Особливості роботи педагога з гіперактивними дітьми
Проблеми дітей, які мають порушення поведінки та пов'язані з ними труднощі у навчанні, у наш час є особливо актуальними. Постійно збуджені, неуважні, непосидючі й галасливі, — такі діти приковують до себе увагу вчителя, якому необхідно стежити, щоб вони спокійно сиділи, виконували завдання, не заважали однокласникам.Ці школярі на уроці постійно зайняті своїми справами, їх важко втримати на місці, змусити вислухати завдання і, тим більш, виконати його до кінця. Вчителя вони «не чують», все гублять, все забувають. Вони є «незручними» для вчиелів завдяки своїй надмірній активності й імпульсивності. Та оскільки сучасна школа являє собою систему норм, правил, вимог, що регламентують життя дитини, то можна говорити про існуючу систему навчання, як про непристосовану до роботи з гіперактивними дітьми.
Ще кілька років тому у початкових класах гіперактивних дітей було 1—2 на клас, а зараз до цієї групи потрапляють же близько 20-30 % учнів. І цей відсоток постійно збільшується.Саме тому останні роки проблеми ефективності навчання гіперактивних дітей стає все більш актуальною і такою, що її обговорюють педагоги і шкільні психологи.
При всіх існуючих проблемах поведінки інтелектуальні функції гіперактивної дитини не порушені, і такі діти здатні успішно засвоювати програмний матеріал загальноосвітньої школи за умови відповідності вимог шкільного середовища до можливості дитини. Однак сама система навчання, особливо на перших етапах перебування гіперактивних дітей у школі, для них психотравмуючою і такою, що призводить до виникнення цих дітей дезадаптивних станів.
Так, гіперактивні діти — молодші школярі — мають підвищену проблему у русі, що суперечить вимогам Шкільного життя, оскільки шкільні правила не дозволяють їм вільно рухатися під час уроку і навіть під час перерви. А висидіти за партою 4—6 уроків по 40 хвилин поспіль для них завдання непосильне. Саме тому вже через 15-20 хвилин від початку уроку гіперактивна дитина не в змозі висидіти за партою спокійно. Цьому сприяє брак рухливості на уроці, відсутність зміни форми діяльності на уроці і впродовж дня.
Наступною проблемою є протиріччя між імпульсивністю в поведінці дитини і нормативністю стосунків на уроці, що відображається в невідповідності поведінки дитини до встановленої схеми: запитання вчителя — відповідь учня. Гіперактивна дитина, зазвичай, не чекає, доки вчитель дозволить їй відповідати. Вона найчастіше починає відповідати, не дослухавши запитання і часто вигукує з місця.
Гіперактивним дітям властива нестійка працездатність, що є причиною збільшення кількості помилок в усних відповідях та під час виконання письмових завдань тоді, коли настає стан втомленості. А фіксована (стандартна) система оцінювання знань, умінь і навичок, що прийнята в сучасній школі, виконує не скільки функцію регулювання, скільки санкціювання для дитини, оскільки збільшення у зв'язку із стомленням кількості помилок призводить до збільшення кількості зауважень і негативних оцінок з боку вчителя, що сприймається дитиною як негативне оцінювання себе в цілому, а не як оцінювання своєї роботи.
Навички читання і письма у гіперактивної дитини значно нижчі, ніж в однолітків, і не відповідають її інтелектуальним здібностям. Письмові роботи виконуються неохайно з помилками від неуважності. При цьому дитина не схильна прислухатися до порад дорослих. Спеціалісти вважають, що справа тут не лише у порушенні уважності. Труднощі формування навичок письма і читання нерідко виникають як результат недостатнього розвитку координації рухів, здорового сприйняття, мовленнєвого розвитку. Система подання навчального матеріалу в школі являє собою, перш за все, педагогічний монолог, який потребує від дитини уважного прослуховування і виконавчої поведінки, тоді як гіперактивним дітям потрібні, перш за все, візуальні й тактильні опори під час здобування інформації. Таким чином, можна говорити про невідповідність способів подання навчального матеріалу до багатоканального його сприйняття гіперактивною дитиною.
І ще одна особливість шкільного середовища, що не дозволяє гіперактивним дітям почуватися комфортно, — це відсутність ігрового простору в школі, тоді як для цих дітей він є необхідним, оскільки дозволяє організувати ігри для зняття статичної напруги, обігравати агресивність, корекцію механізмів емоційного реагування, розвиток навичок соціальної поведінки. А оскільки в школі такий простір не визначений, то гіперактивні діти вибудовують його не завжди там, де це вважається припустимим, і, отже, знову не відповідають вимогам, що їх висуває шкільне життя.
Проблеми гіперактивних дітей не розв'язуються миттєво та однією людиною. Ця комплексна проблема потребує уваги як батьків, так і лікарів, педагогів і психологів. До того ж, медичні, психологічні і педагогічні завдання подекуди так перекликаються, що між ними неможливо провести розподільну лінію.
На сьогодні дискусійним залишається питання визначення поняття «гіперактивність» та його змісту, виділення основних структурних його компонентів і зв'язків між ними. З аналізу вітчизняної та зарубіжної літератури випливає, що гіперактивна поведінка вже стала об'єктом дослідження різних фахівців, проте найбільше опублікованих робіт є дослідженнями клінічного спрямування. Останнім часом дослідники, які вважали головною характеристикою гіперактивності підвищену активність поведінки, підкреслюють важливість такого симптому як ускладнення внаслідок порушення уваги. Тим самим переноситься акцент на особливості уваги і емоційної сфери дитини: збудливість, апатія, невпевненість, внутрішнє напруження, емоційна лабільність, зміна настрою, негативізм, почуття страху, агресивність.
Що ж таке гіперактивність?
Під гіперактивністю прийнято розуміти занадто неспокійну фізичну і розумову активність у дітей, коли збудження переважає над гальмуванням.
Лікарі вважають, що гіперактивність є наслідком дуже незначного ураження мозку, яке не визначається діагностичними тестами.
Кажучи науковою мовою, ми маємо справу з мінімальною мозковою дисфункцією. Ознаки гіперактивності виявляються у дитини вже в ранньому віці. Піки прояву гіперактивності співпадають з піками психомовного розвитку: в 1-2 роки, 3 роки, 6-7 років.
Виділяють три основні форми синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю:
- (СДУГ/У) — синдром дефіциту уваги з гіперактивністю з перевагою порушень уваги;
- (СДУГ/Г) — синдром дефіциту уваги з гіперактивністю з перевагою гіперактивності та імпульсивності;
- (СДУГ7УГ) — синдром дефіциту уваги з гіперактивністю з однаковими виявами гіперактивності та порушень уваги.
Як проявляється гіперактивність?
