ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ НАДАННЯ ДОМЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ В УМОВАХ БОЙОВИХ ДІЙ

Вступ.

Станом на січень 2015 р., за офіційною статистикою, в зоні бойових дій та локальних воєнних конфліктів у Луганській і Донецькій областях співвідношення кількості вбитих українських бійців до поранених становить 1 : 3,8. Більш несприятливе це співвідношення 1 : 2 було у травні — червні 2014 р. Майже третина смертей на передовій відбуваються через те, що не надана або неправильно надана перша медична допомога в золоту годину. Значна частина військовослужбовців потрапила до зони бойових дій, не знаючи елементарних правил та не маючи навичок надання першої медичної допомоги.

Слід зазначити, що під час Другої світової війни кількісне співвідношення вбитих та поранених бійців Червоної армії становило 1 : 2, тоді як під час війни в Іраку (2003–2011 рр.) серед збройних сил США таке співвідношення становило 1 : 8. Станом на квітень 2009 р. втрати військ США в Іракській війні становили: загиблих — 4266 осіб, поранених — 31 153 особи. Наведені дані серйозно розходяться з інформацією іракського відомства з прав людини. Згідно зі звітом відомства, жертви серед мирного населення, армії і поліції в Іраку з початку 2004 р. по кінець жовтня 2008 р. становили 85 694 людини. Число поранених за цей час оцінюють у 147 195 осіб. Дії військових і загроза тероризму змусили понад 2,5 млн. іракців покинути свою батьківщину, основний потік біженців припав на Йорданію та Сирію. Згідно з даними Пентагону, в перебігу бойових дій безповоротні втрати серед військовослужбовців ЗС США становили 4487 осіб. Крім того, на території Іраку було вбито 2097 американських цивільних службовців. Бойові та небойові санітарні втрати США пораненими становили 31 921 і 40 350 осіб відповідно.

На початку АТО в Луганській і Донецькій областях великою була кількість смертей на полі бою — 1159 бійців (95 %). За офіційною статистикою Організації Об’єднаних Націй (ООН), в Україні за час конфлікту загинуло 5486 бійців і 12 972 було поранено. Серед поранень найбільше зустрічаються травми кінцівок (62,6 %) та голови (37,4 %).

За інформацією ООН, із середини квітня 2014 р. до 27.03.2015 р. на Донбасі вбиті 6083 особи, 15 397 осіб зазнали поранень. Водночас в ООН припускають, що реальна кількість загиблих та поранених може перевищувати ці цифри. У своїх звітах ООН користується тільки відкритими даними, що оголошує влада України та Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ). Інформація стосовно кількості загиблих серед українських силовиків у зоні АТО змінюється дуже швидко. Так, 02.03.2015 р. у Генштабі ЗСУ повідомили, що на Донбасі загинув 1541 військовий, а 6226 — зазнали поранень. Вже 22.03.2015 р. у МО України заявили про 1750 загиблих військових. Швидку зміну у даних пояснюють процесом ідентифікації тіл загиблих. Окремі лікарі хірургічного профілю з власної ініціативи перейшли на роботу до районних лікарень зони бойових дій, до яких у першу чергу надходять поранені з поля бою. Під впливом практичної роботи в хірургічних відділеннях лікарі дійшли висновків, що надто важливим аспектом збереження життя поранених є навчання бійців надання першої невідкладної медичної допомоги, тому частина лікарів стала інструкторами з тактичної медицини. Навчання бійців дуже важливе тому, що першим, хто опиниться поряд із пораненим і буде спроможним надати допомогу, буде такий же боєць. Саме бійцю треба надати медичні знання, які допоможуть врятувати життя і самому собі, і пораненому поряд. За статистикою Міністерства оборони України на 2015 рік, під час бойових дій у зоні АТО загинуло близько 1000 українських військових, з яких кожного п’ятого-шостого можливо було врятувати при вмінні самих бійців надавати першу невідкладну медичну допомогу [4].

Мета роботи:

Огляд існуючих джерел стосовно надання домедичної допомоги в бойових умовах, досвіду країн світу з тактичної медицини, принципів надання першої домедичної допомоги в умовах бою.

