П'єса для лялькового театру "Пригоди золотої рибки"

Пригоди Золотої рибки

п’єса для лялькового театру

 

Дійові особи:

Казка, Рибка, Зайчик, мама Зайчиха, Ведмедик, Ворона Каркуша, Мишеня, Жабка.

 

Ведуча:

Як я рада, що ви всі зібралися в цьому залі! Сподіваюсь ви з нетерпінням чекаєте зустрічі з казкою. Але для цього нам потрібна сама казка. А ми її зараз покличимо, у мене є чарівний дзвіночок, його звук царівна-казка чує за тисячі миль (дзвонить).

 

Казка:

Чую, чую, я лечу, бо давно мене чекають?

І казки мої всі знають.

Мене люблять тут, шанують.

Тому нехай мене почують.

Сідайте зручненько

Та слухайте уважненько.

Розкажу, діти, я вам казку,

Приніс зайчик дров в’язку.

Наколов їх дрібненько,

Юшка була солоденька.

А моя казочка довгенька, ось вона...

 

(Звучить музика).

 

Казка:

Одного погожого літнього дня Золота рибка плавала в озері казкового лісу. Саме цієї миті біля озера пробігав зайчик.

Зайчик:

Невже це справжня Золота рибка? Рибко! Рибко!

Рибка:

Чого тобі, Зайчику?

Зайчик:

Рибко, я чув, що ти можеш виконувати всі-всі бажання…

Рибка:

Так. Можу.

Зайчик:

Рибко, зроби так, щоб мені нічого не доводилося робити вдома самому.

Рибка:

Гаразд. Зроблю так, як просиш.

Казка:

І Зайчик миттю побіг додому. Наступного дня до Зайчика у кімнату увійшла мама.

Мама Зайчика:

Який ти в мене молодець. І в кімнаті прибрано. Іграшки складені. Уроки зроблені. Навіть у дворі встиг прибратися.

Казка:

Хвалить мама Зайця, а йому так соромно стало, що не знає бідолашний куди очі сховати. Побіг Зайчисько до озера.

 Зайчик:

Рибко! Рибко!

Рибка:

Чого тобі, Зайчику?

Зайчик:

Зроби, Рибко, так як було раніше. Дуже мені соромно коли мене хвалять за те, чого я не робив.

Рибка:

Гаразд. Зроблю так, як просиш.

Казка:

Наступного ранку коли Рибка гойдалася на хвилях озера її помітив ведмедик Михайлик.

Ведмедик:

Рибко! Рибко!

Рибка:

Чого тобі, ведмедику?

Ведмедик:

Чи справді ти можеш виконати будь-яке моє бажання?

Рибка:

Справді можу.

Ведмедик:

Рибочко, зроби так, щоб у мене завжди було багато-багато солодощів.

Рибка:

Добре. Зроблю так, як просиш.

Казка:

Через кілька днів Ведмедик уже поспішав до озера. Він біг так швидко, ніби за ним гнався цілий рій бджіл.

Ведмедик:

Рибко! Рибко!

Рибка:

Це знову ти, Ведмедику. Чого тобі на цей раз. Солодощів за мало?

Ведмедик:

Ні. Солодощів багато. Навіть занадто багато! В тім то вся і біда. У мене від цих солодощів почали зуби боліти. І якщо я не перестану їх вживати мені треба буде йти до зубного лікаря. Чи можеш ти, Рибко зробити так, як було раніше?

Рибка:

Добре! Повертайся додому. Зроблю як ти просиш.

Казка:

Звістка про те, що в озері живе Золота рибка облетіла весь ліс. І всім звірятам так хотілося побачити її на власні очі. А ще більше хотілося загадати їй своє бажання. Адже всі вони гадали, що в кожного з них бажання краще за іншого. Так одного разу в пошуках Золотої рибки до озера прилетіла ворона Каркуша. Сівши на гілочку дерева почала виглядати рибку.

