Особливості конфесійного стилю в Україні

Особливості конфесійного стилю в Україні Підготував учитель української мови та літератури Білицького ліцею №1 Білицької селищної ради Остап Йосипович Храпко

Конфесійний стиль Одним із досягнень науки про мову є визначення структурно-функціональних стилів і дослідження основ застосування їх у мовній діяльності суспільства. Однак дотепер лінгвістика не має єдиного й загальноприйнятого поняття стилю, що, у свою чергу, стало однією з важливих причин існування цілого ряду класифікацій з неоднаковою кількістю самих функціональних стилів та їх різновидів. За традиційною класифікацією виділяється п'ять стилів: офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній та розмовний. Проте політичні й духовно-культурні процеси останнього десятиріччя в Україні стали поштовхом до виокремлення в сучасній лінгвостилістиці ще одного функціонального різновиду мови — конфесійного.  Конфе́сія (лат. confessio — визнання) — особливість віросповідання в межах певного релігійного вчення, а також об'єднання віруючих.

Язичницькі Боги ВЕЛЕС СТРИБОГ ЛАДА МАРА ХОРС ПЕРУН ДАЖБОГ

Релігійні терміни і поняття Виформовується конфесійний стиль у царині прадавніх, дохристиянських, вірувань українців. Підтвердженням цього є існування цілого пласта релігійних термінів, серед яких вичленовуються назви богів (Сварог, Дажбог, Перун, Хорс, Велес (Волос), Стрибог, Мокоша, Лада, Доля та ін.); божків (водяник, болотяник, очеретник, криничник, лісовик (полісун), гайовик, польовик, русалка, мавка; Біда, Лихо, Блуд, Мара, Мана, Морок, Журба, Трясця (Пропасниця), Завійна і т.ін.); номінації, пов'язані з богослужбою (ідол, жертовник (капище, требище), бог, святилище (храм, кумирня), жертва (треба), молитва, священик (батюшка) та ін.); назви стародавніх народних свят та їх складових(Коляда, Різдво, колядка, щедрівка, гадання, Стрітення, Масниця, Великдень, Русалії, Купала (Купайла), Ярила, Уведення і т. ін.); лексика, що стосується загальних понять давньої віри українців (благословення, душа, тіло, гріх та ін.). 

Сфера культу Практично неможливо визначити час виникнення конфесійного стилю та чітко виділити окремі його етапи, оскільки про давні слов'янські вірування маємо дуже неповні й неточні відомості. Досить умовно зародження первинних елементів сучасного,функціонального різновиду, що обслуговує сферу культу, відносимо до так званої індоєвропейської доби — найдавнішого періоду життя народів сучасної Європи, періоду вироблення мов, культур і вірувань. Саме з ним пов'язують формування поняття "бог". 

Запровадження християнства 988 З християнством, офіційне запровадження якого традиційно датується  988 роком, починається якісно новий період у розвитку конфесійного стилю. Проте це зовсім не означає, що до зазначеного часу він не мав християнських впливів. З усіх територій сучасної України найраніше проповідь християнства мала місце на півдні, бо тиверці й уличі сусідили з грецькими колоніями на північному березі Чорного моря. Через постійні торговельні стосунки християни-греки мали, безумовно, і культурні впливи. Отже, від них українські племена тиверців, уличів і полян знайомилися з християнством, унаслідок чого в давні вірування почали проникати нові елементи. Крім греків, іншими посередниками в поширенні нової віри серед названих племен були германські готи, які з'явилися на Дністрі й Дунаї на початку ІІІ ст. Хрещення Русі — процес прийняття і поширення християнства на території Київської Русі.

Митрополит Іларіон-Іван Огієнко Більш послідовними християнські впливи стають у IX-Х ст., про що свідчать численні наукові розвідки. Так, митрополит Іларіон (І.Огієнко) зазначає, що існували руські переклади Біблії ще до появи перекладів Костянтина (Кирила), адже в Києві вже за 150 років до офіційного прийняття християнства не могли не використовувати місцеву розмовну мову (койне) для релігійних цілей: "Безумовно, християни в Києві мали свої Богослуження — бодай у приватних домах із дуже давнього часу, але вже, певне, у першій половині ІХ віку. Думаю, що ці Богослуження правилися грецькою мовою і їх зовсім не розуміли київські християни. Ті священики, що жили в Києві, мали за обов'язок не тільки правити Богослуження, але й навчати нової віри".

