефективності (К _е):

де:

• К_я. _уз. та К_{я уз. б.} - відповідно узагальнюючі та базовий (аналога) показники якості виробу, що оцінюється;
• З та З_б - сумарні витрати споживачів на придбання та експлуатацію виробу, що оцінюється, та виробу базового зразка.

Якщо узагальнюючий показник економічної ефективності пере­вищує одиницю, тоді доцільно замінювати застарілу продукцію.

Інтегральний показник якості продукції застосовується для продукції, що не має аналогів, і визначається як відношення сумарного корисного ефекту від використання зразка продукції за заданий період часу служби до сумарних витрат на її створення, експлуатацію та споживання. Він встановлюється за державними і міжнародними стандартами.

Організаційно-методичною основою управління якістю є Державна Система Стандартизації (ДСС).

Важливу роль у підвищенні якості продукції відіграє система атестації промислової продукції. Атестація передбачає проведення комплексу організаційно-технічних та економічних заходів, направ­лених на своєчасне втілення у виробництво науково-технічних досягнень. До основних задач атестації належить збільшення об’ємів виробництва продукції, що відповідає кращим та світовим зразкам, зняття з виробництва застарілої продукції.

Розрізняють атестацію за вищими і першими категоріями якості. До вищої категорії якості належить продукція, яка відповідає показникам технічного рівня і якості найкращих світових досягнень.

Продукція першої категорії якості за технічними показниками повинна відповідати вимогам стандартів або технічним умовам (ТУ), мати стабільні показники технічного рівня якості.

Підтвердженням якості є сертифікат, який видається незалежним органом на основі позитивних результатів випробувань за стандартними методиками. Сертифікація продукції є важливим механізмом керування якістю, вона дає споживачу підтвердження про безпеку, екологічну чистоту, а також підвищує конкурентоздатність продукції.

Схему забезпечення якості зображено на рис. 5.

Рис. 5. Схема забезпечення якості

На сучасному етапі розвитку промисловості прийнято систему якості, яка відповідає вимогам міжнародних стандартів ISO серії 9000. Згідно з цією системою, керування якістю охоплює усі стадії та етапи життєвого циклу продукції («петля якості - спіраль якості» - схематична модель взаємозалежних видів діяльності, що впливають на якість продукції або послуг на різних стадіях: від визначення потреб до оцінки їх задоволення (рис. 6).

Рис. 6. Модель «петлі якості»:

1 - маркетинг, пошуки і вивчення ринку; 2 - проектування і розробка технічних вимог до продукції; 3 - матеріально-технічне постачання; 4 - підготовка і розробка виробничих процесів; 5 - виробництво продукції; 6 - контроль та іспити; 7 - упакування і збереження; 8 - реалізація та розподіл; 9 - монтаж та експлуатація; 10 - технічна допомога в обслуговуванні; 11 - утилізація після використання.

Життєвим циклом продукції є сукупність взаємозв’язаних процесів зміни стану продукції при її створюванні і використанні. Практика конкурентоздатних фірм («Крайслер», «Форд» і «Дженерал Моторс», «Фрайтлайнер», «Мек Транс», «Невістар Інтернешнл», «Паккар», «Вольво» та ін.) показує, що якісна продукція може бути виготовлена лише з урахуванням комплексного дослідження ринку, і цей досвід втілює в стандарти «петля якості».

Модель «петлі якості» відповідає принципам управління якістю продукції в Україні. Схематично систему державного управління якістю продукції можна представити таким чином:

Тема. Оцінювання якості продукції.

1. Розробка методів оцінки якості продукції.
2. Оцінка рівня якості однорідної та різнорідної продукції.
3. Види технічного контролю якості продукції: вихідний, операційний, приймальний.
4. Поняття дефектів товарів

1. Розробка методів оцінки якості продукції.

Розробка методів оцінки якості продукції є важливим завданням для підприємств, щоб забезпечити високу якість своєї продукції та задовольнити потреби споживачів. Оцінка якості допомагає виявити можливі дефекти, вдосконалити виробничі процеси та забезпечити конкурентоспроможність на ринку. Якість пізнається в порівнянні.

Розробка методів оцінки якості продукції полягає в створенні системи об'єктивних і систематичних методів та критеріїв, за допомогою яких можна оцінити якість виробленої або наданої продукції. Це важливий процес для підприємств, оскільки якість продукції впливає на задоволення клієнтів, конкурентоспроможність на ринку та репутацію бренду.

Основні кроки розробки методів оцінки якості продукції включають:

1. Визначення критеріїв якості: Спочатку потрібно визначити ключові характеристики продукції, які визначатимуть її якість. Це можуть бути параметри, такі як розміри, маса, механічні властивості, хімічний склад, функціональні властивості тощо.
2. Розробка методів вимірювання: Для кожного критерію потрібно розробити вимірювальні методи, які дозволять об'єктивно визначити ці характеристики. Це можуть бути фізичні вимірювання, хімічний аналіз, тестування на функціональність тощо.
3. Створення стандартів якості: На основі визначених критеріїв та методів вимірювання розробляються стандарти якості, які встановлюють прийнятні значення для кожної характеристики. Ці стандарти стають базовими для порівняння фактичних результатів.
4. Тестування на репрезентативних вибірках: Перед тим як застосовувати методи оцінки якості на всій продукції, їх часто тестують на обмеженій кількості репрезентативних вибірок, щоб переконатися в їхній ефективності.
5. Аналіз результатів та удосконалення: Після застосування методів оцінки якості проводиться аналіз результатів. Якщо виявляються відхилення від стандартів, можуть бути вжиті заходи для покращення якості продукції.
6. Систематичне оновлення: Технології та вимоги ринку постійно змінюються, тому методи оцінки якості також повинні піддаватися оновленню та вдосконаленню для відповідності сучасним стандартам.

