Основні напрямки реалізації виховних функцій науково-педагогічного працівника

Основні напрямки реалізації виховних функцій

 науково-педагогічного працівника

Виховання розглядається, по-перше,  як соціально і педагогічно організований процес створення оптимальних умов для формування людини як особистості. По-друге, як сукупність впливів, що забезпечують  передачу соціокультурного досвіду – моральних, правових норм і цінностей.

Розглянемо напрями (шляхи) виховної роботи у вищому навчальному закладі.

Ілюстративний напрямок.  Студенти повинні наочно бачити втілення соціальних норм у поведінці всіх людей, з якими вони зустрічаються у стінах вищого навчального закладу.

Роль  науково-педагогічного працівника – бути зразком виконання своїх обов’язків і дисципліни; бути носієм духовних цінностей і культури; підтримування ділових і міжособистісних взаємин, гуманного ставлення і до студентів, і до оточуючих людей. 

Педагогічні вимоги до студента також повинні мати культурну форму – це порада, прохання, ділове розпорядження, рекомендації, запрошення до дії, побажання і зрідка наказ.

Отже, передумовою виховання майбутніх  юристів є наявність прийнятних для цього гуманних міжособистісних взаємин, насамперед у системі «студент-викладач», до того ж сам  науково-педагогічний працівник повинен бути носієм моральних цінностей і керуватися ними при організації педагогічного процесу.

Декларативний напрямок – це вербалізація норм, роз’яснення сутності правили, аргументація його користі, пояснення правила, доказовість його необхідності. Треба пояснювати також, чому саме так треба себе поводити, навіщо існують норми і правила взаємин.

 У процесі навчально-виховної роботи науково-педагогічний працівник повинен:

-  розкривати соціальну значущість соціальних норм поведінки шляхом порад і етичних питань;

-  виявляти особистісний смисл соціальної норми;

-  з’ясовувати своє особистісне ставлення до соціальної норми;

-  аналізувати будь-яке порушення норми;

-  відслідковувати міру осолодіння студентами культурними нормами спілкування з викладачами та між собою.

Аргументація, роз’яснення – це альтернатива примусу чи наказу. Вона становить сутність гуманних міжособистісних взаємин викладачів і студентів.

Проте цінності, життєві смисли не можуть передаватися тим же шляхом, що й знання. Є єдиний шлях – через приклад власних переживань. Тут виховання відбувається через власний приклад ставлення  науково-педагогічного працівника до соціальних цінностей, до оточуючих людей.

Імідж викладача як емоційний його образ здійснює значний вплив на взаємини зі студентами, на ефективність сумісної праці.

 Поведінка  науково-педагогічного працівника має бути реально сприйнятим моральним орієнтиром для студентів, а його уміння та звички – індикатором його моральних позицій і переконань.

Норми і правила поведінки повинні засвоюватися разом із почуттями. Лише тоді за нормою і правилом відкривається цінність людини, реальне ставлення до неї. Цей творчий синтез і дає можливість не загубити власну душу. Але, щоб ці не відбулося, потрібно підніматися від конкретного бачення ситуації до високого рівня узагальнення, до абстракції, до символів.

Діяльнісно-практичний напрямок полягає в із залученні студентів до певних вчинків.

Студент повинен відчувати потребу поводити себе як потрібно, усвідомлювати суспільну й суб’єктивну необхідність культурної моральної поведінки, вміти прогнозувати можливі оцінки оточуючими людьми їх вчинків, виробляти в собі моральні звички, які відповідають вимогам етикету. Вчинки повинні набути стійкого характеру, стати звичними формами виявлення себе щодо людини. Вони повинні виявлятися в студентському колективі, у групі. Повторюючись, вчинки стають другою натурою людини, сутністю, само детермінованими проявами «Я».

 Отже, завдання виховання у вищому навчальному закладі реалізуються у процесі навчання і в цілеспрямованому впливі на студентів у поза навчальний час, тобто в процесі виховання.

Викладач вищої школи  повинен  знати завдання виховання студентів; професійно володіти усіма  принципами та методами виховання, методикою реалізації основних виховних функцій, приймати науково обґрунтовані рішення при вихованні студентів.

Вищий навчальний заклад – завершальний етап не тільки інтелектуального, а й і соціального інтегрування молодої людини в систему соціальних відносин. Саме тому перед ним поставлені такі практичні завдання виховання студентів:

-  активізувати національно-патріотичне виховання;

-  залучати студентів до збереження і примноження традицій українського народу;

- популяризувати духовні й моральні цінності, притаманні українському народу;

-  активізувати діяльність студентського самоврядування, інших студентських громадських і наукових організацій, клубів за інтересами, таборів праці і відпочинку;

-  практикувати  культурно-дозвільні заходи, щоб посилити культурно-просвітницький виховний вплив;

-  формувати психологічну готовність до праці (спрямованість на професійну діяльність, сформованість професійно-значущих якостей).