Літературно-музична композиція "Мова моя дана Богом народу"

 

Мова моя  дана Богом народу

Літературно-музична композиція

 Звучить пісня «Гімн українській мові» у виконанні шкільного вокального ансамблю «Тисянка» (керівник Мішко Л.І.)

Ведуча 1.      Коли розпочинаємо щось гоже,

                         Говоримо: «Допоможи нам, Боже!»

                         Щоб шлях пройти з колиски до могили,

                         Пошли нам, Господи, здоров’я й сили.

                         Щоб те здійснить, на що зродила неня,

                         Пошли нам, Господи, благословення.

        Нехай Господь відкриє нам добру скарбницю свою, нехай небо дає дощ землі в потрібний час, і щоб благословенні були всі справи рук наших.

 

       Ведуча 2.       Кожному у дар Божий дана мова. Усі живі створіння на Землі спілкуються між собою: одні - мовою жестів, інші - мовою звуків.

 

 Учень 1.                  На білому світі,

                                  На чорній землі

                                  Є мова у квітів,

                                  Є мова в зорі.

Учень 2.

                                 Є мова у бджілки,

                                 В метелика й клена,

                                 В бузкової гілки,

                                 В любистка зеленого.

Учень 1.                 Є мова в калини,

                                В дрімучого лісу,

                                У річки й стежини,

                                В осіннього листу.

Учень 2.

                               Та тільки тому,

                               Хто цурається рідної мови,

                               Не промовлять вони ані слова.

                                                           (Анатолій Каменчук)

       Ведуча 1.    І лише нам, людям, найдосконалішим із мешканців Землі, було даровано можливість спілкуватися за допомогою мови. Саме завдяки їй ми можемо порозумітися, висловити почуття.

      Ведуча 2.   Українська мова - це безмежний океан. Вона мелодійна, як пісня солов'їна,  прекрасна й барвиста, неначе веселка, гомінлива й дзвінкотюча, немов весняний струмочок.

      Ведуча 1. Саме тому, щорічно, 21 лютого ми відзначаємо Міжнародний день рідної мови.       Історія свята, на жаль,  дуже трагічна. Тому святкуємо ми цей день з присмаком гіркоти.

   21 лютого 1952 року в Бангладеш влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеш став днем полеглих за рідну мову. Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний день рідної мови, а починаючи з 21 лютого 2002 року,  цей день відзначають і в Україні. Свято  стало традиційним.

     Ведуча 2. Шановні глядачі, зараз до вашої уваги інсценізація легенди «Про мову”.

    Дівчинка 1:Такий гарний край, сонячний, багатий і широкий, а вона йде та йде...

             (Заходить дівчинка – Українська мова)

    Дівчинка 2: Іде та плаче. Плаче та сльози втирає Так багато хат, так багато шкіл, церков, а для неї – немає місця.

    Дівчинка 1: Лишила вона гори і долини, минає широкі степи, як море, широкі. Так багато міст, містечок, а для неї – ніде немає місця, немає малого куточка.

   Дівчинка 2: Іде. Лише важко зітхає та сльози втирає.

   Хлопчик:  Чого ти тут, бідна дівчино?

   Дівчинка- Українська мова:  Прогнали мене.

   Хлопчик : Хто смів тебе прогнати? Невже це правда? Чи є на світі такі лихі люди?!Та ж тепер увесь світ визнає людські права!

   Дівчинка- Українська мова: Ти, мабуть, мене шануєш і не дозволиш, щоб мене вбили, але мене прогнали... Ти, мабуть, нічого вже не порадиш. Так, я йду,  ні хати, ані куточка не маю.

   Хлопчик:  І чи завжди так було?

     Дівчинка -  Українська мова: О, ні! Колись я була щасливою й багатою! Тоді інакше було: моя мати була вільна, славна. Увесь світ її знав. Так давно це було! А тепер? Усе змінилося. Я гірко плакала, сумними піснями свій біль і жаль виливала. А вже й тих пісень не хочуть почути, щоб світ не знав правди. Одні не можуть мене прийняти до своїх родин, до шкіл, до церков, бо вони бояться кари від чужої влади, а інші – байдужі – не мають часу, ані місця для мене, - нащо витрачати силу, час і гроші, коли чужі свою мову їм дають.

