ОСНОВИ ТЕХНІКИ ГІМНАСТИЧНИХ ВПРАВ

Тема 5. ОСНОВИ ТЕХНІКИ ГІМНАСТИЧНИХ ВПРАВ

 

План

1.    Поняття техніка та її сторони. 
2.    Характеристика рухів.
3.    Загальні закономірності техніки гімнастичних вправ.
4.    Класифікація гімнастичних вправ.

Література:

1.                Алакперов С.М., Силин В.И. Гимнастика. - Воениздат МО СССР. - М, 1970.
2. Лящук Р.П., Огнистий А.В. Гімнастика. Навчальний посібник. - Ч.І.- Тернопіль: ТДПУ, 2001.-  164 с.
3. Лящук Р.П., Огнистий А.В. Гімнастика. Навчальний посібник. - Ч.2.- Тернопіль: ТДПУ, 2001.- 212 с.              :
4.                Менхин Ю.В., Волков А.В. Начала гимнастики. -К.: Здоровя, 1980.
5.                Худолій О.М. Гімнастика з методикою викладання. - Харків. - 1998.
6.                Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів. - Львів: ЛОНМІО, 1996.

Шлемин А.М., Брьїкин А.Т. Гимнастика. - М.: ФиС, 1979

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 1. ПОНЯТТЯ "ТЕХНІКА" ТА ЇЇ СТОРОНИ

Кожна довільна рухова дія має своє рухове завдання (тобто усвідомлену конкретну мету руху) і спосіб, при допомозі якого це завдання вирішується. Рухове завдання в спортивній гімнастиці принципово відрізняється від рухових завдань в інших видах спорту. Ця відмінність полягає в тому, що в інших видах спорту складові кінематичної структури руху відіграють часто службову роль. їх дотримання диктується прагненням якомога легше досягнути мети - найкращого результату руху (далеко стрибнути, швидко пробігти, попасти м'ячем в кільце або ворота і т.д.), а в спортивних видах гімнастики склад і кінематична структура руху виступають як мета. Тому і необхідні особливі шляхи вирішення рухового завдання. Перед гімнастом ставиться завдання, що полягає у відтворенні основного контуру руху. В це поняття входять склад, послідовність, форма й амплітуда руху. Необхідно також відтворити ритмічний малюнок вправи, добитись чистоти, точності, легкості, вираженості і надійності його виконання.

Способи вирішення рухового завдання можуть бути відносно менш чи більш ефективні. Наприклад, на турніку: великий оберт назад можна виконати з прогинанням тіла в положенні стійки на руках (друга половина оберту) і з прямим тілом. Прогинаючись під час виконання другої половини оберту, гімнаст зменшує швидкість обертання або робить зупинку в стійці на руках - це

Отже, поняття "техніка" стоїть поряд з поняттям форми фізичної вправи, якщо мати на увазі не тільки зовнішню, але і внутрішню структуру руху. Однак відмінність полягає в тому, що термін "техніка " стосується не всіх, а лише відносно ефективних форм фізичних вправ, які раціонально сформовані з врахуванням закономірностей руху. Очевидно, що ступінь ефективності техніки гімнастичних вправ (особливо вправ на гімнастичних приладах) в кожний окремий момент відносний. Адже сама техніка безперервно оновлюється, стає ефективнішою у гімнаста в процесі його фізичного удосконалення. Розрізняють основу техніки, її основну ланку і деталі.

Основа техніки - це сукупність тих ланок і рис динамічної, кінематичної і ритмічної структури руху, які, безумовно, необхідні для вирішення рухового завдання визначеним способом (необхідна послідовність у прояві м'язових зусиль; необхідний склад рухів, які узгоджені в просторі і часі тощо). Невиконання або порушення лише однієї складової чи співвідношення в даній сукупності унеможливлює вирішення конкретного рухового завдання. Так, підйом розгином - несвоєчасно виконаний розгин, не правильний напрям розгину приводять до невиконання підйому.

Основна ланка техніки - це найбільш важлива, вирішальна частина даного способу виконання рухового завдання. Наприклад, для виконання підйому розгином - своєчасне і швидке розгинання в кульшових суглобах з наступним гальмуванням ніг і ривковий рух руками. Виконання основної ланки в гімнастичних вправах завжди здійснюється за відносно короткий проміжок часу і потребує значних м'язових зусиль. Успіх в оволодінні новими гімнастичними вправами залежить від правильного засвоєння основ техніки. Дотримуватись цього правила зобов'язані всі, незалежно від індивідуальних особливостей.

Деталі техніки - це другорядні особливості руху, які не порушують його основного механізму. Деталі техніки можуть бути неоднакові у різних гімнастів і в більшості випадків залежать від індивідуальних морфологічних і функціональних особливостей (наприклад, махи і кола на коні; сальто назад над жердинками - бруси паралельні; серія переворотів назад (фляк) -акробатика тощо). Правильне використання індивідуальних особливостей характеризує індивідуальну техніку. Індивідуальні або групові особливості техніки гімнастичних вправ прийнято називати стилем. Наприклад, стиль українських гімнастів, російських, японський стиль тощо. Слід відмітити, що в будь-якому стилі найбільш досконалою є техніка виконання гімнастичних вправ.