Християнські храми Християнські храми будували на місці капищ, ідолів, язичницьких храмів; християнські свята почали призначати в час свят дохристиянських, і це було причиною легкого їх сприймання (до речі, з переходом християнства на східнослов'янський обрядовий календар утвердження нової релігії перестало бути суто формальним); старі боги ставали бісами й дияволами, а отже, залишалися вищими духовними істотами, яких людина боялася і яким корилася; окремі якості язичницьких богів переносилися на християнських святих, а те, що раніше було вірою перетворювалося в забобони.  Ка́пище (святилище, застар. ідолище, жрище, поганище, кумирня) — культове місце, на якому споруджувалися ідоли язичницьких богів, язичнецький храм.

Грецька термінологія Усі ці культурно-релігійні явища позначилися й на розвитку конфесійного стилю. Ще з давніх вірувань відомі терміни: бог, господь, молитва, молитися, небо, рай, пекло, жертва, храм, свято, святий і т. ін. Дохристиянська релігійна лексика наповнювалася новим християнським змістом, а формою залишалася незмінною. Одиниці грецької термінології приходили в нашу мову лише тоді, коли в стародавній вірі українців не було відповідного поняття: ангел, ікона, літургія, просфора, апостол і под.  А́НГЕЛ, а, ч. 1. У релігійному культі — надприродна істота, посланець, вісник бога; зображується звичайно у вигляді юнака з крилами.  Іко́на (грец. εἰκόνα — малюнок, образ, зображення) — живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих і подій Святого Письма. За переданням, першу ікону написав євангеліст Лука. Літургі́я — богослужіння з приношенням Святих Дарів.  Просфора- саме слово має давньогрецькі корені і перекладається як "приношення". Її друга назва - хліб для літургії, літургійний.  Апо́стол (грец. απόστολος, «посланець») — у Новому Заповіті звання дванадцяти найближчих послідовників, учнів Ісуса Христа.

Любомир Гузар Сучасний стиль, що обслуговує сферу релігії, пережив багатовікову історію становлення. У його розвитку виділяються два тривалі періоди: дохристиянський (язичницький) і християнський. У першому періоді найбільш окресленою, як було зазначено, є оcтaння доба — Чорноморсько-Дунайська, інші ж, попередні, етапи чітко виокремити не маємо змоги через брак грунтовного наукового обстеження дохристиянських вірувань у найдавніший час. Другий, християнський, період є більш дослідженим, тому його, хоч і досить умовно, можна членувати на окремі етапи:    І. Конфесійний стиль у дохристиянський період витворення (від найдавніших часів до ІХ ст.).    ІІ. Конфесійний стиль християнського періоду (з ІХ ст.).  Український релігійний діяч, патріарх-предстоятель Української Греко-Католицької Церкви. Священик, єпископ, кардинал.

Підстилі конфесійного стилю У сучасному українському мовознавстві відомо кілька класифікацій конфесійного стилю, який за сферою використання поділяється на жанри. У підручнику зі стилістики (за редакцією проф. Л. І. Мацько) виділено такі підстилі конфесійного стилю: 1) власне конфесійний, 2) конфесійно-популярний, 3) конфесійно-навчальний, 4) конфесійно-обрядовий, 5) конфесійно-публіцистичний. До текстових жанрів автори підручника зараховують Біблію, євангеліє, богослужіння, молитву, проповідь, псалом, духовну бесіду, видіння, літургію  Псало́м — ліричний молитовний твір, вид релігійної пісні. Псалми — це пісні, що були написані на честь свят, обрядів поклоніння або на відзначення трагічних подій. 150 псалмів складають Псалтир, 19-у книгу Старого Завіту.

Атеїзм  Кожний функціональний різновид мови має специфічну організацію на лексичному рівні. Не є винятком і аналізований стиль, лексична база якого була майже сформована на початку ХХ ст. Але у зв'язку з витісненням релігії з усіх сфер суспільного життя України в радянський час конфесійний стиль надовго табуюється, втрачаючи всі права на повноцінний розвиток. Зрозуміло, що й удосконалення його на лексичному терені в цей час уповільнилося. Осередком розвою конфесійного функціонального різновиду української мови стає діаспора, представники якої зберегли неперервність його історії, однак віддалення від материкової України, тобто від природних умов розвитку, мало відомі наслідки.  Атеї́зм (від грец. άθεος, безбожний), безвірництво — світогляд, який характеризується відсутністю віри в існування будь-яких богів, духів, інших надприродних істот тощо. 