Розробка методів оцінки якості продукції допомагає підприємствам забезпечити високу якість своєї продукції, підтримувати довіру споживачів та збільшити конкурентоспроможність на ринку.

Вибір конкретних методів залежить від типу продукції, її характеристик та цільової аудиторії. Комбінація різних методів може забезпечити комплексну оцінку якості та допомогти вдосконалити продукцію.

2. Оцінка рівня якості однорідної та різнорідної продукції.

Для комплексної оцінки рівня якості різнорідної продукції застосовують індекси якості продукції.

Індексом якості продукції називається комплексний показник якості різнорідної продукції, рівний середньому зваженому значенню відносних показників якості різних видів продукції за розглянутий період. Індекси якості використають при складанні планів підвищення якості й перевірці їхнього виконання, при зіставленні якості продукції різних підприємств, при оцінці стабільності виробництва й в інших випадках.

Найбільше часто індекс якості обчислюють на основі головного показника. Звичайно це продуктивність або довговічність виробів. Головний показник якості може бути комплексним.

При обчисленні індексів якості, що відповідають базисному й звітному періодам, беруть фактичні рівні якості для кожного періоду, а ціна для обох періодів приймається однієї й тієї ж.

Індекси якості можуть обчислюватися для різних організаційних рівнів: наприклад, для цеху, заводу, якоїсь галузі тощо. Основна ідея полягає в тому, щоб оцінити рівень якості продукції на різних рівнях організації та порівняти їх, використовуючи індекси якості.

На кожному рівні обчислення індексів якості може відрізнятися за методологією та вибором відповідних показників.

При оцінці рівня якості однорідної продукції застосовують диференціальний, комплексний або змішаний метод.

Диференціальний метод оцінки рівня якості продукції заснований на використанні одиничних показників якості продукції. Диференціальний метод застосовують у разі, якщо необхідно провести зіставлення рівня якості продукції, що оцінюється і базового зразка за окремими показниками, При такому зіставленні визначають, чи досягнуто рівень базового зразка в цілому, за якими показниками він досягнутий, які показники найбільш відрізняються від базових.

Диференційний метод:

– це відносний показник якості

– одиничний показник якості зразка, що оцінюється

  – одиничний показник якості базового зразка

Комплексна оцінка рівня якості передбачає використання комплексних показників сукупностей властивостей. Цей метод застосовують в тих випадках, коли треба найточніше оцінити якість складних виробів.

На основі комплексної оцінки можуть приймати певні технічні та організаційні рішення. Наприклад, вибір проекту збірних будинків для серійного випуску, вибір одного із запропонованих проектів лісопильного цеху, одного з варіантів технологічного процесу використання деревних відходів і т. д.

Комплексний метод:

– це середньозважений показник

– оцінка і-го одиничного показника

– коефіцієнт вагомості і-го одиничного показника

m – кількість показників, що оцінюється

Схема оцінки рівня якості продукції:

• збір даних про продукцію-аналог (вітчизняні і зарубіжних);
• вибір декількох зразків-еталонів;
• вибір номенклатури показників якості;
• визначення показників якості виробів-еталонів у одиницях фізичних величин і у відносних одиницях;
• визначення показників якості продукції, яку порівнюють;
• вибір базового зразка для порівняння.

3. Види технічного контролю якості продукції: вихідний, операційний, приймальний.

Технічний контроль - це перевірка відповідності продукції або процесу, від якого залежить якість продукції, встановленим стандартам або технічним вимогам. У машинобудуванні він являє собою сукупність контрольних операцій, які виконуються на всіх стадіях виробництва: на підприємство, напівфабрикатів, комплектуючих приладів та виробів до випуску готової продукції.

За етапами виробничого процесу:

• вхідний — контроль якості надходить продукції, який здійснюється споживачем;
• операційний — контроль продукції або процесу під час виконання або після завершення технологічної операції;
• приймальний — контроль продукції, за результатами якого приймається рішення щодо її придатності для постачання і (чи) використання.

Охарактеризуємо кожен етап виробничого процесу зазначеного вами контролю якості:

1. Вхідний контроль якості: Це перший етап контролю, який відбувається на початку виробничого процесу. На цьому етапі споживач або виробник перевіряє якість продукції від постачальників. Метою цього контролю є переконатися, що вхідні матеріали, компоненти або продукти відповідають встановленим стандартам та вимогам. Якщо якість на вхідному етапі не відповідає очікуванням, це може призвести до зниження якості кінцевого продукту та витрат на переробку чи виправлення.

2. Операційний контроль якості: На цьому етапі проводяться вимірювання, перевірки та тестування, щоб впевнитися, що продукція або процес відповідають встановленим стандартам та специфікаціям. Цей контроль допомагає виявити можливі дефекти або невідповідності та вжити заходів для їх виправлення ще до завершення виробництва.

3. Приймальний контроль якості: Після виконання операційного контролю продукція піддається остаточному перевірці на відповідність вимогам та стандартам. На цьому етапі приймається рішення щодо придатності продукції для подальшого використання або постачання. Якщо продукція не відповідає стандартам, вона може бути відхилена або вимагати додаткової обробки для виправлення.

Ці три етапи контролю якості виробничого процесу мають на меті забезпечити високу якість кінцевого продукту, уникнення дефектів та відповідність встановленим стандартам та вимогам як на вхідному, так і на внутрішньому рівні виробництва.

Основним завданням технічного контролю на підприємстві є своєчасне отримання повної та достовірної інформації про якість продукції, стан устаткування і технологічного процесу з метою попередження несправностей та відхилень, які можуть призвести до порушень вимог стандартів і технічних умов. 