Непродумане, сліпе копіювання індивідуальної техніки знаменитих гімнастів може негативно вплинути на спортивні результати. Кожен гімнаст виробляє свій стиль, властивий його індивідуальним особливостям. Так, Б.Макуц - стиль Макуца, А.Азарян - стиль Азаряна.

З дидактичною і науковою метою в цілісній дії виділяють певні фази або частини, які проходять в часі одна за одною. В гімнастичних вправах (це ациклічні вправи) розрізняють три фази: підготовчу, основну і заключну.

У підготовчій фазі створюються найбільш вигідні умови для виконання дій в основній фазі. Цього досягають за допомогою руху, спрямованого в сторону, протилежну дії в основній фазі (замах для виконання "хльостового" руху ногами), або ряду послідовних рухів (розбігу чи

 обертових рухів), напрям яких наближається до напрямку дій в основній фазі. Наприклад, на турніку при виконанні зіскоку сальто назад гімнаст обертовим рухом переміщується з положення стійки на руках до положення вису, максимально віддаляючи тіло від грифа турніка і, таким чином, використовує дію сили земного тяжіння для зростання кутової швидкості. Дещо не доходячи вертикалі, він виконує прогинання тіла (замах, завдяки якому розтягується передня група м'язів тіла, які будуть брати участь у виконанні наступного маху вперед), чим створює вигідні умови для успішного виконання дій основної фази сальто.

В основній фазі всі рухи спрямовані на безпосереднє вирішення основного рухового завдання. Головне завдання цієї фази полягає в тому, що гімнаст повинен раціонально використати рухомі сили у відповідному місці, напрямку і в необхідний момент. Наприклад, при виконанні підйому розгином гімнаст враховує напрям розгину, своєчасну зупинку ніг і ривковий рух руками.

В заключній фазі рухи стають дещо пасивними або активно гальмуються і направлені на утримання рівноваги. В спортивній гімнастиці рухи заключної фази часто бувають підготовчими діями для виконання наступної вправи.

Відомо, що вправи, які виконує гімнаст, протікають в просторі і часі. Виходячи з цього, можна говорити про кінематичиу структуру руху, яка включає його просторові, часові і просторово-часові характеристики. Кінематична структура руху визначається динамічною структурою, тобто взаємодією зовнішніх і внутрішніх сил, які обумовлюють даний рух. В складній цілісній руховій дії виділяють ще одну важливу сторону руху - ритмічну, яка комплексно виражає часові, просторові і силові відносини руху.

Отже, структура руху - це закономірний, відносно стабільний зв'язок всіх складових рухового акту як єдиного цілого.

2. ХАРАКТЕРИСТИКИ РУХІВ

Просторові характеристики. До просторових характеристик техніки гімнастичних вправ відносяться положення тіла в просторі і траєкторія (шлях) переміщення частин тіла.

Положення тіла. При виконанні гімнастичних вправ тіло гімнаста і його частини не тільки переміщуються в просторі відносно одні до одних, але і зберігають нерухомі положення завдяки статичним зусиллям м'язів. Необхідність виділення в техніці гімнастичних вправ "положення тіла" як самостійного компоненту пояснюється його великим і багатогранним значенням в раціональній організації рухів, що досягається шляхом:              а) правильного вихідного

а) положення, яке передає початок руху, і б) збереження потрібної пози в процесі самого руху.

При вирішенні деяких педагогічних завдань багато вихідних положень і статичні пози можуть мати і самостійне значення (наприклад, стійка на руках, горизонтальні рівноваги, упори, "хрест") тощо.

Вихідні положення приймаються з метою створення найбільш вигідних умов для початку руху і досягнення певного анатомо-фізіологічного ефекту.

Зміною положення тіла в процесі виконання вправи можна змінити напрям динамічних опорних реакцій і, таким чином, надати тілу прискорення в найбільш вигідному для даних умов напрямку. Так, при виконанні великого оберту назад на турніку, згинання тіла в кульшових суглобах (в другій половині оберту)дає можливість гімнасту зберегти кутову швидкість, яка необхідна для завершення оберту.

У спортивній гімнастиці, акробатиці, художній гімнастиці до загальної пози і положення окремих частин тіла ставляться спеціальні вимоги, які викликані не тільки біомеханічною доцільністю, але і міркуваннями естетичного порядку. Так, оцінюють не тільки координаційну складність вправ, а такі зовнішні прояви моторики, як: точність поз, впевненість, природність, витонченість тощо.

У практиці гімнастики часто зустрічаються такі положення тіла, які відповідають вимогам естетики, анатомо-фізіологічної і технічної ефективності одночасно.

Траєкторія руху. В кожному русі ми розрізняємо траєкторію (шлях) рухомих частин тіла гімнаста. В самій траєкторії можна виділити: форму, напрям і амплітуду.

