Особливості соціально – педагогічної роботи з учнями з особливими освітніми потребами, в умовах загальноосвітніх закладів

УДК 376.37                                                                                 Н.І. Ясінко, магістр соціальної педагогіки, вчитель -               логопед, практичний психолог ДНЗ№4 м. Рахів, Закарпатської області

СОЦІАЛЬНО - ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА ДІТЯМ З МОВЛЕННЄВИМИ ПРОБЛЕМАМИ                                                                                                                               Сьогодні актуальним питанням стоїть проблема мовленнєвих порушень у дітей. І в дитячому садочку, і в початковій школі є діти, які потребують соціально – психологічної допомоги. У статті наведені основні вимоги з підбору методик з організації корекційного процесу, який сприяє виправленню наявних мовленнєвих вад особистості та забезпечення адаптації у реабілітаційному просторі дошкільного та навчального закладу.                                          Ключові слова: корекційний процес, соціально – психологічна допомога, корекція, адаптація, діти з вадами мовлення                                                                                                                                            Н.И. Ясинко, магистр социальной педагогики,    учитель-логопед, практический психолог ДУУ №4 г.Рахов, Закарпатской области

СОЦИАЛЬНО-ПСИХОЛОГИЧЕСКАЯ ПОМОЩЬ ДЕТЯМ С ПРОБЛЕМАМИ РЕЧИ.                                                                                                                                                           Сегодня актуальным вопросом стоит проблема речевых нарушений у детей. И в детском саду, и в школе есть дети, которые нуждаются в социально- психологической помощи. В статье приведены основные требования по подбору методик по организации коррекционного процесса, который способствует исправлению имеющихся речевых нарушений личности и обеспечения адаптации в реабилитационном пространстве дошкольного и учебного заведения.                             Ключевые слова: коррекционный процес, социально - психологическая помощь, адаптация, дети с нарушениями речи

    N.I Yasinko, Master of Social Pedagogy, speech therapist, practical psychologist in kindergarten #4 town Rakhiv, Transcarpathian region.                                                        SOCIAL AND PSYCHOLOGICAL HELP FOR THE CHILDREN WITH SPEECH PROBLEMS

Nowadays the topical issue is the problem of speech disorders in children. In kindergarten and in school there are children who need social and psychological help. In the article are represented the main requirements of the selection methods of the correctional process which helps to correct obvious speech disorders of personality and the ensuring of adaptation in rehabilitation space of kindergarten and school.                                                                                                                Keywords: correction process, social and psychological help,correction, adaptation, children with speech disirders.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок з важливими науковими чи практичними завданнями. Мабуть, кожну родину, де росте малюк, непокоїть питання, як забезпечити повноцінний розвиток дитини дошкільного віку в цілому та мовленнєвий розвиток зокрема. Це найактуальніша проблема сьогодення у галузі освіти. Мовленнєва діяльність дітей формується у процесі пізнання навколишнього та через спілкування дорослих. Саме тому, сім`я являється першим ступенем оволодіння дитиною рідною мовою, яка є і засобом, і джерелом морального, естетичного, інтелектуального, емоційного та соціального розвитку дитини, формує її як гармонійно розвинену особистість. Наслідуючи дорослих, дитина оволодіває мовою поступово і до 5-6 років, за умов нормального розвитку засвоює правильну вимову всіх звуків. З того моменту, коли дитина починає спілкуватися і з дорослими, необхідно формувати правильні навички правильного мовлення. Щодо мовленнєвої компетентності дитини, вона формується через систему корекційно – навчальних та виховних впливів: прямих та ігрових. При формуванні мовленнєвої компетентності в роботі передбачене активне застосування взаємопов`язаних дій: розвиток мовлення, навчання мови, мовленнєве виховання. Але центральним, провідним завданням корекційного