Ой, спи дитя, колишу тя.

 

У хаті граються дві сестрички, бешкетують, бються подушками. Середня сестра замітає. Старша прибирається у дзеркалі на вечорниці.

Мама заглядає у піч . Пече хліб.

Мама – (до молодших) Годі вам, діточки. (вони не вгамовуються). Ото Бог послав чотири дівки! Аж тепер дочекалася синочка. (Чути плач дитини.Підходить до колиски). Спи, Дмитрику… Може хоч з тебе яка користь буде… Настуне, Катериночко, ви, замість того, щоб бешкетувати, краще б поколисали  братика. Бачте, Гануся в хаті прибирає, Оленка збирається на вечорниці…

Настуся – Ага! Оленка на вечорниці, а ви – колихайте!!!

Катеринка – Правду Настуся каже. Збираймося мерщій на вечорниці!

Гануся – куди ж вам! Ви ще малі!

Оленка – Ага! А ти знаш, що вони мені вчора казали?

Гануся – Що?

Оленка – Кажуть: Як до роботи то великі, а як на вечорниці – то малі!

Всі сміються, окрім молодших сестричок.

Оленка заглядає у вікно.

Оленка – Мамусю, піду я , бо он вже дівчата кличуть.

Мама – Іди, Оленко, та гляди, аби люди пальцями не тицяли, памятай мої повчання…

Оленка – Та добре, мамо, добре. Я побігла!

(Оленка виходить з хати.Молодші по черзі колишуть дитину, передираючись і оглядаючись на маму та сестру)

Мама – Ганусю, я піду до корови, а ти не гайся. Прибігай, підемо по солому.

Гануся – добре, мамо, поприбираю і прийду.

(мама виходить)

Гануся – Так, дівчаточка-сестрички, ви залишаєтесь в хаті найстаршими. То що ви маєте робити?

Настуся – Дмитрика колисати…

Гануся – А ще що?

Катеринка – Не насмітити, бо ж ти поприбирала…

Гануся – Так, а ще що?

Дівчатка, разом похмуро  – Тихо співати йому колисанки…

Гануся – от і молодці, а я піду мамі допоможу.

(виходить з хати)

Дівчатка озирнулись, втішились, що нікого немає. Плеснули в долоні одна до одної.

Настуся – Ну, то гайда починаймо колисанки !!!

Катеринка – А я знаю! А я знаю! А я знаю!

Катеринка (колише) – Їхали гості по дирявім мості. Надибали діда. Що ти діду робиш? Коробочку шию. А нащо тої коробочки? Попілець зсипати. А нащо того попільцю? Песика годувати. А де ж той песик? В камінній хатинці, а де ж тая хатинка? Водиця забрала. А де ж тая водиця? Коровиця випила. А де ж тая коровиця? Добинька забила. А де ж тая добинька? Червячки сточили. А де ж тії червячки? Когутик визбирав. А де ж той когутик? (голосно) Під столом! Не боюся, з костуром! Кукуріку!

Настуся – Та тихо! Хіба ж це колисанка? Та він так ніколи не засне з твоїм «Кукуріку»! От я знаю справжню колисанку. Тікай, хай заколишу! (Катеринка з радістю дає місце сестрі)  Слухай! Сіла пташка на бадилинку тай каже: Бадилинко, колиши мене. А бадилинка каже: А я не буду. То я на тебе нашлю козу, щоб тебе коза зглодала. Коза, коза, іди бадилинку глодати. А я не піду. То я на тебе нашлю вовка, щоб тебе вовчик зїв. Вовчик, вовчик, іди козу їсти. А вовчик каже: А я не піду. То я на тебе нашлю дуба, щоб тебе дуб забив. Дубчик, дубчик, іди вовка бити. А дубчик каже: А я не піду. То я на тебе нашлю топор, щоб тебе топор зрубав. Топор, топор, іди дуба рубати. А топор каже: А я не піду. То я на тебе нашлю камінь, щоб тебе камінь затупив. Камінь, камінь, іди топор тупити. А камінь каже: А я піду. Пішов камінь топор тупить. Топор пішов дуба рубать, а дуб пішов вовка гнать, а вовк пішов козу драть, коза пішла бадилинку глодати, бадилинка пішла пташка колисати. ААААААА! Ааааа!

Катеринка з жахом слухає колисанку. Ховається.

В цей час до хати заходить Гануся.

Гануся – (Бере Настуню за плече. Пригортає до себе.) Настуне, ну хіба від такої колисанки спати хочеться?