Технічний контроль забезпечує необхідну налаштованість процесу виробництва і підтримує його стабільність, тобто стійку повторюваність кожної операції в передбачених технологічних режимах, нормах і умовах, Об'єктами технічного контролю на машинобудівному підприємстві є матеріали, напівфабрикати на різних стадіях виготовлення, готова продукція (деталі, дрібні складальні одиниці, вузли, блоки, вироби), засоби виробництва (устаткування, інструмент, прилади, пристосування), технологічні процеси і режими обробки, загальна культура виробництва.  

Функції технічного контролю визначаються завданнями і об'єктами виробництва. Сюди відносяться контроль за якістю і комплектністю виробів, облік і аналіз повернень продукції, дефектів.

Таблиця 1 – Класифікація видів контролю

Організаційні форми та види процесів технічного контролю якості продукції досить різноманітні. Тому доцільно їх поділити на групи за класифікаційними ознаками. Виділяють наступні види контрольних операцій: 

По стадіях життєвого циклу виробу: 

• контроль за проектуванням нових виробів; 
• контроль за виробництвом і реалізацією продукції; 
• контроль за експлуатацією або споживанням, 

По об'єктах контролю: 

• контроль предметів праці; 
• контроль засобів виробництва; 
• контроль технології; 
• контроль праці виконавців; 
• контроль умов праці. 

За стадіями виробничого процесу: 

• вхідний контроль, призначений для перевірки якості матеріалів, напівфабрикатів, інструментів і пристосувань до початку виробництва
• проміжний контроль, що виконується по ходу технологічного процесу (поопераційний); 
• кінцевий  приймальний контроль, що проводиться над заготовками, деталями, складальними одиницями, готовими виробами; 
• контроль за транспортуванням і зберіганням продукції. 

За рівнем охоплення продукції: 

• суцільний контроль, що здійснюється при 100%-му охопленні запропонованої продукції. Він застосовується в наступних випадках: 

а) при ненадійності якості матеріалів, що поставляються, напівфабрикатів,

заготовок, деталей, складальних одиниць; 

б) коли устаткування або особливості технологічного процесу не забезпечують однорідності виготовлених об'єктів; 

в) при складанні в разі відсутності взаємозамінності; 

г) після операцій, що мають вирішальне значення для якості подальшої обробки чи складання; 

д) після операцій з можливим високим розміром дефекту; 

е) при випробуванні готових виробів відповідного призначення; 

• вибірковий контроль, здійснюваний не над всією продукцією, а тільки над вибіркою. Зазвичай він використовується в наступних випадках: 

а) при великому числі однакових деталей; 

б) при високому ступені стійкості технологічного процесу; 

в) після другорядних операцій. 

За місцем виконання: 

• стаціонарний контроль, що виконується в стаціонарних контрольних пунктах, які створюються в наступних випадках: 

а) при необхідності перевірки великого числа однакових об'єктів виробництва, які вимагають спеціально обладнаних контрольних пунктів

(складна вимірювальна апаратура); 

б) при можливості включення роботи стаціонарного контрольного пункту в потік заключних операцій виробничого процесу; 

• контроль, що здійснюється безпосередньо на робочих місцях, як правило, в таких випадках: 

а) при перевірці великомасштабних виробів, незручних для транспортування; 

б) при виготовленні малого числа однакових виробів; 

в) при можливості застосування простих контрольно-вимірювальних інструментів або приладів. 

З організаційних форм виявлення та запобігання дефекту: 

• контроль, що здійснюється контролером довільно без графіка при систематичному обході закріплених за ним робочих місць; 
• контроль, що полягає в тому, що за контролером закріплюється певна кількість робочих місць, які він обходить «по кільцю» періодично відповідно до часового графіку, причому продукція проходить перевірку на місці її виготовлення; 
• статистичний контроль, який є формою періодичного вибіркового контролю, заснований на математичній статистиці і дозволяє виявити і ліквідувати відхилення від нормального ходу технологічного процесу раніше, ніж ці відхилення призведуть до дефекту; 
• поточний попереджувальний контроль, що здійснюється з метою запобігання дефекту на початку і в процесі обробки.

   За впливом на можливість подальшого використання продукції: 

• руйнівний контроль; 
• неруйнівний контроль. 

За рівнем механізації і автоматизації: 

• ручний контроль; 
• механізований контроль; 
• автоматизований (автоматизовані системи управління якістю) контроль; 
• автоматичний контроль; 
• активний і пасивний контроль продукції. 

За виконавцями: 

• самоконтроль; 
• контроль майстрів; 
• контроль ВТК; 
• інспекційний контроль; 
• одноступінчастий контроль (контроль виконавця та приймання ВТК); 
• багатоступінчастий контроль (контроль виконавця і операційний, а також спеціальний і приймальний). 

По використовувані засобів: 

• вимірювальний контроль, застосовуваний для оцінки значень контрольованих параметрів виробу: при точному значенні (використовуються інструменти та прилади шкальні) і по допустимому діапазону значень параметрів (застосовуються шаблони, калібри); 
• реєстраційний контроль, який здійснюється для оцінки об'єкта контролю на підставі результатів підрахунку (реєстрації певних якісних ознак, подій, виробів);
• органолептичний контроль, що здійснюється за допомогою тільки органів почуттів без визначення чисельних значень контрольованого об'єкта; 
• візуальний контроль - варіант органолептичного, при якому контроль здійснюється тільки органами зору; 
• контроль за зразком, здійснюваний порівнянням ознак контрольованого, вироби з ознаками контрольного зразка (еталона); 
• технічний огляд, який здійснюється в основному за допомогою органів почуттів і при необхідності - із використанням найпростіших засобів контролю. 