             (Забігає гурт дітей)

1. Яка бідна заплакана дівчинка!

2. Яка сумна сирота!

3. Звідки вона прийшла?

4 .Куди ж вона йде?

5.Чому так плаче?

    Хлопчик:  Хто ти? Як тебе звати?

    Дівчинка-Українська мова: Я – Українська Мова. Мене виганяють з України. Я блукаю по чужині і не маю спокою...

    Хлопчик:   Нещаслива ти, наша рідна мово! Бідна мово! Ми тебе не забудемо! Ти будеш із нами жити – нам будеш оповідати вірші, казки, байки! Будеш співати нам пісні. Ти допоможеш нам пізнати країну наших батьків, дідів..

    Українська Мова: Знаю, любі діточки. Ви мене шануєте, любите і не забуваєте; а що роблять ті, що мене не знають? Хто їм пісню заспіває, хто ж їх молитися рідною мовою навчить?

    Діти: Бідні вони.

    Українська Мова:  Бідні й нещасні. Не можу йти далі. Проганяють мене зі школи, з церкви, з дому; хочуть мене вбити, а я ще живу і буду жити! Я буду жити в устах і серцях українських дітей, що мене – Українську мову – не забувають і ніколи не забудуть.

    Дівчинка 1:  Залишайся з нами, Українська мово! Ми тебе не будемо проганяти і не будемо забувати.

  Українська Мова: Дітки, дружіть із мовою

                                   І вивчайте її гаразд.

                                   Не вважайте мене примусовою,

                                   Полюбіть, як весною ряст.

                                   Примусова тим, хто цурається,

                                  А хто любить, той легко вчить

                                  Все, як пишеться і вимовляється,

                                  Все, як пісня, в мені звучить.

                                  Я журлива, а також піднесена.

                                  Тільки фальш для мене чужа.

                                  В мені – душа Шевченкова й Лесина,

                                  І Франкова в мені душа.

                                                      (Показує рукою на портрети)

                                 Рідну мову легко розпізнати

                                 В колисковій ніжності верби.

                                 В українській білій тиші хати,

                                 В барвах стяга жовто-голубих.

   Звучить пісня «Музика слова» у виконанні ансамблю «Тисянка».

 

1-й учень                   Ми є діти українські,
                                   Хлопці та дівчата.
                                   Рідний край наш – Україна,
                                   Красна та багата.

2-й учень                  Рідне небо, ясне сонце,
                                  Місяць, зорі срібні,
                                  Рідний народ – українці,
                                  Всі до нас подібні.

3-й учень                 Рідна віра – свята трійця
                                 І Пречиста Мати.
                                 Рідна мова – нею вчились
                                 Бога прославляти.
 

     (Входить Ярослав Мудрий (учень, переодягнений відповідно до тієї епохи)
Ярослав Мудрий.       В нас люди не лише хоробрі і дужі.

                                     О рідна Русь! Ти маєш чим гордитись.
                                     У тебе є могутність і достаток.
                                     Але без мови ми – безкрилі птиці,
                                     Отої, що отримали у спадок.
Їх зброя – то не тільки меч і луки,
Освіченість потрібна, як і мужність,
Держава – не держава без науки.
Бібліотеки – мудрості скарбниці –
                    Я створюю для блага свого люду.
                    Слов’янська мово, золота кринице,
                    Допоки є ти, ми народом будем.

      Ведуча 1.  Так! Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій землі – багатій і мальовничій Україні. Україна! В одному тільки слові бринить музика. Україна – це тихі води, ясні зорі, зелені сади, лани золотої пшениці, а найбільший її скарб – мова.
    Ведуча  2.    Прислухайтеся: з ранку й до вечора навколо вас звучить мова. Удома тебе лагідно будить мама чи тато, щось лепече малесенька сестричка чи братик,  у школі про щось розповідають друзі,  і ти сам у відповідь промовляєш рідною мовою слова. Ти так звик до цього, що майже не помічаєш звучання мови й  чуєш її лише тоді, коли вона звернена до тебе безпосередньо. А це ж так природно – розмовляти рідною мовою. Це те ж саме, що й дихати.