процесу є не лише подолання вади мови у дітей, а й соціально – психологічна допомога. Оскільки, мовлення дуже складна психічна функція. Його нормальний розвиток можливий лише за умови сформованості мислення, уваги, пам`яті, сприймання (насамперед слухового, зорового), рухової сфери дитини . Будь -               яке відхилення у розвитку названих процесів обов’язково позначається на стані мовлення дитини. Розлади мовлення значною мірою негативно впливають на весь психічний розвиток дитини, відбивається на її діяльності та поведінці.                                                                                                                 У процесі дослідження розвитку особистості дошкільників з порушенням мовлення (І.Ю. Левченко, І.С. Марченко, Г.Х. Юсунова) виявили низку особливостей, які полягають у заниженій самооцінці, комунікативних порушеннях, виявах тривожності й агресивності. Залежно від рівня комунікативних порушень і ставлення до мовленнєвого дефекту дошкільники з порушенням мовлення поділяються на три групи:                                                                                                                                                          1) дітей не турбує власний мовленнєвий дефект, тому немає труднощів з мовленнєвим контактом; активно взаємодіють з дорослими і ровесниками, застосовуючи невербальні засоби спілкування;                                                                                                                2) у дітей виникають труднощі у процесі встановлення контакту з оточенням, вони не прагнуть до спілкування, уникають ситуацій, в яких потрібно застосовувати мовлення. У процесі гри вдаються до невербальних засобів спілкування, гостро переживають свій мовленнєвий дефект;                                          3) у цих дітей спостерігається мовленнєвий негативізм — відмовляються спілкуватися, замкнені, можуть бути агресивними, мають занижену самооцінку [ 1, 3].                                                                                                   У більшості дітей з ускладненим варіантом загального недорозвитку мовлення (за К.М. Мастюковою) можлива надмірна розгальмованість поведінки. Такі діти імпульсивні, іноді важко передбачити, що вони здатні зробити наступної хвилини. Гіпердинамічна дитина не пам’ятає образ, не тримає зла, хоча часто конфліктує з ровесниками й одразу мириться з ними. Виникають ситуації, коли дитина надмірно запальна, забіякувата, не по-дитячому агресивна, жорстока. Це буває внаслідок глибшого враження головного мозку та підвищеної судомної готовності. Неврівноважена, імпульсивна поведінка дитини втомлює батьків. Це призводить до того, що вони частіше вдаються до негативних засобів впливу на неї, ніж до позитивних. Мати постійно контролює її поведінку, обмежує свободу. Натомість спільних занять, достатнього емоційного спілкування між матір’ю і малюком не відбувається. Мати порівнює його з іншими дітьми і не на його користь. З часом, застосовуючи такі заходи, малюка переконують - він найгірший. У нього пошкоджена, надмірно збудлива нервова система, тому він озлоблюється й починає агресивно протестувати; у відповідь на постійні зауваження, тиск удається до агресивної реакції, спрямовуючи агресію на менших, слабших або тварин.                                          Допомога дітям з мовленнєвими порушеннями, яка традиційно склалася в Україні, акцентує увагу переважно на подоланні вже сформованої мовленнєвої патології, яка веде до вторинних порушень. Ефективність такої допомоги часто залишається незадовільною через недооцінку соціально-психологічного аспекту корекційного процесу. Адже дитина, яка народилася у «групі ризику», має з перших місяців життя відхилення у фізичному, психічному та мовленнєвому розвитку. Перебуваючи в сім’ї без належної психолого-педагогічної допомоги, (коли основна увага приділяється тільки догляду), втрачається багато з того, що є базовим для подальшого розвитку і формування інтелекту та мовлення. Усі проблеми дітей насправді є проблемами їхніх батьків. Своєчасна допомога фахових спеціалістів конче необхідна родинам, щоб виявити та подолати проблеми, які виникли внаслідок різних причин. Лише завдяки підтримці й увазі сім’ї, при доволі тяжких захворюваннях, діти мають шанс успішно закінчити школу, вчитися далі, реалізовувати себе у житті[ 3, 4,5, 6 ].