Каркуша:

Ой! Он же вона! Рибко! Рибко!

 Рибка:

Доброго дня, Каркушо. Чого тобі треба?

Каркуша:

Рибко, якби ти знала, як мені набридло в цьому казковому лісі жити. Вже все про всіх знаю. Немає в ньому нічого цікавого. Зроби, рибко, так, щоб я опинилася в справжнісінькому лісі…

Казка:

Не встигла Каркуша оком моргнути, як опинилася в справжньому лісі.

 Каркуша:

Ой як тут гарно! І звірі такі справжні. Я ніколи не пошкодую, що загадала рибці саме це бажання.

 

 

Казка:

Швидко промайнуло тепле літечко. Почали тваринки до зими готуватися. Птахи у вирій збираються. Їжачки, ведмеді, борсуки – до зимового сну готуються. Комахи поховалися під кору дерев.

Каркуша:

І куди це всі подівалися? Навіть комахи і ті зникли. Птахів не чути в лісі. І чому це так похолоднішало? Ой! Ой! Ой! Що це? Мороз? А сніг звідки взявся? У нашому казковому лісі  ніколи зими не було.  Що ж мені тепер робити? Від холоду і голоду гинути? Хто ж мені допоможе? Рибко! Рибочко!

Рибка:

Що, Каркушо, хочеш повернутися до свого лісу?

Каркуша:

Ой, Рибко, якби ти знала як я сумую за своїм лісом. Допоможи мені, Рибко, повернутися назад.

Рибка:

Добре. Хай буде так, як хочеш.

Казка:

Не любило Мишеня робити уроки. Кожного разу, щось вигадувало: то голова в нього болить, то живіт, то завдання забуде у щоденник записати, а то скаже, що вчитель зовсім нічого не задавав. Як почуло Мишеня, що Рибка всі бажання виконує, вирішило і саме  до озера сходити.

Мишеня:

Рибко!..

Рибка:

Доброго дня, Мишенятко. Чого тобі треба?

Мишеня:

Чуло я, що тільки ти можеш мені допомогти.

Рибка:

Розкажи мені, що трапилося, то може чим і зможу допомогти.

Мишеня:

Ех, Рибко! Якби ти знала як же мені не хочеться ті уроки робити. Дуже тебе прошу допоможи.

Рибка:

Гаразд. Будь по-твоєму.

Казка:

Гадало Мишеня, що тепер йому краще жити стане. Але через деякий час набридло йому таке життя. Побігло воно Рибку кликати.

Мишеня:

Рибко! Рибко!

Рибка:

Чого тобі знову?

Мишеня:

Рибко, набридло мені нічого не робити. Тільки хотів було писати, а в зошиті все пороблено. Хотів на урок поробку зробити з пластиліну, так у  мене вже оцінки до кінця року стоять. Хотів було в класі почергувати, так мене навіть в списках чергових немає. Чи не могла б ти, Рибко, зробити все як було раніше?

Рибка:

Добре. Горю твоєму допоможу. Виконаю і це твоє бажання.

Казка:

Жабка в лісі почувала себе дуже самотньо. Хоч вона й була доброю та веселою, але Жабка була такою зеленою, що ніхто не хотів з нею товаришувати.  Одного разу вона теж вирішила загадати своє бажання Рибці. Тільки була вона вже останньою, бо гадала, що в неї бажання гірше ніж в інших.

Жабка:

Рибко! Рибко!

Рибка:

Доброго дня, Жабко. Чого тобі треба?

Жабка:

Рибко, чи не могла ти зробити так, щоб всі мешканці нашого казкового лісу були друзями.

Рибка:

Добре! Виконаю твоє бажання.

Казка:

І в той же час в лісі залунала чарівна музика. Сонечко засвітило яскравими промінчиками. Звіряти вибігли на лісову галявину і почали танцювати. А Рибка дивилася на лісових мешканців і думала: це бажання було найкращим. А ви, діти, як гадаєте?