Найяскравіше гіперактивність проявляється у дітей в старшому дошкільному і молодшому шкільному віці. У цей період здійснюється перехід до ведучої - учбової діяльності і в зв'язку з цим збільшуються інтелектуальні навантаження: від дітей потрібні уміння концентрувати увагу на тривалішому відрізку часу, доводити розпочату справу до кінця, добиватися певного результату. Саме в умовах тривалої ' і систематичної діяльності гіперактивність заявляє про себе дуже переконливо. Батьки раптом виявляють багаточисельні негативні наслідки непосидючості, неорганізованості, надмірної рухливості свого малюка і, стурбовані цим, шукають контактів з психологом.
У кого частіше спостерігається гіперактивна поведінка:у хлопчиків чи дівчаток?
За даними психологів, гіперактивність серед дітей від 7 до 11 років в середньому складає 16,5%: серед хлопчиків - 22%, серед дівчаток - близько 10%. Чому гіперактивних хлопчиків значно більше, ніждівчаток?
Причини можуть бути такими: велика ранимість мозку плоду чоловічої статі по відношенню до різних видів патології вагітності і пологів, при яких страждає мозок, що розвивається. Можливо, свою роль грають функціональні і генетичні чинники. Крім того, вважається, що менший ступінь функціональної асиметрії у дівчаток створює більший резерв для компенсації порушень тих або інших вищих психічних функцій. Можливо, на дівчаток більше впливають норми соціальної поведінки, що з дитинства вселяють їм слухняність. В якості розрядки дівчинка може просто поголосити, тоді, як хлопчик в аналогічній ситуації швидше стане «бігати по стелі».
Портрет гіперактивної дитини.
Такій дитині важко тривалий час сидіти нерухомо, не вовтузитись, не розмовляти. Вона довго готується розпочинати будь яке завдання, часто відволікається. Після кількох зауважень або вимог намагається повернутися до незакінченої роботи, але знову щось стороннє привертає її увагу. Постійні окрики, погрози, покарання не поліпшують її поводження, а подеколи стають джерелами нових конфліктів. Крім того такі форми впливу можуть сприяти формуванню у дитини негативних рис характеру. У результаті страждають усі: і дитина, і дорослі, і діти,з якими вона спілкується.
Часто дитина зацікавлена, але не послідовна у своєму інтересі. Вона все слухає, виконує, але з - за неорганізованості дій її знання не формуються у досвід. Міркування, висновки поверхневі, оскільки пізнавальний інтерес задовольняється першою почутою інформацією без спроби осмислити значення описуваного явища або поняття.
Дитина часто діє , не замислюючись про наслідки. Поганого в собі не помічає, покарання для неї незаслужена несправедливість. Часто ображається, але про образи швидко забуває. Гіперактивні діти часто зачіпають і впускають різні предмети, штовхають однолітків. У них погана координація або недостатній м'язовий контроль. Вони часто є джерелом різних конфліктів, бійок і просто непорозумінь. Дослідження польських учених свідчать про те, що рухова активність цих дітей на 25- 30% вища за норму.
Характерною рисою розумової діяльності гіперактивних дітей є циклічність. Діти можуть працювати продуктивно 5 - 15 хвилин, а потім 3-7 хвилин мозок відпочиває , накопичує енергію для наступного циклу. У цей момент дитина відволікається і не реагує на педагога. Напружена розумова діяльність швидко втомлює їх і «вимикає», діти не можуть зберігати розумову працездатність до кінця робочого дня, хоча фізично активними залишаються до самого вечора. У гіперактивних дітей недостатньо сформовані навички інтелектуальної діяльності.
У зрілому віці ознаки гіперактивності зникають лише у 30% таких дітей, але порівняно з іншими людьми більшість із них усе ще зазнають труднощів у сфері міжособистісних і професійних взаємин.
У чому причини ГІПЕРАКТИВНОСТІ?
Чому виникає «хвороба рухового розгальмування», які причини гіперактивності?
Генетичні.
За дослідженнями у 10 -15% батьків гіперактивних дітей спостерігалися у дитинстві такі особливості поведінки, що і у їх дитини. Вченими - генетиками були знайдені декілька генів, зв'язаних з симптомами гіперактивності. Але пошуки конкретного гена, який викликає розлад поведінки і уваги, поки що не дали результату. Вчені генетики вважають, що треба провести ще багато досліджень, щоб впевнено визначити роль генетичного фактору.
Біологічні.
Причина у несприятливих чинниках, які супроводжують вагітність і пологи, що призводить до порушення визначених функцій мозку. Групу ризику складають діти, що народилися після кесаревого розтину, важких патологічних пологів, недоношені, на штучному годуванні, які перенесли інфекційні хвороби на першому році життя.
Соціально-психологічні
В деяких випадках гіперактивність може бути результатом завищених вимог батьків, яких діти не можуть виконати через свої природні здібності або ж через перевтому. В таких випадках батьки мають знизити навантаження на дитину, зменшити свої вимоги. Іноді гіперактивність може бути реакцією дитини на психічну травму, наприклад, на сварки батьків чи їх розлучення, погане ставлення до нього в сім'ї, в садочку чи школі, конфлікт з членами (членом) сім'ї чи вихователем (учителем).
Неправильне харчування.
Існує зв'язок між труднощами в концентрації уваги у дітей і присутності хімічних добавок в обробленій їжі. Як засвідчили дослідження, штучні барвники, консерванти погіршують поведінку дитини, а їхня відсутність — поліпшує. Тому жодних сосисок, консервованого м'яса і риби, що містять значну кількість харчових добавок;солодких напоїв, що тонізують. Не давайте їй чай, шоколад, какао, каву, пепсі- колу, продукти, що містять кофеїн. Найменше дитині потрібна додаткова стимуляція. Не рекомендуються також щавель, шпинат, зелений горошок, печінка, надлишок жирів, смажені, гострі страви, міцний бульйон. Обмежте цукор в їжі, у тому числі мед. Лікарі вважають: цукор стимулює гіперактивність. Соки краще пити, розбавляючи їх наполовину водою. До раціону дитини мають входити фрукти, овочі, м'ясо, молоко, риба. Корисні продукти збільшують опірність дитини застудам, ангіні, отитам.
Коли обійми стають ліками. Боротьба з гіперактивністю дітей.
"Така дитина нетерпляча та метушлива. Імпульсивна та агресивна. Не може утримувати на чомусь увагу більше ніж 5-10 хвилин. Багато і швидко розмовляє, задає незлічену кількість запитань, але на відповіді не чекає, бо за мить встигає зацікавитись чимось іншим", - домальовує картину психолог.
Ці симптоми, а також надмірне нервове збудження, недостатній контроль над рухами та емоціями, погана координація рухів, швидка втома визначають синдром гіперактивності.
