Основні вимоги до креслень

Конспект навчального матеріалу  з предмета «Технічнекреслення та читання креслень»

Тема 1.Вступ. Основнівимоги до креслень.

Заняття 1.  Поняття про креслення. Призначення технічних креслень. Основні вимоги до технічних креслень. Формати. Масштаби. Шрифти і лінії.

 

 

План:

1. Початковівідомості до виконання та оформленнякреслень.
2. Вироби, їх складові частини
3. Формати
4. Масштаби
5. Лінії
6. Шрифтикреслярські

 

 

     1. Початковівідомості до виконання та оформленнякреслень.

Для того, щоб технічне креслення було зрозумілим кожному спеціалісту, повинна бути єдина технічнамова і єдина термінологія, що забезпечується державними стандартами. Всі креслення оформлюють відповідно до вимог чинних стандартів.

Загальні правила виконання креслень регламентуються ДСТУ 3321:2003 Система конструкторської документації (СКД). СКД замінила з 01.01.1997 діючу в Україні Єдину систему конструкторської документації (ЄСКД).

СКД – це комплекс державних стандартів, який встановлює правила та положення щодо порядку розроблення, оформлення й обігу конструкторської документації.

Держстандартом України прийнята класифікація нормативних документів зі стандартизації, яка гармонізована із системою стандартів Міжнародної організації зі стандартизації (ISO). Згідно з цією класифікацією ДСТУ 3321:2003 і тимчасово діючі стандарти класу 2, раніше діючої ЄСКД, складають комплекс стандартів СКД.

Міжнародна стандартизація

Міжнародна стандартизація – це сукупність міжнародних організацій із стандартизації та продуктів їх діяльності – стандартів, рекомендацій, технічних звітів та іншої науково-технічної продукції.

Таких організацій три: Міжнародна організація зі стандартизації (ISO), Міжнародна електротехнічна комісія (IEС), міжнародний союз електрозв'язку (ITU).

Міжнародна організація зі стандартизації (ISO) створена у 1946 р. її органи знаходяться в Женеві (Швейцарія). Офіційні мови ISO – англійська, французька, російська. На цих мовах видають усі матеріали та документи.

Основною метою ISO є забезпечення розвитку стандартизації та суміжних з нею галузей для сприяння міжнародному обміну товарами й послугами, а також розвитку співробітництва в інтелектуальній, науковій, технічній та економічній діяльності.

ISO, як неурядова організація, має консультативний статус ООН і є найбільшою міжнародною організацією в галузі стандартизації з широкого кола питань; її членами є 160 країн світу.

Користувачі міжнародних стандартів ISO – промислові й ділові кола, урядові та неурядові організації, споживачі й суспільство – в цілому.

Міжнародні стандарти ISO не мають статусу обов'язкових для всіх країн-учасниць. Будь-яка країна світу вправі застосовувати або не застосовувати їх. Рішення питання щодо застосування міжнародного стандарту ISO пов'язане в основному зі ступенем участі країни в міжнародному поділі праці й станом її зовнішньої торгівлі.

За своїм змістом стандарти ISO відрізняються тим, що лише близько 20% з них включають вимоги до конкретної продукції.

Основна ж маса нормативних документів стосується вимог безпеки, взаємозамінності, технічної сумісності, методів випробувань продукції, а також інших загальних і методичних питань. Таким чином, використання більшості міжнародних стандартів ISO припускає, що конкретні технічні вимоги до товару встановлюють в договірних відносинах.

 Основне призначення Міжнародних стандартів – це створення на міжнародному рівні єдиної методичної основи для розробки нових та вдосконалення діючих систем якості і їхніх сертифікацій.

Хоча міжнародні стандарти розробляють на основі консенсусу і добровільного визнання закладених у них вимог, на практиці відповідність їм продукції, власне кажучи, обов'язкова, тому що є критерієм конкурентоздатності й допуску на міжнародний ринок.

Міжнародні стандарти стали ефективним засобом усунення технічних бар'єрів у міжнародній торгівлі, оскільки знайшли статус документів, що визначають науково-технічний рівень й якість виробів.

 

До конструкторських документів, згідно з ДСТУ 3321:2003, належать графічні та текстові документи, що визначають склад та будову виробу і мають необхідні відомості для його розробки або виготовлення, контролю,експлуатації та ремонту.

До складу робочої конструкторської документації входять: креслення деталей, складальні креслення, специфікації, габаритне та монтажне креслення, інші документи, пов’язані із виготовленням, монтажем, експлуатацією та обслуговуванням виробів.

 

2.Вироби, їх складові частини

Згідно з ДСТУ 3321:2003, розрізняють такі види виробів: деталь,складальна одиниця, комплекс, комплект.

Деталь – це виріб, виготовлений із однорідного матеріалу без застосування складальних операцій. Частина деталі, що має визначене конструктивне або технологічне призначення, називається елементом деталі. Деталі – не мають складових частин.