Настя – А він ще малий, нічого не розуміє, зате Катеринка не набридає. З переляку десь під постіль полізла.(сміється)

Гануся – Катеринко, Настуне, сідайте біля мене, я колисатиму і буду наспівувати пісеньку, яку мати співала, колихаючи вас. А я все чула і на вус мотала. (Дівчата вмощуються. Гануся співає)

Котку, котку, котику

Де бував ти на току

Та іди вже до хати

Дитятко колихати.

Аааааа!

 

До хати вбігає Оленка, струшуючи сніг із хустки..

Гануся – Щось швидко ти повернулася, сестро, із тих вечорниць! Що хлопці пішли на вигін, а ви дарма так чепурились? (сміється)

Оленка – Та там такий мороз тріскучий, що аж за лиця щіпає. Краще в хаті буду, ниток напряду, бо ж полотна треба. В невістки ж піду. Он вас скільки в хаті, то  ж мені , звісно, з дому треба йти. А ви що, втрьох Дмитрика колишите , а він не спить? Та ви, напевно, не вмієте співати, що він не ніяк засне…

Гануся – А ти вмієш краще? Ну, то давай, покажи нам…

Катеринка – Ану, ану! Придане готуєш, а як Бог діточок пошле, то як ти раду даси?

Оленка – Я ще зовсім малою була, як ти народилася, Ганусе, а вас ще зовсім не було,. То коли мати вас колисала, то і я під ті колисанки засинала.

Настуня – А ти їх памятаєш?

Оленка – Звісно. Я вам би заспівала, та я щойно з вулиці – холодна, не можна до дитинки підходити, щоб, бува не захворів.

Гануся – А ми колисатимемо, а ти співай.

Оленка – Отак буде добре. (Сідає край постелі. Співає)

Ходить сон коло вікон,

А дрімота коло плота,

Питається сон дрімоти

Де ми будем ночувати

Де хатинка теплесенька

Де дитинка малесенька

Там я буду ночувати

Мале дитя колисати

АААА!

 

Оленка – Що , заснув?

Гануся – Ніби дрімає… Ану, сестрички, ідіть гратися, але тихесенько…

(Дівчатка виходять серед хати)

Настуня – А давай кицьки пограємо!

Катеринка – Давай! Чур, я починаю! Киця мура, де ти була?

Настуня – В коморонці, на пилонці,

Катеринка – що робила?

Настуня – Моньо пила!

Катеринка – Чом ти мені не лишила?

Настуня – Я сама но трішки мала, Котинятка годувала! Гам!!!

Оленка – А ну, тихо, мати йде.

До хати заходить мама. Обтрушує сніг.

Мама – Маю для вас гарну новину. В нас поповнення.

Оленка (радісно) – Невже наша Білобока телятко народила?

Мама – Так, маємо теличку. Може колись з неї і коровиці дочекаємось. Як наш Дмитрик? Заснув?

Гануся – Та де там! Оті наші капосні (показує на дівчаток) хіба дадуть заснути?

Оленка – Ми вже і колисали, і співали , і він уже й дрімав, а оці із своїм котиком все зруйнували…

Дівчатка пошепки, крадькома  кажуть поговірку.

Настя бере руку Катеринки.

Настя – Кра , кра, ворона, діткам кашку варила, на порозі студила, ідіть дітки по дрова, ваша кашка готова, ідіть дітки по тріски, дам вам кашки по трішки. Цему дала. Цему дала….

Оленка – Годі вам! Вам не соромно?

Дівчатка разом – мамо, вечеряти давай, їсти хочеться.

Мама – Зараз. От заколишу, лишень, вашого братика і будемо вечеряти.

Мама сідає біля колиски. Співає.

Люлі, люлі, моє дитя, люлі, люлі, колишу тя

Люлі, люлі, люлі, тато пішов по цибулі,

Мама пішла по петрушку,

Закришити тобі юшку,

Ой спи дитя, колишу тя,

А як заснеш, то залишу тя,

Сама піду в чисте поле,

ой спи дитя, спи соколе.

Бодай спало не плакало,

бодай нічо не боліло,

бодай нічо не боліло,

Ні головка, ні все тіло. Люлі! ЛюЛі!

Спить. А тепер тихесенько сідаємо, дітки, вечеряти.

Гануся і Оленка готують вечеряти.

Дівчатка спішать сідати до столу.

Гануся – Обережно! Стола перевернете!

Оленка  (до малих) Не спішіть. Помолитись спершу треба перед вечерею.

Стають до ікони . Моляться.