Багато фахівців відзначають щорічне збільшення кількості дітей з таким психічним розладом. Наприклад, дитячий невролог Національної дитячої спеціалізованої лікарні "Охматдит" Лілія Кулік констатує погіршення ситуації в її практиці за останні 5 років до 20%. Як і те, щодо цієї хвороби хлопчики втричі вразливіші за дівчаток.
Переважну кількість батьків незвичайна поведінка дітей починає турбувати, коли час готуватись до школи (пік хвороби припадає на 5-7-річний вік). Саме тоді стає зрозумілим, що дитина навряд чи витримає за партою час, відведений на урок. До того ж, ймовірно, у неї виникнуть труднощі з пошуком друзів.
"Якщо такій дитині під час гри з іншими діточками сподобається іграшка, першим поштовхом у неї буде відібрати її, а не попросити погратись, - каже Олена Нікітіна. - Хоча б через це, спілкування із однолітками їм не вельми вдається".
На дитячому майданчику гіперактивні діти схожі на торнадо, що знищує на своєму шляху геть усе. Тому батьки інших малят намагаються тримати своє чадо від них якомога подалі". Відповідно, у гіперактивних дітей наявна проблема соціальної адаптації.
Попри те, що за деякими виключеннями, гіперактивність не впливає на загальний інтелект дитини, тому проблеми із шкільною успішністю можуть виникати переважно через непосидючість, невміння концентрувати увагу та погану пам'ять, в школі вони небажані учні, їх не сприймають.
Звісно, педагогам зручніше відправити таку дитину до психіатра чи невропатолога, ніж шукати до неї підхід. Тому в нашій країні багатьох гіперактивних дітей переводять на навчання за індивідуальною програмою, затримуючи таким чином темпи їх загального розвитку та соціалізацію.
З урахуванням щорічного погіршення ситуації, сьогодні питання гіперактивності хвилює вже не лише батьків, лікарів та психологів, а й державних урядовців. Адже, за деякими експертними оцінками, лише в Україні таких дітей сьогодні від 50 до 150 тисяч.
Пси-фактори
Батько привів хлопчика із синдромом гіперактивності до центру психології. Психолог займається дитиною, а тато чекає на 8-річного Михайлика у кріслі, читаючи газету. За обома цікаво спостерігати: чоловік, бовтаючи ногою, совається в кріслі, різкими рухами перекидає аркуші; хлопчина так само бовтає ногою, водночас розхитуючи стільчик, на якому не може спокійно всидіти.
Під час розмови з психологом, виявилося, що в дитинстві у батька в медичній картці був запис невропатолога про збільшену нервову збудженість.
На думку експертів, в багатьох випадках гіперактивність у дітей обумовлена генетично. До речі, у підлітковому віці та у дорослих переважна більшість симптомів хвороби за рахунок кращого самоконтролю згладжується.
В деяких випадках гіперактивність - наслідок травм мозку, патологічних пологів або вагітності з ускладненнями. Лілія Кулік говорить, про не поодинокі випадки виникнення хвороби у дітей, народжених за допомогою Кесаревого розтину.
Крім того, треба зазначити ще один важливий фактор виникнення хвороби - соціально-психологічний. Не виключено, в якійсь мірі гіперактивний синдром - це хвороба сучасного суспільства, XXI століття і пришвидшення ритму життя.
Кулік впевнена, що не останню роль в його появі грають комп'ютер та телевізор, бо випліскуючи в маси зливи негативної інформації, провокують агресію та нервову збудженість не лише у дітей, а й у дорослих.
Втім, соціально-психологічний аспект це, наперед усім, вплив родини. Мова йде не лише про неблагополучні родини, в яких, наприклад, хтось із батьків страждає на алкоголізм.
Якраз навпаки, про зверхньо досить пристойні, лише спостерігаючи за дитиною, можна зрозуміти про наявні в них негаразди. Як нам відомо, дитина, по суті, - дзеркальне відображення взаємин між батьками.
Любити = лікувати
"Не чіпай! Негайно поклади! Коли ти, нарешті, будеш, як усі діти! Не дитина, а жах якийсь!" - кричить мати в кабінеті невролога на крихітку, вириваючи у неї з рук та повертаючи на стіл лікаря ляльку, яку та щойно взяла.
Дитину із СДУГ (синдромом дефіциту уваги та гіперактивності) напружена та нервова жінка привела з проханням вилікувати. З жодною дитиною, в принципі, не слід поводитись таким чином, а з гіперактивною особливо.
Ці діти надзвичайно чутливі та вразливі, мають занижену самооцінку. Будь-яка жорстка критика на їх адресу, порівняння з іншими дітьми, посилює їх невпевненість у собі. Однак батькам простіше накричати на дитину або покарати її, ніж виявити терпіння, спокійно вказавши дитині на її помилки.
Маючи певний досвід, Лілія Кулік, вважає, що інколи, глянувши на батьків, можна впевнено стверджувати, що допомога, принаймні, психологічна, потрібна саме їм, а не дітям.
Олена Черепанова, психолог Центра дитячої та сімейної психології "Я + сім'я" каже, що гіперактивність найчастіше трапляється у дітей із родин, де бракує теплих емоцій.
Гіперактивних дітей лікують як медикаментами (стимуляторами, амфетамінами), так і за допомогою різноманітних психологічних методик та вправ, скерованих на виховання самоконтролю, розвиток комунікативних навичок, посидючості та уваги (корекцію розроблюють індивідуально).
Для таких діток обов'язковими є режим, спеціальна дієта (обмеження у солодощах); для них корисні заняття на розробку тактильних відчуттів (ліплення, малювання пальчиками), ігри з водою; спорт; вони потребують особливого поводження.
Вказані методи, безумовно, ефективні. Втім, допомогти дитині по-справжньому, а не частково зняти симптоми хвороби, можна лише при умові, що батьки бажають саме допомогти, а не спростити собі життя.
Тому готові не лише тривалий час витрачати на заняття, дотримуючись однієї лінії виховання, а, також, працювати над собою: вирішувати власні психологічні проблеми, покращувати мікроклімат у родині.
Для початку варто спробувати прийняти особистість малюка. Намагатися любити його таким, який він є, та, не соромлячись, виявляти це почуття. Хоч би й за допомогою "Правила 8-ми обіймів", що пропонує Олена Нікітіна.
"Обіймайте дитину. Не менш 8 разів на день. Щоб вона відчувала вашу любов, що вона вам потрібна.Для будь-якої дитини це важливо, особливо для гіперактивної. Тим більш, що обійми заспокоюють та знімають напругу". Любов, на думку експертів, - найкращі ліки.
Діагностичний блок для батьків
Спостерігайте, порівняйте:
Активна дитина:- Більшу частину дня "не сидить на місці", віддає перевагу рухливим іграм, а не пасивним (пазли, конструктори). Проте, якщо її зацікавити - може книжку з мамою почитати, пазли зібрати тощо.
