Особливості цілепокладання у сучасній школі

Особливості цілепокладання у сучасній школі

В.В. Лохвицький, вчитель історії

Україна, м. Енергодар, Запорізька область, Енергодарська гімназія № 1 Енергодарської міської ради Запорізької області

          Багаторічний педагогічний досвід автора свідчить, що найпроблемнішим питанням для вчителя при складанні конспекту уроку виявляється формулювання мети, тобто цілепокладання.

 Хочу нагадати, що мета – це запрограмований результат уроку, тому вона й забезпечує доцільний вибір методів, прийомів та форм організації пізнавальної діяльності учнів.

Традиційна школа  мала знаннєвий орієнтир, тобто результатом освітнього процесу вважалася сукупність знань, умінь та навичок, які формуються на уроці. Тому й триєдину мету уроку ми формулювали відповідно до цього – пізнавальний аспект (сукупність знань в контексті базової програми конкретного навчального предмету), розвивальний аспект (сукупність навичок, які формують усі педагоги протягом шкільного навчання – логічне мислення, зв’язне мовлення тощо),  виховний аспект (сукупність особистісних рис, які  також формують усі педагоги протягом шкільного навчання – відповідальність,  цілеспрямованість тощо).

Для сучасної школи характерна зміна освітніх орієнтирів  -  сьогодні результатом освітнього процесу вважається сукупність компетентностей, з якими випускники «виходять у доросле життя».

Серед особливостей цілепокладання у сучасній школі  можна відмітити наступне:

• цілепокладання – це процес визначення мети діяльності на основі врахування особливостей її виконавців;
• цілепокладання слід розглядати не лише як процес зовні заданих вчителем цілей, а й як процес самостійного визначення власних (внутрішніх) цілей, вважаючи його первинним по відношенню до цілей зовнішніх;
•  цілепокладання має пронизувати весь освітній процес і виконувати функцію мотивації діяльності учнів, оскільки саме мотивація дає змогу поступово перевести учнів зі стану об'єкта в положення суб'єкта навчання, створити умови для прояву і розвитку їхніх природних здібностей;
•  цілепокладання обов’язково має включати діяльність учня, діяльність учителя та їхню спільну діяльність, оскільки неможливо реалізувати нові освітні цілі, якщо учень пасивно засвоює навчальний матеріал;
•  центр ваги у цілепокладанні зміщується з того, чого хоче досягти вчитель, на те, що потрібно учневі;
• цілепокладання має бути також спрямоване на розвиток у школярів позитивної самооцінки, толерантності й емпатії, розуміння інших людей, розвиток умінь комунікативної взаємодії, співробітництва (а не конкуренції), забезпечення можливості для учнів і їхніх учителів визнавати й цінувати вміння інших;
• цілепокладання повинно відображати сукупність компетентностей, які повинні формуватися, вдосконалюватися на уроці відповідно до наскрізних ліній навчальної програми;
• цілепокладання базується на визначенні предметної та ключової (ключових) компетентностей  (загальних цілях вивчення відповідних тем), співвідноситься зі змістом навчального матеріалу і навчальними особливостями учнів класу: предметні – формуються засобами навчальних предметів; ключові – належать до групи предметів або освітніх галузей.

Реформування національної освіти передбачає не тільки зміну результатів освітнього процесу, а й зміну парадигму самої освіти. Процес реформування освітньої системи в Україні  спрямований на розвиток та набуття особистістю якісних здатностей,  тому вирішення завдань сучасної школи потребує істотного посилення самостійної й продуктивної діяльності здобувачів освіти, тобто діяльнісний підхід поступово стає реалією. Звідси висновок про те, що при цілепокладанні необхідно враховувати принципи діяльнісного навчання, при якому зміст навчання становлять не задана система знань і потім засвоєння цих знань, а задана система дій і знання, які забезпечують освоєння цієї системи.  При цьому результативна складова уроку стосується формування компетентностей (ключових і предметних), для опису яких використовуються такі поняття:

- "знає і розуміє" - знаннєва форма компетентності;

- "уміє і застосовує", "обчислює, аналізує, будує, трансформує" - діяльнісна форма компетентності;

- "виявляє ставлення й оцінює" - ціннісна форма компетентності.

  Таким чином, готуючись до уроку, учитель повинен, перш за все, визначити його мету в контексті компетентнісного та діяльнісного  підходів й відповідно до наскрізних ліній навчальної програми. Якщо чітко визначена мета уроку, то відповідно до неї вчитель здійснює пошук найефективніших форм роботи на уроці. Мета уроку визначає його тип, а тип – структуру заняття. Отже, тільки у такому випадку простежується причино - наслідковий ланцюжок: мета уроку → тип уроку → структура уроку → розрахунок часу на різних етапах уроку → реалізація прогнозованого вчителем кінцевого результату, який повинен бути досягнутий ним і учнями в процесі уроку.