Задачі:

• Визначити рівень  необхідної допомоги в умовах бойових дій;
•        З’ясувати, які основні принципи надання домедичної допомоги в умовах бойових дій існують на сьогодні;

В роботі використана наступна література. Ресурс  http://1staidplast.org.ua/tccc-тактична-медицина/лекція-2-етапи-допомоги/.  описує дії рятувальника під час бойових дій. Автори веб-ресурсу https://patriotdefence.org/heartcore/zminyujsya/vprovadzhennya-taktichnoyi-mediczini-dosvid-problemi.html. висвітлили матеріали конференції гуманітарної ініціативи Світового конгресу українців «Захист патріотів», яка проводить інструктажі з тактичної медицини у форматі курсів бійця-рятувальника за стандартами армії США та країн НАТО. Вільна енциклопедія- https://uk.wikipedia.org/wiki/Тактична_медицина. - містить короткі відомості про термін «Тактична медицина».  Кочін І.В. у статті «Особливості медико-санітарних втрат і організації екстреної медичної допомоги населенню та військовослужбовцям в зоні проведення антитерористичної операції» зібрав матеріали офіційної статистики та експертних висновків стосовно безповоротних та санітарних втрат (отриманих поранень і загибелі) серед мирного населення та військовослужбовців, визначив організаційні та методологічні основи удосконалення спільної діяльності СМК, СШМД та ВМС ЗСУ з організації та надання ЕМД у зоні бойових дій і локальних воєнних конфліктів у Луганській і Донецькій  областях. Мазуренко О.В., Рощін Г.Г., Волошин В.О. у  статті «Тактична медицина як основна складова екстреної медичної допомоги при проведенні антитерористичних операцій.» описали досвід розробки сучасних принципів організації та тактики медичної служби Збройних сил, що спрямовані на надання невідкладної медичної допомоги хворим і пораненим на етапах надання медичної допомоги. У книзі «Тактика надання самодопомоги та взаємодопомоги під час ведення бойових дій» Р.С. Троцький, О.В. Чуприна, О.А. Блінов зібрали матеріали щодо медичного захисту бійців під час бою, а також описали етапи моральної підготовки військ в умовах стресу.

Основна частина.

Бойові умови диктують інший алгоритм дій, які необхідно застосувати для врятування життя бійців на полі бою. Саме з метою надання медичної допомоги постраждалим у зонах активного конфлікту та їхньої евакуації у безпечну зону і була розроблена тактична медицина.

Так, дослідження причин загибелі американських вояків у воєнних конфліктах після Другої світової війни засвідчили, що майже 90 відсотків померли через те, що їм несвоєчасно надали першу медичну допомогу на передовій. Зокрема, через кровотечі з кінцівок живими до госпіталів не довезли 60 відсотків поранених. До значних втрат серед особового складу призводять поранення голови, грудної клітки, органів дихання і навіть переохолодження постраждалого бійця на полі бою.

Ситуація докорінно змінилася, коли до складу аптечок включили джгути, гемостатичні пов’язки для зупинення кровотечі, що загрожує життю пораненого, інші медичні засоби. Та забезпечення сучасними медичними засобами — це лише половина справи. Головне — так організувати процес навчання, щоб кожен з бійців не лише до автоматизму відпрацював свої дії щодо самодопомоги при пораненні, а й був готовий до порятунку життя бойового побратима.

Американський фахівець Андре Пеннардт навів такий приклад. Весь особовий склад 95-го полку спецпризначення перед відправкою до Іраку пройшов курс з надання першої медичної допомоги в бою. З понад 400 бійців жоден не помер від поранення, ніхто не втратив кінцівки. Цей та інші приклади стали вагомим аргументом для переведення американської армії на стандарти тактичної медицини, які отримали назву MCCC. Вони передбачають систему надання як догоспітальної та мобільної (польової), так і госпітальної медичної допомоги. Всі її заходи спрямовані на те, щоб кожен військовослужбовець був упевнений, що при пораненні на полі бою йому врятують життя. [2]

1.               Історія виникнення рекомендацій Tactical Comat Casualty Care.

У першій половині 1990-х у США та Великій Британії були проведені дослідження по розробці стандартів догоспітальної допомоги в умовах бойових дій. Зокрема Командування спеціальних операцій США у 1993 році фінансувало 2-річне дослідження по покращенню допомоги пораненим на полі бою. Результатом дослідження була перша редакція рекомендацій Tactical Comat Casualty Care (ТССС). Паралельне та незалежне дослідження проводилось і у Великій Британії, де на основі ATLS було розроблено курс для Спеціальної повітряної служби та Спеціальної човнової служби.