- Швидко й багато говорить, задає нескінченну кількість запитань.
- Порушення сну й травлення (кишкові розлади) - швидше виключення, трапляються досить рідко.
- Малюк активний та не скрізь. Приміром, неспокійний і непосидючий удома, але спокійний - у садочку, серед малознайомих людей.
- Він неагресивний. Тобто випадково або в запалі конфлікту може й відлупцювати "колегу з пісочниці", але сам не провокує конфлікти.
Гіперактивна дитина:
- Перебуває у постійному русі й просто не може себе контролювати, навіть якщо утомилась продовжує рухатися, а знесилившись остаточно, плаче й істерить.
- Швидко й багато говорить, ковтає слова, перебиває, не дослуховує. Задає мільйон запитань, але рідко вислуховує відповіді на них.
- Малюка неможливо вкласти спати, а якщо спить, то уривками, неспокійно. У нього часто виникають
кишкові розлади, алергічні реакції.
- Дитина - некерована, при цьому зовсім не реагує на заборони й обмеження. У будь-яких умовах (будинок, магазин, дитсадок, дитячий майданчик) поводиться однаково активно.
- Часто провокує конфлікти. Не контролює свою агресію - б'ється, кусається, штовхається, причому пускає в хід підручні засоби: іграшки, каміння...
Анкета для батьків
Чи були у дитини у віці до 7 років наступні ознаки, чи спостерігались вони більше 6 місяців? Приймається тільки відповідь "Так" (1 бал) або "Ні" (0 балів)
1. Здійснює метушливі рухи руками і ногами, або сидячи на стільці
звивається
2. Важко всидіти на стільці під час виконання завдання
3. Легко відволікається на сторонні стимули
4. На може дочекатися черги під час гри
5. Відповідає на питання не подумавши, і раніше, ніж питання буде сказане
6. Відчуває труднощі при виконанні інструкцій інших
7. Дитині важко утримувати увагу при виконанні завдань або в ігрових ситуаціях
8. Часто переключається з однієї незакінченої справи на іншу
9. Під час гри дитина неспокійна
10. Часто надмірно балакуча
11 В розмові часто перебиває, нав'язує свою думку, в дитячих іграх часто виступає « мішенню»
12. Часто здається дитина не чує, що їй сказано
13. Часто губить необхідні предмети і речі
14. Ігнорує фізичну небезпеку й можливі наслідки
Загальна кількість балів
Якщо загальна кількість балів дорівнює 8 або більше; дитину необхідно показати спеціалісту.
Шляхи допомоги гіперактивним дітям. Тактика поведінки батьків.
І.Почніть із себе.
Батьки повинні усім серцем зрозуміти біду, що спіткала дитину. Мало знати, що треба робити. Без співчуття, любові і щирості жодні знання не допоможуть. Тільки внутрішньо прийнявши для себе ці знання, батьки зможуть правильно поводитися з дитиною: НЕ підвищувати голос і НЕ сварити дитину, НЕ сюсюкати і НЕ потурати, НЕ поспішати самим і НЕ квапити дитину, НЕ нервувати і НЕ дратуватися, НЕ міняти домовленостей і планів тощо. При цьому, в жодному разі дитина не повинна відчути, що ви її жалієте!
2.«Ні» слову «ні».
Треба уникати крайнощів - надмірної суворості і надмірного потурання. Діти мають дотримуватися безпечних для себе і навколишніх правил поведінки, але кількість заборон треба звести до мінімуму, оскільки у гіперактивних дітей - понижена реакція на шум, зорові образи, негатив, тож заборони для них - пустий звук.
Заборони мають бути заздалегідь обговорені, чітко сформульовані, а ще дитина має чітко знати, яке покарання її чекає при порушенні. Не слід забороняти в категоричній формі (не вживайте слів „не можна", „припини", „ні"). Замість наказів - прохання (але не підлещуватись). Досягайте згоди і взаєморозуміння, пояснюйте, чому „не можна", якщо не вдається - переключіть увагу дитини, бажано зі спокійним гумором: запропонуйте іншу можливу в цей момент діяльність чи розвагу; відреагуйте несподіваним для дитини чином (пожартуйте, повторіть дії дитини тощо); сфотографуйте дитину або підведіть її до дзеркала в ту хвилину, коли вона вередує; лишить дитину в кімнаті саму (якщо це безпечно). Якщо відволікти не вдається - запропонуйте альтернативний варіант (наприклад, дитина рве шпалери - дайте їй купу газет: „Хочеш рвати - рви, газет тобі надовго вистачить"). Монотонно, однаковими словами, спокійно повторюйте своє прохання. Не наполягати щоразу, щоб дитина вибачилася. У багатьох випадках, коли дитина заспокоїться, варто зробити вигляд, що нічого не сталося.
Не читайте нотацій, адже дитина все одно їх не чує і не сприймає. Якщо треба покарати - робіть це одразу, а не погрожуйте покаранням. Фізичні покарання - суворо заборонені! Ви можете дати поведінці (а не дитині!) негативну оцінку, тимчасово ізолювати її (якщо це безпечно!), відмовити їй у звичних розвагах тощо.
З.Хваліть, заохочуйте, радійте успіхам!
Гіперактивні діти не сприймають заборон і покарань, зате чудово реагують на похвалу. Тому треба частіше хвалити за успіхи, навіть незначні. Але нещира, незаслужена похвала - НЕДОПУСТИМА! Дитину треба хвалити завжди, коли їй вдалося довести справу до кінця. Особливо, якщо ця справа пов'язана з концентрацією уваги (розмальовування, читання, прибирання тощо). Тут буде не зайвий маленький подарунок чи привілей, дозвіл трохи довше погуляти, цукерка тощо, але пильнуйте, щоб система заохочень не перетворилась на систему оплати. Завжди відзначайте успіхи - це зміцнює впевненість дитини у своїх силах.
4. Емоційний і фізичний контакт.
Для гіперактивних дітей це дуже важливо. Треба обійняти, приголубити, погладити, заспокоїти у важких ситуаціях - і неконтрольовані емоції та м'язова напруга почнуть спадати.
5. Розпорядок дня.
Для гіперактивних дітей дуже важливим є дотримання розпорядку дня, який треба скласти разом з нею. Розпорядок дня (час для їжі, ігор, прогулянок, занять, сну), за умови його дотримання, діє на суперактивну дитину заспокійливо. Оскільки їй через свою імпульсивність важко миттю переключитися з одної справи на іншу, бажано попередити її заздалегідь, а ще краще - виставити будильник чи таймер.
6. Доручення і обов'язки.