Складальна одиниця – це виріб, складові частини якого з’єднані на підприємстві-виробнику за допомогою складальних операцій, таких як зварювання, паяння, згвинчування, склеювання, склепування тощо.

Комплекс – це два вироби або більше, не з’єднані на підприємстві-виробнику за допомогою складальних операцій, але призначені для виконання взаємозв’язаних експлуатаційних функцій, наприклад: автоматична лінія,бурова установка тощо.

Комплект – це два вироби або більше, не з’єднані на підприємстві-виробнику за допомогою складальних операцій та такі, що мають загальне експлуатаційне призначення допоміжного характеру, наприклад: комплекти запасних частин, комплект вимірювального інструменту тощо.

 

Види та комплектність конструкторських документів

Будь-які вироби можуть бути виготовлені тільки на основі певних конструкторських документів. До конструкторських документів відносяться графічні та текстові документи, які визначають складові частини виробу і несуть необхідну інформацію щодо його  розробки, виготовлення, контролю, експлуатації та ремонту.

До графічних документі ввідносяться різні види креслеників та схем. Вони несуть необхідну графічну  інформацію про виріб.

Графічні документи поділяються на наступні види:

КРЕСЛЕНИК ДЕТАЛІ – документ, що включає зображення деталі та інші дані необхідні для її виготовлення і контролю.

 

КРЕСЛЕНИК ЗАГАЛЬНОГО ВИДУ – документ, що визначає конструкцію виробу, взаємодію його окремих частин та пояснює принцип роботи виробу.

 

ТЕОРЕТИЧНИЙ КРЕСЛЕНИК – документ, що визначає геометричну форму виробу та координати розташування складових частин.

ГАБАPИТHИЙ КРЕСЛЕНИК – документ, що включає контурне (спрощене) зображення виробу з габаритними, встановлювальними і приєднувальними розмірами.

ЕЛЕКТРОМОНТАЖНИЙ, МОНТАЖНИЙ, ПАКУВАЛЬНИЙ КРЕСЛЕНИКИ – документи, що включають контурне (спрощене) зображення виробу, а також дані, які дозволяють виконати, вказану у назві, операцію.

CХЕМА – документ, на якому показано у вигляді умовних зображень чи позначень складові частини виробу, а також зв'язки між ними.

Текстовими  конструкторськими  документами  є  документи, що включають інформацію  про виріб у вигляді текстів, таблиць, переліків і т.і.

До текстових документів відносяться:

СПЕЦИФІКАЦІЯ – документ, що визначає частини складальної одиниці, комплекса або комплекта.

ТЕХHІЧНІ УМОВИ – документ, що визначає вимоги до виробу, його виготовлення, контролю, постачання, а також різні ВІДОМОСТІ, ТАБЛИЦІ, ПОЯСHЮВАЛЬНА  ЗАПИСКА і т.і.

В залежності від способу виконання та характеру використання конструкторські документи по діляються на:

ОPИГІНАЛИ – документи, виконані на будь-якому матеріалі і призначені для виготовлення по них дублікатів.

ДУБЛІКАТИ – копії оригіналів, що забезпечують індентичність оригіналів, виконаних на будь-якому матеріалі.

КОПІЇ – документи, виконані у спосіб, що забезпечує їх індентичність з оригіналами і призначені для беспоссереднього використання при розробці, експлуатації та ремонті виробів.

 

Креслярські  матеріали та інструменти

Якість виконання креслень залежить від креслярського приладдя та від того, як користуватися ним. Для виконання графічних робіт застосовується наступне креслярське приладдя:

а) креслярські дошки, виготовлені з м'яких порід деревини або із спеціальних пластмасс розмірами 500х700, 700х1000, 1000х1300 мм та ін.;

б) лінійки і косинці, призначені для проведення коротких ліній та побудови кутів;

в) рейсшина – довга  лінійка з короткою планкою, що прикріплюється під прямим кутом до одного кінця лінійки;

г) лекало – фігурна пластина з криволінійними  окресленнями  для креслення кривих ліній;

д) транспортир – півкруг, поділений на 180°, нижнюю частину якого з'єднано з лінійкою, на якій центр позначено рискою. Транспортир призначений для побудови та вимірювання кутів;

е) креслярський прилад– пристрій, що складається зі стола з дошкою, на якому закріплено механічний пристрій для проведення паралельних ліній.

 

Олівці

Олівці грають важливу роль у виконанні креслень, оскільки якість графічного зображення залежить від правильного вибору їх твердості. Промисловістю випускаються набори олівців різної твердості. Ступінь твердості позначається буквами і цифрами, які наносяться на олівець:М, 2М, ЗМ, 4М, 5М, 6М, В - м'які, Т, 2Т, ЗТ, 4Т, 5Т, 6Т, 7Т, Н - тверді, ТМ, НВ, СТ - середньої твердості.

Буквою позначається м'якість або твердість олівця. Числом позначається ступінь м'якості або твердості. Чим більше число, що стоїть перед буквою, тим твердіший або м'якіший олівець.