 Формулювання цілей статті (постановка завдання). Головною метою соціально - психологічної допомоги дітям із порушеннями мовлення є формування гармонійної особистості, розвиток її творчих здібностей і нахилів, підготовка до інтеграції в соціум.                                                                                                                                                                         У дітей з ускладненим видом загального недорозвитку мовлення може спостерігатися гіподинамічний синдром — слабка стимуляція активності головного мозку внаслідок пошкодження підкоркових структур головного мозку. Ознакою гіподинамічного синдрому є слабкі, в’ялі, гіпотонічні м’язи. Тому дитина малорухлива, часто має надлишкову вагу, незграбна, з недостатньо координованими рухами; руки рухаються ніби самі по собі, а під час ходіння нерухомо звисають уздовж тулуба, здається, ніби вони заважають дитині. Такий малюк уникає гри з дітьми, що пов’язано з незграбністю, неповороткістю. Про таких дітей кажуть, що вони «сплять на ходу», їх важко чимось зацікавити, спонукати щось робити, мисленнєві процеси сповільнені, їм важко вивчити вірш, запам’ятати казку. У сім’ї до такого малюка мати прихильніша, ніж батько, адже він тихий, спокійний, не завдає клопоту. Батько, навпаки, в дитині розчарований. Якщо це син, то він не виправдовує його сподівань на те, що той ростиме спритним, сильним. Хлопчик відчуває неприязність батька і з часом гостро переживатиме це відчуження. У дітей з гіподинамічним синдромом не складаються стосунки з однолітками. Здебільшого вони замкнені, уникають рухливих ігор, граються усамітнено або з дітьми молодшими за віком; переважає знижений настрій; вони нерішучі, боязкі, уповільнені. Найліпше почуваються у звичних умовах, тому на пропозицію піти на прогулянку, погратися у нову гру, навчитися робити новий виріб найчастіше відповідають відмовою. Якщо діти відчувають нестабільність, вони скаржаться на головний біль, нездужання, тому, у них поганий настрій, виникає роздратування. Гіподинамічний малюк важко звикає до дитячого садка, постійно плаче, проситься до мами. На заняттях дитина дуже повільна, невпевнена у своїх силах, за найменших труднощів припиняє роботу, постійно потребує допомоги виховательки, її схвалення.                                                                                                                                                                        Характерною ознакою дошкільного віку є формування у дітей численних навичок, насамперед, трудових. Це навички самообслуговування — одягання, особиста гігієна, користування столовим прибором, голкою, ножицями та ін. Формується багато навчальних навичок: рухи олівцем, штрихування, вирізання, наклеювання, згинання тощо, а також основні фізкультурні навички: крок, біг, стрибки, лазіння, повзання, повороти, ловіння і кидання м’яча; рухи під музику та їх зміна відповідно до особливостей її темпу й ритму. У дітей з порушенням мовлення, порівняно з нормальним розвитком, формування трудових і навчальних навичок відбувається значно повільніше. Тривалий час рухи дітей залишаються незграбні, нечіткі. У них часто спостерігається порушення моторики, що є наслідком недостатнього розвитку тактильно-моторних відчуттів, потрібних для організації будь-якої діяльності. Ці порушення, насамперед, впливають на здатність дітей до малювання, ручної праці. Щоб навчитися виконувати якусь дію, наприклад, розрізати папір за накресленою лінією, їм потрібно значно більше часу, ніж їхнім ровесникам із нормальним розвитком. Дії тривалий час залишаються нерівні, розкидані та повільні. Також діти під час опанування новою навичкою дуже швидко стомлюються. Навіть тоді, коли достатньо володіють елементарними технічними прийомами, вони не виявляють достатньої наполегливості на заняттях. У них занижена критичність до власної й чужої роботи.                                                                                                  У роботі з дітьми, що потребують корекції порушень мовлення, слід брати до уваги, що будь-яке мовленнєве відхилення від норми може призвести до шкільної неуспішності, порушень у поведінці, проблем у спілкуванні як з однолітками, так і дорослими. Такі діти після ретельного обстеження спеціалістами мають одержувати відповідну психолого-педагогічну і (або) медичну допомогу, потребують індивідуального підходу у процесі навчання і виховання.                                                                                     Виклад основного матеріалу досліджень з повними обґрунтуваннями отриманих наукових результатів. За визначенням одного із провідних фахівців у галузі практичної психології О.Ф. Бондаренка, «зміст психологічної допомоги полягає у забезпеченні емоційної, смислової та екзистенційної підтримки людини або суспільства в ситуаціях ускладнення, які виникають під час їх особистісного та соціального буття». Тобто психологічна допомога є певною реальністю, психосоціальною практикою, полем діяльності якої є сукупність питань, ускладнень та проблем, що стосуються психологічного життя людини.               Тому доцільно, на наш погляд, використовувати поняття «психологічна допомога» в широкому значенні, у відповідності з яким можна впевнено казати про те, що такі види практичної діяльності психологів, як діагностика, профілактика, корекція, також належать до видів психологічної допомоги (принаймні органічно поєднуються з консультуваннями і психотерапією).                                                                                                  