Методи технічного контролю характерні для кожної ділянки виробництва і об'єкта контролю. Їх розрізняють: 

• візуальний огляд, що дозволяє визначити відсутність поверхневих дефектів; 
• вимірювання розмірів, що дозволяє визначати правильність форм і дотримання встановлених розмірів у матеріалах, заготовках, деталях і складальних з'єднаннях;
• лабораторний аналіз, призначений для визначення механічних, хімічних, фізичних, металографічних і інших властивостей матеріалів, заготовок, деталей; 
• механічні випробування для визначення твердості, міцності та інших параметрів; 
• рентгенографічні, електротермічні та інші фізичні методи випробування; 
• технологічні проби, що проводяться в тих випадках, коли недостатньо лабораторного аналізу; 
• контроль дотримання технологічної дисципліни; 
• вивчення якості продукції у сфері споживання. 

4. Поняття дефектів товарів

Одним із завдань оцінки якості товарів є виявлення чи не­відповідність дефектів. Дефект - невиконання заданої чи очі­куваної вимоги, яка стосується об'єкта, а також вимоги, яка відноситься до безпеки (МС ІСО 9000:1994, п. 2.11).

Класифікація дефектів. Дефекти поділяються за ступенем значимості, наявності методів, засобів і місця виникнення. За ступенем значимості дефекти бувають критичні, значні та малозначні.

Залежно від наявності методів і засобів виявлення дефекти бувають явні чи сховані. За методами усунення дефекти мо­жуть бути переборними і непереборними.

Оцінку якості товару роблять товарознавці або спеціальна експертиза за ознаками градації якості: стандартний, нестан­дартний, брак і відходи. На всі види встановлюються норма­тиви. Критичні дефекти - це невідповідність товару, коли їхня наявність небезпечна для життя. Значні дефекти - не­відповідність істотна, впливає на використання за призначен­ням.

Малозначні дефекти - не порушені споживчі властивості.

Залежно від місця виникнення всі дефекти умовно поді­ляють на технологічні, передреалізаційні і післяреалізаційні.

При виявленні дефектів товарознавці висувають претензії виготовлювачам відповідно до Інструкції з приймання това­рів народного споживання по якості.

Якщо дефекти виявлені уже покупцем, то за наявності під­тверджуючих документів у силу вступає "Закон про Захист прав споживачів." Характеристику кожної ознаки за схемою "Класифікація дефектів" подано на рис. 1.

Тема. Системи управління якістю продукції

1. Якість продукції як товарознавча категорія.
2. Чинники, що обумовлюють якість продукції.
3. Формування якості на різних стадіях життєвого циклу продукції.

1. Якість продукції як товарознавча категорія.

Сьогодні примітним є те, що категорія «якість» розвивається в семантичному напрямку, тобто не розглядається її сутність, а тільки форма. Згідно з сучасними підходами якість є універсальним і всеосяжним поняттям, під яким розуміється не тільки якість продукції та послуг, які ми споживаємо, а й якість довкілля, якість життя в цілому. Якість стала інтегруючим поняттям, що зачіпає інтереси всіх учасників суспільного виробництва, а процес управління якістю охоплює всю систему менеджменту компанії, спираючись на системний підхід до управління всіма видами діяльності. Якщо управління якістю – це процес, то на кожному його окремому етапі, а також на кожній стадії життєвого циклу товару якість різна. Виникають, наприклад, поняття «експлуатаційна якість», «комерційна якість».

Але якість одна, це сукупність характеристик, властивостей. Зокрема, ДСТУ ISO 9000:2007 «Системи управління якістю. Основні положення та словник термінів» визначає якість як ступінь задоволення вимог сукупністю власних характеристик. Для практичного оцінювання якості користуються показниками якості, які є кількісними оцінками однієї чи декількох властивостей продукції, що характеризують її якість. З іншого боку, якість продукції визначається її властивостями як об’єктивними особливостями, що можуть проявлятися під час розробки, виготовлення, експлуатації та споживання, а кількісними оцінками однієї чи декількох властивостей продукції, що характеризують її якість, є показники якості.

Останнім часом в літературі вводиться поняття «системна якість». Очевидно, що будь-який товар можна розглядати як систему. Під якістю товару в цьому випадку розуміють якість системи.

Можна навести конкретні приклади, що взяті з останніх джерел, де наведено визначення категорії якість.

У роботі зазначено, що якість – це характеристика властивостей об'єкта, що характеризує задоволення системних потреб споживачів.

Професор Гарвардської школи бізнесу Д. Гарвін, розглядаючи поняття «якість», визначає п'ять найбільш істотних його характеристик:

– відповідність стандарту;

– відповідність технічним показникам кращих товарів-аналогів;

– ступінь точності дотримання всіх виробничих процесів;

– відповідність якості вимогам покупців;

– відповідність якості платоспроможному попиту.

Проблемам якості присвячено роботи багатьох всесвітньо відомих вчених і фахівців: У. Шухарта, Е. Демінга, Дж. Джурана, Ф. Кросбі, А. Фейгенбаума, К. Ісікави, Г. Тагуті. Ці роботи лягли в основу професіональної концепції якості та стали класичними. Формулювання цих фахівців у галузі управління якістю наведено нижче.

У. Шухарт розглядає якість як відмінності між предметами, їхню диференціацію за ознакою «поганий-добрий»; К. Ісікава ставить акценти на властивостях, які реально задовольняють споживачів; Дж. Джуран пов'язує якість з функціональним призначенням виробів, як ступінь задоволення споживача (для реалізації якості виробник має знати вимоги споживача і зробити свою продукцію такою, щоб вона задовольняла ці потреби); А. Фейгенбаум під поняттям «якість» розуміє загальну сукупність технічних, технологічних і експлуатаційних характеристик виробу або послуги завдяки чому вони будуть відповідати вимогам споживача при їх експлуатації; Дж. Харрінгтон в основі визначення якості вбачає задоволення очікувань споживача вартістю товару, його ціною, яку він собі може дозволити, коли в нього виникає потреба; Г. Тагуті виводить формулювання якості з витрат виробника, а отже, і вартості товару.