За формою траєкторії розрізняють рухи прямолінійні і криволінійні. Практика показує, що гімнаст рідко коли виконує прямолінійні рухи. Це пояснюється тим, що навіть самі прості, природні рухи в окремих суглобах - це рухи обертові. При всіх змінах напрямку руху в раціональній техніці спостерігають заокруглений рух. Перевага криволінійних рухів при різних змінах напрямку полягає в тому, що гімнасту немає необхідності тратити додаткові м'язові зусилля для подолання інерції руху. Наприклад, згинання ніг і тулуба дає можливість утримати рівновагу після приземлення.             

В тих випадках, коли рухове завдання заключається в тому, щоб розвинути найбільшу швидкість руху якої-небудь частини тіла на короткому шляху (наприклад, при виконанні поштовху ногами в опорних стрибках), перевагу мають прямолінійні рухи.

Різновидності за формою траєкторії активних рухів визначаються, головним чином, особливостями нервово-моторної координації.

Ефективність впливу гімнастичних вправ на організм учнів і успішне дотримання техніки вправ залежать від напрямку траєкторії рухомого тіла і його частин. Наприклад, ривкові відведення зігнутих перед грудьми рук з метою розтягування грудних м'язів не дадуть користі, якщо рух буде виконуватись в сторони - донизу, а не в сторони або в сторони – до верху.

Напрями   вверх   -  донизу,   вперед  -   назад,   праворуч   -  ліворуч   називають   основними, напрямками. Напрям обертових рухів визначають згідно площин тіла, застосовуючи терміни: "вперед" і "назад" - для рухів у сагітальній (передньо-задній) площині (наприклад, перекид вперед, великий оберт назад); "вліво" і "вправо" - для рухів у лицевій площині (наприклад, переворот в сторону, перемахи на коні); "ліворуч" і "праворуч" - для рухів у горизонтальній площині (наприклад, піруети, повороти на колоді). Додатково до основних напрямків виділяють різні проміжні напрями.

При здійсненні контролю за напрямом руху і під час орієнтації в просторі ведучу роль відіграє зір. Тому під час великих і швидких змін напряму руху рух головою завжди випереджує рух основних частин тіла (наприклад, при виконанні повороту на 360 градусів голова входить у поворот останньою, але завершує його першою).

Амплітуда руху - це розмах руху. Величина амплітуди визначається в кутових градусах, як величина відхилення точок коливання від середнього положення до крайнього (розмахування на кільцях, мах вперед на брусах паралельних, кола двома на коні з ручками тощо ). Амплітуда рухів окремих ланок тіла людини залежить від будови суглобів й еластичності м'язів та зв'язок. Розрізняють активну рухомість в суглобах, що досягається активним скороченням м'язів, і пасивну, яка викликана дією зовнішніх сил (наприклад, виконання "шпагату" при допомозі тренера, партнера). Активна рухомість в більшості випадків менша від пасивної. В практиці спортивної гімнастики спостерігається тенденція до максимального, анатомічно можливого використання амплітуди рухів. Повний об'єм рухомості в суглобах досягається або з метою попереднього розтягування тих м'язів, які в робочій фазі повинні швидко і з великою силою скоротитись (хльостові рухи), або з метою розтягування укорочених м'язів, щоб збільшити гнучкість ("шпагат", "міст" тощо).

Часові характеристики. До часових характеристик рухів відносяться тривалість і темп рухів.

Тривалість. Тривалість положень і рухів відіграє суттєву роль в зміні діяльності організму гімнаста. Змінюючи тривалість виконання вправ (утримання статичних положень - "кут", "хрест" тощо; час, затрачений на виконання вільних вправ, комбінацій на приладах), ми можемо регулювати загальний об'єм навантаження.

У техніці гімнастичних вправ велике значення відіграють тривалість окремих фаз руху (поштовх ногами чи руками при виконанні опорного стрибка, хльостові дії) або рухи окремих частин тіла. Періодична інформація про тривалість виконуваної роботи підвищує працездатність гімнаста і дає можливість вносити відповідні корективи в техніку вправи.

Темп рухів. Під темпом слід розуміти частоту повторень циклів рухів або кількість рухів за одиницю часу. Так, ми говоримо про темп виконання переворотів назад або вперед (акробатика), про темп виконання колових рухів двома ногами на коні з ручками.

В практиці роботи з гімнастами широко використовуються різні темпи з метою підвищення або зменшення фізіологічного навантаження. Для гімнастів властивий індивідуальний темп виконання вправ. Визначається він особливостями організму (ріст, вага, тип нервової системи), рівнем володіння даною вправою та якостями особистості в цілому (загальна активність, вимогливість до себе).

Просторово-часові характеристики. Головна з них - швидкість руху.