Давайте дитині доручення, визначте щоденні обов'язки і контролюйте їх виконання (цьому знову ж таки допоможе розпорядок дня). Навіть якщо результати не такі гарні, як ви би хотіли, заохочуйте зусилля малюка. Доручайте нараз лише одну справу. Якщо завдання нове - поясніть і покажіть, як його виконувати. Пояснення (інструкція) має бути не довшим від 10 слів (довше гіперактивна дитина не дослухає - „відключиться").
7. Контроль над собою.
Навчіть дитину керувати своїми емоціями - цьому допоможуть «агресивні ігри» («Хочеш битися - бий, але не по людях чи тваринах. Ось тобі палиця - бий по землі, по каменю. Ось тобі камінь - спробуй влучити у ту мішень»). Залучайте і заохочуйте дитину до пасивних ігор, що вимагають концентрації уваги (лото, доміно, розмальовування, ліплення, читання тощо). Ці заняття дають змогу розслабитися, що надзвичайно важливо для гіперактивної дитини.
8. Уникайте емоційної перевтоми.
Стежте, щоб дитина не засиджувалася перед телевізором чи комп'ютером - надмірна кількість вражень призводить до надмірного збудження, втраті самоконтролю. На неї шкідливо діють місця з натовпами людей (магазини, базари). Не ходіть з нею часто в гості. Бажано, щоб вона бавилася з однією дитиною, причому спокійною, флегматичною (чим більше дітей у грі - тим вище перезбудження). Не кваптесь віддавати дитину в дитячий садок.
9.Фізична активність.
Прогулянки, фізичні вправи, біг - дуже корисні, вони допомагають скинути надлишок енергії. Але й тут запобігайте перевтомі, яка переростає у гіперактивність. М'яко зупиніть забігану дитину, обніміть за плечі, поставте якесь запитання, запропонуйте якусь справу - нехай трохи перепочине, але в жодному разі не наказуйте зупинитися і перепочити. Крім того, гіперактивним дітям не слід брати участь у командних, іграх, де задіяні сильні емоції (футбол, баскетбол, естафети тощо).
10. Харчування.
Гіперактивна дитина має отримувати достатньо вітамінів, мікроелементів, якомога менше смаженого, гострого, соленого, копченого, побільше - вареного, тушкованого, свіжих овочів і фруктів. Обов'язкове правило - якщо дитина не хоче їсти - не примушуйте її!
11. Власний куточок.
Дитина повинна мати свою кімнату або свій куточок для ігор, навчання, де вона може усамітнитись. Оформлюючи дитячу кімнату чи куточок, уникайте яскравих кольорів, ламаних ліній. На робочому столику не має бути предметів, що відволікають увагу, адже малюк самотужки не може досягти того, щоб його нічого не відволікало. Столик має міститися якомога далі від телевізора, дверей, різного роду шуму. Його непосидючість є реакцією на зовнішні подразники, отже їх треба мінімізувати.
ПАМ'ЯТАЙТЕ: загальна рухова активність з роками зменшується, а у деяких дітей зникає зовсім. Важливо, щоб дитина до цього часу не набула негативізму і комплексів, які зіпсують їй життя (і вам також!) ЛЮБІТЬ ДИТИНУ, допомагайте їй стати успішною!
Діагностичний блок для педагогів
Психологи виділяють ознаки, які є діагностичними симптомами гіперактивних дітей, згруповують їх у наступних напрямках : надмірна рухова активність, імпульсивність, відволікання-неуважність.
1. При неуважності:
- має незакінчені проекти;
- відрізняється порушенням стійкої уваги
(не може довго зосереджуватися на цікавому занятті);
- чує, коли до неї звертаються, але не реагує на звертання;
- з ентузіазмом береться за завдання, але не закінчує його;
- має труднощі в організації (гри, навчання, занять);
- часто губить речі;
- уникає складних задач, котрі вимагають розумових зусиль;
- часто буває забудькуватою.
2. Надмірна активність:
- не може всидіти на місці;
- виявляє занепокоєння (стукає пальцями, постійно рухається, навіть сидячи);
- мало спить;
- перебуває в постійному русі (з "мотором");
- дуже балакуча.
3. Імпульсивність:
- відповідає до того, як його запитають;
- не здатна дочекатися своєї черги;
- часто втручається, перериває розмову інших;
- різкі зміни настрою;
- не підкоряється правилам (поведінки, гри);
Діагноз вважається правомірним, якщо наявні щонайменше вісім зі всіх симптомів.
Анкета для педагога
Якою мірою у дитини виражені наведені нижчі ознаки? Проставте наступні цифри: 0 - відсутність ознаки, 1 - присутність у незначному ступені, 2 присутність в помірному ступені, 3 - присутність вираженому ступені
№ Ознаки Бали
1. Неспокійний, звивається, як вуж
2. Неспокійний, не може залишатись на одному місці
3. Вимоги дитини повинні виконуватись негайно
4. Зачіпає, турбує інших дітей
5. Збудливий, імпульсивний
6. Легко відволікається, утримує увагу на короткий період
7. Не закінчує розпочату роботу
8. Поведінка дитини вимагає підвищеної уваги педагога
9. Не проявляє старанності в роботі
10. Демонстративна поведінка (істеричність, плаксивість)
Загальна кількість балів:
Якщо загальна кількість балів дорівнює 11 або більше для дівчаток і 15 або більше для хлопчиків, дитину необхідно показати спеціалісту.
Поради вчителю
Правила роботи з гіперактивними дітьми:
1.Працювати з дитиною в першу половину дня, а не в вечірні години.
2.3меншити навчальне навантаження дитини.
З .Ділити роботу на більш короткі, але частіші періоди.
4.Давати дитині лише одне завдання на певний проміжок часу, щоб вона могла його завершити.
5.3низити вимоги до акуратності на початку роботи, щоб сформувати відчуття успіху.
6. Посадити дитину під час занять ближче до вчителя.
7. Використовувати тактильний контакт.
8. Домовлятися з дитиною про ті чи інші дії заздалегідь.
9. Для підкріплення усних інструкцій використовувати зорову стимуляцію.
10. Давати короткі, чіткі, конкретні інструкції.
11. Використовувати гнучку систему заохочень. Заохочувати дитину відразу ж, не відкладаючи на майбутнє.
12. Надавати дитині можливість вибору.
13. Дотримуватися чіткого розпорядку дня.
14. Залишатися спокійним.
Рекомендації вчителю, який працює з гіперактивними дітьми.