Усунення недоліків мовлення – діяльність надзвичайно специфічна, вона потребує від дитини свідомої активності, наполегливої систематичної роботи на результат. А він з‘являється не відразу і не завжди в тому вигляді, якого очікуємо. Тому, на своїх заняттях для отримання бажаного результату,намагаюсь створити такий психологічний клімат та атмосферу, які допомагають дітям зняти напруження та полегшити й прискорити вирішення основної мети – усунення вад мовлення. Для вирішення цієї проблеми, досягнення активізації у мовленнєвих та інших психічних процесів велику увагу приділяю арттерапії. Корекційно спрямоване мистецтво є джерелом позитивних емоцій дитини, сприяє зародженню творчих мовленнєвих здібностей, активізує та прискорює корекцію різних порушень у її розвитку. Оскільки, психологічні особливості дітей з порушеннями мовлення знаходяться у прямій залежності від клінічного діагнозу дитини, якості та ступеня порушення, його причини. Зокрема, діти, порушення мовлення, яких обумовлені органічними ураженнями центральної нервової систем, є виснажливими, швидко втомлюються, особливо в розумовій діяльності. Вони можуть бути різними: дратівливими, спокійними, виснаженими, розгальмованими, непосидючими. У деяких дітей присутня загальмованість, знижена увага. Діти з порушеннями мовлення функціонального характеру характеризуються як з підвищеною збудливістю, негативізмами, розладами поведінки, так і навпаки – надмірною сором’язливістю, непевністю, ранимістю, з різними страхами. У роботі з такими дітьми, що потребують корекції порушення мовлення та психологічної допомоги слід брати до уваги, арттерапію, як один із методів роботи, який використовує можливості мистецтва для досягнення позитивних змін в інтелектуальному, соціальному, емоційному й особистісному розвитку дитини. Творчий характер занять допомагає дитині відкривати в собі щось нове, краще розуміти себе, розвивати свої відносини з іншими людьми та довкіллям. Терапія є творчим самовираженням не лікувальна, а цілюща: вона спрямована не на ліквідацію тих чи інших симптомів і станів, а на розвиток людиною відносин - із самим собою і світом. Арттерапія є найбільш давньою та природною формою корекції емоційного стану, якою можна користуватись для зняття психічної напруги, для того, щоб заспокоїтись чи просто зосередитись. Передусім такі діти потребують сприятливого режиму навчання, що виражається у доброзичливому ставленні психолога, вчителя – логопеда чи вихователя до дитини. А цей контакт можна налагодити засобом спільної діяльності використовуючи метод арттерапії. Також, широко використовують у практичній діяльності психологи пісочну терапію. У ході творчої гри з піском активізуються самозцілюючі резерви дитячої психіки, які виявляються за певних умов (Е. Вейнріб) у процесі терапії. Пісок поглинає негативну психічну енергію людини, стабілізує її емоційний стан і гармонізує психоемоційне самопочуття дитини. Для дітей із мовленнєвими порушеннями особливо важливою є невербальна експресія через взаємодію із піском та водою. К.Г.Юнг стрверджував, що «гра у пісок» вивільняє заблоковану чи пригнічену психічну енергію, що дозволяє трансформувати і спрямувати її на розвиток особистості дитини. Кожного разу при контакті з піском відбувається своєрідне занурення у безсвідоме. Створення пісочної композиції допомагає у дітей – логопатів розвивати уяву, творче мислення, а також фіксувати стан психіки дитини від заняття до заняття. Крім терапевтичних завдань, у пісочниці психологи чи вчитель – логопед вирішують деякі корекційні завдання, а саме: удосконалення координації рухів, дрібної моторики, орієнтації у просторі; стимуляції вербальної і невербальної комунікації [ 1,2, 6].                                                                      Практичний досвід соціально – педагогічної діяльності, показує, що соціальна ситуація розвитку дошкільного віку полягає в розширенні предметного світу і необхідності дії у світі реальних речей внаслідок формування самосвідомості. Для дитини цього віку не існує відстороненого пізнання, критичного споглядання, і тому спосіб освоєння оточуючого світу - це дії у світі реальних предметів і речей, але дитина поки що не володіє способами здійснення цих дій. Ця суперечність може вирішитися лише в одному типі діяльності – грі, такій діяльності, мотив якої лежить не в результаті, а в змісті самої дії. І тому, невід’ємною частиною соціально – психологічної допомоги дітям з мовленнєвими вадами відіграє ігрова психотерапія.              