«Пам’яті героїв Крут»

 

«Пам’яті героїв Крут»

 

   Епіграф:

Чи підем ми, крізь

остріли неправди,

Чи зможем чесно

глянути увись,

Туди, де юні погляди назавжди

Між кулі птахом

білим піднялись?

Чи хочем ми шукати і вернути

На рідну землю

справжніх сіячів?..

Уже укотре

плакатимуть Крути,

Мов двадцять

сім сльозинок у свічі.

 

Учень. Крути... Невелика, непомітна залізнична станція на Чернігівщині по лінії Москва - Бахмач - Київ.

 

Учень. Крути... Пролетів, не зупинившись ні на мить, швидкісний потяг, підіймаючи купи січневого снігу, і враз у пам’яті спливають події часів української революції...

Учень.  Крути... Тут, стоячи у полі біля залізничних колій, у перші миті перебування опускаєш очі і тихенько молишся Богу... , згадуючи...

Читець.

Україно!... Творю та повторюю:

Дуже манить й страшить глибина.

Але треба вивчати історію...

Ось сторінка трагічна одна.

Я. Кремінський

Вступне слово вчителя. Історія знає багато жертв в ім’я ідеї, але аналогічної Крутам не було. Ось одна з них.

Буремні роки української національно - демократичної революції... Небувале піднесення національного духу. Перші важливі кроки утвердження національної державності: утворення Центральної Ради, Універсали, і, нарешті, 7 листопада 1917 року: Центральна Рада, виконуючи волю українського народу, проголосила Українську Народну Республіку.

Читець.

Гей, вдарте в струни, кобзарі,

Натхніть серця піснями!

Вкраїнські прапори вгорі –

Мов сонце над степами...

П. Тичина   30 березня 1917 р.

Вчитель. Такі кроки волевиявлення українського народу обурили Раднарком Росії на чолі з В. Ульяновим - Леніним. У Петрограді приймається рішення послати армійські частини для придушення «контрреволюції» на Півдні Росії. Вже 17 грудня уряд УНР одержав грізний ультиматум від уряду більшовицької Росії, підписаний В. Ульяновим і Л. Троцьким, у якому, зокрема, зазначалося: «Центральна Рада змушує нас об’явити їй війну, і це ми вчинимо без вагання».

Так розпочалася війна Радянської Росії із владою в УНР, а фактично з незалежністю українського народу.

 

Рік вісімнадцятий - надії і тривоги –

Родився в куряві натхнення, віщих бур.

Не маки - це стяги квітчались на дорогах,

І військо підіймалось на шляхах, мов мур.

 

Нові бійці, нові поети виступали,

Вночі Грушевського хилилась голова,

Коли складав рядки нових універсалів

І за листом буряним запалював слова.

 

Рік вісімнадцятий - тривоги і надії

Здіймався в сяйві здійснених, прадавніх мрій,

І Київ, місто над містами, знов завії

І війни зустрічав, полки відважні й бій.

Б. Антонич  «У січневе святого»

Учень. Раднарком оголосив в Україні стан облоги і наказав тут «діяти з усією рішучістю проти ворогів народу, не чекаючи вказівок зверху.»

Учень. Тридцятитисячна армія більшовиків, під керівництвом Антонова-Овсієнко, просувалася на УНР з трьох напрямків. Першою армією керував колишній царський підполковник  М.О.  Муравйов,  який  на початку  січня  1918  р.   повідомляв   з   України
В. О. Антонову-Овсієнко: «Наказав нещадно вирізати всіх захисників місцевої буржуазії.»

 

Виконується пісня або лунає її запис.

«Балада про Крути»

Муз. П. Дворського

Сл. М. Бакая

 

То не чорне гайвороння над степом кружляє

Дика орда Муравйова грізно наступає.

 

Щоб ворога зупинити, на станцію Крути Відправились добровольці - молоді рекрути.