Збереження традицій У самій же Україні протягом тривалої доби так званого застою конфесійний стиль функціонує переважно в одній зі своїх форм — усній. Це стосується як церковно-релігійних обрядових дійств узагалі, так і, зокрема, деяких його елементів — молитов, піснеспівів, читання священних книг, які продовжували своє життя в устах і душах українців. Не піддавався стиль із зрозумілих причин і науковому обстеженню, про що свідчить відсутність його в класифікаціях, а в лексикографічних джерелах елементи функціонального різновиду фіксувалися, як правило, з позначкою "застаріле". Моли́тва — звернення віруючого до Бога, богів, інших надприродних або асоційованим з Богом істот, а також канонізований текст цього звернення.

Символ віри Символ віри (Вірую в єдиного Бога....) Вірую в єдиного Бога, Отця Вседержителя, Творця неба й землі, й усього видимого і невидимого. I в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, єдинородного, від Отця рожденого, перед усіма віками. Світло від Світла, Бога істинного, від Бога істинного, рожденого, несотвореного, єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося. Він задля нас людей, і нашого ради спасіння зійшов із небес, і воплотився з Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком. I був розп’ятий за нас за Понтія Пилата і страждав і був похований. I воскрес у третій день, згідно з Писанням. I вознісся на небо, і сидить праворуч Отця. I вдруге прийде зі славою, судити живих і мертвих, а його царству не буде кінця. I в Духа Святого, Господа животворного, що від Отця і Сина ісходить. Що з Отцем і Сином рівнопоклоняємий і рівнославимий, що говорив через пророків. В єдину, святу, соборну й апостольську Церкву. Ісповідую одне хрещення на відпущення гріхів. Очікую воскресення мертвих; і життя майбутнього віку. Амінь. Виконайте лінгвістичний аналіз наведеного тексту Лінгвістичнийаналіз - вивчення мови художнього твору на всіх лінгвістичних рівнях

Молитва до мови Катерини Мотрич

Сучасна Україна Сучасні ж умови активно сприяють повноцінному розвиткові всіх засобів мовної організації стилю сфери релігійно-церковного культу.  На сьогодні маємо вже чимало богословської літератури, яка дає неоціненний матеріал для наукових розвідок; з'являються, дослідження з проблем стилю; проводиться велика лексикографічна робота, пов'язана з упорядкуванням богословських номенів; організовуються конференції, круглі столи, у котрих беруть активну участь мовознавці й богослови не тільки материкової України, а й діаспори.

Українська помісна церква Отже, конфесійний стиль поступово відроджується, щоразу відчутніше заявляючи про себе. Думається, що він одержить справжнє життя, коли на території України буде своя Українська помісна церква.  Помісна церква — це об'єднання всіх православних вірян, яке створюється за територіальним принципом. Помісна церква виступає на противагу вселенській, стає незалежною та самоврядною на території певної держави і зазвичай узгоджується з політико-адміністративним поділом та державними кордонами. Президент України Петро Порошенко звернувся до Вселенського Патріарха із проханням надати автономію Православній Церкві в Україні. Раніше, як цього вимагає процедура, із відповідним проханням до Патріарха вже звернулися ієрархи українських православних церков.

Як українські церкви можуть об'єднатися? ФІЛАРЕТ-український православний церковний діяч, архієрей. Третій предстоятель Української православної церкви Київського патріархату, Патріарх Київський і всієї Руси-України. Щоб утворити помісну церкву, має бути звернення від ієрархів українських православних церков про те, що вони готові об'єднатися. Потім президент, залучившись підтримкою парламенту, просить Вселенського Патріарха про підписання Томосу — декрету про створення помісної церкви й надання їй автономії. Відтак долю церкви вирішує вже Вселенський Патріарх. Що таке томос? Томос – це в дечому унікальний вид церковного документа. Видавати його може тільки предстоятель помісної автокефальної церкви. Власне, з грецької саме слово τόμος, яке означає "шматок" або "том", походить від дієслова τέμνω – різати, ділити.

Рефлексія НЕЗАКІНЧЕНЕ РЕЧЕННЯ Мене вразило… Я дізналася… Бу ло складно… Урок змусив замислитися… Я навчився… Було цікаво… Я зрозумів, що…