У 1996 було опубліковано статтю, де докладно описані американські настанови щодо догоспітальної допомоги «Тактична допомога пораненим в умовах бойових дій» (англ. Tactical Combat Casualty Care, ТССС або ТС3). Настанови переглядаються щорічно комітетом з військових лікарів та парамедиків із залученням військових різних спеціальностей та різних родів військ. Зараз подібними стандартами користуються більшість армій НАТО.

Цілі ТССС: надати допомогу пораненому, запобігти додаткових травм у військовослужбовців, завершити місію. В тактичній медицині пріоритетним є виконання тактичної задачі.

Стандарти ТССС розроблені комітетом ТССС. Вони переглядаються та оновлюються кожний рік. Настанови щодо догоспітальної допомоги «Тактична допомога пораненим в умовах бойових дій» (ТССС) є у двох варіантах ТССС-МР - для медичного персоналу та ТССС-АС - для усіх комбатантів.

ТССС-АС, побудований на основі ТССС-МР, він розрахований для усіх бійців, отож, він спрощений. Відповідно, надається менший об'єм допомоги.

На полі бою є три категорії поранених:

Солдати, які все-одно помруть;

Солдати, які все-одно виживуть;

Солдати, смерті яких можна запобігти, якщо негайно вжити правильних рятувальних заходів (7-15%).

До 87% смертей у бою відбуваються до того, як поранений дістанеться до  лікарняного закладу. Доля поранених часто залежить від людини, що перша надає їм допомогу.

Превентивні смерті — це смерті яким можна було запобігти, надавши першу медичну допомогу. Головними причинами превентивних смертей на полі бою є критична (масова) кровотеча - 60%, напружений пневмоторакс - 33%, непрохідність дихальних шляхів - 6%. Алгоритм надання допомоги побудований таким чином: від стабілізації найбільш загрожуючих станів до менш загрожуючих. Так, від масивної кровотечі смерть настає від декількох десятків секунд до декількох хвилин, від непрохідності дихальних шляхів від 2 до 7 хвилин, від напруженого пневматораксу від декількох десятків хвилин до декількох годин.

Допомога під час бойових дій поділяється на три етапи(зони):

допомога під вогнем (червона зона) - Care Under Fire;

допомога в тактичних умовах (жовта зона) - Tactical Field Care;

допомога в умовах евакуації (зелена зона) - Tactical Evacuation Care.

В кожній зоні об'єм допомоги різний. Він залежить від тактичної ситуації. Червона зона - зона під прямим вогнем противника. Профіль - максимально низький. В цій зоні усуваються лише найбільш загрозливі стани- зупинка критичної кровотечі за допомогою накладання джгута, який рекомендований Комітетом ТССС. [3]

2.               Принципи тактичної медицини.

Проведені дослідження із тактичної медицини дозволили розробити основні принципи тактичної медицини, що віддзеркалювали першочергові заходи для збереження життя поранених:

1) зупинка зовнішньої кровотечі через накладання джгута, після перегляду протоколів надання екстреної медичної допомоги пораненим у 2003–2006 рр. для зупинки зовнішньої кровотечі рекомендовано застосовувати кровоспинні засоби типу Celox (Велика Британія) або QuikClot (США);

2) голкова торакостомія при напруженому пневмотораксі;

3) назофарингеальна інтубація, конікопункція або трахеостомія у випадку порушення прохідності верхніх дихальних шляхів при щелепно-лицьовій травмі;

4) знеболювання та інфузійна терапія.

Для реалізації наведених принципів на території проведення операції визначають три зони, що відрізняються за видом та обсягом надання медичної допомоги відповідно до ступеня потенційної загрози:

1. Медична допомога на лінії вогню («гаряча зона»): територія знаходиться під ефективним ворожим вогнем та існує найвищий ризик небезпеки. Обсяг медичної допомоги обмежено зупинкою масивної кровотечі шляхом накладання джгута та витягання пораненого в безпечне місце. Медична допомога надається в порядку само-, взаємодопомоги або підготовленими із питань надання медичної допомоги особами, у т.ч. молодшим медичним персоналом із медичною освітою. Обсяг надання допомоги обмежено особистою медичною аптечкою або медичною сумкою медичного працівника.