 

Славних хлопців - добровольців зібралося триста,

А дорога, наче доля, - коротка, терниста.

Ой ви, Крути, ой ви, Крути, заступіть собою,

Бо проллється кров юнача цілою рікою.

 

Зима снігом замітає, січуть скоростріли.

Щоб ворога зупинити, не вистачить сили.

Вже набої закінчилися, а довкола поле,

Піднялися і в атаку кинулись соколи.

 

Славних хлопців - добровольців підвелося триста,

А дорога, наче доля, - коротка, терниста.

Ой ви, Крути, ой ви, Крути, заступіть собою Пролилася кров юнача цілою рікою.

 

Не вернуться вже ніколи до рідної хати,

Не зустріне, не пригорне заплакана мати. Постріляні, порубані, але незборимі

Зосталися тут лежати сини України.

 

Славних хлопців - добровольців загинуло триста,

Бо така вже їхня доля - коротка, терниста.

Ой ви, Крути, ой ви, Крути, вільного народу Віддали життя герої за нашу свободу!

Учень. Наприкінці грудня 1917 року більшовики оволоділи Харковом, Полтавою, Черніговом. Війська більшовиків планомірно відрізали від Центральної Ради Лівобережну Україну, наближаючись до Києва. І тоді Центральна Рада приймає історичний IV Універсал. Він розпочинається дуже поетично і урочисто: «Народе України! Твоєю силою, волею, славою, стала на землі українська вільна Народна Республіка.» Але було запізно. Гуркіт гармат із - за Дніпра вже сповіщав про наближення більшовиків до Києва. У годину смертельної небезпеки для Української держави на її оборону стала патріотична молодь.

Виконується пісня або лунає їі запис

«Кленова балада»

Муз. і сл. А. Матвійчука

 

Загриміли в полі, мов громи, гармати –

Стрільця молодого виряджала мати,

Витирала сльози і благала Бога,

Щоб вернув її сина додому живого.

 

«Не плач, моя рідна, посивіла мати, -

Я пішов на войну тебе визволяти,

А як не діждешся з тої січі мене,

Посади, благаю, біля хати клена.»

 

А туман - білим полем, а біда - чорним болем,

А душа - буйним кленом, зеленим, ой, зеленим.

 

Тягнуться до сонця стовбури кленові,

Зрошені сльозами горя і любові.

Буйними ночами тихо шепчуть віти –

То твої, Вкраїно, найрідніші діти.

 

А туман - білим полем, а біда - чорним болем,

А душа - буйним кленом, зеленим, ой, зеленим.

 

Учень. Січень 1918 року... Все ближче і ближче до Києва з північного, чернігівського, напрямку    просуваються    війська   Муравйова. 8 січня обороняти залізничний вузол Бахмач - Конотоп відправилися 600 юнаків військової школи під керівництвом сотника Носенка. Бої тут тривали до 28 січня.

Учень. Щоб стримати просування більшовиків на Київ, в останні дні січня до Бахмача був відправлений поїздом наспіх сформований допоміжний курінь Січових стрільців під командуванням сотника Омельченка. Курінь Січових стрільців складався із студентів-добровольців Українського народного університету, студентів університету Святого Володимира та учнів старших класів другої української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства.

Учень. Всього тут  зібралося студентів, гімназистів, юнаків військової школи близько 250 чоловік, гайдамаків, вільних козаків близько сотні, і на всіх лише три гармати сотника Семена Лощенка.

Їм протистояв трьохтисячний загін більшовиків.

Учень. Це була молодь, яка не знала у душі сумнівів і вагань, не знала різниці між словом і ділом.  Багато хто з  цих  юнаків - студентів втік з дому, щоб уникнути тяжкого прощання з батьками. Вдосвіта, 29 січня, поїзд зупинився на станції Крути.

 

Читець.

Вони ішли в безвісті білих пуль, у бій,

Щоб не вернутися або здобути.