Аналіз наведених трактувань поняття «якість» засвідчує, що більшість авторів «задоволення певних очікувань і потреб споживачів» пов'язує з сукупністю властивостей продукції. Витрати значною мірою визначають ціну продукції, але не формують безпосередньо якість товару.

У роботі автори пропонують теоретико-практичну концепцію «Товар-Сировина-Товар», згідно з якою товар, що минув стадію експлуатації та перебуває на стадії утилізації, має розглядатися як сировина для створення наступ- ного товару або групи товарів.

Зазначена концепція системи пропонує таке бачення товару: на першому етапі маємо товар з характерною лише для нього функціональністю, у якому з часом його основні споживні властивості знижуються, поступаючись своїм місцем базисним властивостям (які обумовлено його складом), і він виявляється на останній стадії свого життєвого циклу – утилізації, внаслідок чого виникає необхідність розгляду товару з погляду функціональності його властивостей, іншими словами – як сировинної бази для створення нового товару/товарів згідно з його базисними функціями (складом).

Розглядати товар з позиції пропонованої системи необхідно як єдину систему всіх складових елементів і їхньої взаємодії, тому що саме ними і їхньою взаємодією визначається якість товару або системи.

Проаналізувавши якість кожного складового елемента товару, можна говорити про якість системи. Іншими словами, якість системи в цілому залежить від якості кожного з її елементів. На прикладі цієї взаємодії можна припустити й подібну залежність у здатності товару до переробки. Іншими словами, здатність товару до подальшої переробки прямим чином залежить від здатності до переробки кожного окремого елемента або утворених груп елементів.

Ми згодні, що будь-який товар можна розглядати як систему, оскільки для системи характерним є те, що вона складається з окремої кількості компонентів, які пов’язані між собою та утворюють певну структуру, яка в свою чергу надає товару певні властивості. Вони можуть бути корисними, менш корисними, конкретними – все залежить від потреб і призначення товару.

Однак всі властивості залежать від структурних елементів системи, причому не від арифметичної суми, а від взаємодії окремих елементів, які утворюють певну структуру.

У результаті об'єднання різних частин у єдине ціле формується синергетичний зв'язок. Він виникає між складовими елементами системи, змінює її ефективність. Далі в системі формується синергетичний ефект, тобто зростання ефективності в результаті з'єднання, інтеграції, злиття окремих частин у єдину систему за рахунок так званого системного ефекту (або емерджентності). Формування синергетичного ефекту відбувається тоді, коли система перебуває в нерівноважному стані.

Отже, емерджентність – це властивості системи, які знову виникають у створеної системи в результаті об'єднання її складових елементів у єдину цілісну систему. Тобто ці властивості, які знову виникли у створеній системі, не мав жоден з окремо взятих складових елементів системи.

Тут можна виділити три кількісні стани синергетичного ефекту:

– диссинергія, тобто коли сумарний ефект від результатів діяльності всіх елементів системи виявляється нижчим, ніж в умовах діяльності кожного елемента окремо (наприклад, 1 + 1 + 1 < 3);

– нульовий рівень синергії припускає, що позитивний ефект від взаємодії кожного елемента системи окремо буде незмінним за умови діяльності кожного елемента окремо (наприклад, 1 + 1 + 1 = 3);

– наявність синергетичного ефекту, тільки в цьому варіанті можливе отримання позитивного синергетичного ефекту (1 + 1 + 1 > 3).

Наприклад, хімічним елементом вуглець (буква С) позначають і вугілля, і діамант, і графіт, але як хімічні, так і фізичні властивості у цих матеріалів різні, що пояснюється різним розташуванням атомів і їхньою кількістю.

Структурні (або структурно-функціональні) властивості – це властивості, що характеризують міцність зв’язку елементів системи. Ці властивості є основ- ними, їх можна покласти в основу визначення «якість».

Узагальнюючи вищезазначене, можна відмітити, що під якістю товару або послуги слід розуміти якість системи. Будь-який товар має багато властивостей, одні з яких під час формування зв’язків применшуються, нейтралізуються, а інші, навпаки, набувають виразного вираження, складаються.

У результаті аналізу встановлено, що:

– продукція або послуга розглядаються сьогодні як система та виступають набором елементів, механізмів або окремих частин, що виділені за певним принципом, є структуроутворюючими факторами та грають роль підсистем. Вони по-різному взаємодіють у рамках системи. У результаті взаємодії елементів формуються властивості, що характерні для системи в цілому та для кожного з них окремо:

– товар як система характеризується якістю, яка певною мірою проявляється в усіх складових товару, забезпечує їхню єдність і цілісність;

– якість як товарознавча категорія – це сукупність властивостей продукції, що визначають ступінь задоволення потреб відповідно до призначення в певних умовах експлуатації або споживання;

– товару властива емерджентність, тобто поява нових властивостей, від- сутніх або не характерних для нього елементів. Таким чином, властивості цілого не дорівнюють сумі властивостей частин, хоча й залежать від них, об'єднані в систему елементи можуть втрачати властивості, які притаманні їм поза системою, або здобувати нові. Нетотожність суми властивостей елементів властивостям системи в цілому обумовлена наявністю структури.

2. Чинники, що обумовлюють якість продукції.

На якість продукції впливає значна кількість чинників, які діють як самостійно, так і в взаємозв’язку між собою, як на окремих етапах життєвого циклу продукції, так і на кількох. Всі чинники можна об’єднати в 4 групи: технічні, організаційні, економічні і суб’єктивні.