У Збройних силах деяких країн, у т.ч. США, Ізраїлю, застосовують різні типи кровоспинних джгутів, наприклад джгути типу Red Tip, Combat Application Tourniquet (C-A-T), SWAT-Tourniquet тощо. Конструкція джгутів типу С-А-Т дозволяє накласти його на поранену кінцівку однією рукою. Для зручності та своєчасності застосування джгут розташовують на грудній клітці поверх одягу та засобів захисту (бронежилет) так, щоб його можливо було легко витягнути будь-якою рукою.

2. Медична допомога в укритті («тепла зона»): надають в укритті, ризик отримання вогнепальних поранень нижчий, але загроза ще зберігається. Обсяг надання медичної допомоги в «теплій зоні» характеризує обмеженість лікарських засобів, виробів медичного призначення згідно з табельним оснащенням, що застосовує бригада тактичних медиків.

В «теплій зоні» здійснюють тимчасові зупинки зовнішньої кровотечі шляхом застосування кровоспинних препаратів, у т.ч. на основі хітозану, типу Celox. До особливостей використання наведеного препарату належить залежність його ефективності від щільності контакту з рановою поверхнею. З цією метою використовують багатофункціональні пов’язки типу Compressed Gauze, що дозволяють здійснити безпечний і достатній тиск на ранову поверхню.

В «теплій зоні» надання медичної допомоги здійснюють за протоколом ABC відповідно до табельного оснащення бригади екстреної медичної допомоги. На цьому етапі забезпечують підтримку функції дихання, накладають оклюзійну пов’язку при відкритому пневмотораксі, здійснюють при напруженому пневмотораксі дренування плевральної порожнини в ІІ міжребер’ї по середньоключичній лінії голкою великого діаметра та введення судинного катетера (7–9 F), що обладнаний клапаном Геймліха, виконують іммобілізацію пошкоджених кінцівок транспортними шинами типу SamSplint. До відомих клінічних ознак напруженого пневмотораксу належать проникаюча рана грудної стінки, про що свідчить наявність характерного звуку всмоктування повітря в плевральну порожнину, тяжкий стан пораненого, відсутність дихальних шумів із боку рани, ознаки дихальної недостатності, синюшність шкірних покривів і розширення шийних вен.

3. Медична допомога під час евакуації («холодна зона»): територія є безпечною для військовослужбовців і цивільних, у тому числі персоналу екстреної медичної допомоги. У «холодній зоні» надають стандартний обсяг медичної допомоги відповідно до чинних протоколів із використанням табельних лікарських засобів і виробів медичного призначення. В «холодній зоні» можливі: усунення асфіксії шляхом відсмоктування слизу та крові з верхніх дихальних шляхів, введення повітропроводу, проведення інтубації трахеї, накладання трахеостомії, стабілізація показників гемодинаміки. Показанням до проведення інфузійної терапії в «холодній зоні» визначено артеріальний тиск нижче 80–90 мм рт.ст. Згідно з рекомендаціями, у випадку транспортування до наступного етапу надання медичної допомоги впродовж однієї години підтримку показників гемодинаміки здійснюють через проведення інфузій розчину Рінгера з лактатом або фізіологічного 0,9% розчину NaCl внутрішньовенно. При транспортуванні тривалістю понад однієї години до початку евакуації розпочинають інфузійну терапію колоїдними та/або гемодинамічними розчинами, у тому числі похідними гідроксіетилкрохмалю: haes-steril, інфукол, рефортан, hextend (США). Інфузійну терапію починають із низькоколоїдних розчинів або гіпертонічного розчину декстрану одразу після забезпечення функції дихання.

Можливість упровадження та ефективність наведених протоколів визначаються рівнем підготовки та забезпеченістю відповідними лікарськими засобами та виробами медичного призначення. [5]

3. Тактика дій надання першої допомоги в умовах ведення бойових дій.
   1.           Надання медичної допомоги в умовах обстрілу

Надання медичної допомоги в умовах обстрілу є першим етапом надання медичної допомоги пораненим у бойових умовах. При наданні допомоги в умовах обстрілу рятівник і поранений перебувають під вогнем противника, що обмежує можливості надання допомоги. Допомога повинна надаватися за наступною схемою:

1. Зупинка кровотечі. В першу чергу слід дуже швидко перевірити пораненого на наявність кровотеч, що загрожують його життю (сильна артеріальна кровотеча) з ран на кінцівках. Рукав сорочки пораненого або його штанина буде повністю просякнута кров’ю. Якщо виявляються такі ознаки, потрібно швидко накласти кровоспинний джгут в найвищій зоні травмованої кінцівки (пах або пахвова ямка) поверх форми і затягнути його, щоб негайно зупинити крововтрату.