І зупинилися на станції малій,

Де написом видніла назва: «Крути».

 

Не повернулися, упало триста їх,

А ми й донині їх не можемо забути,

Моментом нації, моментом нас усіх,

Навіки стала назва – слово Крути

Міра Гармаш   «29.І.1918»

 

Учень.  Звернемося до спогадів одного з небагатьох героїв - крутян, які залишилися в живих. Левко Лукасевич «Роздуми на схилі життя», присвятив «Світлій пам'яті товаришів по  зброї,   що   загинули   в   бою   під   Крутами 29 січня  1918 року»: «Як тільки приїхали ми до Крут, був наказ нашого командування приступити до копання шанців..., які ми копали до пізнього вечора. Вологе повітря хмурого дня 29 січня зустріло нас промерзлих в шанцях після неспокійної ночі. День був від початку неспокійний. Зрозуміло, що мусить відбутися рішаючий бій...»

Читець.

Супроти хижої навали,

Супроти смерті - в стужу й сніг -

Ось тут вони, ось тут стояли,

І всього жменька - триста їх.

 

Стихали Києва хорали.

Його заслін - ці юнаки.

Ось тут - редут. Ось тут вмирали,

Приймали кулі і штики.

 

І пам'яттю не оминути

Останній бій, останній крик,

Ці Фермопіли - наші Крути,

А Берестечко - їх двійник.

Петро Шкраб' юк  «Бій під Кругами»

 

Учень. Заметене снігом поле... А на ньому похапцем окопались юнаки без штабу, маючи по три набої на душу.

Здалеку зачорніло... Щільними колонами наступали більшовики. Їх було більш, як удесятеро, та й озброєні вони були в декілька разів краще.

Заговорили довгими чергами кулемети, поливаючи ворога свинцем. За першою ворожою атакою накочувалося друга, третя...

Учень. Один з очевидців згадував про цей бій так: «П'ять годин безперестану студентський курінь стримував червоні лави, сам будучи під градом куль і гранат... Бій скінчився. Жодного полоненого ворог не взяв». Юнаки кинулися  в свою першу й останню багнетну атаку на переважаючого ворога - і майже всі загинули.

 

 

Читець.

Сіються, стеляться білі сніги...

Рідна земля мармурова...

Сковують - ріжуть її ланцюги...

Тихше, о, тихше, ні слова...

Наче червоне вино розлилось.

Хтось до вина припадає...

Білі намети... троянди цвітуть...

Казка ніколи нежданна...

 Згадуєш, друже: потоки пливуть, -

Ми ж кричимо ж їм «Осанна!»...

Друже, ти... плачеш... поглянь навкруги

Рідна земля мармурова...

Маком цвітуть - червоніють сніги...

Годі, о, годі... ні слова.

О. Олесь  «Сіються, стеляться білі сніги...»

 

Учень. Одній групі юнаків, під керівництвом сотника Гонтаренка вдалося обійти станцію Крути. Левко Лукасевич згадує: «Поранені хлопці несли скоростріл, аби не залишити ворогові. Менш досвідчені віддавали набої більш вправним, а до гвинтівок прилаштовували останню зброю – багнети». Інша група студентів - бійців у темряві втратила орієнтири і вийшла на станція Круги, захоплену більшовиками. Ці 32 студенти потрапили в полон. Їх по-звірячому мордували, а на світанку 28 юнаків повели на розстріл, заборонивши селянам навколишніх сіл поховати їх тіла за християнським обрядом. Перед розстрілом юнаки заспівали гімн «Ще не вмерла Україна». Кількох поранених більшовики, можливо, переплутавши зі своїми, відправляли до Харкова, лікуватися. Так декілька юнаків врятувалося і розповіли про жахливі події під Крутами.

 

Звучить гімн «Ще не вмерла Україна»

Сл. П. Чубинського

Муз. М. Вербицького

 

Учень. Світлою пам'яттю згадаємо імена небагатьох героїв - крутян, які нам залишила історія.