До технічних чинників належать: конструкція, схема послідовного зв’язку елементів, система резервування, схемні вирішення, технологія виготовлення, засоби технічного обслуговування і ремонту, технічний рівень бази проектування, виготовлення, експлуатації та інші.

До організаційних чинників належать: розподіл праці і спеціалізація, форми організації виробничих процесів, ритмічність виробництва, форми і методи контролю, порядок пред’явлення і здачі продукції, форми і способи транспортування, зберігання, експлуатації (споживання), технічного обслуговування, ремонту та інші.

Організаційним чинникам, на жаль, ще не приділяється стільки уваги, скільки технічним, тому дуже часто добре спроектовані і виготовленні вироби в результаті поганої організації виробництва, транспортування, експлуатації і ремонту достроково втрачають свою високу якість.

До економічних чинників належать: ціна, собівартість, форми і рівень зарплати, рівень затрат на технічне обслуговування і ремонт, ступінь підвищення продуктивності суспільної праці та інше.

Економічні чинники особливо важливі при переході до ринкової економіки. Їм одночасно властиві контрольно-аналітичні і стимулюючі властивості. До перших відносять такі, що дозволяють виміряти: затрати праці, засобів, матеріалів на досягнення і забезпечення певного рівня якості виробів. Дія стимулюючих чинників приводить як до підвищення рівня якості, так і до його зниження. Найбільш стимулюючим фактором є ціна і зарплата. Правильно організоване ціноутворення стимулює підвищення якості. При цьому ціна повинна покривати всі витрати підприємства на заходи по підвищенню якості і забезпечувати необхідний рівень рентабельності. В той же час вироби з більш високою ціною повинні бути високої якості.

В забезпеченні якості значну роль відіграє людина з її професійною підготовкою, фізіологічними і емоціональними особливостями, тобто мова йде про суб’єктивні фактори, які по-різному впливають на розглянуті вище фактори. Від професійної підготовки людей, які зайняті проектуванням, виготовленням і експлуатацією виробів, залежить рівень використання технічних факторів. Але якщо в процесі функціонування технічних факторів роль суб’єктивних слабшає, тому що на цій стадії процес проходить з використанням сучасної техніки і технології, яка максимально звільняє технологічний процес від участі людини, то в організаційних факторах суб’єктивний елемент відіграє вже значну роль, особливо коли мова заходить про способи і форми експлуатації і формування виробів.

Наскільки важливі суб’єктивні чинники, свідчить поширена серед виробників думка про економічну вигідність підвищення якості. Якість розглядається при цьому як соціально бажана мета, але її вплив на підвищення рентабельності вважається мінімальним. Пояснюється це недостатньою обізнаністю виробників, які допускаються таких помилок.

Підвищення якості всіх видів виготовлюваної продукції, робіт і послуг,  забезпечення їх відповідності кращим світовим та вітчизняним зразкам і вимогам, збереження якості виробів на весь час експлуатації або використання — один з найважливіших напрямків перебудови господарського механізму, підвищення ефективності суспільного виробництва.

Незабезпечення високої якості продукції, робіт та послуг призводить до значних матеріальних і моральних збитків.

Тому одне з основних завдань органів господарського управління і підприємств, які виготовляють продукцію та надають послуги, полягає у випуску високоякісної продукції, що сприяє підвищенню економічних показників роботи підприємства в цілому.

У 1987 p. з метою правильної організації роботи з управління якістю продукції в централізованому порядку було розроблено Рекомендації щодо форм і методів організації правового забезпечення комплексних систем управління якістю продукції на підприємствах промисловості та участі в цьому юридичних служб.

3. Формування якості на різних стадіях життєвого циклу продукції.

У розділі 7 ІSО 9001 регламентовано вимоги до наступних етапів:

• планування процесів життєвого циклу продукції;
• процеси, пов'язані зі споживачами;
• проектування і розробка;
• закупівлі.

Процеси управління, здійснювані на цій стадії, відіграють вирішальну роль у формуванні якості з двох основних причин.

1. Відповідно до відомим на світовому ринку "правилом 70-20-10" (див. Глава 1, параграф 1.2) 70% невідповідностей готової продукції пов'язані з причинами, виявленими на передвиробничій стадії.
2. Згідно з "правилом десятиразових витрат" (див. Рис. 4.9) виготовлювач, що здійснює корекцію якості (відповідно до побажань споживача) на ранніх стадіях, несе значно менше витрат, ніж при усуненні невідповідностей на стадії виробництва, а тим більше в період експлуатації . Як показує практика, витрати на коригування при переході від одного етапу життєвого циклу до наступного змінюються на порядок. Передові компанії світу основні зміни у виробництво вносять на початкових стадіях проектування і розробки дослідних зразків нових товарів і тільки незначну частину - на стадіях, які безпосередньо передують масовому виробництву

Особлива роль передвиробничій стадії виявляється і в структурі розділі 7 стандарту: вимоги розроблено детально і дані по чотирьох етапах життєвого циклу (7.1-7.4).

Процеси, що відносяться до передвиробничій стадії, можна представити у вигляді такої схеми:

На схемі представлені як власне процеси - збір маркетингової інформації (МІ), розробка (Р), науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР), так і результати - план якості (ПК), технічне завдання (ТЗ) і досвідчена продукція (ОП) у вигляді зразків. На вході процесу проектування - збір інформації про вимоги споживача і ринку, на виході - отримання дослідного зразка продукції.

Новий товар - товар, що по своїх якісних характеристиках принципово відрізняється від відомих раніше на ринку товарів або має вагомі якісні вдосконалення порівняно з товарами-аналогами: додаткові функціональні можливості, нові споживчі властивості, форму, дизайн.

Важливою підставою, що робить вплив на формування товарної політики, є концепція «життєвого циклу товару».