Швидкість руху. Характеризує переміщення тіла (або окремої частини) в просторі за одиницю часу.  Визначається  швидкість  відношенням довжини  шляху,  що  проходить  тіло  (або  його

 частини), до часу, затраченого на подолання цього шляху. В більшості випадків швидкість вимірюють в метрах за секунду. Для гімнастики властива кутова швидкість, яка вимірюється в градусах за секунду. Це в переважній більшості рухи, що виконуються по дузі, або колові рухи (махи, розмахування, розгини, оберти, перевертання тощо). Якщо швидкість руху постійна протягом всього шляху, то такий рух називається рівномірним, а коли вона змінюється - нерівномірним. Зміна швидкості за одиницю часу називається прискоренням. Воно може бути позитивним і негативним.

Рухи, що виконуються без різких змін швидкості називаються плавними. Рухи, які починаються зразу ж з великих швидкостей, і рухи нерівномірно-прискорені або нерівномірно-сповільнені називаються різкими. В спортивній гімнастиці рухи з постійною швидкістю або з постійним прискоренням дуже рідкі. В технічно добре виконаній гімнастичній вправі не буває миттєвих скачкоподібних змін швидкості. Різка зміна швидкості є ознакою погано виконаної або неправильно засвоєної вправи.

Швидкість переміщення всього тіла гімнаста залежить не тільки від швидкості руху його окремих частин, але і від ряду інших факторів (довжини кінцівок, упругості гімнастичних приладів тощо).

У психологічному і методичному аспектах розрізняють швидкість оптимальну і максимальну. Для досягнення високих результатів в гімнастиці важлива оптимальна для кожного гімнаста швидкість руху. Швидкість може бути "довільна" і "вимушена". Наприклад, при виконанні великого оберту на турніку швидкість переміщення тіла гімнаста з положення стійки на руках в вис буде "вимушена" (діє сила земного тяжіння), а при переміщенні з вису в стійку на руках - "довільна".

У практичній роботі гімнасту доцільно навчитись правильно розподілити свої сили в часі і, тим самим, віддаляти момент настання втоми. Це уміння називають "відчуттям швидкості".

Динамічні характеристики. Сили, що впливають на рухи людини, розділяють на внутрішні і зовнішні.

До внутрішніх сил відносяться :

1. активні сили рухового апарату - сила м'язів;
2. пасивні сили опорно-рухового апарату - еластичні сили м'язів, в'язкість м'язів тощо;
3. реактивні сили - сили, що виникли при взаємодії ланок тіла в процесі руху з прискоренням.

До зовнішніх сил відносяться сили, які діють на тіло гімнаста ззовні :

1.            сила ваги власного тіла ;
2.            сила реакції опори ;
3.            сила опору зовнішнього середовища (гриф турніка, жердини, місток для опорних стрибків) і фізичних тіл (партнер в акробатиці), зовнішнє обвантаження, інерційні сили.

Будь-яку рухову діяльність гімнаста можна розглядати як прикладання сил м'язової тяги при взаємодії їх з іншими внутрішніми і зовнішніми силами. Проте співвідношення цих взаємодіючих сил в технічно досконалих гімнастичних рухах і в рухах, наприклад, новачків (початківців) буде різним. У першому випадку воно буде більш раціональним, тобто більш ефективним і, разом з тим, економним. Легкість і спритність в діях майстрів спорту пояснюється тим, що у них доля прикладених активних м'язових зусиль відносно менша в порівнянні з раціонально використаними різноманітними нем'язовими силами.

Оволодіваючи технікою гімнастичних вправ, слід прагнути до якомога повного використання всіх рухомих сил при одночасному зменшенні сил, які гальмують.

У практиці для силової характеристики рухів користуються поняттям сили руху. Під силою руху розуміють міру фізичного впливу рухомої частини тіла на який-небудь зовнішній матеріальний об'єкт (сила відштовхування в стрибках).

Ритмічна характеристика. Ритм - це найбільш інтегральна характеристика техніки рухів. Обов'язковою умовою ритму є наявність в даному русі сильних, акцентованих в якому-небудь відношенні моментів і зміна, чергування різних інтервалів часу. Тому ритм є комплексною характеристикою рухів, яка виражає відповідність їх елементів відносно умов, в часі і в просторі. Для рухового ритму характерні різні часові співвідношення сильних, акцентованих частин руху, пов'язаних з активними м'язовими зусиллями і відповідною напругою, і відносно слабших, пасивних фаз руху (кола двома ногами на коні, серія переворотів назад тощо). Таким чином, руховий ритм можна визначити як відносно правильно організований розподіл зусиль в просторі і в часі.

Правильне і своєчасне чергування м'язової напруги і розслаблення при виконанні гімнастичних вправ є одним з найважливіших показників оволодіння їх технікою. В акцентованій, сильній частині руху зосереджуються найбільші зусилля. Рух, який викликаний цими зусиллями, буде певний час продовжуватись пасивно. Чим інтенсивніший акцентований період, тим значиміший робочий ефект, тим повноцінніше можуть бути використані пасивні фази руху. У спортсменів високої кваліфікації руховий ритм в стандартних умовах набуває досить чіткого і стійкого характеру.