Слід пам’ятати про те, що артеріальна кровотеча з ран кінцівок - це основна причина загибелі на полі бою, якій реально можна запобігти. Якщо у пораненого відірвана рука, нога або їхні частини, джгут накладається навіть, якщо рана не сильно кровоточить. Природні захисні механізми організму можуть тимчасово стримувати кровотечу, але таке поранення незабаром призведе до масивної втрати артеріальної крові та настання швидкої смерті. Не слід витрачати час, намагаючись використовувати інші методи для зупинки кровотечі, такі як накладення давлячої пов’язки. Як тільки поранений досягне безпечного місця, джгут можна буде зняти, або за необхідності, застосувати інші методи зупинки кровотечі.

2. Транспортування пораненого у безпечне місце. Після того, як були вжиті заходи для зупинки сильної кровотечі, слід знайти безпечне укриття для рятувальника та пораненого. Якщо поранений не може пересуватися сам – йому потрібна допомога. Рятувальник повинен відтягнути пораненого або перенести його. Нижче наведені деякі приклади того, як слід відтягувати або переносити поранених. При досягненні безпечного місця, рятувальник переходить від етапу надання медичної допомоги в умовах обстрілу до етапу надання медичної допомоги у військово-польових умовах. Перетягування використовується для швидкого переміщення пораненого на короткі дистанції. Перетягування пораненого двома рятувальниками дає можливість виконати це швидше і простіше, але відкриває відразу двох солдатів впливу вогня противника. Перенесення пораненого передбачає піднімання бійця. Слід вважати, що поранений разом з усім спорядженням може важити близько 136 кг. Сучасним способом, якому віддається перевага є спосіб Хоуса (перенесення на спині). Якщо поранений знаходиться при свідомості і може допомагати переміщенню, використовується спосіб підтримування пораненого одним рятувальником. Іноді може використовуватися спосіб перенесення пораненого двома рятувальниками - перенесення пораненого двома рятувальниками «один за одним» або спосіб підтримування пораненого двома рятувальниками, але такі способи досить складні і приводять рятувальників під вплив вогня противника.

3.2. Надання медичної допомоги у військово-польових умовах після завершення етапу надання медичної допомоги в умовах обстрілу

Цей етап розпочинається після того, як рятівник і поранений більше не знаходяться під прямим вогнем противника. На цьому етапі є більше часу для надання допомоги. Однак, слід вважати на те, що бойові обставини можуть змінитися, і, в будь-який момент, існує небезпека знову опинитися в умовах обстрілу. При наданні медичної допомоги у військово-польових умовах допоміжне медичне обладнання обмежене тим, що не було використане під час ведення бою. Процес і процедури при наданні медичної допомоги у військово-польових умовах після завершення етапу надання медичної допомоги в умовах обстрілу наступні:

1. Перевірити стан кровоспинного джгута, якщо він застосовувався. Якщо на етапі надання медичної допомоги в умовах обстрілу пораненому накладався джгут для зупинки кровотечі з ран кінцівок, потрібно впевнитися у його необхідності та правильності накладання:

• відкрити рану та визначити, чи дійсно в даному випадку потрібен джгут;

• якщо джгут необхідний, накласти другий джгут на 5-10 см вище рани і затягнути його.
• зняти перший джгут, який був накладений поверх форми пораненого бійця;
• якщо джгут в даному випадку не потрібен, слід використати інші методи зупинки кровотечі – накладання компресійної пов’язки, прямого тиску на рану, піднімання ураженої кінцівки, гемостатичний засіб (такий як індивідуальний перев’язувальний пакет для зупинки кровотечі), а вже потім зняти джгут.

Замінюючи джгут давлячою пов’язкою або зупиняючи кровотечу з рани іншими методами, рятівник в подальшому може зберегти пораненому кінцівку.