У процесі гри дитина починає виконувати певну соціальну роль. Приймаючи на себе ті чи інші ролі, вона ніби приміряє певні соціальні функції. У рольовій грі можна порівнювати свої можливості з можливостями інших дітей, краще пізнати себе. У грі як провідному виді діяльності активно формуються психічні процеси: збагачується сприймання, активна пам'ять, увага. Рольова гра приводить до переходу від наочно-дійового мислення до словесно-логічного, засвоєння смислів, формування уяви, розвитку моторики. За допомогою гри дитину легше адаптувати до навколишнього середовища, спільно долати дитячі страхи, невпевненість, розвивати емоційну сферу дошкільника. Для дітей з вадами мови важливо навчитися контактувати із здоровими дітьми та дорослими, оскільки через важку мову важко зрозуміти що хоче дитина, а вони через нерозуміння інших надзвичайно дратуються. Також у дітей з вадами спостерігається затримка у розвитку соціальних умінь, необхідних для гри. Вони можуть брати іграшки в рот чи намагатися замінити рольову гру фізичною, їхні розваги можуть бути хаотичними або нецікавими. Деяким малятам із вадами властиво повторювати ті самі дії, наприклад, гойдати, крутити предмети чи тримати їх перед своїм обличчям. Усі ці види поведінки можуть перешкоджати дітям брати участь у змістовній грі з новими об’єктами, а також заважати соціальній взаємодії малят з однолітками. Набуття необхідних ігрових навичок дітьми з вадами слід розглядати як першорядне завдання. Під час оцінювання дитини цьому питанню потрібно приділяти велику увагу і розробляти такі завдання та види діяльності, які допомагали б дітям природним шляхом оволодіти вміннями. Тому навіть навчальні заняття необхідно проводити у ігровій формі, що сприятиме зацікавленості дитини й досягненню найкращих результатів.                            Під час проведення ігор різних типів із мовленнєвими завданнями вам допоможуть запропоновані правила, які були виведені, спираючись на методику Барташнікова :                                                                                                                                                                                      1. Пам’ятайте, що саме в дошкільний період мовлення дитини розвивається найінтенсивніше, а головне – воно гнучке для подолання мовленнєвих вад. Тому чим раніше ви звертаєтесь за допомогою до спеціаліста, тим швидше дитина оволодіє правильним мовленням.                                                                                                                                            2. Організуйте постійне добре освітлене робоче місце.                                                                       3. Не акцентуйте увагу, не дорікайте, коли в дитини щось не виходить, якщо чогось вона не вміє. Не повторюйте за малюком неправильну вимову звуків. Розмовляйте з ним тільки правильно та своєчасно виправляйте.                                                                      4. Кожна дитина – індивідуальність. Її розвиток відбувається за власними законами, тому не порівнюйте свого малюка з однолітками, які, можливо, випереджають його у своєму розвитку.                                                                                                                              5. Ніколи не відмовляйте дитині в проханні погратися з нею.                                                        6. Якомога більше розмовляйте з дитиною, спонукайте її до запитань.                                          7. Ігрові завдання не повинні бути занадто простими (малюкові нецікаво їх виконувати) чи складними (дитина відчуватиме невпевненість у своїх силах). Добирайте навантаження таким чином, щоб воно відповідало віковим, мовленнєвим і психофізичним можливостям дитини, було цікавим та доступним для сприймання.              8.Пам’ятайте, що у дошкільників із мовленнєвими порушеннями страждають всі психічні процеси. Тому під час виконання мовленнєвих завдань дитині потрібно давати більше часу для роздумів.                                                                                                                              9.Може статися, що дитина не спроможна виконати завдання. Запропонуйте їй полегшений варіант.                                                                                                                                                          10.Не примушуйте дитину продовжувати гру, якщо в неї щось не виходить або вона втомилася.                                                                                                                                                          11.Якщо ж рівень розвитку дитини не зріс, ви припустилися помилки: підвищили вимоги, використовували занадто складні ігри, залучаючи дитину до ігрової діяльності, користувалися авторитарними методами. І це, звичайно, негативно позначилося на емоційному самопочутті малюка, на його бажанні спілкуватися з вами у процесі гри, на його ініціативності. Проаналізуйте свою тактику і ліквідуйте перешкоди.                                                                                                                 12.Відзначайте усі досягнення дитини під час гри.                                                                       13. Навчайте за допомогою активної дії і живого, невимушеного спілкування.              14. Не соромтеся звертатися за допомогою до логопеда, психолога. Адже тільки завдяки співпраці логопеда, психолога і батьків, використанню цікавих і доступних видів роботи у дітей нормалізується процес оволодіння мовленням [ 4,5].              Більшість батьків хвилює лише неправильна звуковимова дитини і дуже рідко звертається увага на її психологічний стан, психічний розвиток, недорозвиток лексичної чи граматичної сторін мовлення. В такому випадку, психологічна допомога батькам надзвичайно необхідна, а особливо консультація.                                                        