В кожній конкретній руховій дії, яка технічно досконало виконана, можна побачити раціональний ритм. Але його не слід розглядати як деякий абстрактний ідеальний ритм, однаково придатний для всіх. У кожного гімнаста, завдяки його індивідуальним особливостям, повинен бути свій ритм виконання вправ. Проте ця варіативність ритму не повинна виходити за межі, які визначені основною об'єктивною раціональною структурою даної вправи. Раціональний руховий ритм формується як доцільне групування зусиль при взаємодії з силами опору зовнішнього середовища, тому при зміні зовнішніх умов (різка упругість акробатичної доріжки або гімнастичного килима) повинен відповідно змінюватись і руховий ритм.

Рухові ритми в фізичних вправах формуються і регулюються людиною свідомо і у відповідності з об'єктивними закономірностями раціональної техніки.

3. ЗАГАЛЬНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ТЕХНІКИ ГІМНАСТИЧНИХ ВПРАВ

Техніка виконання гімнастичних вправ весь час змінюється в залежності від складності елементів. Основним принципом, який обумовлює всі правила раціональної побудови техніки гімнастичних вправ, є принцип повноцінного і доцільного використання активних і пасивних, рухомих сил при одночасному зменшенні дії сил, які гальмують.

Загальними для всіх вправ є біодинамічні і фізіологічні закономірності.

До біомеханічних закономірностей відносяться:

1. взаємодія внутрішніх і зовнішніх сил, інерція тіла (властивість зберігати стан спокою або руху);
2. закон збереження кількості руху, а також збереження моменту кількості руху.

Під час виконання вправ на гімнастичних приладах на гімнаста діють зовнішні (сила земного тяжіння, сила реакції опори, сила тертя) і внутрішні сили (сила м'язів, пружні властивості тканин).

Зовнішні і внутрішні сили постійно взаємодіють при виконанні гімнастичних вправ. Так, наприклад, при виконанні великого оберту на турніку в першій половині, коли тіло гімнаста з високого положення (зі стійки на руках) переміщується в низьке (в вис), використовується сила ваги тіла, а максимальне віддалення загального центру ваги тіла від осі обертання забезпечує нарощування кінетичної енергії. В другій половині оберту, при переміщенні з вису в стійку на руках, крім сили м'язів і реакції опори, використовується кінетична енергія, придбана в першій половині оберту.

При обертових рухах навколо закріпленої осі реакція опори діє як доцентрова сила. Вона не дає тілу рухатись прямолінійно за інерцією (по дотичній). Протидіюча їй відцентрова сила (сила інерції) старається віддалити тіло від осі обертання. Зміна сил інерції обумовлює виконання багатьох обертових рухів. При переміщенні донизу (при виконанні того ж оберту) момент сили тяжіння збільшує швидкість обертання. В другій половині оберту, коли тіло переміщується в гору, момент сили тяжіння відіграє негативну роль (загальмовує переміщення вгору), тому для підйому тіла необхідно силою м'язів змінити довжину радіусу обертання - зменшити момент інерції і, тим самим, зберегти кутову швидкість.

Зміна довжини радіусу обертання в різних частинах руху обумовлена законом збереження моменту кількості руху, який виражається в тому, що зі збільшенням радіусу обертання збільшується момент інерції і зменшується кутова швидкість і, навпаки, зі зменшенням радіусу обертання збільшується кутова швидкість і зменшується момент інерції. Ця закономірність має значення у всіх випадках, коли необхідно махом вперед або назад підняти тіло відносно високо і закінчити підйом або оберт.

 При маятникоподібних рухах навколо закріпленої осі, тіло, яке виведене зі стану спокою, під впливом сили тертя і опору швидко зменшує амплітуду і припиняє рух. Для підтримання махових рухів в висі або в упорі необхідні активні дії, пов'язані не тільки зі зменшенням радіусу в момент підйому тіла і зі збільшенням його під час опускання, але і зі збільшенням кількості руху тіла у відповідних фазах. Так, при виконанні зіскоку імахом вперед з турніка для збільшення висоти польоту гімнаст, проходячи вертикальне положення, виконує енергійний хльостоподібний (замашний) рух ногами вперед за напрямом маху, згинаючись в кульшових суглобах. Потім, пригальмовуючи рух ногами, ривковим рухом тулуба, створюючи опору руками на турнік, відривається від нього і виконує високий зіскок. Технічна основа вправи побудована на законі збереження кількості руху.

Важливе значення в оволодінні технікою гімнастичних вправ відіграє здатність гімнаста управляти рухами, максимально використовуючи при тому фізичні закономірності.

Вправи на гімнастичних приладах виконуються за допомогою м'язових зусиль, що обумовлюється роботою центральної нервової системи (ЦНС), яка посилює імпульси на скорочення і розслаблення м'язів. Величина сили напружених м'язів залежить від анатомічних, фізіологічних і механічних факторів. Чим більша кількість у м'язі м'язових волокон, тим більша його сила. Сила м'яза пропорційна поперечному перерізу через усі волокна м'яза. Сила скорочення м'яза залежить від інтенсивності імпульсів, що надходять з центральної нервової системи. Незначне подразнення зумовлює реакцію лише частини м'язових волокон. При посиленні подразнення збільшується кількість волокон, що напружуються, аж поки не будуть втягнуті в реакцію всі м'язові волокна і м'яз не проявить максимум сили.