      Як же люди навчилися говорити? Ось як про це розповідає легенда «Як ростуть слова?» 

                       Інсценування легенди.

    Ведуча  (говорить на фоні співу пташок та шуму води)

      Про це вже мало хто пам’ятає, бо минуло відтоді не сто, не двісті, а тисячі років. На щедрих плодючих землях, оточених горами, жило плем’я німів. Вони вирощували виноград, персики, апельсини, усіляку городину й жили в достатку. Та коли б ми з вами якимось дивом потрапили в ті краї, то не почули б жодного слова – лише шум водограю й щебетання пташок звучали там. Німи не вміли говорити, вони тільки ворушили губами й читали слова по вустах. Може, то було й непогано, бо ж не знали ні сварок, ні лайки, а тому й приятелювали і старий, і малий.

     Ведучий  

     Одна лише дівчинка Мова жила сама за високим кам’яним парканом. Щодня вона поралася у квітнику. Мову вважали чарівницею, бо ж розумілася на травах: яка від кашлю, яка від зубного болю, а яка від лихоманки. Прийшов до неї зі своїм горем і молодий юнак, але, на жаль,він теж не вмів говорити, а тільки ворушив губами.

(Виходить дівчинка  Мова в гарному вбранні  та яскравому вінку. Ходить, збирає до кошика квіти і трави наспівуючи пісню «Ой у лузі червона калина». Раптом з’являється хлопець. Ворушить губами, розповідає, допомагає собі руками).

    Мова   

-  Зачекай! Зачекай! Ти так схвильовано мені розповідаєш свою історію, що я не можу тебе зрозуміти. У мене є маленька таємниця. Ходімо зі мною.

(Дівчинка Мова приводить гостя до свого квітника)

     Зірви ось цю квіточку і ось цю. Ці квіти уміють розмовляти, і поки ти знаходишся у моєму королівстві, також можеш говорити.

 

   Хлопчик

-  Ой, і справді. Шановна паняночко,  сусідська дівчинка Марійка, яка мені дуже подобається, сліпа від народження. Вона  хоче померти, бо почувається дуже самотньою. Люди і я  нічим не можемо їй зарадити, адже  вона не бачить слів утіхи…

   Мова   (задумливо)

- Не зумію я повернути Марійці зір, та як дати надію до життя,  я знаю. Візьми з собою цей чудовий букет (збирає букет квітів), це - слова. Я тобі зібрала найкращі. Віднеси його Марійці, хай вона почує тебе, хай радість прийде в її засмучену душу.

    Хлопчик

- Дякую тобі,  дівчинко Мово! Це найкращий подарунок для  неї і для мене!

(Хлопець бере букет, несе дівчині, віддає. Дівчина притискає букет до себе, посміхається).

Ти… красива…Ти…потрібна…мені…Живи… Благаю

   Ведуча   

    А наступного дня всі німи юрмилися біля Мовиного подвір’я. Вони прийшли по слова. (Кілька німів обступають Мову, простягають до неї руки, ворушать губами).

   Мова

  - Добре, добре. Я навчу вас вирощувати слова. Ось бачите (показує кошик)тут повно корінчиків.  Кожне слово, наче квітка, має корінь, а з нього виростають листочки - суфікси, пагінці – префікси і пуп’янки – закінчення. З одного кореня може вирости багато слів-квітів. Бережіть свої квітники, виполюйте бур’яни і вирощуйте найкращі слова.

   Ведучий   

      По корінчику розібрали німи щедрий подарунок Мови, обсадили всю землю дивоквітами і передали наступним поколінням таємницю про те, як ростуть слова.

 

Учениця    Українська мова

                   Золоте курчатко

                   В золотій торбинці

                   Принесло сьогодні

                   Літери дитинці.

                   А дитина з літер

                   Збудувала слово.

                   І звучить, як пісня,

                   Українська мова. ( Г. Чубач)

 

                           Пісня про  мову (відео).