Практика свідчить, що психолог під час спілкування з батьками проблемної дитини може опинитися в складному становищі: з одного боку, він має проінформувати про рівень розвитку дитини і його порушення, передбачити можливості подальшого розвитку і навчання, а з іншого — він має право користуватися лише психологічною термінологією і не має юридичного права ставити клінічний діагноз. Тому, коли батьки вперше звертаються саме до психолога, він, ознайомившись із дитиною та обстеживши її, зробивши певні висновки про рівень її психологічного розвитку, може направити дитину до інших спеціалістів для глибшого вивчення з метою координації подальших дій.Але вже сам факт звертання батьків за допомогою до психолога означає, що сім'я вступає у новий етап існування, свідчить про особливу динаміку розвитку і взаємодію зі специфічними психологічними структурами і спеціалістами і, власне, соціальним оточенням загалом.                                                                                                                              Консультування сім'ї, яка виховує дитину з порушеннями мовленнєвого розвитку, має принципові відмінності, порівняно зі звичайними технологіями сімейного консультування.                                                                                                                                            По-перше, така сім'я, на відміну від звичайної, обов'язково потребує консультації з будь-яким спеціалістом, який може вирішити проблему порушеного розвитку (спеціальний психолог, корекційний педагог, логопед тощо). Але, як доведено на практиці, у батьків доволі часто спостерігається брак добровільності або недостатність власної мотивації, щоб звернутися до таких спеціалістів. Недовіра до первинних небажаних для батьків діагнозів і прогнозів, "ходіння по колу лікарів" значно ускладнює й уповільнює темпи та ефективність роботи з дитиною.                                          М.М. Семаго формулює дві групи завдань, які варто виконувати в ситуації спілкування з батьками стосовно діагностики порушень розвитку у дитини:                                          а) створення психологічних умов для адекватного сприймання батьками ситуації, пов'язаної з відхиленнями в розвитку дитини, та їх психологічної готовності до спільної довготривалої роботи з розвитку, корекції та виховання;                            б) звільнення батьків від почуття провини, систематична допомога у подоланні стресових і депресивних станів, створення і максимальна підтримка нормальної комфортної атмосфери в сім'ї[ 1,3,4,5,6].

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Нині психологічна допомога дітям з вадами мовлення надзвичайно поширена, розвинена. Деякі психологи у своїй діяльності часто використовують елементи психогімнастики, оскільки вправи психогімнастики допомагають скорегувати різні сфери психіки дітей-логопатів, які зазвичай мають певні труднощі у спілкуванні з однолітками та дорослими. Як вже зазначалось вище, ці діти бувають різними (замкнуті, агресивні, несамостійні, запальні тощо) і тому соціально-психологічна допомога різниться. І тут виникають перші труднощі, у наданні правильної соціально – психологічної допомоги не лише дітям з вадами мовлення і батькам. На мою думку, з використанням таких вправ психогімнастики, як етюди на виразність жесту, етюди на тренування окремих груп м`язів, етюди на вираження основних емоцій дитини, етюди на відтворення окремих рис характеру допоможуть не лише скорегувати різні сфери психіки, а й правильно підібрати корекційну програму з подолання мовленнєвих вад та надати висококваліфіковану соціально-психологічну допомогу .                                                                                                                                            Наступним напрямом досліджень може стати розроблення корекція аграматизмів розладів мовлення.                                                                                                                                                                                      Список використаних джерел                                                                                     1. Волковская Т.Л., Юсупова Г.Х. Психологическая помощь дошкольникам с общим недоразвитием речи. — М.,2004.                                                                                                                              2. Воронова А. А. Арт-терапия для детей и их родителей / А. А. Воронова. - М. : Феникс, 2013. - 253 с.                                                                                                                                                                        3. Діти з особливими потребами у початковій школі: Поради батькам / За ред. В.І. Бондаря, В.В. Засенка. — К., 2006.

4. Коробейников ИЛ. Нарушения развития и социальная адаптация. — М., 2002.                                                                                                                                                                                                                  5. Миронова С. П. Основи корекційної педагогіки: навч. метод.посіб./С.П.Миронова, О.В.Гаврилов, М.П.Матвеєва; [за аг.ред. С.П.Миронової]. – Кам`янець – Подільський національний університет ім. І.Огієнка, 2010. – 264с.                                                                                                                                                                                       6. Туріщева Л.В. Діти з особливостями розвитку у звичайній школі / Автор – укладач Л.В.Туріщева. – Х.: Вид. група «Основа», 2011. – 111, [1] с. – (Серія «Психологічна служба школи).