Відомо, що попередньо розтягнутий м 'яз дає більший ефект у скороченні. Ця закономірність широко використовується при виконанні вправ на гімнастичних приладах. Якщо гімнастові, наприклад, потрібно різко зігнутися, він попередньо прогинається; навпаки, якщо потрібно різко прогнутися, він спочатку згинається. Завдяки цьому розтягуються ті групи м'язів, які виконують." основну (провідну) ланку вправи (хльостоподібні рухи характерні для вправ на турніку).

Таким чином, попередні згинання і розгинання тіла є підготовчими діями для виконання основних. У цих підготовчих діях проявляється ще одна біологічна закономірність - створення ритму рухів. Попереднє згинання з наступними розгинаннями і згинаннями вдруге виконується в одному ритмі, а всяка ритмічна робота дає позитивний ефект (здійснюється краще).

Дуже важливою біологічною закономірністю є використання шийно-тонічних рефлексів при виконанні гімнастичних вправ. Відомо, що нахили голови вперед, назад, в сторону допомагають підвищити тонус м'язів тієї сторони тіла, в яку зроблений нахил, і кращому їх скороченню. Так,, наприклад, при виконанні викруту вперед прогинаючись на кільцях необхідно енергійно скоротити м'язи спини і розвести руки в сторони - в цьому і допомагає відведення голови назад; якщо гімнасту необхідно виконати з вису силою вис зігнувшись, то він при цьому нахиляє голову вперед.

Проте, не у всіх гімнастичних вправах рухи голови допомагають зі сторони шийно-тонічних рефлексів рухам інших частин тіла. В деяких випадках техніка виконання гімнастичних елементів потребує використання впливу шийно-тонічних рефлексів протилежного напряму. Наприклад, при виконанні маху вперед в упорі на брусах, як відомо, гімнаст повинен утримувати пряме тіло; для того слід було б відхилити голову назад, проте гімнаст утримує голову, нахилену до грудей, що стимулює роботу м'язів передньої поверхні тіла і тим забезпечує підняття прямого тіла відносно високо над опорою, а також створює належні умови для орієнтації в просторі при допомозі зорового аналізатора.

4. КЛАСИФІКАЦІЯ ГІМНАСТИЧНИХ ВПРАВ

Специфіка гімнастичних вправ, особливо зі спортивних видів гімнастики, потребує значної роботи рухового апарату. Враховуючи характер роботи м'язів і дію на тіло гімнаста певних фізичних закономірностей, гімнастичні вправи поділяють на наступні групи: статичні і силові, махові, стрибкові.

Статичні вправи - це нерухомі пози (виси, упори), що приймає гімнаст при виконанні гімнастичних вправ. Ці вправи потребують збереження стійкості тіла (рівноваги, стійки і т.п.). Для виконання інших вправ потрібна відповідна гнучкість (шпагати, мости, широкі випади). Деякі вправи цієї групи зумовлені великими м'язовими зусиллями ("хрести", горизонтальні упори або виси та інші).

Статичні вправи пов'язані перш за все з ізометричним режимом роботи м'язів.

Види статичної рівноваги тіла гімнаста відомі з загального курсу біомеханіки. Це: байдужа рівновага, стійка, нестійка, обмежено стійка рівновага.

Статичні виси прості в виконанні. Тіло гімнаста, який виконує вис, розташовується під опорою і при відхиленні від вертикального положення під впливом сили земного тяжіння вертається в початкове положення. Це означає, що тіло знаходиться в стані стійкої рівноваги.

При виконанні статичних упорів тіло гімнаста, на відміну від висів, знаходиться над опорною частиною приладу. В цьому положенні гімнаст утримує нестійку рівновагу, яку зберегти тим важче, чим вище тіло знаходиться над опорою. Важливе значення має і характер опори: зберегти нестійку рівновагу простіше тоді, коли площа опори більша і коли гімнаст силою утримується за нерухомий прилад.

Таким чином, різні статичні вправи, які потребують уміння зберегти рівновагу, відрізняються одна від одної за складністю. Простий упор на брусах значно легший, ніж стійка на руках, виконана на цьому ж приладі, тому що при виконанні стійки тіло гімнаста знаходиться набагато вище над опорою. Складність статичних вправ ( як висів, так і упорів) залежить і від інших особливостей утримання пози, зокрема від розміщення частин тіла гімнаста по відношенню одна до одної. Статичну вправу виконати легко, коли спортсмену не потрібно, значно напружуючи м'язи, утримувати в повітрі все тіло або його окремі ланки. Тому найлегшими є змішані виси й упори, при виконанні яких гімнаст одночасно опирається на прилад не тільки руками, але й іншими частинами тіла: тазом, стегнами, стопами.