Життєвий цикл товару - це час існування товару на ринку, тобто часовий проміжок від початку й до закінчення його випуску й реалізації в первісному виді. Життєвий цикл товару - найважливіша концепція, що розглядає динаміку конкурентоспроможного перебування товару на ринку.

Теорія життєвого циклу товару - це концепція, що описує збут продукції, прибуток і стратегію маркетингу з моменту розробки товару й до його зняття з ринку. Протягом життєвого циклу товару компанії доводиться не раз переглядати стратегію маркетингу. Компанія повинна розробляти специфічну стратегію маркетингу для кожної нової стадії життєвого циклу розраховуючи на те, що її товар буде максимально довго користуватися попитом на ринку й приносити їй прибуток.

Етапи життєвого циклу товарів - характеристика основних ринкових параметрів особливостей маркетингових стратегій і технологій впливу на ринковий попит.

ЖЦТ має кілька стадій.

І стадія - зародження й впровадження - період появи товару на ринку.

При виведенні нового товару на ринок маркетингові рішення спрямовані на підвищення інформованості потенційних споживачів і зниження рівня невизначеності щодо нової продукції. Завдання укладається у швидкому формуванні первинного попиту й перетворенні потенційних покупців у реальні. Використовуються методи стимулювання (безкоштовні зразки, публічна демонстрація, одержання відкликань і ін.). Проводиться реклама, формуються надійні канали розподілу, провадиться остаточна модифікація товарів і т.п.

На етапі впровадження компанія звичайно або зазнає збитків, або дістає незначний прибуток внаслідок невеликого обсягу продажів і високих видатків, пов'язаних з організацією збуту й рекламою.

II стадія - розвиток, ріст - період визнання й поширення товару на ринку.

На стадії розвитку й росту маркетингові рішення пов'язані з максимальним рівнем охоплення ринку в умовах розширюваного попиту. Подальше проникнення на ринок пов'язане з поліпшенням якості й розширенням асортиментів товарів, інтенсифікацією збуту, посиленням контролю виконання замовлень, використанням «цін проникнення», вибором пріоритетних сегментів і ін.

III стадія - зрілість - період найбільшої стабільності реалізації товару, насичення ринку.

Маркетингові рішення на стадії зрілості спрямовані на збереження позицій товару на ринку, його ринкової частки, конкурентних переваг. Здійснюється диференціація товару, відбувається активний пошук нових ринкових ніш, розвивається цінове просування товарів. Велике значення надається аналізу прибутковості асортиментних груп, скороченню витрат, розвитку НІОКР.

IV стадія - старіння, відмирання - період зниження продажів, зникнення попиту.

На стадії спаду рішення спрямовані на підтримку позицій на залишковому ринку або на догляд з ринку. Відбуваються зняття з виробництва нерентабельної продукції й скорочення маркетингових витрат.

Залежно від різних стадій життєвого циклу, у яких по-різному протікають продаж і одержання прибутку, підприємство також по-різному будує свою ринкову діяльність розраховуючи на можливо більше повне використання особливостей і переваг тієї або іншої стадії.

Тема. Сертифікація продукції.

1. Роль сертифікації в управлінні якістю.
2. Системи сертифікації України (УкрСЕПРО).

1. Роль сертифікації в управлінні якістю.

Сертифікація – це система заходів, які засвідчують і документально підтверджують, що продукція чи послуга відповідає вимогам НД.

Нормативно технічною базою сертифікації є стандарти.

У світі існує проблема єдиного критерію оцінки якості. Важливо мати інструмент, який незалежно від того, де вироблена продукція, дав би гарантію, що якість відповідає вимогам стандартів.

Таким інструментом є сертифікація. Особливу актуальність сертифікація набула у зв’язку з введенням суворішого законодавства у сфері охорони здоров’я та навколишнього середовища.

Сертифікація спрямована на досягнення наступних цілей:

• створення умов для діяльності підприємств, установ, підприємців на єдиному товарному ринку, а також для участі в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі;
• захист споживача від несумлінності виробника (продавця, виконавця);
• контроль безпеки для довкілля, життя, здоров'я та майна;
• сприяння споживачам в виборі продукції;
• сприяння експорту і підвищення конкурентоспроможності продукції;
• підтвердження показників якості продукції, заявлених виробниками.

Сертифікація ґрунтується на наступних принципах:

• державності - забезпечення державних інтересів при оцінці безпеки продукції;
• об'єктивності - незалежності від виробника і споживача;
• достовірності - використання професійної випробувальної бази;
• виключення поділу товарів і послуг на вітчизняні та зарубіжні;
• демократичності - надання виробнику самому вибрати орган по сертифікації.

Охорона продукції та навколишнього середовища:

• Це невід’ємний елемент між виробником та споживачем.
• Не система оцінки якості продукції.
• Стає захистом споживача від придбання неякісної продукції.
• Товари, що мають сертифікат, більш конкурентоспроможні на внутрішньому та зовнішньому ринках.
• Засіб інформації споживача та правового регулювання.

Сертифікація – це комплекс дій, за допомогою яких підтверджується фактична характеристика продукції вимогам міжнародних стандартів, погоджених між експортером та імпортером продукції.

Система сертифікації – система має власні правила процедури і управління для проведення сертифікації відповідності.

Орган з сертифікації – орган, який здійснює сертифікацію відповідності.

Відповідність – дотримання всіх встановлених вимог до процесу, продукції чи послуги.

Сертифікат відповідності – це документ, який видано відповідно до правил системи сертифікації і засвідчує якість продукції на г віповідність конкретному стандарту або НД. Складається з декількох примірників:

1 - прямує за вантажем;

2 - разом з платіжними документами під час доставки;

3 - у товаровиробника.