    Учень: «Тарас Шевченко з п’ятнадцяти років опинився в російськомовному середовищі: пан Енгельгардт, Петербург, солдатчина в Оренбурзьких степах, знову Петербург («в неволі виріс між чужими»). До речі, у дорослому віці Тарас Шевченко прожив в Україні всього тільки  три роки. Але геніальним він став саме тому, що творив рідною мовою свого народу»  (І. П. Ющук).

     Учениця: «Борис Грінченко виховувався в сім’ї, де розмовляли тільки російською мовою (мати – росіянка, батько – російський офіцер), але зміг розкрити своє обдарування й зробити неоціненний внесок в розвиток української культури саме тому, що повернувся до рідної мови свого народу (згадаймо його чотиритомний Словник української мови)» (І. П. Ющук).

     Учень. «У російськомовному середовищі починали своє життя й  такі відомі українські письменники, як Олександр Олесь, Борис Антоненко-Давидович, Володимир Сосюра. Та й хіба тільки вони? Але перебороли чужу, накинуту українцям мову й стали видатними діячами української культури» (І. П. Ющук).

      Учениця:  Мова – це душа мільйонів українців, загартована історією й відточена творчістю найталановитіших письменників. Нею промовляє дух нашої свободи.

     Учень: Українська мова – це мова віршів, пісень, казок, прислів’їв, приказок, скоромовок, легенд нашого краю. Це наше багатство.

   Ведуча 2.  Слово – найтонше доторкання до серця. Воно може стати і ніжною квіткою, і живою водою, що навертає віру в добро, і гострим ножем, і розпеченим  залізом, і брудом. Мудре і добре слово дає радість;  незрозуміле і  зле, необдумане і нетактовне – приносить біду. Словом можна вбити й оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу й безнадію, й одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльози, народити віру в людині і зародити невіру, надихнути на працю і скасувати силу душі... Зле, невдале, нетактовне, просто кажучи, нерозумне слово може образити, приголомшити людину.

 

                            Інсценізація  легенди «Язик»

     Автор: Знаменитий байкар Древньої Греції Езоп був рабом філософа Ксанфа. Якось Ксанф надумав запросити гостей і наказав Езопу приготувати щось якнайкраще. Езоп купив язика і приготував Із нього три страви.

    Ксанф: Чому ти подаєш тільки язика?

     Езоп: Ти велів купити якнайкраще. А що може бути краще від язика? За допомогою язика ми вивчаємо  науки і одержуємо знання, з допомогою язика будуються міста, розвивається культура народів. З допомогою язика люди можуть  спілкуватися одні з одними, вирішувати різні проблеми, просити, освідчуватися в коханні. Тому немає нічого кращого від язика.

     Автор: Такі роздуми задовольнили Ксанфа і його гостей.

    Ксанф: А тепер приготуй щось  якнайгірше.

    Автор: Езоп знову пішов купувати язика.

    Езоп: Ти велів знайти якнайгірше. А що на світі гірше від язика? Язиком люди засмучують і розчаровують одні одних, язиком можна лицемірити, обманювати, хитрувати, сваритися. Язик може зраджувати, принижувати. Що  може бути гірше від язика?

   Автор: Легенда каже, що не всім гостям було приємно слухати відповідь Езопа.

    Ведуча 1. Слово – це найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним – велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а можна й спотворити її. Тож оволодіваймо цим різцем так, щоб з-під наших рук виходила тільки краса.

Учениця:

                       Слів у мові мільйон, вибирайте найкращі,

                       Кожне з них, лиш торкни, – як струна, виграва,

                       Зрозумілі, вагомі й усі вони ваші –

                       Мелодійні, дзвінкі, українські слова.

                       Говоріть про любов і про віру у щастя,

                       Уникайте мовчання, нудьги і ниття,

                       Говоріть, хай в розмові слова веселяться,

                       Говоріть і продовжуйте мові життя.

    Ведуча 2. Зверніть увагу на багатющі можливості нашої мови. Ми будемо читати текст, кожне слово якого починається з літери «Б». «Біля білої берези блукав білий бородань. Борода, брови були білі. Брав бородань бандуру, бурмотів, бубнів. Бандура болісно бриніла».