Якщо кровоспинний джгут знаходився на місці накладання більше шести годин, не можна його знімати. Зняття джгута після шести годин з моменту його накладання може бути виконано тільки медичними працівниками.

2. Оглянути пораненого на предмет наявності будь-яких невиявлених ран кінцівок з кровотечою, які можуть бути небезпечними, та обробити їх.

3. Постійно оцінювати стан постраждалого і попереджати розвиток асфіксії та больового шоку:

• провести необхідні заходи для відновлення прохідності дихальних шляхів, включаючи (за необхідністю) введення носоглоткового повітроводу;

• обробити усі відкриті ушкодження грудної клітини;
• продовжувати обробляти інші травми (накласти шини при переломах, перев’язати рани тощо);
• ввести знеболюючі та антибіотики з індивідуальної аптечки (потрібно використовувати аптечку пораненого - не слід використовувати аптечку іншого бійця, так як вона може знадобитися йому самому);
• прийняти необхідні заходи для запобігання шоковому стану (або допомогти пораненому при його наявності).

4. Передати інформацію про медико- санітарну обстановку керівнику підрозділу:

• за можливістю відправити бійця за медичною допомогою (санітарним інструктором);

• повідомити керівника підрозділу, якщо поранений не може продовжувати виконання бойового завдання.

5. Слідкувати за рівнем свідомості та диханням пораненого:

• перевіряти рівень свідомості пораненого кожні 15 хвилин для того, щоб визначити чи змінився його стан (це особливо важливо в тому випадку, якщо поранений отримав травму голови);
• доповідати керівнику підрозділу, якщо в наявності істотні зміни стану пораненого.

6. Підготувати пораненого до евакуації:

• записати дані оцінки стану потерпілого та інформацію про надане лікування в польову медичну карту, карту надання першої допомоги

• потерпілому у військово- польових умовах або іншому подібному документі, прикріпивши документ до одягу пораненого або поклавши його у кишеню його одягу;
• запросити медичну евакуацію, якщо є така можливість;
• якщо немає - евакуювати пораненого самостійно;
• продовжувати спостерігати за пораненим та доповідати керівнику підрозділу у випадку значних змін його стану. [6]

3.           Порядок функцій під час бою.

В умовах бою бути бійцем-рятувальником – це вторинна місія. Основна функція – виконати первинну місію. Першим пріоритетом на полі бою є вести вогонь у відповідь. Можна надавати допомогу пораненим солдатам, тільки якщо це не заважатиме виконанню первинної місії.

Цілі під час надання допомоги пораненим в зоні обстрілу :

1) Виконати бойове завдання;

2) Запобігти більшій кількості жертв (дбати про безпеку власну та інших бійців);

3) Зберегти життя пораненого.

Такий підхід базується на наступних важливих принципах:

– Лише необхідне втручання у кожний конкретний період процесу надання допомоги;

– Необхідне медичне втручання, застосоване у неправильний період під час бойових дій, може привести до додаткових жертв.

Тактика бійця-рятувальника в зоні обстрілу:

 ДІЇ ПРИ ВИЯВЛЕННІ ПОРАНЕНОГО

• «Найкращі ліки під час бою – це вогнева перевага над супротивником»;

• Заходи щодо пригнічення вогневої активності супротивника мінімізують вірогідність збільшення кількості поранених та загиблих;

• Зменшення вогню супротивника може виявитися більш істотною допомогою для виживання пораненого, ніж термінова медична допомога, яку можна надати;

• Якщо поранений дієздатний, дайте йому вказівку вести вогонь у відповідь, переміститися в укриття та самостійно вжити заходів першої медичної допомоги;

• Якщо поранений не здатний вести вогонь у відповідь, а ви не можете допомогти, дайте пораненому вказівку «прикидатися загиблим»;

• Передайте інформацію про обстановку командиру підрозділу, при можливості обговоріть з ним медичну ситуацію, що склалася.

НЕОБХІДНІ ДІЇ ПЕРЕД НАБЛИЖЕННЯМ ДО ПОРАНЕНОГО

Якщо ви впевнені в тому, що ви можете допомогти пораненому в умовах вогневого впливу противника, зробіть наступні необхідні дії, перш ніж наблизитися до пораненого на полі бою. Пам’ятайте про самозахист.