 

Читець.

Як страшно усе змішалось

В пекельній отій коловерті.

...І ось вони перед нами –

На фотографії смерті.

 

Триста - під вітром колос!

Триста - луною в полі...

Скільки дітей загублено

В твоїй, Україно, долі!

 

Згадаймо, всіх поіменно,

Хоч пам'ять імен не трима.

Давно імена їх сховала

В кривавих снігах зима.

 

З них кожен твій син, Україно!

Кровинка твоя мала.

І квітне червона калина,

Де кров їх колись текла.

Г. Костів-Гуска «Крути»

 

Учень. Ось один з героїв - юнаків Григорій Піпський. Це він першим перед розстрілом заспівав гімн «Ще не вмерла Україна». Вольовий юнак з розумним, замріяним поглядом карих очей, з високим чолом охайно зачесаного хвилястого волосся; Закінчивши гімназію м. Перемишля, що на Галичині, став гімназистом 2-ої української гімназії їм. Кирило- Мефодіївсь- Григорій Піпський     кого братства у м. Києві.

Учень. У 1917 - 1918 роках у гімназії навчалося близько 250 студентів. Серед них ті, що з Григорієм стали героями Крут: Лев Лукасевич, Андрій Соколовський, Павло Кальченко, Ігор Лоський, Микола Ганкевич.

Учень. Загальний патріотичний настрій, що панував у гімназії, склався завдяки сильному педагогічному колективові. Українську мову тут викладав відомий шевченкознавець Павло Зайцев, він же член Центральної Ради; історію - брат Михайла Грушевського – Олександр Грушевський;    французьку    мову    –    донька І. Карпенко - Карого - Марія Прохорова; Микола Зеров - латинь.

Учень. Більшість викладачів гімназії зазнали репресій, а саму гімназію більшовики ліквідували. Отже, у складі  студентського куреня січових стрільців    пішов захищати Українську Народну Республіку 22-річний Григорій Піпський, і героїчно загинув.

Читець.

Ще юнаки, ще майже діти,

А навкруги і смерть, і кров.

«На порох стерти, перебити!»-

Іде на Київ Муравйов.

 

Полків його не зупинити.

То рано тішаться кати.

Коли стають до зброї діти,

Народ цей - не перемогти.

Учень. Серед юнаків, що стали на захист щойно проголошеної УНР був і 23-річний випускник природничого факультету Київського університету Святого Володимира Володимир Шульгін. Він походив з родини українських інтелігентів, де розмовляли рідною мовою, але добре володів французькою і німецькою. При Університеті організував студентську громаду, яка проводила серед молоді культурно-національну роботу. Це про нього Людмила Старицька - Черняхівська писала: « ... він був душею молоді, і тим зв'язком між нею і старшим поколінням, бо він був весь - любов до України. Палкий організатор, палкий промовець... Він згромаджував, єднав молодь і разом з тим всією своєю істотою збуджував у людях старшого віку любов в долю України».

 

Читець.

-А де, Україно, твоя буйна юність?

- На станції Крути...

-А де, Україно, твоя вічна слава?

- На станції Крути...
Потрапила юність до темної ями,

Похована разом із захисниками...

В. Демченко «Остання станція Крути»

 

Учень. Перемога під Крутами відкрила більшовицьким   військам  шлях  на  Київ.  І вже
11 лютого у Києві було проголошено більшовицьку владу. Уже через три тижні, коли армія УНР знову повернулася до столиці, почалися пошуки останків полеглих під Кругами. Кілька десятків понівечених тіл було знайдено і перевезено до Києва. Два дні родичі і батьки розпізнавали останки своїх дітей у вагонах, що стояли на залізниці. Юначі тіла були понівечені і спотворені так, що рідні матері ледь впізнавали своїх дітей. Одна мати впізнала свого сина лише по монограмі на вишиванці.