Для споживача сертифікаційний знак на виріб є гарантією якості, для постачальника гарантією успіху.

Знак відповідності – знак зареєстрований та захищений в усталеному порядку і підтверджений відповідним маркуванням.

Ліцензія – це документ, за допомогою якого орган зі сертифікації надає виробнику, постачальнику або організації право на використання сертифіката чи знака відповідності для своєї продукції у процесах чи послугах.

Схема сертифікації – склад і послідовність дій третьої сторони при проведенні сертифікації відповідності.

Залежно від правового статусу розрізняють:

Обов’язкову сертифікацію – підтвердження уповноваженим органом відповідності даної продукції, процесу або послуги обов'язковим вимогам стандарту.

До  обов’язкових для виконання є та нормативна документація, що стосується:

1. безпеки для життя, здоров'я, майна громадян;
2. захисту навколишнього середовища;
3. сумісності і взаємозамінюваності продукції;
4. відповідності вимогам охорони праці;
5. метрологічним нормам і правилам, що забезпечують достовірність і єдність вимірювань.

Перелік товарів, які підлягають обов’язковій сертифікації, включає в себе: товари для дітей, продукти харчування, товари побутової хімії, парфумерію, косметику, мінеральні добрива і мінеральні добавки, прилади побутового призначення.

Добровільну сертифікацію - сертифікація, яка проводиться на добровільній основі з ініціативи виробника (виконавця), продавця або споживача продукції.

Умови об’єктивної оцінки якості:

1. достовірність випробувань
2. однакові вимоги на підставі вимог міжнародних стандартів
3. відповідний технічний рівень вимірювальної апаратури та метрологічного забезпечення;

4. кваліфікація та компетентність персоналу

Обов’язкові умови сертифікації:

1. Проведення повного і глибокого випробування продукції.
2. Проведення атестації виробництва.
3. Здійснення постійного нагляду за якістю продукції.

Типові випробування зразків продукції та оцінка систем управління якістю продукції на підприємствах з подальшим контролем якості, шляхом проведення періодичних контрольних випробувань зразків, які відбираються в торгівлі та на виробництві.

2. Системи сертифікації України (УкрСЕПРО).

В Україні робота з сертифікації стала проводитись після виходу постанови Кабінету Міністрів України № 95 від 27.02.1992р. та Декрету Кабінету Міністрів "Про стандартизацію та сертифікацію"

13.02.1993р. між країнами СНД підписана угода про проведення узгодженої політики в галузі стандартизації, метрології і сертифікації, згідно з якою особлива увага приділяється розробці та погодженню принципів та політики проведення робіт з сертифікації в державах СНД і взаємному визнані результатів випробувань.

Система створена відповідно до міжнародних НД ISO/ЕС і передбачає такі взаємопов’язані види діяльності:

• сертифікацію продукції (процесів, послуг);
• сертифікацію систем якості;
• атестацію виробництва;
• акредитацію випробувальних лабораторій (центрів);
• акредитацію органів з сертифікації продукції;
• акредитацію з сертифікації систем якості ;
• атестацію експертів-аудиторів за переліченими видами діяльності.

1.01.1996р. - затверджена система сертифікації усіх транспортних

Засобів. Право засвідчувати походження товару та видавати сертифікат відповідності або свідоцтво на визнання надано торгово-промисловій палаті України

Функції системи сертифікації УкрСЕПРО:

1. Розробка термінів та визначень в галузі сертифікації
2. Встановлення вимог до продукції, яка підлягає сертифікації.
3. Розробка документів відносно проведення сертифікації.
4. Атестація виробництв, що випускають продукцію, яка підлягає сертифікації.
5. Акредитація випробувальних центрів.
6. Видача сертифікатів,
7. Нагляд за сертифікацією.

Організаційна структура системи УкрСЕПРО утворюють:

1. Національний орган з сертифікації держстандарт України.
2. Науково-технічна комісія.
3. Органи з сертифікації продукції.
4. Органи з сертифікації систем якості.
5. Випробування лабораторії (центри)
6. Експерти-аудитори
7. Науково-методичний та інформаційний центр
8. Територіальні центри стандартизації, метрології та сертифікації Держстандарту України
9. Український учбово-науковий центр з стандартизації, метрології та сертифікації

Організаційну основу державної системи сертифікації становлять державні стандарти України:

• ДСТУ 3410-96. Державна система сертифікації. Основні положення;
• ДСТУ 3411-96. Державна система сертифікації. Вимоги до органів з сертифікації продукції та порядок їх акредитації;
• ДСТУ 3412-96. Державна система сертифікації. Вимоги до випробувальних лабораторій та порядок їх акредитації;
• ДСТУ 3413-96. Державна система сертифікації. Порядок проведення сертифікації продукції;
• ДСТУ 3414-96. Державна система сертифікації. Атестація виробництва. Порядок проведення;
• ДСТУ 3415-96. Державна система сертифікації. Реєстр Системи;
• ДСТУ 3416-96. Державна система сертифікації. Порядок реєстрації об'єктів добровільної сертифікації;
• ДСТУ 3417-96. Державна система сертифікації. Процедура визнання результатів сертифікації продукції, що імпортується;
• ДСТУ 3418-96. Державна система сертифікації. Вимоги до аудиторів та порядок їх атестації;
• ДСТУ 3419-96. Державна система сертифікації. Сертифікація систем якості. Порядок проведення;
• ДСТУ 3420-96. Державна система сертифікації. Вимоги до органів з сертифікації систем якості та порядок їх акредитації;
• ДСТУ 3498-96. Державна система сертифікації. Бланки документів. Форма та опис;
• ДСТУ 3957-2000. Державна система сертифікації. Порядок обстеження виробництва під час проведення сертифікації продукції.