• Огляньте територію на предмет наявності потенційної загрози – дослідіть територію на наявність вогневих дій, вогневих точок і вибухових пристроїв, на загрозу ураження бойовими хімічними або біологічними речовинами.

• Візуально дослідіть будівлі, будови, якщо такі є, на стійкість їх конструкцій.

• Визначте оптимальний шлях доступу до потерпілого і маршрут евакуації. Якщо вам потрібно перемістити пораненого в більш безпечну зону, переконайтеся в тому, що обрана вами територія є оптимальним укриттям. Складіть план маршруту евакуації до того, як увійти в зону вогневого впливу противника.

• Дайте запит на вогневе прикриття під час пересування до пораненого і від нього з метою зменшення ризику ураження вас і пораненого.

• Визначте характер можливих травм потерпілого та медичну допомогу, яка, можливо, необхідна пораненому. Солдат був поранений внаслідок падіння зі стіни? (Якщо так, то у пораненого можуть бути зламані ребра, ушкоджений хребет). Солдат був поранений внаслідок вибуху? (Якщо так, то поранений міг потрапити під вплив вибухової хвилі та може мати множинні осколкові поранення, контузію). Солдат був поранений зі стрілецької зброї? (Якщо так, то у пораненого можуть кровоточити рани).

• Визначте, як ваші дії (пересування, шум, світло і т.д.) можуть вплинути на вогонь супротивника.

• Вирішіть, яку допомогу ви зможете надати, коли ви підійдете до пораненого, і надання якої допомоги може почекати до того моменту, коли ви транспортуєте пораненого в безпечне місце.

• Використайте засоби прикриття, наприклад, задимлення;

• Мінімізуйте ризик для себе та інших рятувальників. Рятувальна операція не повинна призводити до збільшення кількості жертв – це загрожує зменшенням боєздатності підрозділу, зменшенням рівня його медичного захисту, різким падінням шансів на виживання самого пораненого.

НАДАННЯ ДОПОМОГИ В УМОВАХ ОБСТРІЛУ

Якщо поранений не може переміститися в безпечне місце сам, і бойова ситуація дозволяє вам надати йому допомогу, в такому випадку проведіть швидку оцінку стану потерпілого, зупиніть кровотечу з ран на кінцівках, що загрожують життю пораненого, і перейдіть разом з ним в безпечну зону. Для цього:

• Підійдіть до пораненого, використовуючи самий безпечний шлях.

• Сформуйте загальну картину стану пораненого (ступінь ураження, ймовірність виживання і т.д.) Застосовуйте правило C-A-B-C! (Критична кровотеча – Дихальні шляхи – Дихання – Циркуляція) – основна увага швидкому пошуку критичної кровотечі!

• Після того, як підійдете до пораненого, визначте наявність у нього свідомості:

(1) Запитайте гучним, але спокійним голосом: “Ти в порядку?”. Акуратно струсіть або поплещіть пораненого по плечу.

(2) Якщо поранений знаходиться в свідомості, запитайте у нього, в якому місці він відчуває біль або інші незвичні відчуття. Це допоможе визначити рівень свідомості потерпілого і забезпечить вас інформацією, яку можна використовувати при наданні допомоги потерпілому.

(3) Задайте пораненому питання, щоб визначити рівень його свідомості. Задавайте потерпілому питання, які потребують більш розгорнутих відповідей, ніж «так» і «ні». Приклади таких питань: «Як тебе звати?», «Яке сьогодні число?» і «Де ми знаходимося?». Шкала AVPU. 

(4) Якщо поранений не відповідає на питання, не реагує на команди– перевірте його на реагування на біль. Для цього потріть його грудну кістку (грудину) кісточками ваших пальців або міцно стисніть м’яз у складці між великим та вказівним пальцем пораненого.

