ОСОБЛИВОСТІ ПИСЕМНОГО МОВЛЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

ОСОБЛИВОСТІ ПИСЕМНОГО МОВЛЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ 

Писемне мовлення – це одна із форм фіксації мови з метою збереження інформації і відтворення написаного згодом. Характерною особливістю писемного мовлення є відсутність співрозмовника в момент висловлення думки. Писемне мовлення часто відбувається як дистанційне, у формі монологу, який має оцінити аудиторія невизначеної кількості. Автор повинен передавати інформацію чітко, точно, з дотриманням логічної послідовності та норм українського правопису. Звідси і виходять основні вимоги до писемного мовлення молодших школярів:

Вибір мовних засобів, стилістично забарвлених конструкцій, форм та прийомів передачі емоційних переживань –  все це підпорядковано тим законам, які діють у межах того чи іншого типу мовлення. Так у текстах ділового мовлення переважає стандартизована форма викладу інформації – вживання готових форм висловлювання, термінів, етикетних конструкцій.

Якщо проаналізувати за значимістю, то писемна форма мовлення є вторинною, порівняно до усного мовлення, оскільки виникла значно пізніше і спирається на усну, як на своє джерело. Писемне мовлення використовує графічні знаки: літери символи, малюнки, схеми, креслення, графіки тощо.

На відміну від усного, писемне мовлення зберігається у просторі і часі та орієнтоване на зорове сприйняття, тому людина, яка користується цим мовленням має можливість неодноразово повернутися до створеного тексту, зрозуміти та проаналізувати написане. Завдяки цьому люди мають  змогу:

а) закріпити отриману інформацію;

б) сприймати не тільки писемність сьогодення, а також і те, що закріплено в писемності минулих років, століть, тисячоліть.

Однією з важливих одиниць писемного мовлення є текст, який складається з речень, об'єднаних темою і метою. Слово «текст» у перекладі з латини означає «тканина, сплетіння, з'єднання». До загальновизнаних ознак тексту відносять цілісність, завершеність, зв'язність, структурну організацію. Працюючи над створенням тексту, автор має більше можливостей і часу для його ускладнення. Тому писемний варіант відрізняється від усного варіанту більшою нормативністю мовних засобів, ретельним їх добором, логічною структурою, дотриманням усіх норм графіки, орфографії та пунктуації. Тексти у писемному мовленні відрізняються більшою різноманітністю за сферами спілкування, причому з відсутністю жестів, міміки, інтонації, які компенсуються суворим дотриманням мовних одиниць.

Писемному мовленню властиві переважно повні речення, не тільки прості, а й складні, які часто переважають. Важливо серйозно ставитися до самого процесу писання.

Він відбувається за участю мовно-артикуляційного, слухового, рухового та зорового аналізаторів, які взаємодіють під час письма. У молодших школярів певного віку не всі аналізатори розвинені в достатній мірі, щоб грамотно взаємодіяти. Іноді ослаблення одного гальмує весь процес письма. А також письмо вимагає від школярів фізичного і психічного напруження. До такої діяльності дитину треба готувати, оскільки письмо належить до розвитку вищих психічних функцій. За словами Л.С. Вигодського підготовка дітей до писемного мовлення розпочинається ще у дитячому садочку, але це не просто заміна усного мовлення на писемні знаки, а процес створення свого неповторного мовлення як частини дитячого життя. Особливо важливо робити це поступово, «за програмою розвитку дитини», враховуючи індивідуальні особливості дитини (темперамент, фізичні вади, швидкість розумових процесів). Перехід від максимально стиснутого до максимально розгорнутого писемного мовлення вимагає вольових зусиль для побудови логічних висловлювань.

Часто вчителі відзначають бідність і недосконалість писемного мовлення молодших школярів порівняно з усним мовленням. Це пояснюється тим, що писемне мовлення не є переводом усного мовлення в письмові знаки. Усне мовлення починається з речення, а писемне зі звуко-буквеного аналізу слова. Саме письмо вимагає аналітичного розкладу слова на звуки.

Писемне мовлення, як відзначає Д.Б. Ельконін, по-перше мовлення рефлективне, що вимагає створення образу слова, аналітичного розкладу мовлення, по-друге писемне мовлення – це внутрішній діалог із самим собою, спрямований на глибоке самопізнання. 

Дуже важливо під час навчання писемному мовленню враховувати компоненти психологічної готовності дошкільників до оволодіння цим процесом: 

а) змотивованість опанування читанням і письмом;

б) усвідомлення, сприймання й розуміння в прочитаного тексту, уміння висловлювати свої думки про зміст прочитаного за допомогою графічних знаків;

в) сформованість знаково-символічної функції мислення.

Практичні дослідження засвідчують, що існують ефективні можливості для підготовки дітей шестирічного віку до писемного мовлення: 

1.   завдяки створенню розвивального навчання в навколишньому середовищі;
2.   при навчанні використовувати сучасні методики (різні) для формування техніки письма; 
3.   з розумінням ставитися до результатів діяльності дітей;
4.   застосування завдань проблемного характеру.

Зокрема в перших і других класах труднощі засвоєння писемного мовлення, пов'язані з порушенням фонематичного слуху дітей. Якщо над проблемою не працювати, то ускладнення не тільки не зменшується з кожним роком навчання, а навіть збільшуються. Це відбувається тому, що у дітей третіх-четвертих класах поступово ускладнюється зміст думок дитини.

Особливо важливим вважають зосереджувати увагу не на недоліках побудови речень, словникових конструкцій, а на вільному, емоційно спокійному викладанні своїх думок дітьми на папері.