Зі значно більшими фізичними затратами пов'язане виконання тих статичних положень, коли потрібна поза зберігається завдяки активній роботі м'язів, які не дають відносно тяжким ланкам тіла опуститись і, тим самим, порушити необхідне положення. Наприклад, вис або упор кутом. При їх виконанні ноги гімнаста утримуються в горизонтальному положенні за рахунок роботи м'язів живота. Найважчими з подібних вправ є різноманітні горизонтальні виси й упори, а також упори рук в сторони ("хрести"). Це - чітко виражені силові вправи, які потребують від виконавця доброї фізичної підготовки.

Найпростіші виси й упори - є початковими положеннями, з яких виконується більшість вправ на гімнастичних приладах. Правильне положення тіла на початку вправи має велике значення для її виконання в цілому, тому що впливає на подальші дії гімнаста. У висі тіло гімнаста повинно бути прямим і максимально опущеним в плечових суглобах, руки по відношенню до тулуба - точно в гору без зайвого напруження м'язів плечей. В такому положенні вису виключається зайве напруження м'язів тіла, що дає можливість економно і раціонально виконати наступні рухи. Крім цього, приймаючи чітке положення вису, гімнаст привчається правильно утримувати тіло і під час виконання махових вправ у висі.              ;

В упорі тіло теж повинно бути прямим, без прогинання в поперековому відділі хребта, з максимально опущеним плечовим поясом. Випрямлене, не напружене положення тіла в упорі (так само, як і у висі), дозволить виконувати махові і силові вправи більш економно. Завдання, яке ставиться перед гімнастом, полягає в тому, щоби всі статичні вправи і, особливо, різноманітні виси та упори виконувались з найменшою затратою енергії

В практиці спортивної гімнастики найбільш характерною є обмежено стійка рівновага.

Основним завданням збереження положення тіла при обмежено стійкій рівновазі є утримання проекції центру ваги тіла (ЦВТ) в межах ефективної площі опори.

Фактори і показники стійкості тіла гімнаста при обмежено стійкій рівновазі.

1. При всіх рівних умовах стійкість тіла тим більша, чим більша його маса, чим нижче розміщений ЦВТ , чим більша площа опори.

2. Чим ближче проекція ЦВТ розміщена до краю опори, тим більша вірогідність втрати рівноваги при подальшому зміщенні ЦВТ в дану сторону.

3. Коли проекція ЦВТ виходить за межі ефективної площі опори, рівновага порушується і тіло неодмінно падає.

Силові вправи (переміщення) - це повільне переміщення з одного статичного положення в інше. При їх виконанні рух по інерції не використовується і гімнаст вимушений весь час сприяти переміщенню тіла в просторі.

 Залежно від того, в якому напрямку рухається тіло, відповідно розрізняють переміщення до низу і до верху. Переміщення до низу відносно легші. При їх виконанні гімнаст рухається під впливом сили тяжіння і повинен лише зусиллями м'язів стримувати падіння тіла так, щоб воно опускалось повільно і рівномірно. Прикладом простого переміщення до низу є опускання силою з упору на кільцях в вис або опускання вперед з упору на верхній жердині в вис лежачи на нижній, і т.п.

Значно важче виконати переміщення до верху, тобто піднятись на певну висоту, переборюючи силу земного тяжіння. Типові переміщення до верху: підтягування в висі, підйом силою на кільцях або турніку, силові переміщення в стійку на руках на брусах або кільцях і ін.

При виконанні силових вправ робота м'язів може бути :

а) утримуюча (довжина м'язів не змінюється. Наприклад, вис на зігнутих руках, "хрест");

б) переборююча (м'язи скорочуються, розвиваючи силу тяги, їх сила зростає і стає більшою від моменту сили опору. Наприклад, підйом силою, силою прогнувшись стійка на руках);

в) уступаюча (м'язи розтягуються, момент сили їх тяги менший від сили опору. Наприклад, опускання тіла).

Головним в техніці силових вправ є :

а) зберігати таке положення тіла, в якому були б виключені зайві м'язові зусилля;

б) переміщати тіло так, щоб загальний центр ваги тіла проходив якомога ближче до точок опори;

в) координувати м'язові зусилля так, щоб у роботу включались послідовно й одночасно тільки ті групи м'язів, які беруть участь у виконанні даної вправи.

До статичних і силових вправ відносяться сотні гімнастичних елементів. Щоби врахувати всі основні різновидності цих вправ, використовують їх класифікацію, в якій відображаються головні структурні особливості статичних поз і силових переміщень, що виконуються на приладах.

Махові вправи - відрізняються від статичних і силових елементів чіткою різноманітністю форм рухів, динамічністю і складною технікою. На сьогодні відомі тисячі махових вправ на приладах. Вони не тільки включаються в програми з гімнастики для всіх спортивних розрядів, а й складають головний зміст навчального матеріалу. Це пояснюється тим, що махові рухи на приладах сприяють розвитку найбільш важливих фізичних якостей: сили, швидкості, спритності, гнучкості, спеціальної витривалості. Особливу цінність ці вправи мають при удосконаленні здібностей координувати свої дії при орієнтуванні в просторі. Крім того, виконання махових вправ на приладах виховує у спортсменів сміливість, зібраність, привчає їх до самодисципліни.

