П'єса-казка "Великодній колобок"

П’єса – казка

Мета даного матеріалу полягає у розвиток у дітей стійкого інтересу до української народної культури, її звичаїв і обрядів, вихованні духовності і формуванні естетичної свідомості дітей в процесі ознайомлення з українським святом – Великдень , відображенні шанобливого ставлення народу до цього свята; у залученні дітей до творчого пізнання культурної спадщини нашого народу, до розкриття    краси української обрядовості; у сприянні розвитку мотивації до здійснення добрих вчинків, вихованні віри у силу добра; навчанні бути слухняними та добрими. Також метою є виховання любові і поваги до рідного краю, до нашого народу, його традицій та обрядів, до культурних скарбів українського народу,

Дійові особи: Дід Владушка , Баба Вірушка, Колобок, Мишка, Зайчик довгі вушка, Вовк, Ведмідь, Лисичка, Курочка Ряба.

ВЕЛИКОДНІЙ КОЛОБОК

Не за синіми морями, не за високими горами, а у славетному місті, на семи пагорбах, неподалік від 85 школи талантами багатої жили веселі дід

Владушка та баба Вірушка.

Закортіло дідові Владушці поласувати запашним колобком. Позмітав він усе борошно по засіках, повишкрібав усе масло по закутках, дров нарубав, води наносив. У курник зазирнув, а там сіра мишка хвостиком махає, яєчка курочки Ряби до купки збирає, до свята готується. Зрадів дід, зібрав яєчка, прийшов до хати та й замислився:

 -  А хто ж колобка пектиме?

Коли це чує, хтось стукає у двері. Відчинив дід Владушка двері, а на порозі стоїть баба Вірушка, вона в гості до діда на дачу приїхала.

Зрадів дід та й просить бабу:

-          А спечи но, Вірушко, не пиріжка, ні ватрушку, не струдля, а колобка. Та не простого, а Великоднього. 

А Вірушка лагідно посміхнулась до діда та й каже:

-          А я вже і тісто замісила, і форму змастила, і колобка зліпила, лишень треба спекти його. А як спечем, то  на вікно покладем, щоб прохолов, бо не можна їсти гаряче тісто.

Піч розтопили, колобка спекли і на підвіконня поклали щоб вистиг.

Колобок лежав-лежав на вікні та й набридло йому лежати. Скочив він з вікна на призьбу, а з призьби – на землю, та й покотився по звивистій доріжці.

Докотився Колобок  до Голосіївського парку, голубів зернятами пригостив, качечок хлібними крихтами нагодував. Коли бачить – Зайчик довговухий  торішнє листя з доріжок змітає.

-          Колобок, Колобок, допоможи мені парк до свята прибрати, листя з доріжок позмітати – каже Зайчик.

А Колобок і відповідає:

-          Добре Зайчику – вуханчику, давай  віника, я тобі допоможу.

І вони разом весело почали підмітати доріжки.

Та раптом Колобок заспівав:

-          Я по коробу метений,

Я на яйцях спечений,-

Я від баби втік, я від діда втік,

Ой, я ж хотів помандрувати,

А біля тебе Зайчику затримався. Прощавай!

Та й побіг колобок далі.

Біжить та й біжить Колобок – зустрічає його Вовк:

-          Колобок, Колобок, допоможи мені будь ласка!

-          А що ти робиш, Вовчику-братику, у Голосіївському парку?

-          Пластиковий посуд, пляшки збираю. Парк до свято прибираю.

-          Давай пакет, я тобі допоможу.

І вони разом почали збирати пластикове сміття. А за роботою Колобок почав співати:

-          Я Колобок-Колобок по коробу метений,

На яйцях спечений,

Я від баби втік, я від діда втік,

Я Зайчикові допоміг, і Вовчикові допомагаю.

Ой, я ж хотів помандрувати,

А й біля тебе Вовчику затримуюсь. Прощавай!

Та й побіг Колобок далі.

Біжить та й біжить Колобок, парковими стежками, коли це бачить, Ведмідь зламані вітром гілки до купки збирає.

-          А що то ти робиш Ведмедику? – питає Колобок.

-          Сухі гілки та цурки збираю, парк до ладу приводжу, до свята готую. А допоможи но мені, Колобочку, звільнити парк від сухостою.

-          Добре Ведмедику, давай разом позбираємо гілки, щоб у парку було затишно.

А за роботою Колобок знову заспівав:

-          Я Колобок-Колобок по коробу метений,

На яйцях спечений,

Я від баби втік, я від діда втік,

Я Зайчикові допоміг, і Вовчикові допоміг.

І Ведмедикові  допомагаю,

Ой, я ж хотів помандрувати, світу білого пізнати.

А й біля тебе Ведмедику забарився, прощавай!

Та й покотився Колобок далі звивистою стежкою аж до галявини, де сиділа руда Лисичка. Вона до свята розписувала писанки, фарбувала крашанки та тихенько співала :

- Я Лисичка, я сестричка, працьовиту маю звичку.

  Я гусяток пасла, я курчаток пасла,

 А тепер до свята крашанки пишу.

- Лисичко, Лисичко, а що це ти робиш? – запитав Колобок.

- Писанки розписую, крашанки фарбую, до свята готуюсь. Хочеш я й тебе навчу?

- Хочу, хочу- радісно проказав Колобок.

-Такого я ще ніколи не робив.

І лисичка почала вчити Колобка писанкарству. А за роботою Колобок знову заспівав свою улюблену пісеньку:

-          Я Колобок-Колобок рум’яний бочок

по коробу метений, на яйцях спечений,

Я від баби втік, я від діда втік,

Я Зайчикові допоміг, і Вовчикові допоміг.

І Ведмедикові я теж допоміг парк прибрати,

У Лисички навчився писанки розписувати.

-          Ой лишенько, а про дідуся і про бабусю я не подбав, їм до свята не допоміг підготуватися, а у мандри подався.

-          То ж повертайся, Колобочку, хутчіш додому та попіклуйся про дідуся та бабусю. І їм допоможи до свята оселю прибрати. Ось тобі писанки та крашанки до свята, а ще й пиріжечки м’якенькі, щоб ними  привітати та почастувати дідуся та бабусю. Ходи хутчіш Колобочку додому, та ніде не барися.

І покотився наш Колобок аж до рідної хати, де на нього вже давно чекали дід та баба.

-          Ой лишенько нам  стареньким, залишилися ми на свято і без пиріжка, і без ватрушки, і без струдля, і навіть без Колобка. Як тепер свято нам зустрічати?

Дід плаче, баба плаче, а курочка Ряба кудкудаче:

-          Не плач діду, і бабо, не плач! Подивіться у віконце – Колобочок повернувсь одначе!

-          Дідусю, бабусю, добрий день мої рідненькі. Повернувся я додому, щоб зі святом вас вітати, щоб гостинці передати, щоб в будиночку прибрати і завжди допомагати. Не тікатиму від вас. Ви мене пробачте.

Зрадів дів Владушка, зраділа баба Вірушка, що Колобок повернувся додому. Швиденько у хаті прибрали, святковий стіл накрили, чай та гостинці поставили. А Колобочка не з’їли, а лишили у хоті жити, по господарству допомагати та на сопілочці грати, діда та бабу звеселяти.