Виконання креслення починають олівцями Т, 2Т, наносячи лінії побудов, а обводять креслення олівцями М, 2М.

Підточують олівець з того кінця, де немає напису. Це дозволяє зберегти його маркування.

Якість проведених ліній залежить від того, як заточений грифель олівця. На рис.1а, б показані варіанти підготовки олівців до роботи. Конічне заточення стрижня виконують для твердих олівців.

Заточення грифеля у вигляді лопатки здійснюється для м'яких олівців. При роботі графітовий стрижень сточується, змінюючи товщину ліній креслення, тому його необхідно підточувати нанаждачному бруску.

Проводити лінії треба не поспішаючи, зберігаючи один і той же натиск. Не слід проводити лінії довшими, ніж потрібно. При проведенні ліній не можна нахиляти олівець над лінійкою або віднеї, так як лінія вийде нерівною.

 

3. Формати

Формати відповідно до ДСТУ ISO 5455:2005, формат аркуша креслення визначається розмірами його сторін. Кожний формат має позначення, наприклад, А4. Основні формати визначаються послідовним діленням навпіл довгих сторін формату А0 (841х1189 мм), площа якого дорівнює 1м². Розміри основних форматів наведено у таблиці 1.1.

Дозволяться використання додаткових форматів, довга сторона яких повинна бути кратною короткій стороні основного формату. Позначення додаткових форматів складається з позначення основного формату і кратності довгої сторонни додаткового формату короткій стороні основного формату. Наприклад, формат 420х1486 позначається А3х5.  На  формат  виконується рамка на відстані 20мм від лівого краю і на відстані 5 мм від краю з трьох сторін  аркуша (рис. 1.1).

Формати, за винятком А4, можуть  компонуватись як горизонтально, так і вертикально. Формат А4 компонується  тільки вертикально.

 

 

 

 

4.Масштаби

Масштабом називається відношення лінійних розмірів зображеного на кресленні предмета до його дійсних розмірів. Відповідно до ГОСТ 2.302-68 для виконання креслень рекомендуються масштаби, які наведені в таблиці 1.2.

У відповідній графі основного напису масштаб позначається по типу 1:1, 4:1 і т.д. На полікреслення цифри  ставлять в дужках (рис. 1.3), в тексті – по типу: М1:2, М10:1.

Слід пам’ятати, що в якому б масштабі не виконувалось зображення, розмірні числа на розмірах креслення наносять  дійсні.

 

5.Лінії

При виконанні креслень використовують лінії, які наведені в таблиці 1.3

відповідно до ГОСТ 2.303-68.

Товщина ліній, довжина штрихів і відстань між ними штрихових і штрих-пунктирних ліній повинні бути однаковими для всіх зображень на форматі.

Штрихові та штрих-пунктирні лінії повинні закінчуватись і перетинатись

штрихами, а не точками.

На рисунку 1.4 показано застосування різних за призначенням ліній. Цифри

Показують номери ліній різного призначення.

рис.1.4

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Лінії

 

6. Шрифти креслярські

Якість виконання написів на кресленнях повинна бути дуже високою.

Недбало та невиразно написані букви та цифри можуть бути помилково прочитані, що неминуче веде до технічного браку.

Написи на кресленнях виконують креслярським шрифтом відповідно до стандарту.

Розмір шрифту визначає висота h великих букв в міліметрах. Стандарт установлює такі розміри шрифту: 1,8; 2,5; 3,5; 5; 7; 10; 14; 20; 28; 40, а також наступні типии шрифтів:

1. Тип А без нахилу, де d=1/14h –товщиналінії шрифту в мм.

2. Тип А з нахиломпід кутом 75º(d=1/14h).

3. Тип Б без нахилу (d=1/10h).

4. Тип Б з нахиломпід кутом 75º.

Параметри шрифтів наведені в таблиці 1.4.

Параметри шрифтів

Для полегшення розуміння і побудови конструкції шрифту стандартом передбачена допоміжна сітка. Крок допоміжних ліній сітки визначається залежно від товщини ліній шрифту d (рис. 1.5).

 

Написи на креслярському аркуші виконують в такій послідовності:

• вирішують питання про розміщення напису при вибраному розмірі шрифту;

• наносять сітку, яка складається із параметрів;

• заповнюють сітку, не обводячи букви;

• перевіряють текст і обводять напис олівцем з м’яким стрижнем.

При здобуванні навичок з’являється можливість відмовитись від виконання сітки. ЇЇ замінюють горизонтальними прямими і рідкими похилими, які грають роль орієнтирів.

Наприклад:

Горизонтальні прямі, які визначають висоту шрифту, проводять гостро заточеним олівцем з твердим стрижнем так, щоб після виконання напису ці лінії можна було залишити.

Стандарт ГОСТ 2.304-81 встановлює також форму літер, математичних і розділових знаків.

На рисунку 1.6 показано шрифт типу А з нахилом – цифри та букви українського алфавіту.

Рис.1.6