На гімнастичних приладах спортсмени виконують переважно обертові рухи. Це відноситься як до тіла гімнаста, так і до його окремих ланок. Наприклад, розмахування в висі на турніку, кільцях або в упорі на брусах. Особливо чітко спостерігається обертання тіла в таких вправах, як перекиди, сальто, перевороти, оберти. Здійснюючи обертовий рух, тіло гімнаста рухається навколо визначеної осі. Ця вісь може бути реальною (гриф турніка) або уявною (лінія, яка з'єднуює плечові суглоби при виконанні махів в упорі на брусах). Вісь може бути відносно нерухомою, фіксованою (великі оберти на турніку) або вільною, не закріпленою (обертання тіла при виконанні стрибків, зіскоків і ін.).

В залежності від характеру обертання тіла гімнаста виділяють три основні осі, навколо яких здійснюються рухи:

а)  фронтальна вісь (вправи на турніку, кільцях, брусах різної висоти);

б)  поздовжня вісь ( виконання поворотів);

в)  передньо-задня вісь (обертанням навколо неї виконуються перевороти і сальто боком). Однією  з  найважливіших  особливостей  махових   гімнастичних  вправ  є  їх  інерційність.

Отримавши в певній фазі вправи енергію руху, тіло гімнаста деякий час переміщується самостійно, за інерцією. Остання дозволяє гімнасту по ходу виконання вправи чергувати напругу м'язів з їх розслабленням, тобто дає можливість м'язам, які тільки що працювали відпочити. Це вигідно відрізняє махові вправи від статичних і силових, робить їх більш економними і не надто втомливими.

Для того, щоб виконання гімнастичних вправ стало можливим, не дивлячись на існування сил, які перешкоджають рухові тіла спортсмена, слід під час виконання вправи використовувати вище

 згадані фізичні закономірності, які дозволяють підбирати вправи у відповідності до рухового завдання.

Структура махових вправ. Кожна махова вправа на гімнастичному приладі є складним рухом, що має в собі цілий ряд більш простих. В залежності від характеру руху його складність може бути різною. Різна при тому і кількість фаз дій, з яких складається дана вправа. Однак, незалежно від кількості фаз, які можливо виділити при аналізі руху, розрізняють три групи дій, кожна з яких відіграє при виконанні вправи визначену роль. Це підготовчі, основні і заключні дії.

Підготовчими діями починається вправа: гімнаст приймає найбільш раціональне положення на приладі, зрощує, по можливості, мах і виконує ряд спеціальних дій, необхідних для підготовки до основної частини вправи. Від підготовчих дій в значній мірі залежить якість виконання вправи. Так, якщо при виконанні оберту з упору ноги нарізно на турніку гімнаст розпочне рух з неточного вихідного положення або погано виконає спад, тоді це виявиться і на характері основної частини вправи - підйомі.

Основні дії махових вправ - найважливіша частина, від якої залежать не тільки точність, раціональність рухів, але і можливість їх виконання. Якщо основні дії вправи недостатньо чіткі і енергійні, то і рух в цілому не вийде. Головне призначення основних дій махової вправи полягає в тому, щоб, надавши тілу гімнаста певного обертання, заставити його переміщуватися відносно приладу визначеним чином. Наприклад, при виконанні махів з поступово збільшуючою амплітудою або обертів зусилля гімнаста спрямовані на те, щоб досягти достатньо швидкого обертання тіла в потрібному напрямку.

В деяких гімнастичних вправах основні дії значно складніші: спочатку вони надають тілу гімнаста обертання в одному напрямку, а потім змінюють його на протилежне. Так, наприклад, зіскок махом вперед з турніка або кілець, перельот Ткачова тощо.

Заключні дії махових вправ кінцево формують рух, надають йому визначеного виду, який дозволяє відрізнити одну споріднену вправу від іншої. Після виконання основних дій тіло гімнаста рухається за інерцією, зміщуючись згідно заданої траєкторії. При цьому воно володіє деякою швидкістю обертання відносно закріпленої або вільної осі. Якщо до отриманого руху гімнаст не добавить додаткових дій, які б змінили позу тіла або швидкість його обертання, тоді він виконає найпростіші заключні дії. Якщо ж гімнаст виконає додаткові перемахи ногами, перехвати, повороти або інші подібні дії, тоді заключна частина вправи буде ускладнена. Таким чином, вибираючи характер заключних дій, гімнаст може видозмінити вправу в цілому, зробити її більш або менш важкою.              '

Класифікація махових вправ. При вивченні махових вправ на приладах доцільно застосовувати класифікацію, яка дозволяє систематизувати їх, розподіливши на відповідні групи і підгрупи, базуючись на подібності й різниці в структурі.

До стрибкових вправ належать опорні стрибки, стрибкові акробатичні вправи, прості стрибки у вільних вправах і на колоді та багато зіскоків. Ця група вправ характеризується активним, енергійним відходом від опори, наявністю безопорної фази і фаз приземлення.