ОСОБЛИВОСТІ ВИЯВУ ЛОКАТИВНОСТІ НА ПОЗНАЧЕННЯ МІСЦЯ У ТВОРІ В. РУТКІВСЬКОГО “ДЖУРИ КОЗАКА ШВАЙКИ”

Пишна Г. В.

Вчитель української мови і літератури

Ново празького НВК

ОСОБЛИВОСТІ  ВИЯВУ ЛОКАТИВНОСТІ НА ПОЗНАЧЕННЯ МІСЦЯ У ТВОРІ    В. РУТКІВСЬКОГО “ДЖУРИ КОЗАКА ШВАЙКИ”

“Локативність – це понятійна, точніше понятійно-логічна категорія, яка виділялась ще у філософії Аристотеля. Проблеми буття локусу в мові також знаходяться в колі питань актуальних для лінгвокультурології, семасіології, прагмалінгвістики, когнітивної лінгвістики тощо” [3, c. 105].  Питання про шляхи номінації просторових понять залишаються науковою проблемою, що потребує подальшого розкриття. В україністиці локативні словоформи та предикативні структури зі значенням місця досліджували О.П.Безпалько, І.Р.Вихованець, В.Г.Войцеховська, Н.В.Жигилій, З.І.Іваненко, А.С.Колодяжний, М.П.Коломієць, О.С.Мельничук, М.Я.Плющ, І.І.Слинько, Є.К.Тимченко, М.І.Фурдуй, І.Г.Чередниченко, Г.М.Шелемеха, Сіроштан Т.В.та інші.

На сьогодні відсутній комплексний аналіз мовних форм зі значенням локативності. Вибір теми визначається необхідністю дослідити репрезентацію локативності в прислівниках та прийменниках.

Мета статті - спираючись на принцип функціональності, визначити статус і структуру функціонально-семантичної категорії локативності у прислівниках та прийменниках із твору В. Рутківського “Джури козака Швайки”.

“ФСК локативності – одна з найважливіших і найскладніших категорій, що пов'язана зі сприйняттям людиною навколишнього світу, зокрема просторових характеристик, і відображенням його в мовленні. Це пояснюється тим, що жива істота (людина) вимірює себе у навколишньому середовищі, у світі в основному за двома параметрами – в просторі та часі” [1, c. 4 – 5].

Категорія локативності й реальний простір не тотожні. Простір як наукове поняття є дещо абстрактне, формальне, а місце (locum) – лише його маленька частка, конкретна, реально існуюча. Мовна картина світу на перший план висуває простір як місце, локум, який не існує поза об'єктами реальної дійсності. Тому лексичні одиниці, словоформи, що виражають просторові відношення, позначаються терміном локатив, локум у значенні простору або предмета, щодо якого визначається місцезнаходження предмета (дії, ознаки)  і характер їхніх взаємовідношень (статичний, динамічний).

Спираючись на статтю Л. В. Романюк “Проблеми дослідження категорії локативності як мовної універсалії” та на фундаментальну працю                    О. В. Виноградової “Функціонально-семантична категорія локативності в сучасній українській літературній мові”, ми спробували дослідити локативи на позначення місця, реалізовані у прислівниках та прийменниках у творі             В. Рутківського “Джури козака Швайки”.

Користуючись класифікацією локативів на позначення місця                    О. В. Виноградової, при вираженні статистичної локалізації найактивнішими виступають моделі у (в) - (38,5%): в роті, в очеретах, у березні; на – (28,2%): на островах, на траві, на коні; під(і) – (15,3%): під шиєю, під водою, під берегом. Серед прислівників з аналізованим значенням там (33,3%), поруч (22,2%).

У характеристиці динамічних локативних відношень, основним виступає виділення значень: 1) кінцевого пункту руху (куди?); 2) вихідного пункту руху (звідки?); 3) шляху руху (яким шляхом?). Система відмінкових з динамічним значенням становить значно ширшу і складнішу систему, ніж аналогічна на позначення статичних локативних відношень. З-поміж відмінкових форм на позначення кінцевого пункту руху в творі                              В. Рутківського «Джури козака Швайки» є моделі: на (33,4%): на ногу, на землю, на Вітрика; до (27,7): до череди, до дуба, до воріт; в (25,9): в землю, в нетрі, в горлянку; на позначення вихідного пункту руху – з (54,7%): з кущів, з вудки, з протилежного боку; від (33,2%): від Санькового дому, від кози, від ока; на позначення шляху руху: по (25%) по слідах, по крупах; крізь (12%): крізь хащі, крізь мул, крізь людей. Прислівникова система зі значенням динамічної локативності значно поступається за кількістю словоформ і частотністю вживання системі прислівниково-іменникових словоформ. Проте прислівники через узагальнений характер здатні репрезентувати значення неозначеного руху, заперечення пункту руху. Найактивнішими серед прислівників виступають лексеми на позначення кінцевого пункту руху: вгору(угору) – 10%, куди – 7%, туди – 6%, сюди – 5%, додому – 5%, вперед – 5%. Прислівники на позначення шляху руху складають у мові незначний відсоток.

Отже, аналіз історичного твору дозволяє стверджувати, що, локативи на позначення місця виражені прийменниково-іменниковими конструкціями, за кількістю, значно переважають локативи виражені прислівниками.

Література:

1. Виноградова О. В. Функціонально-семантична категорія локативності в сучасній українській літературній мові: автореф. дис. канд. філол. наук / Виноградова О. В. ; НАН України. – К., 2001. – 14 с.
2. Маслицька Т. Диференційні особливості вокативної семантичної залежності / Т. Маслицька // Лінгвістичні студії: зб. наук. праць / Донецький нац. ун-т; гол. ред. А. П. Загнітко. – Донецьк. ДонНУ, 2013. – Вип. 26. – С. 109 – 113.
3. Романюк Л. В. Проблеми дослідження категорії локативності як мовної універсалії / Л. В. Романюк// Лінгвістичні дослідження: збірник наукових праць ХНПУ ім. Г. С. Сковороди. – 2013 – Вип. 35. – С. 105 – 110.
4. Рутківський В. Джури козака швайки: роман-трилогія / В. Рутківський. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2002. – 365 с.