  Ведуча 1. «Багато бачив бандурист бід батьків, братів босих, багато брехні, безчестя, безкультур’я, братовбивства... Боротися! Безстрашно, безперервно боротися. Благати благословення Божого».

     Ведуча 2.  «Боже! Бачиш – боса Батьківщина! Бо брат бив брата, батько – батька. Боже! Біль безжалісний! Боже, буде багата будуччина Батьківщини? Буде!».

     Ведуча 1.  Нам, українцям початку ХХІ століття за старання і труди багатьох поколінь Бог дає щасливий історичний шанс, подих свободи. Ми можемо розібрати не тільки давні руїни Київської  Русі та козаччини, а й руїни нашої Духовності, відродивши і воскресивши перш за все Мову нашу. Ми маємо всі можливості побудувати хоча б на початку третього тисячоліття Незалежну Україну. І тут пророче слово поезії застерігає нас від засліплення, глухоти,  зради.

Учениця:     Я знаю, мова – мамина святиня.

                      В ній вічний, незнищенний дух свободи.

                      ЇЇ плекали душі і вуста мільярдів.

                      Це жива вода народу.

 

Учень:      ЇЇ зневажить – зрадити народ.

                   Який до сонця зводився крізь муки.

                   Це – забруднити плеса чистих вод,

                   Це – потоптати материнські руки,

Які нас від напастей берегли,

Останню дрібку хліба віддавали,

Щоб ми ,нівроку, дужими  були

Й матусиних пісень не забували.

 

Учениця:    Зневажить мову мамину – біда,

                     Котра пустими зробить наші душі,

                     І ми нащадкам зможем передать

                    Лиш те, що корені калини сушить.

Зневажить мову – зрадити себе

(А зрадників хто може поважати?)

І стане чорним небо голубе,

Вмиратиме у муках рідна мати. (М. Адаменко)

 

Пісня «Україна» у виконанні  Н.Бучинської (відео)

 

     Ведуча 1. Земля українська – стародавня, така ж давня і наша мова, учені довели, що вік нашої мови – 7 тисяч років.

                       О рідне слово! Хто без тебе я?

                       Моя ти пісня, сила і відвага.

                       Моє вселюдське й мамине ім’я…

                       Тебе у спадок віддали мені

                       Мої батьки і предки невідомі.

        Ведуча 2.  Сьогоднішнє свято ще раз показало нам усім, що значить для людей рідна мова. Пам’ятайте, що ми українці, нащадки козацького роду, а не хохли без роду і племені. Як сказав В.Сосюра: «І той лиш пошани достоєн, хто мову шанує свою».

     Ведуча 1. Бережімо духовний заповіт наших поетів любити свою землю, любити рідне слово. А щоб нас поважали у світі,  будьте українцями «думкою, мовою, ділом».  Розмовляйте красиво, влучно, правильно, адже українська мова – одна з наймилозвучніших у світі:

                                        О, не згуби ти свого родоводу,

                                        Безсмертна мово, рідна і терпка,

                                        Ти є душа співучого народу,

                                        Що був і є, і буде у віках.

     Ведуча 2.  Живи, чудова наша мово! Бережімо рідне слово, бо в ньому не тільки гомін лісів, переливи струмків, шепіт трав, а й високий дух пращурів, сила нашого сьогодення і поступ майбутній.

     Ведуча 1.  Ось і підходить до кінця наше свято рідної  мови. Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінець роду українського, що сягає сивої давнини. І негоже, просто соромно бути поганими нащадками у таких великих і славних батьків.

      Ведуча 2.  Людині визначено Богом місце народження, країна, небо; вона не може нічого того поміняти, як не може поміняти саму себе. А якщо щось із того призначеного їй, поміняє, то не на краще, бо чуже ніколи не буває кращим. І куди б ти не пішов – твоя Батьківщина, земля твоя, твоя мова, твій народ завжди будуть з тобою.

Ведуча 1. Щастя, добра, нових здобутків в  ім’я України!

Ведуча 2.  До побачення, дорогі наші шанувальники рідного слова!

Звучить пісня «Рідна мова» у виконанні ансамблю «Тисянка».