1.Зміна оточення:
• роботу з гіперактивною дитиною будуйте індивідуально. Дитина завжди повинна перебувати перед очима вчителя
• оптимальне місце в класі для гіперактивної дитини - перша парта навпроти стола вчителя або в середньому ряду
• змініть режим уроку, більше включайте фізкультхвилинок
• дозвольте гіперактивній дитині через кожні 20 хв. підводитись і ходити класом
• надайте такій дитині можливість швидко звертатися по допомогу в разі виникнення труднощів
• спрямовуйте енергію дитини в корисне русло, пропонуючи вимити дошку, роздати зошити, тощо
• пам'ятайте про нейропсихологічні особливості гіперактивної дитини: якщо її заставляти сидіти нерухомо, то в неї різко знижується рівень активності мозку. Тобто в процесі навчання гіперактивній дитині допомагає рухова активність.
2. Створення позитивної мотивації на успіх:
• введіть знакову систему оцінювання
• частіше хваліть дитину
• розклад уроків має бути постійним
• уникайте завищених або занижених вимог до учня з синдромом дефіциту уваги та гіперактивністю
• введіть проблемне навчання
• використайте на уроці елементи гри і змагання
• давайте завдання, враховуючи здібності дитини
• великі завдання розбивайте на окремі частини, контролюючи виконання кожної з них
• створюйте ситуації, у яких гіперактивна дитина може продемонструвати свої сильні сторони
• ігноруйте негативні вчинки і заохочуйте позитивні
• будуйте процес навчання на позитивних емоціях
• пам'ятайте: з дитиною необхідно домовитися, а не зламати її.
3. Корекція негативних форм поведінки:
• сприяйте припиненню агресії
• навчайте необхідних соціальних норм і навичок спілкування
• регулюйте взаємини дитини з однокласниками
4. Регулювання очікувань:
• пояснюйте батькам і оточуючим, що позитивні зміни відбуваються не відразу, а через деякий час
• пояснюйте батькам і оточуючим, що поліпшення стану дитини залежить не тільки від спеціального лікування (медикаментозної терапії), але й від спокійного й поміркованого ставлення до неї.
Корекційна робота практичного психолога з гіперактивними дітьми.
Етапи психокорекційної роботи.
1.Лікування і виховання гіперактивної дитини має проводитися комплексно - невролог, психолог, педагог, батьки;
2. Невролог призначає лікування, пояснює батькам причини виникнення гіперактивності, зв'язок фізіологічних проблем (як правило ММД) із поведінковими проявами і розробляє індивідуальну програму допомоги дитині;
3. Психолог спільно з педагогами та батьками здійснює психокорекцію емоційної сфери та поведінки дитини:
- проведення психологом тренінгу ефективної взаємодії для батьків гіперактивної дитини; головним завданням батьків є забезпечення загального емоційно-нейтрального фону розвитку і навчання дитини, спостереження за динамікою змін в ході психокорекції; пам'ятка для батьків гіперактивної дитини (розроблені конкретні рекомендації);
- проведення психологічних практикумів для педагогів з метою володіння навичками взаємодії з гіперактивними дітьми, консультування вчителя, пам'ятка для вчителя по роботі з гіперактивною дитиною (розроблені конкретні рекомендації);
- практичний психолог безпосередньо займається з дитиною індивідуально, а також в групі гіперактивних дітей по спеціально розробленій програмі.
Корекційні ігри та вправи для індивідуальної роботи
- Ігри для розвитку уваги.
- Ігри та вправи для зняття м'язового та емоційного напруження.
- Ігри,які розвивають навички вольової регуляції.
«Знайди відмінність». Розвиток уміння зосереджувати увагу на деталях.
Дитина малює будь-яку нескладну картинку (котик, будиночок і ін.) і передає її дорослому, а сама відвертається. Дорослий домальовує кілька деталей і повертає картинку. Дитина повинна помітити що змінилося в малюнку. Потім дорослий і дитина можуть помінятися ролями. Гру можна проводити із групою дітей, у цьому випадку діти по черзі малюють на дошці який-небудь малюнок і відвертаються (цьому можливість руху не обмежується). Дорослий домальовує кілька деталей. Діти, глянувши на малюнок, повинні сказати, які зміни відбулися.
«Ласкаві лапки». Зняття напруги, м’язових затисків, зниження агресивності, розвиток почуттєвого сприйняття, гармонізація відносин між дитиною і дорослим.
Дорослий підбирає 6—7 дрібних предметів різної фактури: шматочок хутра, пензлик, скляний флакон, намисто, вату і т.д. Усе це викладається на стіл. Дитині пропонується оголити руку по лікоть; вихователь пояснює, що по руці буде ходити «тваринка» і торкатися ласкавими лапками. Треба з закритими очима вгадати, яка «тваринка» доторкнулася до руки, — відгадати предмет. Дотики повинні бути такими, що погладжують, приємними.
Варіант гри: «тваринка» буде доторкатися до щоки, коліна, долоні. Можна помінятися з дитиною місцями.
«Кричалки — шепотілки— мовчалки». Розвитокспостережливості, уміння діяти за правилом, вольової регуляції.
З різнобарвного картону треба зробити 3 силуети долоні: червоний, жовтий, синій. Це — сигнали. Коли дорослий піднімає червону долоню — «кричалку», можна бігати, кричати, сильно шуміти; жовта долоня — «шепотілка» — можна тихо пересуватися і шепотітися, на сигнал «мовчалка» — синя долоня — діти повинні завмерти на місці чи лягти на підлогу і не ворушитися. Закінчувати гру бажано «мовчалками».
«Гамір». Розвиток концентрації уваги.
Один з учасників (за бажанням) стає тим, що водить і виходить за двері. Група вибирає яку-небудь фразу чи рядок з відомої усім пісні, що розподіляють так: кожному учаснику по одному слову. Потім входить той, що водить, і гравці всі одночасно, хором, починають голосно повторювати кожний своє слово. Той, що водить повинен здогадатися, що це за пісня, зібравши її по слівцю.Бажано, щоб до того, як увійде той, що водить, кожна дитина повторила вголос слово, яке їй дісталося.
«Мінялки». Розвиток комунікативних навичок, активізація дітей.
Гра проводиться в колі, учасники обирають того, що водить, котрий встає і виносить свій стілець за коло, у такий спосіб виходить, що стільців на один менше, ніж граючих. Далі ведучий говорить: «Міняються місцями ті, у кого… (світле волосся, годинник тощо). Після цього ті, що мають названу ознаку повинні швидко встати і помінятися місцями, у той же час той, що водить, намагається зайняти вільне місце. Учасник гри, що залишився без стільця, стає тим , що водить.
«Розмова з руками». Навчити дітей контролювати свої дії.