 

Читець.

На Аскольдовій могилі

Поховали їх -

Тридцять мучнів українців,

Славних, молодих...

На Аскольдовій могилі

Український цвіт! –

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

Павло Тичина «Пам'яті тридцяти»

 

Учень. 19 березня Києвом панувала хвиля національної скорботи. Загиблих героїв урочисто було поховано на братській могилі на Аскольдовому цвинтарі, що над Дніпром. Тут знайшли вічний   спокій п'ять студентів університету Святого Володимира, п'ять юних гімназистів (серед них і Григорій Піпський), та ще десяток неопізнаних тіл юнаків.

 

Виконується стрілецька пісня «Повіяв вітер степовий»

 

Повіяв вітер степовий,

Трава ся похилила,

Впав в бою січовий стрілець,-

Дівчина зажурилась.

 

 

А був то хлопець молодий,

Йому б іще кохати.

Він впав, немов сухий листок,

Повік буде лежати.

 

Летить ворон з чужих сторон

Та й жалібненько кряче:

• Вставай, козаче молодий,

Твоя дівчини плаче.

 

Заплаче мати не одна,

Заплаче Україна.

Бо не одного козака

Сира земля накрила.

 

Учень. На похоронній церемонії виступив з промовою Михайло Грушевський. Він почав її словами античного поета: «Солодко і славно вмерти за Батьківщину». Весняне сонце пестило домовини, вкриті  за  козацьким  звичаєм червоною китайкою.   І в тисячі сердець озвалися болем і гордістю слова, сказані першим Президентом УНР М. Грушевським: «Стримайте ваші сльози! Ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і вона збереже про них вдячну пам'ять на віки вічні. Славна смерть за Україну.»

Читець.

Ні, я не плачу. Поки спочивай,

Вірю, настане година:

Вся Україна, коханий наш край,

Прийде до кожного сина.

Прийде! Як мати спом'яне усіх,

Хто боронив її волю,

Хто найдорожче - життя не беріг

В битві за щастя і долю.

Учень. На жаль, після встановлення більшовицької влади у Києві  у 1919 році могила героїв Крут була зрівняна з землею. А ще через роки,   у   1934   році   більшовики   ще   раз   вчинили   наругу   над крутянами. За наказом В. Затонського, тодішнього наркома освіти УСРР,   зрівняно   з   поверхнею  землі   всі   могили   Аскольдового кладовища.

Учень. Знищили, зруйнували... Проклали пішохідні доріжки. Люди, прогулюючись по кістках похованих, не здогадуються про це. І лише в наш час на місці колишнього поховання юних героїв насипано скромну могилу зі словами:

«На заклик Вітчизни

вони озвалися,

пішли і віддали,

що мали...»

Учень. І ми повинні пам'ятати, що крім студентів, похованих над Дніпром в Аскольдовому парку, на полях Чернігівщини   лежать кості ще близько 300 юнаків, які полягли в бою з  червоними ватагами Муравйова. І лише хрест з терновим вінком,  встановлений на станції Крути членами спілки української молоді в 1991 році, тривожно нам нагадує про це.

Читець.

Над Кругами сніг. І пронизливий вітер

У січні ридає, голосить, гуде;

Шукає могили, де воїни-діти

На вічнім спочинку. Немає ніде

Учень. Воскресни, свята могила, бо ти - наш храм, наш дзвін, що не дає нам спинитись, не дає забути.  Не замести сніговим бурям нашу історію.

 

Читець.

А сніг січе...

І хочеться збагнути,

Нащо я тут і в чому моя суть,

Та тільки дзвоном

в серці знову Крути –

То юнаки у пам'яті ідуть...

Інна Багрійчук «Дзвін із Кругів»

Пам’ятний знак Героям Крут. Станція Крути.

Могила Героям Крут. Місто Київ.