• Якщо у пораненого важка кровотеча з кінцівки, або кінцівку ампутовано, накладіть турнікет (джгут) поверх одягу вище місця кровотечі – кровотеча з кінцівок – головна причина загибелей, яких можливо уникнути, тому невідкладне застосування турнікетів (джгутів) для зупинки кровотечі може бути вирішальним засобом в рятуванні життя на даному етапі;

• Якщо точне місце поранення кінцівки невідомо – не витрачайте час – накладайте джгут максимально високо на стегні або плечі пораненої кінцівки;

• Якщо у пораненого відірвана рука, передпліччя, стегно або нога, накладіть джгут, навіть якщо рана не сильно кровоточить. Природні захисні механізми організму можуть тимчасово стримувати кровотечу, але таке поранення незабаром призведе до сильної артеріальної кровотечі;

• Не витрачайте час, намагаючись використовувати інші методи для зупинки кровотечі, такі як накладення тиснучої пов’язки. Як тільки ви і поранений досягнете безпечного місця, джгут можна буде накласти повторно, або за необхідності можна буде застосувати інші методи зупинки кровотечі;

• На цій стадії не приділяється увага звільненню дихальних шляхів, оскільки головне завдання полягає в швидкому переміщенні пораненого в укриття.

• Якщо тактична обстановка не дозволяє швидке переміщення непритомного пораненого в укриття, спробуйте безпечно для себе повернути його на живіт, так як протягом 5-10 хвилин він може задихнутися від западання язика або захлинутися рідинами;

• Заспокойте пораненого і перемістіться разом з ним в безпечне місце, де ви зможете надати медичну допомогу у жовтій зоні та зачекати на евакуацію до пункту збору поранених для продовження допомоги у жовтій зоні;

• Якщо поранений непритомний, переміщуйте пораненого, зброю та інші важливі речі його боєкомплекту в укриття, враховуючи умови бойової ситуації;

• Спробуйте не допустити нанесення пораненому додаткових ран.

• Не наражайте себе і пацієнта на небезпеку, надаючи непотрібну в даний час допомогу!

Нижче перераховані деякі ситуації, при яких не слід надавати допомогу пораненому, перебуваючи в зоні вогневого впливу противника:

(1) Ваше власне життя знаходиться в безпосередній небезпеці.

(2) Інші солдати, що знаходяться поруч, вимагають більш термінового лікування.

(3) У потерпілого не виявляються ознаки життя – тобто поранений не реагує на голос і біль, не рухається, не дихає, у нього відсутній пульс.

Самодопомога при кровотечі.

Якщо поранили вас, то негайно оцініть кровотечу:

• Незначна кровотеча – продовжуйте бій, поки ситуація не стабілізується, тоді перемістіться до безпечного укриття. Застосуйте прямий тиск на рану, підніміть кінцівку. Перемістіться до пункту збору поранених.

• Значна кровотеча – якщо бій триває, накладіть джгут CAT, продовжуйте бій та спробуйте переміститися в укриття, там зачекайте на евакуацію до місця збору поранених. В укритті затампонуйте рану гемостатичним або звичайним бинтом, накладіть ізраїльський бандаж, тоді послабте джгут, проте не знімайте його з кінцівки. Оцініть кровотечу. Якщо кровотеча зупинилася, перемістіться до місця надання медичної допомоги. Якщо кровотеча знову відновилася – затягніть джгут. Якщо відчуваєте запаморочення – переверніться на живіт для запобігання асфіксії від западання язика при втраті свідомості. [1]

Висновки

   В ході роботи над темою було оглянуто деякі існуючі джерела стосовно надання домедичної допомоги в бойових умовах, досвіду країн світу з тактичної медицини, принципів надання першої домедичної допомоги в умовах бою.

Сучасні бойові дії вимагають переходу до навчання військовослужбовців правилам та діям за змістом тактичної медицини. Забезпечення збереження життя за змістом тактичної медицини можливе за умови навченості військовослужбовців правилам само- та взаємодопомоги, правилам управлінських рішень командування та забезпечення сучасними засобами індивідуального медичного оснащення. Правильне розуміння та володіння термінологією тактичної медицини також є запорукою ефективної комунікації.

Перебіг сучасних подій показує, що у сьогоденні обставини, які провокують активні протистояння мас та збройні конфлікти можуть виникнути не заплановано, а люди у будь-який час можуть опинитися під загрозою. Тому сьогодні підвищується актуальність знань та навиків надання домедичної допомоги не лише медичними працівниками а й пересічними громадянами. Зважаючи на перебіг подій в країні, знаннями та навиками надання домедичної допомоги необхідно володіти більшості населення. Курси

перепідготовки проходять у військкоматах тільки частина воїнів запасу, а решта слоїв населення має самостійно набувати необхідних знань з самопомочі та взаємодопомоги. Сучасне життя країни і активність населення сприяє розповсюдженню таких знань.

Бібліографія.