Якщо дитина посварилася, щось зламала чи заподіяла кому-небудь біль, можна запропонувати їй таку гру: обвести на аркуші паперу силует долонь. Потім запропонувати їй «оживити» долоньки — намалювати їм вічка, ротик, розфарбувати кольоровим олівцями пальчики. Після цього можна затіяти бесіду з руками. Запитаєте: «Хто ви, як вас кличуть?». «Що ви любите робити?», «Чого не любите?», «Які ви?». Якщо дитина не підключається до розмови, проговоріть діалог самі. При цьому важливо підкреслити, що руки гарні, вони багато чого вміють робити (перелічити, що саме), але іноді не слухаються свого хазяїна. Закінчити гру потрібно «висновком договору» між руками і їхнім хазяїном. Нехай руки пообіцяють, що протягом 2-3 днів (сьогоднішнього вечора, чи у випадку роботи з гіперактивними дітьми, більш короткого проміжку часу) вони постараються робити тільки гарні справи: майструвати, здороватися, грати і не будуть нікого кривдити.Якщо дитина погодиться на такі умови, то через заздалегідь обговорений проміжок часу необхідно знову пограти в цю гру й укласти договір на більш тривалий термін, похваливши слухняні руки і їхнього хазяїна.
«Говори!». Розвиток уміння контролювати імпульсивні дії.
Скажіть дітям наступне: «Хлопці, я буду задавати вам прості і складні питання. Але відповідати на них можна буде тільки тоді, коли я дам команду: «Говори!» Давайте потренуємося. «Яка зараз пора року?» (Педагог робить паузу) «Говори!»; «Якого кольору в нас у групі (у класі) стеля?»… «Говори!»; «Який сьогодні день тижня?»… «Говори!»; «Скільки буде два плюс три?» тощо». Гра може проводитися як індивідуально, так і з групою дітей.
«Броунівський рух». Розвиток уміння розподіляти увагу.
Усі діти встають у коло. Ведучий один за іншим вкочує в центр кола тенісні м’ячики. Дітям повідомляються правила гри: м’ячі не повніші зупинятися і викочуватися за межі кола, їх можна штовхати ногою чи рукою. Якщо учасники успішно виконують правила гри, той, що водить, вкочує додаткову кількість м’ячів. Зміст гри — установити командний рекорд по кількості м’ячів у колі.
«Година тиші і година «можна». Дати можливість дитині скинути енергію, що накопичилася, а дорослому – навчитися керувати її поведінкою.
Домовтеся з дітьми, що, коли воші утомляться чи займуться важливою справою, у групі буде наставати година тиші. Діти повинні поводитися тихо, спокійно грати, малювати. Але нагородою за це іноді в них буде година «можна», коли їм дозволяється стрибати, кричати. бігати тощо.
«Передай м’яч». Зняти зайву рухову активність.
Сидячи на стільцях чи стоячи в колі, ті, що грають, намагаються як найшвидше передати м’яч, не упустивши його, сусідові. Можна в максимально швидкому темпі кидати м’яч один одному чи передавати його, повернувши спиною в коло і забравши руки за спину. Ускладнити вправу можна, попросивши дітей грати з закритими очима чи використовуючи в грі одночасно кілька м’ячів.
«Сіамські близнюки». Навчити дітей гнучкості в спілкувати один з одним, сприяти виникненню довіри між ними.
Скажіть дітям наступне. «Розбийтеся на пари, устаньте пліч-о-пліч, обійміть один одного однією рукою за пояс, праву ногу поставте поруч з лівою ногою партнера. Тепер ви зрослися, як сіамські близнюки: дві голови, три ноги, один тулуб, і дві руки. Спробуйте походити по приміщенню, щось зробити, лягти, устати, помалювати, пострибати, поплескати в долоні тощо».
Щоб «третя» нога діяла «дружно», її можна скріпити мотузкою, або гумкою. Крім того, близнюки можуть «зростися» не тільки ногами, але спинками, головами тощо.
«Роззяви». Розвиток довільної уваги, швидкості реакції, навчання умінню керувати своїм тілом і виконувати інструкції.
Усі граючі йдуть по колу, тримаючись за руки. За сигналом ведучого (це може бути звук дзвіночка, брязкальця, удар в долоні, руками чи яке-небудь слово) діти зупиняються, плескають чотири рази в долоні, повертаються і йдуть п іншу сторону. Хто не встиг – вибуває з гри.Гру можна проводити під музику чи під групову пісню. У такому випадку діти повинні плескати в долоні, почувши визначене слово пісні (обговорене заздалегідь).
«Ковпак мій трикутний». Навчити концентрувати увагу, сприяти усвідомленню дитиною свого тіла, навчити керувати рухами і контролювати свою поведінку.
Гравці сидять у колі. Усі по черзі, починаючи з ведучого, вимовляють по одному слову з фрази: «Ковпак мій трикутний, мій трикутний ковпак. А якщо не трикутний, то це не мій ковпак». Після цього фраза повторюється знову, але діти, яким випаде говорити слово «ковпак» заміняють його жестом (наприклад, два легких удари долонькою по своїй голові). Наступного разу вже заміняються два слова: слово «ковпак» і слово «мій» (показати рукою на себе). У кожному наступному колі граючі вимовляють на одне слово менше, а “показують” на одне більше. У завершальному повторі діти зображають і тільки жестами усю фразу.Якщо така довга фраза важка для відтворення, її можна скоротити.
«Слухай команду». Розвиток уваги, довільності поводження.
Звучить спокійна, але не занадто повільна музика. Діти йдуть у колоні один за одним. Раптово музика припиняється. Усі зупиняються, слухають вимовлену пошепки команду ведучого (наприклад:«Покладете праву руку на плече сусіда») і негайно ж її виконують. Потім знову звучить музика, і усі продовжують ходіння. Команди даються тільки на виконання спокійних рухів. Гра проводиться доти, поки група в стані добре слухати і викопувати завдання.Гра допоможе перемінити ритм дії пустунів хлопців, а дітям — заспокоїтися і без праці переключитися на іншій, більш спокійний вид діяльності.
«Розстав посади». Розвиток павичок вольової регуляції, здатності зосереджувати увагу на визначеному сигналі.
Діти марширують під музику один за одним. Попереду йде командир, що обирає напрямок руху. Як тільки командир лясне в долоні, дитина, що йде останньою повинна негайно зупинитися. Всі інші продовжують марширувати і слухати команди. Таким чином, командир розставляє всіх дітей у задуманому ним порядку (у лінійку, по колу, по кутах і т.д.). Щоб чути команди, діти повинні пересуватися безшумно.
«Король сказав…». Переключення уваги з одного виду діяльності на іншій, подолання рухових автоматизмів.
Всі учасники гри разом з ведучим стають у коло. Ведучий говорить, що він буде показувати різні рухи (фізкультурні, танцювальні, жартівні), а граючі повинні їх повторювати тільки в тому випадку, якщо він додасть слова «Король сказав».Хто помилиться, виходить на середину кола і виконує яке-небудь завдання учасників гри, наприклад, посміхнутися, пострибати на одній нозі тощо.Замість слів «Король сказав» можна додавати й інші, наприклад, «Будь ласка» чи «Командир наказав».
«Заборонений рух». Гра з чіткими правилами організує, дисциплінує дітей, згуртовує граючих, розвиває швидкість реакції і викликає здоровий емоційний підйом.
Діти стоять обличчям до ведучого. Під музику з початком кожного такту вони повторюють рухи, що показує ведучий. Потім вибирається один рух, який не можна буде виконувати Той, хто повторить заборонений рух, виходить із гри. Замість показу руху можна називати вголос цифри. Учасники гри повторюють хором усі цифри, крім однієї, забороненої, наприклад, цифри «п’ять». Коли діти її почують, вони повинні будуть плескати в долоні (чи покружляти на місці).
«Слухай оплески». Тренування уваги і контроль рухової активності.
Усі йдуть по колу чи пересуваються по кімнаті у вільному напрямку. Коли ведучий плескає в долоні один раз, діти повинні зупинитися і прийняти позу «лелеки» (стояти на одній нозі, руки в сторони) чи яку-небудь іншу позу. Якщо ведучий плескає два рази, ті що грають повинні прийняти позу «жаби» (присісти, п’яти разом, носки і коліна в сторони, руки між ступням)! ніг на підлозі). На три оплески граючі відновляють ходіння.
«Замри». Розвиток уваги і пам’яті.
Діти стрибають у такт музиці (ноги в сторони — разом, супроводжуючи стрибки оплесками над головою і по стегнах). Раптово музика обривається. Граючі повинні завмерти в позі, на яку пришилася зупинка музики. Якщо комусь з учасників це не далося, він вибуває з гри. Знову звучить музика – ті то залишилися, продовжують виконувати рух. Грають доти, доки в колі не залишиться лише один граючий.
«Давайте привітаємося. Зняття м’язової напруги, переключення уваги.
Діти за сигналом ведучого починають хаотично рухатися по кімнаті і здороваються з усіма, хто зустрічається на їхньому шляху (а можливо, що хто-небудь з дітей буде спеціально прагнути привітатися саме з тим, хто звичайно не звертає на нього уваги).Здороватися треба певним чином:
1) один раз плеснули в долоні — здороваємося за руку;
2) двічі плеснули в долоні – здороваємося плечиками;
3) тричі плеснули в долоні — здороваємося спинками.
Розмаїтість тактильних відчуттів, що супроводжують проведення цієї гри, дасть гіперактивній дитині можливість відчути своє тіло, зняти м’язову напругу. Зміна партнерів по грі допоможе позбутися від відчуття відчуженості. Для повноти тактильних відчуттів бажано внести заборону на розмови під час цієї гри.
«Весела гра з дзвіночком».Розвиток слуховою сприйняття.
Усі сідають у коло, за бажанням групи обирається той, що водить, однак якщо бажаючих водити немає, то роль того, що водить, віддають тренеру. Тому, що водить, зав’язують очі, а дзвіночок передають по колу. Задача того, що водить – піймати людину з дзвіночком. Перекидати дзвіночок один одному не можна.
Ігри за партами
Гіперактивні діти ледве витримують заняття в дитячому садку, а тим більше шкільний урок, тому для них необхідно проводити фізкультхвилинки, які можна виконувати як стоячи, так і сидячи за партами, на розсуд педагога.
З цією метою корисно використовувати «Пальчикові ігри», що приводяться в книзі М. Рузиної «Країна пальчикових ігор», а також в інших виданнях. Практика показує, що діти старшого дошкільного і молодшого шкільного віку з задоволенням грають у такі ігри, як «Сходи в небо», «Ляльковий, віяло», «Гонки».Педагог може почати ігри з повідомлення про те, що зараз пальчики дітей почнуть «перетворюватися» то в казкових персонажів, то в забавних тваринок, то в екзотичних тварин. Потім варто запропонувати кілька ігор, подібних до приведених нижче.
«Багатоніжки »
Перед початком гри руки знаходяться на краю парти. За сигналом вчителя багатоніжки починають рухатися до протилежного краю парти чи в будь-якому іншому, заданому учителем напрямку. У русі беруть участь усі п’ять пальців.
«Двоніжки»
Гра проводиться аналогічно до попередньої, але в «гонках» беруть участь тільки 2 пальці: вказівний і середній. Інші притиснуті до долоні. Можна влаштовувати гонки між «двоніжками» лівої і правої руки, між «двоніжками» сусідів по парті.
«Слони»
Середній палець правої чи лівої руки перетворюється в «хобот», інші — у «ноги слона». Слону забороняється підстрибувати і торкатися хоботом землі, коли він йде повинен спиратися на всі 4 лапи. Можливі також гонки слонів.Щоб гра не перетворилася в постійну розвагу учнів і не заважала проведенню інших занять, перед її початком учитель повинен чітко сформулювати правила: починати і закінчувати гру тільки за визначеним сигналом. Одним із сигналів може стати картка з гри «Кричалки — шепотілки — мовчалки».
«Морські хвилі».Навчити дітей переключати увагу з одного виду діяльності на інший, сприяти зниженню м’язової напруги.
За сигналом педагога: «Штиль» усі діти в класі «завмирають». За сигналом «Хвилі» діти по черзі встають за своїми партами. Спочатку встають учні, що сидять за першими партами. Через 2—3 секунди піднімаються ті, хто сидить за другими партами і т.д. Як тільки черга доходить до мешканців останніх парт, вони встають і усі разом плескають у долоні, після чого діти, що встали першими (за першими партами), сідають і т.д. За сигналом вчителя: «Шторм» характер дій і послідовність їхнього виконання повторюється, з тією лише різницею, що діти не чекають 2—3 секунди, а встають один за одним відразу. Закінчити гру треба командою «Штиль».
«Ловимо комарів». Зняти м’язову напругу з кистей рук, дати можливість гіперактивним дітям рухатися у вільному ритмі і темпі.
Скажіть дітям: «Давайте уявимо, що прийшло літо, я відкрила кватирку і до нас у клас (групу) налетіло багато комарів. По команді «Почали!» ви будете ловити комарів. От так!» Педагог у повільному чи середньому темпі робить хаотичні рухи в повітрі, стискаючи і розтискаючи при цьому кулаки. То по черзі, то одночасно. Кожна дитина буде «ловити комарів» у своєму темпі її у своєму ритмі, не зачіпаючи тих, хто сидить поруч. «По команді «Стій!» ви сідаєте от так, — педагог показує, як треба сісти, — на свій розсуд. — Готові? «Почали!»… «Стій!» Добре потрудилися. Утомилися. Опустіть розслаблені руки донизу, струсніть кілька разів долонями. Нехай руки відпочивають. А тепер — знову за роботу!»
про публікацію авторської розробки
Додати розробку